“Що таке Лояльність?”

19 Серпня 1934 року. Берлін, Далем.
На дворі був теплий, але трохи вітряний вечір, пора коли починає темніти, на небі з’являтись перші зорі, а люди сходитись додому.
На столі стояла тарілка з соковитими пельменями, від яких йшов легкий пар і запах лаврового листа з духмяним, чорним перцем. За освітленим столом, настільною лампою, вечеряла молода дівчина. З насолодою смакувала кожен пельмень, час від часу відволікаючись на перегортання сторінки книжки.
Книжка була виконана з палітурного картону, обклеїного зеленим папером, на лицевій частині книжки, золотистими літерами була витеснена назва книжки “Ausgewählte Gedichte von Taras Schewtschenko” (Вибрані твори від Тараса Шевченка). Зараз вона захопливо читала твір, підписаний як “Гайдамаки”.
Цю ідилію розбила якась дуже нагла людина, яка почала стукати в вхідні двері. Незадоволено дівчина піднеслась з крісла і направилась в прихожу.
Ада— Хто в біса милого, наважився в таку пізню годину приходити до мене ? — обурено пробубоніла собі під носа.
Прихилившись до дверей і зазирнувши в дверне вічко.
Вона побачила там високо чоловіка з круглим обличчям, короткою стрижкою і крижаним поглядом. Він був одягнений у виглажену, сіро-зелену форму СС, з двома блискавицями на комірцях, також на його голові був офіцерський кашкет з двума кокардами, одна була у вигляді черепа з двума кістками, а друга у вигляді залізного Орла, що тримав свастику у вінку.
Ада — “та ну ні…” — дівчина відійшла від дверей і швидким кроком пішла в спальню, а саме до тумбочки, що стояла рядом з ліжком. Тремтячими руками вона взяла Mauser C96. Повернувшись до дверей, вона накинула легкий, коричневий плащ, який висів на вішалці. Заховавши пістолета за спиною, тільки тоді вона відчинила двері.
Чоловік почав одразу говорити.
Юліус — Хайль Гітлер! Я,
оберштурмбанфюрер СС Юліус
Шауб, особистий ад’ютант фюрера
Прибув з особистим листом за
дорученням фюрера. — холодний погляд його очей перемінився на здивований і водночас засуджлевий. Швидше за все, це було пов’язано з зовнішнім виглядом молодої пані Рейхсміністра, адже вона вийшла до нього в плащі, що свідчив про спішку, а з під плащу виглядала рожева піжамна сорочка з білими, вертикальними полосками. І того ж самого стилю піжамних шортах по коліна.
Ада— Х-хайль, дякую за доставленого листа. — швидко забрала важливий конверт і захлопнула двері, прямо перед носом адьютанта.
Присівши на стоячу табуретку в прихожій, вона поклала на підлогу рядом пістолета. Зітхнувши вона вона відкрила конверта.
В листі було запрошення на 29 серпня до резиденції Фюрера, а саме Вахенфельду. Цілью запрошення являється звітування про успіхи проєкту Ади, а також неформальне обговорення деяких справ.
Ада — мда.. надіюсь це ніяк не пов’язано з Ремом… — витерла холодний піт з лоба, а після підвелась і повісила назад плащ.
Ада— Бляха, це мій перший і єдиний вихідний за два місяці, і це ж треба так налякати мене… — випустивши важке повітря з легень, її сердце почало потрохи заспокіюватись. —” добре, в мене є ще достатньо часу на підготовку, то ж я продовжу байдикувати.”
Закінчивши з пельменями, виключивши настільну лампу і віднісши книжку на своє місце, дівчина ще раз прийняла душ, адже не приємно буде лягати в чисте, прохолодне ліжечко після такого стрессу.
Залізжши в під одіяло Ада притиснула подушку лежавшу поряд до себе і почала засинати.
Сон не змусив довго себе чекати, відправивши дівчину в світ мрій і сновидінь.
Прокинувшись згідно режиму, о п’ятій годині ранку, Ада швидко направилась у ванну кімнату і почала виконувати свій, рутинний ритуал. Завершивши приводити себе в порядок, дівчина одягнула шорти і білу футболку, а після відправившись на пробіжку по району.
