Черви

Where do we go

When the river`s running slow 

Where do we run 

When cats kill one by one 

Hartebeest — Yaelokre

 

Костя падає на коліна біля Міші. Його обличчя неприродньо бліде, кофта розірвана біля шиї. Костя обережно відхиляє шматок тканини і з жахом бачить, що шкіра під нею теж розірвана, з рани витікає щось чорне. 

— Що тут сталося? — викрикує Дамницький, що підбігає до них, розштовхуючи натовп. 

— Ми помітили якийсь рух в кущах, — починає говорити Свєта. Її голос тремтить — їй доводиться докладати немало зусиль, аби хоч трохи вирівняти його та змусити себе говори. — Ми подумали, що це хтось з іншої групи заблукав і Міша пішов подивитися. Але його довго не було і ми пішли за ним. І знайшли його, — переривається вона на секунду, перш ніж продовжити, — без свідомості. 

Костя оглядає Мішу на предмет інших травм, але нічого не знаходить. Він би міг залікувати його рану, але не тут, тут надто багато людей. Він ще досі не розуміє, чи варто тримати в таємниці свою силу — багато людей і так вже про неї знають. Але якщо побачить хтось із викладачів, вони явно зацікавляться тим, звідки ця сила в нього взялася. 

— Хто міг залишити на ньому таку рану? — жорстоким тоном питає Костя, намагаючись зустрітися поглядом з Дамницьким, але той ігнорує його питання. 

— Всі повертаємось до академії, швидко, — хоч Дамницький і намагається не виказувати своїх справжніх емоцій, але в його голосі читається справжня паніка. — Допоможіть підняти його, — вказує він на Мішу. 

Стає очевидним, що це справа рук тих самих монстрів, через яких викладачі так сильно переймалися. Але, схоже, недостатньо сильно, аби попіклуватися про безпеку студентів і хоча б розповісти їм, що відбувається. В грудях Кості починає закипати злість на таку безрозсудність викладачів. Його руки самі собою стискаються в кулаки, а сила починає розпалюватися в грудях. 

Перш ніж він встигає щось зробити, до них підбігають Фіма з Ромою, допомагаючи підняти Мішу. Костя опускає погляд вниз, ховаючи те, як засяяли зараз його очі, та розтискає кулаки. Він кілька разів глибоко вдихає і видихає, аби взяти під контроль свої емоції, та піднімається з колін і допомагає взяти Мішу за ноги. В грудях починає розвертатися щось неприємне — тиск, що він відчув ще на болоті, лише посилюється. 

Дамницький прокручує каблучку на своєму пальці і перед ними відкривається портал схожий на сріблясту поверхню дзеркала, що трохи рябить. Вони з Мішею проходять першими вперед крізь портал та опиняються у залі зцілення, за ними виходить натовп з інших студентів. Останнім крізь портал проходить сам Дамницький, прокручуючи знову каблучку на своєму пальці, аби закрити портал за собою. 

В ніс Кості одразу вдаряє різкий аромат трав, гіркоти настоянок та відварів, від якого починає паморочитися в голові. Вони обережно опускають Мішу на одне з ліжок і Дамницький розганяє всіх студентів зі словами, що Міші треба спокій і зовсім скоро все буде добре, але Костя навіть не слухає його, не маючи сил відірвати погляд від неприродної блідості обличчя Міші та рани на шиї. Коли Дамницький намагається випроводити і його із зали зцілення, Костя навідріз відмовляється кудись йти. Разом з ним лишається Валік — Рома та Фіма пішли з усіма, напевно, щоб заспокоїти Свєту. 

Костя не може вже більше чекати. Поки Дамницький відволікається на пошуки травниці, що завідує залою зцілення, він обережно торкається рукою рани на шиї Міші. Він концентрується, дозволяючи силі розпалитися всередині нього, спрямовуючи всю її на загоєння цієї гидкої рани на ньому. Але коли Костя прибирає руку, рана залишається такою ж, якою і була, якщо не гірше. Він спантеличено дивиться на те, як від неї починають розходитися чорні прожилки далі шиєю, ніби якась інфекція, що шириться тілом Міші.

— Костя, краще не торкайтеся його, — Дамницький підходить ззаду і намагається відсунути Костю. 

