Розділ 8

Зранку Енжел прокинулась і одразу помітила, що вона зовсім сама в вовчому лігві, але це тривало не довго. Через деякий не тривалий проміжок часу до свого дому повернулася господиня. У своїй пащі вона принесла шматок м’яса. Не те щоб той був великий, але свіжий, можливо навіть зранку він ще бігав галявиною.

ー Їж, сьогодні тобі знадобляться сили… Можливо…ー вимовила вовчиця і поклала їжу перед своєю гостею.

ー Що ви маєте на увазі? ー запитала Енжел з підозрою, нагостривши погляд та білі вуха.

ー Сама побачиш, але спершу мені треба показати тебе нашому вожаку…

За кілька хвилин вони вийшли з нори, і вовчиця повела Енжел до керуючого зграєю. На шляху до ватажка Нічна тінь розповідала Енжел, як та зобов’язана себе вести:

– Енжел, ти мусиш сподобатися нашому вожаку, інакше він тебе не прийме! Коли прийдемо, ти повинна йому поклонитися!

ー Що? Яка нісенітниця! ー Відповіла Енжел, спочатку не повіривши, що таке ще десь зустрічається, але суворий погляд на неї чорної вовчиці явно дав зрозуміти, що це не жарт.

ー Ти зобов’язана! Навіть якщо це тобі не подобається!

ーНевже у вас всі йому кланяються? І навіщо?

ー Так, всі, і це не обговорюється.

ーНу і що ж у ньому такого? Якомусь старику  я кланятися не збираюся…ーНе встигла вимовити Енжел, як їй різко закрила рота Альфа.

ー Якщо б те, що ти зараз сказала, хтось почув, навіть я не допомагала б тобі. Так що тримай свою пащу на замку…

ー Але ж я чула, як ти говорила про свого предводителя: плювати ти на нього хотіла і таке інше…

ー Мені про нього так говорити можна, тому що я його заступник і права лапа що вирішує всі дрібні задачки, по типу тебе, і великі проблеми, що постійно виникають. І я як не як наступник, але це не означає, що я його не поважаю.

ー Ти будеш наступним вожаком? – з здивуванням запитала Енжел.

ー Так. І щоб я від тебе більше не чула не те що поганих слів, про нашого ватажка, а навіть наміру щось бовкнути в його сторону не поважне! Ти зрозуміла мене? – Спитала Нічна Тінь з нотками погрози в голосі.

ー Зрозуміла…

 

А тим часом шлях вже був подоланий і вовчиці підійшли до лігва голови всієї Гірської зграї.

ー Слухай уважно! Я зайду перша, а ти тримайся позаду мене і повторюй за мною.

Чорно-шерста вовчиця зайшла першою, а Енжел повільним кроком по слідувала за нею. Альфа  поклонилася і звернулася до вовка: ー Владико… – промовила вона.

ーВладико? Ну, це вже зовсім… ー випадково проговорила Енжел, за що миттєво і поплатилася. Альфа швидко обернулася до Омеги і блискавично нанесла удар своїми гострими кігтями по обличчю юної вовчиці,  а потім прогнала з печери.

Біле вовченя вийшло на зовні і навіть не відразу усвідомивши що сталося, лише коли відчула різкий пекучий біль підійшла до найближчої калюжі, подивившись на своє відображення. Після удару залишився слід, що йшов через ліве око. Вона напевно могла залишитися без ока, якби рефлекторно не моргнула в той момент. В калюжу впало кілька крапель свіжої крові з рани.

Хоча поранення і виявилося не глибоким, Альфа точно контролювала те настільки глибоко кігті пройшли по обличчю маленької омеги. І шрам, який залишиться з омегою скоріш за все на все подальше життя буде для неї уроком.

Білому вовченяті було боляче від свіжої рани і, як і всі діти, вона могла лише плакати…

Через деякий час з лігва вийшла Альфа і підійшла до вовченяти.

ー Я повинна була це зробити! Ти не проявила повагу до нашого вожака.

Омега навіть не подивилася на свою кривдницю. Лише лапою витерла сльози змішані з кров’ю.

ー Так і будеш мовчати? – запитала Альфа. Відповіді не пролунало.

ー І взагалі, чому я перед тобою виправдовуюся?! Сама винна! Незважаючи на те, що ти проявила зухвалість в печері, вожак все-таки тебе прийняв у зграю. А це значить, що ти будеш тренуватися з іншими вовченятами. Ходімо! – сказала Нічна Тінь.

Енжел, не піднімаючи голови, пішла за нею.

Вони прибули до річки… Там був присутній вовк, що спостерігав за тим, як билися два вовченяти. Це була дуже жорстока бійка, м’яко кажучи. У західній зграї так з ще юних вовчат навіть не замислювалися тренувати.