Підтримувати себе у формі, на випадок не передбачувальних ситуацій, дуже важливо.
Підтримуючи себе у форму, молода встигала отримувати моральне задоволення від оточення. Вона проживає в елітному районі столиці, в квартирі яка дісталась їй за безплатно, то ж окрім високопосадовців, заможних людей, науковців і інших важливих людей, там нікого не було. Завдяки цьому можна було з спокоєм на душі насолоджуватись оточенням.
Завершуючи пробіжку вона вже підбігала до дому, тоді дівчина замітила плакат “ідеальної арійської дівчини”. Стрійна, жіночка жінка, одягнена в червону сукню, також її прикрашали “арійські риси” — блакитні очі, волосся кольору блонд.
Ада— “мда, як ці сукні взагалі можна носити, це ж так стидно… форма значно зручніше і практичніше.”
Дівчина швидко піднялась до своєї квартири і перевдягнулась в: чорні брюки, білу сорочку, чорний жилет і звичні для неї берці.

На годиннику пробила 7 година ранку, міністр вже завантажений роботою. По плану за сьогоднішній день потрібно завершити кілька деталей для однієї, технологічної ініціативи, з’їздити на інспекцію прокладання залізниці і почати готувати звіт для Фюрера. То ж, роботи по горло.
Документ за документом і одна купа макулатури переходила в іншу. В цей ж момент годинник наближувався до першої години.
Поправивши окуляри пані міністр зітхнула і вимовила.
Ада— нащо стільки бюрократії. Це ж стільки паперу марнується… — втомлено поклала голову на стіл.
Як тільки її лоб торкнувся холодного столу, в кабінет увійшла секретарша.
Жіночка приблизно сорока років, ростом приблизно в 175 см, одягнена в чорну обтягуючу спідницю і таку ж саму білу сорочку.
?— Пані міністр, по вас вже прибув автомобіль.
Ада— Вже?! — різко підняла голову, уставившись на секретаршу. — Кхм… добре. — Ада встала з крісла, взяла свою сумку, накинула на плече і вже була біля виходу, як вона звернулась до своєї помічниці.
Ада— Лауро, памятаєш, про що я тебе просила? Поменьше субординації, від цього в мене голова боліти починає. — з доброзичливою інтонацією пригадала секретарші про нове правило.
Лаура — так, авжеж, прошу вибачення, просто це дуже не звично…

Вийшовши на вулицю з будинку міністерства на Вільгельм плац, вона побачила автомобіль opel Admiral, біля якого стояв її особистий водій. Як тільки водій, СС-івець побачив свого шефа, він одразу підняв праву руку під 45° і привітався, згідно державній установі. Коли Ада підійшла до авто він одразу відкрив для неї двері. Швидко сівши в машину, водій завів двигун і почав керувати машину в сторону східньої частини, області Бранденбургу. Вже через півтори години вони були місця призначення, до міста Кюстрін в адміністративному окрузі “Франкфурт”. Це місто було відносно близько до Польского кордону. Там знаходився досить важливий будівельний об’єкт логістики, який запроєктувала рейхсміністр військової логістики і транспорту Ада.
Заїхавши на об’єкт їх ніхто не зустрів. Мета заскочити зненацька і проінспектувати справжню якість, а не показову, має бути виконана.
Наблизившись до місця будівництва, відкрилась дуже приємна для урбаніста картина.
Сотні чоловіків у різних формах, серед яких були члени Reichsarbeitsdienst (RAD), члени інших будівельних компаній, які надали свої робітничі сили. Всі вони лопатами викопували траншеї для прокладання залізниці. Допомогали в земельних роботах їм величезні, громістькі парові екскаватори і бульдозери.
Одним словом, робота йшла повним темпом.
Підійшовши до одного робочих дівчина запитала в нього, де знаходиться їхній прораб. Робочий вказав на вантажівку, яка стояла на відстані.
Підійшовши до машини вона заглянула в кабіну, там було пусто. Підійшовши до задньої частини кузова, вона побачила як прораб з парою робочих курять цигарки.
Відчувши цей гіркий запах табаку, дівчина трохи поморщилась, але швидко її вираз обличчя змінився назад на нейтральне.
