Фанфіки
Фанфіки
6,755
Слова
22.9 M
Коментарі
9,363
Читання
79 d, 13 h
-
Двадцять два роки тому вони пережили те, що змінило їх назавжди. Страшні події в коледжі, про які кожен намагався забути, залишили глибокі рани. Однак тепер все починається знову. Друзям, після довгих років розлуки, доведеться знову повернутися до того самого місця, яке зруйнувало їхні життя, щоб запобігти новим смертям. Чи зможуть вони покласти край своєму минулому, чи це тільки початок нового страхіття?
-
2.4 K • Nov 1, '24
-
1.6 K • Nov 5, '24
-
2.1 K • Nov 7, '24
-
-
Янтарні оченята пройшлися по рівним рядкам. Цій книзі вже понад сто років, і, чесно кажучи, Мариора вже не пам'ятає звідки вона в неї. Але ці, трохи криві, рукописні рядки кожного з віршів завчила напам'ять. За стільки століть стало звичкою відпочивати, перечитуючи знайомі рядки, дивитися на кожен завиток літери та цятка чорнил. Своєрідна медитація, яка дозволяла відкинути усі думки та забути про оточення. Спокій перервали дві дівчини, які тихо проходили повз. Їхні голоси зникали так само швидко, як і з'явилися, але мій погляд мимоволі зупинився на одній із них. Її сукня дивовижно поєднувалася з осіннім листям, ніби сама природа підлаштовувала свої кольори під тканину. «… Яскравіше і тепліше Сонце, ближче до ночі. До вечора мудріше і не хоче Світити нам в очі…»
-
1.1 K • Apr 25, '24
-
1.8 K • Oct 17, '24
-
-
-
“Чесно кажучи, я гадки не мав, що моє життя буде настільки неймовірне! В мене є все, що потрібно для щастя: дружини, діти, друзі, чудова робота… Більшого мені й не треба. Проте усюди з’являється невгамовне відчуття, ніби щось не так. Немов моє життя не те, чим здається. Буває сяду на ліжко і думки завирують. Думки про те, що я не мусив опинитися саме тут і…
-
4.9 K • Apr 11, '22
-
5.5 K • Nov 3, '24
-
1.2 K • Nov 4, '24
-
- Попередній 1 … 12 13 14 … 676 Далі