Новий сорт чортівні

Flowers never talk, 

They never want, they never need

In a cradle gilded

They are left to rot yet never bleed

Bird cage blue and yellow — Yaelokre 

 

Костя прокидається від протяжного, моторошного завивання, що розноситься кімнатою. Він зі стогоном перевертається на інший бік, намагаючись ігнорувати цей звук і вибороти собі ще хоча б кілька хвилин сну. Вчора він сильно затримався у Валіка, через що на відпочинок перед тренуванням лишалося години чотири. Все тіло відчувається важким від недосипу, але разом з тим через наповненість магією сили є. Він різко піднімається з ліжка, не ведучись на маніпуляції свого організму, підходить до годинника та з силою вдаряє по ньому — привиди всередині ображено відвертаються від нього, але замовкають. 

— Я от одного не розумію, — невдоволено бубнить поруч Міша, накриваючись подушкою з головою, — якого хуя на тренування кожного ранку потрібно тобі, а страждати через це маю я? 

Костя лише зітхає та підходить до шафи за формою для тренувань, яку дав йому вчора Валік. Костя підозрює, що того совість замучила псувати його одяг — одні штани ще досі не оклигались після заморозки, інші тепер вкриті плямами крові Валіка. В будь-якому разі, ця форма має бути зручнішою, ніж звичайний одяг — судячи з матеріалу, скоріш за все, вона гарно триматиме температуру. Костя вдягається, наскоро збирає волосся, аби те не мішалося, та вибігає з гуртожитку. Валік вже чекає на нього біля сходів. 

— Доброго ранку, — усміхається той. — Ти сьогодні навіть рано, я навіть не встиг знудитися чекаючи тебе. Добре спав? — кидає він з хитрим блиском в очах. 

При виді Валіка магія всередині знову запалюється та тягнеться за дотиком і цього разу Костя їй не противиться. Він підходить до Валіка та проводить пальцями по його руці — вчора він таки залікував її і від рани не лишилося ні сліду. Костя досі не може звикнутися з тим, що в нього є ця сила. Ще менше тижня тому він вважав свій магічний потенціал слабким та не вартим уваги, а тепер виявляється, що увесь цей час він мав одну з найцінніших серед фей сил. 

— Доброго, — повертає усмішку Костя, спостерігаючи за реакцією Валіка на такий простий дотик. — Нормально, от тільки першу половину ночі якісь кошмари снилися. Щось про крижаного демона, що кидався на мене і ніяк не хотів випускати із захвату своїх льодяних лап. Я ледь врятувався, ще б трохи і він би напевно б шию мені перегриз, — вказує він на свою шию, на якій вже не лишилося жодного сліду від того розсипу засосів, які залишив на ньому вчора Валік. 

— Шкода. Мені от навпаки наснилося, як я ніжився на сонці, — Валік кладе йому руку на шию та тягнеться за поцілунком, але Костя відхиляється та розриває дотик, посміюючись. 

— Ми хіба не поспішаємо на тренування? — питає він, хоча магія, що зацікавлено заворушилася всередині, так і благає забити на те тренування, затягнути Валіка назад в кімнату і не відлипати від нього до самого вечора. 

— Точно, — киває Валік, але по тому, як той не відриває погляду від його губ і по блиску в його очах, Костя розуміє, що думали вони зараз про одне й те саме. Костя лише сміється та рушає в сторону тренувальних майданчиків. Крізь сірі хмари на небі починає пробиватися сонце і навіть повітря вже відчувається трохи теплішим, ніж усі дні до того. 

— Сьогодні знову будеш намагатися мене скалічити чи цього разу обійдемося без зламаних пальців? — питає Костя з усмішкою. Чи то магія Валіка на нього так впливає, чи то передчуття весни в повітрі, але настрій у нього недоречно, як для такого раннього підйому, гарний. 

— Спробую тебе здивувати, — хмикає Валік поруч. 

— Вже боюся. 

