Правила співпраці

The ground wrings an unknown strain

Hear the prattle of the birds flying our way

The trees sway to the young one’s piping

Will you stay to listen to me sing?

Neath the grave is heart — Yaelokre 

 

Костя прокидається від наполегливого стуку в двері. Від ледве продирає очі — світло від сонця падає якраз на те місце ліжка, де лежить його голова, в роті сухо і якось гірко після випитого вчора, а вся ковдра збилася кудись в ноги. Він зі стогоном перевертається на інший бік, намагаючись заховатися від сонця, але противний звук з боку дверей не зупиняється. 

— Блять, кого там принесло в таку рань, — чує Костя роздратований голос Міші та скрип його ліжка, коли той піднімається і йде до дверей. 

Костя накривається з головою ковдрою, поклавши зверху ще подушку, аби заглушити всі набридливі звуки. Він уже починає провалюватися назад у свій сон про монстра із печива, що намагався відібрати у нього шкарпетки, коли відчуває, як з нього одним ривком стягують ковдру. Тяжко зітхнувши, Костя забирає подушку і вже збирається розказати Міші усе, що він про нього думає, але, розплющивши очі, він бачить перед собою Валіка. 

— Доброго ранку, — ласкаво посміхається той. — У тебе п’ять хвилин на збори, я чекатиму тебе надворі, — сказавши це, він різко розвертається та виходить з кімнати, хлопнувши за собою дверима. 

— Ти теж це бачив? — звертається Костя до Міші, потираючи очі.  

— М-м? — хрипить той, вже повернувшись назад до свого ліжка. — Бачив. Це твій соулмейт прийшов, якщо ти раптом забув, хто він. 

— О сьомій ранку? — кидає погляд на годинник Костя. 

— Тренування починаються рано. 

— А я яким боком до них? 

— Бля, — роздратовано видихає Міша, — Костя, ну піди і запитай у нього, я, блять, звідки знаю. Дай поспати, — він накривається ковдрою та розвертається спиною до Кості. 

Тяжко зітхнувши, Костя піднімається та тягнеться за пляшкою води на столі — напившись, підходить до шафи у пошуках якихось штанів і кофти. Із напів заплющеними очима він натягує на себе перше, що попадається під руку. Привиди на годиннику поруч ще мирно дрімають у своїх кріслах і Костя їм заздрить. Він би зараз виміняв будь що на ще хоча б годинку сну. Навіть не намагаючись привести до ладу своє волосся Костя залазить в кросівки, накидає наверх куртку та виходить з кімнати. 

Ранкове морозне повітря обпікає щоки і Костя натягує капюшон, намагаючись втягнути голову кудись в плечі. Сонце засліплює його і він не одразу помічає Валіка, що стоїть біля виходу з гуртожитку, спершись на стіну. 

— Ну нарешті, — нетерпеливо кидає той. Він виглядає занадто бадьоро, як для такої ранньої години. Укладене волосся, начищені кросівки з білосніжними шнурками, свіжа форма для тренувань. Костя окидає поглядом власні розтягнуті на колінах штани і пошарпані кросівки. — Ходімо, тренування вже скоро почнеться. 

— А я яким боком до твоїх тренувань? — повторює своє питання Костя, не з рушаючи з місця. Він вже і сам починає розуміти відповідь, але у памʼяті спливає вчорашня розмова між ними і в ньому розгоряється дитяче бажання робити все наперекір. 

— Ми з тобою соулмейти, — Валік трохи кривиться на цих словах, але продовжує, — а отже маємо тренуватися разом, — підтверджує його здогадки він. 

— І навіщо ж тобі в бою такий нездарний напарник, як я? — схрещує Костя на грудях руки. 

Валік тяжко зітхає, ніби не розуміючи за які такі гріхи ця проблема звалилася на його плечі, а тоді підходить до Кості і серйозно вдивляється в його обличчя. Його очі в ранковому сонячному промінні яскраво блакитні, але такі ж холодні, як і повітря навколо. 

— Слухай, нам багато чого треба обговорити і ми можемо зробити це за обідом. Але зараз тренування, на яке я не можу запізнюватися. 

