“Нова Батьківщина”

27 вересня 1927 року, Франція, порт в місті Гавр.
Рая зайшла в термінал для другого класу. Вже будучи всередині, вона сперлась на стіну, рядом з входом і стомлено видихнула.
Рая— я ж нічого такого не брала… чого цей чумайдан такий важкий. — Перевівши подих вона знову взяла чумайдан і пішла до стійки компанії “Compagnie Générale Transatlantique”. Здавши свій важкий багаж, у вигляді шкіряного чумайдана з дерев’яними елементами, вона заповнила всі бланки. На ручку чумайдану прикрипіли бірку. Дівчині видали талон на отримання багажу і далі вона могла спокійно, без важкостей, пройти реєстрацію.
До реєстратури була невелика черга, швидше за все це були майбутні пасажири того ж лайнеру, на який мала сісти Рая.
Відстоявши цю чергу, дівчина підійшла до пані з прикордонної служби, яка провіряла квитки.
ПС— Попрошу ваш паспорт. — на що Рая швидким, впевненим рухом витягнула паспорт, громадянина Швайцарії, з своєї поштарської сумки. Протягнула його жіночці.
Прикордонниця почала перевірку документів. Її вираз обличчя виражав рутинність і спокій, але в якийсь момент він перемінився. Брови нахмурились, а очі почали дивитись то на дівчину, то на паспорт.
ПС— Я дуже перепрошую, а в якому році ви народились? — з деякою підозрою запитала жіночка.
Рая— 1896 році. — без жодних, зайвих думок відповіла вона.
ПС— Тобто ви хочете сказати, що вам зараз 31?
Рая— А… так. – очі дівчини нервово забігали.
ПС— На вигляд вам… десь вісімнадцять або двадцять років. Як ви це поясните?
Рая– Це все прекрасна генетика, та… якісні засоби для догляду за шкірою. Мій чоловік заробляє достатньо щоб забезпечити мене усім необхідним.— вже без жодних вагань відповіла дівчина прикордонниці, але в кінці, щось зрадницько здригнулось всередині.
ПС— Навіть не знаю, що відповісти… ну інші данні в порядку. Добре давайте квиток та візу. – впевнений натиск на підозрілу дівчину змінився на невпевненість.
Рая витягнула з сумки квиток і міграційну візу США, передала це в руки жінки.
З квитком було все в порядку. Візу розглядали куди уважніше ніж той самий паспорт. Адже в візу входили особисті данні, медичні довідки, свідчення з банку про фінансове благополуччя, завірення про відсутність судимостей, а саме головне штамп про дозвіл на в’їзд до США.
ПС— Та ви просто зразковий громадянин, за стільки часу перебування в Франції, у вас жодних порушень немає.
Рая—А ви сумнівались. — усміхнулась вона до прикордонниці.
Жіночка повернула квиток і міграційну візу в руки дівчини.
ПС– приємного плавання.
Подякувавши Рая пройшла далі, а далі був зал очікування пасажирів другого класу. Велике приміщення, з красивим оздобленням та меблями. Авжеж ця розкіш не була така, як для пасажирів першого класу, але комфорт і стиль залишились на рівні. Над дверима висів достатньо великий годинник, який не дозволяв забути пасажирам, через скільки буде їхня посадка на корабель.
Рая спокійно сіла на лавочку і сперлась на м’яку спинку. Заховавши важливі папірці в сумку, вона продовжила розглядати інтер’єр залу.
Високі білі стіни оздоблені орнаментом з геометричних фігур, які систематично повторювались. Знизу білі стіни були оброблені полісандровим деревом, світло-коричневого кольору. На стелі висіло кілька розкішних, на вигляд золотих, люстер, які освітлювали цей зал. А дивани були виготовлені з чорної серцевини Ебеневого дерева і оббиті червоним жакардом.
Глянувши на годинник, він показав, що до посадки на корабель, залишилось ще пів години.
Коли всі стіни і люди були оглянуті, дівчині стало нудно. Можливо варто було б познайомитись з кимось, з пасажирів свого класу. Але не очікувано на середину зали вийшли дві дівчини, на вигляд по 25 років. В їх руках були скрипки. Напевно вони вирішили трохи розбавити час красивою грою на музичних інструментах. За кілька композицій до них приєднався чоловік, приблизно того ж віку, що і вони, замість скрипки він мав флейту.
За прослуханням музики і роздумами про особисте, важливе, час сплив швидко. Пасажирів запросили на посадку. Вийшовши на вулицю і пройшовши з метрів 100, минувши пару будинків для персоналу, або для обладнання.
Пасажири побачили сам лайнер. Величезна гордість компанії, лайнер SS France (1912). В довжину 217 метрів, а над водою знаходилось 40 метрів чистої краси. Зверху були 4 труби, як у Титаніка, через що його несвідомо порівнювали з легендарним, але трагічним кораблем. На носі та кормі висіли прапори Франції, а на мачтах, на вітрі розвіювались, прапори з емблемою компанії. На тлі цього колосу люди здавались ніби комахи. Навіть уявити важко скільки на його виготолення пішло ресурсів і людських, робочих годин. Прекрасна демонстрація промислової потужності Франції. Від цієї картини аж дух перехопило, що аж довелось нагадувати собі, що потрібно дихати.
Підійшовши до трапів величезного лайнеру, пасажири почали підніматись по ньому. Зверху їх зустріли пару адміністраторів, які знову провіряли квитки. Після провірки пасажирів відправляли до Стюардів. Ці кремезні чоловіки, усі високі, немов на підбір, були одягнені в чорні однострої з білим кашкетом. Коли назбирувалась певна кількість пасажирів, Стюард почав проводити пасажирів до їхніх кают.
Кожен, от прям кожен стюард, відповідав лише за певну кількість кают і знав список пасажирів, які мали перебувати в цих каютах.
Раю було заселено в 47 каюту, для чотирьох людей. Згідно з правилами компанії, разом з нею в каюті знаходились ще три жінки.
Зайшовши в середину, вони почали оглядати каюту. Невелика за простором, але все ще комфортна для чотирьох людей приміщення, стіни оббиті світло-коричневими дошками. З меблів було два столики з кріслами та шкаф для речей, меблі були виготовлені з кремезного дубу. А також була не велика дверка, яка вела до умивальника з дзеркалом. Днем каюту освітлювало сонячне світло з ілюмінатору, а ввечорі можна було включити електричні світильники. Цілком це були комфортні апартаменти для шести денного перетину океану.

