Троє чорних воронів

I think of a lot of things in the night, you know

I never sleep when you’re gone

Caught in my obstinance, it’s curious, what still keeps me up

It’s a soliloquy, is there truly no one listening?

Do I run? 

Ofelia — Kiltro 

 

— Я досі не розумію, якого біса ми тут робимо, — скаржиться Рома, поки вони підіймаються на верхній поверх в кімнату Андрія з Миколою. 

Костя вже, якщо чесно, сам не розуміє, чи гарною ідеєю було йти. Йому кортіло познайомитися краще з друзями Валіка, але після того, що сталося вчора, його злість ще досі не минула і він боїться зіпсувати всім вечірку своїм паскудним настроєм. 

Дамницький сьогодні вочевидь вирішив, що досить давати Кості фору новачка і час всерйоз взятися за його тренування. Увесь ранок він ганяв Костю по смугам перешкод знову і знову, поки він не почав валитися з ніг від виснаження. Єдиний плюс такого тренування — це те, що так йому хоча б вдалося уникати Валіка, бо той був зайнятий проходженням своїх смуг — більш складних і просунутих. 

Після того, як їх нарешті відпустили в душ і готуватися до пар, Костя старанно уникав зустрічі з Валіком увесь день, не бажаючи навіть бачити його очі. Він би і на вечірку цю не прийшов, якби його не змусили Міша з Фімою. 

— Так, ану відставити такий настрій, — гаркає на Рому Фіма. — Ми йдемо повеселитися, завести нові знайомства, ну може трохи напитися. Все буде класно. І ти, — повертається він вже до Кості, вказуючи на нього пальцем, — зроби щось зі своїм обличчям. 

— Що з моїм обличчям? — не розуміє Костя. 

— Таке враження, що ти йдеш не знайомитися з друзями свого соулмейту йдеш, а хоронити його. Я розумію, що у вас зараз не все гладко в стосунках з Валіком, але хоч постарайся якось приховати таку відкриту неприязнь зі свого обличчя, — відчитує його Фіма.  

— Я постараюсь, — закочує очі Костя і намагається придати обличчю, як йому здається, дружелюбного вигляду. Фіма тільки драматично зітхає, але більш нічого не каже.  

Вони підходять до потрібної кімнати і Костя стукає. Двері відчиняє Микола і як тільки бачить їх, його обличчям розпливається усмішка. 

— О-о, ну нарешті, проходьте скоріше, — відступає він, щоб пропустити їх всередину. 

Їхня кімната трохи більша ніж Костіна, але скоріш за все так тільки здається. Обидва ліжка тут зсунуті докупи біля стіни, через що з іншої сторони з’являється більше вільного простору. Костя одразу помічає кудлату башку Валіка, який сидить спиною до дверей на кислотно-жовтому килимі на підлозі та захоплено розмовляє про щось з Романом. 

— Ми пізно? — питає Костя. Валік вранці сказав, що вони збираються на дев’яту. Але, звісно, той міг образитися на ігнор від Кості і сказати неправду, сподіваючись, що він запізниться і пропустить все. 

— Якраз вчасно, — заспокоює його Микола. — Андрій тільки-но почав вкотре хизуватися, який він непереможний на всіх тренуваннях. 

— Ей! Нічого такого я не казав, — вигукує Андрій і Валік повертається в сторону дверей на його голос — Костя спеціально уникає зустрічі поглядом з ним. — І не на всіх тренуваннях.

— Це правда, — всміхається Микола. — На всіх, крім тих, де ти в парі зі мною. 

— Не слухайте його, — закочує Андрій очі, — краще проходьте сідайте, — він вказує на вільні місця на ліжку та на підлозі поруч. 

Костя спостерігає за тим, як переглядаються Микола з Андрієм — навіть незважаючи на таку жартівливу перепалку в їх поглядах прослідковується справжня ніжність. Костя бачить вільне місце біля Валіка, але спеціально сідає навпроти, біля Андрія. Про такий зв’язок в їхніх стосунках він навіть не мріє — Кості дістався соулмейт, що любить людей заживо заморожувати, куди тому до ніжності. Міша сідає поруч з ним. 

— Що будете пити? — Микола підходить до шафи поруч з ліжком і відкриває її. Всередині Костя бачить щось схоже на міні-холодильник, хоч і уявлення не має від чого той тут працює. 

