Глава 7. Сіра Варта

288 рік від Завоювання

Після появи першої сотні біля воріт Сірої Варти вперше почала збиратися черга. Фарен помітив її вранці, коли повернувся з причалу. Уздовж стіни стояли дев’ятеро чоловіків із власною зброєю; ще шестеро чекали через дорогу біля винної крамниці, роблячи вигляд, що прийшли туди випадково. Неро поставив біля воріт табурет, книгу й глечик води.

— Скільки сьогодні? — запитав Фарен.

— Сімнадцять. Двох уже відправили на перевірку.

— Учора?

— Одинадцять.

— Позавчора було вісім.

— Я теж умію рахувати натяки, — сказав Неро. — Від учора друга суперечка після відмови вже платна.

— Собі? — запитав Фарен.

— Варті. Я ще не настільки зіпсувався.

Правила відбору вони не послаблювали. Навпаки, тепер могли дозволити собі відмовляти людям, яких кілька місяців тому взяли б через нестачу рук. Після першої сотні змінилося інше. До воріт приходили люди, які ніколи не служили поруч із Корсо, Варо чи кимось із перших шістнадцяти. Їм уже вистачало назви — Сіра Варта.

Особливо добре це стало видно після чужої невдачі. Із сорока трьох охоронців одного каравану повернулися семеро. Через два дні керуючий того самого торгового дому прийшов до Неро, почув нову ціну й сперечався майже годину.

Неро ціну не знизив. За тиждень до воріт привів людей Орво Кандо. Їх було двадцять три. Вони прийшли разом, трималися разом і навіть чекали так, ніби досі стояли в його строю. Кандо, кремезний чоловік із посивілими скронями, поклав на стіл Неро старий контракт.

— Шість років водив цих людей, — сказав Кандо. — Баккалон свідок, декого знаю довше, ніж орендодавець знає мої борги.

— Вітаю, — відповів Неро.

Кандо подивився на нього.

— Ти завжди так зустрічаєш людей?

— Тільки тих, хто кладе старі найми на мої нові книги. Морріган за тобою.

Кандо обернувся до Фарена.

— Мої люди знають мене. Я знаю їх. Вести буду сам.

— Поки ні. Два тижні працюватимеш під Корсо. Людей перевіримо окремо.

Кандо кілька секунд мовчав. Потім торкнувся пальцями маленького залізного мечика на шнурку біля шиї.

— Шість років командував, щоб Баккалон зрештою повернув мене в рядові. У нього кепське почуття гумору.

— Два тижні.

— Моїм це не сподобається.

— Тоді сьогодні й дізнаємося, кому це не сподобається настільки, щоб піти.

Пішли двоє. Решта пройшли перевірку. Кандо два тижні виконував накази Корсо, сперечався з ним майже щодня й лише після цього отримав власних тридцять людей. Через місяць біля воріт з’явилася ще одна колишня компанія. Потім група з одинадцяти. Потім чотирнадцять людей із тирошійського корабля. Їх перевіряли так само, як людей Кандо.

Коли чисельність почала рости десятками за місяць, більшу частину щоденних занять уже вели сержанти й командири. Одного разу троє старих бійців під час вправи раптом закричали, що Корсо загинув. Половина новобранців обернулася, а двоє взагалі залишили позицію й побігли перевіряти. Корсо відреагував передбачувано:

— Ви що, всі дурні?!

Фарен зупинив його.

— Хто приймає твою групу після тебе?

Корсо назвав сержанта.

— Тоді що повинно статися після повідомлення про твою смерть?

Відповідати Корсо вже не довелося. Наступного разу після такого самого сигналу стрій навіть не розвернувся: сержант одразу перебрав командування, один визначений боєць пішов перевіряти повідомлення, а решта продовжила виконувати попередню задачу. На третьому місяці перевіряти цю систему довелося вже не у дворі. Торговий союз трьох ліссенійських домів хотів двісті людей Сірої Варти на місяць: два обози, охорона будівництва нового поста в Спірних Землях і можливі бойові дії. Неро прочитав формулювання двічі.