— Чому нічого не відбувається? — викрикує Костя, радше сам до себе ніж до когось конкретного. — Що з ним таке? — повертається він до Дамницького. Паніка починає огортати його, застилаючи очі пекучими сльозами. Те, що поранення не вдалося зцілити його силою не може бути хорошим знаком. 

— Ми досі цього не знаємо, — відповідає Дамницький. — Але я обіцяю вам, Костя, що як тільки з’явиться якась інформація, ми одразу вам повідомимо. Поки нам треба дати спеціалістам оглянути його. 

Кості це все не подобається, дуже не подобається. Йому не подобається серйозність тону Дамницького, не подобається те, що їм досі нічого не розповідають. Що Дамницький зараз збрехав дивлячись йому просто в очі, не висловив жодного з тих припущень про таємничий зв’язок Кості з монстрами. Тривога починає пробиратися все далі, стискаючи щось у грудях Кості і не даючи вільно вдихнути. Навіть якщо це отрута, від неї має бути антидот. Все має бути добре. Альтернативи Костя навіть не збирається розглядати. 

Костя тягнеться до поранення, аби спробувати ще раз — можливо, він просто зробив щось не так, недостатньо сконцентрувався чи використав замало сили. Але його хапає за плечі Валік та починає тягнути до виходу із зали. 

— Ні! — викрикує Костя, намагаючись вирватися з рук Валіка, але той лише сильніше притискає його до себе. 

— Ми нічого не зможемо тут зробити, — шепоче Валік йому на вухо. — Не привертай так багато уваги до своєї сили. 

Костя спостерігає за тим, як невисока фея років п’ятдесяти у простому лляному вбранні з білим фартухом підходить ближче до Міші та сідає поруч на ліжко. На її обличчя з’являється неприхований жах, коли вона бачить рану — яка може йти мова про те, щоб вилікувати його, коли очевидно, що вона сама не знає, з чим зіштовхнулася. Кості здається, що у нього підкошуються ноги, але Валік тримає його міцно, не даючи впасти, та буквально витягає із зали зцілення.

Сльози не перестають литися обличчям Кості навіть коли перед ним закриваються двері. 

*** 

Костя стоїть протирає листя цих дурних флоридумів від пилюки. Пройшло вже майже п’ять днів з тих пір, як Мішу було поранено, і досі ніхто не може дати внятної відповіді ні що з ним сталося, ні чому він не прокидається. Костя не знаходить собі місця у порожній кімнаті в гуртожитку, тож кожного дня приходить до оранжереї, аби слідкувати за Мішиними рослинами. Виходить у нього, правда, кепсько, але менше старатися він від того не починає. 

Вихід за територію захисного куполу тепер суворо заборонено для всіх студентів академії. Викладачі пропадають там годинами, повертаються завжди зморені та виснажені, не промовляючи ні слова про те, що робили в лісі. Костю це дратує, дуже дратує. Він почувається безсилим. Єдине, що йому лишається — це протирати це кляте листя флоридумів, аби ті не надумались повідкидати його і зав’янути. 

— Привіт, — чує Костя голос Валіка позаду себе, але навіть не озирається. 

За ці дні вони практично не спілкувалися, якщо не рахувати ранкові тренування. За розпорядженням директора тренування тепер є обов’язковими для всіх, незалежно від програми, на якій вони навчаються. Викладачі з усіх сил стараються не піднімати галас і Костя підозрює, що ніхто з батьків навіть не знає, що насправді коїться в академії.  

Бачити Фіму з Ромою на тренуваннях дуже незвично, але треба відмітити, що у Фіми виходить досить непогано і його сила була б дуже доречною для полювань. Увесь інший час, окрім тренувань, Костя з усіх сил намагається уникати Валіка. Для себе Валік, мабуть, виправдовує таку поведінку переживаннями за друга, але насправді Костя не може викинути з голови слова Міші, які він сказав йому перед орієнтуванням. 

Він прокручує в голові те, як Валік не захотів заходити в кімнату і хотів поговорити з Костею наодинці. В своїй параної Костя дійшов до висновку, що Валік скоріш за все мав знати про те, що монстр нападе на них, але звідки він міг мати таку інформацію Костя не має жодного уявлення. 

— Привіт, — відповідає Костя, не відриваючись від натирання листку. 

