Глава 12. Відкрите море

288 рік від Завоювання

«Вітряна Наречена» втратила Лісс із виду ще до полудня. Світлі будинки острова спершу стали вузькою смугою над водою, потім кількома плямами в серпанку й нарешті зникли зовсім.

Фарен стояв біля правого борту довше, ніж вимагала цікавість. Раніше він уже ходив морем пасажиром, охоронцем і командиром людей на чужих кораблях; тоді вода, запаси, корпус, екіпаж, канати, збори й саме рішення виходити з гавані були чужою відповідальністю.

Тепер кожна з цих речей рано чи пізно опинялася в книгах Сірої Варти. Під палубою лежав товар, частина трюму була обіцяна Белларо, ремонт ще не оплачений остаточно, а тридцять один професійний моряк і п’ятеро тимчасових помічників отримували платню незалежно від того, чи принесе рейс прибуток. Власність виявилася дуже конкретним відчуттям. Террон підійшов збоку.

— Надивився?

Фарен повернув голову.

— На що саме?

— На перший власний корабель. Зазвичай люди довго дивляться.

— І коли перестають?

— Коли він уперше починає текти. Тоді дивляться ще уважніше.

Фарен оглянув капітана.

— Ти дивовижно добре заспокоюєш власників.

Террон пішов далі, перевіряючи ранкову роботу. Фарен залишився біля борту ще на кілька хвилин, але дивився вже не на берег, а на корабель.

Перший день був саме таким, яким Террон хотів бачити хороший рейс: нудним. Він розділив екіпаж на вахти, визначив обов’язки, кілька разів змусив переробити погано закріплений вантаж і окремо зібрав п’ятьох бійців, яких тимчасово використовував як додаткові руки.

Вони вже місяцями працювали поруч із моряками й саме тому були небезпечнішими за повних новачків: той, хто нічого не знає, питає; той, хто знає трохи, починає вгадувати.

— Якщо не отримали прямого наказу й не впевнені, що відбувається, нічого не чіпаєте, — сказав Террон.

Широкоплечий мирієць Дорро нахмурився.

— Навіть якщо бачу, що канат треба підтягнути?

— Особливо тоді.

— А якщо часу питати немає?

Террон показав на найближчого старшого матроса.

— Тоді кричиш йому. Канат може виглядати слабким саме тому, що його зараз навмисно відпускають. Якщо ти вирішиш допомогти й затягнеш його назад у неправильну секунду, твоя допомога наробить біди всім.

Мерро стояв збоку й усміхався.

— Корсо я пояснював простіше: довгий спис на тісній палубі іноді належить уже не тобі, а сусідові.

— Послухав?

— Приблизно через рік.

Террон зітхнув.

— Значить, із цими ще є шанс.

Фарен не втручався. На суші він уже звик, що Тарко краще веде власну розвідку, Сарро вирішує медичні питання, а Неро може відмовити у витраті, яку вважає небезпечною. На кораблі межа була ще виразнішою: Фарен бачив натягнутий канат, людину біля блоку й зміну положення вітрила — і все одно не знав, яка деталь важлива саме зараз.

Увечері Террон провів Фарена від носа до корми й змусив називати все, що той уже запам’ятав: основні вітрила, помпи, запас води, трюмні люки, шлюпку, небезпечні ділянки снастей і кілька команд. На шостій помилці капітан зупинив його.

— Для першого дня непогано.

— Звучить так, ніби далі буде образа.

— Для людини, яка одного дня може вирішити, що вже зрозуміла корабель, — навіть занадто добре.

Фарен глянув на нього.

— Я прожив достатньо довго, щоб знати, наскільки небезпечне відчуття, ніби вже все розумієш.

Террон затримав погляд.

— Іноді ти говориш як дуже старий чоловік.

— Іноді почуваюся відповідно.

Наступного дня море змінилося так, що Фарен сам цього не помітив би. Небо лишалося світлим, хвиля стала нижчою, вітер дув майже рівно, але Террон усе частіше дивився на південний обрій.

— Щось бачиш?

— Поки нічого поганого.

— Але чекаєш.

Террон кивнув на небо.

— Зранку навколо було багато птахів.

Лише тоді Фарен помітив, що чайок більше немає.

— Пішли до берега?

— Можливо. Може нічого не означати. А може за годину різко зміниться вітер.

