Глава 23. Лордспорт

289 рік від Завоювання

Кораблі Роберта з’явилися на південному сході на світанку.

Спочатку над горизонтом піднялися прапори й верхівки щогл. Потім із ранкової імли почали виходити самі корпуси, і протягом наступної години море перед Фареном змінилося до невпізнання. До флоту Станіса приєднувалися транспорти, бойові галери, великі вітрильники й менші допоміжні судна. На одних майорів коронований олень Баратеонів, на інших — сірий вовк Старків, золотий лев Ланністерів, виноградна лоза Редвінів і десятки знаків, яких Фарен ще не вмів називати.

Відстань між кораблями приховувала справжній масштаб армади, але час від часу хвиля або зміна курсу відкривала довгі ряди корпусів за першою лінією. За ними з’являлися нові прапори: вовки Півночі, леви Заходу, олені Баратеонів, річкові й просторські знамена. Відповідь Роберта на повстання Балона вже не вміщалася в одному погляді.

Террон стояв біля Фарена на кормі «Вітряної Нареченої».

— Тепер бачиш різницю між великим флотом і всім, що ми до цього називали великим?

Фарен оглянув горизонт.

— Так.

— Добре. Біля Староміста ти сперечався.

— Тоді мав менше даних.

Террон пирхнув, але продовжувати не став.

Фарен дивився на кораблі й думав не лише про Роберта. Ще кілька років тому великі доми материка билися один проти одного під час повстання, яке посадило Баратеона на трон. Тепер ті самі сили прийшли разом до берегів Балона Грейджоя, і вся ця відповідь материка стояла перед ним у сотнях вітрил.

На «Люті» підняли сигнальні прапори.

— Тебе кличуть, — сказав Террон.

Фарен уже бачив човен, який ішов до них. Корсо підійшов з іншого боку.

— Я теж поїду.

— Ні.

— Чому?

— Бо це рада тих, хто веде штурм, а твоє місце зараз із людьми.

Корсо подивився на прапори «Люті», потім знову на Фарена.

— Якщо почнуть говорити про штурм, не погоджуйся на щось нудне.

— Саме це я й зроблю.

— От тому я й хотів їхати.

Террон сховав усмішку, а Фарен уже спускався в човен.

Нараду проводили на великому кораблі, де вистачало місця для кількох карт одночасно. Коли Фарен піднявся на палубу, більшість людей уже зібралася.

Роберта Баратеона Фарен упізнав без корони. Король стояв над картою, широкий у плечах і важчий за більшість чоловіків поруч; біля руки лежав бойовий молот із потертим руків’ям, надто вживаним для церемонії.

Нед Старк стояв без показного багатства — темний одяг, просте спорядження, погляд здебільшого на карті. Тайвін Ланністер майже не рухався; коли він коротко уточнив щось у писаря, двоє людей поруч замовкли й дали йому договорити.

Станіс уже стояв над картою Лордспорту. Біля нього були Паксетер Редвін, Давос і кілька королівських офіцерів. Нед коротко назвав ще одного чоловіка з чорним ведмедем на плащі.

— Джорах Мормонт.

Фарен запам’ятав ім’я. Найменше на воєнну раду був схожий гладко виголений товстий чоловік у червоних жрецьких шатах. Він стояв із кухлем біля самого краю групи й виглядав занадто задоволеним життям для людини, яка збиралася на штурм міста.

Давос тихо сказав:

— Торос із Мира.

— Червоний жрець?

— Так.

Торос почув своє ім’я й повернувся.

— І, попри вираз обличчя сера Давоса, справжній.

Давос лише похитав головою. На цьому розмова могла б закінчитися, але Роберт помітив її й засміявся.

— Не слухай Давоса. Він не довіряє жерцям, які п’ють більше за нього.

— Тоді підозрілих жерців у мене небагато, ваша милосте, — сказав Давос. — Я п’ю більше за більшість.

— Саме тому й підозріло.

Нед не втрутився в жарт. Він дивився на карту.

— Роберте. Лордспорт.

Король ще всміхався, але повернувся до столу.

— Так. До справи.

Станіс помітив Фарена.

— Морріган прибув.

Роберт перевів на нього погляд.

— Це той ліссенієць із вантажних суден?

— Не ліссенієць. І біля Фейр-Айла наказ виконав, — відповів Станіс.

Фарен трохи схилив голову.

— Ваша Величносте.

Роберт оглянув його від чобіт до обличчя.

— Ти молодший, ніж я думав.

— Так кажуть.

— Звідки ти?

— Живу в Ліссі. Народився значно далі на сході.

Торос відразу зацікавився.

— Далі за Волантіс?

— Значно.

— Кварт?

Фарен зробив коротку паузу.

— Далі.

Торос уже відкрив рот для наступного питання, але Роберт махнув рукою.

— Потім. Якщо він не бреше, витягнеш із нього всю географію після війни.

Фарен лише повернувся до карти. Станіс повернув увагу до карти. Лордспорт займав зручну гавань на Пайку. Уздовж води тягнулися причали й склади, за ними щільно стояли дерев’яні будинки, майстерні, рибні ряди й вузькі вулиці. Ближче до сухопутного підходу височів укріплений двір Ботлі. Далі дороги вели до самого замку Пайк.

— У гавані лишилися судна, — сказав Станіс. — Довгі кораблі, рибальські, кілька більших. Не залишимо їх за спиною.

