Глава 13. Два борти

288 рік від Завоювання

Через двадцять шість днів після повернення «Вітряна Наречена» знову була готова до моря — принаймні так це сформулював Террон. Фарен стояв на причалі й дивився на нові дошки правого борту, світліші за стару обшивку й добре помітні там, де піратська галера кілька тижнів тому вдарилася в корабель.

— Минулого разу вона теж була готова.

— Була.

— І повернулася з дірками.

Террон провів долонею по новій смузі смоли.

— Достатньо готова, щоб я сьогодні вийшов на ній у море. Не плутай це з «нічого не зламається».

Неро, який стояв трохи далі з книгою витрат, не підняв голови.

— Чим довше слухаю моряків, тим більше сумую за сухопутними клопотами.

Ремонт виявився дешевшим за попередній, але дорожчим за початкову оцінку. Після виплат родинам загиблих, лікування, втраченої частини зворотного вантажу, зборів і ремонту перший рейс усе одно лишив невеликий прибуток — достатній, щоб Белларо Ормоллен запропонував нову роботу до Пентоса.

Маршрут ішов на північ уздовж Спірних Земель, далі повз Мир і вужчим морем між Ессосом та західним материком. Террон давав дванадцять днів за доброї погоди, п’ятнадцять називав нормальним результатом, двадцять — цілком можливим. Пентос лежав ближче до Вестеросу, ніж будь-який порт, куди Варта ходила раніше. Томард показав на східне узбережжя Долини.

— Від Пентоса до Чайчиної Гавані іноді можна дістатися швидше, ніж звідти назад до Лісса.

Фарен запам’ятав. Неро теж.

— Пентос.

— Я дивлюся на карту.

— Саме це мене й турбує.

Фарен не став пояснювати. До Вестеросу вони ще не йшли; зараз треба було довести вантаж до Пентоса. Белларо відправляв до Пентоса олії, тканини, мирійське скло й дорогі ремісничі вироби; Неро вже знайшов на зворотний шлях зерно, деревину та метал. Проблема з’ясувалася після підрахунку: все у «Вітряну Наречену» не вміщалося. Фарен запропонував узяти менше. Неро мовчки поклав перед ним другий договір.

— Не купуємо, — одразу уточнив він.

Йшлося про фрахт «Мідної Чайки» — старшої й меншої за «Наречену», але достатньої для решти вантажу. Її капітана Фарен уже знав: Каро Мерос ходив із Вартою ще до Террона й першого власного судна.

— Він погодився?

— Так. А коли почув, що йтиме разом із Терроном, підняв ціну.

Террон виглядав цілком задоволеним.

— Правильно зробив.

— Чому?

— Уже знає, скільки коштує терпіти мене два тижні.

— Він сформулював приблизно так само, — сказав Неро.

Другий корабель означав не лише більший трюм, а й перший реальний поділ командування. На «Мідній Чайці» сорока двома бійцями командував Релло, судном — Мерос. Межа лишалася тією самою: курс, вітер, корпус і безпека судна — слово капітана; використання бійців — військового командира. Якщо сфери перетинаються, вони пояснюють ціль одне одному; якщо часу немає — спершу не топлять корабель. Террон окремо встановив сигнали й точку зустрічі на випадок втрати контакту.

— А якщо другий просто запізнюється? — запитав Фарен.

— Чекаємо на точці стільки, скільки домовилися. Далі діємо тільки з новими відомостями.

Фарен повторив координати й час Релло, щоб той записав їх разом із сигналами. Перші три дні минули спокійно. «Мідна Чайка» йшла трохи повільніше, ніж хотів Террон, але обидва судна лишалися в межах нормального зв’язку й час від часу обмінювалися сигнальними полотнищами. Томард продовжував уроки Спільної мови. За місяць Фарен уже міг представитися, попросити воду, запитати ім’я, ціну й напрямок; Неро ще до рейсу наполіг, щоб слово «ціна» вивчили одним із перших. Потім дійшли до короля, лорда й лицаря.