Щось в тоні його голосу видає справжнє напруження і знервування — через запізнення на тренування чи через що інше, Кості лишається лише гадати. Хоча б немає тієї пекучої ненависті, якою Валік облив його вчора ввечері. Для того щоб хоча б спробувати побудувати нормальні стосунки, комусь із них таки доведеться зробити перший крок на зустріч і Костя розуміє, що цим кимось доведеться бути йому. 

— Добре, — здається він і Валік знову зітхає, але цього разу ніби з полегшенням. 

— Тренувальні майданчики в тій стороні, — вказує він. 

— Я знаю, де тренувальні майданчики, — огризається Костя. 

Після вчорашнього снігопаду, що, схоже, продовжувався усю ніч, снігу насипало немало. Костя ховає руки в кармани, а ніс у ворот своєї куртки. Як би солодко він міг зараз спати — його пари починаються тільки об одинадцятій. 

Тренувальні майданчики являють собою величезний відкритий простір із купою всіляких пристосувань, що застосовуються, власне, для тренувань. Тут є і смуги з перешкодами, і купа різного виду мішеней, зброї, арени для самих боїв. Костя спостерігає за тим, як кілька фей, що займають одну з таких арен зараз, борються між собою. 

Підійшовши ближче він впізнає в цих феях Зирянова і Лузана — ще одну пару соулмейтів. Вони обидва мають силу управління часом, але Костя ніколи не вдавався в тонкощі і не бачив застосування їхньої сили в бою. А виглядає це справді жахаюче. Андрій рухається ареною з такою швидкістю, що Костя навіть не може прослідкувати за ним очима — здається, що той просто телепортується з одного місця арени на інше. Костя не уявляє, як можна перемогти фея, який здатен рухатися швидше, ніж сам час.

Але Микола, схоже, зовсім не почувається дезорієнтованим. Він заплющує очі на кілька секунд, концентруючись, а тоді розводить руками і на арені зʼявляється одразу з десяток напів прозорих та позбавлених кольору проекцій Андрія. Після цього Микола фокусується очима на одній з них, хапає проекцію за плечі та з силою відкидає його на інший кінець арени. Всі проекції одразу збираються назад в одного цільного Андрія, що кривиться від болю, лежачи на землі. 

Костя сковтує густу слину та повертається до Валіка. 

— А що саме ми робитимемо тут сьогодні? 

— Я зазвичай тренуюся зі зброєю та проходжу смугу перешкод. Що робити з тобою я поняття не маю. Артем Михайлович, — окликає він. Костя розвертається і помічає Дамницького, що теж спостерігав за боєм. 

— Доброго ранку, — усміхається він та підходить до них ближче. — Костя, радий вас бачити у своєму класі. 

— Так, і я радий, — Костя намагається вичавити з себе щось схоже на усмішку. 

— То який в нас план на сьогодні? — питає Валік і Костя сподівається, що його сьогодні пошкодують і дозволять просто відсидітись на лавці, спостерігаючи. 

— Поки між вами ще не налагоджена взаємодія, я не вимагатиму багато. Сьогодні спробуйте просто побитися на деревʼяних тренувальних мечах, відчути темп один одного, — надає інструкції Дамницький та відходить, повертаючи свою увагу до інших фей. Усі надії Кості вийти звідси цілим і неушкодженим поступово стухають. 

Валік окидає Костю таким поглядом, ніби хоче щось сказати, але врешті-решт вирішує стримати свої коментарі. Він лише піджимає губи та йде до стелажу зі зброєю. Костя плететься за ним. 

— Ти ж в курсі, що востаннє ці палки я тримав у руках ще на першому році на загальній підготовці? — Костя згадує як тоді випадково ледь не вибив око одній феї. Перспектива знову брати ці палиці і виходити на арену зовсім його не приваблює. 

— Я здогадався, — натягнуто спокійно відповідає Валік, оглядаючи палиці. На стенді Костя помічає кілька десятків різної довжини, вкритих різноманітними символами. Валік обирає між декількома варіантами і кивнувши на щось самому собі, бере звичайні деревʼяні без жодних візерунків. 

— Яка між ними різниця? — киває Костя на стенд.

— Уся зброя має свої особливості. Якась додає швидкості, якась сили удару. Ці найбільш безпечні для першого використання. 

— І які особливості мають вони? 

— Жодних. Це просто два шматки дерева, — Валік передає йому одну з палиць та піднімається на арену поруч. 

