наші нові правила.

Правда завжди ранить, особливо коли переконуєш себе в тому, що все добре. Ти запевняла себе, що ваша любов взаємна, що він віддає тобі не менше, ніж отримує натомість. Згодом ця булька сліпої віри розчинилася, ти подивилася на ситуацію з іншого боку. П’єтро Максімофф не знав, що таке любов. Все, що йому було потрібно — секс і спільний ранок після, коли він міг знову скористатися твоїм тілом. І не пригадувати про твоє існування доти, доки не виникне потреба. Серцю було боляче, з очей текли сльози, але це було необхідністю. Ти збиралася забути його і рухатися далі, бути на рівень вище і жити так, як тобі того хотілося.

Тому наступного ранку, коли ви знову провели пристрасну ніч разом, ти вдивлялася у риси його обличчя, відчуваючи, що повторень більше не буде. Рішуче скинула з себе покривало і попрямувала до письмового столу, де в лист ти вклала всі почуття до П’єтро, приємні й не дуже. Чорним по білому ти поінформувала його, що більше не повернешся, що вам відтепер не бути разом (якщо це взагалі можна сприймати за стосунки). У спробі зібрати уламки розбитого серця воєдино, ти залишила лист на подушці поруч з ним і тихо покинула його спальню.

Через два тижні ти вмирала від того, як сильно сумувала за ним. За ним, за його руками, за хрипким голосом і стогонами, які ти чула найтемнішими ночами, і за його заразливим гучним сміхом. Окремим зусиллям змусила себе ігнорувати мелодію мобільного телефону, яка лунала по твоїй порожній квартирі від його дзвінків. Спочатку їх було кілька, потім дійшло до кількох сотень, як і повідомлень. На щастя, друзі були чудовою опорою, яка відвертала увагу від токсичного впливу П’єтро. Не відразу, але вони вмовили тебе вийти з ними прогулятися. І якщо вчора це були обідні посиденьки у кафе, то сьогодні ви вирішили відриватися по-хардкорному, а саме в нічному клубі.

Ти чекаєш свою подружку Джейн, яка відлучилася на пару хвилин у вбиральню. Задушливе приміщення і гучна музика занадто тиснули, через що ти вирішила постояти на вулиці. Свіже повітря прийняло у свої прохолодні обійми, викликаючи посмішку на твоєму обличчі. Прекрасний вечір в компанії дівчат, подібно до шторму, позбавив від непотрібних думок. Ви разом веселилися, танцювали та загравали з незнайомцями. Ну, ти більше пила, щоб не підчепити крім чоловіка ще щось. І через те, що всі вже розійшлися на теперішню годину, ви з Джейн вирішили влаштувати піжамну вечірку у неї вдома, оскільки добиратися до тебе в рази довше.

— (Т.і.)?

Цей голос. Той самий, якого ти уникала протягом 11 днів. Пролунав за спиною. Затримавши подих, ти обернулася і всім виглядом намагалася продемонструвати, що прекрасно тримаєш себе в руках. Прекрасний як ніколи, Максімофф розтріпав своє світле волосся і променисто посміхнувся, очі забігали вгору-вниз по твоєму тілу. Але щось було не так, він немов змінився і перестав бути тим самим. Що саме зазнало в ньому змін?

— Привіт, — ледь промурмотіла ти, але він все чудово розчув.

Очі П’єтро продовжували бігати по твоєму обличчю, поки він намагався підібрати правильні слова. Не знав, як сказати, що шкодує про все. І найбільш болючим було спостерігання за тим, як ти розсипаєшся в його руках, перетворюючись на зовсім іншу (Т.і.). Повернути б час назад, щоб не бути свідком усього цього. І не бачити, як ти зараз розриваєшся, щоб не кинутися в його обійми.

— Як ти?