— Ти сильно зайнятий? — підходить Валік до нього трохи ближче. 

— Так, — досить різко відповідає Костя, але в нього не лишилося сил переживати за те, що подумає про нього Валік. — Я єдина надія цієї рослини. Якщо не я, вона драматично відкидатиме забрудені листки, поки не зав’яне зовсім. 

— Я хотів з тобою поговорити, — обережно починає Валік і Костя зі злістю відкидає нещасну ганчірку на стіл. 

— Гаразд, — впивається він поглядом у Валіка. — Говори. 

В грудях знову починає з’являтися неприємне відчуття і Костя потирає рукою грудину. За останні дні це відчуття почало з’являтися все частіше — він вже всерйоз задумувався над тим, що треба перевіритися у лікаря на проблеми з серцем. 

— Це стосується Міші та монстрів загалом. Я дещо знайшов в бібліотеці і… 

Але Валік не встигає договорити — його перериває голосний крик. Костя різко обертається і крізь скло оранжереї бачить, як з лісу виходить якась фігура, тримаючись за бік. 

Вони швидко вибігають на вулицю, в сторону виходу до лісу — на ближчій відстані вони бачать, що це Люленов. Його бік та права рука вкриті жахливими подряпинами, з яких сочиться кров і та сама чорна рідина на землю. На крик збігаються інші студенти та викладачі, хтось кричить про те, що треба покликати Дамницького. Костя спостерігає за тим, як Люленов падає на землю, втрачаючи свідомість, як його підхоплюють та несуть до зали зцілення. Він бачить, як всі викладачі збігаються туди і план сам собою починає формуватися у нього в голові.

— Де зараз Микола? — повертається він до Валіка, що закляк поруч, вражений тим, що щойно побачив. 

— Я зіштовхнувся з ним на виході з гуртожитку, він здається йшов до себе в кімнату, — намагається сконцентруватися він на словах Кості. — А що? 

— Ходімо швидше. 

За ці п’ять днів Костя неодноразово намагався самостійно вибратися в ліс, аби дізнатися хоч щось корисне, що може допомогти привести до тями Мішу, але кожного разу його помічав хтось із викладачів та не давав пройти, поки врешті-решт Костя не здався та не облишив свої спроби. Зараз у нього є справжній шанс. 

Костя швидко піднімається сходами, перестрибуючи через одну, влітає в кімнату Андрія з Миколою і завмирає на порозі — Микола сидить зверху на колінах Андрія, втягнутий в досить пристрасний поцілунок, дякувати ще хоча б в штанах. Костя швидко відвертається та закриває очі руками. 

— Йоб твою мать, Костя! — розлючено вигукує Андрій. — Тебе в дитинстві стукати не навчили? 

— Я нічого не встиг побачити, — виправдовується Костя, так і не відриваючи рук від обличчя. 

— Ваше інтимне життя з твоїм соулмейтом не влаштовує, так ти на інших прийшов позаглядати? 

— Я взагалі-то тут, — холодно повідомляє Валік та проходить в кімнату. Костя наважується забрати руки від обличчя і бачить, що Микола вже надягнув футболку та сів поруч на стілець з роздратованим виразом на обличчі. 

— Добре. Забирай свого соулмейта звідси, — гаркає на нього Андрій, також вдягаючись.

— Я не просто так прийшов, — перебиває їх перепалку Костя. — Мені потрібна допомога Миколи. 

— Показати, де правильно торкатися, щоб збуджувати швидше? — хмикає Микола. 

— Я хочу вийти за купол, — випалює Костя, дратуючись тому, як вони гаять і так дорогоцінний час. 

— Що? — в один голос перепитують всі троє. 

— Ти здурів чи що? — Валік хапає його за руку та впивається в нього крижаним поглядом. — Після того, що сталося щойно? Ми не маємо жодного уявлення ні що це за створіння, ні як вони нападають! Чи ти хочеш щоб я наступного тебе провідував у залі зцілення, спостерігаючи за тим, як якась клята чорна рідина розповзається твоїми судинами? 

Костя розуміє, що Валік правий, але його дратує те, з яких пір той став таким розсудливим та обачним. Як на ножі кидатися, то жодних проблем, а як спробувати розібратися в чомусь дійсно важливому, то він одразу переживає за безпеку. Він витримує погляд Валіка, не кліпаючи.

