Розділ 6

Десь там, за обрієм, тільки починало світати, а Хамфрі вже мусив бути на своїх чотирьох , хоча для нього такий ранній підйом був геть не типовим, та й заснув він пізніше звичайного. Підвівшись, позіхаючи та потираючи очі, омега все ж по лишив свою затишну теплу вовчу нору і опинився назовні, де ще панувала ранкова прохолода.

Зграя ще солодко спала, і сірий в повній тиші прямував до нори ватажка Західної зграї. Настрій у омеги був так собі, адже зараз він міг би солодко спати, а натомість йде відбувати покарання. Поки омега плентався до місця призначення, почало сходити сонце, кидаючи свої ледь теплі промінчики на заповідник, повільно прогріваючи землю та все навколо.

Коли Хамфрі опинився біля лігва ватажка, то трохи здивувався, адже Енжел його вже випередила і розмовляла з вождем зграї. Юний омега підійшов і зайняв місце поряд зі своєю подругою.

ー Доброго ранку, Вінстоне! ー Привітався Омега.

ーДоброго. ー Відповів ватажок.

ー Вінстоне, яке в нас покарання? – поцікавився Хамфрі.

ーЧому одразу покарання? – спитав Вінстон, і одразу з вовчого прихистку почувся гучний голос Єви. ー Вінстоне! ー гукала вона свого чоловіка.

– Хоча так, покарання… – відповів ватажок.

З нори вийшла його дружина, Єва, і поставила свого чоловіка перед фактом:

ー Вінстоне, я вирушаю за лікувальними травами, і ти йдеш зі мною.

― Люба, ти ж знаєш, який я зайнятий вовк, як-не-як, ватажок і все таке… Хай з тобою сходять ці двоє чудових вовченят…

ー Вінстоне! ー Підвищила Єва свого голоса.

ー Так, люба! – переляканим голосом відповів Альфа.

― Чудова ідея… ― спокійно відповіла Вовчиця.

― Хамфрі, Енжел, ваше завдання – допомагати Єві у всьому, про що вона попросить.

ー А хіба вже не пізно йти по трави? – запитав Хамфрі.

– Ні, – відповіла Альфа. ー Рослини, по які ми зібралися, дуже рідкісні, і їх можна здобути тільки в цей час року…

ー А куди ми йдемо? – поцікавилась молодша омега.

ー Ми йдемо до он тих гір! ー відповіла альфа вовчиця і показала лапою в бік високих засніжених вершин.

ー Ми що, покидатимемо Джаспер? ー здивувавшись запитав Хамфри.

ー Доведеться, на жаль, ці рослини не ростуть на наших землях.

ー Що за такі рослини, що ми вирушаємо на їхні пошуки на чужину? ー спитала вже інша зацікавлена омега.

ー Ті, якими я тебе лікувала… ー відповіла старша вовчиця вовченятам.

Коли Єва з юними омегами відправилися в дорогу і відійшли від лігва, Вінстон тихо промовив собі під ніс:

ー Фухх, пронесло…

ー Я все чула!

 

Шлях в гори хоча і був мальовничим, але увагу вовчат довго зайняти не зміг,  аби не нудьгувати ті  бавились в різні галасливі ігри, то  сходили с стежки кудись в сторону, то просто  щось один одному розказували або показували. Звісно, це дещо уповільнювало їхній поступ, і шлях, який дорослі вовки подолали б за годину, розтягнувся на дві, але Альфа не зробила їм жодного зауваження і лише будучи на місці Єва звернулася до Хамфрі та Енжел:

ーНу що ж, дорогі мої сподіваюсь на вашу допомогу, Шукайте одиноку квітку бузкового кольору, схожу на розкриту троянду, тільки тримайтеся разом і не наткніться на інших вовків, пам’ятайте, ми вже не на своїй території!

ー Добре! – відповів Хамфрі і побіг з Енжел у правий бік. Єва в свою чергу пішла ліворуч.

Не минуло багато часу, як першу квітку було знайдено. Омега подивилася на неї і сказала:

ー Яка гарна! ー сказала Омега, захопившись рослиною.

Хамфрі обережно вирвав квітку і повісив її своїй подрузі за вухо.

ー Якщо вона тобі так подобається, нехай буде завжди з тобою! – проговорив Хамфрі. Вовчиця опустила голову і просто промовчала. Їй було трохи ніяково, тому що їй подобався Хамфрі. Постоявши мить, омега вимовила:

ーГаразд, ходімо, нам потрібно знайти ще решту.

Знайшовши ще кілька таких лікувальних квіток, Вони вже поверталися додому, коли з-за густих ялин виринули тіні. На їхньому шляху виросли кремезні вовки з густою, землистою шерстю – місцеві, господарі цієї території..

– Дивіться-но, кого вітром занесло, – просичав один із незнайомців, оголюючи ікла в хижій усмішці. – Злодії із Західної зграї….

Хамфрі з Енжел перелякано притиснулися одне до одного. Ситуація загострювалася. На щастя, Єва, відчуваючи недобре, трималася неподалік. Її серце шалено закалатало, коли вона побачила, що відбувається. Миттєво, з блискавичною швидкістю, вона підскочила до вовченят, ставши між ними та чужинцями, наче живий щит. Її шерсть на загривку піднялася, а погляд горів люттю.

Напруга згущувалася, наче перед грозою. Будь-яка іскра могла запалити повномасштабний конфлікт. Ів знала, що шанси не на їхньому боці, але відступати вона не збиралася. Вона готова була захищати  вовченят до останнього подиху, навіть якщо це коштуватиме їй життя.

Вовкам, звісно, не дуже до душі чужинці на їхній території, тим паче агресивно налаштовані.

