Розділ 8

Сінолап тихо йшов по лісу. Він не міг більше чекати, коли мета так близько. Ось він пройде цей ліс, потім поле і дістанеться до мису Котячої голови. Ще зовсім трошки, і до ранку він вже буде на місці. Він не знав що його чекає біля мису, але ж не поведе його Зореклан у смертельну небезпеку.

Сінолап пробирався крізь хащі і темряву. Тепле морське повітря вже лоскотало його ніс. Як він скучив за домом. Навіщо він сюди взагалі пішов? Може ніякого знамення від Зореклану і не було? Він просто хоче бути як Ожинозір, от і все. Провідник теж колись пішов за Зорекланом і знайшов нову домівку для Кланів. Він чув цю історію від старішин. Але ж він сам не Ожинозір, він просто новак якому захотілося пригод. Але тут, біля самої цілі, він вже не міг повернути. Він мав пройти цей шлях до кінця, побачити що нічого нема і повернутися. Ох, як Вивіркострибка буде сердитися.

Раптом навколо Сінолапа спалахнули котячі очі. Вони оточили його яскравим колом і вороже споглядали. Очі були не жовті, і не зелені, вони були сині. Бездонно сині як море, коло якого жили ці коти. І вони були готові схопити його  й затягти у свою безодню, як море. «Навіщо я сюди прийшов?» – тільки й встиг подумати Сінолап, перш ніж коти Морського Клану вистрибнули з-за кущів, прямо на нього.