— Вони просять саме Сіру Варту. Не «людей Моррігана».

Фарен підняв очі від карти.

— Скільки готових?

— Двісті одинадцять.

Корсо почув цифру й одразу сказав:

— Двісті одинадцять готових — цього вистачає. Беремо.

— Ні.

— Нас просять двісті.

— Знаю.

— Готових двісті одинадцять.

— Так.

— І?

— Двадцять чотири залишаються тут.

Корсо вже починав дратуватися.

— Навіщо тримати бойових людей у Ліссі, коли за них готові платити?

— Бо в нас є осідок, поранені, новобранці, гроші, зброя й люди, яких хтось повинен охороняти. А ще тому, що загін, який не може одночасно виконувати найм і берегти власний осідок, виріс швидше, ніж мав.

— Замовник просить двісті.

— Неро запропонує сто вісімдесят сім. Якщо їм потрібна саме Варта, цього вистачить. Якщо їм потрібні рівно двісті мечів, решту знайдуть в іншому місці.

Неро трохи подумав.

— За ту саму загальну оплату?

Фарен подивився на нього.

— Це вже твоя війна.

Замовник погодився. У Спірні Землі вийшло сто вісімдесят сім бійців Сірої Варти, а база вперше залишилася функціонувати без основної частини компанії. Корсо глянув на список тих, хто залишався в Ліссі, але суперечки не почав.

Похід тривав двадцять дев’ять днів. За цей час Сіра Варта чотири рази вступила в бій. Перший Фарен узагалі не бачив. Дванадцять вершників спробували перехопити передову розвідку Тарко.

Тарко зробив інакше: ще до контакту розділив людей. Одна група почала відходити на видноті, змушуючи вершників розтягуватися в переслідуванні, друга зайняла заздалегідь обрану кам’янисту ділянку збоку. Коли переслідувачі втратили щільність, по них ударили стрілами з іншого напрямку. Троє вершників упали, решта розвернулися. Увечері Тарко доповів Фарену так само, як колись доповідав про шість кінських слідів біля дороги.

— Втрати?

— Людей немає. Один кінь подряпав ногу об камінь. Уже перевірили.

— Скільки вони тягнулися за вами після залпу?

— Недовго. Розвернулися майже одразу.

— Напрям?

Тарко показав на карту.

— Запиши місце й шлях. Завтра перевіримо, чи вони повернулися до дороги.

Тарко кивнув і пішов.

Другий бій почався біля недобудованого поста. Мирійців було приблизно сто двадцять. Фарен мав дев’яносто три людини; решта Сірої Варти в цей час супроводжувала другий обоз. Кам’яна стіна майбутнього укріплення доходила лише до пояса. Вона не могла зупинити нормальний штурм, зате давала опору щитам і змушувала противника перелазити, шукати проходи або втрачати швидкість на підході.

Корсо отримав центральний прохід. Гарро — ліву ділянку. Кандо — правий край. Варо залишився позаду з двадцятьма людьми резерву.

— Їх більше, — сказав Корсо. — Уже одна причина не лізти дурнем.

Фарен оглянув стіну.

— Якщо будемо правильно використовувати камінь, не всі зможуть битися з нами одночасно.

Мирійці спочатку вдарили по центру. Передні перелізли низьку стіну й одразу потрапили під списи Корсо. Люди позаду продовжували тиснути, через що переднім ставало дедалі важче працювати зброєю й так само важко відступити. Перші хвилини позиція трималася добре.

Потім люди Корсо почали втомлюватися. Один щитоносець отримав удар у плече, другий упав після списа в стегно, і на кілька секунд у центрі стало занадто мало свіжих рук. Фарен узяв спис пораненого й став у другий ряд за Корсо.

Першого мирійця він зупинив уколом у руку, коли той уже заводив меч над щитом. Другому збив вістря вниз і вдарив у коліно через проміжок між своїми. Третій спробував навалитися на щит Корсо всім тілом; Фарен упер наконечник під край його щита й відсунув рівно настільки, щоб Корсо повернув опору.

— Варо! Шість у центр!

