Глава 20. Королівський контракт

289 рік від Завоювання

Минуло трохи більше місяця від ночі, коли загорівся Ланніспорт. За цей час Родрік Грейджой загинув під Сігардом, великі доми почали збирати людей, а перший королівський наказ воювати розрісся на сотні листів, рахунків і вимог.

Джон Аррен спав три години. На столі лежали нові звістки з Ланніспорту, Сігарда, Ріверрана, Кастерлі-Року, Драконового Каменю, Арбору й Вінтерфелла. Лист Мейса Тирела повідомляв корисне в перших кількох рядках; решту займали титули й ввічливості. Станіс умістив усе потрібне в половину сторінки: королівський флот збирався швидко, але транспортів бракувало.

— Заходь.

Варіс увійшов майже беззвучно. Для великого чоловіка це завжди виглядало дивно.

— Мілорде Правице.

— Якщо ти прийшов сказати, що Балон має ще кораблі, я це вже знаю.

— Тоді я заощаджу нам обом час.

Варіс поклав на стіл два маленькі пергаменти.

— Віктаріон повернувся до островів.

Джон підняв погляд.

— Упевнений?

— Достатньо.

— Еурон?

— Імовірно теж.

— «Імовірно» мені подобається менше.

— Мені теж. Але люди, які можуть точно сказати, де перебуває Еурон Грейджой, мають неприємну звичку зникати.

Джон відклав перший пергамент.

— Балон?

— Смерть сина його не зупинила.

— Я й не очікував.

Варіс сів без запрошення.

— Люди після втрати дитини іноді починають думати інакше.

Джон подивився на нього.

— А іноді перестають думати.

— Саме так.

Другий пергамент стосувався Ланніспорту: дорожчий фрахт, втрати іноземних суден, нові вимоги купців до перевезень для корони.

— Це до Станіса.

— Уже передав.

— Тоді навіщо ти тут?

— Роберт прокинувся.

Джон заплющив очі.

— Оце справді погано.

Роберт не просто прокинувся — уже вдягав обладунок. Баррістан Селмі стояв поруч із виразом людини, яка ще не вирішила, чи має право заборонити королю воювати до початку війни.

— Нарешті, — сказав Роберт, побачивши Джона.

— Я був у сусідній вежі.

— Значить, ішов повільно.

Джон глянув на зброєносця, який тягнув ремінь нагрудника.

— Навіщо обладунок?

— Перевіряю. Він став меншим.

Баррістан спокійно сказав: — Звичайно, ваша милосте.

— Ти теж починаєш?

— Ніколи.

Варіс саме ввійшов.

— Брешеш краще за нього, — сказав Роберт.

— Це образливо, — відповів Варіс.

— Редвіни підтвердили флот.

Король одразу перестав жартувати.

— Скільки?

Джон назвав.

— Старомісто?

— Теж.

— Станіс?

— Готує королівські кораблі.

— Тоді коли виходимо?

— Коли кораблі будуть готові.

Роберт ударив долонею по столу.

— Джоне.

— Роберте.

Король примружився.

— Балон сидить на островах, — продовжив Джон. — Якщо ми втратимо флот через поспіх, війна стане довшою, не славнішою.

— Ненавиджу, коли ти маєш рацію.

— Знаю.

Баррістан запитав про Північ. Нед уже збирав людей, але Джон не став обіцяти точного строку: від Вінтерфелла до південних портів лежали сотні миль.

— Починаєш говорити як Станіс, — буркнув Роберт.

Варіс тихо кашлянув.

— Лорд Станіс якраз чекає.

Станіс увійшов із трьома списками. За ним ішов Давос.

— Цибулевий лицар, — одразу впізнав його Роберт. — Знову рятуєш брата від голоду?

Давос уклонився.

— Цього разу — від нестачі суден для війська, ваша милосте.

Роберт засміявся; Станіс — ні. Він поклав списки на стіл.

— Потрібно більше суден.

— У нас Редвіни, Старомісто й королівський флот.

— Військові кораблі топлять кораблі, — відрізав Станіс. — Людей усе одно треба висадити, нагодувати й озброїти.

Баррістан кивнув. Джон додав коней.

— Менше. Не нуль, — сказав Станіс.

— Купуй, — сказав Роберт.

— Купую. Приватні власники хочуть запоруки корони.

Джон узяв документ. Частина капітанів вимагала половину наперед.

— Забагато. Третина.