— А що у вас є? — питає Фіма, вмостившись разом з Ромою на вільне місце на ліжку. 

Костя відчуває на собі погляд Валіка, але навіть не дивиться в його сторону. Можливо, ця гра в ігнорування і трохи дитяча, але Костя проклинає себе за те, що навіть незважаючи на всю злість, його тіло досі тягнеться за магією Валіка. Йому здається, що якщо він хоча б подивиться на Валіка, то не зможе приховати своїх почуттів, а доставляти Валіку таке задоволення він не збирається. 

Замість відповіді Микола відкриває міні-холодильник і той виявляється доверху забитий різними пляшками. 

— Ох ніхера собі, — вигукує Міша. 

— Полегше, це нам із запасом до кінця семестру, — попереджає Андрій, сміючись. Микола дістає одну з пляшок з ромом, відкриває її та починає розливати по склянкам. 

— Як ви взагалі його дістали? — питає Костя. — У вас ні грошей, ні людських паспортів. 

— Ну, як виявилося ні те, ні інше не потрібно, якщо з нами фей з силою контролю волі інших, — знизує плечима Микола та передає Кості наповнену до половини склянку. Костя хмуриться, роздивляючись її вміст. Він ніколи не пробував людський алкоголь і не впевнений, що хотів би починати. 

— Микита? — перепитує Міша і Костя згадує, як він вчора відчув на собі всю чарівність його здібностей. В нього мороз проходить шкірою, коли він уявляє собі соулмейта зі здатністю змусити тебе робити будь-що, що він забажає. Хоча якщо порівнювати з Валіком, Костя вже не впевнений, як краще. 

— Так, — киває Микола, роздаючи склянки з ромом усім іншим. 

— А де вони з Дашею, до речі? — питає Костя, як йому здається, невимушеним тоном. Хоч Валік і впевнював його, що між ними з Дашею нічого не було, крім як вигідного союзу, Костя вже не знає чи можна йому вірити хоч в чомусь. 

— Микита наче не прийде сьогодні, а Дашка скоро має підійти, — відповідає Андрій. 

Костя лише киває та повертає погляд до темно-золотистої рідини в своїй склянці. Він робить ковток і ледь не давиться — язик обпікає різкий солодко-гіркий смак напою, а горло починає палати. Це дійсно навіть не йде в ніяке порівняння з тим, що варять студенти в їх академії. 

— Вау, — тільки і видає він, ледве стримуючи кашель та сльози, що виступають на очах. 

— Дивлюсь, ти не фанат, — сміється Андрій, спостерігаючи за його рекцією. — Але раджу звикати, не уявляю, як можна інакше витерпіти Валіка. 

Да, розкажіть Кості про це. За ці п’ять днів він мабуть кілька сивих волосин вже заробив, намагаючись не вмерти на тренуваннях. Не кажучи вже про нервовий тик на правому оці через спроби розгадати секрети Валіка. 

Андрій протягує йому пляшку з соком і Костя щедро розбавляє вміст своєї склянки. Він робить ще один ковток, але краще не стає. Він кидає погляд на Фіму з Ромою, але їм схоже подобається. Тільки Міша поруч просить теж передати йому сік. 

— Розкажи нам про свої силу, — раптом питає Микола і всі інші розмови в компанії стихають, вся увага звертається до Кості, що ніяково стискає склянку в своїх руках. — Валік казав, що допоміг тобі відкрити силу зцілення. 

— Е-е, — протягує Костя, намагаючись зрозуміти, як краще відповісти на це питання, —так. Схоже, що так подіяв стрес, — розмито каже він. 

— Тобто ти знав про силу зцілення і до цього? — хмикає Валік і Костя вперше за цей вечір переводить на нього погляд, зустрічаючись з його крижаними очима. 

— Ну звичайно, — впевнено бреше він, не відводячи погляду, — при вступі, коли проходив скан. Як я міг про неї не знати? 

Костя очікує, що Валік зараз вскочить із місця з криком “Ха! Пиздиш!” і розкаже всім, що Костя насправді поняття не мав про цю силу, і тоді на нього посиплеться купа інших питань, до відповідей на які він ще навіть не наблизився. Але Валік навпроти лише всміхається. 