Коли свіжі люди зайшли в підготовлені проміжки, Фарен передав спис одному з них і знову відійшов на крок назад, повертаючи собі огляд усієї позиції. Резерв не міняв лінію цілком — він витягував утомлених по двоє-троє, не даючи центру розсипатися.

Після кількох невдалих натисків частина мирійців почала зміщуватися від центру ліворуч. Гарро відступив до вузького простору між недобудованою стіною й купою каменю. Там двадцять його людей могли приймати ворога фронтом лише у кілька щитів.

У вузькому проході одночасно могли тиснути лише кілька передніх рядів; решта мирійців заважала власним людям не менше, ніж допомагала. Через десять хвилин обидві сторони вже втрачали людей, але мирійці двічі перекидали свої групи між ділянками й поступово витратили більшу частину свіжих сил. Варо подивився на Фарена.

— Тепер?

Фарен ще не бачив достатньо.

— Поки ні.

Корсо в центрі вже ледве стримував людей. Варо ще раз глянув на центр і стиснув руків’я меча.

— Ще трохи, і він почне їсти власний щит.

Корсо озирнувся на людей позаду й раптом перестав вимагати свіжий ряд.

— Не міняти, — сказав він. — Нехай думають, що ми вже сиплемося.

Фарен лише кивнув. За мить остання свіжа група мирійців рушила на правий край. Тільки після цього Фарен підняв руку.

— Варо. Решта.

Чотирнадцять свіжих людей пішли не прямо вперед, а в стик між мирійським центром і правою групою. Кандо одночасно зробив короткий натиск зі своєї позиції. Лінія противника втратила форму. Корсо побачив зміну без окремої команди.

— Центр! Разом!

Мирійці відступили від стіни спершу на кілька кроків, потім ще далі. Їхній командир дав сигнал відходу. Фарен залишив основну силу біля поста, а Тарко з дванадцятьма найрухливішими людьми пішов слідом до першої сухої низини. Вони взяли двох відсталих і не дали задній групі зупинитися одразу за поворотом; далі місцевість закривала огляд, тому за сигналом повернулися. Четверо сірих загинули.

Тринадцять отримали поранення. Після бою Корсо сидів біля стіни й пив воду.

— Варо можна було кинути раніше.

— Можна.

— Кинув би Варо раніше — втратили б менше.

— Якщо його удар одразу зламав би їхній центр.

Корсо відставив бурдюк.

— А якби не зламав?

— Ми залишилися б без свіжих людей, поки в них резерв ще стояв.

Корсо подивився на поранених біля стіни.

— Тобто іншої впевненості не було.

— Не було.

Третій бій Сіра Варта програла без Фарена. На ранковому розборі ніхто не міг сховати помилку за його наказом — кожне рішення мало конкретного автора. Гарро отримав сорок шість людей і просте завдання: перевірити старий пост приблизно за шість миль від табору, визначити, чи зайнятий він, оцінити сили противника й повернутися. Пост справді був зайнятий. Гарро побачив близько сорока мирійців, хоча насправді їх було сімдесят, а ще приблизно тридцять чекали за кам’яним схилом поза його оглядом.

Гарро вже встановив те, за чим його посилали: пост був зайнятий. Проте замість повернення він вирішив спробувати взяти укріплення. Початок навіть підтвердив його розрахунок: люди Варти швидко витіснили передову групу з двору, зайняли стіну й убили кількох противників. Через цей успіх наказати відхід стало важче, і коли з-за схилу вийшли решта мирійців, Гарро залишився, хоча нормальний шлях назад ще був відкритий. Він розраховував утримати стіну до приходу допомоги, додавши до першого зайвого ризику ще один.

Мирійці обійшли лівий край, почали перекривати дорогу й тиснули одночасно з двох боків. Гарро втратив сержанта, потім кількох списників і лише після цього наказав відступ. Тоді дорога вже майже була закрита. Кандо почув бій із сусіднього пагорба. У нього було двадцять людей і прямий наказ не залишати свою дорогу. Він не кинув його повністю.

