По лезу

I`ve gotten good at making up metaphors

I`ve gotten good at stretching the truth out of shape 

And all these words are sweet and meaningless 

You can`t trust a single thing I say 

Metaphor — The Crane Wives 

Костя копирсається у землі, намагаючись обережно розділити ще живі молоді корені від сухих та пошкоджених гризунами. Рослина, назва якої вилетіла в нього з голови, виглядає більш ніж печально — практично все листя обсохло та відпало, а те, що ще лишилося, сумно похилилося додолу, ніби не маючи сил більше протистояти цьому жорстокому та несправедливому життю. Костя як ніхто її розуміє. Він сьогодні весь день почувався так само, поки Міша не задовбався спостерігати його кисле обличчя поруч і притяг із собою до оранжереї, аби хоч якось відволікти від думок про Валіка. А думати було про що. 

Сьогодні вранці Костя приплівся на тренування, але замість Валіка його зустрів Дамницький зі словами, що Валік сьогодні зайнятий і Костя там не потрібен. Після того, як швидко вчора Валік втік, Костя підозрює, що той просто уникає його. Почуваючись повним дурнем, він поплівся назад в гуртожиток, але заснути так і не вийшло. Пари з антропології він пропустив, не маючи сил слухати про передсмертні страждання душ людських, які через свій біль не можуть знайти собі спокою в потойбічному житті і перетворюються на всіляку нечисть. Натомість він провів практично пів дня лежачи втикаючи в стелю, поки його не витяг з кімнати Міша. 

Тепер Костя стоїть з руками по лікоть в землі, допомагаючи Міші пересаджувати хворі рослини, але від думок відволіктися все одно не виходить. Жодного іншого пояснення поведінці Валіка, окрім ненависті за сам факт того, що вони виявилися соулмейтами, Костя так і не знайшов. Єдина радість була в тому, що Валік все таки виявився правий і один ритуал нічого не дав — Костя не відчуває жодного натяку на почуття Валіка. Зате відчуває ломку у всьому тілі, яке благає про фізичний контакт та обмін магією, що тільки злить ще більше. Костя різко смикає рукою і випадково відрізає із пошкодженим коренем ще живий. 

— І в чому вона винна? — піджимає губи Міша, що стоїть навпроти Кості і обробляє колючки якогось вазону, схожого на кактус, тільки разів у п’ятнадцять більше за розміром. — Їй і так від життя дісталося, ти то за що свій паскудний настрій на ній зриваєш? 

— Я випадково, — Костя відкладає ніж в сторону та спирається обома руками на стіл, дихаючи глибше у спробах заспокоїтись. Якщо так і далі буде продовжуватися — він це довго не витримає. Він не думав що те, що розповідали про залежність від свого соулмейта у перший час після ритуалу, відчуватиметься як реальна, фізична, блять, залежність. 

— Не важливо, — тоскно зітхає Міша та підсуває нещасну рослину ближче до себе. — Вона все одно не переживе цю пересадку без допомоги. 

Міша робить кілька плавних рухів руками над рослиною і та на очах жвавішає — листя стає зеленішим, починає бадьоро підійматися доверху. Із вражаючою швидкістю від неї відростають кілька нових корінців. 

— Навіщо взагалі морочитися з тим, щоб робити все вручну, якщо ти можеш одним махом руки полікувати всі рослини в цій оранжереї? — питає Костя, спостерігаючи за цим всім. Роздратування від думок про Валіка поступово починає відпускати його, але він все одно почувається як один оголений нерв. 

— Магія не всесильна, — починає Міша, повертаючи рослину назад Кості. — Бери отой горщик і пересаджуй, — він вказує на найменший із порожніх горщиків, що стоять поруч з ними на столі. –  Ми ж не господарі природи, а лише беремо свої сили в її елементів. Втручатися в природні процеси треба обережно, інакше це може порушити всю гармонію. Якщо бездумно зцілювати хворі рослини магією, можна послабити їхню природну здатність адаптуватися, і наступного разу вони вже не зможуть боротися за своє виживання самостійно. 

— Ясно, ясно, не треба далі, — Костя бере горщик та насипає в нього землю з мішка біля столу голими руками. — Якби я хотів лекцію, то пішов би зранку на свої. Міг би просто відповісти щось в дусі “Костя, не лізь не в свою справу, мої рослини — роблю що хочу з ними”. 

— Ти тільки різко не обертайся, — раптом перехиляється до нього через стіл Міша, хмурячись, — але до нас походу йде твій соулмейт. 

— Що? — Костя одразу обертається в сторону входу і наштовхується на погляд крижаних очей. — Він тут що забув? — бурмоче Костя собі під ніс. 

— Не знаю, може зацікавився скороченням популяції омут-трави через забруднення озер. 

— Привіт, — підходить до них Валік, киваючи Міші та повертається до Кості. — Є час поговорити? 

— Ні. Я зайнятий, — різко кидає Костя і відвертається, з ще більшою інтенсивністю починаючи утрамбовувати землю в горщик.

