Знайомство

Катя звичайна дівчина-підліток. Закінчує 9 клас, майже на відмінно, звичайної школи№3. Вона вродлива дівчинка щира, весела, має середнє каштанове волосся яке трохи в’ється, чолку. Милі щічки, карі очі, висока та струнка. Катрусі подобається волейбол, виходить непогано та вона вирішила зайнятися цим по серйозному, почала ходити на тренування для всіх, точніше, для учнів їхньої школи та хлопців постарше.

17:00 вівторок, спортзал Школи №3.

Проводить тренування Павло Романович, випускник цієї школи, людина якій фізрук довіряє ключі від спортзалу. Павло, по кличці Білий (чому Білий? Тому що одного разу на спір пофарбувався в білий, будучи кареоким брюнетом), 21-річний хлопець. Він є дуже поважною людиною серед старших класів, по простому крутий, тому його усі слухаються.

Катя вперше була на тренуванні, їй було ніяково. Вона одягнула чорні шорти та футболку, звичайно ж наколінники, заплела хвіст.

– Так, вишикувались, – сказав голосно Павло Романович, – так… 1, 2, 3… 17 і плюс я 18. Значить буде рівно три команди по 6. Саша і Микола сюда, будете капітанами.

До Павла вийшли два високих хлопця, яких Катя не знала.

“А Павло красивий.. високий, широкі плечі, накачані руки та ноги, та й на лице, він дуже даже в моєму смаку.. але йому десь 20?” – думала тендітна Катруся, чекаючи своєї черги.. очікування було довгим, ніхто не хотів брати до себе “малявку”. Вона трохи засмутилася та зніяковіла коли лишилась одна.

– І ти… як тебе звуть? – пролунав низький, чоловічий голос Павла який звертався до неї, що аж тіло вкривалось мурашками.

– Катя, – тихо мовила дівчинка.

– Катруся, до мене в команду. Першу партію граєте ви а моя команда сяде, – хлопець так лагідно назвав її, серце Каті затрепетало, – ходімо, Катю, мені з тобою треба побалакати.

Дівчина з Павлом відійшли в роздягальню, поки інші грали та спостерігали.

– Так, скільки тобі років?– пильно дивлячись у карі очі говорив чоловік.

– Ну мені 15, чесно я думала що тут буде Анатолій Володимирович(фізрук їхньої школи).. – дивлячись у підлогу відповідала Катя, вона іноді поглядала на хлопця знизу вверх.

– Зазвичай тренування проводжу я, тому що він зайнятий. Ти плануєш часто ходити?

– Так, по можливість.

– Ну тоді дай мені свій номер і я додам тебе в групу, – Павло глянув у карі оченята Каті, вона зніяковіло відвела погляд.

Хлопець дістав з карману телефон, записав номер, додав у групу.

– Там не багато людей, лише ті які найчастіше приходять, але тебе я додам наперед,  – продовжив він, ніжно похлопавши рукою по плечу дівчинки, пішов.

Катя сором’язливо стояла, відчуття були змішані. Вона не розуміла.. чи то Павло Романович просто хороша та розуміюча людина, чи вона йому сподобалась. Скоріш за все перше. Від чоловіка лишився приємний аромат Катя дуже чутлива до запахів… основні ноти бергамот, яблуко, імбир, нота серця наче ялівець, герань та на кінець.. легкий шлейф лаванди та шавлія (назва:Yves Saint Laurent Y EDP), але дещо сильно вибивалось, запах сигарет, але не бриткий, а дуже гармонійний.

Поки дівчина сиділа у телефоні та літала в роздумах перша гра скінчилась.

–Каааттяя! На поле! – голосно крикнув хтось з спортзалу.

Катя вибігла з роздягальні та хутко стала на своє місце, точніше, яке лишилося, в центрі(6 номер, для тих хто шарить).

– Катрусю, якщо що я ззаду, підстрахую, – пролунав голос Павла позаду, він стояв у 1 номері(по простому на подачі).

Дівчина кивнула. Подача, приймає Павло, скидка, атака, свисток, перехід.

– Ура! Хороша атака Ром, – сказав якийсь хлопець.

Чесно, Катя не знала там майже нікого, точніше, знала, що він/вона з їхньої школи але ім’я і тд. ні. Єдині люди яких вона знала це Ваня, Саша, Рома (її однокл) і тепер Павло Романович, хоча тяжко сказати що знає. Дівчина дуже хвилювалась перед кожною грою, подачею і атакою особливо. Хлопці в інших командах були сильні атакуючі, не жаліли сил, вкладались на всю, моментами м’яч з свистом пролітав повз руки гравців.

Пройшов деякий час, пройшла партія де команда Павла виграла команду Миколи. І знову Катя стоїть в центрі, хвилюється. Подача…. вона приймає і м’яч летить в аут… Дівчина розчаровується, але старається зібратись. Знову подача… Катя погано приймає і м’яч летить в сітку, його хоч і стараються врятувати але не виходить.