Костю починає дратувати таке ставлення до себе. Він також піднімається і спостерігає за тим, як Валік скидає куртку, а за нею і кросівки. Костя слідує його прикладу. Холод одразу проходиться усім його тілом, обпікаючи босі ноги, вітер роздуває волосся в різні сторони. Він міг би використати свою силу, аби зігрітися, але це потребує занадто багато концентрації, яка і без того зараз буде необхідна для того, щоб впоратися з цим деревʼяним знаряддям катувань. 

— Готовий? — питає в нього Валік і Костя киває, не до кінця розуміючи, до чого саме він має бути готовим. 

Валік робить різкий випад в його сторону і Костя ледь встигає відскочити в бік, аби його не заділо палицею. Валік робить ще один випад, вибиває з рук Кості палицю, обеззброюючи його, та наставляє свою йому на шию. 

— Якби це був справжній меч, ти б вже попрощався з життям, — холодно кидає він.

Костя роздратовано відштовхує його палицю від шиї та підіймає свою з землі, міцно стискаючи її в руках. Він прибирає волосся, що лізе в очі, шкодуючи, що не зібрав його. Цього разу він пробує атакувати першим, але Валік знову виявляється прудкішим. Він смикає Костю за його ж палицю на себе, вириваючи її, та збиває Костю з ніг своєю ногою. Костя шльопається на землю, боляче вдаряючись ліктем. Валік цього разу наставляє на нього одразу дві палиці.

— Кгм, кгм, — прочищає горло Дамницький поруч, очевидно не вражений таким недолугим поєдинком. — Хлопці, я тут подумав, спробуйте все таки використати свою силу. Один нападатиме, інший захищатиметься, потім навпаки. Головне не використовуйте занадто багато сили. І спробуйте не повбивати одне одного, — остання репліка була промовлена так тихо, що Костя не був впевнений у тому, що почув.

Він піднімається, отряхуючи свої штани та тримаючись за пошкоджений лікоть. 

— І що тепер? — питає Костя. 

— Ти нападай першим, — сухо відповідає Валік, відкладаючи палиці. Його погляд зосереджений, сфокусований на Кості, наче той дійсно його здобич на полюванні. Костя ж почувається більше як загнаний в куток кролик. 

— Як? 

— Господи боже, — зітхає Валік, потираючи перенісся. Кості здається, що він вперше чує згадку бога у стінах цієї академії. — Зроби будь що, що ти можеш. Уяви, що я твій найзапекліший ворог і зараз ти бʼєшся на смерть зі мною. 

— Але якщо я тебе пораню.., — починає Костя, але Валік його перебиває.

— Ти мене не пораниш. Починай. 

Костя намагається сконцентруватися, але цього разу він не заплющує очі, фокусуючи свій погляд на Валіку. Він уявляє, як світло розгоряється у нього в грудях все сильніше, стікає до рук. Подумки він намагається надати цьому світлу форми, відокремити його від себе. І в нього виходить — світло збирається в шар, який він жестом направляє в сторону Валіка. Але той, здається, не докладаючи жодних зусиль, виставляє перед собою руку і шар зі світла наштовхується на крижану стіну. 

— І це все? — знову підначує його Валік. 

Костя починає злитися і другий шар в його руках формується вже швидше та трохи більшим, проте знову розбивається об захист Валіка. Світло у власних грудях палає, Костя відчуває, як горять його очі. Він пробує ще, і ще, але Валік майстерно відбиває кожну атаку. Його очі також починають загорятися синім кольором — чи радше замерзати. 

— Відбивайся, — раптом вигукує він, але Костя ніяк не встигає зреагувати. 

Хвиля холоду проходиться усім його тілом і за секунду його одяг покривається товстим шаром льоду, зковуючи його рухи і не даючи пошевелитися. Він намагається використати силу, аби розтопити лід, але світло в грудях згасає і власна сила видається зовсім недосяжною зараз. 

— Я думаю, на сьогодні досить, — знову втручається пан Дамницький. — Валік, ви далі на смугу з перешкодами. Костя, а ви, — він оглядає його співчутливим поглядом, — ви вільні на сьогодні. Чекатиму вас на тренуванні у завтра вранці. 