— Все окей, я закінчу, — каже Міша і забирає горщик з рук Кості — Костя дивиться на нього як на зрадника. Міша цей погляд повністю ігнорує, вже зосередивши всю увагу на своїх рослинах. 

— Супер, — посміхається Валік.   

Костя різко розвертається на п’ятках та йде в сторону до маленької кімнати, відокремленої від загальної зали. На відміну від всієї оранжереї, яка майже з усіх сторін, навіть зі стелі, вкрита вікнами, тут лише одне маленьке вікно, крізь яке проходить набагато менше денного світла. У цій комірчині зберігається ґрунт, добрива, всілякі інструменти і пахне сирістю та компостом. 

— Що ти тут робиш? — питає Костя, як тільки Валік зачинає за ними двері. 

— Фіма сказав, що Міша у цей час зазвичай займається в оранжереї і ти можеш бути з ним, — Костя помічає, як Валік переводить погляд на стіл поруч і оглядає інструменти, що лежать на ньому. Він подумки робить примітку зрадника ще й на Фімі. 

— А від мене ти що хотів? — складає руки на грудях та спирається на цей стіл Костя. 

— Дещо перевірити, — Валік бере один з ножів для обробки коріння та починає крутити його в руках — Костя котиться на це з підозрою. 

— Якщо ти вбити мене тут вирішив, то занадто багато свідків залишив, з усіма не розправишся, — криво всміхається він. Між ними відстань менше метру і на такій близькості він ледь втримується від того, аби не потягнутися до Валіка хоча б за мінімальним дотиком. 

— Костя, я думаю, що в тебе є сила зцілення, — раптом видає Валік серйозно, переводячи погляд на нього. Судячи з того, як спокійно Валік тримається, від такої ж ломки він, схоже, не страждає. Хоча чорт його розбери, Костя вже відчаївся намагатися щось прочитати по його очах. 

— Ні, немає, — відразу відповідає Костя, хитаючи головою. Якби в нього була така сила, він би про це точно знав, ще на моменті вступу в академію. — З чого ти взяв що вона є? 

— Що немає? — хмурить брови Валік. — Я ж бачив, як зцілився вчора твій палець, — киває він на руку Кості. — Навіть якби тобі до плеча руку живолистом обмотали, для повного зцілення потрібно було б не менше доби. А тут пройшло лише пів дня. 

— І що? — піднімає брови Костя. — Ну так, можливо, в мене трохи швидша регенерація, ніж в інших. Що з того? 

— Ти пробував хоч раз зцілити когось? 

— Ні. 

— Отож бо, — із рішучістю промовляє Валік. Костя здогадується, до чого все йде, і ніж в руках Валіка йому зовсім не подобається. 

— Валік, що ти.., — починає він, але договорити не встигає, бо Валік міцно бере ножа однією рукою та різким рухом розрізає долоню іншої — з неї на підлогу повільно починає стікати густа кров. 

— Спробуй, — протягує він до Кості пошкоджену руку, навіть не кривлячись від болю. 

— Ти що, здурів чи що? — здивовано питає Костя, переводячи погляд з обличчя Валіка назад на його руку. На білій плитці на підлозі вже починає збиратися темно-червона пляма. 

— Просто спробуй, — наполягає на своєму той. 

Костя повільно видихає, ковтаючи усе своє незадоволення діями Валіка, і намагається сконцентруватися. Йому нічого не вартує хоча б спробувати, аби довести Валіку, що він неправий — діями, очевидно, це буде простіше довести, аніж словами. Костя подумки доторкається до своєї сили, дозволяє світлу розпалитися в грудях, але трохи підвисає, не маючи впевненості, що саме має зробити далі. 

Костя пробує доторкнутися до пораненої руки Валіка та сконцентрувати силу у свої руці. Навіть від такого незначного дотику магія всередині зацікавлено пожвавлюється та стрімко починає перетікати між їхніми тілами. Костя заплющує очі і уявляє, як тепло розливається долонею Валіка, як краї рани починаються запікатися, зупиняючи кров, а тоді і зовсім затягуватися. Але коли він розплющує очі, то бачить, що не змінилося зовсім нічого. 

— Ну, підігрів непогано. Це щоб зараження швидше розійшлося? — хмикає Валік. 

— Я ж казав, що в мене не вийде, — Костя відпускає руку Валіка та відходить назад, поновлюючи дистанцію між ними. Усе його нутро буквально тягнеться вперед до Валіка, але він намагається ігнорувати це.

— Спробуй ще, — не здається Валік. 

— Який сенс? — не витримує Костя. — В мене немає цієї сили. Давай я краще знайду тобі листок живолисту, щоб заліпити рану. І промити спочатку було б не погано, я ж своїми руками її торкався, якими до того в землі копирсався. 