Террон не оголошував бурю. Просто завчасно прибрав частину вітрил, удруге перевірив вантаж і спустив униз людей, яким не було потреби залишатися нагорі. За сорок хвилин південний горизонт потемнів, ще приблизно за десять перший шквал ударив у корабель — і на палубі вже не лишалося нічого, що треба було б кріпити поспіхом.

Фарен не сперечався після того, як перший різкий порив поклав одного бійця на мокру палубу, а другий нахилив «Вітряну Наречену» настільки, що кілька незакріплених відер одночасно покотилися до борту.

Моряки вже працювали, п’ятеро тимчасових помічників трималися поруч. Дорро побачив канат, який різко прослизнув через блок, і кинувся до нього.

— Не чіпай! — закричав Мерро.

Пізно. Канат смикнуло під навантаженням саме тоді, коли мирієць поклав на нього руку. Він устиг розтиснути пальці, але мокра мотузка пройшла крізь долоню, здерши шкіру майже до крові. Дорро відскочив, Мерро зайняв його місце разом із двома моряками.

— Тепер бачиш, навіщо питати?!

Дорро дивився на руку.

— Бачу.

— Запам’ятай до того моменту, коли знову вирішиш бути найрозумнішим.

Фарен тим часом працював там, куди його поставили, не намагаючись командувати моряками чи вгадувати їхні рішення. Різкий вітер тривав менше години й так само швидко ослаб. Поки помічник Сарро промивав Дорро долоню, Террон перевірив пальці.

— Завтра повернешся до роботи.

— Цією?

— Іншою — там, де можна. Цією — настільки, наскільки дозволить лікар. Сьогодні міг утратити кілька пальців; натомість отримав перев’язку й урок.

До Тироша вони дійшли без нових проблем. Сам порт одразу компенсував нестачу пригод у морі. Фарен знав Тирош із карт, розповідей найманців і кількох сухопутних контрактів поблизу Спірних Земель. З води місто виглядало зовсім інакше. Менше ліссенійської показної витонченості, більше руху, крику й щільності. Галери, важкі торгові судна, каботажні човни й невеликі рибальські посудини постійно перетиналися в акваторії, де Фарен кілька разів уже очікував удару борт у борт. Террон не очікував.

— Праворуч!

Керманич змінив курс майже одразу. Малий човен пройшов настільки близько, що Фарен міг роздивитися тріщину на веслі його власника. Тирошієць навіть не припинив сваритися з людиною на іншому судні.

— У них завжди так?

— Не завжди.

Фарен почекав продовження.

— Коли тісніше — гірше.

У Тироші «Вітряна Наречена» простояла два дні, і майже одразу з’ясувалося, що власний корабель не робить Варту незалежною від чужого порту. Агент Белларо прийняв вантаж швидко завдяки паперам Неро, але навіть тоді виникли три суперечки: новий портовий збір, інша вага двох бочок і спроба записати стару тріщину тари як пошкодження корабля.

Один писар Варти витратив пів дня лише на звірку документів. Фарен не втручався — саме для цього компанія вже й мала людей, яким не потрібно було кликати капітана через вагу кожної бочки. Террон витратив вільний час інакше: потягнув Фарена портом не показувати місто, а вчити дивитися. Біля одного причалу стояло вузьке торгове судно з високою кормою.

— Осадка.

Фарен подивився на лінію води.

— Глибша за нашу.

— Чому?

— Більше товару.

Террон похитав головою.

— Або важчий вантаж при меншому об’ємі. Зовні бачиш вагу, не кількість ящиків.

Наступною була галера. Террон змусив Фарена порахувати весла й оцінити, що вони означають при слабкому вітрі.

— Якщо вона вирішить нас наздогнати, коли вітру майже немає, наші сорок вісім палубних бійців можуть виявитися не найгіршим, що нас чекає.

— Уже краще.

— Ти міг просто сказати це сам.

— Міг. І завтра ти забудеш. Якщо сам подивишся на корпус, весла й осадку, наступного разу хоча б поставиш правильне питання.

Саме під час однієї такої прогулянки Фарен уперше почув Спільну мову. Жодного слова не впізнав: різка чужа мова не була схожа на валірійські говори, між якими він уже навчився ловити спільні корені.

Біля бочки з просоленим м’ясом сперечалися двоє. Один був тирошійцем, другий — високим засмаглим чоловіком у потертій синій куртці. За кілька хвилин другий перейшов на погану, але зрозумілу валірійську:

— Я платити добре. Ти давати погане.