Спершу відправив посильного до основного табору. П’ятьох залишив на старому завданні — спостерігати за дорогою й дати сигнал у разі появи противника. Із чотирнадцятьма пішов на звук бою. Кандо вийшов мирійцям у бік, зайняв вузький прохід і створив Гарро єдиний нормальний шлях відходу. Варта втратила сімох загиблими та дванадцятьох пораненими. Увечері Гарро сам прийшов до Фарена.

— Я помилився.

Фарен не допоміг йому скоротити розбір.

— Де саме?

Гарро відповів після паузи:

— Коли вирішив брати пост, хоча мав тільки перевірити. І вдруге — коли побачив решту людей і все одно залишився.

— Чому залишився?

— Думав, витримаємо до допомоги.

— На чому був розрахунок?

Гарро мовчав довго.

— Я очікував, що після першої невдалої атаки вони зупиняться й перегрупуються.

— Ти звів увесь задум на тому, що чужий командир зробить саме те, що тобі вигідно.

Гарро опустив погляд.

— Більше не буду.

— Будеш. Усі командири постійно прогнозують противника. Питання не в тому, щоб ніколи цього не робити. Питання — що станеться, якщо він поводитиметься інакше.

Гарро мовчав.

— Сім людей, — нарешті сказав він.

Фарен знав, про що той.

— Назви.

Гарро назвав усіх сімох поіменно, і Фарен вислухав його до кінця.

— Завтра твоїми людьми командує Кандо.

Гарро підняв голову.

— Себто я відсторонений.

— На день.

— А потім?

— Проведеш перед своїми людьми повний розбір. Скажеш, який мав наказ, чому його змінив, де помилився й коли ще міг відійти. Без виправдань. Якщо зможеш — знову поведеш своїх.

Гарро стиснув щелепу.

— Зрозумів. Себто завтра мовчу, післязавтра пояснюю людям, чому був дурнем.

— Якщо саме такий висновок зробиш.

— Уже зробив.

Наступного вечора Гарро стояв перед своїми людьми. Фарен слухав із кінця строю. Гарро нічого не приховав, назвав свої рішення й помилки так само прямо, як напередодні називав загиблих. Через тиждень Фарен повернув йому командування. Потім Фарен викликав Кандо.

— Ти також порушив наказ.

— Знаю.

— Чому?

— Ще десять хвилин — і Гарро втрачав дорогу назад. П’ятьох залишив спостерігати, посильного відправив одразу, чотирнадцять узяв із собою.

— Якби на твоїй дорозі з’явився противник?

— П’ятеро відходили б на домовлений рубіж і подавали знак. Якби знак не дійшов, я повертався б до початкового завдання.

— Тоді наступного разу робиш так само.

Кандо кивнув.

— Добре. А я вже думав, що Баккалон подарував мені один розумний день і тепер вимагатиме його назад.

Четвертий бій зробив Сіру Варту відомою далеко за межами тих купців, які вже користувалися її послугами, причому запам’ятали його насамперед через міст. Компанія вже поверталася до узбережжя, коли розвідники повідомили, що єдину нормальну переправу через річку зайняли близько двох сотень тирошійців. У Фарена залишалося приблизно сто сімдесят боєздатних людей і два обози позаду. Дощ тривав другу добу, вода піднялася, а місцеві броди, які Варо пам’ятав із попередніх років, зараз були непридатними навіть для коня. Корсо оглянув міст.

— Вибиваємо.

Фарен майже хвилину нічого не відповідав. Кам’яна переправа була вузькою. На дальньому березі тирошійці вже поставили барикаду. За нею стояли списи. Лучники займали схил трохи вище й могли стріляти майже вздовж мосту. На вузькому мосту одночасно билися б лише кілька передніх рядів. Решта Варти чекала б за їхніми спинами під стрілами, а тирошійці за барикадою точно знали б, звідки прийде кожна наступна атака.

— Ні.

Корсо видихнув із явним розчаруванням.

— Я починаю ненавидіти це слово.

— Вони готували місце саме для атаки через міст.

— Бо через міст переходять річку.

— Саме тому варто перевірити, чи це єдине місце, де її можна перейти.

Варо примружився.

