Розділ 16

Залишивши позаду ліс тіней, омезі з кур’єрським дорученням вдалося випередити графік. Не минуло й кількох годин, як  у полі зору вовчиці вже виднілася невелика зграя — саме та, до якої вона прямувала.

Біла Омега, не гаючи часу, пришвидшила крок та підійшла до вовків, що стояли на варті. Привітно, з усмішкою на обличчі, вона привіталася і доповіла про мету свого візиту. Та Альфи, схоже, не оцінили жест привітного мандрівника й не поспішали пропускати вовченя, посилаючись на те, що про  візит незнайомки їм не повідомляли.

Спроби вовчиці переконати їх — пояснити, що її прислала Нічна Тінь із кур’єрським дорученням і потрібними їм лікувальними  травами — не мали успіху у нашої вовчиці. Вартові Альфа вовки  вперто тримали настирливу Омегу на кордоні вже понад пів години й й, мабуть, протримали б ще довше, якби повз, вище на горі, не проходив Альфа, який знав про можливий  візит що мав відбутися в найближчий час і с нетерпінням очікував допомоги від Гірської зграї. Побачивши з висоти нове обличчя, він здогадався, хто це може бути, й гукнув до низу:

— Пропустіть її!

Вартові розступилися, а вовк покликав Омегу до себе.

— Дякую, — подякувала вовчиця Альфі, що її покликав.

— Будь ласка. Ідемо, дорогою все розповіси.

Енжел крокуючи і тримаючись  поруч   пояснила вовкові мету свого візиту:

— Я принесла трави, яких ви потребуєте. Трохи пошкодила пакування, — ніяково виправдовувалася Омега, усміхаючись і несучи в зубах посилку. — Але все всередині ціле, я… я справді старалася…

Вовк, здається, не мав наміру дорікати молодій Омезі за не надто ідеальне виконання доручення. Йому був важливий сам факт доставки потрібних інгредієнтів — і з цим вона, схоже, впоралася.

— Це добре. Вибач за мою нескромність, але ми чекали зовсім не тебе. Є дещо, що мали обговорити з іншою.

— Вона не змогла прибути, якісь важливі справи, — відповіла вовчиця.

— Дуже шкода… Ну, гаразд, головне, що ти прибула, і ліки також тут.

Тим часом Альфа з Омегою подолали вже половину шляху, хоча білому щеняті було невідомо, куди саме вони прямують.

— С голови вилетіло треба було  спитати одразу, як тебе звати?

— Енжел, — промовила Омега.

— А батьки хто?

— Ну, я мешкаю з Нічною Тінню.

— А, то ти її донька? Я багато чув про тебе! Як же ти виросла! Бачив тебе, правда, лише раз — тобі тоді було днів три від роду. Як же Тінь раділа твоєму народженню… Ах так, я Клінт. Колись ми були добрими друзями з твоєю матір’ю, — із теплою усмішкою поділився спогадами Альфа.

— Емм… мені ніяково, але, на жаль, ви обізналися . Я не рідна донька Нічної Тіні.

— Ти ж сама сказала, що живеш із нею, —промовив Клінт, трохи  здивувавшись.

— Так, але я, так би мовити, прийомна. Вона взяла мене до себе не так давно.

—Ось воно що… — промовив вовк затихнувши на мить : —  Ну то  як, ладнаєш хоча б  із її донькою? У таких сім’ях часто бувають непорозуміння.

Після цих слів Енжел від несподіванки  аж поперхнулася .

— Що сталося? Ти в порядку? — запитав вовк у білої Омеги.

— Я не знаю, як відповісти на це питання … Краще вам якось самим навідатися до нас у зграю — тоді все зрозумієте.

— Ну, не хочеш розповідати — як знаєш. Я давно збирався завітати до Гірської зграї, та все часу не вистачає… Та й гості з вашої зграї тут велика рідкість, ось я й подумав, може, ти розповіси щось цікаве.

— “Цікаве” — не те слово, — тихо пробурмотіла Енжел собі під ніс.

Пройшовши решту шляху в мовчанні, Альфа врешті решт промовив:

— Ну що ж, ось і прийшли, — показавши  лапою на нору, запрошуючи   супутницю увійти туди  першою.

Виявилося, ця нора належала місцевому цілителю. На перший погляд, її важко було назвати чистою — скрізь у хаотичному порядку лежали різні трави, з якими, здається, нещодавно активно працювали. Безлад, очевидно, виник у процесі пошуку потрібних.

— Приймай подарунок, — звернувся Клінт до цілителя, що перебував усередині.

Енжел підійшла й поклала мішечок біля вовка. Той обережно його розкрив і почав щось перебирати. У той же час у норі лежало кілька хворих щенят. Чим саме вони хворіли, вовчиця не знала, але вирішила підійти до одного з них. Щеня гарячкувало, крутилося з боку на бік, ніби намагаючись знайти положення, у якому буде менш боляче. Воно було виснажене, і здається, хвороба витягла з нього майже всі сили.