Після ще кількох хвилин продавець повернув дві монети. Тоді високий чоловік помітив Фарена й Террона.

— Що не так?

— Ні. Ти з Вестеросу?

— Так.

— Звідки?

— Чайчина Гавань.

Назву Фарен знав із карти.

— Долина?

Вестеросець здивувався.

— Знаєш?

— Тільки карту. Як звати?

— Томард.

Террон подивився вже на нього.

— Моряк?

— Двадцять років.

— Де корабель?

Томард коротко посміхнувся.

— Капітан продав. Новий власник привів своїх моряків.

— Роботу шукаєш?

— Якщо капітан не ідіот.

Террон кивнув у бік Фарена.

— Тоді все гаразд. Це власник.

Томард оцінив Фарена поглядом.

— Уже зрозумів.

Фарен мало не засміявся.

— Перевіриш його?

— Уже почав.

Террон без поспіху перелічив: мотузковий опік на правій руці, корабельні черевики, зброя так, щоб не заважала робочій руці, звичка бачити чужі руки й простір причалу, короткий погляд на воду перед відповіддю про втрачений корабель. Жодна ознака окремо нічого не доводила; разом їх вистачало, щоб витратити час на справжню перевірку.

— Не люблю тебе.

— Добре. Завтра на світанку, третій причал.

Після короткого торгу вони домовилися про платню.

Лише після торгу про платню Фарен додав:

— У мене теж умова.

— Яка?

— Навчатимеш мене Спільної мови.

— Окремо від роботи моряка?

— Так.

— Тоді й платня окрема.

— Справедливо.

— Навіщо вона тобі?

Фарен подивився на кораблі в порту. На захід лежала земля, яку він поки знав лише з карт і чужих розповідей.

— Ще не знаю, коли знадобиться. Але колись — точно.

Томард подумав і простягнув руку.

— Тоді навчу.

Террон потер обличчя.

— Неро вб’є нас обох.

— Він у Ліссі.

— Саме тому вб’є пізніше.

Наступного ранку Томард пройшов двогодинну перевірку Террона й увійшов до екіпажу як тридцять другий професійний моряк. Ще до того, як Тирош зник за кормою, Томард почав перший урок Спільної мови з речей, які можна було показати пальцем: корабель, вода, море, вітер, людина. Потім додав меч, їжу, друга, ворога, короля й гроші.

— Останнє слово вчи особливо добре, — сказав він валірійською.

— Уже знаю.

Перші два дні до узбережжя Спірних Земель минули спокійно. На третій Мерро помітив за кормою крихітну світлу пляму — далеке вітрило. Террон довго дивився в трубу.

— Малий.

Фарен почекав.

— І?

— Поки нічого. Може бути торговим.

— А може не бути.

— Саме.

Фарен уже навчився не вимагати від невідомого стати певним лише тому, що командирові зручніше мати відповідь. За годину перше вітрило стало більшим, ще через дві зліва з’явилося друге. Тепер два легші судна різними курсами поступово зближувалися з «Вітряною Нареченою» й не показували прапорів. Перше було низьким і вузьким, друге — трохи більшим; обидва значно легші за важкий корабель Варти.

— Пірати?

— Якщо ні, дуже стараються, щоб ми вирішили саме так.

Террон пояснив: торговець не витрачав би години, поступово сходячись із чужим кораблем із двох напрямків; низьке судно, схоже, мало весла й при слабкому вітрі могло саме нав’язувати дистанцію.

— Відірвемося?

Террон глянув на вітрила.

— Якщо вітер посилиться, маємо шанс. Якщо впаде, галера нас наздожене.

Фарен поставив наступне питання:

— Що потрібно від моїх людей?

— Поки нічого.

Кілька місяців тому така відповідь дратувала б більше. Тепер Фарен просто кивнув. Террон змінив роботу вітрил, наказав перевірити вантаж і прибрати з палуби все, що заважало б екіпажу. Фарен зібрав Мерро та старших палубної групи. Луки підготувати. Короткі списи й сокири лишити біля визначених місць. Щити не тягнути всі нагору. Половина сорока восьми бійців залишається внизу.

— Навіщо ховати половину, якщо скоро бій? — запитав один сержант.

— Бо палуба потрібна матросам, — сказав Мерро.

— І до зближення вони не мають знати, скільки нас насправді, — додав Фарен.