— Щось побачив?

Фарен показав униз за течією. Приблизно за милю стояв млин. Від нього до протилежного берега тягнулася низька кам’яно-дерев’яна гребля. Вода вже переливалася через неї.

— Вона витримає людей? — запитав Варо.

— Не знаю.

Фарен відправив перевіряти тих, хто мав для цього кращі навички. Тарко оцінював підхід і можливість непомітного руху. Дерро — місця для прикриття. Мерро мав найбільше досвіду пересування по мокрих палубах, мотузках і слизьких дерев’яних поверхнях. Повернулися приблизно через годину промоклими майже до пояса.

— Кам’яна частина нормальна, — сказав Тарко. — Дерев’яна середина погана.

Мерро був точнішим:

— По одному пройти можна. Потрібна мотузка через усю небезпечну ділянку. У важкому обладунку я туди людей не пустив би.

— Скільки часу на сімдесят?

— Якщо ніхто не впаде й усі слухатимуть — близько двох годин. Реально я б рахував три.

Фарен кивнув. Варіант був поганим, але все одно кращим за лобовий бій за міст. Десятеро людей залишилися з обозом і пораненими. Навіть за кілька миль від основної позиції противника Фарен не збирався робити вантаж беззахисним. Корсо отримав дев’яносто. Його задача була не брати міст. Навпаки — переконати тирошійців, що Сіра Варта саме це й планує.

Перед позицією розпалили додаткові вогні. Люди показово переносили щити до дороги, перевіряли списи, будувалися й знову розходилися. Тирошійські розвідники на протилежному березі мали побачити все, що очікували побачити перед ранковим штурмом.

Фарен забрав сімдесят людей. Важкі щити й частину обладунків залишили з Корсо, металеві частини зброї обмотали тканиною, щоб уночі вони не дзенькали об камінь. Мерро пішов першим і протягнув через небезпечну ділянку мотузку. Після цього люди почали переходити по одному.

На кам’яній частині вода била нижче колін, але на дерев’яній доходила майже до стегон і течія раз у раз зсувала ноги з опори. Кожна дошка була слизькою, а темрява робила наступне місце для кроку майже невидимим. Перший чоловік послизнувся ще на початку. Мотузка втримала. Другий упав майже через годину й кілька секунд висів у течії, доки сусіди не підтягнули його назад. Щит, який він усе-таки вирішив не залишати, довелося відпустити.

Після цього Мерро особисто перевіряв спорядження кожного наступного. Переправа зайняла майже три години. Фарен весь час пам’ятав, що будь-яка випадкова тривога на мосту може зруйнувати план раніше, ніж остання людина дістанеться другого берега. Але Корсо свою частину виконував. До світанку сімдесят сірих уже обходили тирошійську позицію з тилу. Тарко зайняв пагорб, звідки було видно міст, і тричі коротко відкрив прикритий ліхтар. Домовлений сигнал. Корсо побачив спалахи.

— Нарешті.

Молодий сержант поруч запитав:

— Тепер атакуємо?

— Тепер робимо вигляд, що ми достатньо дурні, щоб атакувати саме так, як вони чекали.

Перший ряд Варти пішов на міст під щитами. Повільно. Лучники тирошійців відразу відкрили вогонь. Стріли били в дерево, ковзали по металу й кілька разів проходили між щитами. Одного чоловіка поранило в плече ще до того, як вони дійшли до самої переправи. Корсо зупинив передній ряд майже біля входу на міст. З іншого боку почали стягувати людей до барикади. Саме цього чекав Фарен. Він не кинувся в табір і не почав палити намети.

Першою ціллю стали лучники на схилі. Стрільці Тарко дали кілька швидких залпів із несподіваного напрямку, а піхота пішла вгору, поки тирошійці ще розвертали щити. Фарен ішов на лівому краї зі списом: на мокрій землі довша зброя дозволяла тримати противника нижче по схилу й не давати йому використати висоту.

