Глава 6. Сто мечів

288 рік від Завоювання

Перший ранок Сірої Варти Фарен почав із наказу скласти зброю. П’ятдесят боєздатних чоловіків стояли у дворі ще до сходу сонця; двоє поранених, які поки займалися лише частково, сиділи біля стіни й спостерігали. Майже кожен прийшов із власним спорядженням: мечі й списи різної довжини, кілька сокир, круглі й овальні щити, старі кольчуги, шкіряні куртки з металевими пластинами. Кожен приніс із попередньої служби власні звички.

— Зброю на землю.

Ніхто не рушив одразу. Корсо перестав позіхати.

— Усю?

— Усю.

— Ми сьогодні тренуємося?

— Саме тому й кладіть.

Тарко першим опустив спис. Варо зробив те саме, після чого решта почала виконувати наказ. За хвилину посеред двору лежала купа зброї, на яку Релло дивився так, ніби Фарен щойно запропонував вийти на справжній бій голими руками.

— Перші дні мені байдуже, хто краще махає мечем, — пояснив Фарен. — Це я вже перевірив. Хочу побачити, що лишиться від вашого вміння після падіння, удару щитом або зіткнення із сусідом.

Корсо скривився.

— Я двадцять років б’юся й якось досі вмію вставати.

— Тому сьогодні покажеш молодшим, як піднятися зі щитом і не відкрити живіт.

Корсо буркнув щось собі під ніс, але сперечатися перестав. Першу годину люди взагалі не билися. Фарен змушував їх рухатися парами, міняти напрям без зіткнень, падати вперед, назад і на бік, не підставляючи під вагу тіла випрямлену руку. Потім додав щити й показав, як підніматися, не відкриваючи спину умовному противникові. Те, що здавалося смішним на початку заняття, швидко перестало бути таким, коли пів сотні дорослих чоловіків кілька разів поспіль довелося падати в пил, вставати, знову будуватися й повторювати все після короткого бігу.

Коли люди перестали виставляти руки під падіння й навчилися підніматися, не відкриваючи спину, Фарен додав однакові сигнали, короткий відступ, прикриття сусіда щитом і зміну переднього ряду.

На третій день Корсо вже сам зупинив двох бійців, які після сигналу озирнулися на сусідів замість рухатися. Варо забрав своїх повторювати зміну строю, а Тарко без нагадування відвів стрільців на інший кінець двору, щоб ті не заважали піхоті.

Дерев’яні мечі й тупі тренувальні списи видали лише тоді, коли рух у строю перестав вимагати від Фарена постійних окриків.

Щоранку загальне заняття Фарен проводив сам. Увечері у дворі частіше лишалися Корсо, Варо, Гарро й Тарко, а молодших бійців вони вже розбирали між собою.

Корсо зупинив одного з них за щитом.

— Лікоть.

Хлопець поправив руку.

— Не так. Не тримай його як дурень.

Боєць насупився.

— А як?

Корсо мовчки поставив його руку правильно.

Хлопець повторив майже те саме, що робив до цього.

— Ні.

— То покажи.

Корсо вже відкрив рот, але Фарен простягнув йому другий щит.

— Натисни.

— Куди?

— Побачиш.

Корсо вперся краєм свого щита в чужий. Неправильно поставлений лікоть одразу пішов усередину, і хлопець утратив опору.

— Ще раз, — сказав Корсо.

Цього разу він сам поправив положення руки, дочекався, поки боєць уперся ногами, і знову натиснув. Щит лишився на місці.

Хлопець усміхнувся.

— Тепер зрозумів.

Корсо глянув на Фарена.

— Міг одразу сказати.

— Ти теж міг.

Корсо фиркнув і повернувся до наступного.

Поступово командири почали розводити людей по групах самі. Корсо працював із щитовим і важким ближнім строєм, Варо — зі списниками та утриманням позицій. Тарко тренував розвідників, стрільців і невеликі групи, які мали діяти без постійного контакту з основною лінією. Гарро отримував найбільш змішану десятку й тому частіше за інших стикався з необхідністю поєднувати різні навички.

Фарен переходив між групами, коли Гарро зупинив вправу своїх людей.

— Так не встигнеш. Якщо противник нормальний, після відведення меча він уже поверне корпус.

Фарен подивився на нього.

— Дерев’яний меч.