Ада — курим значить?!
Як тільки вони почули її голос вони стрепенулись. Двоє робочих покидали цигарки, попередньо затушивши їх і втікли далі працювати. Прораб залишився один на один з цією страшною дівчиною.
Прораб — дуже вибачаюсь, пані рейхсміністр! Це була лише коротка перерва на одну цигарку. На нашому темпі праці це ніяк не відбивається. — спочатку схвильовано, а потім впевнено запевнив її чоловік.
Ада— ну добре, тоді давай ближче до діла. Як там просуваються будова?
Пр— так само, як і завжди, кілька кілометрів на добу. Думаю ми встигнемо, а навіть перевеконаємо план. Можливо завершимо прокладання залізниці десь в остатні дні цього місяця.
Ада— це прекрасно, тоді підготуй мені звіт про темп робіт до завтра. Також передайте нашим дорогим робітникам про високу премію, якщо перевиконають план.
Пр— а за дорого не буде ? На цьому об’єкті працюють 3 зміни, до тисячі осіб кожна. То ж це буде дорого.
Ада— в бюджеті є достатньо грошей, щоб вмотивувати робітників прокладати залізницю цілодобово.
Пр— добре, буде зроблено.
По завершенню ряду інших завдань, кільком розмов з робітниками і так далі. Висновком такої візити Ада залишилась цілко задоволена. Після вона разом з своїм водієм відправились назад до столиці. Там чекала на неї нудна і рутинна, паперова робота.

По дорозі назад дівчина розглядала пейзажі полей і лісів східної Німеччини, думаючи про не минучий візит до Вахенфельду. Це мала бути важлива поїздка, адже просто так, не особливо приближених до Фюрера, в його резиденцію не запрошують.
Ада — “100% буде, якийсь тест на лояльність…” — проїжджаючи по місту на очі дівчини попався ще один плакат з жінкою яка ніжно пригортала до себе немовля. Ця жінка з плакату теж була одягнена в плаття.
Ада — Вільмар, опиши ідеальну німецьку жіночку. — з сумною нотою в голосі, запитала в свого водія.
Вільмар— Ох… о це питання. Хмм, ну питання ідеальності це таке, хитке питання. Можливо зростом а 170 см, десь так. Жіночна, сімейна, така щоб була віддана родині і вміла берегти родинний вогник.
Ада— ага… а жіночна це яка?
Вільмар— тендітна така, ніжна, ем.. можливо з смаком в одязі. Думаю в якійсь сукні красивій. Ну це авжеж на якусь прогулянку. А дома, на мою думку, хоч в чому завгодно хе-хе. — тихо посміявся собі під носа.
Ада — ясненько. — задумчиво протянула вона. — ” мда, партія активно просуває для жінок такий гламурний образ. Якщо я прийду в своєму звичному стилі, то вони ж це не розцінять, як не повагу до національної ідеї.”
Через певний проміжок часу вони вже вернулись в столицю. Пані рейхсміністр продовжила роботу над добробутом держави.

Через два дні дівчина прийняла одне ніякове рішення, стосовно свого комфорту в вигляду.
Прийти на зустріч до тих, хто активно насаджує думку про певні стандарти жіночності, не так як вони це уявляють — може бути сприйнято як нелояльність.
То ж Ада за допомогою Лаури запросила до міністерства Кравця, з ательє. Кравець прибув вже на наступний день з ранку. Замовлення викликало деяке здивування в майстра. Спідниця Кльош з вшити в середину шортами, також мали були достатньо глибокі кишені, а сам елемент гардеробу мав бути виконаний з шовку. Ціна загалом вийшла в 175 Райхсмарок.
Як тільки дівчина почула ціну, вона аж закашлялась від шоку. Це ж місячна зарплатня кваліфікованого працівника, або урядовця, але згодом згадавши, що вона цілий Райхсміністр, із зарплатнею в 1500 Райхсмарок, вона трохи спокійніше до цього поставилась.
Хоча почуття несправедливості від такого сильного розриву між зарплатою звичайних робочих і високопосадовців не затухло до кінця.