Вони підходять до тренувальних майданчиків і Валік підводить Костю до частини території, що огороджена прозорим захисним бар’єром у вигляді велетенського кубу. Якщо уважно не приглядатися, то можна навіть і не помітити, що він тут є. Костя підходить ближче і торкається бар’єру рукою — той підсвічується фіолетовим, але на відміну від бар’єру, яким було вкрите каміння на смузі перешкод, цей не відпружинює дотик Кості, а піддається і пропускає його руку всередину. Схоже на принцип бар’єру, з якого зроблений їхній купол навколо академії, але Костя відчуває якусь підставу. 

— Що це таке? — повертається він до Валіка. Той стоїть трохи позаду і уважно спостерігає за його діями. 

— Як тільки ти зайдеш в середину, цей куб почне симулювати атаки на тебе, — пояснює Валік. — Твоя задача — використовуючи силу відбити їх. Все просто, — нервовий смішок виривається у Кості — просто, а як же. З Валіком просто не буває, це він вже зрозумів. 

— А якщо я не впораюсь? — питає він з підозрою оглядаючи цей бар’єр, поверхня якого трохи вібрує, ніби жива. 

— Це лише симуляція, вона ніяк не зможе тобі зашкодити, — відповідає йому Валік, але Костю це чомусь не сильно заспокоює. Його руки починають дрібно тремтіти і він стискає їх в кулаки, намагаючись не виказувати свого хвилювання. 

Костя рішуче набирає в легені повітря та робить крок в середину кубу, одночасно з цим дозволяючи світлу розпалитися в грудях — виходить навіть легше, ніж зазвичай, що і не дивно після такого тісного контакту з Валіком вчора. Він розвертається назад, аби подивитися на Валіка, але з середини кубу не видно нічого, що відбувається зовні. Все, що знаходиться за бар’єром, вкрито пеленою, ніби дивитися крізь мутне скло. Костя підходить ближче до бар’єру і проводить по ньому рукою, натискаючи — на дотик той теж став міцним, як скло. От вона і підстава. 

Костя тяжко зітхає, матюкаючи подумки Валіка, коли боковим зором помічає в кутку якийсь рух. Він швидко розвертається і бачить фігуру дівчини у довгій напівпрозорій сорочці із неприродньо блідою шкірою. Її чорні очі одразу фокусуються на Кості, не кліпаючи, а з довгого темного волосся на підлогу стікають краплі води. Мавка. 

Костя хаотично копирсається у своїй голові, намагаючись пригадати хоч щось, що буде йому корисно зараз, щоб здолати її, але в пам’яті, як на зло, порожньо. 

— Привіт, — усміхається вона та підходить ближче, починаючи повільно обходити Костю. Її мелодійний голос відлунює у Кості в голові, спонукаючи його розслабитися та піддатися її чарам. 

Коли вона повертається, Костя встигає помітити, що замість спини в неї діра, крізь яку видно її нутрощі, зотлілу плоть. Костя кривиться від цього видовища — які ж вони уроди все такі страшні в житті — в рази гірше ніж на ілюстраціях в книжках. Мавка тим часом підходить ще ближче, її кроки повільні та безшумні — якби не сліди від босих ніг, що залишаються на землі, Костя б подумав, що вона витає в повітрі, а не ходить. 

Підійшовши зовсім близько, мавка торкається своєю рукою підборіддя Кості, змушуючи зустрітися з нею поглядом. Кілька секунд вона просто вглядається Кості в очі, ніби зазираючи в саму душу, а тоді її обличчя неприродньо викривляється та починає перетворюватися. Костя з жахом спостерігає за тим, як в ньому починають проглядатися знайомі риси обличчя. 

— Сумував за мною? — схиляється до нього ще ближче мавка і навіть її голос видається Кості до болю знайомим. В голові одразу починають вспливати картинки, які він так старанно намагався витіснити усі ці роки. 

Перш ніж мавка встигає сказати чи зробити ще хоч щось, Костя виставляє руку перед собою, засліплюючи її світлом. Мавка з криком відсахується від нього — її обличчя знову перекривлюється, але цього разу Костя бачить її справжню подобу з давно прогнилою шкірою і двома чорними впадинами замість очей. Він струшує головою у спробах викинути з нею болючий образ обличчя, яке не бачив вже більше п’ятнадцяти років. 