До вечора перше піратське судно вже було видно без труби: на палубі стояло значно більше озброєних людей, ніж вимагав звичайний екіпаж. Друге йшло ширше, не поспішаючи наздоганяти; воно випереджало «Наречену» й поступово обмежувало простір для відходу. Фарен дивився кілька хвилин.

— Вони ведуть нас до берега.

— Так.

— І ти не відвертаєш. Значить, берег потрібен тобі теж.

Террон невдоволено всміхнувся.

— Погано, коли сухопутні починають дивитися.

Він показав на низьку берегову лінію. Паралельно їй тягнулася мілина, а ближче до самого берега залишався вузький глибший прохід, яким Террон уже ходив двічі. «Наречена» могла пройти — якщо капітан правильно пам’ятав глибину. Галера мала меншу осадку корпусу, зате її довгі весла виходили далеко за борт; якщо вона повторить маршрут, не знаючи точної межі проходу, правий ряд весел може вдарити в край мілини.

— А якщо ти неправильно пам’ятаєш глибину?

— Тоді сядемо раніше за них.

Уся схема трималася на фактичній глибині проходу — числі, якого не було на жодній карті. Террон знав його зі старих рейсів; Фарен міг тільки вирішити, чи довіряє капітанові. Террон трохи змінив курс. Галера одразу повторила. Потім капітан навмисно прибрав частину полотна й дозволив переслідувачеві скоротити дистанцію.

— Хочеш, щоб перший вирішив, ніби встигне до нас раніше за другого.

— Саме.

Галера пішла швидше, одночасно працюючи вітрилом і веслами; друге судно почало відставати. На носі переслідувача вже збиралися озброєні люди, Мерро нарахував щонайменше шість лучників. Варта мала вищу палубу й більше стрільців, але Террон заборонив відповідати: до входу в прохід не хотів давати ворогу причини змінити поведінку. Перші чужі стріли впали у воду ще з великої дистанції.

Одна стріла вдарила в борт, інша пролетіла над палубою, але люди Варти поки не відповідали. Галера скорочувала відстань, тоді як Террон дедалі менше дивився на сам корабель і дедалі уважніше — на воду між корпусами.

— Трохи праворуч.

Керманич змінив курс. Фарен відчув легку зміну руху важкого корпусу. Дна вони не торкнулися. Галера повторила. Ще кілька десятків секунд нічого не відбувалося. Потім правий ряд весел переслідувача майже одночасно вдарився в край мілини, невидимий із його палуби. Звук був різкий і неправильний. Одне весло зламалося біля борту, друге рвонуло назад і збило весляра, ще кілька втратили ритм; галеру повело носом убік. Корпус на мілину не сів — катастрофи не сталося. Вона лише втратила швидкість і лад саме тоді, коли вони були потрібні найбільше. Друге піратське судно майже одразу змінило курс.

— Можемо повернутися й ударити по галері, — сказав Фарен.

— Можемо.

Террон замовк. Решту Фарен бачив сам: для атаки довелося б повернути важкий корабель у небезпечну воду, зблизитися з противником, який уже не міг їх наздогнати, і дозволити другому судну знову скоротити дистанцію. Захоплена галера могла коштувати дорого. Спроба її захопити — дорожче.

— Ідемо далі.

Коли останнє вітрило почало зменшуватися, Мерро повільно видихнув.

— І все?

Террон глянув на нього. Мерро трохи винувато знизав плечима.

— Просто ми вже підготувалися до бою.

Фарен усміхнувся.

— Корсо тебе зрозумів би.

— Не кажи йому.

Наступного ранку Томард першим помітив шлюпку. Спочатку її прийняли за уламок; лише ближче стало видно шматок тканини, який хтось слабко підіймав над бортом. У човні було четверо, один уже не рухався. Двоє сиділи, притулившись до борту, четвертий махав тканиною до самого моменту, коли з «Нареченої» кинули линву.

Підняти їх було важче, ніж здавалося. Виснажені руки майже не тримали ваги, хвиля відносила шлюпку; Мерро з двома моряками працював із мотузками, Томард пояснював потерпілим їхньою мовою кожен рух. На палубі з’ясувалося, що живих троє. Помічники Сарро почали давати воду малими порціями.

Томард тим часом зібрав історію. Їхній корабель захопили біля Ступенів два дні тому — ті самі два піратські судна. На борту було двадцять сім людей; п’ятеро спустили шлюпку під час абордажу, двоє з них уже померли. Про решту двадцять двох урятовані знали лише, що частину бачили мертвими, частину пірати взяли живими. Фарен подивився в бік, де напередодні зникли вітрила.