Максімофф повівся так егоїстично і грубо, що тобі довелося щезнути з його життя, нехай і ненадовго. Щиро хотілося вірити, що твоє зникнення мучило його, що він страждав і не міг знайти собі місця. Ти дуже скучила, але якщо даси зараз слабину, то він все зрозуміє і знову затягне в цей токсичний та безглуздий для тебе вир.

— Як завжди, — знизавши плечима, ти затихла, щоб не наговорити зайвого.

— Я дзвонив тобі, — відповів він і зробив крок вперед. Від цього серце затанцювало десь в області щиколоток.

— Я бачила.

Боже, швидше б Джейн вже повернулася!

— Ти не хочеш —

— Оце черга! Ледве встигла! — Гучний сміх Джейн завадив вам. Подумки ти розплакалася від щастя, що вона з’явилася так вчасно і не дала тобі пройти по розпеченому вугіллю його «любові». — О, П’єтро, привіт. Не помітила тебе. — Вона посміхнулася твоєму колишньому, обіймаючи тебе однією рукою. Звичайно ж, найкраща подруга була в курсі всієї трагічної історії, тому й врятувала ситуацію. — Ми йдемо?

— Так, — ти жваво закивала, не перестаючи дивитись на подругу.

— Але я…

Ти не почула решту, бо Джейн уже відвела тебе від клубу. Коли ти обернулася, його й слід пропав. Можливо, так навіть краще.

— Як ти?

— Додому хочу.

— Тоді чимдуж перебирай ногами, — дівчина міцно вчепилася у твою долоню, ніби ти ось-ось зірвешся з місця і втечеш до П’єтро.

Через п’ятнадцять хвилин ви вже були у неї вдома. Знявши вечірні туфлі, ти залізла з ногами на диван і зарилася обличчям у власні долоні. Не було більше сил триматися. Гучні схлипи переривали тишу і відбивалися від стін, вертаючись до тебе луною назад. Рано чи пізно це б сталося, зустріч була неминуча доти, доки ви перебуваєте в одному місті. Або, скоріше, на планеті, ти впевнена, що йому не складе труднощів знову відшукати тебе. Було б бажання. І це найогидніше, бо наступного разу ти можеш не встояти, хто зна. Нелегко відмовлятися від почуттів, коли щодня стикаєшся з нагадуваннями про цю людину.

— Тримай, — промовив жіночий голос. Ти мовчки кивнула і прийняла чашку, звідки поширювався солодко-пряний аромат. Какао з зефірками та спеціями.

Якщо щось тебе і заціпило в Джейн, то це її мовчазність і посидючість. Ти могла не відповідати, але вона прекрасно все бачила і могла збагнути, що до чого. Зараз твоє обличчя і свідомість були сповнені жалю, вона бачила це ясно, немов це сонце спекотного літнього дня. Джейн ніколи не змушує тебе говорити, дає час обдумати та дійти якихось висновків. Нехай на це піде весь день, але вона не стане тиснути й випрошувати відповіді на питання, що її цікавлять.

— Я не думала, що зустріну його сьогодні.

— Я знаю, — на видиху відповіла подруга. — Що він сказав?

— Ну, небагато, — знизавши плечима, ти знову замовкла і ласувала гарячим напоєм. — Сказав тільки, що дзвонив. А потім з’явилася ти.

— Так, ми обидві знаємо про ці його набридливі дзвінки та повідомлення, — вона закотила очі, на що ти ледь посміхнулася. — Як ти?

— Тобі відповісти чесно чи краще збрехати?

Вона запально розсміялася. У ваших стосунках ніколи не було брехні, ніхто нічого не приховував. І це питання здавалося їй риторичним і до жаху смішним.

— Ти ж знаєш, що я завжди за чесність.

— Мені складно сказати, тому що… Я хочу зробити йому боляче, потім обійняти, добряче відгамселити й знову бути з ним… Стерти цю тупу посмішку з нахабного обличчя і поцілувати. Він стояв так близько, Джейн! Я ледь стрималася. — Подруга посміхнулася твоїм словам і обійняла за плечі. Їй були знайомі ці почуття.