Перший тирошієць кинувся вниз із мечем, сподіваючись на швидкість. Фарен зустрів його вістрям у щит, змістив спис уздовж обода й ударив у стегно, коли нога відкрилася на кроці. Другий спробував зайти збоку; Фарен коротко перехопив древко, збив меч нижнім кінцем і дав сусідньому сірому пройти вперед. За кілька таких обмінів лівий край піднявся до позиції лучників, і тим довелося відходити, втрачаючи можливість бити по мосту.

Від барикади почали поспіхом відводити людей і розвертати їх у бік атаки Фарена. Корсо побачив рух із протилежного берега й сам дав команду на справжню атаку через міст. Від цього моменту противник мусив тримати два напрями одночасно. Бій затягнувся приблизно на двадцять хвилин, але його форма вже була визначена.

Невдовзі тирошійський ріг дав сигнал відходу, і люди біля барикади почали організовано відступати. Фарен не закривав єдиний вихід і не перетворював відступ на останній бій за барикаду, але щойно тирошійці відірвалися від мосту, Тарко отримав легку групу й пішов за ними до наступного пагорба. Основна сила лишилася на переправі, розбираючи барикаду й виставляючи охорону.

Сіра Варта втратила двох людей убитими й сімох пораненими, трьох із них — стрілами під час показової атаки Корсо. До вечора міст очистили, й обози почали переходити. Через місяць у Ліссі від справжньої переправи залишилися переважно міст, вода й ім’я Моррігана. Сімдесят людей стали сотнею; в одній версії вони переходили річку по єдиній мотузці, в іншій половина загону пливла в обладунках. Коли Маро повідомив, що якийсь портовий п’яниця стверджує, ніби Морріган особисто перестрибнув повноводну річку, Фарен повільно поставив чашу.

— Хто?

— Не знаю.

— Знайди.

Маро вже сміявся.

— Навіщо?

— Хочу подивитися на людину, яка вважає мене жабою.

— Оце і є слава.

Фарен похитав головою.

— Якщо так, чутки про її розум сильно перебільшені.

— Іншої майже не буває.

Фарен із цим не погоджувався, але сперечатися про природу слави з Маро не став.

Після мосту до Сірої Варти дедалі частіше приходили люди, яким робота не була потрібна негайно. Це була нова категорія кандидатів: досвідчені ветерани, які вже мали місце, платню й десятки боїв за спиною, однак свідомо вирішували змінити командира. Серед них майже не траплялося юнаків без досвіду чи найманців, що шукали роботу після розпаду старої компанії. Один приніс рекомендаційного листа від десятника Других Синів, з яким колись служив. Фарен прочитав. Лист був хорошим. Кандидат помітно розслабився.

— І?

— Що?

— Береш?

— Лист хороший.

— Я знаю.

— Але він описує людину, якою ти був багато років тому.

Обличчя ветерана змінилося.

— Ти навіть не бачив, як я працюю.

— Саме тому побачу завтра.

Чоловік прийшов на світанку й пройшов той самий відбір, що й решта. Через два місяці став сержантом.

На п’ятому місяці Кандо почав вести одну з перевірок сам. Фарен сказав собі, що лише пройде повз. Через три години все ще стояв біля двору. Варо знайшов його там.

— Ти вже третю годину «не втручаєшся».

— Бачу.

— Оце й погано.

Фарен стежив за рудим кандидатом, який закінчував марш у спорядженні.

— Кандо пропустив одну річ.

— Яку?

— Ліва стопа.

Варо придивився.

— Не бачу.

— Коли втомлюється, трохи переносить вагу на зовнішній край. Старе ушкодження або погано залікований зв’язок.

— Ти б відмовив?

Фарен не відповів одразу. Чоловік добре пройшов марш, нормально працював у групі й не мав очевидної кульгавості.

— Не знаю. Перевірив би окремо й тільки тоді вирішував.

Варо повернувся до нього.

— Тоді навіщо ти місяцями вчив Кандо приймати рішення?

Фарен кілька секунд мовчав. Рудого прийняли. Через три тижні він підвернув ту саму ногу на тренуванні. Сарро після огляду дав приблизно місяць без нормальної служби. Кандо прийшов до Фарена сам.

— Треба було перевірити ногу окремо.