— І не залишимо, — сказав Тайвін. — Без гавані вся армія висить на відкритому березі.

Нед указав на місто.

— Скільки людей живе тут?

Один із королівських розвідників відповів:

— Кілька тисяч у самому Лордспорті й околицях, мілорде. Точної цифри немає.

— Гарнізон?

— Люди Ботлі, моряки, ті, кого Балон залишив після втрати флоту. Можливо, кілька сотень озброєних. Точного числа теж немає.

Тайвін сказав:

— Тоді виходимо з того, що їх більше, а не менше.

Фарен продовжив вивчати схему гавані. Щільність забудови привернула його увагу раніше за укріплення. Дерев’яні склади стояли майже впритул один до одного. Причали теж були дерев’яними; між ними зберігали смолу, канати, олію та сухі припаси для кораблів.

Станіс помітив його погляд.

— Що?

— Вогонь.

Нед подивився на ту саму частину карти.

Фарен показав на портові склади.

— Якщо оборонці вирішать, що не втримають гавань, найпростіше знищити її перед відходом. Смола, сухе дерево, канати, склади. Один підпал може перейти на половину берега ще до того, як ми встигнемо його зупинити.

Паксетер Редвін кивнув.

— І кораблі біля причалів підхоплять.

— Саме.

Роберт сперся руками на стіл.

— Тоді беремо причали першими.

— Окремо, — сказав Станіс. — Основна армія — південніше. Ударна група — на східний порт.

Він показав місце висадки.

— Морріган, двісті двадцять твоїх. Разом із вами сотня королівських людей під сером Джаселіном Байвотером.

Стрункий молодий чоловік біля іншого краю столу підняв голову. На вигляд він був спокійнішим за багатьох старших лицарів, яких Фарен бачив перед боєм.

— Сер Фарен, — сказав Байвотер.

Фарен відповів кивком. Станіс продовжив:

— Висаджуєтесь біля східного причалу. Спершу захоплюєте його й не даєте оборонцям знищити гавань, якщо це ще можливо. Потім тримаєте порт відкритим для наступних вантажних суден і не дозволяєте вдарити основному війську у фланг із боку міста.

— Якщо оборона міста продовжиться після втрати причалів? — запитав Фарен.

Нед відповів раніше за Роберта:

— Хто чинить збройний опір — роззброюйте. Беззбройних не чіпати. У будинки без потреби не лізти. Пожеж заради страху чи здобичі не буде.

Роберт глянув на друга.

— Я теж не збираюся палити власну майбутню гавань.

— Добре.

— А якщо з будинку стріляють, — додав Роберт, — це вже не просто будинок. Це укріплення.

— Так.

Фарен кивнув. Тайвін тим часом указав на замок Ботлі.

— Поки група в гавані зв’язує людей зі сходу, основна армія бере місто й відрізає Ботлі від Пайка. Замок не можна залишати за спиною.

Роберт торкнувся руків’я молота.

— Я йду з основною групою.

Нед навіть не запитав, чи можна його відмовити.

— Я теж.

Станіс коротко оглянув присутніх.

— Сигнали погодити до висадки. Якщо причал не втримати — Морріган і Байвотер відходять на запасне місце. За дошки не вмирати. У місто не розтягуватися, доки обидві групи не знайдуть одна одну.

Нед кивнув. Тайвін — теж. Роберт подивився на карту ще кілька секунд.

— Тоді беремо Лордспорт.

На Пайку не було одного дзвону, здатного попередити про небезпеку весь острів. Замість нього сигнали передавали рогами від вежі до вежі, і того ранку їхній звук майже не припинявся.

Марон Грейджой стояв на зовнішній стіні й дивився на море. Кораблів було стільки, що окремі прапори вже не мали значення. Королівські галери, судна Редвінів, західні кораблі, транспорти й баржі заповнювали воду біля Лордспорту, а далекі вітрила зливалися у світлу смугу на горизонті.

Пальці Марона побіліли на камені парапету. Він розтиснув їх, витер долоню об плащ і знову подивився на море, де корпуси кораблів уже можна було розрізняти один від одного.

Капітан поруч заговорив першим.

— Люди Ботлі вже на місцях. У гавані підготували смолу. Частину кораблів можна запалити, якщо причали не втримають.

Марон повернув голову.

— Скільки людей у місті?

— Менше, ніж хотілося б. Частина пішла до Пайка, частина ще після Фейр-Айла не повернулася.

— Тих, хто є, вистачить, щоб вони заплатили за кожну вулицю.

Капітан нічого не відповів, і Марон це помітив.

— Думаєш, Лордспорт упаде?

Чоловік не став брехати.

— Думаю, Роберт привів армію, яку місто саме не зупинить.

Марон знову повернувся до моря.

— Тоді місто має протриматися достатньо довго, щоб Пайк підготувався.

Це звучало краще, ніж обіцянка перемоги, якої капітан не наважився дати. За спиною почулися швидкі кроки.

— Мароне!

Теон піднявся на стіну раніше, ніж охоронець устиг його перехопити. Дев’ятирічний хлопець був у теплому плащі, але без шолома чи будь-якого іншого спорядження.

Марон насупився.

— Що ти тут робиш?

— Дивлюся на кораблі.

— Іди назад.

— Я теж Грейджой.

— Саме тому я не хочу, щоб тебе вбила випадкова стріла за день до справжньої облоги.

