Соулмейти — складна штука

I will find you here inside the dark

I will break through 

No matter where you are

I will find you 

Find You — Ruelle 

Сонце починає вже добряче припікати Кості в спину і він накривається зверху легкою тканиною футболку, аби не спалити собі шкіру — хоч та і заживе через кілька хвилин, відчуття все одно не з приємних. Він вкладається назад на живіт, поклавши голову на свої руки, і заплющує очі. 

Легенький теплий вітерець роздуває його волосся в різні сторони, перетворюючи його зачіску на повний безлад, але Кості байдуже. Він віддається відчуттям того, як приємно пригріває сонце, який теплий пісок під ними і як із озера доносяться звуки плескоту води. Він відчуває, як у його волоссі щось шевелиться і різко піднімає голову — Валік на секунду застигає із занесеною рукою над головою Кості, а тоді корчить максимально невинний погляд, на який тільки здатен. 

— Там було здоровенна гусінь, — з усією серйозністю починає виправдовуватися він і Костя сміється. 

— Да-да, розкажи мені, — повертається він головою тепер у бік до Валіка і лягає назад на пляжний рушник, що вони постелили під собою. 

— Чесно! — продовжує цю гру Валік, прекрасно усвідомлюючи, що Костя відчуває його грайливий настрій яскравіше власних відчуттів. 

— Це відмінно складені іспити тебе так веселять, чи причина в тому, що перед тобою зараз лежить найгарячіший в світі хлопець в одних шортах і прикритий футболкою? — примружує очі Костя, спостерігаючи за виразом обличчя Валіка. 

— І те, і те, — всміхається він, але Костя відчуває хвилю болю та розчарування, яку намагається подавити в собі Валік при згадці про іспити, а тоді закривається своїм ментальним щитом від Кості. 

— Ей! — піднімається на ліктях Костя і повертає голову Валіка до себе, змушуючи зустрітися з ним поглядом. — Мені шкода, що вони так і не прийшли, — обережно говорить він і спускається рукою на шию Валіку, невагомо торкається пальцями прямого сріблястого-білого шраму. 

— Може воно і на краще, — коситься на його руку Валік, але не прибирає її. — Думаю, нам варто ще трохи відтягнути момент знайомства з батьками і тебе морально краще підготувати перед зустріччю з моїми, — усміхається Валік і Костя не може втримати усмішки теж. 

У сонячних променях очі Валіка виглядають навіть яскравішими ніж зазвичай — справжні шматочки криги, що відбивають від себе проміння, розсіюючи його на тисячі дрібних частинок. 

— Що? — розпливається він в ширшій усмішці. — Чого ти так дивишся на мене? 

— Мені здається, я так і не подякував тобі, — говорить Костя, сповзаючи пальцями трохи нижче, огладжуючи ключиці, спускається на передпліччя. Нагріта сонцем шкіра Валіка вперше відчувається такою теплою на дотик. Він спостерігає за тим, як від його рухів по тілу Валіка пробігають мурашки — Костя не впевнений, чи це досі реакція не передачу магії, чи просто на його дотики. 

— За що? — голос Валіка стає більш хриплим і він прочищає горло. — А…, — розуміє він. — Це було звісно класно, врятувати вдвох весь світ і все таке, але ж я сподіваюсь, ти не збираєшся більше такого повторювати? — хмуриться він і перехоплює руку Кості, переплітаючи їхні пальці. 

— Сподіваюсь, що ні, — киває Костя і спостерігає за тим, як переливаються їхні символи Спорідненого полум’я на зап’ясті. Він вже настільки звик до магії Валіка, що практично не відчуває різницю між його магією та своєю. Його власна сила зараз відчувається м’якою та піддатливою, ніби теж розмореною на сонці, але у його голові знову виринає думка, що непокоїть його вже кілька місяців. 

— Що таке? — тихо питає Валік, помітивши переміну в його настрої, навіть не користуючись зв’язком. 

— Я не казав тобі цього, але…, — відводить Костя погляд на воду і спостерігає за тим, як її поверхня відблискує у світлі сонця. — Коли та дурна комісія Дамницького на чолі зі стражами Верховного суду Тіней допитували мене дві години, — починає пояснювати він, — щоб впевнитися, що я точно не несу ніякої загрози ні для кого, потім вони повели мене на повторний тест на визначення усіх моїх здібностей. Кристал показав лише світло та зцілення. 

— Але? — перепитує Валік і Костя повертає голову назад до нього, зустрічаючись із напруженим поглядом блакитних очей. 

— Але хоч він і не показав силу Сонця, іноді мені здається, що вона міцно спить десь глибоко всередині мене і чекає моменту, аби прокинутися, — видихає свої тривоги Костя, але Валік поруч не розділяє його занепокоєння. Він лише зітхає та хитає головою, зморшка напруження на його лобі миттєво розгладжується.

— Ну нічого, впораємося ми з цим твоїм моментом, — заправляє він прядку волосся Кості за вухо. — Знов почнеш мені розповідати, який ти страшний і ужасний, і що мені тікати від тебе треба — я тобі в лоб дам, — погрозливо говорить він, але в його очах танцюють смішинки. 

— Ну приїхали, — хмикає Костя. — Я піду побої тоді знімать. 

— Шо ти підеш знімать, як на тобі заживає все за секунди? — всміхається Валік і для підтвердження своїх дій щипає Костю за плече. 

— Це не привід мене пиздить! — штовхає він Валіка в бік і потирає уражене місце. — На твоєму місці, я б не дратував мене спеціально, бо я можу і передумать, — намагається він додати голосу серйозності. — Поїдеш один в свої гори за своїми чортами бігать. 

— І ти відмовишся від тижня життя в будиночку в горах? — піднімає Валік брови. — Тиші природи, можливості щовечора сидіть читать свої книжки біля вікна, слухаючи лише шум дощу та шелесту вітру? Я не вірю в це, — сміється Валік, а тоді нахиляється і цілує його. 

Він вкладає Костю на спину та нависає зверху, поглиблюючи поцілунок. Губи Кості відчуваються м’якими та піддатливими, а його дихання таким гарячим, що внизу живота у Валіка починає зав’язуватися вузол передчуття. Костя запускає руку йому у волосся, легенько відтягуючи, і Валік ледве стримує стогін. 

— О боже! — чує Валік переляканий голос Міші над ними і піднімає голову, відриваючись від Кості. — Ну серед білого дня, хоч би в дім зайшли чи що, — закриває Міша очі руками та відвертається від них. 

— Міша, ти щось хотів? — питає Костя і Валік відчуває його легке роздратування від того, що їх перервали. 

— На вас зачекались там вже всі, — починає виправдовуватися Міша. — Для волейболу вже сітку натягнули, нам не вистачає двох гравців, але ви я дивлюсь і в двох непогано розважаєтесь, — кривиться він. 

— Передай, що ми зараз йдем, — всміхається Валік і Міша хитає головою та йде, бурмочучи щось собі під ніс. 

Валік повертається назад до Кості, зустрічаючись з ним поглядом. Вперше за своє життя він відчуває себе так спокійно і розслаблено поруч з іншою людиною. В його грудях Костя сам того не усвідомлюючи запалив маленьке сонце, що зігріває його зсередини, куди б він не пішов. 

Валік не втримується та знову нахиляється до Кості, спускаючись поцілунками на його шию.