Подачі були силовими, руки від 2 раз вже горятіли.

Ще раз і ще, і ще, і ще… всі вони летять на дівчинку де б вона не стояла, інші просто намагались мінятись але нічого не змінювалось й вона не приймає знов і знов, рахунок 9:2 в користь противника. Команда починає злитись, Катя сильно винить себе, їй і так страшно та соромно, серце б’ється швидко, дихання збите, руки горять, противник її не жаліє.. та грає розумно.

– ДА ТИ НЕ МОЖЕШ СУКА ПРИЙНЯТИ?! – кричить якийсь хлопець збоку. Каті стає так соромно та образливо, що сльози вже починають підступати, але вона зтримувалась.

– Да не кричи ти! Зараз вилетиш звідси, ти мене почув? – вступився Павло Романович, його грубий голос звучав впевнено, – Катрусь, все добре, ти молодець, не хвилюйся, я домопожу.

І нарешті їхня команда отримує очко.

– Нарешті, зразу б так. – говорить той самий хлопець збоку.

Павло підходить і дає йому підзатильник.

Настрій Каті майже повністю зруйновано, але вона старалась віддаватися на всі 100. Хоч вона добре грала серед своїх ровесників, тут вона була повним 0. Такі сильні удари вона ніколи не приймала, руки ніколи так не боліли як зараз.

Проходить партія, команда Миколи виграла, виходить 1:1 потрібна третя партія до 15.

Зараз невеликий перекур, Павло вийшов покурити, а за ним ще два хлопця постарше.

– Білий чуєш, давай візьмем когось іншого замість тої дєвки, – сказав Х1(хлопець 1) видихаючи дим електронки бо у приміщенні це заборонено.

– Ні, – Білий вдихає дим сигарети, – хай вчиться, їй всього 15 вона не може ідеально грати, тим більше коли на неї подає Назар або атакує Микола, ти сам таке часто приймаєш? А якщо щось тобі не нравиться я тебе можу замінити, – видихаючи продовжує він.

– Бля, ну ми так точно програєм і..

– Якщо не будеш кричати на неї, а будеш підказувати та страхувати вона зможе нормально грати! А ти сам згадай себе 2 роки назад, і спробуй грати коли на тебе кричать, – злість відчувалася у його голосі, Павло хоче справедливості та рівноправності, ніяка це не симпатія.

Павло кинув та затоптав окурок.

Гра продовжилась.

…

20:32. Закінчилась остання гра, всі почали збиратися додому. Катя теж хотіла переодягнутись, але соромилась бо всі були в одній роздягальні. Вона вирішила зачекати.

– Ти чому сидиш, не переодягаєшся? – запитав Павло. Він теж чекав бо роздягальня була забита, а через те що він має бути останнім то спішити нема куди.

– Чекаю поки всі вийдуть щоб передітись, я соромлюсь просто, – відповіла Катя, перебираючи край футболки в руках.

– Ясно, ти доречі в якій стороні живеш? Не в стороні Цукерочки(магазин)? – запитав хлопець на вид впевнено, але насправді йому ніяково та його очі бігають.

– Так, мені до нього хвилини 2 йти, а що?

– Я на машині, тебе підвезти? Просто дощ на дворі, а ти, я бачив, прийшла без куртки.

– Так, будь ласка, – Катя мило посміхнулась, він досить уважний..

До них підійшов Рома, однокласник Каті, а по сумісності і її сусід.

– Чуєш Білий, ти ж машиною, не хоч мене підкинути? – запитав він.

– Ні, вибач, мені треба залишитись трохи довше в спортзалі та й машина завалена майже вся, ти ж знаєш що в мене ремонт – відповів Павло.

– Ех, жаль, жаль, але я розумію, – каже хлопець та протягує руку, – ну значить давай.

– Ще раз вибач браток, давай, – він потискає йому руку, той йде.

– А для чого ти лишаєшся? – Каті здалось, що Павло збрехав.

– Толік попросив дещо зробити, я піду, щоб швидше справитись.

 

Проходить 10 хвилин, з спортзалу виходять останні люди та Катя з Павлом залишаються одні. Дівчина йде переодягатися, старається робити усе швидко поки хлопець швендяв по спортзалі.

“Мені так ніяково, про що з ним говорити? Який ще ремонт? Може він не хотів його підвозити? А може я йому сподб..та ні.. боооже я вже надумую собі! Дура, йому десь 20” – думала дівчина.

Переодягнувшись, вона планувала там сидіти пока той не покличе, але щось голосно впало та дівчина вийшла.

– Що сталося? Що впало? – запитала Катя, обережно збираючи волосся в хвіст.