Цього разу шар із світла, який він створює, цілить мавці просто в серце, чи що там у неї замість нього. Роздається нестерпний крик мавки, вона хапається за груди, але її нутрощі вже охоплює полум’я, що починає розгорятися сильніше і за кілька секунд вона зникає, розчинившись у повітрі. Якою б сильною не була нечисть, практично вся вона досі живе в тінях лісу, вразлива до світла. 

Але не встигає Костя навіть перевести подих, як з різних кутків кубу на нього одночасно накидаються кілька нових створінь. Костя, вже навчений досвідом, не дає зробити нечисті першого кроку і сам атакує. З різних боків на нього кидаються вовкулаки, болотяники, упирі, потерчата та купа інших істот, назв яких Костя навіть не встигає пригадати. Діючи швидко та впевнено, він йде за перевіреною схемою і пронизує променями світла грудну клітину кожної з істот — ті з жалобним вскриком розчиняються. 

Наступним перед ним знову з’являється жіночий образ, але цього разу це дуже худа жінка, з блідо-золотою, висушеною та потрісканою шкірою. Її очі сліпучо-білі, без зіниць, довге волосся заплетене в дві коси, а увесь її одяг ніби зітканий зі світла. Вона не робить жодного руху в сторону Кості, просто стоїть, трохи коливаючись — ніби дивитися крізь розпечене гаряче повітря. Костя розуміє, що з нею стара стратегія, скоріш за все, не прокатить, але вирішує хоча б спробувати. 

Він пронизує її променем свого світла і все ж таки не помиляється — полудницю, яка сама створена із сонячного світла, такі фокуси не лякають. Натомість, у Кості, схоже, вийшло її тільки розізлити. Тепер вона із виразом справжньої люті на обличчі кидається в його сторону, її руки подовжуються, а нігті загострюються, перетворюючись на справжні леза. Вона робить різкий рух своєю рукою, розсікаючи щоку Кості, і та одразу відкликається сильним болем. Симуляція не може зашкодити, а як же. 

Костя відстрибує в бік, ухиляючись від її чергового випаду, падає на коліна та закриває голову і тулуб руками, готуючись відчути на собі її кігті, але нічого не відбувається. Він прибирає руки та бачить, як полудниця завмирає посеред кубу зі спантеличеним виразом на обличчі, а з її грудей стричить величезний загострений шматок льоду. Вона кілька разів мигає і розчиняється, шматок льоду із тріском падає на підлогу і розбивається.

— Досить з тебе цієї симуляції, — Валік протягує йому руку, аби допомогти піднятися. Костя видихає з полегшенням, встає, тримаючись за руку Валіка, та виходить з кубу — стіни бар’єру цього разу легко його пропускають. 

— Симуляції не можуть зашкодити, кажеш? — із сарказмом питає Костя. Він стоїть, обперши руки об свої коліна та намагається віддихатися. 

— З твоєю щокою все в порядку, — спокійно каже Валік. — Це лише ілюзія болю була, — Костя проводить рукою по щоці і на тій дійсно немає жодного сліду від кігтів — він би навряд чи встиг так швидко зцілитися самостійно. 

— Ти все одно міг хоча б попередити, що на мене з усіх боків кинеться десяток різних монстрів, — із тоном образи в голосі кидає він, вирівнюючись.  

— Що це була за жінка? — раптом питає Валік, зустрічаючись з Костею поглядом. 

— Що? — перепитує він, досі тяжко дихаючи. 

— Та, на кого перетворилася мавка, — пояснює Валік, не зводячи з Кості пронизливого погляду своїх очей. 

— Я не знаю, — бреше Костя, відчуваючи, як серце пропускає удар при згадці його матері. — Напевно, вона намагалася зчитати в мене з голови образ хоча б когось, хто б був мені дорогим, але не змогла знайти і видала щось збірне. 

— Ясно, — киває головою Валік, але Костя готовий поклястися, що той йому не повірив. — До речі, що б ти знав, цей куб зчитує твої страхи та симулює атаки саме того виду нечисті, який тебе найбільше лякає. Тебе, схоже, лякає не стільки якийсь певний вид, скільки сама концепція нечисті, — витаючи десь у своїх думках пояснює він. 