Теон почервонів.

— Я вже не дитина.

Марон подивився на нього.

— Тобі дев’ять років.

— Родрік у моєму віці…

— Родрік мертвий.

Слова вийшли жорсткішими, ніж Марон збирався сказати. Теон замовк, і кілька секунд брати просто дивилися один на одного. Марон відвів погляд першим.

— Теоне, тут скоро почнуть стріляти. Іди до матері.

— З її вежі нічого не видно.

— Добре.

Хлопчик насупився ще сильніше. Марон нахилився трохи ближче.

— Це означає, що якщо королівські люди дійдуть до Пайка, ти побачиш їх тоді, коли стіни вже стоятимуть між вами. Саме цього я хочу.

Теон уже збирався сперечатися, але з боку Лордспорту заграв новий ріг.

Марон махнув охоронцеві.

— Відведи його.

— Мароне…

— Іди.

Цього разу старший брат не кричав. Теон пішов злий, раз у раз озираючись на море, доки не зник за сходами.

Марон дочекався, поки його більше не буде видно, й лише тоді знову повернувся до горизонту. Біля королівських кораблів уже спускали човни.

— Людей у порт, — сказав він капітану. — Якщо не втримаєте причали, не залишайте їм кораблі й запаси.

— А місто?

Марон подивився на димарі Лордспорту.

— Не палити його заради самого вогню. Тільки те, що не можна віддати ворогу.

Капітан кивнув і пішов виконувати наказ. Марон залишився на стіні, дивлячись униз на гавань.

До острова вже йшли перші човни.

Перші стріли впали у воду ще до того, як човни Сірої Варти ввійшли між зовнішніми палями гавані. Спочатку лучники на березі лише пристрілювалися: кілька стріл лягли далеко попереду, наступні вже вдарили ближче до бортів. Коли одна встромилася в дерево біля руки весляра, люди остаточно перестали розглядати місто й підняли щити.

Фарен сидів у першому човні. Поряд був Релло; Корсо йшов у сусідньому, Тарко — ще далі. Праворуч кількома окремими групами до берега наближалися люди Джаселіна Байвотера.

Східний причал далеко виступав у воду. За ним щільно стояли склади й низькі портові будівлі, між якими залишалося кілька вузьких проходів углиб міста. На самому причалі Фарен нарахував приблизно шістдесят озброєних людей, але скільки ще чекало за будівлями, звідси визначити було неможливо.

Релло пригнувся нижче за щитом.

— На причалі близько шістдесяти?

— Приблизно.

— А за складами?

— Не бачу.

Релло кивнув і більше не питав про те, чого звідси ніхто не міг побачити.

Байвотер подав сигнал. Його човни змістилися правіше, готуючись вийти до іншої частини причалу. Якщо оборонці стягнуть людей проти сірих, сотня Байвотера вийде їм у бік; якщо розділяться, причал доведеться тримати двома слабшими групами.

Фарен повернувся до Релло.

— Після висадки тримайся ближче до Байвотера. Без потреби людей не змішуй. Якщо його група застрягне, підсилиш.

— Зрозумів.

— Корсо йде зі мною. Тарко після висадки проходить між складами й шукає, звідки вони можуть вивести запасних.

Човен наблизився до причалу, і лише тепер стало видно, наскільки незручним буде підйом. Верх дощок був вище голови людини, що сиділа в шлюпці, хвиля раз у раз відкидала корпус від паль, а захисники могли бити вниз списами, майже не відкриваючись для удару у відповідь.

Матроси кинули гаки й підтягнули човен ближче. Перший щитовик поліз по короткій драбині, і в його щит одразу вдарив спис. Другий чоловік підтримав його знизу, а за кілька секунд на дошках уже стояли троє сірих.

Оборонці спробували скинути драбину. Фарен дочекався, поки хвиля знову притисне човен до причалу, й піднявся слідом.

Перше вістря пішло згори йому в груди. Фарен відвів спис мечем убік і тим самим рухом підтягнувся на дошки. Противник спробував відступити, але позаду вже стояли його люди, і місця для кроку не залишилося. Фарен ударив його руків’ям у щелепу й звільнив простір для наступного сірого.

Другий залізнороджений підійшов із сокирою. На вузькому причалі широкий замах був незручним, тому чоловік працював коротко, майже від плеча. Фарен пропустив перший удар повз себе, наступний прийняв на щит, а коли противник переніс вагу вперед, різонув його під рукою. Чоловік упав на коліна.

За спиною Фарена сірих ставало дедалі більше.

— Не тиснути всім в один прохід! Праворуч теж виходьте!

Корсо піднявся з другого човна трохи далі й майже відразу помітив рух між двома складами.

— ГРУПА ЗЛІВА!

Близько тридцяти залізнороджених намагалися вийти на причал збоку, поки основна сутичка тривала біля драбин.

Фарен швидко оцінив відстань.

— Тридцять зі мною! Корсо, тримай їх між складами!

Корсо навіть не відповів, лише повів людей у прохід.

Праворуч на причал уже підіймався Байвотер. Його солдати рухалися не так швидко, як сірі, які кілька років постійно працювали однією групою, зате не втрачали порядку. Релло тримав своїх трохи позаду королівського підрозділу й не намагався протиснутися крізь нього заради кількох зайвих кроків.