Тієї ночі було трохи важче заснути, адже швидко придушити думки рівності всіх людей було досить важко, але м’яке ліжко і обіймашки з подушкою допомогли заснути.
29-го серпня настав день “Х”. О шостій ранку Ада вже шикувалась до від’їзду до резиденції Фюрера.
Вона стояла навпроти дзеркала і розчісувала своє біле, сніжне волосся, що сягало по лопатки, її обличчя прикрашали окуляри за якими були сірі оченята. Дівчина була одягнена в сіру сорочку, з короткими рукавами, сорочка була трохи заправлена в спідницю, легко нависаючи на неї, утворюючи легкий об’єм. Ніжки прикривала шовкова спідниця Кльош, розширена з низу. На поясі спідницю тримав шкіряний, військовий пояс з старим надписом “Got mit uns” Дорога тканина робила спідницю приємною до тіла, а шорти в середині придавали комфорту і впевненості. Також на ній були чорні військові берці на високій шнурівці.
Ада— “ну в такій спідниці я готова ходити.” — задоволено усміхнулась пухленькими губками.
Завершивши розчісуватись, вона підійшла до тумбочки на, якій лежав її особистий пістолет Mauser. Запихнувши його в глибоку кишеню, дівчина впевнено покрокувала на вулицю, попередньо захопивши з собою свою робочу сумку “листоноші”, яку одягнула через плече.
На дворі вже на неї очікував її водій Вільмар. На них очікувала досить довга дорога, близько 7.5 годин. За цей час в дорозі можна зайнятись чим завгодно. Переглянути всі звіти, вивчити щось на пам’ять, намилуватись краєвидами, переговорити всі теми по кілька разів з водієм, навіть подрімати. Близько другої години дня вони вже були на пункті призначення. Їх зустріли на КПП пару солдатів СС, охоронців резиденції. Вони переглянули документи. Навіть високий статус райхсміністра їм нічого казав. Тільки тоді їм дозволили проїхати.
Заїхавши на територію резиденції вони зупинились перед достатньо великим Альпійським Шале.
Перший поверх був виконаний з білої цегли, з достатньо великою кількістю вікон, а другий поверх був зроблений з дерева, якогось червоного відтінку. Окрім звичайних вікон на другому поверсі була невелика тераса, яка знаходилась над гаражем.

Ада вийшла з автомобілю, її ноги легко підкосились, адже вона довго сиділа.
Ада— ай, мої ноги… — тихо прошепотіла собі під носа.
Вільмар трохи опустив вікно автівки і сказав:
Вільмар — удачі вам, пані Адо.
Ада— дякую, вона мені знадобиться…— випрямившись вона направилась до головного входу в будинок. До неї на зустріч вийшла молода дівчина. На вигляд їй було близько 22 років. Підійшовши до неї рейхсміністр оцінив її зріст на 162 см, адже та дивились на неї трохи з висоти.
Єва— Хаель Гітлер! Дозвольте вас провести до інших учасників зібрання.
Ада— так, так, авжеж. — з легкою втомою відповіла вона.
Єва Браун відчинила двері і почала провадити її по дорогим коридорам.
Ада— “не погана краля секретарша в нашого Фюрера.” — опустивши погляд вона задивилась на сіднички секретарки. Спіймавши себе на думці, що вона розглядає те, що не треба, її щоки трохи почервоніли і вона відвела погляд.
Піднявшись на другий поверх Єва вказала на дерев’яні двері з шкляними вікнами, що вели до тераси. Підійшовши до них Ада схопилась на дверну ручку і важко видохнула. Відчинивши їх і вийшовши на ззовні дівчина побачила саму, терасу виконану з сірої цегли кілька невеликих чайних столиків, за якими вже сиділи всі, головні гості. За гостями розкинувся надзвичайно красивий, гірський пейзаж. Альпійські гори, у підніжжя яких були соснові ліси, а на їхні верхівки укриті сніжним одіялом.
Окинувши всіх поглядом вона побачила Гіммлера, Герінга, Бормана, ряд інших високопосадовців і самого винуватця таких зборів, Гітлера.
Від кількості поважних людей вона отримала легче перенавантаження, але все ж таки підійти, відмітитись, що вона вже прибула.