— Давай не будемо про це, — обриває його Костя, сподіваючись скоріше перевести тему і уникнути додаткових питань. — Мені і так кошмари напевно місяць будуть снитися. 

Валік, схоже, розуміє натяк, бо більше не допитується і облишає цю тему, судячи з його погляду, вже зробивши якісь власні висновки. 

— Ну хоча б замінять тобі сни про крижаних демонів. Ходімо на арену, — похлопує він Костю по плечу та проходить вперед до тих самих арен. 

— Ти мені добити вже вирішив сьогодні, — із відчаєм у голосі протягує Костя. Він сподівався, що на цьому перфомансі у кубі його страждання на сьогодні закінчаться. 

Вони підходять до однієї з арен, на якій якраз закінчують своє тренування Микита з Дашею. Якщо до цього Кості здавалося, що опонент із силою часу є найстрашнішим у бою, то зараз він розуміє, що ні Микола, ні Андрій, ні будь-хто інший не зможе впоратися із феєм, який має силу контролю свідомості. 

Костя спостерігає за їхнім боєм на палицях і в момент, коли Даші майже вдається вибити палицю з рук Микити, Костя помічає, як той робить ледь вловимий рух рукою і обличчя Даші стає скляним і втрачає будь-який натяк на емоцію. Вона зупиняється і спокійно підходить до Микити та віддає йому свою палицю. 

— Так не чесно! — штовхає вона його в плече, повернувши собі свою волю. — Я перемагала! 

— Силу використовувати було не заборонено, — виправдовуючись, відкладає він палиці. 

— Досить з мене на сьогодні, — кидає Даша, розвертаючись. — Он ви спробуйте з ним потренуватися, — кидає вона в бік Кості з Валіком. 

— Я не проти, — всміхається Микита, теж звертаючи на них увагу. — Я ще навіть не втомився. 

Костя було вже відкриває рот аби відмовитися від такої пропозиції, але Валік штовхає його вперед до сходів на арену. Костя обертається назад, щиро не вірячи в те, що Валік здатен на таку підступність, але той лише сміється у відповідь. 

— Йди спробуй, — підштовхує його він. 

Очевидно Валік робить це аби позабавитися, спостерігаючи за Костіними недолугими спробами бою зі сторони. Костя заправляє волосся, що вибилося, за вуха та піднімається сходами, проклинаючи Валіка у себе в голові. 

— Я, якщо чесно, не знаю з чого почати, — якщо вже позоритися своїми навичками в тренуваннях, то позоритися на всю академію. Кості вже нічого втрачати — він за свою репутацію не переймається. 

Але Микита не сміється над його недосвідченістю, а лише піднімає палиці з підлоги та протягує йому одну. 

— Я не буду нападати, спробуй вдарити мене ти, — пояснює він та відходить назад на кілька кроків. 

— Окей, — киває Костя та міцніше перехоплює палицю в себе в руках. 

Костя замахується своєю палицею, цілячись, щоб вибити палицю Микити, але його рука сама собою застигає у повітрі. Він повертає голову і спостерігає за тим, як його рука сама випрямляється перед ним, розтискаючи пальці, що тримали палицю — Костя дивиться на свою руку, як на зрадницю. Микита поблажливо всміхається і забирає палицю, після чого повертає Кості контроль над його рухами. 

— Вибач, — виставляє він руки перед собою, виправдовуючись. — Але в тебе не було жодних шансів. Можливо, з твоїм соулмейтом в нас вийде бій цікавіше? — кидає він, звертаючи свою увагу вже на Валіка. 

— Можливо, — хмикає Костя, вже уявляючи цей бій. Хоч Валік і казав йому, що має силу захисту свідомості, але Костя не вдавався у подробиці того, як вона працює. У будь-якому разі, поспостерігати за тим, як хтось переможе Валіка в бою, Кості буде надзвичайно цікаво. 

В очах Валіка загоряється вогник справжнього азарту, коли він приймає виклик та піднімається сходами на арену — Костя ж спускається донизу, аби його випадково не заділо. 

— Правила ті ж самі? — перепитує Валік, забираючи в Микити палицю. 

— Практично, — хитро усміхається Микита та стає на протилежний кінець арени від Валіка. 