— Ні, — сказав Террон.

— Я ще нічого не сказав.

— Тому що ще рахуєш.

Вони знали приблизний напрямок, але не місце. Пірати могли бути за десятки миль, змінити курс або розділитися; у них лишалися два боєздатні судна. На «Нареченій» були вантаж, троє врятованих, сорок вісім бійців, екіпаж, строк контракту й єдиний власний корабель Варти.

— Можемо спробувати знайти.

— Можемо.

— Шанси?

— Не знаю. Якщо вони пішли до Ступенів — одні. Якщо на південь — інші. Якщо стоять за найближчим островом — знайдемо сьогодні. Якщо змінили курс — не знайдемо взагалі.

— І навіть якщо знайдемо…

— Два кораблі. Один наш. І люди, яких ми вже врятували.

Террон замовк.

— Мені це теж не подобається.

Вони не повернули. Згодом один із урятованих уже міг сидіти. Він довго дивився назад, а потім щось запитав у Фарена Спільною мовою.

— Питає, чому ми не шукаємо їх, — переклав Томард.

Фарен подивився на чоловіка.

— Скажи правду.

Томард пояснив: вони не знають, де пірати; мають один корабель проти двох; на борту інші люди й чужий вантаж; пошук може зайняти дні й нічого не дати. Чоловік вислухав і сказав ще кілька слів. Томард не переклав одразу.

— Там його брат.

Усі правильні пояснення про ризик і відповідальність раптом стали для цієї людини дуже простими: корабель, який міг повернути, не повертав туди, де лишився його брат. Фарен не став називати рішення справедливим.

— Скажи, що я розумію.

Томард переклав. Вестеросець відвернувся й більше того дня до Фарена не звертався.

Увечері Террон сам підійшов на кормі.

— Можна було повернути.

— Так.

— Можливо, знайшли б їх.

— Можливо.

— Можливо, навіть захопили б один корабель.

Фарен подивився на темне море.

— А можливо, не знайшли б нікого.

— Або втратили б свій.

— Так.

Террон сперся руками на борт.

— Починаєш ненавидіти слово «можливо»?

Фарен ледь усміхнувся. Війни, кампанії, рішення, після яких уже ніколи не можна було точно дізнатися, чи інший шлях урятував би більше людей.

— Давно ненавиджу.

— І з часом стає легше?

Фарен дивився на воду.

— Ні. Просто вчишся не замінювати невідоме зручною для себе впевненістю.

До узбережжя Спірних Земель вони прийшли на день пізніше — через зустрічний вітер після порятунку шлюпки. Агент Белларо невдоволено подивився на дату, потім у договір.

— У межах допустимого.

Частину зворотного товару вже забрав інший корабель: купець не став чекати. Прибуток рейсу від цього просів, зате Фарен отримав першу реальну цифру ціни затримки. На зворотному шляху троє врятованих попросили довезти їх до Лісса, а Томард знову взявся за Спільну мову.

— Що саме він сказав про море? — запитав Террон.

— Що ти старий.

Террон повільно подивився на Фарена.

— Припини вчитися.

Зворотний шлях три дні був спокійним. На четвертий уранці один із моряків знайшов пошкодження верхнього кріплення переднього вітрила. Террон назвав його «не критичним», і оскільки Неро залишався в Ліссі, ніхто не застогнав уголос.

До полудня кріплення замінили.  Приблизно за годину Мерро побачив вітрило на південному горизонті. Дивився довше звичайного. Потім покликав Террона. Низька галера. Правий бік виглядав гірше, ніж під час першої зустрічі. Кількох весел бракувало. Але судно йшло. Невдовзі далі з’явилося друге. Те саме темне вітрило.

— Нас чекали? — запитав Фарен.

Террон не був упевнений. Можливо, саме їх. Можливо, просто будь-який корабель, який повертатиметься цим маршрутом. Цього разу берег залишався далеко. Мілини, яка дала їм перевагу минулого разу, не було. Вітер теж не обіцяв простого відриву. Террон оцінив швидкість переслідувачів.

— Галера дістанеться до нас ще до заходу. Друге судно трохи пізніше.

Фарен дивився на відстань між двома ворогами.

— Тоді треба пережити перший бій до того, як другий зможе взяти в ньому участь.