Валік проходить повз Костю, навіть не думаючи йому допомогти, та слідує за Дамницьким. А Кості нічого не лишається, крім як силою хоча б розламати лід на необхідних суглобах, аби дошкандибати назад до гуртожитку. 

*** 

Костя сидить на лавці за столиком для пікніку і сумно дожовує свій обід. Навіть улюблені корзинки з фруктами, що подавались сьогодні, не піднімають йому настрою. Після ранкового сорому він ледь доплівся до гуртожитку. Прийняти гарячий душ в одязі було тим ще експірієнсом, він вдячний, що хоча б не застав нікого в душевих — ще було занадто рано. Пара історії після цього видалася як ніколи печальною. Костя увесь час думав про тих фей, які трагічно загинули в боях з нечистю, бо вони запнулися об власну ногу та впали головою прямо в пазури якогось чудовиська.

Але на вулиці була дійсно гарна погода, тож за обідом усі студенти повиповзали надвір, гріючи промерзлі за зиму носи на сонці. Костя одразу запримітив Валіка і його компанію за одним зі столиків, тож потягнув Мішу, Рому та Фіму за найдальній столик на межі з фермою. Ті були в курсі його ранкового перфомансу, але тактовно уникали коментарів з цієї теми, за що Костя був неймовірно вдячний. 

— Може у вас вийшло б домовитися тренуватися окремо? — обережно питає Міша і Костя піднімає на нього скептичний погляд. — Так, я знаю, що це обовʼязково, але ж різні бувають ситуації. Вони не можуть очікувати від тебе, що ти за кілька місяців опануєш усі навички, які Валік здобував роками на тих тренуваннях. 

Костя опускає понурий погляд назад до корзинки з фруктами, що колупає в руках, відділяючи від неї бортики. 

— Байдуже, можуть вони таке очікувати, чи не можуть — вибору я все одно не маю. Хіба що ви вмовите фей часу повернути мене в минуле і зробити так, щоб на церемонії мені дістався будь хто інший, крім Валіка. 

— Спробуй підійти до цього з іншого боку, — пробує Фіма. — Це шанс навчитися чомусь новому, що б ти ніколи не почав вчити з власного бажання. Та і плюс це лише до червня, потім ви складете іспит і розійдетесь як Ромині штани, які колись розідрало на дві частини у пранні.

— Йому потрібен партнер для полювань, — Костя пропускає повз вуха порівняння його стосунків з соулмейтом із розідраними штанами. 

— Ну то хай шукає собі цього партнера в комусь іншому, — не здається Фіма. — Хто сказав, що саме ти маєш забити на усі свої бажання і виконувати те, чого хоче він? Те, що він твій соулмейт, не робить тебе його рабом. 

— Тобі потрібно всього лише пережити чотири місяці до іспиту та сам іспит, — намагається заспокоїти Міша. 

— Всього лише, — понуро повторює Костя. 

— Костя, ну йоб твою мать, що за настрій? — не витримує Фіма. — Тебе послухать, то хоч лягай і вмирай прям зараз. Ну да, твій соулмейт трошки уйоба, якому цікаві лише його власні цілі і бажання. Але ж він все одно твій соулмейт і щось спільне між вами обовʼязково знайдеться, просто треба спробувати якось налагодити контакт. 

Костя виколупує з корзинки ягоди лохини і думає над тим, що у нього може бути спільного з людиною, у якої в погляді читається готовність задушити тебе голими руками за необхідності. Кості досі здається, що це все чийсь злий жарт, зараз з цього тістечка вискочить Дамницький зі словами «Сюрприз! Шо, повівся? Не сси, зараз скажу тобі твого справжнього соулмейта». 

— Я спробую, — здається він, не маючи бажання продовжувати цю розмову. — А тепер досить про мене, розповідайте у вас там що і як. 

Усі троє одночасно переводять погляд на Мішу і той так і застигає, не донісши виделку до рота. 

— Що? — спантеличено питає він. 

— Як там справи у Свєти? — Фіма підпирає підборіддя руками і зображує закоханий погляд. 

— Нормально, — при згадці Свєти румянець починає розповзатися щоками Міші і Костя радіє, що хоч у когось справи йдуть добре. — Ми ще дуже мало спілкувалися, але вона видається милою. 