Як тільки вона підійшла, її одразу попросили присісти поряд.
Зайнявши місце за столом поміж Гіммлером і Герінгом вона глянула на Адольфа.
Адольф— хаель. Я думаю ви догадується, для чого вас було сюди запрошено.
Ада— так, якщо я правильно зрозуміла, то я повинна звітувати на рахунок побудови залізниці в Померанії, Бранденбурзі і Силезії. — більш менш впевнено лунав її голос.
Адольф— не тільки для цього. — після цього, сидячі поряд високопосадовці перевели погляд на дівчину. — але розпочнімо від звіту. І пам’ятайте, у нас тут Неформальна атмосфера, так що зберігати усі формальності, не обов’язково.
Ада— д-добре, тоді почнімо від звіту. — райхсміністр військової логістики підвелась і з своєї сумки, ледь тремтячими руками, дістала мапу трьох східних областей третього Райху. Чорним кольором були зазначені вже наявні залізні дороги, а на червоно нові.
— в плані було завершити всі будівельні роботи в Жовтні. Прокласти залізницю по під кордон з Польщею, через такі регіони, як: Лауен-бург, Бутов, Румельс-бург, Шлоухау, Флатов, Шнайдемюль, Фрайдберг. Далі пов’язати їх з Зеловом.
Але завдяки сумлінній і відданій праці наших будівельників, ми змогли завершити будівництво раніше, зекономивши цілих два місяці. Частково було зекономлено деякі матеріали. — діставши кілька документів з сумки, вона поклала їх на стіл.— тут вказано всі матеріали, їх кількість і ціна, в кінці вказано скільки ми зекономили в Райхсмарках.
Герінг — як вам вдалось так швидко завершити такий маштабний проєкт? — з заінтересованістю запитав промисловець і Райхсміністр Люфтваффе.
Ада— ми залучили трохи більше людей ніж зазвичай використовується при прокладанні доріг, а також збільшили грошові виплати, у випадку швидшого завершення певної ділянки. В інтересах самих робочих було працювати ефективніше.
Герінг— а скільки пішло грошей на додаткові виплати? Є така можливість, що ви витратили значно більше ніж зекономили.
Ада— близько 95% покривають зекономлені гроші, а 5% покриє сама експлуатація залізниці.
Адольф— тобто ви влізли в кредит? Я правильно зрозумів?
Ада— частково… — невпевнено промовила вона. — Але, швидше відкриття, та додаткові два місяці ранішої експлуатації швидше все покриють. Та й нашою метою була побудова надійної і витривалої залізниці. По підрахункам її кошт обслуговування буде незначно, але нижчий, а саме головне, її обслуговування буде значно рідшим. А це теж велика економія. То ж в перспективі всі витрати будуть повернені.
Гітлер — а інспекція підтвердила таку виняткову витривалість вашої залізниці?
Ада — я особисто інспектувала кожну ділянку, то ж все виконано бездоганно. — впевнено заявила вона.
Гітлер— це дуже добре, що ви займались цим, але лише ваша думка — це недостатньо. То ж для задовільної оцінки знадобиться додаткова інспекція.
Ада— е.. добре, я займусь цим питанням і висновки будуть найближчим часом у вас на столі.
Гітлер— можливо у вас є ще щось що може нас заінтересувати?
Ада— так! Авжеж, є дещо. — замітно оживившись, почала витягати якісь папери.— в мене є одна пропозиція, ініціатива. Я думаю, що варто нам розпочати дослідження в області будівельних технологій, а саме Екскаватори. Наші наявні парові екскаватори занадто громіздкі і немобільні, порівнянно з гідравлічними. Гідравлічні, будуть значно ліпшими, вони дозволять делікатніше виконувати різні грунтові та інші види робіт. Дослідження в цій сфері вже були, приблизно в 1880 роках. Але прототип виявився не самим надійним винаходом. А використовування в його системі керування води, стало причиною швидкого ржавіння.
Все рівно, не дивлячись на це, він показав себе значно ефективнішим ніж паровий екскаватор. Якщо ми зможемо подолати проблему надійності і замінити воду на якесь інше мастило, тоді наші будівельні швидкості збільшаться на 30-50 %
Герінг— Ха-ха, а ваша ідея звучить, ніби її видумав химерний геній.
