Глава XL. Бібліотека.

Я прийшов додому, прийняв душ, став похмуро дивитися у дзеркало. З обличчям треба щось робити. Я почав створювати ману життя із мани смерті, з втратами тридцять шість до одного. Але це було не єдине обмеження. Отримувати енергію світла мені важко, я дуже втомлююся, не фізично, а магічно. Проте синці під очима зникли, припухлості на губах стали зменшуватися, а садна тьмяніти. Через двадцять хвилин я був як огірок.

Я підсмажив собі тонкі скибки бекону з яєчнею, на солодке зробив сир із медом. По обіді я зрозумів, що моє серце вже не болить. Мабуть, воно боліло зовсім не через душевні страждання, а через те, що я видав набагато меншу потужність, ніж хотів спочатку дати при активації Спалаху Темряви.

Після цього безглуздого викрадення мені не хотілося сидіти вдома. Але й іти не було куди. Хоча ні. Я давно збирався до палацової бібліотеки. Думаю, я заслужив повне право на візит до неї. Дістав чистий комплект одягу, у мене в шафі дюжина однакових чорних шовкових шаровар, і ще дванадцять чорних, приємних на дотик сорочок, з непомітною червоною вишивкою на рукавах і комірі. Купив я все одразу і досі цьому радий.

За пів години я вже входив до будівлі бібліотеки. Це була окрема чотириповерхова будівля, зі скляним дахом. У центрі якого був просторий хол на всю висоту, довкола нього височіли поверхи із залами. У центрі холу ріс величезний дуб, який, мабуть, символізував собою дерево знань.

Під дубом сиділа дівчина-бібліотекар. Вона була милою, незважаючи навіть на її великі, круглі окуляри та волосся стягнуте в тугий вузол. Дівчина читала товсту книжку. Ну і правильно, що ще робити у майже порожній бібліотеці.

– Добрий день, мене звуть Олександр Флай, і я хотів би оформити бібліотечний абонемент з повним доступом.
– Добрий, повний доступ тільки з дозволу служби безпеки, – відповіла вона мені приємним голосом.

Я мовчки простяг їй жетон таємного радника. Вона недовірливо подивилась на нього.

– Це точно ваше?

На що я також мовчки активував його, і він легенько засяяв у моїх руках.

– Добре, – погодилася дівчина, але в очах її залишилася недовіра.

Вона взяла облікову книжечку і почала її заповнювати, швидким гарним почерком.

– Так, Олександре Флаю, а скільки вам років?

Це питання мене здивувало. З якого часу у бібліотеці цікавляться віком відвідувачів?

– Навіщо ви це питаєте? – задав я їй зустрічне запитання.

У відповідь вона кинула на мене довгий і уважний погляд.

– Повний допуск видається лише повнолітнім.

Я знову продемонстрував їй жетон таємного радника.

– Ви думаєте, цю річ зараз видають неповнолітнім?
– А чи можна мені подивитися її ближче? – попросила дівчина.

Жетон радника категорично не рекомендується давати стороннім людям до рук. Навіть якби мене просила про це начальниця служби безпеки, я мав повне право їй відмовити. Але я повністю проігнорував цю рекомендацію та простягнув жетон. Дівчина відразу взяла його і почала уважно оглядати. Спробувала його активувати. Марно.

– Добре, – вона повернула жетон, хоча так і не дійшла висновку про його справжність.

Заповнивши абонементну картку, бібліотекарка знову подивилася на мене і серйозно сказала:

– У нас тут суворі правила, у бібліотеці не можна шуміти та їсти. Якщо ви зголодніли, то можете піти в кафе навпроти.

Я як би взагалі не збирався ні шуміти, ні влаштовувати тут звані обіди. Але ця її фраза мене зачепила. Напевно, я ще не відійшов від сьогоднішнього стресу.

– Я можу співати?
– Звичайно ні, – дівчина навіть зробила глибокий вдих від обурення.
– А якщо я співатиму тихо?
– Все одно не можна.
– Якщо я співатиму пошепки?

Для демонстрації я пошепки заспівав колискову пісню. Вона почала дивитися на мене круглими очима.

– Звичайно ні, – відповіла вона мені теж чомусь пошепки, – ви можете заважати іншим людям.
– А якщо у залі не буде інших людей?
– Не морочте мені голову, – дівчина почала потихеньку злитися, – йдіть вже.

Я розвернувся на сто вісімдесят градусів, а потім обернувся назад, але вже з маленькою карамелькою в руці.

– Якщо я їстиму цукерку, це вважатиметься за порушення?

І поки вона дивилася на карамельку і міркувала, я розгорнув папірець і кинув цукерку собі в рот. Після чого почав її гризти. Мені було цікаво, що вона зробить тепер, побіжить викликати охорону?

Вона мовчки простягла мені руку і легенько зітхнувши, суворо промовила:

– Віддайте мені папірець, тут не можна смітити. Доїдайте цукерку, а потім йдіть до зали.

Я простяг їй папірець і почав посилено жувати цукерку. Дівчина похмуро дивилася на мене. Я догриз і проковтнув залишки, після чого відкрив рота і показав, що цукерки вже немає. Вона одразу ж відвела погляд убік.

– Ідіть вже, у мене багато роботи, а ви мене відволікаєте.

Я розвернувся і пішов до зали з каталогами.

– Книжки з непристойними картинками в каталозі на букву “С”, – виразно сказала вона мені навздогін.

Я завмер на півкроці, може справді глянути. Хоча ні, не сьогодні, сьогодні мене цікавить лише магія, сказав я сам собі та пішов далі.

Каталог був величезний. Я поставив собі за мету дійти до середини літери “А”. Читав назву з коротким описом, якщо мені було цікаво виписував на аркуш паперу. У міру того, як список зростав, я закреслював менш цікаві книжки. Після того, як я складу список, я попрошу дівчину-бібліотекаря принести ці книги. Швидко ознайомлюсь із ними. Якщо книжки мені підійдуть, то замовлю їх додому.

За результатами вибірки я замовив дванадцять книг, ще десять вирішив залишити на другий захід, дві книги мені не дозволили забрати, вони були в єдиному екземплярі. Весь цей час мої мізки були зайняті, надвечір я став потихеньку відходити від сьогоднішніх подій.