Розділ 7

Енжел бігла крізь густий туман. Вона не хотіла повертатися назад і вже й не думала зупинятися. Бігла туди, куди вели очі, не помічаючи, як опинилася в горах — там, де ще вчора Єва застерігала про небезпеку. Але  розчарування та образа змішалися у її голові, і раціональність відійшла на другий план…

Після підйому на високу вершину, біла омега потрапила у сильну заметіль — сніг навалювався, закутуючи її у білу ковдру. Вона йшла вперед, не знаючи куди, головне — подалі від заповідника, де мешкала зграя. Сніг пристав до її хутра, до лап та морди , роблячи кожен новий крок дедалі важчим…

Зупинилася, Енжел,  лише тоді, коли настала глибока ніч, і то тому що вже була на межі виснаження. Лапи не тримали, і омега впала у сніг, Сил вже не лишилося навіть на те, щоб повзти хоча б  до якогось прихистку.

С настанням ранку перші промені сонця відбивалися потрапляючи на мокрий сніг, що  залишився після нічної хуртовини.

Незабаром  із-за скель показались декілька вовків, напевно вони  перевіряли свою територію, несподівано для себе, виявили білого вовченя, яке після ночі у заметілі було присипане снігом. На перший погляд здавалося, що воно ще живе, але представники зграї вирішили ігнорувати знахідку:

— Ладно, йдемо! — промовив один із патрульних омег, дивлячись на щеня у снігу.

— Залишити її тут помирати? — запитала чорна вовчиця. До неї підійшов омега і мовив:

— А коли це ти стала співчувати слабким?

— Це не твоє діло! — відповіла альфа, додавши: — Я віднесу її до нашої зграї…

— Нічна Тінь, ти останнім часом намагаєшся зробити нам більше проблем? Хочу нагадати, що альфа не має проявляти почуття до чужих! — сказав омега.

— Саме так. Я — альфа, а ти — омега, і ти зобов’язаний виконувати мої накази! Крапка.

— Вожак буде незадоволений!

— Він і так завжди незадоволений… — відповіла альфа.

— Ти надто багато береш на себе… — втрутився інший омега.

— Подбаю якось про себе , не хвилюйся, а тепер відступіть. — омеги, тихо скрегочучи зубами,  відступили в сторони.

Нічна Тінь обережно взяла Енжел вложила собі на спину і понесла її до зграї. Відігріте вовченя прийшло до тями вже на території вовків гірської зграї. Відкривши очі, розгублене щеня  побачила чорну вовчицю, яка стояла перед нею.

— Прокинулася? — звернулася альфа до омеги, яка ще не зовсім прийшла в себе.

— Де я? — запитала вона.

— Ти зараз  на території Гірської зграї. Знайшли тебе у снігах, ти ледве не замерзла до смерті. Ще кілька годин — і, ймовірно, ти б уже не прокинулася.

— Краще б ви там і залишили… — пробурчала Енжел.

— Я не буду втручатися у твої проблеми, але, мабуть, ти голодна?

— Я не голодна… — тихо і пригнічено відповіла біле вовченя.

— Добре, що ти не зізнаєшся у слабкості! Наша зграя має інший погляд на слабких, і до них ставляться не так… — не встигла вона закінчити, як омега увійшов у нору і запитав:

— Що робитимемо з чужинкою?

— Зараз вона поїсть, а потім я відпущу її назад до Джаспера, — відповіла чорна вовчиця.

— Годувати чужака? Це не по наших правилах! — незадоволено мовив омега.

— Вона зараз не може сама знайти їжу… — продовжував він.

— У нас навіть вовченята самі добувають собі харчі, а ти збираєшся дати їй нашу? — наполягав він.

— Так, бо вона так і не дійде до Джаспера у такому стані!

— Чому ти її так захищаєш? — запитав омега.

— Не твоє діло. А тепер принеси їй поїсти… Чим швидше вона піде у заповідник, тим краще!

Енжел почула їхню суперечку, яка була пов’язана с нею і промовила:

— Я не поїду назад до Джаспера! — втрутилася в розмову Енжел.

— Ти смієш перебивати нас?! — Різко відреагував на це втручання в розмову дорослих Омега.

— Не ричи на неї! Я наче доручила топі принести їжу?  — стала на захист слабкого вовченя Альфа.

