Розділ 12

Гіркий присмак диму не покидав Сінолапа цілий день. Синьовода не відповіла йому на запитання, тільки подивилася якось дивно і сказала що проходу нема. З цього він зрозумів що прохід таки є, але Синьовода чомусь не хоче про нього розповідати. Раптом Сінолапа осяяло – голос сказав “відкрий очі і побачиш “, напевно тунель веде з ока мису Котячої голови. Але це не змінювало справи – він все одно не знав де другий кінець тунелю.

Він обійшов вже всі кубла і тунелі, ніде ні сліду від того, який веде до носа. Сінолап занепав духом, та раптом він помітив старійшину, що спішив до нього. “Я тебе вже повню шукаю” – буркнув той, Сінолап ще більше здивувався. Ніхто на нього тут не звертав уваги, а ще й щоб шукати… Але старійшина вже швидко побіг ходами. Він був на диво вправний, і швидко привів Сінолапа у якесь кубло. Потім він, нічого не сказавши, пішов. Сінолап роззирнувся, це було куло, як кубло. Тільки підстилка вже кришилася від старості і усюди була павутина. Сінолап вже збирався вийти, посилаючись на те, що старійшина щось переплутав, як. Що це, гра світла, чи справді потаємна шпарка у стіні? Новак підійшов ближче. Так, справді лаз, тільки от куди він веде? Раптова здогадка змусила очі Сінолапа засяяти. “Треба дізнатися” – прошепотів він, вже знаючи що чекає його по інший бік.