Розділ 2

Розпочався новий день. Для Енжел цей ранок був особливим – перший у її новому домі. А в зграї тим часом вирувало хвилювання: у ватажка минулої ночі народилася донечка, якій подарували ім’я Лілі.

Минуло ще два тижні. Настав той важливий момент, коли новонароджене вовченя ватажка має пройти по стежці на очах у всієї зграї без допомоги рідних, показавши себе з найкращої сторони. Не важливо, Альфа чи Омега. Єва дуже ретельно готувала доньок до цього дня.

— Кейт, йди сюди, — Кейт підійшла до Єви.
— Дай, я тобі розчешу шерсть, — сказала мати і почала розчісувати золотисту шорстку.
— Мамо, я вже доросла, можу сама, і взагалі, сьогодні Лілі буде на очах у всієї зграї, а не я.
— Ти моя маленька Альфа, завжди маєш бути красивою і охайною. Та й твоєму батькові подобається, як я його розчісую.
— Я не бачила, щоб ти його розчісувала, — з презирством сказала молодша.
— Вдень він не дає себе розчесати, тому я розчісую його вночі, поки він спить.
— Що?! — вліз в розмову Вінстон.
— Так-так, я навіть навчилася плести косички, — з усмішкою пожартувала Єва над чоловіком.
— Все… Я більше спати не буду…
— Рано чи пізно ти заснеш, і знову будеш у моїй владі, і, до речі, косички тобі личать…
— Ну ось і все… — промовила вовчиця після того, як закінчила розчісувати Кейт.
Ватажок вийшов зі своєї нори і побачив, що зграї вже почали збиратися. На цей момент Східна і Західна зграї були об’єднані в одну спільну.
— Час йти… — звернувся Вінстон до своєї сім’ї.
Через хвилину всі вже покинули житло і попрямували до місця збору. Там вони зустріли Мію і Енжел.
Мія привітала Лілі з цим важливим для неї днем. Всі вже стояли в очікуванні початку так званої “церемонії посвяти”. Енжел встала поруч з Хамфрі. Вона ще не підозрювала, що з тим сірим Омегою, який стоїть поруч з нею, буде пов’язано багато подій в її житті…
Почався етап посвяти. Лілі дуже боялася виходити на стежку. Їй було страшно, тому що за нею спостерігала вся зграя. “А раптом вона зробить щось не так, і це побачать всі… і це не тільки вплине на відношення до неї, але і виставить сім’ю не в кращому світлі” – такі думки лізли в голову маленькій Лілі.
Кейт підбадьорювала свою сестричку заспокійливими словами: “Все буде добре!” – шепотіла вона, але Лілі все одно боялася зробити перший крок і показати себе. Кейт силою виштовхнула маленьку на стежину.
Лілі завмерла, не в силах зрушити з місця. В горлі пересохло, серце стало битися, як спіймана пташка.
“Просто йди”, – підштовхнувши сестру вперед. Лілі ступила на стежку, відчуваючи на собі погляди сотень пар очей. Вона боялася спіткнутися, впасти, зганьбити себе і свою сім’ю. За спиною прозвучав підбадьорливий голос Кейт: “Просто йди вперед, сестричко!”. Лілі зробила ще один крок, потім ще один…
Вінстон уважно спостерігав за кожним новим кроком своєї доньки, аж раптом увагу відволік сторонній шум, що потрапив до вух. Піднявши голову, він побачив, що по схилу, прямо на Лілі, швидко котиться шматок старого дерева. Ватажок побіг до своєї маленької дитини, встигнувши тільки відштовхнути її в сторону, прийнявши удар на себе. Охорона відразу навіть не встигла відреагувати і лише через пару секунд підбігла до ватажка і почала його охороняти. Удар був сильним, але не наніс тяжких поранень молодому, ще на той час сірому Альфі. Швидко піднявшись, він встиг помітити, як по схилу намагалися втекти троє вовків. Одного з них Альфа впізнав – це був представник із зграї Тоні… Ватажок Західної зграї підійшов до Тоні, який також був присутній на церемонії, і звинуватив його в умисному замаху на його дочку:

– Навіщо ти це зробив? – запитав Вінстон.
– Що саме? – з нерозумінням відповів рудий вовк Тоні.
– Наказав своїм вовкам скинути шматок дерева на мою дочку – Лілі! – відповів Вінстон, не приховуючи агресії.
– Що? Я не віддавав жодних наказів! Не розумію, про що ти…
– Я побачив, по схилу біг один з твоїх вовків!
Тоні дійсно не віддавав ніяких наказів, але ватажок був непохитний.
– Ми ніколи з тобою не ладили, Тоні, але спроба вбити мою дочку – це вже перейшло всі межі. Я розділяю наші зграї… Повертайтесь на схід! Тепер там ваша територія… – Тоні намагався переконати його не приймати таке важливе рішення, піддавшись гніву, але той не захотів навіть слухати.
Вирішивши не принижувати себе перед своєю часткою зграї, Тоні тільки зібрав своїх вовків і мовчки пішли, а в спину їм Вінстон вимовив:
– “Возз’єднання зграй буде тільки в тому випадку, якщо моя дочка, Кейт, вийде заміж за твого сина – Гарта!”
Колись велика зграя відтепер вважалася розділеною на дві частини, Східну і Західну.

Лілі вважала себе винною в тому, що трапилося, у великій трагедії розпаду зграї… як би її сестра і мама не намагалися переконати молодшу, що її вини в цьому немає, але сама Лілі вважала інакше…