— Так.

Кандо примружився.

— Ти її бачив.

— Бачив ознаки можливої старої травми.

— І промовчав.

Фарен кілька секунд дивився на нього.

— Так. Оце було помилкою.

Кандо насупився.

— А три тижні тому?

— Рішення приймати його чи ні було твоїм. Але спостереження я мав передати тобі, а не перевіряти, чи помітиш його сам.

Кандо потер долонею сиву скроню.

— Чудово. Людина місяць не служить, а ми обоє отримали урок.

— Наступного разу старі травми перевіряєш окремо.

— Перевірю.

Кандо зітхнув.

— Баккалон мені свідок, я вже сумую за командирами, які просто кричали.

Фарен на це не відповів.

До кінця п’ятого місяця одного двору вже давно не вистачало. Сіра Варта займала три сусідні склади. Перший поступово перетворився на казарму. У другому тримали зброю, провіант, ремонтні матеріали й спорядження. Третій Неро майже повністю перетворив на рахівню. Корсо вперше зайшов туди після перебудови й кілька секунд стояв біля дверей. У кімнаті, де колись лежали мішки й бочки, тепер стояли столи, полиці, книги, ящики з документами та дошки зі списками.

— Тут раніше жили люди.

Неро навіть не підняв голови.

— Тепер тут живе порядок.

— Гірше.

За ці місяці тил перестав бути кількома людьми, яким випадково не потрібно було стояти в першому ряду. Сіра Варта вже утримувала двох ковалів, чотирьох писарів, шістьох кухарів, лікаря Сарро з трьома помічниками та дванадцять людей для коней, возів, складів і постачання — двадцять вісім постійних працівників тилу.

Неро називав їх частиною, без якої бойова сила дуже швидко перестане бути бойовою. Корсо довго називав «людьми, яким платять, щоб вони не билися». Поки одного разу це не почув кухар. Наступні два дні порція Корсо помітно поступалася порціям сусідів. Після цього його погляди на тил стали значно обережнішими. Фарен теж змінив одну власну звичку. Магічний фон він майже перестав перевіряти.

За перші сім тижнів зробив двадцять три свідомі спроби. Потім повертався до пошуку дедалі рідше. Остання перевірка була вже понад два місяці тому й знову нічого не дала. Відсутність результату не доводила відсутності магії. Вона лише означала, що двадцять четверта така сама перевірка без нових даних навряд чи скаже більше за двадцять третю. Внутрішня сила повільно відновлювалася.

Тонкий шар Тіні, яким Фарен приховував справжній рівень сили, залишався активним. Особистий Дух був поруч і міг відгукнутися за потреби. На цьому Фарен і зупинявся. Новий світ мав достатньо проблем, які не потребували магії.

На початку шостого місяця в списках Неро було триста сімдесят вісім людей: триста двадцять два боєздатних, шістнадцять поранених і травмованих, дванадцять новобранців та двадцять вісім людей постійного тилу.

Саме тоді надійшов найбільший контракт за всю історію компанії — замовником виступав Лісс.

— Це місто.

Фарен прочитав верхній рядок.

— Бачу.

— Вони хочуть триста людей.

— Бачу.

— Напряму нас.

Фарен підняв голову.

— Неро.

— Що?

— Я справді вмію читати.

Той сів навпроти.

— Трохи більше року тому ти носив у порту ящики.

— Трохи більше.

— Тепер Лісс офіційно наймає триста твоїх людей, і тебе це не хвилює?

Фарен подумав.

— Ціна нормальна?

Неро кілька секунд дивився на нього.

— Хороша.

— Тоді погоджуй.

— Ти безнадійний.

Проте контракт вимагав значно більше підготовки, ніж просто підпису. Лісс хотів посилити два пости в Спірних Землях і провести до них великий обоз перед новим загостренням із Міром. Похід триватиме щонайменше місяць.

На нараді цього разу сиділи не тільки бойові командири. Варо лишався заступником Фарена; Корсо й Гарро тримали основну піхоту, Кандо — свою окрему групу, Тарко — розвідку, Келло — рухливі завдання. Релло вже мав власних підлеглих і все одно просив більше.