— М-м, милою, — протягує Фіма і Рома штовхає його ліктем в бік. 

— Ну а ви що? — Костя звертається до Фіми і Роми у спробах врятувати Мішу. — Обрали вже коли проводитимете ритуал? 

— Ми його вже провели, — посміхається Рома. 

— Що? — хмуриться Костя. Він лише зараз розуміє, що про ритуал знає дуже мало, самі лише уривки з розповідей інших та ті крихти знань, що лишилися з лекції на першому курсі. 

— Так, вчора вночі, — знизує плечима Фіма і підтягує рукав куртки, демонструючи символ Спорідненого полумʼя в себе на запʼясті. 

— І як? — Костя розглядає зображення подвійного полумʼя, поєднаного в одне, яке злегка підсвічується та переливається, поки Фіма не опускає рукав.

— Нормально, трохи незвично, — Рома зустрічається поглядом з Фімою. — Звʼязок ще зовсім нестабільний, але іноді я відчуваю деякі емоції Фіми, особливо яскраві. 

— Одразу на наступний день після ритуалу? — Міша здивовано підіймає брови. 

— Так, — киває Рома і Фіма його підтримує. — А ще руки постійно так і тягнуться торкатися одне одного.

— Прикол, — тільки і видає Костя. Ритуал дозволяє поєднати сили та розуми двох соулмейтів, але рідко кому вдається досягти звʼязку так швидко — для цього потрібні щоденні зустрічі і тісний контакт. Костя думає над тим, щоб навідатися сьогодні в бібліотеку і дізнатися трохи більше. 

— Прикол буде, якщо ми зараз на теорію і практику угод з надприродними істотами запізнимось. Нікітюк нам потім голови повідриває і цим же істотам в знак угоди піднесе, — починають складатися Міша та Рома з Фімою. — Костя, в тебе вже все на сьогодні? 

— Так, я зараз в бібліотеку збираюся, нам задали реферат про кореляцію між фазами місяця та частотою появи мавок, — видає він перше, що приходить в голову. — Доведеться купу книжок перелапатити, щоб знайти нормальні приклади. 

— Ясно, удачі, — співчуває Міша. — Якщо що, кімната сьогодні на вечір в твоєму розпорядженні, ми зі Свєтою домовились зустрітися, — слова про вільну кімнату він виділяє з дуже явним натяком. 

— Супер, — байдуже реагує Костя. — Нарешті зможу з твоїми флоридумами усамітнитись. 

— Радий, що не будете нудьгувати без мене, — усміхається Міша. 

Костя видавлює із себе посмішку та повертається до своєї корзинку з фруктами, яка вже більше нагадує пюре із фруктів та тіста. Він відставляє її в сторону, витираючи руки об штани. Більшість студентів вже розійшлися по наступним парам, але Валік ще сидить за своїм столиком і сміється над чимось разом з Миколою. У світлі сонячного проміння від виглядає як крижана скульптура, які розставляють біля входу до головного корпусу перед Новим роком — навіть вираз обличчя такий самий неприродньо ідеальний. 

Ніби відчувши на собі погляд, Валік повертає голову і Костя швидко відводить погляд. Не вистачало йому ще щоб цей містер «Я тут самий піздатий і ахуєнний, а ви навіть нігтя мого не вартуєте» думав, що Кості зайнятися більше нічим, крім як витріщатися на нього. Він встає зі свого місця, забирає залишки свого обіду, щоб викинути в смітник, і йде в сторону головного корпусу, де розташована бібліотека. 

 

Світло з величезних вікон на всю стіну заливає залу для читання і Костя помічає, що сьогодні тут практично нікого немає, що не дивно — семестр тільки розпочався і завалити роботами викладачі їх ще не встигли. Перед іспитами зала зазвичай забита і більшість студентів сидять просто на підлозі біля стелажів із книгами. Костя минає секцію з книгами про захист від нечисті та темних істот, класифікації лісових мешканців та йде в кінець зали до секції ритуалів. 

Ритуали серед фей проводяться досить рідко і практично всі вони повʼязані з соулмейтами, тож і книжок у цьому відділі не густо. Костя проводить пальцем по полиці, струшуючи пил, і доходить до товстої книги в шкіряному переплеті з лаконічною назвою «Ритуали для соулмейтів» — те, що треба. 

