Розділ 9

Цей ранок не можна було назвати сонячним. Небо огортали сірі хмари, які вдалині ще й супроводжувалися громом та яскравими спалахами блискавок, що було більш ніж частим явищем для гір і чудовим часом, щоб продовжити додивлятися сни, але не для нашої білої вовчиці, Енжел. Їй час було йти на тренування. Омега знову прокинулася в норі сама.

ー Ну звісно, я знову одна! ー Промовило невдоволене і ще злегка сонне вовченя.

За пару хвилин від сонливості й сліду не лишилося, Наше вовченя вирішило поснідати перед виходом. Зазвичай Нічна тінь щось залишала Омезі на сніданок, але не цього разу.

“Зараз поїм і відправлюсь!”, – подумала вона, але юну омегу чекало розчарування, бо їжі в норі не виявилося.

ー Мда… Поснідала. Дякую. ー Виразила невдоволення в вголос.

Залишившись голодною, Омега вирушила на тренування.

Вона пішла вже знайомою для неї доріжкою. Енжел йшла нікуди не поспішаючи, у неї було повно часу, адже вийшла вона раніше, ніж планувала.

Десь на півдорозі різко по носі вдарили прохолодні краплі, натякаючи на наближення дощу, пройшовши ще с десяток кроків, на гори негода стрімко спустилася і накрила всю зграю.

ー Чудово, хіба може цей день бути ще гіршим? ー Промовило вовченя собі під ніса. Не встигло пройти й кілька секунд, як позаду почувся чийсь голос, що голосно вигукнув образу на її адресу:

ー Гей! Невдахо!

ー А ні, може… ーДодала наша омега до вже сказаного раніше.

Група вовків, що йшли позаду, обігнали новеньку і просто посміялися з неї. Хоча причин для цього не було. Зачіпали просто тому, що чужа і що особливо не виділилася за ці дні, скоріше навіть навпаки, сильно пасла задніх.

В Енжел було два варіанти як вчинити, або ризикнути зухвало, відповісти і бути побитою натовпом, але зате отримати уявний шанс заслужити авторитет, або ж просто проігнорувати, тому що через пару хвилин про це вже ніхто й не згадає.

І Енжел вирішила ризикнути не на свою користь:

ー Я бачу, публіка в захваті. Довго репетирувала, дивлячись на своє відображення?

ー Ти мені… щось гавкнула? ー Відповіла кривдниця, трохи здивовано, думаючи, що новенька стисне зуби і промовчить, але ні.

Підійшовши до зухвалої білої омеги, вовчиця вимовила: ー Дехто по зубах давно не отримував, ー а сама кидала погляд, дивлячись на реакцію своєї публіки.

ー Що поглядаєш на них? Вони чекають шоу. ー Провокувала Енжел, хоча й розуміла, що захистити себе буде  невзмозі, але блеф, схоже, спрацював.

Кривдниця спочатку зробила крок назад, а після різким випадом перекинула Енжел на мокру землю, вимазавши її білу шерстку в багнюкі.

Зрозумівши, що група таке не дуже схвалила, вона промовила: ー З тебе досить. ー і поспішила звідти втекти.

Енжел же підвелася на лапи і, хай її шуба була мокрою і покрита брудом, Омега була задоволена собою і тим, що змогла постояти за себе, і навіть неприємність з шерстю не завадила настрою поповзти вгору.

Незабаром Омега прийшла до місця навчання. Вовченята поодинці вже почали так само там збиратися, але тренера ще навіть не було видно на горизонті, а це означає, що в Енжел є трохи часу привести себе в порядок після нещодавньої сутички.

Біле вовченя пішло до струмка і вичистило свою м’яку шкурку від плям бруду, витративши на очищення пару-трійку хвилин, Омега влаштувалася під деревом на самоті, чекаючи, поки всі зберуться, а сама вона трохи обсохне.

Не минуло й чверті години, як вчитель все ж з’явився і швидко почав збирати всіх вовченят. У нього для всіх було дуже важливе оголошення:

ー Завтра вас чекає командне випробування на виживання! – голосно вимовив він, не зменшуючи тон, і продовжив:

ー Ви вирушите в Зміїні печери. Випробування триватиме два дні і дві ночі. Ми всі з вами багато сил вклали в підготовку до цього випробування, і тепер у вас буде шанс проявити себе, але це ще не все…

ー Якщо на третій день з печер не повертається якась команда, вони вважаються зниклими!

ー Але їх же будуть шукати? ー Перебила тренера Енжел.