Костя вже розвертається і йде до дверей. Він чує шум позаду себе і роззирається якраз вчасно, щоб помітити, як Валік падає на коліна на підлогу. Костя миттю підбігає назад до нього і бачить, як той дістає скривавлений ніж зі свого живота. 

— Блять, ти що зовсім довбойоб чи що? — викрикує Костя, шокований безрозсудністю дій Валіка. — Що ти твориш? Вставай, бігом підемо до зали зцілення, — Костя намагається закинути його руку собі на плече та підняти, але той відштовхує його і шльопається назад в калюжу крові, що стрімко більшає і розтікається плиткою. 

— Ні, — хрипить Валік, тримаючись за живіт та спираючись спиною на стелаж з ґрунтом. — Ні, спробуй ще. 

— Валік, тобі терміново треба залікувати рану, інакше ти можеш стекти кровʼю в мене на руках. — Костя в паніці відпихує руки Валіка та сам починає тиснути на рану, намагаючись хоч трохи спинити кровотечу. — Ти можеш, блять, померти. Ти це усвідомлюєш взагалі? — намагається він достукатися до Валіка.

— Ми не підемо до зали зцілення, — рішуче відповідає той, тяжко дихаючи. 

Костя спостерігає за тим, як швидко розтікається кров із рани, яку він намагається затиснути руками, і як біліє обличчя Валіка. Сила Валіка, що перетікає від дотику відчувається зовсім слабкою. Крові занадто, занадто багато — схоже, що Валік зачепив якусь судину. Костя ніколи в житті не бачив такої кількості крові, що розтікається підлогою потворною калюжею. Звичайним живолистом не обійтися — тут потрібна, як мінімум, пов’язка зі спеціальної мазі, яку використовують для бойових поранень. Але для цього треба дістатися до зали зцілення у головному корпусі, до якого від оранжереї хвилин десять пішки. Валік може просто не протягнути стільки часу. 

Костя з жахом спостерігає за тим, як починає миготіти та темнішати символ Спорідненого полум’я на його зап’ясті і його все більше охоплює паніка від власного безсилля та злість від таких бездумних вчинків Валіка. Якби Валік зараз не вмирав у нього на руках, від би і сам його уєбав. Костя дозволяє цій злості розгорітися в ньому сильніше, розтектися всім тілом і сконцентруватися у долонях. Він зустрічається поглядом з Валіком, ознаки життя в очах якого вже починають згасати, і відчуває як його власні очі загоряються жовтим. 

Він зосереджується на пораненні, цього разу направляючи усю свою силу у візуалізацію того, як рана затягується. Долоні починає пекти від світла, що розходиться він них, але ці відчуття радше фантомні — власна сила не може обпекти його. Він витискає із себе усе, що може, вкладаючи кожну краплину магії, що є в ньому, в цю спробу зцілення. Який би він був не радий бути соулмейтами з Валіком, він не може дозволити тому загинути в нього на руках. 

Світло, яке розходилося від його долонь та з очей, поступово згасає, поки не зникає зовсім. Зі страхом побачити, що нічого не змінилось і ситуація тільки погіршилась, Костя прибирає руки від живота Валіка, але бачить, що кров зупинилася та рана справді затяглася, не лишивши після себе навіть шраму. Костя зітхає з полегшенням, але злість швидко повертається, застилаючи розум. Він витирає скривавлені руки просто об свої штани та піднімається на ноги. 

— А рука? — досі хриплим голосом питає Валік, але Костя навіть не обертається, аби подивитися на його обличчя. 

— До весілля заживе. Шкода, правда, що я його з тобою не планую, тож можливо так і залишиться назавжди, — промовивши це Костя виходить з кімнати, гучно хлопаючи дверима за собою. 

Він швидко виходить з оранжереї, ігноруючи усі питання Міші, та йде в сторону ферми з тваринами, що розташована поруч. Йому досі не віриться в те, що щойно вичудив Валік. Через свою тупість і безрозсудність він щойно ледь не помер. Костя підходить до дерев’яної огорожі, за якою тримають овець, і спирається на неї. Усе його тіло дрібно тремтить — чи то від пережитого стресу, чи від холоду. Костя тільки зараз розуміє, що навіть не подумав взяти свою куртку, але повертатися назад він не збирається. 

Він чує кроки позаду себе, але не обертається. 

— Валік, я злий на тебе, краще не підходь, — роздратовано кидає він. Вівця поруч, що схилилася над коритом з кормом, повертається в сторону Кості, ніби теж налякана жорстокістю в його тоні. 

— Я просто хотів довести тобі, що ти набагато сильніший, ніж ти думаєш, — обережно починає Валік, підійшовши ще ближче. Він спирається руками на огорожу поруч і його рука вже перемотана живолистом. 

Костя повільно заплющує очі і глибоко вдихає через ніс, намагаючись заспокоїтись. Хоча чорта з два, чому він має заспокоюватись і стримувати себе? Він різко розплющує очі та повертає голову в сторону Валіка — в очах того ні краплі сорому за свій вчинок. 