— Дійсно, дурне питання, — відповідає він і Костя вкотре не розуміє гри, яку той веде. 

— Досить про мене, мені цікаво про вас дізнатися теж, — обриває зоровий контакт Костя і повертається до Андрія з Миколою. — Я знаю, що у вас сила часу, але не розумію до кінця, що саме ви можете робити, бачив лише шматок одного з ваших тренувань, — він пригадує ту швидкість та відточену майстерність, з якою рухалися Андрій та Микола ареною. — Виглядало, якщо чесно, вражаюче. 

— Я можу бачити проекції з минулого, — знизує плечима Микола. 

— Як це? — хмуриться Фіма. — Тобто ти можеш зазирнути в будь-який момент з минулого і побачити, що там було?

— Ні, максимум на кілька годин назад, — хитає головою Микола. 

— А ти? — звертається Костя до Андрія. — Ти взагалі поза часом можеш рухатися? 

— Майже, — посміюється Андрій. — Я можу сповільнювати час для інших, або, навпаки, для себе. 

— Прикол, — тільки і видає Костя. Він, звичайно, розумів, що у перших студентів в рейтингу академії здібності мають бути відповідними, але контроль часу це прям прикол. Костя не уявляє, як хтось крім Миколи може перемогти Андрія в битві, і щиро сподівається, що йому ніколи не доведеться це спробувати на собі. 

Двері в кімнату відчиняються і Костя бачить, як заходять Даша з Сашею Машлятіною, тримаючи в руках повні пакети. 

— Шо ви тут, без нас вже пити почали? — підходить до них Даша, вітаючись з усіма за руку. — О, Кастет, рада тебе бачити теж тут. 

Костя трохи випадає з такого дружнього звертання до себе, але піднімається та протягує руку для вітання. Чомусь він очікував від Даші якоїсь прихованої неприязні через те, що він забрав її соулмейта, але ту це схоже зовсім не хвилює — вона лише просить їх посунутися, аби звільнити трохи місця і сісти самій. 

— А мене я дивлюсь ніхто не радий тут бачити? — награно ображено кидає Саша і сідає поруч. — Ну нічо, потерпите якось, я прийшла забирати свої відсотки за доставку, — вона тягнеться до пляшки з ромом та наливає собі сама половину склянки. 

— За яку доставку? — питає Костя. 

— А ти думаєш ці герої пішки через ліс продиралися пять кілометрів до найближчого магазину в селищі? — піднімає брови Саша, відпиваючи трохи зі склянки. 

Костя, якщо чесно, щось таке і думав. Взагалі в них є система телепортів, один з яких розташований серед лісу для того, аби студенти могли простіше добиратися додому на канікули і потім повертатися назад. Це щось типу постійних порталів, що працюють на одноразових жетонах. Підходиш до дверей, вставляєш жетон і думаєш про місце, в якому хочеш опинитися, а тоді проходиш крізь двері. Для Кості це зазвичай той ще зайоб повертатись з канікул назад в академію, бо його батько живе серед людей і до найближчого порталу ще треба кілька годин добиратися потягом. 

Але витрачати жетони на телепортацію до магазину в селищі сенсу немає. По-перше, назад все одно доведеться йти пішки, а по-друге ці жетони не так то просто дістати — на кожного студента їх видають в обмеженій кількості. 

— Ні, але ззовні ж не можна телепортуватися в середину купола, — не розуміє Костя. Купол, окрім функції захисту від нечисті та маскування академії від людей, також обмежує будь-які телепортації напряму на територію академії. Навіть Саші з власною силою телепортації не обійти це обмеження. Лише в Дамницького, як директора, є спеціальна каблучка, що дозволяє йому вільно телепортуватися куди він захоче, незважаючи на обмеження куполу. 

— Ми і не телепортувалися всередину, ми ж не телепні якісь, — хмуриться Саша і дивиться на Костю таким поглядом, ніби телепень тут він. — На найближчу до купола відстань, яку він дозволяє. 

— І далеко це?

— Зазвичай десь метрів двісті, але…, — починає було Саша, але тормозить, переглядаючись з Валіком і Андрієм. 

— Але? — напружується Костя від такої паузи. 

— Нічого, просто ця відстань може трохи змінюватися, от і все, — туманно відповідає Саша, опускаючи очі назад до склянки.