Вовчари вже збиралися на них накинутися, але їх зупинив крик позаду

ー Стояти! – Проричала вовчиця вкрита від кінчика хвоста і по самі вуха чорною як ніч окраскою хутра . Всі зупинилися. Незнайомка звернулася до Єви:

ー Яке ви маєте право тут перебувати, а тим паче красти у нас?

ーНам потрібно трохи ваших лікувальних рослин. Вовченята дуже сильно хворіють у цей час… ー спокійно відповіла Єва, тому що підвищувати голос у такій ситуації – небезпечно.

ー Нам все одно, це ваші проблеми! – відповіла чорна вовчиця, демонструючи свою байдужість.

ー Вона теж ще не до кінця одужала… ー сказала Єва і показала на Енжел. Вовчиця подивилася на біле вовченя і відповіла:

ー Дозволяю взяти тільки для неї, а решту залиште тут, – відповіла альфа в чорному хутрі. Один з вовків обурився і почав оскаржувати рішення старшої:

ー Нічна Тінь, наш ватажок завжди говорить роздирати тих, хто зайде на нашу територію, а ти хочеш з ними ділитися провіантом?

ー Нехай візьмуть. Зараз потреби в цих травах у зграї немає, а з ватажком я сама розберуся… – відповіла Нічна Тінь.

ー Наш ватажок завжди говорить, хто духом слабкий, той життя не вартий…

ー Зараз тут немає нашого ватажка. І я, як Альфа, вирішую всі проблеми, а якщо комусь із вас це не подобається, можете самі розповісти йому про це! ー кинувши погляд на своїх, відповіла чорно-хутряна вовчиця, а потім вона глянула на Єву і продовжила:

ー Забирайте все, що знайшли, і провалюйте. Щоб ми вас більше тут не бачили!

– Дякую – подякувала Енжел, але  старша вовчиця навіть не подивилася на неї.

– Вовченята, ходімо … – звернулася Єва до юних омег, і вони поспішили чимдуж покинути дику територію і повернутися на батьківщину, в заповідник парку Джаспер.

Єва подякувала Хамфрі та Енжел за всю їх допомогу як тільки вони прибули до  зграї. Після цього затримувати омег не було сенсу тому та відпустила їх.

Сірий Омега під вечір явно кудись поспішав, швидко попрощавшись під приводом невідкладних справ, кудись помчав, нічого не пояснивши.

Енжел же, в свою чергу, поверталася додому сама. Навкруги тільки починала наступати темрява, а з гори, на якій наші герої були буквально пару годин тому, почав спускатися і потроху огортати вовчий заповідник туман.

Дорогою Енжел побачила своїх із Хамфрі спільних друзів.

ー Привіт, Солті та Шейкі!

У відповідь вони так само привітали білу омегу.

ー Хлопці, я розумію, що питання трохи дурне, ви ж із Хамфрі сьогодні не бачились. Просто до вечора він став поводитися трохи не так, як зазвичай, але ви випадково не знаєте, куди поспішав Хамфрі? Я просто за нього хвилююсь, чи не трапилося в нього чого.

ー Ні, хоча, можливо… сьогодні перший день зими.

ーІ що?

ー В цей день всіх Альф відпускають з Альфа-школи додому ненадовго побачитися з рідними… ー сказав Шейкі і додав:

ーЦе лише припущення, я думаю, він пішов зустрічати Кейт.

ー Кого?

ー Ну, це Альфа, з якою він дружить з самого дитинства…

ーНам здається, що він не просто дружить з нею… ー додав до сказаного Солті.

Після почутого біла омега на мить впала в ступор, а її початковий доброзичливий тон змінився на трохи більш грубий.

ーМені треба знати, де вона живе? ― скоріше навіть не спитала, а вимагала Енжел.

ー Кейт? Вона дочка Вінстона, а що? ー Омега швидко помчала до лігва ватажка зграї, навіть не попрощавшись з друзями.

Примчавши, що є сил, до нори  Вінстона, вона причаїлася за деревом неподалік і просто спостерігала… Незабаром  у полі зору з’явився Хамфрі в компанії рудої альфочки Кейт. Енжел, нагостривши вуха, просто слухала.

 

ー Дякую, Хамфрі, що зустрів мене.

ー Будь ласка! Я так сумував… – промовив Хамфрі.

– Я теж за тобою сумувала… – відповіла Кейт і обійняла Хамфрі. Вони обоє раді були один одного бачити.

― Гаразд, мені час.

ーМоже завтра побачимось? ー з надією спитав Омега.

– Можливо… – відповіла руда вовчиця і, усміхнувшись на прощання і зайшла до себе додому.

Тінь від дерева відійшла вбік, переставши ховати  Енжел. Її погляд був прикутий до Хамфрі, але в ньому не було ні радості, ні дружності. Лише тиха, пекуча біль повільно заповнювала її великі, дитячі очі, в яких повільно  з’явився вологий блиск.

А що до  Хамфрі? Той не одразу навіть її помітив, його думки в цей момент були тільки про Кейт, а сам він сяяв від щастя, а коли Енжел все ж потрапила в його поле зору, Омега трохи розгубився.

 

– Енжел? – здивовано вимовив він, в його голосі відчувався відтінок непорозуміння. – Що ти тут робиш?

Тиша. Лише мовчазна, нищівна тиша була йому відповіддю. Жодного слова, жодного звуку. І раптом, одним різким рухом, Енжел відвернулася в протилежний бік від Хамфрі і швидко втекла не озираючись, вона мчала вперед, наосліп, крізь нічну темряву. Її маленький силует швидко розчинився у густому, холодному тумані, поглинутий нічною імлою, наче її ніколи й не було.