Розділ 9

Сінолап вийшов із заціпеніння і побіг куди очі бачили. Він біг щодуху, він тікав по лісу, продирався крізь зарості. Але коти були тут як риби у воді, вони швидко його наздоганяли. Ось він вже відчув подих переслідувача на своїй спині. Ще трохи, трохи, він вже бачив трави крізь гілля, у степу буде легше бігти, тільки трохи, зовсім трошечки.

Хтось схопив його за карк і кинув на землю. «Ні-і-і-і!» – подумки заволав Сінолап. «Не треба так спішшшити – прошипіла постать над ним – Тебе ми попросссимо зачекати». «Я і так нікуди не піду» – твердо відповів Сінолап. «Хвилеплеса, диви який впевнений» – засміявся кіт, що схопив його, і ще сильніше притиснув до землі. «Підеш-підеш, особливо після того як ми відпрацюємо на тобі деякі бойові навички» – загрозливо зашипів кіт. «Щось ти тут розкомандувався, Бурешубе. Нагадаю тобі що провідниця тут я, і я вирішую хто куди піде, та хто на кому буде відпрацьовувати бойові навички. Тож відпусти цього новака. Чи можливо ти не згоден, і ослухаєшся моїх наказів?» – холодно мовила кішка, що підійшла но них ззаду. «Ні-ні, Синьовода» – поспіхом відказав кіт, якого звали Бурешубом, і відпустив Сінолапа.

Він нарешті зміг вдихнути на повні груди і роздивитися котів навколо нього. Схоже, це був мисливський патруль, від них повіяло свіжиною. Бурешуб був дужим котом з пошрамованою, широкою мордою. Його сіра шерсть зблискувала у світлі місяця червоним вогником. Бурешуб загрозливо дивився на нього своїми жовтими очима. У цих очах читалася погроза: «Якби провідниця мені не заборонила, я б тебе розірвав на шмаття». Так само вороже на Сінолапа дивилася Хвилеплеса. Це була невеличка, жилава срібляста кішечка. Єдиний, хто споглядав за ним спокійно, та насторожено, була Синьовода, провідниця Морського Клану. Сінолап міг би зараз втекти та, переборовши страх, він намагався заспокоїтися. Коти чекали коли він заговорить.