— В сенсі змінюватися? — хмуриться вже Міша поруч, але ніхто з цієї компанії так і не відповідає на їхнє питання. 

— Так, що ви приховуєте? — не витримує Фіма. 

— Вчора, — тяжко зітхає Андрій, але починає ділитися, — коли ми перетинали барʼєр, він дозволив нам телепортуватися занадто близько, практично до самого куполу. 

— І? — досі не розуміє Фіма. — Судячи зі змовницьких виразів на ваших обличчях, в цьому явно є якийсь сенс, який ви приховуєте. 

— Такого раніше не ставалося, — із серйозністю в голосі відповідає Микола. — Ми думаємо, що це може бути якось повʼязано з монстрами, про яких так переживають усі викладачі. 

— З якими монстрами? — здивовано піднімає брови Фіма і Костя розуміє, що навіть не подумав розповісти своїм друзям про монстрів, про яких дізнався від Валіка. На фоні усього, що відбувалося в їхніх з ним стосунках, ця проблема здавалася точно не найважливішою. 

— Загинула людина, на шмаття розірвано отари овець, — льодяним тоном оголошує Валік. — Ми самі бачили це вчора, це все не чутки. 

В пам’яті Кості спливає вчорашній вечір і відчуття чужого пронизливого погляду на собі. Від однієї згадки про це по шкірі знову проходить мороз. Від чогось він впевнений, що тієї істотою, що спостерігала за ним з лісу міг бути один з цих монстрів, але Костя не може зрозуміти це голос інтуїції в ньому говорить, чи параної. 

— І є хоч якісь ідеї, що це можуть бути за монстри? — питає Костя і відпиває ще трохи рому, намагаючись викинути з голови спогади. Він помічає, як Микола і Валік дивно переглядаються і Валік хитає головою, ніби відповідаючи на якесь німе питання. 

— Ні, — відповідає Валік вже Кості. — Ніхто їх не бачив, ну, принаймні не прожив достатньо довго для того, аби про це розповісти. 

— Чому нам про це не розповідають? — здивовано питає Рома. — Чому не скасують завтрашню орієнтацію в лісі? 

— Ніхто не хоче піднімати паніку, — пояснює Микола. — Викладачі впевнені, що зможуть впоратися власними силами. До того ж, ми майже три роки тренувалися для цього. Нас перемогти буде складніше ніж отару овець чи звичайну людину. 

— Так, досить про цих ваших монстрів, — струшує головою Саша. — В мене від таких розмов кошмари потім по ночах. Пропоную пограти в пляшечку.

— Ні-і-і, — протягує Роман. — Я точно пас, дякую. 

— Що це таке? — хмуриться Костя. Він знає про дитячу гру в пляшечку, в яку грають в світі людей, але навряд чи Саша пропонує зараз саме це. 

— О, Костя, тобі сподобається, — з усмішкою кидає Фіма. 

— Щось типу невеличкого свінгерства, — пояснює Саша, поки розливає залишки рому по склянкам, аби звільнити пляшку. 

— Що? — піднімає брови Костя. Він не розуміє, чи мала би його образити та впевненість в голосі Фіми, з якою він заявив, що Кості це сподобається. 

— Обмін магією, але не між соулмейтами, — продовжує Саша. 

— Як таке можливо? 

— Це і не можливо, — різко відповідає Валік. — Просто дурна гра, де ти сидиш і спостерігаєш, як твій соулмейт цілується з кимось іншим. — Валік піднімається зі свого місця і зустрічається поглядом з Костею. Його очі такі ж холодні та порожні, як і завжди, але Кості таки вдається розгледіти в них щось схоже на роздратування. — Костя, можна тебе на пару слів? 

— Валік, сядь і не псуй всім настрій, — відповідає за нього Андрій. — Костя сам за себе вирішить хоче він пограти чи ні. Коли ти в такого контролера перетворився? 

Чи то випитий алкоголь так підігріває його, чи то вся злість, яку він намагався стримати починає лізти назовні, але щось всередині Кості змушує чинити Валіку на зло. 

— Давайте спробуємо, — відповідає він. 

— Супер! — радіє Саша. — Я почну.