— Згоден, — сказав Станіс.

Роберт подивився на них обох.

— Ви можете цілий день сперечатися про частини монети.

— Саме тому в тебе ще лишаються монети, — відповів Джон.

— У Ланністерів є.

— Вони не твої.

Роберт усміхнувся.

— Скажи це Тайвіну.

Ніхто не захотів це перевіряти. Станіс дістав ще один аркуш. Давос упізнав тему раніше за інших.

— Сіра Варта.

Роберт підняв брову. Варіс коротко пояснив: наймана компанія з Лісса, понад вісімсот людей за останніми перевіреними даними, дев’ять кораблів до втрати одного в Ланніспорті.

— Тоді вони вже мають причину воювати з Грейджоями, — сказав Роберт.

— Їхня причина не заміняє наказу, — сухо відповів Станіс.

Джон звернувся до Давоса:

— Ти бачив їхні кораблі?

— Три разом. Під час пожежі команда працювала без метушні. У бою не бачив.

Баррістан кивнув.

— Тоді про військову якість поки нічого не знаємо.

Станіса більше цікавило інше: скільки корпусів Варта може вивести без дозволу чужих власників, скільки людей реально перевозить і чи виконує договір після завдатку. Джон повернувся до Станіса.

— Як?

— Давос піде до Лісса.

Цього разу здивувався Давос.

— Я?

— Ти їх знаєш.

— Один вечір.

— Більше за інших.

— Справедливо.

Писар прочитав попередні умови. Корона платила лише за реально виставлені придатні судна й військовий склад, частину суми давала наперед; бойова втрата корабля під час підтвердженої королівської операції компенсувалася за погодженою оцінкою, самовільна втрата — ні. Трофеї підпорядковувалися правилам королівського війська. Морське командування кампанією лишалося за Станісом, а Варта зберігала власних офіцерів усередині підрозділів.

— Морріган знайде, про що сперечатися, — сказав Давос.

— Про що?

— Про кораблі. Їхній Террон не віддасть судно в маневр, який вважає безглуздим через вітер, мілину чи стан корпусу.

Станіс примружився.

— На війні кораблі ризикують.

— Знаю. Він теж. Але вони захочуть знати, що наказ віддає людина, яка розуміє море.

— Я майстер над кораблями.

Давос ледь усміхнувся.

— Тоді ця частина буде простішою.

Роберт знову засміявся.

На Пайку сміху не було. Алланіс тримала лист обома руками. Прочитала сама, змусила мейстера прочитати вголос, потім ще раз — і кожного разу Родрік лишався мертвим.

— Коли привезуть тіло?

Балон відповів замість мейстера:

— Не привезуть. Його люди відступили до моря.

— Він твій син. Привези його.

— Із Сігарда? Під час війни?

Алланіс підвелася. Голос лишався рівним.

— Ти хотів війни. Ти її отримав. А я отримала що? Корону? Вона поверне Родріка?

Балон мовчав.

— Тоді не говори зі мною про неї.

У коридорі чекали Аша й Теон. Теон ухопився за край материниного плаща; Алланіс обняла його. Аша дивилася на двері батька.

— Він не зупиниться.

Алланіс заплющила очі.

— Ні.

— Він не зупиниться.

У Великій залі Марон вимагав людей на Сігард. Балон відмовив. Коли хлопець вихопив ніж на слова Харлоу про Родріка, Віктаріон підвівся, а Балон лише наказав сховати клинок. Потім розмова повернулася до війни.

— Що робитиме Роберт? — запитав Балон.

— Те, про що я попереджав, — відповів Харлоу. — Прийде не один. Редвіни, Хайтауери, королівський флот, Північ.

— Поки Залізний флот тримає море, він не висадиться, — сказав Балон.

Віктаріон кивнув.

— Я їх зустріну.

— Де?

— Де Станіс захоче пройти.

Еурон нахилив голову.

— Тоді ти вже віддав йому половину рішення.

— Я не боюся Станіса.

Харлоу втомлено провів рукою по обличчю.

— Сьогодні всі надто охоче розповідають, кого не бояться. Краще скажіть, у чому Станіс сильний.

Після паузи Віктаріон відповів:

— Тримає стрій. Не панікує.

— І все одно командуватиме флотом.

— Тоді покажи йому різницю.

У Скелі Кастерлі Тайвін отримав королівський лист за сніданком.

— Роберт збирає сили швидко, — сказав Кеван. — Редвіни йдуть. Станіс командуватиме морем.

