Розділ 16

Він гріб, і гріб, і гріб, усе далі і далі, нижче і нижче. Він бачив тільки бурі води. Води, води, води. І нічого більше. Раптом море перевернуло його і довкола запала темрява. Йому не хотілося зробити вдих чи ще раз гребнути лапою. Він просто завмер. Довкола була безмежна чорнота, він нічого не відчував. Ним розлився якийсь приємний спокій. “От і все” – подумав Сінолап. У наступну ж хвилю перед ним пропливло піщане дно, море закинуло його у якусь підводну печеру. Сінолап пручався, але вода раптом викинула його на берег.

Гротом, у який потрапив Сінолап, розливалося тьмяне синє світло. Звідки воно тут узялося? Він же під водою. Та раптом він побачив що за вигином підводної печери щось лежить. І це ЩОСЬ і випромінювало світло. Він підійшов поближче і побачив неймовірний камінь. Пізніше, він згадуватиме що той був схожий на Місяцескелю, про яку оповідали старійшини, тільки синю. Але поки він просто дивився, як заворожений, на цей невеликий камінчик розміром з мишу.

Але треба було діяти, поки вогняний ліс не постав перед мисом Котячої голови. Він підхопив камінь і випірнув з печери.