Судячи із впевненості, що помітна у Валіку навіть без зв’язку соулмейтів, навряд чи він збирається доставити комусь задоволення побачити себе переможеним. Він розкручує палицю у своїй руці, різко підкидає її в повітря, переоплюючи зручніше, та робить випад в сторону Микити. 

Микита схиляє голову на бік, концентруючись, і Валік падає перед ним на коліна, спираючись рукою на свою палицю. Костя помічає, як напружуються м’язи на його руках, стискається його щелепа — від тих зусиль, що докладає Валік, аби перебороти вплив Микити, його тіло починає дрібно тремтіти. Він задирає голову наверх, зустрічаючись поглядом з Микитою, а тоді повільно піднімається з колін, аж поки не випрямляється повністю. 

Микита прижмурює очі, концентруючись ще більше — з його обличчя зникає та розслаблена напів посмішка, з якою він вступав в бої до цього. Схоже, Валік для нього — єдиний справжній виклик. 

Але Валік більше не піддається його волі — він замахується палицею з наміром обеззброїти свого супротивника. Микита ухиляється та відстрибує в іншу сторону, перехоплюючи палицю міцніше у своїх руках та готуючись до справжнього бою. 

Кілька хвилин вони просто носяться ареною: Валік намагаючись таки вибити палицю з рук Микити, а Микита в свою чергу раз за разом ухиляючись від ударів, аж поки Валік не заганяє його в кут та не вдаряє з силою по його палиці — та відлітає в сторону Кості і він ледь сам встигає ухилитися, аби не отримати палицею поміж очей. 

— Ну як? — всміхається тепер вже Валік. — Стало трохи цікавіше? 

— Однозначно, — повертає йому посмішку Микита. — Не буду заважати вашому тренуванню, — театрально кланяється він та спускається з арени. — Удачі тобі, — кидає він, проходячи повз Костю. 

— Дякую, — виривається з Кості нервовий смішок, коли він озирається на Микиту, що йде в сторону мішеней до Даші. — Удача мені б точно не завадила, — бубнить він вже сам до себе. 

Він нахиляється, аби підняти палицю, але Валік його перебиває: 

— Облиш. Спробуємо сьогодні без них, — що в перекладі з мови Валіка означає “твої штани знову сохнутимуть ще тиждень, після того, як я їх заморожу”. Костя на це лише тяжко зітхає та піднімається назад на арену. 

— Мене він на коліна не ставив, — підмічає він момент із бою. — Це виглядало особистим. 

— Так і було, — киває Валік і на диво продовжує, пояснюючи: — Ми багато тренувалися разом на першому курсі. Я допомагав йому розкрити його силу. 

— Я, здається, чув цю історію і що закінчилася вона не надто добре для Микити, — згадує він ті чутки. 

— Я й не сумніваюсь, що ти там чув, — качає головою Валік. — Але він сам мене попросив підштовхнути його до його лімітів і далі, аби розкрити його здібність на повну силу. І взагалі не заговорюй мені зуби, — посміюється Валік, зрозумівши план Кості. — Цього разу нападатиму я, ти будеш захищатися. 

— Окей, — погоджується Костя, сподіваючись, що його сором хоча б швидко скінчиться. 

Костя бачить, як загоряються очі Валіка синім кольором, і напружується. Він боязливо переводить подих, доторкуючись до своєї сили та дозволяючи їй розпалитися знову — він щиро сподівається, що Валік дійсно правий і Костя просто недооцінює свій магічний потенціал.

Костя спостерігає за тим, як Валік робить легкий рух кистю руки і навколо його рук з’являється морозний туман, що обплітає його пальці, ніби граючись, та швидко розчиняється у повітрі — цей засранець ще й хизується. Але разом з тим, за таким невагомим жестом відчувається абсолютна впевненість та чіткий контроль і володіння своєю силою, чому Костя може тільки позаздрити.

Валік неспішно розминає шию та плечі, дражнячись, а тоді робить ще один жест рукою, замахуючись, і в сторону Кості летить гострий крижаний спис. Костя ледь встигає зреагувати та сформувати перед собою щит із світла. Лід проходить крізь нього, розплавлюючись — до Кості долітають лише бризки води, що вкривають його обличчя і Костя жмуриться, аби ті не попали в очі. Валік всміхається і робить ще один замах рукою, але Костя концентрується сильніше на щиті перед собою і цього разу крига просто розбивається об нього. 