Гітлер— хмм.. як би відреагував Ялмар Шахт, він би прибив вас за такі дорогі дослідження, або був би в захваті від ефекту. Можливо у вас навіть є ідея, як це розпочати?— скептично промовив диктатор.
Ада— так, я думала над цим. Є ідея розпочати спільні дослідження, об’єднавши зусилля різних концернів, наприклад Даймлер-бенц, Мерседес, Маузер, Крупп, Рейн метал, Хенкель і так далі, а дослідженнями в сфері мастила віддати в руки університетам і іншим дослідницьким інститутам. Якщо ми б хотіли зробити це, як найшвидше, то нам варто об’єднати зусилля усіх наших концернів і промисловців, а не розбивати їх.
Хоча я розумію специфіку нашого лівого шляху економіки, конкуренція і так далі, але інколи просто треба об’єднатись заради однієї технології.
Неочікувано відізвався Гіммлер. Чоловік з рідким волоссям на голові, смішними круглими окулярами і в найрозкішнішій формі СС, яка була в Райху.
Гімлер— можливо у вас є ще якісь зауваження до нашої ідеології? — доброзичлевим тоном запитав СС-івець в райхсміністра.
На що Ада трохи стрепенулась, ніби її різко витягнули з фантазій про Екскаватори. Лівою рукою вона стиснула бік спідниці.
Ада— “якщо я відповім безперечно, жодних питань, це може бути сприйнято, як і лояльність, так і спроба певної мімікрії під лоялістку режиму. А якщо відповім ні… добре! Шанси 50/50”. — швидко розваживши всі за і проти, вона надала свою відповідь. — так! В мене є зауваження.
Гімлер— і яке ж?
Ада— воно стосується профспілок. Ідею, яку просуває РАД, а саме “сила через радість” і приємне, органічне робоче місце, це я підтримую всіма руками. Але РАД, якщо не помиляюсь, закрив всі профспілка, не даючи можливості робітникам спілкуватись з їхніми роботодавцями. На жаль, як би це гірко не звучало, але і досі є роботодавці, які нехтують якимись умовами безпеки робітника, заради вигоди. І Арійський робітник може постраждати, стати калікою. Це мене не задовільняє.
Гітлер — хммм, ваші погляди схильні більше до соціалістичних, але добре, ваше дбання про німецьких працівників мене зворушило, то ж, що ви пропонуєте?
Ада— е.. можливо, не забороняти вільні проф-спілки?
Гіммлер— вільні профспілка можуть стати осередком для гуртування антиурядових сил, коротко кажучи, це може стати міцним, дестабілізаційним елементом в нашій системі.
Ада— тоді чому б не створити одну єдину проф-спілку в РАД, або створити окрему інституцію, через яку б працівники вели діалог з працедавцем.
Гітлер— як би все було так легко. — суворо видохнув. — ну, ми вас почули, а тепер перейдемо до більш, актуальних питань, на які конче потрібні відповіді.
Ада— там де конче, там і я. — неловко посміялась вона. Через що зустріла на собі здивовані погляди.
Гітлер— що ж. Що думаєш про Рема та Рудольфа Дільса? — з значно більшим інтересом почав дивитись на дівчину, очікуючи на її відповідь.
Ада— що до Рема… колись був добрим знайомим, але небільше. На рахунок Дільса, ми з ним не пересікались, то ж нейтральне.
— розуміючи до чого йде мова, її серце почало битись швидше, а рука далі продовжувала жмакати бік спідниці.
Гітлер — не нервуйте так, якщо ви на всі питання відповісте добре, я дам вам знати. Доречі можете присісти.
Ада— д-дякую.. — навіть зайнявши зручне місце, вона не могла поводитись спокійніше, її відчуття затиснутості потроху зростає.
Гіммлер— що ви знаєте про їхні плани, на рахунок майбутнього Німеччини?— з підозрою запитав він.
Ада— у нас різні сфери відповідальності, то ж ми не розмовляли на подібні теми.
Гіммлер — чому саме вас привів до посади Рем?