Гарро взяв зброю.

Першу атаку провів звично. Фарен відвів клинок, зайшов під кут і торкнувся дерев’яним лезом його боку.

— Ще раз.

Тепер Гарро чекав цього руху. Щойно Фарен почав зміщуватися, він розвернув корпус раніше й змусив його відступити.

На третій спробі Гарро сам змінив початковий удар на обманний. Фарен не пішов у той самий кут.

Обидва зупинилися.

— Ну? — запитав Фарен.

Гарро ще важко дихав.

— Першого разу ти мене взяв.

— Так.

— Другого я вже знав, куди ти підеш.

Фарен чекав.

Гарро повільно кивнув.

— А третього вже ти не повірив у той самий удар.

Він озирнувся на свою десятку.

— Тобто якщо я навчу їх чекати одного правильного руху, перший нормальний противник навчить їх інакше.

— Схоже на те.

Гарро провів рукавом по лобі.

— Ненавиджу, коли ти відповідаєш так.

— Я майже нічого не сказав.

— Саме тому.

Один із молодших бійців неподалік вдруге повторив ту саму помилку. Гарро помітив це й махнув йому рукою.

— Іди сюди. Спробуємо ще раз.

Наступну вправу він уже розбирав сам. Коли люди розійшлися, він кинув Фарену:

— Ти спеціально робиш нам життя складнішим.

Фарен усміхнувся.

— Звичайно.

Перший місяць після створення Сірої Варти минув без великої битви, і Фарен був цим задоволений. Три перші роботи дали компанії більше користі, ніж ще один великий бій: на складі люди вперше відпрацювали тихе затримання без зайвого кровопролиття; караван обійшов підготовлену засідку довшим шляхом; у третьому випадку Фарен відмовився вирішувати силою чужу боргову суперечку, якої не розумів.

Результат був практичним: власники складів і купці почали називати Сіру Варту іншим замовникам, а кілька людей з інших найманих загонів самі прийшли проситися на перевірку. Фарен спочатку вирішив, що їхній старий командир хоче говорити про контракт. Виявилося інакше.

— Він живий? — запитав Фарен.

— Живий.

— Робота є?

— Є.

— Тоді чому ви тут?

Один із чоловіків відповів після короткої паузи:

— Бо він хотів битися не лише того дня. За останні пів року ми двічі втрачали людей у боях, які можна було обійти. Ти мав усі причини почати бій і все одно спершу поговорив.

Під час наступного маршруту четверо нових людей уперше йшли у складі Варти: один двічі порушив дистанцію, другий загубив ремінь щита, двоє виконали все без нагадувань.

Після повернення Фарен залишив саме цих двох. До кінця другого місяця в Сірій Варті було шістдесят три людини. Саме тоді виникла нова проблема.

Поки бійцям платили переважно частками від контрактів, люди між роботами залишалися занадто залежними від того, наскільки швидко Фарен знаходить наступного замовника. Найкращі могли просто піти в іншу компанію, якщо кілька тижнів не буде роботи.

Фарен вирішив запровадити постійну базову платню між контрактами. Неро три дні рахував, скільки це коштуватиме. На четвертий приніс остаточний розрахунок.

— Якщо завтра перестанемо заробляти взагалі, теперішнього запасу вистачить на сімдесят чотири дні. Це вже зі звичайною платнею, їжею, орендою й щоденними витратами.

— Який запас людей вважаєш безпечним?

Неро подумав.

— Шістдесят днів. Нижче я б не продовжував рости.

Фарен погодився. Неро записав правило в книгу, поставив крапку й підняв голову.

— Ти щойно добровільно наказав мені забороняти тобі витрачати гроші.

— Нижче шістдесяти днів — так.

Неро постукав по запису пером.

— Я запам’ятав.

Фарен кивнув. Відступ почали тренувати окремо. Одного ранку Фарен поставив Корсо й Гарро проти Варо.

Корсо отримав двадцять людей. Гарро — десять. У Варо було дванадцять. Основною задачею Корсо й Гарро було зайняти невеликий пагорб і втримати його до кінця визначеного часу. Варо мав не дозволити їм цього зробити.

— Тридцять проти дванадцяти? — перепитав Корсо. — Він тобі щось зробив?

Варо хмикнув.

— Запам’ятаю ці слова.