Через годину корабель відчалив в океан. Перший день на цьому розкішному лайнері проходив в доскональному вичанні плану, де, що є. Навіть з брошурою на якій був план палуб для другого класу, це не було так легко.
Багато коридорів з поворотами, виходів на зовні, столових, бібліотек, курильних кімнат і так далі. Інколи було відчуття, що ти знаходився в плавучому лабіринті. Але на щастя було, досить багато, стюардів, які могли підсказати дорогу до необхідного місця.
Вже починало темніти і Рая рішила відправитись в свою каюту. Потрібно також і з сусідками по каюті познайомитись, адже ділити покої їм ще цілих сім днів.
Зайшовши в каюту дівчина побачила одну з своїх сусідок. Вона лежала на лажіку і гортила книгу. В кімнаті була включена настільна лампа. З приходои дівчини сусідка замітно оживилась. Вона відклала книгу і підійшла до Раї, протягнувши руку.
Сусідка— мої вітаннячка, я Інгрід.— весело поздоровкалась дівчина, на вигляд двадцятип’яти років. На що Рая ,не особливо, впевненно потисла протягнуту їй руку.
Рая— а мене Рая звати. А де такі цікаві імена роздають? — неловко поінтересувалась в своєї сусідки.
Інгрід— в країні вікінгів! — гордо промовила вона. — означає героїчність.
Рая— тобто в Норвегії?
Інгрід — саме так.
Інгрід вернулась на своє місце, зручно вмостившись на ліжку. А Рая в свою чергу підійшла до умивальника і вмилась, після чого теж присіла на своє ліжко.
Рая— а інші ще досліджують корабель?
Інгрід — так. Ти перша хто прийшла, від моменту нашого заселення.
Рая — то виходить, що ти так швидко все оглянула? — трохи здивовано запитала дівчина, адже такі великі простори дуже важко розглянути за, навіть, пів дня.
Інгрід— не повіриш, я на цьому лайнері другий раз пливу. — усміхнувшись відповіла своїй співрозмовниці.
Рая— то виходить, що ти любиш подоружувати?— припустила вона.
Інгрід — саме так, не зважаючи на свій юний вік, я вже відвідала п’ять країн: Іспанію, Грецію, Туреччину, Францію і США. — з широкою усмішкою гордо заявила Інгрід. — хочу написати книгу якусь, про подорожі, пригоди. Щось по типу Жуля Верна.
Рая— таак, файні він книжки писав. А може це прозвучить не дуже культурно, але звідки в тебе стільки грошей, щоб подорожувати так багато, щей другим класом?
Інгрід— частково завдяки моїм батькам, а частково сама заробила. — трішки соромлячись відповіла дівчина з Норвегії.— а другий клас значно комфортніший за третій і дешевший за перший. Що ж… тепер до тебе. Чому ти другим класом пливеш? З якою метою?
Рая— з якою метою… — з важкістью випустила повітря з легень.— як то кажуть, рішила знайти новий дім, у Франції важко мені жити. — згадавши через що, а точніше через кого вона переїжає, аби меньше про нього згадувати. На її очах забриніла сльоза.
Інгрід— оу, пробач. Я не хотіла задіти тебе за живе. — почала вибачатись перед своєю співрозмовницею.
Рая витарла рукавом вологі очі.
В цей ж момент в каюту завалились ще дві жіночки. Одна з них ледь трималась на ногах, поки друга підтримували її, не даючи їй звалитись. Вони зайшли не звертаючи уваги на двох своїх сусідок. Та, що була потвирезіша уложила на ліжко п’яну.
Зітхнувши жінка всілась поруч з Раєю, даючи можливість їй розгледіти її.
Жінка, років сорока, блондинка, зачіска каре. Носила ця елегантна жінка сукню флеппер, червоного кольору. На подолі спідниці сукні знаходилась бахрома чорного кольору та кілька квіток, вишитих бісером. Прямий крій сукні, особливо не підкреслював фігури жінки.
Жінка— перепрошую за такий наш прихід.— від неї чувся легкий запах алкоголю.
Рая— та н-нічого страшного.— розгублено відповіла вона жінці по старше. Після її слів елегантна, легко підпивша мадмуазель зайняла свої місце і так само заснула.
Інгрід— мда.. повезло нам з сусідками. Надіюсь хоча б хропіти не будуть.— з легкою смішинкою в голосі понадіялась вона. — я напевно теж лягатиму, ґод натт (спокійної ночі).
Рая побажала Інгрід тогож. Не стала вона тягнути, як витягла спальний одяг з своєї, ємкої сумки і швидко перевдягнулась.