— Що сталося щойно? — спантеличено питає Микола. 

— Люленова було поранено, — жорстко відповідає Валік, не відриваючи погляду від очей Кості. 

— І це саме те, чому треба йти зараз! — вигукує Костя, відвертаючись від Валіка та звертаючи свою увагу на Миколу з Андрієм. — За допомогою сили Миколи ми зможемо побачити, що там насправді сталося.

— Ніхто нікуди не піде, забудь, — обриває його Валік і в середині Кості знову починає закипати злість. 

— І що ти пропонуєш? — різко викрикує Костя, повертаючись назад до Валіка. — Сидіти тут і чекати на відповіді від викладачів? Вони нам нічого не скажуть! Нам треба дізнатися самим, — він відчуває, як сила в нього грудях починає розпалюватися самостійно, бачить в очах Валіка відображення власних, що палають жовтим, і сам лякається цього. 

В грудях розвертається щось неприємне, ніби клубок якихось червів, що заповз у нього і зараз виїдає його нутрощі зсередини — Костя лише сподівається, що це наслідки постійної тривоги і стресу так впливають на його організм. 

— Я розумію, що ти переживаєш через Мішу, — вже спокійніше починає Валік, схоже, теж наляканий такою різкістю Кості, — але…  

— Він правий, — перебиває його Микола. — Я піду. 

— І я теж, — киває поруч Андрій. — Якщо раптом щось станеться, я зможу сповільнити час для цих монстрів достатньо для того, аби ми вибралися з лісу. 

— Отже вирішено, — з полегшенням видихає Костя, потираючи грудну клітину. Валік праворуч від нього лише піджимає губи, але нічого більше не каже, зрозумівши, що сперечатися одразу з трьома немає сенсу. 

— Ти можеш не йти, якщо так боїшся, — кидає Костя Валіку, поки Андрій з Миколою взуваються та надягають куртки. Валік окидає його вбивчим поглядом, але нічого не відповідає і Кості здається, що він справді задів його словами про страх.  

Надворі вже починає темнішати, коли вони нарешті виходять з гуртожитку та йдуть в сторону куполу. На своєму шляху вони не зустрічають нікого з викладачів. Костя лише помічає купу студентів, що зібралися біля корпусу, в якому розташована зала зцілення — новина про поранення Люленова розлетілася дуже швидко. Цікаво, як тепер їм вдасться зам’яти паніку серед студентів. 

— Як ми знайдемо саме те місце? — питає Микола, коли вони підходяться майже до самого куполу. 

Костя нічого не відповідає і лише вказує на доріжку з крові, змішаної з цією чорною отрутою, що тягнеться землею в ліс за купол. 

— Завбачливо, — відповідає Андрій. 

В голосі як Андрія, так і Миколи чутно неприховане хвилювання. Як би Костя не намагався храбритися, але вони дійсно не мають жодного уявлення про те, з чим їм доведеться зіштовхнутися у цьому лісі та яких потвор може ховати в собі темрява. 

Костя згадує обличчя Міші — бліде та позбавлене будь-яких емоцій чи натяку на життя. Востаннє, коли він заходив його відвідати, отрута вже настільки розповзлася його судинами, що вкривала майже усе його плече та праву руку. Костя уявляє, якби це він лежав у такому стані в залі зцілення. Міша ні за що б в житті не покинув би його там та не здався — він би боровся до останнього, намагаючись знайти відповіді та врятувати свого друга. 

Костя набирає в легені повітря та робить перший крок за купол — Микола, Андрій та Валік слідують за ним. Він намагається сконцентруватися на сліді з крові, якою вкрита земля на шляху, яким Люленов повертався назад до академії. Денного світла вже лишається зовсім мало і Костя швидше проходить вперед, слідуючи за слідами крові, та намагається ступати якомога тихіше і обережніше. Він увесь обертається в слух, його нервова система напружується до максимуму в готовності вступити в бій при першій же ознаці небезпеки. 