Ада— напевно через спільне минуле, напевно він подумав, що я буду надійною особою і не зраджу його. — наче робот відповідала на питання.
Гіммлер — не зрадите його? Чи Райх? — очі дівчини забігали.
Ада— його і Райх…
Гіммлер — що ти знаєш про заколот?
Ада— який ще заколот? — підняла приголомшений погляд на керівника СС. — я нічого не знаю про це, мене про такі речі не говорили взагалі.
Гіммлер — тобто ви хочете сказати, що людина яка привела вас сюди. Людина яка рахувала вас надійною, нічого вам не казала про це? Ти думаєш це звучить переконливо? — з деякою агресивністю тиснув на дівчину.
Ада— я…
Гімлер— якщо б тобі дали наказ пристрелити зрадника, щоб ти чинила?
Ада— виконала б наказ.
Гіммлер — чому?
Ада— я колишній солдат, я присягалась на вірність Німеччині.
Гімлер— якщо б я не бачив вашу особисту справу, я б подумав, що ти божевільна, але добре. Відповідай тоді на питання, чого ти пасивна на голосуваннях в парламенті, коли тебе запрошують?
Ада— я.. мене не сильно інтересує політика, а більше виконання моєї роботи.
Гітлер — як ти готова довести свою лояльність?
Ада— на мою думку найліпшим проявом лояльності є виконання моєї роботи. Я з шостої ранку по дев’яту, десяту вечора виконую свою працю. Все для добра суспільства, щоб люди, як найшвидше забули жахливі часи Веймарської республіки. Ці ганебні часи слабкості.
Для мене немає нічого ліпше, ніж добре життя людей…
Герінг — слухайте, а вона мені подобається. Говорить прямо, те що думає. Навіть не дивлячись на страх. Це багато чого варте. Я б сказав, що така особа завжди буде нам у пригоді. Та і її проєкти не такі уж і безглузді, навіть добрі. — позитивно усміхнувся до дівчини Райхсміністра. — Адольф і Генріх переглянулись, і перевели тему. Після напруженої розмови з Адою вони вирішили уділити увагу іншим присутнім. Дівчина з облегшенням на душі видохнула і поклала голову на стіл. Холодна деревина трохи охолодила лоб, пришвидшивши заспокоєння. Протягом кількох годин дівчина краєм вуха слухала звіти інших посадовців, здебільшого милувавшись пейзажем Альпів.
Через деякий час, коли інші почали роз’їжджатись, до неї підійшов Гітлер і не голосно промовив.
Гітлер— мене заінтересувала ваша ініціатива, то ж разом із звітами інспекторів, прошу надати до розглядання і ініціативу. — спокійним і розваженим тоном говорив він до неї.
Через неочікувану появу Фюрера за спиною вона ледь замітно стрепенулась.
Ада — так, авжеж! Все буде зроблено в найкоротші терміни.
Гітлер— можеш бути вільна. І ще, можеш спати спокійно. —
Почувши це очі дівчини заблистіли радістю, замітно ожививши її.
Ада— дякую.
Райхсміністр почала швидко збирати документи, які ще досі лежали на столі, з її звіту і поспішила втікти з Вахенфельду.

Вийшовши на вулицю, вона стала чекати на свого водія. Очікування їй здавалось таким довгим, особливо після такого виснажливого емоційно дня. Пережиті емоції їй буже важко забути, що передавали її ватні ноги, на яких вона ледь трималась. Спершись на стіну і зітхнувши вона уставилась на небо.
Ада— я пройшла це і залишилась жива. — прошепотіла собі під носа. — ” та я і рада, що не довелось використовувати засіб самооборони.” — на лиці з’явилась легка усмішка, викликана стресом.
Через п’ять хвилин до неї під’їхав Opel Admiral, з якого вийшов Вільмар. Він відчинив двері і допоміг дівчині сісти.
Водій вже хотів почати її розпитувати про все, що було на зустрічі, але дівчина перепросила, через своє не найліпше самопочуття.
Через кілька хвилин шляху вона вже не могла тримати себе в бойовій готовності, то ж вона дозволила вимкнутись.
Так вона і проспала до самого Берліну.