— А якби ні? — Костя зривається на крик. — А якби ти помилився? Якби я нічого не зміг зробити і ти б стік кров’ю в мене на руках? — штовхає він Валіка в плечі і той відступає назад на кілька кроків. 

— Так переживаєш за мене? — намагається перевести все в жарт Валік, відновивши рівновагу. 

— Ти просто довбойоб, — виголошує Костя свій невтішний вирок і повертається назад до овець. Ті хоч і тупо жують одну траву цілими днями і не мають жодного натяку на самосвідомість в своїх очах, але все одно видаються йому зараз набагато розумнішими за його соулмейта. 

— Вибач…, — починає Валік вже серйозніше, але Костя його перериває, не стримуючи всю ту злість, що вирує всередині. 

— Давай прояснимо трохи: ти побачив, як в мене за кілька годин зажив звичайний, — підкреслює він своїм тоном це, — абсолютно не смертельний перелом пальця і вирішив, що в мене мало того, що є можливість зцілювати, так ще й що в мене стане сил залікувати поранення, від якого можна було загинути за кілька хвилин. І ти, керуючись, очевидно, кипою соломи замість мозку, вирішив довести одразу все на практиці, ставлячи під ризик своє життя через непохитну впевненість у якійсь ідіотській ідеї? 

— Але ж я виявився правим! — радісно вигукує Валік і Костя хитає головою не вірячи, як хтось може бути настільки довбойобом. 

— А якби ні? — втомлено зітхає він, не маючи сил більше кричати. — Звідки в тебе взялася таке впевненість в моїх силах? Ще пару днів тому ти вважав мене нездарою, який взагалі своєю силою користуватися не вміє. 

На цих словах в очах Валіка запалюється щось, якась незрозуміла емоція, яку Костя не встигає розпізнати, бо Валік переводить погляд на овець попереду. Між його бровами пролягає складка якихось роздумів — Костя і не думав, що той на таке здатен. 

— Я побачив, як ти впорався з лозою на тренуванні, — нарешті починає після паузи Валік, не відриваючи погляду від вівці, що розмірено прогулюється пасовищем. — Як швидко та невимушено ти застосовуєш силу у критичних ситуаціях. Що б ти знав, та лоза поглинає магію, — він нарешті зустрічається поглядом з Костею. — Її зазвичай не беруть жодні магічні трюки. І коли ти розповів мені про те, як швидко заживають на тобі рани я припустив, що ти можеш просто не знати свого справжнього магічного потенціалу і тебе треба трошки підштовхнути. 

— Ніхуйово підштовхнув я тобі скажу, — їдко відповідає Костя, але злість потроху починає згасати. Замість неї всередині знову з’являється відчуття порожнечі і тоски за магією Валіка. — Ледь не ціною власного життя. 

— Та досить тобі з тим життям, — відмахується Валік. — Все ж вийшло. Якби я сумнівався у тому, що в тебе вийде, ніколи б такого не зробив. 

— Молодець, довів свою правоту. Тепер повернешся далі до уникання мене? 

— З чого ти взяв, що я тебе уникаю? — хмуриться Валік, ніби щиро не розуміючи. 

— А як інакше це назвати? — піднімає брови Костя. — Вчора ти тікаєш під час ритуалу, хоча сам першим наполягав на тому, що звичайних дотиків буде не достатньо. Сьогодні виявляється, що я тобі і на тренуваннях вже не потрібен. На тих самих тренуваннях, про які ти мені два дні тому розпинався, що моя присутність там обов’язкова. Виявляється не так вже і обов’язкова. Чи може вдалося домовитися з Дамницьким, щоб вас з Дашею разом в пару поставили, як і планувалося? 

Коли він промовляє вголос свої підозри, до горла знову починає підступати якийсь гіркий ком. Навіть якщо Валік і був з Дашею, це не справа Кості. Костя не ідіот і розуміє, що Валік возиться з ним вимушено, і якби мав вибір — з радістю б обрав натомість Дашу. Він не може ображатися на це. 

— Про що ти говориш? — дивується Валік. — До чого тут взагалі Даша? 

— А до кого ти побіг вчора серед ночі? 

— Ти думаєш, що я пішов вчора куди? — криво всміхається Валік. — На побачення з нею? 

Костя на це нічого не відповідає і відвертається від нього. Від холоду в нього вже починають німіти руки, але разом з тим морозне повітря дозволяє трохи отверезити мозок, з якого ніяк не вилазять фантазії про те, як би добре було зараз взяти Валіка хоча б за руку, притулитися до нього ближче, дозволяючи магії поєднатися. Костя встряхує головою, намагаючись витрусити ці картинки зі своєї голови. 

— Я пішов, — роздратовано від того, що доводиться пояснювати, починає Валік, — бо в мене були справи з Миколою. Я розумів, що якби я залишився, ми б не відлипли одне до одного до самого ранку. Схоже, я трохи недооцінив силу зв’язку між соулмейтами в перший час після ритуалу.