ーТайфуне! ー звернулася Альфа до вовка-тренера.

ー Чого?! – Промовив  вовк і почав повільно повертати голову.

ー Як ти зі мною розмовляєш? – Обурено вимовила Нічна Тінь. Коли Тайфун побачив Альфу, одразу ж змінив тон розмови.

ー Вибачте мене, Нічна Тінь, я вас не признав, більше такого не повториться!

ー Сподіваюся! Тепер це вовченя належить нашій зграї, і я хочу, щоб ти її тренував…

ー Але у мене і так достатньо вовченят на шиї! Відведи її в іншу групу…

ー Я хочу, щоб саме ти зайнявся її навчанням.

Але у мене і так турбот вистачає. Шукай іншого…

ー Ти будеш її тренувати. Ти мене зрозумів? – Грізно проговорила Альфа, додавши: ー Вважай це дорученням від вожака.

ー Добре. Я буду тренувати її, – відповів вовк, але не сильно був цим задоволений…

ー Гаразд, залишаю її на тебе… Енжел, йди но сюди … ー звернулася Альфа до Омеги. Та підійшла, – дивись, це твій вчитель, його звати Тайфун, він буде тебе навчати.

ー Чому вчити? ー Сумним голосом відводячи морду від альфи тихо запитало ображене вовченя.

ー Полювання, захист і все, що тобі знадобиться, щоб виживати… І ще дещо… Дивись на мене, коли я з тобою розмовляю. – Проговорила Нічна тінь і лапою насильно повернула морду омеги до себе і наостанок проговорила:

ー Сподіваюся ти мене зрозуміла. ー прозвучало це погрозливо. а після цих слів, Альфа поспішила швидко зникнути звідси. Залишивши омегу на “шиї” вовка-тренера.

ーГаразд, нумо подивимося, що ти вмієш…

ー Я? Я не вмію битися.

ー Не вмієш – навчимо … Виходь! ー Енжел зробила кілька кроків вперед.

ー З тобою буде в спарингу Пач! – Повідомив вчитель новій учениці і відразу звернувся до її суперника.

ー Пач, ти сьогодні цілий день будеш тренуватися з новенькою.

ー Добре, вчителю, – Відповів він і вийшов на тренувальне поле бою.

ー Нападай на новеньку! ーГолосно прозвучав наказ.

Пач в ту мить і напав. Швидко схопивши Енжел зубами за шерстину, він відкинув її в бік, прямо в дерево за тренувальним полем. Удар був досить сильним, і не підготовлена омега навіть довгий час не могла підвестися на лапи. Можна б це навіть назвати нокаутом, бо суперниця після першого ж удару вже тремтіла від болю, але жорстоке тренування  продовжилося …

Під вечір Енжел повернулася до печери вся побита. На ній не було живого місця, і це був лише один день тренувань. Завтра змусять туди повернутися.

 

Наступного дня вона повернулася назад до школи. Вчитель дав завдання під назвою “Полювання” – що зловиш, то на обід і з’їж! Так як західна зграя не вчила вовченят класу Омега полювання, у Енжел виникли проблеми з цим, і вона нічого не змогла зловити. До неї підійшов Пач і кинув їй свою здобич.

ー Не треба мені допомагати!

ー Я теж при першому полюванні нічого не зловив… – сказав Пач.

ー Якщо що, я буду їсти ягоди…

ー Ягоди? Хах, Я на це подивився би. – Посміхаючись, відповів Пач, а потім запитав: ーТо ти будеш брати, чи ні?

ー Ні!

ー Я б на твоєму місці взяв… Знаючи нашого вчителя, після обіду він змусить провести бойове тренування, а ти будеш без сил…

ー Можеш забрати, я не візьму! – вперто наполягала на своєму Енжел.

ーЯк знаєш. ーСказав вовк і пішов, залишивши здобич близько Омеги.

Енжел хоч і зголодніла і навіть час від часу кидала погляд на принесену їжу, але до неї так і не доторкнулася.

Як і говорив Пач, після обіду почалося бойове тренування.

 

ー Єво, сьогодні ти тренуєшся з новенькою, ー наказав Тайфун.

ー Зачекайте! Учителю, Єва одна з найкращих! У боях з нею не те, що ця, але і я не завжди впораюся, може не варто ? – висловив свою думку Пач.

ー Вона слабша за всіх, кого я тренував останнім часом, тут кого не постав результат буде один і той же. Так що нехай Єва « пограється».

ー Учителю, я вважаю, Єва потрібен гідний суперник, а на рахунок слабкого не забувайте, що на початку ви говорили, що я найслабший з усіх! Я б міг новенькій хоч ази показати для початку… ー Запропонував себе в якості спаринг партнера.