— Отже, лицар може не мати землі?

— Так.

— Може бути бідним?

— Так.

— Командувати військом?

— Може.

— Але командир війська не обов’язково лицар.

— Так.

— І становище все одно окреме.

Томард кивнув.

— Дивний порядок.

— Почекай, доки доберемося до спадкування.

Фарен вирішив, що на сьогодні досить.

На четверту ніч горизонт зник. До світанку туман став настільки густим, що корму з носа «Вітряної Нареченої» було видно лише сірою плямою; далі лишалися біла порожнеча й звук води під корпусом. Дзвін ударив раз, після паузи — ще раз. Далеко попереду відповіла «Мідна Чайка». Фарен чув її, але не бачив, і це виявилося неприємнішим, ніж очікував.

Террон зменшив швидкість настільки, щоб корабель і далі слухався керма, а моряки регулярно кидали лот. Після кількох вимірів Фарен помітив:

— Глибина зменшується.

— Так.

— Нас зносить до берега?

— Або течія змінила положення сильніше, ніж я розраховував.

— Наскільки?

Террон подивився на людину біля лота.

— Саме це й з’ясовую.

Він не виглядав наляканим, але майже перестав жартувати й дедалі частіше перевіряв глибину. Наступний дзвін «Мідної Чайки» прийшов уже не звідти, звідки капітан його чекав.

— Вона мала бути лівіше.

Террон підняв руку, і палуба стихла. У тиші стало чути скрип дерева зовсім близько. На його крик відповів нервовий голос; із кількох слів Фарен розібрав воду, кермо й пошкодження. «Вітряна Наречена» майже зупинилася, і тільки тоді з білої стіни проступив ніс іншого торгового судна — спершу темна пляма, потім дошки й люди.

Корабель сидів у воді занадто низько. Половина екіпажу працювала біля помп, інші боролися з кормовим керуванням. Мирійці вночі вдарилися об щось у тумані, пошкодили кермо й відкрили течу.

— Можемо допомогти? — запитав Фарен.

— Так.

— Небезпека?

Террон показав у білу порожнечу. Вони не знали точного положення берега, глибина змінювалася, «Мідної Чайки» не було видно; буксир зробив би «Наречену» менш маневровою саме там, де це було найнебезпечніше.

— Інший спосіб?

— Дати людей і матеріали. Закрити течу настільки, щоб вони самі дійшли до порту.

— Робимо.

Террон затримав погляд.

— Добре. Це й моя рекомендація.

Шлюпку почали готувати. Фарен уже рушив до неї, коли Террон зупинив його.

— Ти залишаєшся.

— Чому?

— На цьому кораблі понад вісімдесят наших людей, вантаж і другий борт, із яким ми втрачаємо контакт. Мені не потрібен військовий командир у шлюпці, якщо зараз із туману вийде щось гірше.

Фарен глянув на мирійське судно.

— Мені це не подобається.

— Добре. Значить, розумієш ціну.

Замість нього пішов Мерро — з корабельним теслею, двома моряками й трьома бійцями. За годину вони повернулися промоклими майже до пояса.

— Закрили?

— Тимчасово.

— Вистачить?

— Якщо море лишиться таким — до найближчого порту дійдуть. Якщо погіршиться…

Тесля глянув на чужий корабель.

— Тоді сьогодні ми познайомилися з мертвими людьми.

Мирійський капітан хотів заплатити. Террон узяв лише компенсацію за використані матеріали. Коли мирійський корабель зник у тумані, стало ясно, що «Мідна Чайка» не відповідала вже майже годину.

— Поки допомагали, втратили контакт.

— Так, — сказав Террон. — Поки вітер не вирішить інакше.

— Якби не зупинялися…

— Можливо, досі чули б її.

