Розділ 11

Ось вже чотири дні минуло відколи Сінолап оселився у таборі Морського Клану. Виявилося, що всі кубла розташовані всередині мису Котячої голови, з’єднані вони були заплутаною сіткою переходів, коридорів та лазів розміром з тріщину. Але за цей час Сінолап навчився орієнтуватися у цьому лабіринті і ходив по ньому майже так само впевнено як і морські вояки. Він розповів Синьоводій про свої видіння, змовчавши тільки про останнє, він не хотів лякати провідницю. Вояки та новаки ставилися до нього з недовірою, тільки Зорепад та Сіроніг спілкувалися з ним, а Водоростелапка навіть розпитувала про чотири лісові клани. Проте не ворожість морських котів турбувала його, а відсутність звісток від Зореклану. Невже зоряні предки покинули його?

***

Перед ним розстелилося море. Воно рівною гладінню зблискувало під сонцем. Але Сінолап не міг зрозуміти де саме він знаходиться. Він роззирнувся, ага, це мис Котячої голови. Він був прямо на носі у кота. Але як він тут опинився? Ніхто з котів ніколи сюди не ходили. Він повернувся до моря. Легіт сколихнув поверхню води. “Тут постане вогняний ліс, море зіткнеться з полум’ям. Йому не виграти цієї битви” – зашепотів голос серед вітерцю. Перед Сінолапом постала стіна з вогню, вогонь підіймався у небо стовпами і тік рікою по берегу, вогонь був усюди, задушливий дим проникнув у його легені коли хвилі накотилися на полум’я. Та вогонь швидко переборов море. Сінолап з жахом дивився на цю картину. “Врятуй Морський Клан. Врятуй землю і море” – шепотів тим часом голос. Видіння потроху зблякло, та гіркий дим все ще переповнював легені Сінолапа. “Але як? Як?” – заволав він. “Відкрий очі і побачиш” – ледь чутно мовив голос і зтих. 

Море й небо почали блякнути і Сінолап прокинувся. Як і після всіх інших видінь, він якийсь час нерухомо лежав на підстилці з водоростей. А потім піднявся і твердо вирішив запитати і Синьоводої як потрапити на ніс мису Котячої голови.