— І це ти називаєш атакою? — пробує підкольнути його Костя, підбадьорений своїм успіхом. 

Валік хмикає і цього разу робить різкий рух одразу обома руками — з них розлітається кілька десятків крижаних голок, спрямованих на Костю. Костя навіть не кліпає, не втрачаючи концентрації, і Валіку не вдається пробити його щит, що безумовно не може не радувати. Боковим зором Костя помічає, що до них підходить Дамницький, спостерігаючи за боєм. 

З обличчя Валіка зникає той жартівливий напів розслаблений вираз і тепер він дійсно фокусується. Його удари стають сильнішими та швидшими і врешті-решт щит Кості жалібно мигає кілька разів та зовсім зникає. Залишившись без захисту, Костя концентрує усю свою силу в долонях, готуючись оборонятися. Але Валік знову нападає, в рази жорсткіше ніж до цього, і його удар приходиться якраз про Костіній лівій руці. Він давить в собі вскрик від того, як його руку пронизує холодом, ніби її закинули у відро з крижаною водою. Мороз проникає вглиб його м’язів, як голки, що впиваються попід шкіру. 

Але Валік не зупиняється і наступний удар приходиться по плечу іншої руки, ще один по ногам, змушуючи його відступити назад. Костя вже не втримується від вскрику, коли відчуває різкий біль у частинах тіла, що зазнали ударів і тепер починають німіти. Він починає злитися, злість трансформується в жар, що розпалюється в ньому все сильніше. Біль від ударів проходить — розігріті кінцівки знову повертають собі можливість рухатися. Костя концентрує всю магію в руках і робить крок вперед, готуючись відповісти Валіку на його жорстокість тим самим, але наступний удар приходиться Кості в самий центр грудної клітини. 

Усе його тіло здригається від нової порції різкого болю, дихання збивається і Костя, не втримавши рівновагу, падає на коліна. Холод ріже його зсередини, стискає горло, не даючи вдихнути, і усі залишки сил Костя спрямовує на відновлення. Він повертає голову до Дамницького, очікуючи не те співчуття, не те засудження дій Валіка, але той лише розчаровано хитає головою та відходить до інших фей. 

— Ти як? — нахиляється до нього Валік і кладе руку йому на спину. 

— Ти це спеціально зробив! — зі злістю кидає Костя, відштовхуючи його руки, та піднімається з колін. Всередині нього усе палає від обурення. Якби Костя не мав поєднання сили зцілення, він впевнений, що останній удар Валіка міг би виявитися для нього смертельним. 

— Ні, — хитає головою Валік, дивлячись на нього своїм тим самим скляним поглядом. Костя, звісно, ще не експерт по міміці Валіка, але вже помітив закономірність, що настільки сильно відгороджується від нього своїм ментальним бар’єром той лише тоді, коли хоче щось приховати. 

— Так, — наполягає на своєму Костя, із викликом дивлячись в очі Валіку. — Коли підійшов Дамницький. В мене виходило відбивати твої атаки, ти спеціально в рази збільшив силу. 

— Значить недостатньо добре виходило, — байдуже знизує плечима Валік і Костя не розуміє, що з ним сталося за ці кілька хвилин. Він потирає рукою грудну клітину, яка ще досі відчувається, ніби горить зсередини. — Я піддавався тобі спочатку. 

— Піддавався? — не вірить своїм вухам Костя. — Якби я нічого не зробив, ти б мені голову проломив на початку тим списом! — викрикує він. 

Він готовий поклястися, що Валік зробив це спеціально. Мало того, йому здається, що в останньому ударі той застосував ледь не максимум своєї сили. Але чому? Щоб вразити Дамницького? Той і так знає про можливості Валіка і навряд чи був здивований. Костя впевнений, що тут було щось іще, але що саме він ніяк не може розгадати. Ніби він хапається за дрібниці, випускаючи з уваги очевидну відповідь десь на поверхні. 