Ризик вони знали ще до спуску шлюпки; тепер лишалося виконувати правило, погоджене в Ліссі: якщо Мерос утратив контакт і сам не перебував у відомій небезпеці, він ішов до точки зустрічі, а не шукав «Наречену» навмання. Фарен подивився в білу порожнечу.

— Не починай, — сказав Террон.

— Я мовчу.

— Але думаєш чутно.

— Він мав бути ближче.

— Так.

— Мерос знає точку.

— Так.

— І якщо не бачить нас…

— Піде туди.

— Якщо може.

Террон глянув на нього.

— Оце зайве.

Фарен промовчав. Спочатку стало видно трохи далі за борт. Потім над водою проступив блідий диск сонця. Нарешті повернувся горизонт. «Мідної Чайки» на ньому не було. До темряви вони дісталися точки зустрічі й майже не рухалися всю ніч, періодично подаючи сигнали ліхтарями. Відповіді не було. Фарен проспав близько двох годин і піднявся ще до зміни варти. Террон уже стояв нагорі.

— Немає?

— Немає.

— Тепер шукаємо.

— До полудня.

— Чому до полудня?

— Бо після цього доведеться вирішити, чи зриваємо власний найм, продовжуючи пошук, чи довіряємо Меросу виконати домовленість.

Межа Фарену не подобалася, але без неї пошук легко перетворювався на нескінченну реакцію на страх. «Мідну Чайку» знайшли раніше — точніше, спершу знайшли дим. Тонкий стовп піднімався над берегом надто рівно для випадкової пожежі.

Террон змінив курс. За годину з туману проступила невелика затока, а в ній — «Мідна Чайка» без верхньої частини передньої щогли й із обрізаними снастями. На палубі вже махали руками. Фарен знайшов поглядом Релло раніше, ніж устиг подумати про це. Живий. Поруч стояв Мерос із перев’язаною лівою рукою. Коли кораблі підійшли достатньо близько, Фарен уперше за час пошуку залишив «Наречену» й перейшов на «Чайку». Релло зустрів його біля борту. Усміхатися почав першим.

— Довго.

Фарен подивився на уламок щогли, який лежав на березі.

— Бачу, ти не нудьгував.

— Море старалося.

Фарен перестав жартувати.

— Втрати?

— Загиблих немає. Семеро поранених. Один матрос зламав ключицю. Меросу пощастило з рукою.

— Нічого не зламав, — сказав капітан.

Релло кивнув на перев’язку.

— Сарро вирішить.

— Сарро тут немає.

— Саме тому поки можеш брехати.

Фарен ледь усміхнувся.

— Розповідайте.

Після втрати «Вітряної Нареченої» вони ще деякий час чули її дзвін, але Мерос не пішов за звуком навмання — тримав курс на погоджену точку. До вечора вітер посилився, одна зі снастей передньої щогли не витримала, а потім тріснув її верх. Уламок завис у снастях і почав бити по оснащенню. Мерос поліз ближче оцінити пошкодження й отримав удар по руці.

— І що зробив ти? — запитав Фарен.

Релло помовчав.

— Спочатку хотів сперечатися. Потім згадав, скільки разів Террон пояснював: мої хороші руки не стають руками моряка.

Тому бійці не лізли в снасті. Вони тримали проходи, подавали інструмент, світло й витягували тих, кого збивало канатом або деревом. Мерос наказав рубати пошкоджену частину оснащення, а коли його рука перестала нормально працювати, управління кораблем перейшло до старшого керманича. Релло не спробував зайняти його місце. Продовжив командувати тільки людьми Варти. Уночі старий матрос упізнав берег і запропонував захищену затоку. Після перевірки глибини там стали на якір.

— А дим?

— Мій наказ, — сказав Релло. — Якщо ти побачиш дим уздовж шляху, перевіриш. Якщо побачить хтось інший, у нас сорок два озброєні люди й корабель, який ще може йти.