Він дістає книгу, отряхує її від пилюки та проходить до єдиного столу біля стіни. Вікна до цієї частини залу вже не доходять і Кості доводиться зосередитись, аби запалити маленький шар із світла перед собою. Він розгортає книгу, стараючись робити це акуратніше, аби не пошкодити і без того потріпані сторінки, і швидко прогортує до ритуалу Поєднання. 

Він пропускає кілька абзаців із розмірковуваннями про важливість визначення свого соулмейту і розділення своєї сили з ним та доходить до практичної інформації.

«Для того, щоб встановити звʼязок між двома соулмейтами, — йдеться в книзі, — після церемонії визначення свого Спорідненого полумʼя феї мають провести ритуал Поєднання, що дозволить їм відкрити свої розуми і душі одне для одного. Ритуал має проводитися у світлі полумʼя двох свічок. Пара соулмейтів має промовити клятву, дивлячись одне одному в очі та відкинути усі ментальні барʼєри, відкрити свої розуми. Коли вони будуть готові, потрібно дотягнутися до своєї сили і дозволити їй вільно блукати тілом, перетікати в тіла одне одного через дотик. Ритуал вважається успішним, якщо після його завершення на тілі обох соулмейтів зʼявляється знак — символ Спорідненого полумʼя. 

Після цього соулмейти мають підтримувати цей звʼязок, дозволяти магії перетікати в тіла одне одного, відкидати одне за одним усі ментальні блоки. Робити це потрібно доти, поки сил не стане достатньо для трансформації та розкриття крил. При досягненні максимального потенціалу Поєднання, соулмейти зможуть відчувати стани та настрої одне одного. Їхня сила стане єдиною, а розуми нероздільними».

Костя проходиться текстом клятви на давньофайрійській мові, освіжуючи її трохи в пам’яті і гортає далі. Він доходить до допоміжних талісманів, серед яких помічає маленький скляний шар, що має носитися на шиї і наповнюватися силою соулмейта, в такий спосіб допомагаючи зберігати контакт навіть на відстані. Прочитавши примітку, що застосовуються цей шар лише в тих випадках, коли феям не вистачає власних сил та навичок, аби впоратися з Поєднанням, Костя захлопує книгу. 

Отже, в принципі, спати їм не обовʼязково. Не те щоб він розраховував побачити в книзі детальну інструкцію “як правильно звабити свого соулмейта, щоб магія перетікала між вами ще ефективніше”, але відсутність інформації про обовʼязковий секс не аби як радує його. Якщо пощастить, то можливо можна буде домовитися на те, щоб просто за ручки з Валіком триматися по десять хвилин на день.

Для достовірності перелапативши ще кілька книжок і не знайшовши в них нічого нового, Костя піднімається, жестом розчиняючи шар зі світла, та повертає книжки на полицю. Проходячи між стелажами у відділі вимерлих потвор, Костя чіпляється поглядом за напів порожні полиці тут. Він хмуриться, не розуміючи кому знадобилося одночасно стільки книг про створіння, що давно вимерли, але не надає цьому багато уваги. Він виходить з бібліотеки і йде назад до гуртожитку. 

Старе ліжко поскрипує, коли Костя запалюється на нього, але витримує. Втома після такого раннього підйому починає накривати його, очі заплющуватися самі собою і Костя провалюється в сон. 

Прокидається він від такого самого настирливого стуку у двері, як і вранці. За вікном вже темно, хоча по відчуттях він приліг лише на кілька хвилин. Стукіт не припиняється і Костя встає з ліжка, вилаявшись собі під ніс і жестом засвітивши кристал біля ліжка. Він ривком відчиняє двері, і так здогадуючись, кого він там побачить — і не помиляється. Валік окидає його байдужим поглядом з ніг до голови і, навіть не спитавши дозволу, проходить всередину. Костя також оглядає себе — він зараз у звичайних джинсах і чорному светрі. Одяг, що постраждав вранці, ще досі в сушці. 

— Що ти тут забув? В тебе є ще якісь нічні тренування, на яких я маю тебе супроводжувати? — Костя зачиняє двері і спирається на них спиною, склавши руки на грудях. Він зараз абсолютно не в гуморі для чергової порції принижень. 