— Зустрінемося завтра, добре? — зм’ягчається трохи Валік і переводить тему. — Ми сьогодні ввечері збираємось в місто за випивкою нам на вечірку, повернемося пізно. 

— До фей розуму за їх творіннями звертатися не бажаєте? — все ще з образою кидає Костя, намагаючись розгледіти ще хоч щось на обличчі Валіка. 

— Ні, дякую, — всміхається Валік, але його очі залишаються такими ж холодними і відстороненими. — Мені вистачило тієї бурди після церемонії. Ми на сьогодні все. 

Костя злиться. Він розвертається, навіть не прощаючись, та йде до гуртожитку. Він вже втомився грати в клятого детектива зі своїм власним соулмейтом. Після гарячого душу і прісного сніданку, приправленого почуттям злості і нерозуміння поведінки Валіка, Костя намагається зосередитися на парі та на конспекті з зародження та еволюції фейської магії. Один за одним він прокручує в голові варіанти того, що могло так різко змінити настрій Валіка, але ні до чого конкретного так і не доходить. В якийсь момент найбільш логічним поясненням йому починає здаватися те, що у Валіка були якісь давні родичи з роду вовкулак і тепер його так коробить на кожну фазу місяця. 

Костя механічно виводить слова в конспекті лекції, навіть не розуміючи їх суті, поки поглядом не чіпляється за останню написану фразу. 

— Що він щойно сказав про приховані магічні здібності? — Костя штовхає Кухарчука, що сидить поруч і вже мало не клює носом парту. 

— М? — протирає очі той, схоже навіть не одразу розуміючи, де знаходиться. — Я не знаю, я не слухаю. 

— Та бля, а шо ти на цьому курсі взагалі робиш тоді? — роздратовано кидає Костя. 

— Насолодитися голосом Венедчука прийшов, — не менш роздратовано відповідає йому Кухарчук. — Шо ти хочеш від мене? Дай поспати. 

— Ясно, — Костя піджимає губи та повертається до Венедчука. — Пане Олександре, а можете, будь ласка, повторити про приховані магічні здібності? 

Венедчук відривається від книги, з якої читав, та фокусує здивований погляд на Кості, поправляючи окуляри на носі. Схоже, що він сам зацікавлений у викладанні свого предмету не більше, ніж Кухарчук поряд. 

— Я сказав, — прокашлюється він, — що в певних випадках магічні здібності можуть проявлятися не одразу, а лише у випадку сильного стресу чи небезпеки. 

— Тобто сила може розвинутися сама? Випадково? — піднімає брови Костя. Страх, пережитий при виді пораненого Валіка, цілком міг слугувати необхідним поштовхом, але ж себе зцілювати він міг задовго до цього, хоч і не усвідомлюючи як. 

— Ні, не випадково, — хитає головою Венедчук, очевидно вражений таким інтересом до свого предмету. Костя не може пригадати, щоб хтось до цього на його парах ставив питання. — Усі сили, що має фей чи фея, закладені в них з народження від батьків чи попередніх поколінь. Тобто, якщо у двох феїв води народжується фея вогню, це може статися лише за умови, що раніше в роду вже були феї вогню і ця сила вже текла в їхній крові, просто активізувалася саме на цьому моменті. А якщо цих здібностей більше ніж одна, то іноді для розвитку додаткової просто необхідний поштовх. 

— Тобто, фей може народитися з однією силою, а потім розвинути іншу з тих, що вже були в роду? — Костя хмуриться, стараючись зрозуміти пояснення Венедчука і вичленити звідти щось корисне. 

— Ні, не зовсім, — виправляє його той. — Усі сили, якими володіє фей, закладені від самого народження. Їх можна тренувати та розвивати, але відкрити для себе нову силу, не закладену від народження, неможливо. 

— Тобто взагалі немає шансів отримати силу, з якою ти не народився? — звертає Костя назад розмову до тієї теми, що цікавить його зараз найбільше. 

— Єдиний варіант — це якщо хтось передасть фею цю силу в спадок. Але це трапляється дуже рідко, зазвичай лише у випадку, якщо фей чи фея, що передає силу, знаходиться на межі смерті. Це дуже складний старовинний ритуал, який не кожному під силу втілити в життя. 