Коли на причалі накопичилося достатньо людей, початкова перевага захисників зникла. Вузька конструкція, яка допомагала їм проти перших драбин, тепер заважала самим оборонцям: відступати можна було лише кількома проходами між складами. Залізнороджені почали повільно відходити до міста.

Саме тоді Фарен відчув запах смоли. Не слабкий корабельний запах, до якого за останні місяці він майже звик, а густий і різкий, надто сильний навіть для гавані.

Він озирнувся. Уздовж краю причалу, майже під дерев’яною огорожею, проходив неглибокий жолоб, а в кількох місцях дошки навколо нього вже блищали від темної рідини. За найближчим складом двоє чоловіків тягнули бочку, третій тримав факел.

Причал підготували до підпалу заздалегідь.

— БАЙВОТЕР! СМОЛА!

Джаселін повернувся на крик. Фарен уже біг до складу разом із двома сірими й кількома королівськими солдатами.

Чоловік із факелом побачив їх і нахилив руку до жолоба. Відстань іще залишалася значною, а мокрі дошки не дозволяли просто кинутися вперед, не ризикуючи послизнутися.

Із королівського строю вилетіла стріла й ударила палія в плече. Факел випав на каміння, а наступної миті Фарен уже дістався до них. Першого чоловіка він збив плечем, другого коротким ударом по кисті змусив випустити ніж. Третій побачив, що шлях до жолоба втрачений, і сам відступив.

— Факел загасити! Жолоб засипати!

Байвотер підійшов ближче й побачив підготовлену систему.

— Мокре полотно, пісок! Воду на палаючу смолу не лити!

Поки смола не спалахнула, люди почали закривати жолоб мокрими брезентами й засипати найнебезпечніші ділянки піском. Інші топтали кинуті факели та відтягували бочки далі від краю.

Втримати все однаково не вдалося. З боку міста прилетіла палаюча стріла й упала на дах крайнього складу. Суха просмолена покрівля зайнялася швидше, ніж люди встигли піднести відра, і над будівлею майже відразу потягнувся дим.

— Релло!

Молодий командир підбіг до Фарена.

— Двадцять людей до складу. Якщо можете загасити — гасіть. Якщо займеться весь дах, усередину не лізьте. Головне — не пустити вогонь на сусідні будівлі й причал.

— Зрозумів.

Релло забрав людей, а Байвотер ще раз подивився на темний жолоб уздовж причалу.

— Ти справді відчув це за запахом?

— Смоли тут більше, ніж потрібно для ремонту кораблів.

Джаселін кивнув і перевів погляд на місто. Між складами вже виходили нові озброєні люди.

— Схоже, перша частина була легкою.

Фарен підняв меч.

— Схоже.

Роберт висадився на південь від Лордспорту разом із першою великою хвилею. Нед ішов неподалік зі своїми людьми, Джорах Мормонт тримав північний загін трохи лівіше, а Торос із Мира опинився попереду швидше, ніж хтось устиг вирішити, чи саме там йому належало бути.

З берега місто виглядало інакше, ніж із кораблів. Низькі будинки стояли щільно, вулиці між ними були вузькими й нерівними, а огорожі, сушарні для риби, складені човни та вози створювали десятки місць, де невелика група могла затримати значно більше військо. Далі над дахами вже піднімався дим зі східної гавані.

Перша барикада перекривала одну з ширших вулиць. Її склали з двох возів, бочок, дощок і дерев’яних щитів, забитих між будинками. За нею чекали кілька десятків залізнороджених. Людей було небагато, але сама вулиця дозволяла поставити вперед лише кілька рядів нападників.

Нед одразу побачив проблему.

— Спершу лучники.

Роберт уже тримав молот у руці.

— Вони сидять за щитами.

— Тому й спершу лучники. Нехай пригнуть голови, поки люди підійдуть.

Король невдоволено видихнув, але сперечатися не став. За командою кілька десятків луків дали залп. Більшість стріл увійшла в дерево або пройшла над барикадою, проте захисники сховалися глибше, і цього вистачило, щоб передні щитовики просунулися ближче.

Торос не дочекався другої команди.

— За мною!

Він рушив правіше, де між будинком і краєм барикади залишався вузький прохід. За ним одразу пішли кілька десятків людей.

Нед помітив це майже відразу.

— Він мав тримати край.

Роберт глянув туди, де Торос уже просувався за барикаду.

— Отже, вирішив, що край сьогодні рухається.

Нед лише стиснув щелепу.

Роберт усміхнувся, але цього разу не почав сперечатися. Саме в цю мить стріла вдарила в його щит. Наконечник застряг у дереві, і король подивився на нього так, ніби тільки тепер противник остаточно привернув його увагу.

— Уперед!

Він рушив разом із переднім рядом. Нед вилаявся собі під ніс і пішов поруч.

На відстані кількох кроків барикада вже не виглядала легкою перешкодою. Возові колеса заклинили камінням, між осями забили дошки, а за першою лінією чекали люди зі списами. Коли королівські щитовики підійшли ближче, перші удари посипалися згори, просто на шоломи й плечі.

Роберт прийняв спис на щит, відвів його вбік і вдарив молотом не по людині, а по краю воза. Дерево тріснуло, але від одного удару не розлетілося. Другий зламав бічну дошку й вибив частину кріплення.

— Тягнути!

Кілька солдатів схопилися за зламаний борт, інші прикривали їх щитами. Захисники били списами крізь щілини, і один королівський боєць упав із вістрям під ключицею.