– Насос впав, фізрук попросив м’ячі футбольні накачати, а цей насос старіший за мене вже, – Павло саркастично посміявся, на вид його дуже дратував цей насос. Дівчина хіхікнула та підійшла ближче.

– А багато треба накачати? Я можу чимось допомогти? – Катя щиро хотіла допомогти, не хоче бути у боргу перед хлопцем.

– Вже ні штук 3, а от допомогти ..ммм – задумався він, – ти можеш принести мій рюкзак сюди, він чорний, лежить на лавці зліва та куртку там само.

– Ммг добре.

– І якщо не тяжко, візми в куртці ключі у правому кармані та зачини роздягальню, зараз вже їхати будем, – звучить як приємна розмова знайомих. Їм було досить ніяково, але по Павлові так і не скажеш, він виглядав та звучав впевнено, а Катя ж помітно нервувала, лодоні вологі, очі бігать.

Вона взяла все, що попросив хлопець та свій рюкзак, замкнула роздягальню і повернулась назад. Рюкзак пахнув так само приємно, по чоловічому. Прийшовши, вона поставила його на підлогу, а куртку поклала на лавці.

– Дякую, Катруся, – глянувши на неї мовив Павло, – я все зробив, зараз передінусь і поїдем.

Катя облокотилася на стіну, Павло зняв футболку. Краєм ока дівчина дивилась на хлопця, їй однозначно подобається, але злегка почервонівши все ж відвернулась. Хлопець одягнув худі, зняв шорти та одягнув спортивні штани, він наче не відчував ніякого дискомфорту.

– Візьми, – ніби приказав грубий голос, протягуючи свою куртку дівчині, в середині його було хвилювання.

– Мені не зручно, дякую, мені й так нормально – зніяковіла Катя.

– Давай одягай.

Дівчина глянула на курту, потім в очі хлопеця та все ж взяла її. Одягнула, вона була великою, все-таки Павло на вид 190+ завширшки як 2 Каті, а дівчина на його фоні виглядає маленькою навіть з своїми 174, через які часто комплексує та худорлявою статурою.

Не подумайте це не симпатія, Павло просто так вихований, джентельменом та із звичайним здоровим відношенням до протилежної статі. Його дії не мали ніякого підтексту.

Вони вийшли та сіли в машину. Машина БМВ, чорна, помітно дорога, ніяких ароматизаторів всередині лише його духи залишили тонкий аромат. Каті довелося сісти на переднє сидіння бо на задніх валялися різні пакети, банки з фарбою, якийсь мішок та інше. Отже у хлопця дійсно ремонт.

Їхати потрібно 20 хвилин, а йти майже годину.

– Розкажи трохи про себе, хочу знати про тебе хоч щось, – почав розмову Павло з вічливості.

– Ну я вчуся в 9-А, майже відмінниця, з хоббі лише волейбол ну і трохи малювати люблю, серіали дивлюся, друзів так то не маю, але в класі наче нормально з усіма спілкуюсь, ну деякі дівчата мене не долюблюють, та мені байдуже, – коротко але з довгими паузами говорила Катя, – що на рахунок тебе?

– Ну мені 21, я працюю онлайн програмістом в одній компанії, іноді мушу приїжджати на офіс, нещодавно переїхав, зараз ремонт роблю, волейбол це для душі та з моєю роботою зручно поєднувати, а на рахунок особистого життя дівчини не маю, – грубий голос був досить помірним, спокійним та про останнє чоловік відразу пошкодував, але виду не подавав.

– Класно, – дівчина не знала як продовжити розмову та зніяковіла.

– Твій тато випадково не ****? – обережно запитав хлопець.

– Так, а що? – дівчина насторожилась, ця тема дуже болюча для неї.

– Він друг мого батька, тато казав, що він кілька місяців назад просто зник, на телефон не відповідає та його ніде не може знайти, що сталось? – таке особисте питання… але з однієї сторони можливо це справді його бентежить.

– Він .. він, – опустила голову Катя, – в запої, вже як 5 років немає мами, а він не може відпустити – сльози підступали але вона трималась.

– Катрусю, вибач.. я не подумав, – зробивши паузу хлопець занервував, йому стало соромно, він міг здогадатись. Почуття вини було не надто сильним, але виховання не дозволяло лишити все так, але як виправити мале недорозуміння хлопець не знав..

Далі вони їхали мовчки, лише рідкі всхлипи Каті порушували тишу.

Підїхавши до магазину машина зупинилась, хлопець глянув на неї, вона не дивилась на нього. Дівчина витерла сльозу, яка стекла по щоці, рукавом куртки. Катя почала знімати куртку та хлопець її.

– Йди в ній, потім якось віддаси, дощ ще не скінчився. Ще раз вибач за мою безтактність.. – голос був м’якшим ніж зазвичай.