— А чи може таке бути, щоб якусь із сил не помітили під час вступу в академію? — пробує останній варіант Костя. 

— Це неможливо, — впевнено відповідає Венедчук. — Кристал, що використовується для визначення сил фей, бачить всі приховані та потенційні для розвитку сили. Чому ви питаєте, Костя? — із дивним тоном в голосі питає Венедчук, поглядаючи на Костю з-під своїх окулярів. 

— Просто науковий інтерес, — Костя намагається зобразити байдужий тон в голосі і опускає голову назад до конспекту. 

***

Надворі вже зовсім стемніло, коли Костя йде до старих теплиць. Від подій останніх п’яти днів вже голова йде обертом, тож йому хочеться хоча б кілька хвилин на самоті, де його ніхто не зачіпатиме. Він підходить до поваленого дерева практично на межі з куполом і сідає на нього, зариваючи долоні в сніг, що ще не розтанув тут. Місцями з-попід снігу вже починає проглядатися зелень трави, навіть трохи ранувато цього року. 

У Кості досі не вкладається в голові те, що він міг прожити дев’ятнадцять років, не знаючи про свою силу зцілення. Якщо і припустити, що ця сила передалась йому у спадок, то від кого? Батько, взагалі був людиною, відповідно, без жодних сил взагалі. Хоч він і заробляє собі зараз на життя ремонтом всілякої техніки, в тому числі і тієї, що працює на поєднанні магії з електрикою, в ньому самому від того магії не більшає. А мати хоч і була досить сильною феєю, все одно лишалася феєю звичайного світла. Якби хтось в роду і мав таку силу, Костя б точно про це знав. 

Та навіть якщо і припустити, що сила зцілення якимось дивним чином спала в ньому увесь цей час, доки її не пробудив Валік, то як кристал міг її не помітити? Той самий кришталь, який за словами Венедчука, ніколи не допускається помилки. І якщо сила не могла розвинутися в ньому з нуля, але її не виявили під час вступу в академію, то звідки вона в біса в ньому взялася? Костя лише додає це до купи питань в своїй голові, відповіді на які він не має. Чомусь останніми днями ця купа почала зростати з неймовірною швидкістю, значно перевищуючи ту купи з питаннями, відповіді на які Костя мав. 

Ще й з Валіком цим він вже відчаявся взагалі хоч щось зрозуміти. Той очевидно щось приховує і веде якусь гру, сенс якої Костя ніяк не може вловити. Таке враження, що йому бракує головної частинки пазлу, що б розставила усе по своїх місцях. І ця частинка уперто продовжує від нього вислизати. Його поведінка та різкі перепади настрою, що не піддають жодній логічній аргументації, ніяк не виходять у Кості з голови. Він думав, що лід між ними поступово починає танути після вчорашнього вечора, але, вочевидь, помилився. 

Занурений у свої думки, Костя не одразу помічає, як холодний вітер починає здійматися навколо і забирається йому під куртку. Ліс за куполом повністю занурений у пітьму, між деревами не проглядається зовсім нічого, але Костя готовий поклястися, що він щойно помітив якийсь рух там. Він підводиться з дерева на якому сидів, підходить ближче до куполу, але не може розгледіти нічого. Не зважаючи на це, Костя буквально шкірою відчуває, як за ним хтось спостерігає з-за тіней дерев.

Він обережно торкається бар’єру перед собою руками — від дотику той починає підсвічуватися фіолетовим кольором, готовий пропустити Костю назовні в ліс. Від чогось у Кості складається враження, що той, хто спостерігає за ним з тіней лісу, тільки цього і чекає. Від відчуття чужого пронизливого погляду на собі волосся починає ставати дибки. 

В цьому лісі ніколи не водилося нічого страшніше за мавок і вовкулак, з якими він вже зустрівся сьогодні в кубі, але Кості раптом пригадується історія про смерть селянина. Якщо в них і завівся якийсь новий сорт чортівні, Костя точно не буде тим, хто побіжить в ліс серед ночі перевіряти, що ж це. Він відходить від бар’єру та швидко йде в сторону гуртожитків, не розвертаючись. 

Погляд на собі він відчуває, аж поки не завертає за теплиці.