— Звідки в тебе це? — Валік зацікавлено зупиняється біля стіни і вказує на годинник, що висить на тій. Привиди на годиннику оглядають Валіка з опасінням і Костя їх прекрасно розуміє. 

— Подарунок, — відрізає Костя, не маючи бажання вдаватися в подробиці. — Чого ти хочеш? 

Валік відвертається від годинника і проходить далі кімнатою. Він сідає на ліжко Кості та тяжко зітхає, ніби намагаючись зібрати до купи усю свою витримку, аби не наговорити нічого зайвого. 

— Вибач за те, що вийшло вранці, — зустрічається він поглядом з Костею. — Я знав, що ти не відібʼєш атаку, і зробив це спеціально. 

Костя хмуриться, не очікувавши такої щирості. 

— Стало легше? — хмикає він, проходить до ліжка Міши і теж сідає. 

— Якщо чесно, трохи, — ніяково посміхається Валік. — Я розумію, що ти тут ні до чого і не ти винен в тому, як все склалося, але за останні пару днів дуже багато чого накопичилося і я не зміг втриматися. 

— Ясно, — знизує плечима Костя. — Вибачення прийняті, — він не звик довго ображатися на людей та і на одяг той йому в принципі байдуже — що він не висохне чи що. Набагато більше його бісить саме ставлення Валіка, ніби Костя — це мала дитина, за якою треба тільки нагляд і яка сама ні на що не здатна. 

Валік не зводить погляду з Кості і в його блакитних очах той не помічає нічого, окрім криги. Суцільний холод, не пробиваєма броня, за якою не прочитати жодного натяку на справжні емоції. Якщо взагалі якісь, крім злості, в нього, звісно, є. 

— Можливо, було б простіше, якби ми вигадали якісь правила співпраці? — пропонує Валік першим. 

— Дай вгадаю: одним з них будуть обовʼязкові тренування щоранку, на які я маю проміняти свій сон, — Валік на це піджимає губи. 

— Я не можу тренуватися без свого соулмейта, — зітхає він. — Це частина програми, яку складав не я. Усі, хто беруть участь в підготовці до полювань, складатимуть додатковий іспит. Окрім звичайної демонстрації своїх нових крилець і здібностей, ми маємо на практиці довести свої навички боротьби — нас відправлятимуть у ліс на завдання.

Костя зі стогоном відкидається на стіну назад і закриває очі руками, потираючи. Звісно він чув, що іспити у тих, хто бере участь в програмі полювань, жорсткіші, але ніколи не вдавався у подробиці. 

— Полювання на справжніх монстрів? У лісі за куполом? І я маю йти з тобою? — із приреченою інтонацією перепитує він, не відриваючи рук від очей. 

— Так, — без краплі співчуття відповідає він. 

— Чи могло моє життя стати ще кращим? — запитує не стільки у Валіка, скільки у самої долі він.

— Стане, коли ми дійдемо до ритуалу Поєднання, — Костя таки розплющує очі і на обличчі Валіка він помічає приблизно стільки ж ентузіазму з приводу ритуалу, як і напевно на своєму. 

— І коли ми будемо його проводити? — тоскливо питає Костя. Від думок про те, що йому доведеться торкатися Валіка, впускати його до себе в голову та в своє життя, йому хочеться заповзти під найбільшу каменюку в ритуальному колі і ніколи звідти не вилазити.

 — Сьогодні вже пізно, можемо завтра, — відповідає Валік, задумавшись. — Після тренування вранці в мене буде три пари і до вечора я вільний. 

— Окей, — Костя вирішує не уточнювати, що там в нього за важливі плани на вечір. Він не здивується, якщо це побачення з Дашею, з якою вони мали бути соулмейтами. 

— Можемо зробити це в моїй кімнаті, я не маю сусіда, — пропонує Валік. 

— Домовились, — Костя намагається не думати про те, що навряд чи вдасться обійтися одним рукостисканням, якщо їм потрібна для цього ціла окрема кімната. — Ще якісь правила будуть? 

— З мого боку ні. 

— Ясно, — заправляє Костя назад за вуха волосся, що вибилося. — Тоді сходимося на тому, що ці чотири місяці нам доведеться працювати разом, аби скласти той клятий іспит і випуститися, а після того розходимося, не дойобуючи одне одного і кожен житиме своїм життям? 