– Дякую, нічого страшного, я просто дуже чутлива до всього та емоційна.. – дівчина злегка посміхнулась та вийшла.

 

Катя приїхала додому не в кращому стані. Вона не очікувала, що розплачеться, такого ніколи не було при посторонніх, дівчина старалась бути стриманою. Зате батька не було вдома. Спокійно вивчивши уроки вона хотіла лягти спати, але їй написав невідомий у телеграм. Підписаний “Романович”, спочатку вона не зрозуміла хто це…

 

Р(Романович): Привіт

Хто це? :К(Катя)

Р: Павло, ти ж мені свій номер дала

Аа ясно, тобі щось треба? :К

Р: Ти так швидко втекла, що забула свій рюкзак.

Точно, коли я можу його забрати і де? :К

Р: Наступне тренування буде аж у суботу. Я можу тебе у школу підвезти завтра, все одно якраз в ту сторону їду, разом забереш

Дякую, добре, я буду о 8:25 біля Цукерочки, разом куртку віддам, ок? :К

Р: Добре, не сумуй та ще раз вибач, а то я відчуваю себе паршиво через те що зіпсував настрій..

Все добре, не хвилюйся, я просто на тренуванні перенервувала :К

Р: Ну добре, повірю

Мені вже спати треба :К

Р: Так рано? Ще навіть 12 нема

Я не люблю пізно лягати :К

Р: Поняв, надобраніч

Бувай :К

 

(Невеликий відступ)

Що ж з батьками Каті?

П’ять років назад все було добре, щаслива сім’я. Жили вони непогано, мама працювала бухгалтером якогось там підприємства, а тато заступником директора. Грошей на все вистачало, навіть на якісь відпустки на море чи в гори. Увагою Катя не була обділена, вона єдина дитина в сім’ї тому їй діставалося все найкраще. Любов, взаєморозуміння, рівноправність панували у їх сім’ї.. але одного разу сталося страшне. Маму дівчинки збив п’яний водій. Вона спокійно переходила дорогу по пішохідному переході, але машина на високій швидкості врізалась в неї. Вона померла на місці.

Похорони Катя майже не пам’ятає, все було як в тумані. 10-річна дівчинка не могла повірити, через смерть мами вона замкнулась у собі, перестала вчитися, їсти.. втратила сенс життя. Біль була нестерпною, кожної ночі вона плакали. Тато теж був вбитий горем, перший місяць тримався, старався допомогти та підтримати доньку, відвести до психолого. Нічого не допомагало, ще через місяць все стало нормалізовуватися. Коли Катя була в школі, батько переглядав сімейні альбоми.. біль про втрату повернулась, він напився, не ночував в дома. Дівчина сильно хвилювалась, їй було страшно, вона не спала всю ніч. Батько повернувся лише о 13:30, була субота тому Катруся була в дома. Він був все ще п’яний і схоже під чимось.. він кричав на неї, звинувачував у смерті мами.

“ТИ ВИННА! Якби ти не послала її в магазин вона була б жива! Ти гадина! Краще б ти не народжувалась!” – кричав батько, на його очах блистіли сльози злості та образи.

“Це не правда! Я не винна!” – сльозно кричала дівчинка.

Потім вона втекла і зачинилась у кімнаті, тато ще пів години гримав у двері, але потім все ж здався та ліг спати. Страх був таким сильним, що серце просто вистрибувало з грудей. Сльози текли річкою, вона знов лишилась без сну. Ця ситуації залишила великі шрами на її серці та психологічну травму на все життя.

Щороку, у день загибелі мами батько напивався та йшов в запой на кілька тижнів, тому на роботі все списувати на стан здоров’я, але на цей раз все затягнулось на кілька місяців та з роботи звільнили і тепер грошей дуже мало, але на оплату комунальних послуг вистачає. Де вони беруться? Батько може продавати алкоголь, сигарети та н@ркотиkи неповнолітнім, не обов’язково саме їм, є деякі заначки. Іноді він краде продукти та випивку, щоб не витрачати власні гроші на випивку та “котики” ходить до когось в гості, де краде. Дівчинка не хоче залишитися сиротою, тому терпить. Побиття ставалися дуже рідко, лише коли у тата вдаряють спогади про маму і він винить її. Б’є не сильно може ляпаса дати, штовхнути та копнути ногами, вдарити в живіт, синяки залишаються лише на ногах, тому ніхто не помічає. А потім все повертається на свої місця, сподіваюсь і цього разу все повернеться.

На рахунок її друзів.

У Каті є, точніше була подруга. Звали Оля, однокласниця. З молодших класів дружили, часто ходили в гості. Після аварії все ще дружили, але після однієї сварки перестали. Зараз Катя одна, в школі +- спілкується з однокласниками, навіть з хлопцями. Дівчині і самій добре.