Ніч і справді була спокійна, а звуки морських хвиль, які розбиваються об корпус лайнера, швидко заколисували. Подальші дні проходили досить весело. Можна було займатись чим завгодно, якщо це авжеж було законно. Коли зходили на темне небо зорі, організовувались танці, або музикальні вечори.
Рая навіть встигла два рази зіграти в покер, програвши 10 доларів за дві гри. Також весело було випивати в барі, разом з своєю новою подругою. Коли в крові з’являлось трохи алкоголю, то і ті самі сусідки здавались значно приємнішими.
В остатню ніч перед припливом до Нью-Йорку Рая та Інгрід знову випивали за столиком в барі. З ними був ще один, дуже важливий, друг, пляшка Мартіні. Випивши напевно вже 4 стопки цього напою, вони почали сумувати, що це остання ніч, коли можна так веселитись.
Рая— чому таке прикрасне місце треба буде покидати, га? А може я хочу так кожен день веселитись! — емоційно промовляла дівчина до своєї співрозмовниці.
Інгрід— так! Я теж з цим згодна, не справедливо, що випивка закінчується і треба чекати поки ще принесуть. От би мати незкінченну пляшку з цією… Мартіні. — гик.
Рая— бляха, а як думаєш, ми ще зустрінемось десь в Нью-Йорку? — сумно протягнула вона, спераючись на руку.
Інгрід— та стопудово! Просто скажи куди відсилати тобі л-листи і будем тримали звязок.
Рая— та йой, аби все так легко було. — опустила свій погляд на стопку з напоєм, а після залпом все випила. — ммм…
Інгрід поклала їй руку на плече і почала трусити дівчину.
Інгрід— та я тобі хоч хату найду! І буду туди слала листи, андерстенд?
Рая— що? — протягнувши, уставилась в блакитні очі блондинки, родом з країни Вікінгів.
Інгрід— та… а про, що я питала…— задумалась приставивши руку до підборіддя. Але раптом вона різко відкинулась на спинку крісла і уставилась в стелю.— Рай, знаєш що?
Рая— м? — з питанням в погляді уставилась на неї.
Інгрід— я тут, щось усвідомила. Ми зараз не в прекрасному і елітному готелі, а на бісовому лайнері посеред бісового океану. А його рух майже не відчувається, звук роботи моторів не чути взагалі!— шоковано зауважила вона.
Рая— ой напилась ти вже… може тобі вже варто — гик— йти в…. в кімнату короче. — трохи стурбовано сказала дівчина з білим, як сніг, волоссям.
Ігрід— а ти, що мені мати? Щоб відправляти мене в ліжко.
Рая— неа, просто подруга, просто дружня порада.
Після цієї поради Інгрід налила собі ще алкоголю і випила.
Інгрід— а ну, нахились до мене. — послухавшись Рая нахились до неї поближче. — а ми зараз, як парочка виглядаєм. Для повноти картини не вистарчає лише поцілунку. — це збентежило дівчину, після чого вона всілась на своє місце. Сором перемінився на незадоволення.
Рая— ти що зовсім з дубу рухнула? Відносин між дівчатами бути не може.
Інгрід— а що це ти про відносини задумалась?— п’яно усміхнулась вона до неї. — я ж просто сказала, як.
Рая— та… йди ти, люба.