Роберт ударив ще раз. Цього разу колесо зсунулося, і люди потягнули віз убік, відкриваючи вузький прохід.

Залізнороджені одразу кинули туди двох щитовиків. Першого Роберт зустрів молотом у край щита. Удар не просто розколов дерево, а відкинув чоловіка назад у тих, хто стояв позаду. Другий устиг ударити мечем, але Нед уже був поруч і прийняв клинок на свій щит.

Королівські солдати почали входити в пролом не бігом, а по двоє-троє — саме стільки дозволяла вузька вулиця. Нед рухався за першим рядом і раз у раз озирався, стежачи за дверима, провулками й вікнами.

— У будинки без причини не лізти! — наказав він.

Один із північан саме почав бити плечем у двері.

— Звідти стріляли, мілорде!

— Тоді заходь. Двоє з тобою, решта далі.

Зліва подав сигнал Джорах Мормонт. Між двома будинками виходила нова група залізнороджених, намагаючись ударити по краю наступу.

— Мормонт, тримай лівий прохід!

— Зрозумів!

Північні люди перебудувалися просто на вулиці. Частина стала щитами вперед, інші зайняли дверні отвори й проходи між огорожами. У такій тісноті чисельна перевага королівської армії майже не працювала; кожен десяток людей мусив сам вигравати свої кілька кроків.

Попереду Роберт уже пройшов першу барикаду. Залізнороджені почали відходити.

— Не дайте їм зібратися! — заревів він.

Передні королівські люди рвонули слідом. Нед одразу побачив, як розтягується вся лінія. Правий край пішов уперед швидше, тоді як ліворуч Джорах усе ще тримав нову групу противника. Між ними вже відкривався простір, у який могла ввійти ще одна сотня залізнороджених, якби вона з’явилася із сусідньої вулиці.

Нед схопив Роберта за плече. Король різко повернувся.

— Що?

— Подивись назад.

Роберт озирнувся. Йому знадобилося лише кілька секунд.

— Чорт.

— Саме так.

Роберт підняв молот.

— Зупинити передніх! Лівий край підтягнути!

Ріг передав наказ далі. Просування сповільнилося. Передні люди ще кілька десятків кроків ішли за ворогом, доки команди дійшли до них, а потім почали повертатися до сусідніх підрозділів. Джорах тим часом завершив бій у своєму проході й теж посунув людей уперед.

Лінія знову стала схожою на армію. Лише після цього Роберт наказав продовжувати наступ.

На східному причалі друга атака виявилася важчою за першу. Оборонці вже зрозуміли, що втрата цього сектору означатиме втрату всієї гавані, й почали підтягувати людей із міста. Тепер залізнороджені не намагалися повернути сам край причалу одним натиском. Вони зайняли проходи між складами, використовуючи будівлі як природні укріплення, і били по сірим одразу з кількох напрямків.

Фарен не залишався постійно в першій лінії. Поки ситуація дозволяла, він тримався на кілька кроків позаду й стежив за всім сектором. Байвотер утримував праву частину біля другого проходу в місто, Корсо тримав ліву, а Релло розділив своїх людей між палаючим складом і резервом, який можна було повернути в стрій, щойно вогонь перестане бути головною загрозою.

Склад усе ще горів. Полум’я вже пробило частину даху, але мокрі стіни й люди з відрами не дозволяли йому легко перейти на сусідню будівлю. Дим стелився низько над причалом, змушуючи бійців кашляти й раз у раз витирати очі.

Саме через цей дим Тарко повернувся непоміченим. Він з’явився з боку рибного ринку й одразу знайшов Фарена.

— У нас обхід.

Фарен повернув голову.

— Звідки?

— Через ринок. Вони йдуть вузькою вулицею за двома рядами сушарень.

— Скільки?

— Я бачив близько п’ятдесяти. Позаду могли бути ще, але більше я не бачив.

— Куди вийдуть?

Тарко показав на карту порту, яку накреслили ще перед висадкою.

— Сюди. За складами, майже нам у тил.

Фарен швидко оцінив свої сили. Якщо зняти надто багато людей із центру, залізнороджені перед ним одразу побачать слабкість. Якщо не зробити нічого, пів сотні людей увійдуть у сектор, де зараз працювали лікарі, носили воду й лежали поранені.

— Байвотер!

Джаселін підійшов за кілька секунд. Фарен показав напрямок.

— Тарко бачив групу, що йде через рибний ринок. Близько п’ятдесяти, можливо більше. Виходять нам за склади.

Байвотер не витрачав часу на зайві питання.

— Скільки можеш віддати?

— Тридцять. Більше — і центр стане надто тонким.

Джаселін швидко оглянув власний сектор.

— Я дам ще двадцять.

Фарен кивнув на Тарко.

— Він покаже шлях.

Тарко одразу уточнив:

— Покажу. Командувати не буду.

Байвотер уже кликав сержанта.

— Цього й не потрібно. Сер Арлен поведе людей. Ти доведеш його до місця й покажеш, де бачив противника.

— Добре.

Група пішла через вузький прохід між складами. Фарен повернувся до основної лінії саме вчасно.

Залізнороджені, схоже, помітили, що частина людей відійшла, й натиснули сильніше. Один сірий уже лежав біля перевернутої бочки, другий відступав зі щитом, розрубаним майже навпіл. Корсо був на кілька десятків кроків лівіше й не міг одразу закрити пролом.