Чим далі в глиб лісу вони проходять, тим вищими стають дерева, їхні крони густішими, поки світло крізь них зовсім не перестає проходити і Кості не вдається розгледіти навіть сліди на землі перед собою. Він зосереджується на своїй силі та запалює невеличкий шар зі світла, аби хоч трохи було видно шлях. Ніхто з них не вимовляє жодного слова — напруга та тривога хлопців фізично відчувається у повітрі. Тиша навколо така густа, розбавлена лише хрускітом гілок від їхніх кроків, що Кості стає не по собі від цього. Він стискає руки в кулаки у спробах заспокоїтись та змушує себе йти вперед за слідом із крові. 

Крові на землі стає все більше, аж поки вони не доходять до місця, де земля вкрита найбільшою плямою з крові в перемішку з чорною рідиною. 

— Схоже, ми прийшли, — тихо оголошує Костя. 

Микола підходить ближче та концентрується, його очі починають яскраво світитися білим кольором. Він розводить руками і перед ними починають зʼявлятися спочатку нечіткі плями, утворені чимось схожим на білу димку, але увесь цей дим починає збиратися докупи, аж поки не складається в чітку проекцію. 

Костя бачить перед собою перелякане обличчя Люленова, який озирається в бік кущів позаду себе. Проекції не мають звуку, але Костя майже впевнений, що Люленов щось почув у тих кущах і зараз обережно наближається до них, аби перевірити. 

Раптом він на секунду завмирає, а тоді різко відсахується, чіпляється за коріння та падає на землю. Костя вглядається в кущі, намагаючись зрозуміти, що саме так налякало Люленова там, коли звідти на нього вистрибує щось, що за постаттю нагадує людину, але вкрите потрісканою, ніби обвугленою шкірою. Його тіло неприродньо кістляве, кінцівки здеформовані — на кожній з них набір гострих кігтів. Обличчя, спотворене гримасою люті, з парою диких очей, менш за все нагадує людську подобу. 

Костя сам злякано відсахується від цієї потвори та відступає на кілька кроків назад. Він ніколи в житті нічого подібного не бачив. 

На секунду Костя зустрічається поглядом з чудовиськом. Хоч це і лише проекція, але від страху в нього перехоплює дихання, серце в грудях починає оскаженіло калатати, а мʼязи напружуються, готові тікати. 

Чудовисько накидується на Люленова, хапає його за бік, розриваючи одяг та плоть їхнього викладача своїми гострими кігтями. Обличчя Люленова перекривлюється гримасою болю і він намагається відповзти назад, але потвора більше не нападає. Воно розвертається та кидається бігти в іншу сторону. Люленов піднімається на ноги та, кульгаючи, поспішає в сторону академії. На цьому Микола обриває проекцію. 

Костя стоїть у шоці, навіть не знаючи, які слова підібрати до того, що вони щойно побачили. На обличчях Миколи, Андрія та Валіка читається непідробний жах. Ніхто з них і приблизного уявлення немає, що це могла бути за потвора. Скільки книжок Костя перечитав за своє життя, в жодній з них він не бачив нічого схожого. Він відкриває рот для того, щоб сказати це, коли з кущів поруч доноситься хруст гілок. 

Всередині Кості все холодіє. 

— А ви впевнені, що це тварь пішла звідси? — питає Микола, задкуючи. 

— Так, я думаю, ми вже побачили достатньо, час вшиватися звідси поки нас ще не треба виносити з цього лісу, — швидко промовляє Андрій. 

Але Костя завмирає на місці. Щось притягує його до тих кущів, він робить крок ближче, підсвічуючи своєм світлом трохи більше, аби краще бачити. Він вглядається в темряву і з жахом розпізнає серед гілля кущів ту саму пару очей, що дивляться зараз прямо на нього. Від неочікуваності Костя губить концентрацію і створений ним шар зі світла розчиняється в повітрі. 

— Тікаємо! — викрикує він, розвертаючись до хлопців. — Бігом, бігом! 

Без зайвих питань усі кидаються в сторону академії. Костя чує позаду себе моторошні, нелюдські звуки, схожі на глухе, утробне гарчання, але він не ризикує обертатися. Мʼязи починають горіти від тієї швидкості, з якою Костя перебирає ногами, аби дістатися до захисного куполу, а серце погрожує проломити грудну клітину своїм шаленим темпом. Вони біжать практично навпомацки, ледве розрізняючи в темряві лісу шлях назад.