Костя намагається ігнорувати погляд Валіка, що проїдає його кислотою. Він спостерігає за тим, як Саша розкручує пляшку, що відблискує своїми скляними боками в світлі кристалів, і та зупиняється на Фімі.

— Ну-ну, удачі, — з посмішкою кидає Рома та підштовхує Фіму до Саші. Схоже, його взагалі не хвилює перспектива того, що Фіма зараз цілуватиметься з іншою людиною в нього на очах. 

Фіма підходить до Саші і концентрується. Між його пальцями починають пробігати розряди струму. Він нахиляється до Саші і різко цілує її. Костя не впевнений, як саме виглядає сила телепортації Саші, але зараз він бачить, як вона починає мигати і рябіти, ніби зламаний екран монітору. Струм починає іскритися сильніше, протікаючи тілом Фіми. Роздається тріскіт і Саша відривається від Фіми. 

— Ау! — вона тримається за губу. 

— Сорі, — сміється Фіма і піднімає руки догори, ніби здаючись. Між його пальцями досі поблискують розряди струму. — Ти знала, на що йшла.

— Костя, ти наступний, — Саша передає йому пляшку. Костя не те, щоб хотів цілувати когось в цій кімнаті — він уявляє, що цим кимось виявиться Міша і його ледь не перетіпує. Але щось у виразі обличчя Валіка змушує його взяти цю пляшку та розкрутити її. Вона тормозить об ворсинки килиму, поки нарешті не зупиняється зовсім, вказуючи горлечком на Дашу. 

Приплили. 

Костя піднімається, намагаючись уникати погляду Валіка та ігнорувати піднесені вигуки інших, і підходить до Даші. Не роздумуючи сильно, він заплющує очі та нахиляється, цілуючи Дашу. Її губи на дотик м’які та приємні, зовсім не такі холодні як у Валіка. На кілька секунд Костя задумується про те, як для Валіка відчувається спостерігати за тим, що відбувається. Як його соулмейт цілує людину, яка мала б стати його соулмейтом. Чи уявляє Валік себе на місці Даші, чи навпаки мріє опинитися на місці Кості. 

Костя зосереджується на своїй силі, дозволяючи їй розпалитися в грудях, але він не відчуває нічого навіть схожого на те, що відбувається під час поцілунків з Валіком. Магія в ньому обурено плещеться, не бажаючи перетікати через дотики до Даші. Костя відстронюється, поки він не встиг обпекти її. 

— Ну що, впевнилися, що це не працює? — холодно кидає Валік. Костя нічого не відповідає і Валік піднімається з місця, хапаючи Костю за руку і тягнучи за собою. — Ходімо поговоримо, — крізь зуби видихає він. 

— О-оу, схоже хтось не впорався зі своїми ревнощами, — чує Костя позаду голос Романа та чийсь сміх, але не озирається. 

Валік, не відпускаючи руки Кості, тягне його за собою до кінця коридору, аж поки вони не виходять на балкон. 

— Що з тобою відбувається? — він різко розвертається, закривши двері на балкон, і Костя відходить від нього на декілька кроків, поки не впирається поясницею в залізне перило. Тонка тканина футболки зовсім не захищає його від пронизливого вітру, що починає гуляти його шкірою. 

— А з тобою? — відповідає питанням на питання Костя, з викликом вдивляючись Валіку в очі. Світло з кімнат сюди ледь доходить і в цій напів темряві вираз обличчя Валіка здається ще більш різким та жорстоким. 

— Що зі мною? Це не я лізу цілуватися до всіх підряд, ігноруючи свого соулмейта, — Валік підходить до нього ближче і Костя ненавидить своє тіло і магію в ньому, за те що та так по-зрадницьки тягнеться навіть зараз до Валіка. Він стискає руками перило позаду себе, намагаючись намертво приклеїти їх до нього. 

— Може тоді розкажеш, що сталося вчора на тренуванні, раз ти такий святий і все робиш правильно? — хмикає Костя. 

Валік мовчки вдивляється в очі Кості. На секунду Кості здається, що той дійсно міг не розуміти жорстокості свого вчинку і не розуміти реакції Кості на це. Але ж хіба може бути хтось настільки довбойобом, щоб не розуміти, що якщо ти спеціально робиш комусь боляче, використовуючи свою силу, то інша людина цілком заслужено може на це образитись? 