Вчитель зітхнув та відповів:

ー Ну гаразд, тренуй її, але не жаліти…

Пач підійшов до Енжел і поцікавився:

ーТи як, готова? Не хвилюйся сьогодні я буду піддаватися ーтихо прошепотів він своїй партнерші.

Хтось із спостерігачів вигукнув підколку:

ー Пач, тобі що, подобається новенька?

Але ці слова швидше подіяли на сором’язливу омегу, на її обличчі з’явилася розгубленість.

ー Просто не звертай увагу. – Перевів увагу Енжел на себе:

ーНапевно, нам треба розпочати прямо з нуля, як вважаєш? – Спитав Пач.

ーМабуть.

ーГлибокий вдих і нападай… – Сказав Пач і як тільки Омега приготувалася атакувати, той вимовив: – І ще дещо… – Омега різко зупинила свій замах, залишивши лапу в повітрі прямо перед мордою вовка.

ーРозслабся. ー Відповів вовк, дивлячись на омегу застиглу в кумедній позі атаки лапи і посміхнувся:

ー Ось бачиш, ти напружена, тому що зупинила лапу. Не бійся мене вдарити. Почали!

Як Енжел не пробувала наносити удари у неї все одно не виходило вдарити іншого щеняти. Пач добре вмів вивертатися від будь-яких ударів , питань немає, але і Енжел швидше за все на рівні підсвідомості себе зупиняла, так як вихована була не в жорстоких умовах.

Так непомітно настав вечір. Час було розходитися. Омега вже збиралася йти до печери, але її зупинив той же вовк з яким вона провела весь день і попросив піти за ним.

ー Пач, я втомилася за сьогодні, давай якось іншим разом.

ーХодімо, покажу тобі дещо…

ーНу я не знаю ー Енжел була не впевнена чи варто йти за цим вовченям, вона його знала другу добу від сили, і він кликав її незрозуміло куди на незнайомій для неї території. Тому тривожність була зрозуміла.

ーНе бійся. ー Відповів Пач і потягнув вовчицю не відомо куди, біла омега хоч і намагалася перші хвилини непомітно вислизнути, але зрештою заспокоїлася і йшла вже з неприхованим інтересом.

Прямуючи за щеням омега опинилася, напевно, в найвищому місці в горах. Звідти відкривався чудовий вид на захід сонця і не тільки. Можна було навіть охопити поглядом  всю територію Західної зграї.

ーВау! ーвимовила вовчиця під враженням.

ー Знав що тобі сподобається. ー вимовив вовк пишаючись собою, а після додав: ーВсе що ти бачиш звідси буде нашим, так говорить наш лідер, що ми вже прагнемо до цієї мети.

ーВибач, не зовсім зрозуміла що ти маєш на увазі. ーВідповіла Енжел будучи трохи здивована від почутого.

ーЛідер наш говорить, насуваються великі зміни і об’єднання інших наших братів до нас в зграю під управлінням нашого великого ватажка.

Енжел відразу ж відчула в цьому мілітаристичний підтекст, але подумала, що щеня, що стоїть поруч з нею просто, щось не так зрозуміло, і вирішила делікатно перепитати:

ーПач, мені здається ти щось не так зрозумів.

ーДумаєш?

ーВпевнена. –Усміхнувшись, відповіла біла Омега.

Але по обличчю Пача було видно, що відповідь новенької йому не сильно припала до смаку і він вирішив продовжити гнути свою лінію:

ー Ти вважаєш, що до нас не за хочуть приєднуватися наші брати з маленьких зграй? Невже ти думаєш, що наша зграя не зможе їх забезпечити ?

ーЯ не це мала на увазі. Світ влаштований складніше ніж може здатися на перший погляд . Багато маленьких суверенних зграй не проміняють свою свободу на уявний достаток і щоб над ними хтось стояв . Нехай їх зграя не велика, має проблеми, і вони часто в середині неї сваряться , але це їх зграя їх дім і вовки готові будуть це відстоювати…

ーНапевно це ти не розумієш, ми можемо їм дати стільки скільки вони не отримають по одинці за все їх життя…

ーМожливо, але все ж таки думаю, краще вільним серцем голодувати,

Ніж у неволі ситість пізнавати.

Після на мить обидва вовчати нічого один одному не відповіли від чого настала тиша, Енжел при рвавши її промовила:

ーЗнаєш тут дуже вітряно, але дякую, що показав мені цей прекрасний захід сонця, Пач, але я, мабуть піду, гаразд?

ーМоже тебе провести?

ー Ні дякую, я пам’ятаю дорогу, не хвилюйся, скоро стемніє, а тобі теж треба відпочивати, до завтра. ー Попрощалися вовченята і розійшлися в сторони своїх лігв.

 

Так позаду опинилася пара днів для юної білої омеги, в новій для неї поки чужій зграї з можливо новим другом.