Частина Кості зітхає з полегшенням — значить не він один відчуває таке сильне притягання. Валіку, схоже, просто вдається краще приховувати це. По ньому хрен взагалі хоч щось розбереш, ніби спілкуєшся з беземоційним роботом. 

— Які такі справи з Миколою? — щуриться Костя, не розуміючи тепер зовсім нічого. Пояснення з Дашею хоча б виглядало логічним, а що такого важливого у них могло бути з Миколою? 

— Не знаю, чи можу тобі довіряти цю інформацію, — холодно кидає Валік і Костя починає підозрювати, що той образився. — Ти ж мені не довіряєш, що я по ночах в секреті від тебе на побачення не бігатиму.  

Костя зітхає та розвертається назад до тих клятих овець, відчуваючи, що ця розмова зайшла в глухий кут. Ті дивляться на нього зі співчуттям — ніби шкодуючи, що йому дістався соулмейт, з яким кожна розмова перетворюється на перепалку. Але ніякого іншого виходу, окрім як пробувати розмовляти та домовлятись, в них немає. Навіть вівці це, схоже, розуміють. 

— Вибач, — щиро каже Костя, зібравшись з думками. — Я не знав, що мені думати ще. Звідки я міг здогадатися, що по ночам ти з Миколою на побачення бігаєш, — пробує усміхнутися він. — Але ти міг просто сказати, а не тікати, не пояснюючи нічого. 

— Я не знав, чи можу тобі довіряти, — спокійно повторює Валік, знову зустрічаючись з ним поглядом. В його очах стільки вдумливості і зосередженості, що Кості починає здаватися, що за цією зустріччю з Миколою приховується щось набагато більш серйозне. 

— Чому тоді сказав зараз? — тихо питає Костя, намагаючись прочитати з очей Валіка ще хоч щось. Йому здається, що ще трохи і напруга між ними стане видимою фізично, так сильно магія всередині нього рветься в сторону Валіка. 

— Ну, ти щойно буквально врятував мені життя, — всміхається той. — Плюс, ми ж все таки соулмейти, які між нами можуть бути секрети? 

— Дійсно, які ж, — хмикає на це Костя. 

— На цих канікулах щось трапилося, — знову повертається до серйозного тону Валік. — Ми почули розмову між Дамницьким, Люленовим та іншими викладачами в перший день. Здається, загинула людина в селищі на околиці лісу. 

— З яких пір феї займаються розслідуванням звичайних людських смертей? — не розуміє Костя. Людину, звісно, шкода, але феї ніколи не втручаються в справи людей, допоки там не замішані надприродні істоти. 

— З тих пір коли вважають, що до цього залучена якась нечисть, — підтверджує його думки Валік. — Вчора ми з Миколою підслухали розмову між викладачами на термінових зборах, які вони скликали. Поки невідомо нічого конкретного, самих істот встановити не вдалося, — в пам’яті Кості випливають напів порожні полиці в бібліотеці в розділі з нечистю, що вважається давно вимерлою, які він відмітив кілька днів тому. 

— Як таке може бути, щоб навіть викладачі не змогли встановити? — питає Костя і тінь тривоги починає зароджуватися у нього в грудях. — І це настільки серйозно, що навіть довелося скликати термінові збори? 

— Вони не знають поки нічого, — спокійно повторює Валік, але Кості чомусь починає здаватися, що той знає більше, ніж говорить йому. — В стінах академії ми в безпеці, купол захищає від усього. Але викладачі чомусь все одно всі на нервах. Плюс в цю суботу у нас мало ж бути орієнтування. Вони тепер сумніваються, чи варто його проводити і випускати нас в ліс.  

Костя намагається зрозуміти, що ж за істота це може бути, щоб знервувати навіть досвідчених викладачів з багаторічним досвідом у полюваннях настільки, щоб скасувати заняття з орієнтувань на місцевості, які проводяться щомісяця. Валік обережно накриває своїми крижаними пальцями руку Кості, що лежить на дерев’яній огорожі — від них тілом починають розливатися такі жадані потоки магії, що в Кості ледь коліна не підкошуються. Усі думки миттю вилітають в нього з голови, витіснені цим дотиком. 

— Поговоримо пізніше, — намагається зібратися докупи Костя та ховає руки в кишеню кофти. — Я все таки хочу закінчити з Мішею. 

— Окей, — із жалем відповідає Валік, теж ховаючи свої руки. 

Костя швидко розвертається та йде назад до оранжереї, намагаючись не зважати на те, як усе тіло благає його повернутися назад.

*** 

— І скільки ти плануєш тепер уникати його? — Фіма лежить на своєму ліжку, склавши ноги на стіну і закинувши голову вниз, аби поглянути на Костю, що сидить на килимку на підлозі біля ліжка навпроти. 

— Я не знаю, — знизує плечима Костя. Після того, що він дізнався від Валіка, йому необхідно було розділити цю інформацію з кимось і краще слухачів ніж Рома, Міша і Фіма не знайшлося. 