Капітан кивнув.

— Тепер це вже правильне сухопутне мислення.

Фарен почав готувати свою частину корабля. Палубу звільнили. Луки роздали, але стрільців не ставили там, де вони заважали б морякам. Короткі списи й сокири розклали біля визначених позицій. Мерро отримав правий борт, другий старший — лівий. Дванадцять бійців Фарен залишив унизу як резерв, щоб не забити палубу людьми до моменту, коли вони справді знадобляться. Помічники Сарро підготували місце для поранених. Террон підійшов до Фарена вже після завершення основних приготувань.

— Перший підхід я ще можу зіпсувати їм поворотом.

— Другий?

— Не обіцяю.

— Що потрібно від моїх?

— До мого наказу не висипають усі на палубу. Коли скажу відійти від борту — відходять, навіть якщо противник уже майже поруч.

Фарен кивнув. Террон затримав погляд.

— І ти теж.

— Я теж.

Галера наближалася з правого боку. Вітер слабшав, весла давали їй дедалі більшу перевагу, а на носі вже стояли десятки озброєних людей. Фарен перестав рахувати після п’ятдесяти: точна цифра не змінювала плану.

Першими заговорили луки. Стріли піратів ударили в дерево, щити й палубу; одну знайшло плече бійця Варти, якого одразу відтягнули назад. Сірі відповідали точніше з вищої палуби, але стрілянина була тільки підготовкою. Перший гак не дістав, другий зачепився за поручень. Мерро вже підняв сокиру, коли Террон закричав:

— Не рубати!

Ще два гаки вп’ялися в борт, мотузки натягнулися, галера почала підтягуватися до важчого судна.

— Від борту!

Люди Варти відступили. Керманич уже виконував іншу команду, і «Вітряна Наречена» почала повертати саме тоді, коли галера тягнулася до неї кількома линвами. Кут між корпусами змінився: один гак вирвало, другий забрав шматок поручня, третя мотузка розвернула ніс галери замість того, щоб поставити її борт до борту.

— Тепер рубати!

Мерро й двоє людей ударили майже одночасно. Повноцінного абордажу не сталося; троє піратів усе-таки спробували перестрибнути, але один не долетів, двох зустріли щити. Фарен у бій навіть не ввійшов. Та галера розверталася швидше, а друге піратське судно вже було ближче. Террон глянув на вітрила.

— Вітер падає.

Цього разу галера йшла просто в середину борту.

— Хоче зачепитися носом і тримати нас до приходу другого, — сказав Террон.

— Уникнути можеш?

— Повністю — ні.

Тепер морський маневр лише визначав місце майбутнього бою.

— Запасних нагору.

Дванадцять резервних бійців піднялися знизу — і тільки тепер пірати побачили реальну кількість озброєних людей. Удар корпусів пройшов через весь корабель. Дерево застогнало, пошкоджений поручень тріснув, над бортом майже одразу з’явилися гаки. Дві мотузки перерубали, третю не встигли; через вузьке зчеплення пірати почали лізти на палубу.

Саме вузькість проходу забрала в них перевагу чисельності. Шість щитів закрили точку входу, за ними стояли списи, далі — люди на заміну. Мерро тримав правий край і стежив за гаками: якщо зчеплення зникне, сам абордаж утратить сенс.

Коли один із передніх упав на коліно, Дален увійшов у порожній проміжок ще до команди. Не геройський ривок — звична реакція на місце, яке треба закрити. Ліворуч один пірат прослизнув між щитами, і Фарен на кілька ударів увійшов у лінію: відвів меч, збив нападника з рівноваги, другого з сокирою прийняв ближче, де широкому удару не вистачало місця. Щойно резерв відновив край, він знову відійшов за стрій. Тоді під ногами розбився глиняний горщик. Запах олії з’явився раніше за вогонь. На галері вже піднімали факел.

— Стрільці!

Три стріли пішли майже разом; одна влучила в руку, друга — у груди. Факел упав на власний корабель. Короткої паніки вистачило: поки пірати гасили вогонь, моряки Варти змивали олію, а Мерро дорубував останню линву. Корпуси розійшлися. Частина піратів лишилася на чужій палубі — один кинув меч, один спробував перестрибнути назад і зник між корпусами, третій продовжив битися й загинув.