Фарен кивнув.

— Добре.

«Мідну Чайку» можна було вести далі, але повільно. Тепер проблема полягала не лише в аварії: було два кораблі, один контракт і вантаж, який не вміщався весь у «Наречену». Террон запропонував або йти разом і втрачати час обома суднами, або провести «Чайку» до найближчого порту, відремонтувати й розділитися. Фарен вибрав друге.

— «Чайка» ремонтується. Після ремонту Мерос оглядає корабель, а Релло вирішує, чи варто продовжувати найм і чи витримають його люди.

Релло підняв голову.

— Я залишаюся?

— Так.

— Цього разу вже навмисно.

— Саме.

У порту майстри назвали чотири-шість днів. Фарен залишив Релло гроші, копію контракту й лист для Неро — і формальне право самому відмовитися від продовження рейсу. Релло перечитав пункт двічі.

— Тобто я справді можу повернутися?

— Так.

— І ти не вирішиш, що я злякався?

— Якщо причина нормальна — ні. Якщо погана, після повернення розберемо чому.

Уже біля трапа Релло зупинив його ще раз.

— Якщо Мерос вважає, що треба йти далі, а я — що ні?

— Якщо справа в бортах, щоглі, погоді чи курсі — останнє слово Мероса. Якщо твої люди не готові — твоє. Якщо справа в самому наймі, вирішуєте разом. Найм не дає тобі права вимагати від нього топити корабель; його капітанство не дає йому права витрачати твоїх людей як вантаж.

Релло кивнув.

— Оце треба записати окремо.

— Так правила й народжуються.

Коли «Вітряна Наречена» вийшла з порту сама, Релло ще довго стояв біля пошкодженої «Чайки». Потім берег зник. Террон став поруч.

— Відпустив.

— Так.

— Не подобається.

— Ні.

— Добре.

Фарен глянув на нього.

— Ви з Варо змовилися?

— Хто такий Варо?

— Старий, який говорить те саме.

— Значить, розумний.

Після Мира змінилася не стільки вода, скільки сама щільність світу навколо. На горизонті дедалі частіше з’являлися чужі вітрила. Торгові кораблі йшли великими маршрутами, дрібні каботажники трималися ближче до берега, рибальські човни працювали настільки далеко від портів, що Фарен іноді дивувався їхньому розміру. Одного ранку вони побачили довгу військову галеру. Террон упізнав прапор.

— Пентос.

Судно змінило курс і пішло до них. Фарен автоматично оцінив відстань, кількість весел і приблизну чисельність людей на палубі.

— Перевірка?

— Найімовірніше.

— Що не так?

— Якщо папери Неро правильні — ні.

Фарен уже навчився, що відповідь моряка «ні» часто мала невидиме продовження.

— А якщо ні?

— Тоді Неро за сотні миль звідси й можна буде безкарно говорити про нього погано.

Пентоська галера підійшла достатньо близько для сигналу, і незабаром на борт піднялися чиновник із двома озброєними супроводжуючими. Писар Варти подав документи на судно, вантаж, договір Белларо й перелік людей.

— Найманці? — запитав чиновник після довгого читання.

— Так.

— Скільки озброєних?

— Сорок вісім.

Погляд чиновника затримався на цифрі. Пентос не був Ліссом: домовленості з Браавосом обмежували можливість утримувати великі вільні компанії, тому майже пів сотні найманців на одному торговому кораблі автоматично привертали увагу.

— Ми охороняємо власний корабель і вантаж. Пентос нас не наймав, — сказав Фарен.

— Це бачу. Але в порт усю озброєну групу не заведете.

Дозволене число було меншим за половину. Фарен погодився без торгу. Чиновник явно очікував більшої суперечки.

— Швидко.

— Я прийшов доставити товар, а не перевіряти на міцність ваші домовленості з Браавосом.

Після перевірки галера відійшла. Террон дочекався, поки пентосці не почують.