— У Кандо шістдесят п’ять.

— Кандо командував людьми, коли ти ще не вмів нормально тримати щит.

— Тепер умію.

— Саме тому в тебе вже п’ятнадцять.

Релло вже відкрив рот для відповіді, але зупинився й промовчав. Фарен перевів погляд назад на карту. На краю столу сидів Неро, поруч із ним — Сарро, а Корсо дивився на лікаря з очевидним нерозумінням.

— Лікар тепер теж ходить на військові наради?

Сарро відповів сам:

— Ваші рішення визначають, скільки людей потім потрапить до мене. Якщо збираєтеся в місячний похід, я хочу знати шлях, воду, місця привалів, скільки поранених можемо перевозити й де їх залишати, якщо обоз піде далі.

Корсо подумав.

— Добре. Тоді залишайся.

Сарро підняв брову.

— Дякую за дозвіл.

Неро не відривався від паперів.

— Не дякуй. Він швидко звикає до влади.

Фарен розгорнув карту.

— Виходимо через два дні. Частина нових людей ще не бачила великого бою.

Варо кивнув.

— Побачить, якщо доведеться.

— Саме. Якщо доведеться.

Корсо фиркнув.

— Ми йдемо у Спірні Землі з трьома сотнями мечів. Для цього нас там і наймають.

Фарен подивився на Неро.

— Скільки наймів виконали за останні пів року?

— Двадцять сім.

— Скільки закінчилися справжнім боєм?

Неро перевірив записи.

— Одинадцять.

Фарен перевів погляд на Тарко.

— Скільки потенційних боїв ми обійшли або зняли до зіткнення?

Той подумав.

— Щонайменше дев’ять, про які знаю.

Фарен повернувся до столу.

— За пів року ми мали двадцять сім наймів і одинадцять справжніх боїв. Ще щонайменше дев’ять зіткнень вдалося обійти або зняти до першого удару. Саме тому зараз у нас є кому вивести триста людей — після попередніх робіт достатньо людей повернулося живими й погодилося на новий найм.

Варо провів пальцем по маршруту.

— А якщо цього разу уникнути не вийде?

— Тоді нарешті перевіримо, за що тренувалися останні пів року.

Уранці перед виходом Сіра Варта вишикувалася за міською межею. Контракт оплачував триста бійців. Разом із ними Фарен вів ще дванадцять штабних і допоміжних спеціалістів, яких Сіра Варта утримувала власним коштом. У Ліссі залишалося шістдесят шість людей: двадцять два боєздатних для охорони бази й навчання, шістнадцять поранених, дванадцять новобранців і ще шістнадцять працівників тилу.

Триста дванадцять у поході, шістдесят шість у Ліссі — ті самі триста сімдесят вісім. Трохи більше року тому Фарен рахував у кишені кілька монет і носив дешевий ніж. У межах кожної групи щити вже були приблизно однаковими за розміром. Списи замовляли партіями, ремені підганяли ще до походу. На плечі кожного була проста сіра смуга — знак, який уже починали впізнавати в портах і Спірних Землях.

Корсо крикнув із голови колони:

— Морріган! Ми сьогодні підемо чи ти вирішив постаріти просто тут?

Фарен подивився на нього.

— Я можу собі дозволити.

— А ми?

— Ви значно менше.

Передні ряди засміялися. Фарен підняв руку. Розмови стихли хвилею: сержанти підхопили сигнал і передали його далі, туди, де люди вже не бачили Фарена. За кілька ударів серця вся колона чекала однієї команди.

— Рушаємо.

Наказ пішов униз по ланцюгу. Корсо підняв важку піхоту, за нею рушили інші підрозділи, обоз витягнувся на дорогу. Тарко вже вислав першу пару розвідників і готував зміну.

За кілька хвилин колона розтягнулася на схід. Фарен ішов у середині й бачив лише окремі частини: попереду зникали між пагорбами люди Тарко, Корсо поправляв дистанцію між першими групами, позаду Неро сперечався з візником через навантаження на вісь. Колона йшла на схід.