— Розходимося? — піднімає брови Валік.

— Ти ж не розраховуєш на те, що я стану твоїм партнером в полюваннях? — із сподіванням перепитує Костя. 

— Але ти пропонуєш розійтися і взагалі не згадувати одне про одного? — ігнорує його питання Валік. 

— Ну ні, я не знаю, — губиться він. — Побачимо. 

— Ясно, — киває Валік. — Побачимо. 

— То домовилися? — із дивним відчуттям перепитує Костя. 

— Так, домовилися, — піднімається Валік з ліжка. — Я піду вже. Завтра о сьомій я чекатиму тебе на майданчику для тренувань, — кидає він, прямуючи до дверей та не обертаючись. 

Костя чує, як за ним захлопуються двері і сповзає повністю на ліжко з думками про те, як йому пережити завтрашній день і взагалі наступні чотири місяці. А потім і усе своє життя. Ніби відчуваючи його настрій, флоридуми з вазонів поруч починають лізти до його обличчя своїми довгими стеблами, жаліючи. Хоч хтось його розуміє та співчуває.

— Я дивлюсь ти не жартував про те, що збираєшся усамітнитися з моїми вазонами, — роздається збентежений голос Міші. — Якщо хочеш, можу тобі власних рослин нанести з оранжереї, щоб ти на мої не заглядався. 

Флоридуми поступово починають відповзати від Кості назад до стіни, почувши слова свого господаря.

— Не треба, — Костя піднімає руку та проводить пальцями по одному з листків, гладячи. — У мене вже з твоїми налагоджений коннект. 

— Краще б ти зі своїм соулмейтом так коннект налагоджував, — Міша проходить до шафи і дістає звідти штани для сну. — Я з ним зіштовхнувся на поверсі, коли він тікав від тебе. 

— Я не знаю, що мені з ним робити, — ділиться Костя, втуплюючи погляд кудись в стелю. — Ми завтра домовилися провести ритуал. 

— Ти боїшся? — Міша рипить підлогою, перевдягаючись. 

— Я не знаю, — видихає Костя. Він розглядає тріщину у фарбі на стелі, намагаючись зрозуміти свої почуття та скласти їх в слова. — Я зовсім нічого не знаю про нього, крім того, що він холодний, як шматок криги, і співчуття до інших у нього приблизно стільки ж. Я навіть не знаю, що лякає мене більше в ритуалі — необхідність фізичного контакту, чи те, що я загалом маю пов’язати усе своє життя з цією людиною. А ще Рома з Фімою жуті наганяють тим, що вже емоції одне одного розрізняють на наступний день після ритуали. 

— Це не станеться прям так одразу, — спокійно каже Міша. — Не слухай Рому з Фімою. Те, що в них так вийшло — це радше вийняток. У більшості на йде мінімум місяць, а то й більше, аби досягти якогось результату. 

— Почекай, — Костя різко сідає на ліжку. — Ви що вже теж його провели? — він намагається поглядом вичепити символ на запʼясті у Міші, але ті вкриті рукавами светру. 

— Так, — відповідає Міша, не дивлячись на нього, та повертається назад до шафи, аби покласти одяг, який щойно зняв.  

— І як все пройшло? — питає Костя, до кінця не розуміючи, хоче він чути інтимні подробиці чи ні. 

— Нормально. Це.., — мнеться він, ніби намагаючись підібрати формулювання, — дуже незвичні відчуття. Я й досі відчуваю частину її магії в собі. А ще не можу викинути з голови бажання торкатися її. Мене ніби магнітом тягне назад до неї. 

Костя намагається уявити, щоб його так тягнуло до Валіка, як описують інші соулмейти вже вдруге за день. Хотіти торкатися його, бути поруч. Не мати постійного бажання закотити очі на кожну його дію чи репліку.

— Не роби таке обличчя, ніби тебе зараз знудить, — піджимає губи Міша. — І взагалі встань з мого ліжка, в тебе своє є. 

Костя тяжко зітхає та піднімається. Спочатку він думає вийти на вулицю трохи провітрити голову від думок, але потім згадує про підйом завтра вранці. Зітхнувши ще тяжче, Костя бере у шафі рушник та плететься на інший кінець поверху в душ, аби змити з себе цей клятий день.