Фарен увійшов туди сам, але не кинувся вперед.

— До мене! Щити!

Троє найближчих сірих змістилися разом із ним. Перший залізнороджений ударив мечем по верхньому краю щита. Фарен відвів клинок убік і коротко різонув чоловіка по плечу. Другий працював списом із другого ряду; Фарен збив вістря вниз, наступив на древко й змусив противника або відпустити зброю, або впасти разом із нею.

Третій ішов із сокирою. Він був хорошим бійцем і не кидався в перший відкритий простір. Замість цього двічі перевірив Фарена короткими ударами, змушуючи реагувати, і лише після цього спробував увійти ближче.

Фарен дозволив йому скоротити дистанцію. Коли сокира вже не могла нормально працювати зблизька, він ударив руків’ям меча в обличчя й відштовхнув чоловіка назад до власного строю.

Один із сірих за його плечем закричав:

— МОРРІГАН!

Інші почали підхоплювати.

Фарен різко повернув голову.

— Не кричати моє ім’я! Тримати стрій!

Крик стих майже одразу. Так було краще. Фарену не потрібні були люди, які дивилися на нього замість противника перед собою.

Троє сірих поруч відреагували саме так, як він хотів: перестали стежити за Морріганом і повернули щити до своїх секторів. Якщо Фарен уже став у пролом, їхня допомога була потрібна не йому, а лінії по боках.

Залізнороджені знову натиснули, але пролом уже був закритий.

За кілька хвилин із боку рибного ринку долинув шум іншого бою. Фарен не бачив, що там відбувається; пізніше Тарко пояснить, що група залізнороджених ішла до причалу, сподіваючись вийти в тил людям, зв’язаним фронтальним боєм, але за поворотом вузької ринкової вулиці натрапила на сформований ряд із п’ятдесяти королівських солдатів і сірих.

Вулиця не дозволяла використати чисельність. Перші ряди зіткнулися, і за кілька хвилин стало зрозуміло, що несподіванки більше немає. Залізнороджені відійшли.

Коли Тарко повернувся, він сказав лише:

— Не пройшли.

Фарен кивнув.

— Наші втрати?

— Троє поранених. У сержанта Байвотера один загиблий.

— Добре.

Тарко скривився, і Фарен одразу зрозумів чому.

— Добре, що вони не пройшли.

— Так краще.

До полудня оборона східної гавані почала ламатися. Одна група залишила прохід між складами, інша відійшла до міста, третя прикривала тих, хто відступав.

Фарен залишив основну силу на причалі, а Тарко з двома десятками людей пішов слідом до ринкової площі. Завдання було простим: не втягуватися в незнайомі провулки, але й не дозволити відступаючим одразу за складами зібрати новий стрій.

Коли місто почало дробити ворога на окремі групи, Тарко повернувся. На причалі тим часом укріплювали позиції, гасили вогонь і збирали полонених.

Нед Старк побачив Сіру Варту приблизно через годину, коли основна королівська група нарешті вийшла до східної частини міста. Спочатку він помітив прапор: сіре поле й темний знак, якого не знав. Під ним стояли люди, що помітно відрізнялися від більшості солдатів у Лордспорті не спорядженням, а поведінкою.

Вони не бігли за відступаючими. Частина тримала проходи до причалу. Інші складали полонених у визначеному місці й забирали зброю. Біля палаючого складу кілька десятків людей працювали разом із місцевими мешканцями, передаючи відра й мокрі полотнища. Джорах Мормонт їхав поруч із Недом.

— Сіра Варта.

— Бачу.

На сусідню вулицю вибігла жінка з двома дітьми. За нею з провулка вже йшов дим. Один із сірих схопив її за руку. Нед інстинктивно повернув коня, але майже одразу зрозумів, що відбувається: сірий не тягнув жінку до своїх, а відтягував її від будинку. На дах позаду впала палаюча балка, другий боєць підхопив дитину й поніс до відкритого місця, третій уже кликав людей із відрами. Джорах теж дивився.

— Для найманців вони багато роблять понад угоду.

Нед не відповів одразу.

— Поки це не заважає їм тримати причал.

Саме тоді серед сірих з’явився Морріган. На рукаві темніла кров, але рухався він вільно. Фарен віддав кілька наказів, і люди біля колодязя одразу розділилися: частина залишилася гасити вогонь, інші повернулися до своїх місць у строю. Нед простежив, як після двох коротких наказів частина сірих лишилася біля вогню, а решта повернулася до проходу.

— Це він?

— Так. — Молодий.

Джорах знизав плечима.

— Люди слухають.

Нед уже повертав коня.

— Ходімо. У нас ще Ботлі.

Замок Ботлі протримався до вечора. За назвою можна було уявити справжню фортецю; на місці це виявився міцний укріплений двір біля головної гавані: кам’яна стіна, кілька башт, дерев’яні надбудови й захищені двори. Проти набігу або невеликого загону його вистачило б надовго. Проти армії Роберта — ні. Коли королівські сили зайняли місто навколо, гарнізон опинився відрізаним від дороги на Пайк і від причалів. Люди Тайвіна підтягнули важкі арбалети та почали готувати захищені позиції для підпалу дерев’яних частин укріплення.