Фарен дав обом сторонам пів години. Корсо обрав прямий тиск на пагорб із обходом Гарро; Варо залишив частину людей за кам’яною огорожею й сховав резерв у низині. Коли обхід пішов за приманкою, резерв ударив йому у фланг. За десять хвилин вправа закінчилася. Корсо сперечався ще п’ять — уже не про те, хто переміг, а про те, де саме він втратив контроль над полем.

Через кілька хвилин із низини вийшли приховані люди Варо. У реальному бою десятка Гарро опинилася б між двома групами й без швидкої підтримки могла бути знищена. Спостерігачі визнали десятку Гарро вибулою й вивели її з вправи. Корсо бачив, що сталося. Але його власна атака тим часом уже змусила Варо залишити першу позицію.

Корсо побачив, що Варо відходить, і кинув уперед майже весь свій стрій. Частина людей справді наздогнала відступаючих на схилі, зате вершина лишилася напівпорожньою, задні розтягнулися, а Гарро на обході вже не міг швидко повернутися до основної групи. Фарен дав сигнал завершити вправу.

— Пагорб наш, — сказав Корсо.

— Поки що, — відповів Фарен.

Корсо озирнувся на розтягнутих людей і порожню вершину.

— Я погнав забагато.

Гарро дивився на дальній схил, де його десятку щойно «вибили».

— А я побачив фланг і забув, що Корсо все ще мав бути поруч.

Фарен кивнув. Після цього кілька вечорів на тиждень почали закінчуватися роботою над картою. Раз на кілька днів після їжі Фарен сідав із Варо, Корсо, Гарро й Тарко. Пізніше до них почали приєднуватися інші люди, яких розглядали як майбутніх командирів. Фарен малював місцевість, задавав сили обох сторін, конкретне завдання й час, за який його треба було виконати. Спочатку такі вправи виглядали просто.

— Сто людей у тебе, сто п’ятдесят у противника, — сказав він одного разу Корсо. — Йому треба пройти на південь цією дорогою. Ти маєш затримати на один день.

Корсо показав на міст.

— Ламаю міст.

— Уже зламаний.

— Ти щойно його намалював.

— Противник підійшов раніше й знищив, щоб ти не зміг використати переправу для контрудару.

Корсо подивився на нього з ненавистю.

— Тоді засідаю в лісі.

— Його розвідники знайшли передову групу.

— Тоді відходжу далі.

— Почався дощ. Дорога за тобою перетворюється на багно.

Щойно командири знаходили рішення, Фарен змінював одну з умов: починався дощ, зникали коні, гинув умовний командир, закінчувалися стріли, запізнювався посильний або приходила розвідка, якій не можна було повністю довіряти. Тарко одного разу кинув у нього шматком хліба.

— Ти спеціально робиш так, щоб нормальної відповіді не існувало.

Фарен упіймав шматок хліба.

— І?

Тарко кілька секунд дивився на карту.

— Значить, треба вибирати не правильну. Ту, з якою можна жити, якщо помилився.

Варо підняв чашу.

— За погані відповіді.

Корсо підтримав:

— І ще гірші питання.

На третьому місяці Сіра Варта вперше отримала контракт, який не проходив через Ормоллена. Тирошійський купець прийшов особисто, у супроводі двох охоронців і з власним вином. Неро зустрів його в кімнаті над складом, але чоловік одразу сказав:

— Хочу говорити з Морріганом.

Фарен у цей момент був у дворі. Тирошієць кілька секунд спостерігав, як капітан із дерев’яним списом працює проти Релло й двох інших молодих бійців.

— Це він?

— Так.

— Сам тренується з людьми?

Неро продовжив писати.

— Іноді.

Один із молодих спробував обійти Фарена й за кілька секунд опинився на землі. Купець кліпнув.

— Часто?

— Достатньо.

Завдання виявилося морським. Три торгові галери мали пройти вздовж узбережжя через район, де пірати вже двічі нападали на кораблі того самого власника. Купець хотів достатньо озброєних людей, щоб наступна спроба виявилася дорожчою за здобич.

Фарен вислухав умови й поставив перше питання:

— Хто командує кораблями?

— Каро Мерос.

— Досвід?

— Двадцять років у морі. Більше десяти капітаном.

Фарен кивнув.