Омега с прозрінням кинув погляд на біле вовченя і вийшов назовні залишивши нору.

— Чому ти не хочеш повертатися до Джаспера? — запитала альфа, здивовано піднявши брови. Енжел мовчки опустила голову і щось побормотіла собі під носа

— Там мене нікому не потрібна… Тепер і зовсім не потрібна… —ледь чутно промовила  вона.

Альфа мовчала довгий проміжок часу дивлячись на ще зовсім молоде вовченя, вона точно мала поняття того що та в стані глибокого відчаю , хоча і до кінця не знала через що саме. При рвавши тишу старша вовчиця запитала:

— Мене звати Нічна Тінь. А тебе як?

— Енжел… — відповіла вона.

— Гадки не маю, що трапилося з тобою,але  зараз ти поїси, а вже ввечері я повернуся, і ми подумаємо, що робити далі. Зрозуміла? — сказала альфа і не затримуючись махнувши своїм чорним хвостом полишила  нору.

Увесь день Енжел знаходилася під пильним спостереженням вовків, а ввечері старша вовчиця темного окрасу що назвалася як Нічна тінь стримала свою обіцянку.

Зайшовши до нори, вона звернулася до охоронця зі словами:

— Омега, я забираю її до себе на ніч.

— Нічна Тінь, ти ризикнеш взяти її до себе у лігво? — здивовано  запитав вовк не повіривши спочатку своїм вухам, але більше не промовив ні слова коли Альфа підтвердила свої наміри

— Мабуть, вона мені не загрожує. Я ж одна з найсильніших альф у нашій зграї, а вона — дитя…

Вовчиця повернула голову і звернулася до Енжел:

— Давай, на лапи, і ходімо! —не минуло і хвилини як вовчиця в компанії вовченяти вже були в дорозі.

Шлях до лігва був мовчазним  Енжел  постійно кидала короткі погляди на  вовчицю с чорним хутром, що йшла поруч, і їй так і не вдалося зважитися поставити незручне питання.

— Ну і що ти хочеш? Я бачу, що ти нервуєш, щось маєш на думці?

— Так, власне… Чому ви врятували мені життя? Ви ж не схожа на тих, хто прагне прийти на допомогу…

— Омеги, як завжди, допитливі  — усміхнулася альфа і, щоб розрядити обстановку, додала: — Ти мені нагадала декого. Дуже схожа на неї, наче дві краплини води…

— А? і  кого ж?

— Донечку.

— Ось воно що, тоді зрозуміло. Сподіваюся з нею я зможу знайти спільну мову, — радісно мовила Енжел, не підозрюючи, що вже за мить їй стане дуже ніяково.

— Уже не зможете. Її вже нема, — Зі сумом в голосі відповіла альфа.

— Вибачте…

У відповідь не прозвучало нічого, і ця тиша трималася аж до самого дому  вовчиці

Перед входом до вовчого лігва Нічна Тінь мовчки поглянула на Енжел, здавалося, задумалась про щось своє на мить. Потім запросила до нори:

— Ну що ж, заходь, розташовуйся! — , увійшовши, Енжел оглянула простору нору. Вона була досить великою для цілого сімейства, але мешкала тут лише одна вовчиця — і то, мабуть, не завжди.

— Давай домовимося, — звернулася до білої омеги альфа.

— А? — здивувалась вона.

— Я не зацікавлена у тому, щоб няньчитися з тобою. Сподіваюся, нічого не зробиш цієї ночі , і я, в першу чергу, та і ти зможемо, нарешті, виспатися. Ти можеш зайняти той кут —,і показала лапою на дальній кут в норі .

Енжел мовчки пішла й примостилася у  виділеному для неї місці.

— Дякую, що приютила мене… — промовила Энжел виказуючи подяку чорній вовчиці .

У лігві швидко настала тиша, омега ще довго лежала, не заплющуючи очей. Вона повернулася обличчям до стіни та, розмірковувала про зграю з Заходу а також про Хамфрі, на якого тримала глибоку образу, але все ж, через деякий час,  нарешті зімкнула очі і заснула.

Альфа тихо підкралася до щеняти, довго спостерігаючи за її сном, і потім тихо прошепотіла:

— Спи… Завтра на тебе очікує  важкий день…