— Тобто сьогодні місто не захоплюємо?

— Саме заради цього я й залишив тридцять людей на кораблі.

Сам Пентос виявився значно більшим вузлом, ніж Фарен уявляв із карти. У порту змішувалися валірійські говори, Спільна мова й ще кілька мов, яких він не міг навіть розпізнати. За причалами піднімалися масивні стіни й башти. На вулицях було більше коней, ніж у Ліссі чи Тироші, а до міських воріт сходилися дороги, що вели далі в материк.

Белларо мав тут власного агента. Розвантаження зайняло майже два дні. Коли агент відкрив лист Неро, прочитав його двічі.

— Тут написано, що я не маю дозволяти вам купувати нічого дорожчого за триста золотих без окремого погодження.

Фарен подумав.

— Схоже на Неро.

— Є ще окреме речення: «Особливо кораблі».

Террон засміявся. Фарен подивився на агента.

— А що в Пентосі продають дешевше трьох сотень?

Чоловік повільно склав лист.

— Тепер розумію, навіщо він додав друге речення.

Уперше за довгий час Фарен мав цілий день без безпосередньої військової задачі. Террон шукав моряків і потрібні кораблю речі, писарі працювали з товаром, Мерро лишився з палубною групою.

Фарен узяв Томарда й пішов у порт — не дивитися на будинки, а слухати. Спільна мова тут звучала достатньо часто, щоб назви з карти почали обростати життям: Королівська Гавань була великою, багатою, смердючою й небезпечною; Старомісто — старим портом із великими грошима; Чайчина Гавань — меншим торговим містом; Ланніспорт — місцем золота.

Коли моряк згадав Білу Гавань, Фарен ламаною Спільною запитав про північний порт. Томард потім доповнив головне: деревина, вовна, холод і Старки. Карта показувала, де стоїть Біла Гавань. Людина з Вестеросу вперше показала, чим вона живе.

Коли Фарен повернувся до причалу, Террон уже чекав із двома моряками, яких знайшов на заміну вибулим.

— Перевірив обох?

— Так.

— Тоді бери.

Террон примружився.

— Неро справді далеко.

На третій день у пентоську гавань зайшла «Мідна Чайка». Фарен побачив її ще до швартування. Передню щоглу вже відновили. Нова верхня частина й кілька ділянок снастей помітно відрізнялися від старого дерева. Релло стояв на носі. Фарен повернувся до причалу раніше, ніж корабель нормально став до місця. Хлопець зійшов першим.

— Прийшли.

— Бачу.

Релло трохи почекав.

— Можна було сказати щось краще.

Фарен подивився на цілий корабель і людей за його спиною.

— Ніхто не загинув, корабель дійшов. Це краще.

Релло цього разу не жартував. Мерос спустився слідом. Ліва рука вже була нормально зафіксована в шині. Фарен повернувся до Релло.

— Чому продовжив після ремонту? — запитав Фарен.

Релло відповів без підготовки. Майстри закінчили основну роботу на п’ятий день, Мерос визнав корабель придатним, погода була нормальною, вантаж цілим, грошей вистачало, люди хотіли йти.

— І все?

Релло похитав головою.

— Я хотів повернутися.

Цього Фарен не очікував.

— Чому?

— Після щогли просто не хотілося знову виходити. Спочатку шукав причини: рука Мероса, нова щогла, п’ять днів затримки. Потім зрозумів, що якби все це зникло, я все одно хотів би назад.

— Страх теж причина.

— Так.

— Але?

— Не завжди достатня.

Фарен трохи почекав.

— Якби Мерос не повернувся до полудня?

— Ішов би до точки зустрічі. Пошук продовжував би тільки з новими відомостями.

— Тоді навіщо питаєш мене?

Релло помовчав.

— Звичка.

— Позбувайся. Ти там командував.

Релло скривився, але не сперечався.