Допивши пляшку, вони направились до кают. Але перед цим Інгрід рішила віднести пляшку офіціанту. Підійшовши до нього, вона встала на одне коліно і протягнула йому пусту пляшку. На що офіціант спокійно відреагував, прийняв подарунок і запропонував звернутись до Стюарда, щоб провести дівчину до каюти. Відмовившись від цієї, раціональної, пропозиції дівчина відправилась до виходу. Вже там вона разом з Раєю попрямували в каюту.
На половині дороги Інгрід обхопила руку своєї подруги і сперлась на неї.

Інгрід— скільки там до каюти, я вже не можу йти. — сумно протягнула пару остатній слів.
Рая— що ж тебе так розвезло від алкоголю, пили ж стіки само.
Інгрід — а ти подивись на себе! Шпала двух метрова, з великими буферами, весь алкоголь напевно в них пішов, а не в голову. — спробувала схопити Раю за грудь.
Рая встигла зреагувати і відбила спробувати помацати її за вразливі місця.
Інгрід— теж хочу собі груди четвертого розміру! — за що схлопотала підзатильник.

Ледь дотягнувши зовсім сп’янілу подругу до каюти, а після уклавши її в ліжко. Зітхнувши вона сама вмилась і переодяглась в спальний одяг. Вмостившись по зручніше в ліжечку вона закрила очі.
Сон чогось не хотів приходити до дівчини. Через це Рая вилізла з полону м’якого одіяла і рішила вийти, подихати свіжим повітрям.
Була ясна ніч, повна зірок. На небесному просторі не виднівся місяць.
Рая— “ніколи не бачила, щоб зірки світились так яскраво”
Здавалось ніби зірки буквально виступають з небозвіду. В цей момент вони сяяли немов бриліанти.
Підійшовши до перил лайнеру, Рая сперлась на них і почала розглядати зіркове небо.Небо глибоке засіяне зорями, — Що то за Божа краса. Це була ніч, в яку люди відчувала радість, просто від того що живе.
З-за спини почувся грізний чоловічий голос.
?— а що це ви тут так пізно робите?
Від несподіванки дівчина стрепенулась і різко обернулась до чоловіка. Це був високий чоловік в військовій формі США.
Рая— я зорі розглядаю, а ви що тут робите?
?— я просто прогулююсь палубою, дихаю свіжим повітрям.
Рая— а.. я вас тут раніше не бичила. Ви звідки тут взялись? — з підозрою запитала вона.
?— я пасажир першого класу, тому ми наврядче могли пересіктись.
Рая— а як ви тоді тут опинились?
?— в цей час мало стюардів, то ж вийшло пройти. — чоловік підійшо до неї і сперся на перила поряд.
Рая— а що це вам захотілось побродити серед бідніших? І взагалі, культурніше буде спочатку назвати своє ім’я. — нахабно зауважила дівчина.
?— вам слід трішки меньше випивати, а то алкоголь розв’язує язик.
Рая— а я майже твереза.
?— що ж. Мене звати Вейд Гейспліп.
Рая— а мене Рая.
Вейд— а якщо не секрет, то чого ви, Раю, пливете до США?
Рая— та просто рішила місце проживання поміняти.
Вейд— так просто?
Рая— а більше знати вам і не варто, Вейде. А тепер ви про себе щось розкажіть, що ви робили в Франції?
Вейд— я проходив навчання в Французькому військовому університеті.
Рая— хм… інтересно. А ви ще не відповіли на раніше задане мною питання.
Вейд— оскільки я військовий, лице США, то, щоб підтримувати імідж, мені видали квиток до першого класу. Але я звичайна людина, яка не звикла до розкоші, то ж захотілось спустись трохи нижче.
Рая— який ви хороший.

Оглянувшись пан Вейд замітив, що прямо по палубі йде стюард.

Вейд— що ж люба. Мені треба йти, спокійної ночі вам. — після цих слів чоловік швидким кроком зайшов в середину і загубився десь в коридорах.

Рая— дивак якийсь… ну в любому випадку, ліпше запамятати його. Може таке знайомство мені знадобиться.
На наступний день, приблизно о четвертій годині дня лайнер SS France (1912) прибув в порт Нью-Йорку. Рая успішно зійшла з борту і тут починається нова ера в житті дівчини. Інше місто, інша країна, інший континент, інші люди і культура. Можливо нова подруга Інгрід зможе якийсь час допомогати Раї, поки не вирішить знову відправлятись в ,якусь екзотичну країну.