— Тоді під час плавання за курс, вітрила, весла й повороти суден останнє слово за ним.

Тирошієць насупився.

— Я наймаю тебе.

— Для бою.

— А якщо ти вирішиш, що треба повернути корабель?

— Скажу Меросу, чого хочу досягти. Якщо він скаже, що такий поворот потопить галеру або поставить її в гірше положення, я його послухаю.

Купець явно не очікував такої відповіді.

— Ти капітан своїх людей.

— Саме. Не корабля.

Неро навіть не підняв голови, але Фарен помітив, що перо на секунду зупинилося. До виходу Сіра Варта мала сімдесят одного боєздатного бійця, яких Фарен розподілив між трьома галерами. На передню пішли Тарко, Дерро й ще дев’ятнадцять людей — двадцять один загалом. Середня отримала Варо й двадцять одного бійця, разом двадцять два. На найбільшій задній галері залишилися Фарен, Корсо, Мерро й ще двадцять п’ять людей — двадцять вісім.

Мерро не радив Фарену, як вести корабель. Натомість показав, де піхота почне заважати матросам ще до першої стріли: які проходи треба залишити вільними для весел і снастей, де можна сховати людей за бортом і чому довгий спис на тісній палубі легко зачепить свого раніше, ніж дістанеться ворога.

— Чого пас задніх? — запитав Корсо.

Мерро відповів першим:

— Якщо нападники розумні, найважчий корабель — найзручніша ціль. Він повільніше реагує й найгірше відривається.

Корсо подивився на нього.

— Тепер вас двоє.

Фарен нічого не заперечував. Перші дні минули спокійно. На четвертий Каро Мерос побачив два вузькі судна на горизонті значно раніше за Фарена.

— Пірати.

Фарен придивився.

— Упевнений?

— Торговець не тримає стільки людей на веслах і майже не везе вантажу. А ще вони вже змінюють курс на нас.

— Що робимо?

Мерос наказав трьом галерам зблизитися. Передня трохи скинула хід, середня змістилася, задня підтягнулася так, щоб кораблі могли підтримати один одного й піратам було важче відірвати одну ціль. Мерро стежив за двома чужими суднами.

— Один піде на нас. Другий спробує середню.

Мерос кивнув.

— Найімовірніше.

— Що потрібно від моїх людей зараз?

Мерос відповів відразу:

— Щоб не заважали матросам. Битися почнете, коли полетять гаки.

Фарен передав наказ.

Корсо обурився:

— Я завжди мріяв під час бою просто стояти.

— Сьогодні здійсниш мрію.

Перші стріли прилетіли ще під час зближення. Люди Варти сховалися за бортами й щитами. Задній піратський корабель підійшов під гострим кутом. Мерос чекав довше, ніж хотілося Корсо, і лише коли відстань скоротилася, дав коротку команду. Весла лівого борту майже одночасно змінили роботу, важка галера почала повертати ніс, і перший гак пролетів повз. Другий зачепив поручні, за ним ліг третій.

— Тепер ваша робота, — сказав Мерос.

Мерро вже біг до першої мотузки із сокирою. Корсо з двома бійцями скинув другий гак, але третя линва натягнулася раніше, ніж її встигли перерубати. Корпуси вдарилися бортами, і палуба здригнулася під ногами.

Перший пірат переліз через поручні й замість відкритого простору побачив шість зімкнених щитів. Його відкинули назад, другий отримав списом у плече, але третій устиг прослизнути збоку, де натягнута линва заважала передньому ряду зміститися.

Фарен стояв за лівим плечем щитоносця. Він зробив один крок, відвів меч пірата власним клинком і вдарив руків’ям у щелепу. Чоловік осів на дошки. Наступний уже перекидав ногу через поручень; Фарен коротко різонув по кисті, і той зірвався назад на свій корабель.

Корсо побачив, що край знову закритий, і відразу пішов до третього гака, не залишаючи біля Моррігана окремого прикриття. Фарен повернувся на крок за щити, звідки знову бачив усю точку входу. На середній галері становище було гіршим.

Другий піратський корабель зачепився одразу кількома гаками. Біля борту вже збиралося більше трьох десятків нападників, тоді як у Варо було двадцять два бійці Варти разом із ним самим.