ー Ми, звичайно, вас там не залишимо, виходячи з того, що Зміїні печери вкрай заплутані, але моя вам порада: краще вам вибратися звідти самим. Ті, хто не впорається, відправляться на повторне перенавчання, що,  для вас не дуже добре, можете мені повірити. Починайте тренуватися ! ー Наказав учитель вовченятам наостанок. Вдалині почувся голос вовчиці. Нічна тінь навіщось підкликала до себе вчителя. Начебто нічого незвичайного, але розмова явно стосувалася новенької в групі.

ー Так, слухаю вас. ー Звернувся вовк до чорної вовчиці.

ー Буду короткою. Мені потрібно, щоб та новенька біла омежка завтра взяла участь у змаганні.

ー Ха-ха, гарне у вас почуття гумору, то навіщо ви прийшли? ー Відповів вовк, не повіривши спочатку в серйозність намірів Альфи, але коли та мовчанням відповіла на поставлене ним запитання, він зрозумів, що це був не жарт і все серйозно.

ー Це божевілля, їй не можна брати участь, вона навіть ази не освоїла за ті кілька днів, що вчиться тут.

ー Нехай проявить свої навички в екстрених умовах. ー Вимовила Альфа, дивлячись на Енжел здалеку.

ー Я впевнений, вона здібне вовченя і в неї є до чогось задатки, але не в даний момент. До наступного змагання вона розкриється. ー Намагався Тайфун переконати Нічну тінь, що новенька не готова до завтрашніх змагань, але Альфа наполягала на своєму.

ー Ось нехай і проявить свої задатки в суперництві з іншими вовченятами, тож приділи їй увагу.

Тренер нічого не відповів Чорній Альфі, яка вже збиралася йти, але наостанок додала: ー Перевір її на стійкість камінням.

Вчитель повернувся до цуценят: не гаючи часу, він звільнив більшість від тренувань, загнавши лише кількох на височину.

Підійшовши до новенької, Тайфун звернувся до Енжел і пояснював Омезі, що зараз їй доведеться пройти випробування на стійкість духу, і що це не зовсім її рівень, а скоріше для більш зрілих вовків як за віком, так і психологічно.

Але саму суть до початку він пояснювати не захотів, напевно не бажав обтяжувати себе, лише підвів вовченя до височини і наказав видиратися на гору  .

Юна омега почала пробувати залізти, але мокра поверхня не дозволяла зачепитися, вдруге вона спробувала забігти вже з розгону, але тут же сповзла вниз.

На третю спробу біла вовчиця пройшлася поглядом більш уважно, і коли помітила, за що можна вхопитися, розігналася, пригнулася і щелепою схопилася за корінь, що зручно стирчав поряд з височиною. До верхівки залишалося не так вже й багато, але знизу від вовка на прізвисько Тайфун прозвучала фраза «Починайте!»

І в ту ж мить цуценята, що стояли нагорі, почали кидати в Омегу каміння, яке прилетіло їй прямо в морду, скинувши її вниз разом з коренем, за який вона трималася.

ー Гей! – Обурено проричала Енжел.

ー На гору! – Наказав тренер та почав ричати на вовченя, страхом змушуючи продовжувати.

Біла Омега знову розігналася і спробувала забігти, але й цього разу в неї полетіло каміння. І так раз за разом. А головне, ніхто з вовченят не поспішав заступатися за новеньку омегу, яка з кожною новою спробою отримувала нові садна. Більше того вовченятам навіть подобалося за цим спостерігати, подобалося дивитися на чужі страждання до такої міри, що в деяких це навіть викликало неприховану посмішку.

Якщо ж Енжел намагалася відмовитися, її силою заганяли назад і так до настання темряви. Білого вовченяти вже не тримали власні лапи, а ті, хто ще не так давно спостерігав за знущаннями над цуценям, втратили інтерес і розійшлися. Сам же тренер так само перестав вимагати від неї видиратися, дивлячись, що та вже на лапах стояти не в змозі. Сів біля неї поруч і почав чекати Нічну тінь.

Та з’явилася, як зійшов місяць. Забрала Омегу і повела вовченя, яке шкутильгало після жорстоких тренувань, до лігва.

Енжел почала замислюватися про втечу, весь шлях, кидаючи погляди на Альфу, вона хотіла сказати, що йде з гірської зграї назад, але вимовити це не наважилася.

Зайшовши в нору, Нічна тінь в першу чергу поклала білу омегу спати і сама невдовзі заснула.