— І в тебе дійсно є сила зцілення? — вже втретє за вечір перепитує Фіма. 

— Схоже на те, — киває Костя, відколупуючи ворсинки від килимка. — Принаймні Валік ще досі виглядає живим і без діри замість печінки. 

— Прикол, — Фіма різко перевертається, сідаючи на ліжку рівно. — Але як таке можливо, щоб ти не знав про це? При вступі в академію всіх тестують. 

— Я не знаю, — знову знизує плечима Костя. — Можливо, недогледіли.

— Або, можливо, ти розвинув цю здібність з часом, — додає Міша. — Хоча тоді тест все одно мав би показати прихований потенціал, — заперечує він сам своє припущення. 

— Ні, так було завжди, усе моє життя, — Костя тепер почуває себе повним телепнем через те, що ніколи не поцікавився тим, чому ж на ньому так швидко загоюються всі поранення. Очевидно ж, що це не могло бути просто так. 

— Бред якийсь, вони б не могли просто не помітити, — хитає головою Фіма. — Сила зцілення досить рідка і цінується серед фей. Якби ти знав про неї раніше, ти міг би брати більше курсів спрямованих на її розвиток, працював би потім десь в лікарні, чи де. 

— Да кому яка різниця на ті курси, це взагалі не важливо, — Костя тяжко зітхає і закидує голову на ліжко позаду себе, втуплюючи погляд у стелю. В кімнаті Роми з Фімою ремонт ще більш пєчальний, ніж у них з Мішею, і штукатурка тут вже вся вкрилась тріщинами. Костя вирішує опустити голову від гріха подалі — якщо на нього і звалиться щось зі стелі, спостерігати за цим він не хоче.  — Що мені з Валіком далі робити?

— Тобі в деталях розповісти? — хтиво посміхається Фіма. — Для початку пропоную знайти вільну кімнату. 

— Мене тягне до нього наче магнітом, — Костя закриває руками очі і тре їх, намагаючись вдавити кудись в середину голови, аби перед ними не виникали фантазії, де і як йому хочеться розкласти Валіка. Або, ще краще, розкластися під ним. — Але я йому не довіряю. В мене таке враження, що він знає набагато більше, ніж сказав мені. 

— Ну от і виясниш через ваш зв’язок, — з ентузіазмом пропонує Фіма і Костя заздрить тому, як легко той дивиться на світ та на всі проблеми на своєму шляху. Здається, що Фіма не заганяється ніколи і ні через що. — Для того, щоб поєднати сили, хоч не хоч, але йому доведеться відкрити свою черепушку для тебе. От по його настрою і зможеш щось вияснити. 

— Але і мені мою для нього, — протестує Костя. — Я не знаю, я не розумію його зовсім. І мене лякає можливість того, що між нами не залишиться жодних секретів. Дізнатися його, звісно, класно, але і свої розкривати не хочеться. 

— А які такі в тебе секрети? 

— Я не знаю? — питає Костя, сам сумніваючись у відповіді. — Може якісь то і є. Наприклад те, що в тебе, Фіма, повна шафа контрабандної техніки, — вказує поглядом Костя на ту саму шафу в кутку кімнати, — яку тобі зносять студенти для зарядки. Раптом він дізнається це і піде до коменди. 

— А, ну тоді да, — награно серйозним тоном протягує Фіма. — Тоді я беру свої слова назад. Ні в якому випадку не наближайся навіть до нього і тим паче не торкайся його, аби не поглиблювати ваш зв’язок. Заваліть останнє випробування, не випустіться з академії, зруйнуй і своє, і його майбутнє через мій шкафчик з ноутбуками з порнушкой. 

— Фіма намагається сказати, — вмішується Рома, — і в нього це не дуже делікатно виходить, — окидає він Фіму засуджуючим поглядом, але той закочує очі і вкладається назад на ліжко, закидаючи ноги назад на стіну, — що в тебе, Костя, дійсно немає вибору. І чим довше ти будеш все відтягувати, тим менше у вас часу потім лишиться для практики перед іспитом. 

— Не нагадуйте мені про той клятий іспит, — зі стогоном промовляє Костя і відкидається назад на ліжко. — Нас, до речі, запросили на вечірку в п’ятницю, — переводить він тему, раптово згадуючи вчорашню розмову з Миколою.

— Нас? — з підозрою кривиться Міша поруч. 

— Ну, якщо бути конкретним, то мене і всіх кого я захочу з собою покликати, — пояснює Костя. Обмеження по кількості можливих запрошень йому ніхто не давав.  

— Хто? — з тим самим виразом обличчя питає Міша.

— Микола, друг Валіка. 

— Дай вгадаю, — починає Фіма і Костя коситься на нього вже передчуваючи, що той знову ляпне. — Ми тобі там потрібні для моральної підтримки, і, якщо щось піде не так, аби заступилися за твого соулмейта, щоб ти з ножем на нього не накинувся і не перерізав йому цього разу горлянку. 