Тайвін відклав ніж.

— Нехай командує.

— Ти довіряєш йому?

— Ні. Йому не потрібна моя довіра, щоб топити кораблі Грейджоїв.

Після цього Тайвін перейшов до власних справ: готові люди, ремонт Ланніспорту, транспорти, повернення іноземних купців. Два місяці знижених портових зборів коштували дешевше, ніж звичка купців обходити місто. Про «Ластівку» він запитав один раз; почувши, що Варта не висунула претензій Заходу й не чіпає його суден, наказав більше людей на це не витрачати.

— Якщо повернуться до Вестеросу як військова сила або візьмуть королівський найм — повідомиш.

Еддард Старк залишав Вінтерфелл під холодним дощем. У дворі перевіряли коней, зброю й обоз; Робб стояв поруч із Кейтлін, Джон — трохи далі. Нед помітив відстань між хлопцями, але зараз не став про неї говорити. Кейтлін підійшла й поправила край його плаща.

— Повернися.

— Постараюся.

— Не люблю цю відповідь.

— Іншої чесної немає.

Робб запитав, коли зможе піти з батьком.

— Не цього разу. Поки мене немає, ти Старк у Вінтерфеллі.

Хлопчик випростався. Нед покликав Джона.

— Допомагай йому.

— Добре.

Двоє хлопців стояли поруч, коли Нед сів на коня.

— Відчинити ворота.

На Арборі Паксетер Редвін прочитав наказ Станіса двічі. Текст був короткий і вимагав багато кораблів.

— Торгівля постраждає, — сказав старший капітан.

— Якщо Грейджої триматимуть західне море, постраждає більше.

— Мейс Тирел прислав щось?

Паксетер усміхнувся.

— Дуже красивий лист.

Капітан засміявся. Шість років тому флот Арбору блокував Штормову Межу, а Давос Сіворт пройшов крізь цю блокаду. Тепер Паксетер мав вести ті самі кораблі під командування брата Станіса.

— Якщо побачиш Сіворта, не дозволяй йому вести нас через блокаду.

— Чому?

— Має погану звичку проходити.

У Ліссі за столом сиділи Неро, Террон, Корсо, Мерро, Релло й Томард.

— Ми знаємо, кого вбивати, — почав Корсо.

— Це перелік трупів, не задум, — сказав Неро.

Мерро дивився на список загиблих.

— Після Ланніспорту це вже не зовсім чужа війна.

— Так. Але я не виведу сотні людей у море лише тому, що хочу помсти.

Релло кивнув на карту.

— А якщо король уже воює з тими самими людьми?

Неро розгорнув листи. Станіс збирав королівський флот, Редвіни й Старомісто приєднувалися, корона шукала транспорти.

— Оце вже спосіб, — сказав він.

Террон постукав по західному морю.

— Самі проти Залізного флоту не підемо. У справжньому флоті — інша справа.

Через півтора тижня в Лісс увійшла «Чорна Бетта». Давос привіз королівського писаря й межі, в яких міг домовлятися без нового листування.

Три питання зайняли більшу частину переговорів. Загальний командир флоту визначав завдання, курс і місце в строю, але капітан міг відмовитися від конкретного маневру, якщо мілина, вітер або пошкодження очевидно вели до втрати судна; таку відмову потім розбирав Станіс. Неро отримав третину платні наперед. Фарен закріпив за Вартою власних офіцерів усередині її військового складу.

Корона платила за людей і кораблі та компенсувала підтверджені бойові втрати. Самовільна дурість компенсації не мала.

— Станіс це прийме?

— Це його межі, — відповів Давос. — Я лише привіз їх.

Фарен простягнув документ писареві.

— Тоді записуй.

За дев’ять днів Варта додала два тимчасово зафрахтовані транспорти. Після загибелі «Рудої Лисиці» під різними формами контролю знову було десять суден. Террон рахував не прапори, а воду, харчі, спорядження й місце для людей: безпечна місткість на довгий перехід виходила трохи більшою за сімсот двадцять. Більше він брати відмовився.

У похід ішло сімсот дев’ятнадцять людей разом із морським складом. Неро залишався в Ліссі, Карро Вен — теж: плече ще не дозволяло нормально битися. Перед виходом Фарен зайшов на «Ластівку».

— Якщо побачиш Грейджоїв?

Деро помовчав.

— Виконаю завдання.