— Я трохи перегнув палицю, — нарешті здається він. — Добре, вибач. 

— Вибач? — із здивуванням перепитує Костя. — Чисто щоб задовольнити мою цікавість, ти таке робив вже на комусь?  

— Ні, — видихає Валік. — Після такого б ніхто не вижив, — додає він трохи тихішим тоном. Здається, до нього нарешті починає доходити. 

— А якби, чисто теоретично, — виділяє Костя тоном, з якого так і сочиться сарказм, — я б не встиг зцілитися? І помер? В мене б замерзло і зупинилося серце? 

— Ну все ж вийшло добре, — намагається виправдатися Валік, але в його очах пробивається щось схоже на сором. Терпіння Кості лопається і злість, що палає в нього в грудях, цього разу втримати не вдається. 

— Добре, — повторює Костя за ним.

Він бере Валіка за зап’ястя та концентрує усю свою силу там, обпікаючи руку Валіка настільки, щоб дістати аж до кістки. Валік вскрикує та намагається вирвати руку із захвату Кості, але він не відпускає, концентруючись сильніше, але вже на іншій своїй силі. 

— Ти що здурів? Що ти робиш? — Валік хапається за поранену руку, але на тій вже немає ні сліда. 

— Що таке? — примружує очі Костя, спостерігаючи за його реакцією. — Я думав ти віриш в мою силу настільки, що не проти поставити під загрозу і своє, і моє життя. А тут невеличкого опіку злякався? 

Кілька довгих секунд Валік просто дивиться на нього, тяжко дихаючи, та навіть не кліпає. Одним ривком він підходить впритул до Кості, піднімає його та саджає на перила, впиваючись в його губи своїми. Поцілунок виходить жорстким, вимогливим, з гірким присмаком випитого рому. Костя згадує відчуття від губ Даші і заталкує їх куди подалі. Губи Валіка відчуваються правильно, від них та від його рук миттю починаються розходитися потоки магії, а чистий та м’ятний запах Валіка змішується із холодним нічним вітром і пробирає Костю до самих кісток. 

Костя однією рукою обвиває Валіка за плечі, притягуючи до себе ще ближче, а іншу запускає йому в волосся. Він відхиляється трохи назад і лише сподівається, що Валік не відпустить руки і не скине його зараз з цього балкону вниз. 

Валік відсторонюється на кілька секунд аби відновити дихання і притискає Костю до себе ще сильніше, забираючись холодними руками йому під футболку. Він притискає його до себе так сильно, ніби намагаючись увібрати його всередину себе, запхати кудись всередину грудної клітини і заховати його там від усіх. Вони Костя доторкається носом до носа Валіка, відчуваючи його дихання на своїх губах. Він вдивляється йому в очі, раптом згадуючи момент із сьогоднішньої розмови, що зачепив його. 

Валік тягнеться до нього за ще одним поцілунком, але Костя відхиляється назад. Якби не руки Валіка, що так міцно тримають його, він би вже полетів донизу. 

— Ти не все там розказав. 

— Про що ти? — хмуриться Валік і Костя проводить рукою по складці, що утворилась в того на лобі. Як він мріє залізти всередину його голови і дізнатися всі відповіді на питання, що його хвилюють. З тим як на початку він боявся їхнього зв’язку, він навіть уявити собі не міг, що тепер буде засмучуватися через його відсутність. 

— Коли ми говорили про монстрів і купол. Ти знаєш ще щось і приховуєш це, — впевнено промовляє Костя. 

— Дивовижно, як тобі вдається читати мене, навіть без доступу до моїх почуттів. Впевнений, що звʼязок ще не працює? — навіть не намагається заперечувати Валік.

— Не уникай моїх питань. 

— Ні, не все, — зітхає Валік. Він відпускає обережно опускає Костю на підлогу і сам підходить до перила поруч, спираючись на нього і вдивляючись у щось вдалині. 

Костя також спирається на перило, що вже трохи нагрілося поки він на ньому сидів. Балкон знаходиться на останньому п’ятому поверсі гуртожитку, тож звідси відкривається вид практично на всю територію академії. В далені в темряві ночі яскравою плямою виділяється ритуальне коло — місце сили, що живить всю академію і купол магією. 