Раптом Костя відчуває, що його нога чіпляється за якусь кляту корягу, що стирчить із землі і він втрачає рівновагу, падаючи на коліна. Позаду нього звуки мерзотні звуки наближаються. 

— Костя! — Валік, що біг попереду нього обертається на звук і завмирає з виразом жаху на своєму обличчі. 

Костя відчуває, як щось хапає його за ногу і прориває шкіру. Його нога одразу відкликається гострим болем, схожим на одночасний укус сотні отруйних комах. Він обертається і вільною ногою з усієї сили вдаряє по голові чудовиська, але те ніяк не реагує на це і лише глибше впивається йому попід шкіру. В паніці, Костя навіть не встигає зрозуміти, що саме він робить, коли виставляє руку поперед себе і сліпить потвору своєю силою — цього разу вона з пронизливим завиванням відсахується від Кості. 

Валік підбігає до Кості та різко тягне його за руку вверх, піднімаючи на ноги, поки потвора не встигла очухатися і зрозуміти, що сталося. Вони біжать уперед і пошкоджена нога на кожному кроці віддається нестерпним болем, але Костя змушує себе не гальмувати і рухатися вперед, ігноруючи пекельний біль. 

Лише перетнувши межу захисного куполу Костя дозволяє собі зупинитися і озирнутися, але позаду себе він вже нічого не бачить, окрім темряви лісу. Костя впирається руками в об свої ноги, намагаючись віддихатися. Його серце досі гупає десь у вухах, а кінцівки починають дрібно тремтіти, видаючи увесь стрес, що він щойно пережив. 

— Костя, ти як? Він не встиг зачепити тебе? — встривожено питає питає Валік поруч. Костя лише хитає головою, не маючи сил на звʼязну відповідь зараз.

— Завтра після підйому чекаю всіх чотирьох у себе в кабінеті, — чує Костя різкий та сердитий голос Дамницького і піднімає голову — той стоїть поруч і оглядає всіх спопеляючим поглядом. 

Ніхто з них навіть не знаходиться з тим, що відповісти Дамницькому — про які виправдання і придумування пояснень може йти мова після того, що вони щойно побачили. Востаннє зупинивши погляд на Кості, Дамницький розвертається та йде від них. Костя помічає, що направляється той в сторону головного корпусу, де знаходиться зала зцілення, а не до гуртожитків — значить ночувати він збирається поруч із Люленовим.

Костя випрямляється, ще досі тяжко дихаючи. Дія адреналіну в його крові починає згасати і все тіло накриває різка втома — така, що Костя готовий впасти і заснути на землі просто тут. Він змушує себе рушити в сторону гуртожитків, стараючись обережніше наступати на ліву ногу. Ніхто поруч не видає жодного слова, аж поки вони не заходять в гуртожиток та не піднімаються до кімнати Кості. 

— Що за чортівня це була? — спантеличено питає Микола, закриваючи за собою двері до кімнати. 

Костя проходить до свого ліжка та втомлено падає на нього, не маючи сил втручатися в розмову. Його нога горить просто вогнем і Костя лише радіє, що крізь штани не видно його рану. Він накриває очі руками, але перед ними одразу починають поставати жахливі картини, які переслідуватимуть його в кошмарах тепер не одну ніч.

— Поняття не маю, — не менш спантеличено відповідає йому Андрій. — Я жодного разу не бачив нічого навіть подібного. 

— І це…, — починає якесь питання Микола, але Валік перебиває його, не давши договорити. 

— Так, — Костя відчуває, як його ліжко прогинається, коли поруч сідає Валік. 

Він розплющує очі та сідає на ліжку, спираючись на стіну та заправляючи волосся за вуха. Костя хмуриться, намагаючись зрозуміти, що за питання хотів поставити Микола і як Валік так зрозумів його з напів слова. 

— Я одного не розумію, чому ця мразота навіть не намагався добити Люленова, а? — випалює Андрій, проходячи кімнатою взад-вперед. Костя, як і всі інші, на це лише знизують плечима. — Це не виглядало так, ніби його щось відлякнуло, — продовжує Андрій розмірковувати вголос. — Він мав шанс добити Люленова, але обрав відступити, ніби він вже зробив усе, що хотів. 