Фарен кивнув. Цього разу відповідь не потребувала нічого більше.

На Пайку Віктаріон перевіряв людей, запаси, весла, сигнали й капітанів Залізного флоту. Поруч гойдався новий довгий корабель Аерона — «Золотий Шторм», а сам Аерон уже встиг пожартувати про «Лють» Станіса й кількість випитого вина. Родрік Харлоу прийшов останнім.

— Мої сини йдуть із тобою. Поверни їх.

— Якщо зможу.

Харлоу прийняв відповідь без образи.

— Тоді ще одне. Не дозволяй Еурону обрати тобі бій.

— Еурон не командує Залізним флотом.

— Саме це я й кажу.

Віктаріон подивився через причал. Еурон саме повернув голову й усміхнувся.

Біля Староміста море майже зникло під вітрилами. Королівські галери стояли поруч із кораблями Арбору, суднами Староміста й Простору; між бойовими кораблями рухалися транспорти, постачальники та невеликі човни, що безперервно перевозили людей, воду й припаси. На їхньому тлі десять сірих вітрил Сірої Варти майже губилися. Террон довго дивився на флот, намагаючись охопити поглядом хоча б найближчі ряди кораблів.

— Тепер розумієш, що таке багато кораблів?

Фарен простежив за черговою групою галер, що займала призначені місця.

— Тепер розумію.

— Нарешті ми з тобою однаково розуміємо слово «багато».

«Чорна Бетта» провела їх крізь скупчення суден до «Люті», де Станіс уже чекав біля розгорнутої карти. Привітання він не витрачав часу й одразу перейшов до справи.

— Скільки людей?

— Вісімсот дев’яносто два в активному складі Варти. Тут сімсот дев’ятнадцять.

— Скільки кораблів?

— Десять. Чотири належать Варті, решта — довгі або воєнні фрахти.

Станіс затримав погляд на списку.

— Скільком із них ти можеш наказати вийти в море без дозволу власника?

Фарен назвав число. Станіс нічого не прокоментував і перевів погляд на Террона.

— Яке судно у вас найповільніше?

Террон одразу назвав корабель і його звичайну швидкість.

— Скільки людей зможете висадити човнами за один підхід?

Террон відповів і на це, коротко уточнивши кількість доступних шлюпок. Станіс знову повернувся до Фарена.

— Якщо Морріган загине, хто приймає командування?

— У цьому поході старшим над загоном буде Корсо. Він же говоритиме від імені Варти з королівськими воєводами. За море й цілість кораблів останнє слово лишається Террону, а Неро керує всім, що залишається в Ліссі.

Станіс кивнув, приймаючи відповідь.

— Що отримують родини загиблих?

— Виплату за нашим порядком. Сума залежить від служби, кількості тих, кого він утримував, і того, як загинув. Кожен знає ці умови ще до найму.

— Добре. Умови треба знати до того, як настане день за них помирати.

Станіс пересунув кілька позначок на карті й указав на транспортний ешелон, що мав триматися біля Фейр-Айла.

— Торгові судна залишаються тут. Твої люди йдуть позаду, як запас. Без наказу в бойову лінію не входять, навіть якщо вона проходитиме просто перед вами.

Фарен подивився на позначене місце.

— Якщо не отримаю іншого наказу, залишимося там.

Станіс не відвів від нього погляду.

— А якщо побачиш кораблі людей, які спалили твій, але наказ поведе тебе в інший бік?

— Піду туди, куди веде наказ.

— Навіть якщо твої люди захочуть помсти?

— Вони підуть разом зі мною. Якщо не здатні виконувати наказ, коли ворог перед очима, нам не місце у вашому флоті.

Станіс ще кілька секунд дивився на Фарена, потім притиснув печатку до документа.

— Тоді виконуй.

— Виконаю.

До вечора флот зайняв місця на рейді. Королівські галери, кораблі Арбору, важкі західні судна, транспорти й десять сірих бортів погойдувалися на воді, чекаючи світанку. На палубах закріплювали останні вантажі, перевіряли весла й снасті, а між кораблями ще снували човни з наказами та людьми.

Десь далеко попереду, серед Залізних островів, до зустрічі з ними готувався Залізний флот. Станіс до темряви рахував кораблі й перевіряв порядок виходу. На світанку сигнальний борт мав підняти прапор, за яким увесь цей флот почне рухатися на північ. Люди Сірої Варти чекали того самого прапора, що й усі інші.