Якщо купол дійсно починає слабшати та допускати телепортацію все ближче до території академії, це може свідчити про магічний дисбаланс у всій цій системі. Хоча як це могло статися Костя поняття не має — куполу і ритуальному колу, як і самій академії, сотні років і магія завжди трималася непохитно, підтримуючи купол та захищаючи всю академію від будь-яких зовнішніх загроз. 

— І? — підштовхує Валіка Костя, коли той так і продовжує мовчати. — Що саме ти не сказав?

— Вони думають, що ти можеш бути якось повʼязаний з монстрами, — з неохотою видає Валік і у Кості на кілька секунд завмирає серце. 

— Що? — глухо перепитує він, сумніваючись, що почув правильно. 

— Я не знаю, — зітхає Валік. — Що ти знаєш про свою мати? — раптом питає він, повертаючи голову до Кості. 

— До чого тут вона? — Костю, що ще не встиг обробити першу новину, така різка зміна теми розмови вибиває тільки більше. 

— Ну, про батьків в цілому, — виправляється Валік. — Якщо ти і можеш бути якось повʼязаний, то тільки через них. 

Костя намагається зібрати думки в купу, але в грудях починає зароджуватися огидне почуття тривоги. В нього немає жодних ідей щодо того, чому викладачі можуть вважати його пов’язаним з монстрами, про яких він не знає зовсім нічого. Купа питань, залишених без відповіді в його голові вже починає переповнюватися — місця для того, аби відкласти туди щось іще, аби розібратися з цим пізніше, вже зовсім не лишилося. 

— Мій батько звичайна людина, він точно ніяк не може бути пов’язаний з жодними монстрами. А мати…, — мнеться Костя, — вона загинула, коли мені було три. На полюваннях, — змушує себе вимовити ці слова він. 

Роками він намагався уникати будь-яких згадок про це. Згадок про те, як в один момент він втратив і матір, і батька, що віддалився від нього та приймав радше формальну участь у його вихованні. Як усе життя він був залишений сам на себе, як понад усе він мріяв про те, аби його мати ніколи не займалася полюваннями. Про те, аби йому ніколи більше не довелося переживати подібної втрати. Про те, чому його так сильно лякає той факт, що саме Валік виявився його соулмейтом. 

— Це на неї перетворилася мавка в кубі? — обережно питає Валік.  

— Так, — відповідає Костя, прокліпуючись. 

— І це через неї там було так багато монстрів, — промовляє Валік вже сам до себе, відповідаючи на якесь своє власне питання. — Ти не боїшся жодного з видів нечисті, ти боїшся самої концепції полювань…, — він обриває сам себе перш ніж встигає договорити. 

— Бо боюсь такого ж кінця, — із гіркотою в голосі договорює за нього Костя. 

— Ти напевно ненавидиш мене, — тихо говорить він, опустивши голову. 

Костя не знає, що відповісти на це. Валік ходяче уособлення всього того, що так боїться Костя, але він не впевнений, що відчуває до нього. Валік дратуючий, іноді навіть занадто. Він безрозсудний, впертий, іноді здається, що він взагалі не думає своєю головою, приймаючи рішення. Він очевидно приховує багато речей, так що Костя може хоч ночами не спати і ламати голову над причинами його поведінки, але ніколи навіть і не наблизитися до розгадки. 

Костя боїться його, боїться того, на що Валік здатний, боїться жорстокості, що іноді проскользує крізь його льодьону броню. Але більш за все він боїться за Валіка і за те, як далеко той може зайти у своїй впертості поєднаній із відчайдушною сміливістю. Костя згадує, як легко Валік ризикнув своїм життям, коли був впевнений у тому, що Костя має силу зцілення. Костя дуже легко може уявити собі ситуацію, в який Валік, абсолютно впевнений в собі і своїх силах, кидається на якогось монстра, але прораховується і платить за цю помилку своїм життям. 

— Вибач, що почав цю розмову, — повертається до нього Валік, коли Костя так нічого і не відповідає.

— Нічого, — струшує головою Костя, щоб прибрати волосся, що лізе в очі. — Але я справді не знаю про свою матір практично нічого, — повертається він до питання, що ставив Валік. — Вона була феєю світла, рано одружилася з моїм батьком, рано завели мене. Вона знала, що життя мисливців не буває довгим і, мабуть, через це так поспішала встигнути все. У мене не лишилося жодного спогаду про неї, крім кількох фотографій. Я не маю жодного уявлення, ні як би вона могла бути пов’язана з цими монстрами, ні як я, — знову хмуриться Костя, намагаючись зрозуміти, що він може упускати. — Ти впевнений у цьому? 