Від усіх питань, що одне за одним починають виникати в мозку Кості, в нього починає боліти голова. 

— Чому ти не сповільнив час для монстра, як казав що зробиш? — обирає він зосередитися на єдиному питанні, на яке зможе отримати зараз відповідь. 

— Я намагався! — обурено вигукує Андрій, навіть зупиняючись. — Але цій мразоті взагалі хоч би що, якогось біса моя магія на нього не подіяла!

— Як таке може бути? — хмуриться Валік поруч. 

— Стоп, — піднімає руку Микола, що сидить на ліжку навпроти. — Тобто ви хочете сказати, що мало того, що лісом розгулює якась потвора, що розриває людей і тварин на шмаття, яка якимось хером може отруювати фей та вводити їх в кому, так ще й те, що вона має імунітет до нашої магії? Прекрасно, що може бути краще? — виривається з нього істеричний смішок. — Я вже було почав переживати, що випускний рік буде нудним. 

— Очевидно, що вона має імунітет не до всієї магії, — відповідає йому Андрій, переводячи погляд на Костю. — Тобі якось вдалося зашкодити йому свої світлом. 

Вкотре за вечір всередині Кості все перевертається від усвідомлення, якого він хотів би уникнути. Увесь цей час він так сильно хотів дізнатися секрети Валіка, отримати відповіді на усі свої питання, але що як ці відповіді йому не сподобаються? Якщо він дізнається те, що дійсно якимось чином повʼязаний з цими монстрами і це його провина, що Міша, а тепер і Люленов зараз в такому стані? Костя намагається сковтнути ком у горлі, що не дає йому вдихнути спокійно.

— Так, — киває він, не бачачи сенсу сперечатися з тим, що всі і так бачили. 

— І що тоді такого особливого саме в твоїй магії? — продовжує розмірковувати Андрій.

— Можливо вони в принципі бояться світла? — знизує плечима Костя, щиро сподіваючись, що пояснення справді може виявитися таким простим. 

Він переводить погляд на Миколу і розуміє, що той теж був з Валіком у ту ніч та чув розмову між викладачами. І, судячи з усього, втримав цей секрет навіть від Андрія. Щось в голові Кості клікає і він розуміє, що скоріш за все саме про це Микола хотів запитати на початку розмови, коли його перебив Валік. Але для чого? Щоб Андрій не дізнався, що Костя може мати звʼязок з цими монстрами? Це якась тупість, враховуючи те, що той і так вже майже здогадався про все сам. 

— Я думаю, на сьогодні досить з нас, — перебиває роздуми Кості Микола, що піднімається з ліжка та кладе руку на плече Андрію. — Ходімо, завтра на нас чекає не менш насичений день у спробах пояснити Дамницькому, якого біса ми робили в цьому лісі.

Андрій втомлено зітхає, але не сперечається.

— Я вже передчуваю кошмари, що снитимуться мені сьогодні, — жаліється він, коли вони виходять з кімнати. 

Костя зі стогоном опускається назад на подушку. Усе його тіло починає ломити, а біль в нозі зовсім не стихає. 

— Ти як? — Валік кладе руку на коліно Кості — він напружується, боячись, що Валік може опустити руку нижче та помітити рану чи сліди крові на штанах. 

— Нормально, — намагається він зобразити байдужий тон. — Просто злякався сильно та втомився. 

— Залишитися з тобою сьогодні? — Валік проводить по нозі якості трохи вище і навіть через матеріал штанів Костя відчуває слабкі потоки магії, що розходяться від руки Валіка. Його тіло одразу починає відкликатися, зголодніле до магії свого соулмейта, але Костя намагається ігнорувати ці відчуття.

— Ні, не треба, — відповідає він. — Я хочу побути трохи сам, обробити усе, що сталося. 

Валік піджимає губи, вглядаючись Кості в очі і Кості здається, що той збирається щось сказати, але він лише піднімається з ліжка та йде в сторону дверей. 

— Добраніч, — кидає Валік наостанок, перш ніж піти. 

Костя залишається один в кімнаті. Він знову сідає на ліжку та тягнеться до штанини, що вкриває постраждалу частину ноги — обережно задирає тканину і бачить на своїй нозі глибокий слід від кігтів, з якого сочиться чорна рідина.