— Минуло всього кілька тижнів, а ви разом провели скільки? Роки два, не менше. Так швидко це не пройде, (Т.і.). Потрібно побільше часу.

— А якщо його у мене немає? Часу. Я не хочу нічого чекати. — З очей знову полилися сльози від уявлення того, що ти все життя витратиш на це. І чи хотіла ти витрачати щось на нього? — Здається, ніби він буде з’являтися щоразу, коли мені полегшає. Ніби я роблю крок вперед і два назад.

— Я не дозволю цьому статися, (Т.і.), ні за що.

Раптом телефон неприємно задзижчав. Він повільно рухався до тебе по скляному столу, ніби ковзав з кожним сигналом все швидше і швидше. Номер цього абонента ти знала напам’ять. Щось сталося? Може, це важливий дзвінок?

— Не смій! Ти знаєш, що буде далі.

Прикривши очі, ти не змогла відігнати тривожні думки та збиралася все-таки відповісти на дзвінок. У ту ж секунду телефон перестав грати нав’язливу мелодію. Зі сльозами на очах ти витріщилася на Джейн.

— Я ніколи не зможу кинути його остаточно! Мені так боляче, — заплакавши, ти впала в обійми подруги. Та намагалася знайти слова підтримки, відчуваючи, як плече стає вологим від твоїх сліз. Погладивши тебе по голові, вона голосно видихнула.

— Я знаю, сонечко, я знаю. Але якби ти відповіла, то знову опинилася б з ним в одному ліжку і вранці повернулася б додому в істериці. Ти вище цього, (Т.і.).

— Ти допоможеш мені? Я не хочу завтра бути з ним.

Джейн обійняла тебе ще міцніше. Деякий час ви трималися одна за одну, поки телефон знову не задзвонив. Зі злістю ти відхилила дзвінок від П’єтро, а потім і зовсім вимкнула мобільний. Він хотів лише поговорити з тобою і запросити до себе, щоб ви розставили всі крапки над «i». Він би перепросив за свою свинську поведінку, за кожне погане слово і рух у протилежний тобі бік. Він хотів би бути розумнішим і повернути час назад, щоб утримати тебе поруч, а не відштовхувати. Він хотів би бути хорошим і правильним, щоб залишитися з тобою. Шкода, що зрозумів це тільки після прочитання листа, який ти залишила після свого від’їзду:

Я йду. Не «ненадовго», а «назавжди». Іншого виходу немає. Після стількох страждань і сліз я це заслужила, ти так не вважаєш? Я більше так не можу. У мене є почуття до тебе, я нікого так не кохала, а ти… Я знаю, що сама все вигадала, а ти насправді ніколи не кохав мене. І не полюбиш. Це просто вбиває мене морально, тому настав час прощатися. Прокидатися з тобою — найкраще, що може бути, але я не відчуваю з тобою те, що повинна відчувати поруч із коханим. Ці дурні почуття змушують давати тобі другий шанс вже вкотре. П’єтро, я дуже втомилася.

Спочатку у нас були правила: ніяких почуттів і прив’язаностей. А тепер я придумала нові правила: не дзвони мені — я не відповім, не шукай мене — не хочу тебе бачити. Дай мені просто рухатися далі, переступити через це. І тільки після цього ми зустрінемося. Можливо.

Я кохаю тебе, дорогий П’єтро, але хочу залишитися собою і навчитися любити в першу чергу себе.

Прощавай,
(Т.і.).

Він знову прочитав його, твій лист. У тисячний раз, напевно, схопився за телефон і набрав завчений напам’ять номер. Там його зустрів механічний голос, який попросив залишити голосове повідомлення, на яке ти потім відповіси. Звичайно, він знав, що цього не буде. Але не міг не сподіватися, що колись ти пробачиш його і даси сказати ці слова. Слова кохання, яке він весь цей час приховував від тебе.