— Я не кидався на нього з ножем, — втомлено, вкотре пояснює Костя. 

— Яка різниця? Якби він помер в тебе на руках, хто б в це повірив, — байдуже кидає Фіма. 

Костя тільки зараз розуміє, якби це все дійсно виглядала зі сторони, якби в нього не вдалося зцілити Валіка. Всі б вирішили, що він сам його вбив, і навряд чи б розбиралися в деталях. Вбивство іншого фея — один із найстрашніших злочинів і, скоріш за все, Костя б гнив до кінця своїх віків десь у в’язниці. Від однієї згадки про те, якби все могло закінчитися, якби Костя насправді не мав сили зцілення, мороз проходить його шкірою.

— Так, все, — відрізає Костя, піднімаючись. — Я піду прогуляюся. 

— Валіку привіт, — посилає йому повітряний поцілунок Фіма — Костя лише перекривлює його посмішку. 

На автоматі він виходить з кімнати, піднімається на поверх вище та підходить до дверей з  табличкою чотириста п’ять. Костя заносить руку і швидко, аби не передумати, стукає. Валік відчиняє йому двері, одягнений в звичайні штани та футболку з принтом смаженої картоплі. Його волосся ще досі вологе після душу і Костя розуміє, що вперше бачить Валіка таким живим та затишним. 

— Я не вчасно? Ти збирався спати? — запитує Костя, готовий розвернутися і піти, якщо Валік цього попросить. 

— Ні, проходь, — він відступає в сторону, щоб пропустити Костю в середину. — Я читав, — киває Валік на стіл. 

— Читав? — хмуриться Костя, оглядаючи стіл, на якому горою звалені старі підручники. — Ти читаєш? 

— Так, — всміхається Валік одним куточком губ. — Знаю, несподівано напевно. 

— Є трохи, — усміхається Костя. — Що читаєш? — він підходить ближче, але на корінцях жодної з книг не бачить ніяких розпізнавальних знаків. Судячи з потертості переплетів, книжки дуже старі, напевно одні з найстарших в їхній бібліотеці. На сторінках розкритої книги Костя помічає якийсь дивний символ та пояснення до нього давньофайрійською мовою, але не встигає прочитати нічого. 

— Не важливо, — відмахується Валік та закриває книгу. — Література для реферату. 

— Ясно, — піджимає губи Костя та сідає на ліжко. Валік повертає стілець біля столу в сторону Кості та також сідає. 

— Ти поговорити хотів? 

— Так, напевно, — зітхає Костя, збираючись з думками. Він відчуває, як все в середині нього тягнеться ближче до Валіка і стискає руки в кулаки. — Нам доведеться співпрацювати, хочемо ми того, чи ні. Я знаю, що ти б радше обрав собі в соулмейти Дашу, чи будь-кого іншого, якби мав вибір, але що вже є, те є. Напевно буде краще, якщо ми хоча б спробуємо спілкуватися і домовлятися як адекватні люди, принаймні поки не пройдемо ту кляту трансформацію і не випустимося з академії. 

Костя заправляє волосся за вуха і переводить погляд на Валіка, але той уникає зустрічатися з ним очима. 

— Я не кохав Дашу, якщо тебе це так хвилює, — після паузи починає він, розглядаючи свої долоні. На секунду Костя відчуває укол совісті. Валік дійсно ризикнув своїм життям сьогодні задля того, щоб допомогти Кості розкрити його силу, а він у відповідь навіть не залікував його руку — та досі перемотана листком живолисту. — Просто вона була вигідним партнером. Я звик тренуватися з нею, я знайомий з її силою. Коли ти звалився на мою голову на тій церемонії, я був розгублений. Я не розумів, що маю робити з тобою — з феєм, про чию силу не знав навіть нічого, окрім чуток, і якого ні разу за ці два з половиною роки не бачив на тренуваннях. 

— Для мене ти теж був не найрадіснішими новинами, якщо чесно, — Костя згадує свій шок на церемонії, коли він почув ім’я Валіка разом із своїм. Тоді йому здавалося, що все його життя зруйновано і нічого зробити, аби виправити це, вже не можна. Хоча йому і досі трохи так здається. — І які це такі чутки про мене ходять? — перепитує він, і сам здогадуючись. 

— Що ти народжений від союзу феї з людиною, — із неохотою вичавлює із себе він, — через що маєш слабкий магічний потенціал і всяке таке. Але тепер, після історії з тією смугою перешкод, зціленням і взагалі…, — Валік хитає головою та нарешті зустрічається поглядом з Костею. — Ти набагато сильніший, ніж ти сам думаєш, — серйозно промовляє він. 

Костя вдивляється в його скляні, порожні очі, і питання саме формулюється в його голові, навіть перш ніж він встигає усвідомити його сенс.  

— Які в тебе є додаткові сили? 

— Чому ти питаєш? — напружує погляд Валік. 