Друге піратське судно більше не сходилося. Через пів години обидва вороги йшли на південь, і лише тоді Варта почала нормально рахувати втрати. Підсумок був коротким і неприємним: троє загиблих, вісім поранених — двоє серйозно, пошкоджений поручень, розірване кріплення, кілька дірок у вітрилі й дві дошки борту на заміну. Біля щогли ще довго лишалася жирна пляма від олії. Одним із загиблих був матрос Пат. Томард знав його майже не знав, але стояв неподалік від тіла.

— На кораблі не треба добре знати людину, — сказав він валірійською, — щоб відчути, коли її місце наступної вахти залишилося порожнім.

Двома загиблими бійцями були Орро й Дален. Орро прийшов сім місяців тому, і Фарен знав його переважно за тренуваннями та місцем у підрозділі. Дален служив довше; у Ліссі на нього чекали дружина Мерія й п’ятирічна донька.

Під час абордажу Дален не зробив нічого пісенного: побачив порожнє місце в строю й став туди, як його навчали. Кілька секунд тримав прохід, доки після удару корпусів тріснутий поручень не вирвався з кріплення й не вдарив його під ребра. Стрій не розійшовся. Дален із нього вже не вийшов.

— Скільки?

— Троє загиблих, — відповів Фарен. — Вісім поранених.

Неро кивнув.

Після короткої паузи запитав:

— Судно?

Террон відповів:

— Може ходити, але спершу ремонт.

На обличчі Неро промайнула знайома мука. Проте цього разу він нічого не сказав.

— Вантаж?

— Частину зворотного не отримали через день затримки. Решту привезли.

— Тобто прибуток нижчий.

— Так.

Неро вже записував. Тільки після цього побачив Томарда. Фарен представив.

— Моряк із Вестеросу. Террон узяв його до своїх людей.

Неро кивнув.

Фарен додав:

— І я плачу йому окремо за Спільну мову.

Перо Неро зупинилося. Він повільно подивився на Фарена. Потім на Террона. Террон підняв обидві руки.

— Як моряка найняв я. Мова — його особиста ініціатива.

Неро закрив книгу.

— Спочатку поранені й родини. Решта витрат може почекати до вечора.

До Мерії Фарен пішов сам. Неро вже передав їй повну платню Далена за рейс, зароблену частку й виплату за смерть на службі; Фарен прийшов не для грошей. Двері відчинила сама Мерія й майже одразу зрозуміла, навіщо він тут.

— Гроші вже принесли.

— Знаю.

— Тоді чому прийшов?

Фарен не мав красивої відповіді.

— Якщо захочеш, розповім, як він помер.

Вона довго дивилася, потім відступила від дверей. Фарен не називав смерть славною й не говорив про жертву. Просто розповів: галера зачепилася за борт, лінія тримала вузький прохід, один боєць упав, Дален без наказу зайняв порожнє місце, а через кілька секунд тріснутий поручень ударив його збоку.

— Він довго мучився?

— Ні.

Це Фарен знав точно.

— Боявся?

Фарен подумав.

— Напевно.

Мерія підняла очі.

— Ти не знаєш?

— Я бачив, що він робив. Не можу знати, що відчував. Він не залишив місце й не відступив — це знаю.

Вона повільно кивнула.

— Дякую.

Коли Фарен уже підвівся, Мерія запитала:

— Як думаєш, якби знав, він знову пішов би з вами?

За мертвого було надто легко відповісти красиво.

— Думаю, так. Але насправді це треба було питати в нього.

— Він би сказав так.

— Тоді, мабуть, так.

Наступного ранку «Вітряна Наречена» знову була робочим місцем: тесля відкрив пошкоджену ділянку борту, Мерро перевіряв гаки й сокири, Томард сидів на перевернутій бочці з дощечкою слів Спільною мовою. Неро стояв на причалі з остаточним рахунком рейсу.

— Після всього залишився прибуток.

— Після ремонту?

— Після оцінки термінового ремонту, зборів, платні морякам і нашим людям, виплат загиблим, лікування, вартості вантажу й втрати частини зворотного товару.

Число було набагато нижчим за очікуване, але лишалося вище нуля.

— Тоді перший рейс заробив.

— Перший рейс показав, що може заробити, — виправив Неро. — Один нічого не доводить. Наступного разу не буде піратів, зате зламається щось дороге. Або товар подешевшає.

Томард постукав пальцем по дощечці.

— Урок.

Навколо шумів порт, біля борту тесля вже ставив позначки на дошках, які доведеться міняти.