Захисники зрозуміли, чим закінчиться очікування. Перед заходом сонця вони спробували прорватися. Ворота різко відчинилися, і кілька десятків людей вийшли щільною групою, намагаючись пробитися до західної дороги. Перші кілька рядів справді відтиснули королівських солдатів, але за ними вже стояли інші. Арбалетники почали бити з боків, а кінні люди обійшли групу з вулиці.

Бій тривав недовго: частину захисників убили, інші кинули зброю, хоча кільком невеликим групам усе ж вдалося розсипатися між будинками й піти в напрямку Пайка. Роберт дивився на замок, коли останніх полонених уже виводили з двору.

— Знести.

Нед повернувся.

— Гарнізону більше немає.

— А стіни є.

Тайвін стояв неподалік.

— Якщо залишити укріплення цілим, нам доведеться тримати тут значний гарнізон, поки основна армія піде до Пайка.

Нед подивився на дим над портом і нічого не відповів.

— Спершу вивести всіх людей.

— Звісно, — сказав Роберт.

Він не заперечував. До руйнування взялися вже після того, як двір перевірили. Дерев’яні надбудови почали розбирати й палити, кам’яні частини воріт ламали так, щоб укріплення не можна було швидко повернути в оборонний стан. Проблемою стало те, що Лордспорт уже горів. Перший великий склад зайнявся під час бою в гавані. Вогонь із його даху перекинувся на сусідню будівлю. Далі десь загорівся шинок. В іншому кварталі полум’я пішло від перекинутої лампи. Частину пожеж, можливо, справді запалили оборонці під час відступу; інші виникли вже від бою.

Коли до цього додався вогонь у Ботлі, над містом стояли кілька окремих стовпів чорного диму. Не всі пожежі можна було загасити. І не всі люди навіть намагалися. Після завершення основного бою частина королівських солдатів почала шукати здобич. Нед відправив людей збирати їх назад у підрозділи, а кількох мародерів наказав затримати. Станіс зробив те саме у своїй частині. Тайвінівські офіцери відновлювали порядок жорсткіше й швидше.

Фарен залишався біля гавані, де наслідки вже можна було рахувати. Один склад вигорів повністю, другий сильно постраждав, але стіни встояли, третій залишився цілим. Основний східний причал не згорів, хоча дерево в кількох місцях почорніло від жару. Після огляду кораблів підійшов Террон.

— Наші судна на ходу. У кількох човнів пошкодження, але великі корпуси цілі.

— Вантажні судна?

— Не постраждали.

— Причал?

— Приймати невеликі кораблі вже може. Великі я б не заводив до ранкового огляду.

Фарен кивнув. Релло підійшов із записаними втратами.

— Вісім загиблих. Двадцять три поранені. Двоє важко.

Фарен повторив цифри подумки. Разом із Фейр-Айлом і Великим Віком втрати вже переставали бути окремими випадками.

— Імена в Неро підуть із першим кораблем.

— Так.

Корсо прийшов із боку міста. На обладунку була сажа.

— Ботлі горить.

— Бачу.

— Роберт наказав знести.

— Правильно.

Корсо здивувався.

— Думав, скажеш, що шкода фортецю.

Фарен подивився на дим.

— Вона тримає гавань і дорогу. Якщо залишити її цілою, доведеться або лишити тут достатньо людей, або прийняти небезпеку, що хтось займе її після нашого відходу.

Корсо подумав.

— Я теж так вирішив.

— Добре.

— Не дивись так.

— Як?

— Наче здивований.

Фарен ледь усміхнувся.

— Уже не дуже.

Корсо побачив усмішку й образився сильніше.

— Пішов ти.

Роберт покликав Фарена вже після заходу сонця. Бенкету ще не було, але вино король знайшов раніше. Він стояв біля одного з уцілілих складів із кухлем у руці. Поряд були Нед, Джорах Мормонт, Торос, Станіс і Давос. Джаселін Байвотер сидів на ящику трохи далі, поки лікар перев’язував йому передпліччя.

Коли Фарен підійшов, Роберт оглянув його закривавлений рукав.

— Твоя кров?

— Ні.

— Добре. Кажуть, ти врятував східний причал від вогню.

Фарен подивився на дим, що ще підіймався над дахами.

— Не весь. Один склад втратили, другий пошкоджений.

— Причал стоїть?

— Так.

— Кораблі можуть зайти?

— Террон дозволить після ранкового огляду.

Роберт усміхнувся.

— Тобто твій капітан командує королівською гаванню?

— Кораблем у гавані.

Станіс ледь помітно кивнув. Роберт це побачив.

— Ви двоє надто добре одне одного розумієте.

Фарен не відповів. Король зробив ковток вина.

— Скількох убив сьогодні?

— Не рахував.

Роберт підняв брову.

— Воїн, який не рахує вбитих?

— Для наступного наказу мені корисніше знати, скільки моїх людей ще в строю.

Роберт глянув на Станіса.

— На Пайк його береш?

— Уже включив людей Моррігана в порядок маршу.

— От і добре.

Роберт знову перевів погляд на Фарена.

— Тоді подивимося, як твої сірі почуваються під справжньою стіною.

— Побачимо.

Король кивнув і відійшов до Тороса, який уже сперечався з кимось про вино. Станіс незабаром теж рушив до кораблів разом із Давосом.

Нед залишився біля складу. Джорах стояв неподалік, але достатньо далеко, щоб не втручатися. Кілька хвилин Нед і Фарен мовчки дивилися на місто.