Тарко побачив проблему з передньої галери. Він не намагався стріляти в загальну масу. Показав Дерро на людей, які працювали з мотузками. Перша стріла збила одного з них. Друга змусила іншого відступити від гака. Решта стрільців теж перевели вогонь на людей біля линв. Варо тим часом не кинув усіх людей до борту. Шестеро залишалися другим рядом.

Один молодий боєць не витримав:

— Вони проходять!

— Бачу.

— Треба всіх туди!

— Ні.

— Вони проходять!

— Шестеро стоять.

За хвилину двоє передніх справді вибули майже одночасно. Тільки тоді Варо ввів свіжих. На піратському кораблі пролунав наказ відчіплятися. Люди біля гаків почали рубати натягнуті мотузки. Корсо схопив одну з мотузок.

— Тримати?

Мерос відразу відповів:

— Відпускай.

Корсо подивився на Фарена. Фарен навіть не повторив наказ.

— Капітана почув.

Коли піратське судно відійшло, причина стала очевидною. Другий корабель усе ще був зчеплений із середньою галерою. Замість переслідування одного противника Мерос одразу повів заднє судно на допомогу Варо.

Коли задня галера почала заходити з другого боку, а стріли полетіли вже з двох палуб, на піратському судні теж взялися рубати гаки. Мерос не став переслідувати, і Фарен не бачив причини заперечувати. Після бою Сіра Варта мала двох загиблих і шістьох поранених. Один матрос галер теж загинув. На торгових палубах залишилося дев’ять тіл нападників, ще кілька людей упали у воду під час відходу. Поки лікарі займалися ранами, бійці Варти самі почали міняти пошкоджені щити, рахувати стріли й перевіряти спорядження. Мерос деякий час дивився на них.

— Давно ці люди разом?

— Більшість кілька місяців.

Капітан похитав головою.

— Не схоже.

Фарен подивився на Корсо, який перевіряв щити своєї групи, і Варо на сусідній галері. Мерос ще раз оглянув палубу. Після повернення тирошійський купець виплатив повну суму й додав премію. Наступного тижня до складу прийшли троє нових замовників. Ще через два — четверо. Фарен підняв ціну. Неро запропонував підняти ще сильніше.

— Можемо додати десяту частину.

— Поки ні.

— Замовники вже погодяться.

— Замовники бачать результат наймів. Я бачу, скільки помилок ще робимо всередині.

Неро повернувся до книги.

— Саме тому ти поганий купець.

— Я й не купець.

— На жаль.

 

Після кількох успішних контрактів Неро знову підняв ставку. Замовники не зникли: частина поверталася вдруге, а після другого підвищення ціни їх не поменшало.

До складу щотижня приходили нові люди. Дедалі частіше це були не юнаки, які вперше шукали роботу з мечем, а ветерани караванної охорони, люди дрібних компаній, колишні палубні бійці та найманці зі Спірних Земель. Фарен майже перестав брати зовсім недосвідчених: темп росту був уже достатньо високим, і Варти поки не вистачало інструкторів, щоб одночасно навчати базового володіння зброєю та власних правил.

Відмова не завжди ставала остаточною. Одного чоловіка Фарен відправив двічі через погану роботу в строю. На третій раз його вже впізнав Релло.

— Знову ти?

— Знову.

— Минулого разу тобі сказали, що ти постійно виходиш із лінії.

— Тренувався.

Релло засміявся.

— Де?

— У дворі за таверною. Найняв двох старих списників і платив їм пивом.

Фарен перевірив чоловіка ще раз. Той справді змінився. Цього разу його взяли. Фарен поставив його ім’я до списку. На початку четвертого місяця Неро приніс новий список.

— Дев’яносто шість.

Фарен відірвався від карти.

— Усього?

— Так. Дев’яносто один може вийти на найм зараз. П’ятеро або ще відновлюються, або не закінчили перевірку.

— Гроші?

— Якщо завтра всі замовники вирішать, що нас ненавидять, за теперішніх витрат проживемо сімдесят два дні.

Межа в шістдесят днів залишалася недоторканою. Отже, рости ще можна було. Неро, однак, не закрив книгу. Фарен дочекався.

— Що?

— Нам потрібен більший склад.

Фарен подивився у вікно. У дворі одночасно тренувалися дві групи. Третя чекала під стіною, бо для нормальної роботи їм уже бракувало місця. Усередині люди спали настільки щільно, що особистий простір фактично визначався шириною ковдри.