— Не знаю, — зітхає Валік. — Ми з Миколою це підслухали у розмові між Дамницьким, Люленовим, Кураном і Венедчуком. 

Костя згадує, як дивно дивився на нього Венедчук, коли Костя розпитував того про приховані сили і можливість того, як якусь силу могли не помітити при вступі в академію. 

— Що конкретно вони казали? — напружується він.

— Куран припустив, що поява монстрів може бути якось пов’язана з тобою, з твоєю силою. Дамницький сказав, що цього не може бути. Жодних конкретних деталей чи пояснення причин чому вони так думають. 

— Хоча б кілька пояснень дуже хотілося б почути, — виривається з Кості нервовий смішок. — Як, наприклад, звідки в мене взялася ця сила зцілення і чому її на виявили під час вступу. 

— Думаєш, це все може бути якось пов’язано? — серйозно дивиться на нього Валік. 

— Це і ще мільйон питань, на які я мрію почути відповідь. 

Кілька хвилин вони просто стоять в тиші, кожен роздумуючи про своє. Кості здається, що він ніколи за своє життя так багато не думав, як за останні кілька днів, але все одно так ні до чого толкового і не додумався. 

— Ходімо назад, ти весь змерз, — Валік обережно проводить рукою по спині Кості, посилаючи поколювання магії по всьому його тілу.

— О, тепер ти переживаєш за те, чи я не замерз. Як мило з твого боку, ніби це й не ти намагався заморозити мене заживо вчора, — сарказм сочиться з тону Кості, але всередині він вже не відчуває тієї злості, що так з’їдала його ці дні. Натомість, він відчуває наростаюче почуття тривоги і якесь паскудне передчуття. 

— Ну скільки разів ти ще хочеш, аби я вибачився? — благаючим тоном питає Валік, відпускаючи Костю та потираючи свої очі руками. 

— Забули, — знизує плечима Костя, втомившись злитися та ображатися на Валіка. — Ходімо назад в кімнату. Всі напевно будуть думати, що ми тут ледь не переспали на цьому балконі, так довго нас не було. 

— Це вони ще не знають про твоє ставлення до сексу заради зв’язку, — усміхається йому Валік. За увесь цей час вони дійсно не перейшли межу дотиків та поцілунків, хоч і дуже пристрасних. Костя думав, що Валік сам не хоче заходити далі, тому й не наполягав, але з цієї фрази у Кості починає закрадатися припущення, що Валік досі тримається за їхню домовленість перед проведенням ритуалу. 

— Якщо це дурне магічне притяжіння так і не буде слабшати, можливо, скоро мені доведеться передумати, — натомість відповідає йому Костя, не бажаючи зізнаватися, що він вже неодноразово був готовий порушити цю домовленість. 

— Це погроза чи обіцянка? — піднімає брови Валік.

— І те, і те, — повертає йому усмішку Костя та відвертається, аби відкрити двері. 

Коли вони повертаються назад в кімнату, Фіма та Роман, обидва вже напідпитку, саме змагаються між собою аби визначити, хто володіє своєю силою краще. Видовище справді захопливе — в центрі килиму дві маленькі фігурки, розміром з долоню і створені повністю одна зі струму, а інша з вогню, борються між собою. Костя лише радіє тому, що ця суперечка вирішується між фігурками, а не напряму в поєдинку між Фімою та Романом. 

Решта вечора проходить добре, Костя навіть не пам’ятає, коли востаннє так весело і легко почувався. Вони розходяться по кімнатах далеко за північ — якби не ранній підйом на орієнтацію на місцевості завтра, він би й ще там сидів. 

Вже лежачи в себе в ліжку та провалюючись в сон, Костя бачить перед очима усміхнене обличчя своєї матері, її довге світле волосся, що розлітається на вітрі та безтурботний погляд зелених очей. На секунду Кості здається, що він помічає щось у цьому погляді, щось приховане глибоко всередині за маскою легкості та життєрадісності, але що саме, він вже не встигає розібрати — сон зрештою накриває його.