У темряві пожежі здавалися сильнішими, ніж удень. Біля однієї з вулиць люди все ще передавали відра від колодязя, а над дахами повільно тягнувся дим.

Нед заговорив першим.

— Твої люди витягували мешканців із будинків.

— Так.

— Це не було вашим завданням.

— Поки не заважало тримати гавань.

Нед повернув до нього голову.

— А якби заважало?

Фарен на мить замовк.

— Спочатку гавань.

Нед стиснув губи, але перебивати не став.

— Якщо ми втратимо порт, постачання армії стане гіршим, а бій триватиме довше. Загине більше людей — і наших, і місцевих. Я не віддам завдання заради одного будинку. Але коли свою ділянку втримано й у мене є вільні руки, немає сенсу дивитися, як там горять люди.

Нед знову подивився на пожежу.

— Це я розумію.

Через кілька секунд він запитав:

— Давно командуєш найманцями?

Фарен ледь усміхнувся.

— Найманцями — не так давно.

Нед почув різницю.

— А людьми?

— Значно довше.

— Де?

Фарен глянув на море.

— Дуже далеко.

Нед не став тиснути. За кілька будинків знову закричали, вимагаючи більше води, і обидва повернули голови до пожежі.

— Якщо твої люди вільні, пошли їх до пожежі, — сказав Нед.

— Відправлю.

Нед трохи помовчав, а тоді додав:

— Я б менше довіряв командиру, який обіцяє, що його люди ніколи не загинуть.

— Такої обіцянки я не даю.

— Я теж.

Вони кілька секунд мовчали, слухаючи крики біля пожежі й шум води у відрах.

Фарен заговорив першим.

— Але якщо людина гине через мій наказ, це не просто її невдача.

Нед повернувся до нього.

— Ні.

— Це і моя відповідальність.

— Так.

Нед коротко кивнув на прощання й пішов до своїх людей.

Фарен залишився біля причалу.

Наступного ранку Лордспорт ще димів. У воді біля причалів плавали уламки дощок, бочок і зламаних весел, кілька довгих кораблів лежали викинутими на берег, а королівські галери вже ставали до тимчасового ремонту просто в гавані. Від замку Ботлі залишилися почорнілі стіни й купи дерева, яке продовжувало тліти. Водночас на вулицях уже працювали мешканці: розбирали обвали, витягували вцілілі речі з будинків і гасили останні осередки вогню. Війна ще не закінчилася, але місто не могло чекати її завершення, щоб почати жити далі.

Основна армія рушила до Пайка ще до полудня. Попереду йшли бойові підрозділи й розвідка, за ними тягнулися тисячі людей, коні та довгий обоз. Частину важких облогових машин перевозили розібраними: окремо балки, канати, пращі, металеві кріплення та інструменти. Каміння для стрільби мали збирати вже біля замку там, де підходила порода. Кожен великий механізм вимагав десятків людей не лише для самого пострілу, а й для перевезення, складання, ремонту та постійної подачі боєприпасів.

Сіра Варта йшла ближче до обозу. Після Лордспорту Корсо зустрів це вже без звичного захоплення.

— Знову вози.

Фарен їхав поруч і оглядав колону.

— Облогові машини важливіші за те, хто першим побачить стіну.

— Ми могли б іти в передовій.

— Передова вже є.

Корсо подивився на важкі балки, які тягли кілька пар коней.

— Ти справді вважаєш це цікавішим за бій?

— Ні. Вважаю це потрібнішим.

Корсо нічого не відповів.

Дорога піднімалася між чорними пагорбами. Подекуди за ними знову відкривалося море, а ближче до Пайка земля ставала дедалі грубішою: вітер майже не мав перешкод, трава росла низькою, на схилах проступав темний камінь. Коли замок нарешті показався попереду, розмови в колоні почали стихати самі собою.

Спершу Фарен вирішив, що бачить кілька окремих фортець. Лише потім розібрав, що вежі стояли на кам’яних стовпах над морем і сполучалися вузькими мостами. Хвилі билися в чорні скелі далеко внизу; корабель біля таких стін мусив би одночасно боротися з течією, камінням і захисниками над головою.

Суходільний підхід був простішим лише тим, що по ньому взагалі можна було йти. Перед зовнішньою стіною тягнувся відкритий схил без складок землі чи іншого укриття, за яким штурмова група могла б сховатися від стріл.

Фарен зупинив коня. Террон, який супроводжував їх лише до нового табору, теж кілька секунд мовчав, дивлячись на замок.

— Із моря я б сюди не ліз, — сказав він нарешті.

— Я теж.

Корсо під’їхав ближче й тепер уже не скаржився на обоз.

— Оце справді замок.

Фарен провів поглядом від підніжжя до зубців. Будь-хто, хто піде вперед до неушкодженої стіни, весь цей шлях залишатиметься на очах у захисників.

Станіс під’їхав разом із кількома офіцерами.

— Що скажеш?

Фарен показав на південну частину укріплення.

— Спершу треба змусити стіну перестати бути стіною.

Станіс кивнув.

— Машини вже ставлять.

Корсо зітхнув, але цього разу сперечатися не став.

На відкритому місці перед Пайком люди вже розмічали позиції для каменеметів, тягнули балки й вирівнювали земляні майданчики. До заходу сонця в ґрунт забили перший кілок.