— Згоден.

— Ще один писар.

— Навіщо?

— Тому що я вже витрачаю пів дня на платню й книги, а потім іду перевіряти постачальників. Якщо нас стане сто п’ятдесят, щось із цього почне робитися погано.

— Шукай.

— Коваль на постійній платні.

— Чому не замовляти ремонти далі?

— Бо цього тижня ми тричі заплатили термінову ціну за роботу, яку нормальний власний коваль зробив би до наступного ранку.

— Шукай.

Неро перевернув сторінку.

— І двоє кухарів.

— Двоє? — запитав Фарен.

— Спробуй одного дня нагодувати сотню людей двічі й ще підготувати провіант на вихід.

— Добре. Двоє.

Неро повільно усміхнувся.

— Мені починає подобатися ця розмова.

— Не звикай.

Так у Варти з’явилися люди, яких не рахували в першому ряду: другий писар, коваль і двоє кухарів. Уже за перший тиждень стало видно різницю — платню не затримували, дрібний ремонт не чекав чужої майстерні, а провіант на вихід більше не збирався в останню годину.

Сотим боєздатним бійцем Варти став чоловік, якого Фарен спочатку не збирався приймати. Ардо було близько сорока років. Старий шрам перетинав верхню губу, через що обличчя навіть у спокої здавалося трохи викривленим. Раніше він служив сержантом у невеликій мирійській компанії.

— Чому пішов?

Ардо відповів не відразу.

— Капітан узяв гроші в Міра. Потім перед боєм тирошійці запропонували більше й він вирішив, що відтепер ми воюємо за них.

Фарен перестав переглядати список.

— Посеред кампанії?

— Посеред бою.

— Люди погодилися?

Ардо торкнувся шраму.

— Приблизно половина ні.

Фарен уже приблизно розумів, чим закінчилася історія.

— І?

— Половини більше немає.

Кілька секунд вони мовчали.

— Чому Сіра Варта?

Ардо провів пальцем по старому шраму над губою.

— Бо чув, що у вас найм не змінюється разом із ціною, яку запропонували вчора.

— Без нової угоди — ні.

Ардо кивнув.

— Тоді цього вистачить.

Фарен подивився на Варо. Старий ветеран майже непомітно кивнув.

— Завтра на світанку.

Ардо видихнув.

— Про це теж попереджали.

Наступного ранку він пройшов перевірку. Неро потім із нездоровим задоволенням двічі перерахував список і отримав рівно сто боєздатних бійців. Фарен красивого числа не планував; Неро, схоже, планував за обох. Неро до цього часу вже остаточно зосередився на рахунках і постачанні й до бойової сотні не входив. Разом із ним поза строєм постійно працювали ще шестеро: другий писар, двоє кухарів, коваль і двоє обозних. Під час великих приготувань кухарям допомагали чергові з бойових підрозділів — окрему групу тільки для кухні Варти поки не могла собі дозволити.

Зі збільшенням числа людей змінився й стрій Варти. Варо більше не мав власної десятки й залишався при Фарені. Корсо командував тридцятьма важкими піхотинцями, Гарро — двадцятьма п’ятьма середніми, Келло — двадцятьма людьми рухомої підтримки. У Тарко було п’ятнадцятеро розвідників і стрільців, у Релло — п’ятеро посильних. Фарен, Варо й троє досвідчених бійців становили командну групу.

Разом — рівно сто.

Наступного ранку стрій зайняв майже весь новий двір.

— Сьогодні найму немає, — сказав Фарен.

Корсо застогнав.

— Значить, тренування.

— Відступ.

— Ще краще.

Люди засміялися. Фарен дочекався тиші, кивнув на сержантів і командирів уздовж строю, а потім подивився на Корсо.

— Сьогодні ти відходиш першим.

Той насупився.

— А завтра?

— Завтра спробуємо перемогти тих, хто відступати не вчився.

Цього разу засміялася майже вся сотня. Фарен теж дозволив собі усмішку. Неро підсунув книгу.

— Рівно сто боєздатних.

Фарен глянув у двір. Корсо одночасно кричав на два відділення, а третє вже працювало із сержантом без нього.

— Завтра тривога без попередження.

Перо Неро зашурхотіло по паперу.