Разом із «Мідною Чайкою» прийшов трьохсторінковий лист Неро. На першій сторінці були переважно цифри, на другій — проблеми, на третій великими літерами прохання не купувати в Пентосі ще один корабель. Террон дочитав і підняв очі.

— Вони працюють без тебе.

— Так.

У Ліссі продовжували наймати, лікувати, навчати, заробляти й виконувати контракти, хоча Фарен був за сотні миль. Саме до цього він і вів Варту; побачити результат на папері все одно було незвично. Террон усміхнувся.

— Тепер знаєш, що відчуває капітан, коли хороший керманич перестає чекати його руки на кермі.

У Пентосі вони вже могли просто розвернутися додому: контракт Белларо виконано, обидва кораблі дісталися місця, зворотний вантаж чекав. Тому новий агент із футляром документів одразу означав додаткову задачу.

— Браавос, — сказав Оррос Нахар.

— Це місце чи тільки початок клопоту?

— Потрібно доставити вантаж.

Вантаж був невеликий і дорогий — мирійські лінзи, фарби, тонкі тканини та документи. Оплата значно перевищувала звичайну для такої ваги. Фарен спершу подивився на Террона.

— Що?

— Пора року.

Капітан показав маршрут. Північніше було холодніше, тумани частішими, вітри іншими, а підходи до Браавоса він знав гірше за води між Ліссом, Тирошем і Міром.

— Був там?

— Тричі.

— Недостатньо?

— Достатньо, щоб знати, де не хочу вдавати впевненість.

Оррос запропонував браавоського лоцмана. Террон одразу запитав про досвід, сезон і кількість проходів потрібним маршрутом. Агент назвав тільки ціну.

— Це характеристика гаманця. Я питав про компетентність.

Оррос пообіцяв ім’я й рекомендації.

— Небезпека порівняно з поверненням у Лісс? — запитав Фарен.

— Вищий.

— Настільки, щоб відмовитися?

— З нормальним лоцманом — ні.

«Мідну Чайку» Мерос вести далі відмовився одразу: нова щогла, травмована рука, екіпаж у морі довше за план і, головне, його договір передбачав Пентос та повернення. Фарен не переконував.

— Тоді «Чайка» повертається до Лісса.

Релло підняв голову.

— Я теж?

— Так.

Він хотів щось сказати, але передумав.

— Кажи.

— А якби попросив піти до Браавоса з вами?

— Відмовив би.

— Чому?

— У Ліссі в тебе вже є люди, яких ти навчаєш і за яких відповідаєш. Ти не морський турист.

Релло трохи подумав і цього разу не сперечався. Для «Вітряної Нареченої» Террон поставив дві умови: особисто перевіряє лоцмана й може відмовитися від рейсу, якщо той не підходить; за небезпечної погоди має право розвернути корабель незалежно від вартості вантажу чи штрафу.

— Це право в тебе вже є, — сказав Фарен.

— Хочу, щоб воно стояло й у договорі.

Пункт переписали до підписання. Релло стояв на кормі «Мідної Чайки», Фарен — на палубі «Вітряної Нареченої». Вони підняли руки один одному, і Мерос повів свій корабель назад до Лісса — із сорока двома бійцями, двома сержантами, писарем, медичним помічником і командиром, який уже одного разу лишився без Фарена випадково, а тепер повертався без нього свідомо. Террон став поруч.

— Другий раз відпускаєш.

— Так.

— Легше?

Фарен подумав.

— Трохи.

— Погано.

— Чому?

— Ще звикнеш.

Фарен дивився, доки «Чайка» не стала темною плямою. Тепер на «Нареченій» лишався тільки їхній екіпаж, люди Мерро, Томард і браавоський лоцман. Попереду збирався темний вал хмар.

Террон глянув на нього.

— Тільки нічого не кажи.

— Я й не збирався.

— Знову думаєш надто голосно.