— Тебе вважають найсильнішим феєм серед студентів, — хмикає Костя. — Якщо навіть в мене сил виявилося більш ніж одна, в тебе точно має бути кілька прихованих десь в рукаві, чи де там. 

Валік зміряє його довгим поглядом, перш ніж відповісти. 

— В мене є сила щита, — нарешті ділиться він. — Щось типу захисту власної свідомості. 

— Так от чому я не міг прочитати нічого в твоїх очах! — вигукує Костя. — Я то думав, що ти просто черствий, як той шмат каменюки біля ритуального кола, — знаходиться він з найвлучнішим, на його думку, порівнянням. 

— Що ти хотів прочитати в моїх очах? — примружується Валік. 

— Стривай, — пропускає повз вуха його питання Костя, коли до нього доходить справжній сенс сили Валіка. — Тобто виходить, що навіть коли ми розвинемо наш зв’язок до рівня, необхідного для трансформації і розкриття крил, ти зможеш відчувати мій стан і настрій, але я не матиму доступу до тебе? — остовпіло перепитує він зі страхом почути відповідь. 

— Я не можу знати напевно, — потирає потилицю Валік, — але припускаю, що це працює в обидві сторони. Коли я відкидатиму цей захист, ми відчуватимемо одне одного, але коли захист стоятиме, крізь нього не пройде нічого в жодну зі сторін. Знову ж таки, я не можу знати напевно, поки ми не спробуємо, але це моє припущення. 

— Класне припущення, — не втримує Костя нервовий смішок. — Тобто мені тепер потрібно відкритися повністю для тебе, коли ти зможеш і далі лишитися загороджений своєю ментальною стіною? 

— Навіть якщо це буде так, — із усією серйозністю промовляє Валік, — хоча я впевнений, що ні, я не лізтиму до тебе в голову, обіцяю. Це ж навпаки класно — навіть коли ми розвинемо наш зв’язок, все одно лишатиметься приватність. Я опускатиму бар’єр лише під час тренувань та на іспиті. До того ж, не всі розвивають зв’язок прям до такого рівня, щоб зчитувати усі стани і настрої. Зазвичай для трансформації вистачає і слабшого зв’язку.

Костя дуже хоче йому вірити. Якби все було так, як розказує Валік, це було б просто чудово. Якби. 

— У Фіми з Ромою вийшло відчути емоції одне одного на наступний день після ритуалу, — нагадує він. 

— Значить вони якась супер крута пара соулмейтів, — знизує плечима Валік, — які підходять одне одному дуже класно. Усі історії, які я чув від фей із старших курсів, зазвичай обмежувалися короткочасними спалахами найяскравіших емоцій. Стабільне відчуття одне одного — це найвищий рівень зв’язку. Багатьом для цього треба працювати роками. 

— Під працювати ми маємо на увазі спати, я правильно розумію? — мружиться Костя. 

— В тобі ні краплі романтики, — театрально зітхає Валік. — Зводиш усю суть зв’язку соулмейтів до одного лише сексу. Не забувай, що фізичний контакт лише один із компонентів. Головне — це відкритість. 

— Тож те, що ти сказав вдень, в силі? Ніяких секретів між нами? — Костя схиляє голову на бік.

— Ніяких секретів, — рішуче погоджується Валік, але його очі на цих словах свідчать про інакше. Вірніше, не свідчать знову ні про що. Костя ледь не фізично відчуваю цю невидиму стіну між ними, якою Валік від нього знову відгородився. 

Костя вирішує не допитуватися. Навряд чи, якщо він зараз звинуватить Валіка у брехні, це сильно сприятиме налагодженню довірливих стосунків між ними. Хоча в першу чергу для цього було б класно з самого початку не брехати, але у Кості то і справжніх підстав вважати, що Валік щось приховує, немає, окрім власного передчуття ґрунтованого на самому лише погляді. 

Він піднімається з ліжка і підходить до Валіка. Нахиляється і проводить рукою по його підборіддю — від дотику тілом проходиться хвиля мурашок. Уся напруга, що була в його тілі, в той же час полишає його. Валік відкликається на дотик миттєво — його очі починають світитися тим самим синім кольором. Пам’ятаючи про те, що його власні очі сліплять своїм світлом, Костя заплющує їх, концентруючись на тому, як палає його шкіра у місцях, де він торкається Валіка, незважаючи на холод шкіри того. Цього разу він практично впевнений у тому, що його дотики мають обпікати Валіка, але його це, схоже, зовсім не зупиняє.

Костя відчуває як Валік, не розмінюючись на невинні дотики, одразу задирає край футболки Кості та припадає губами до його живота, цілуючи. Костя вплітає пальці у волосся Валіка і закидує голову назад, не стримуючи стогін задоволення. Магія Валіка сьогодні відчувається навіть яскравіше, ніж учора. Якщо кожен дотик до свого соулмейту закінчується так, він не розуміє звідки інші взагалі беруть сили відірватися одне від одного та виходити з кімнати. У Кості таких сил явно немає.