Розділ 5

Вже три дні Сінолап ходив туди-сюди по берегу моря. Але Півночі ніде не було. Скільки він не шукав стару босучиху, вона наче крізь землю провалилася. «Борсуки довго не живуть – міркував Сінолап – але Зореклан навіщось послав мене до неї, значить вона жива, це точно» Але Півночі ніде не було. Сінолап навіть знайшов її печеру, але вдома Північ не виявив. «Де ж вона, де ж вона, де ж вона» – подумки волав він з розпачу. Але її не було.

І тепер, за три дні Сінолап сидів на пляжі і дивився на море. Він збирався вирушати додому. Напевно Зореклан все ж помилився, Півночі або тут вже не було, або вона просто не хотіла розмовляти з ним. Доведеться йому вертатися ні з чим. Та раптом він вловив запах борсука. Шерсть на його загривку стала дибки, він підскочив і розвернувся лицем до ворога. «То ось ти де ховався» – сказала борсучиха котячою мовою. «Ти північ?» – не ховаючи кігтів, запитав Сінолап. «Так – ствердно кивнула борсучиха – А ти тоді маєш бути Сінолапом». Новак трохи заспокоївся, він нарешті знайшов те, що шукав вже три дні. «Я пішла на Захід – тим часом говорила Північ – Думала ти міг прийти трохи не туди, а ти тут був увесь цей час» «Але навіщо ви мене шукаєте?» – запитав Сінолап. «Бо ти маєш врятувати Морський Клан від загибелі. Ти мусиш. Тільки ти зможеш це зробити. Ти маєш піти по берегу на схід, до якогось-там мису. Там живуть коти Морського Клану» «Мису Котячої голови – виправив Сінолап – Але чому я? І як я їх врятую?» «Цього я не знаю – сумно сказала Північ – Ти сам маєш щось придумати» «Добре – зітхнув Сінолап – Тоді я завтра вирушаю»