— А чим він хворіє? — поцікавилася біла Омега в цілителя. Той лише щось незрозуміле пробурмотів собі під носа та й продовжив нишпорити в принесеному мішку.

Енжел простягла передню лапу, щоб витерти піт із лоба щеняти, коли те раптом сіпнулося й майже схопило її за лапу своєю щелепою .

— Обережно! — різко заричав цілитель, да  так, що Енжел аж підскочила.

—  Що трапилось? — спитала Омега, відійшовши від хворого на деяку відстань .

— Мда… Поскупилися ви на трави, скажу я вам. Ах так, він тебе не вкусив? — спитав цілитель.

— Ні, здається, ні.

— Точно?

— Упевнена.

— Ну й добре, а то ще одного хворого нам бракувало.

— Що ви маєте на увазі?

— Те й маю — лежала б разом із усіма вже за пару діб. Складно сказати, звідки взялася ця зараза, але поширюється вона дуже стрімко…

— Годі  лякати щеня, — втрутився в розмову Клінт із натягнутою  через силу усмішкою.

За кілька хвилин якесь зілля з трав було готове. Спочатку вовк-цілитель дуже обережно напоїв ним хворого, потім набрав ще трохи й подав Енжел:

— Випий.

— Мені не потрібно, я ж не хвора. До того ж, вони потребують цього більше, — відмовилася вовчиця запропонувавши віддати  ліки комусь с цуценят.

— Пий, я сказав.

— Та не треба мені…

— Пий! Так цілитель наказав, — став на бік лікаря  Альфа вовк Клінт.

З недовірою юна Омега все ж погодилася й лизнула так названі ліки. Морда вовчиці відразу скривилася, мов зів’яли,  а саму її пересмикнуло від огидного смаку такого поєднання трав.

— Що це таке?! — нерозбірливо вигукнула Еджі, озираючись у пошуках чогось, чим можна було перебити присмак. Лизнула стіну от безвиході  — і подумки відзначила, що вона була смачніша.

— Фе-е, який жах! Як мені позбутися цього смаку?

— Не хвилюйся, за два дні мине, — промовив цілитель.

— Що?! — вигукнула Енжел та ще кілька разів лизнула стіну.

— Зараз язик заніміє — стане трохи легше.

Не минуло й хвилини, як тіло білої вовчиці почало німіти, але основна частина припала на язик, який, здавалося, не погано прибавив ваги і ледве піддавався руху.

— А й справді… — ледь розбірливо  прошепотіла Омега. Отже, засіб подіяв.

Цілитель глянув на вовчицю й відзначив:

— Хм, швидше, ніж очікувалося. Клінт, підійди-но сюди, — покликав він Альфу й заговорив майже пошепки щоб зайва пара вух не підслухала зайвого:

— Послухай, я не знаю, як із цим боротися. Те, що я зробив, не ліки — радше сильне знеболювальне з анестезувальним ефектом. Так, вони не страждатимуть від болю певний час.

— Усе настільки погано?

— З такою швидкістю погіршення їх стану відлік не на дні, а на години. Боюся, чекати добрих новин не варто.

— Повториться ситуація, як із першим?

— Швидше за все — вже цієї ночі. Я ж казав, що нам потрібен хтось із вищого рангу, а не ось ця… — прошепотів цілитель, махнувши лапою в бік Омеги.

Енжел помітила цей жест і, зрозумівши, що мова йде  про неї, тому  втрутилася в розмову між двома вовками:

— Усе гаразд? — спитала вона ще трохи занімілим язиком що добре було чути в голосі.

— Так, усе добре. Клінт, відведи нашу гостю кудись — мені треба працювати.

— Гаразд. Ходімо, Енжел, я відведу тебе до місця твоєї ночівлі.

Альфа з Омегою вийшли з лігва й рушили туди, де мала заночувати посланниця Нічної Тіні.

— Ну як, полегшало?

— Трохи, — відповіла вона, покусуючи язик. Потім озирнулася на нору, де лежали хворі вовченята, і тихо запитала у Альфи:

— Вони ж одужають, правда?

— Звісно, одужають, — збрехав Клінт білій вовчиці.

За кілька хвилин вони вже були біля місця, де мала заночувати Енжел. Раптом над ними пролунав різкий гуркіт гвинта літака, що швидко з’явився та так же швидко зник десь за горами.

— Не хвилюйся, — промовив вовк. — Людський транспорт останнім часом тут звичне явище. Ми, до речі, вже на місці. — Він запросив вовчицю до нори, де вона мала провести час аж до світанку .

 

Перед тим як піти, Альфа поставив просту умову: не залишати нору до його повернення. Він особисто допоможе їй пройти через Ліс Тіней, а вечеря, як і личить, чекатиме її на заході сонця.