Розділ 6

Наступного ранку Сінолап попрощався з Північчю і відправився у дорогу. Він йшов по травам, сонце сліпило йому очі. Хвильки накатувалися на берег, перемішуючи пісок. У небі співав жайворонок, віддзеркалення білосніжних хмаринок танцювало на чистій поверхні моря. Тиша.

Сінолапа переповнював захват, він іде назустріч найбільшій пригоді його життя, коли він повернеться, Дощолап і Квітолапка луснуть із заздрощів. І ніхто більше не буде дражнити його за малий розмір чи невправність. Коли він згадав про інших новаків, вояків, своє тепле кубельце під ожиною, його накрила туга за домом. Він дуже за ним скучив, хоча і не признавався собі у цьому.

***

Він знову стояв на тому пагорбі і дивився на мис Котячої голови. Вітер сипав на нього бризки з моря. Був шторм. Брудні вали з білою піною на вершечку билися об мис, інколи навіть закриваючи його цілком. Дерева розмахували гілками, як вітряки, трави пригиналися до землі, величезні краплі дощу били його по спині. Він був мокрий як хлющ. Він обернувся, за спиною в нього стояли три сріблясті постаті. У очах молодої кицьки і дужого, з червонуватою шерстю, вояка читався жах. Третя воячка була спокійна як камінь. «Врятуй Морський Клан» – тільки встиг почути Сінолап крізь завивання вітру та котів. І прокинувся.

«Тим паче мені не варто туди йти» – подумалося йому коли він, вже ідучи, розмірковував про значення сну. «Навпаки – відігнав він від себе попередню думку – треба поспішити». Сінолап, ось уже чотири дні, плентався по берегу моря. Не можна було сказати, що він у захваті від всіх цих подорожей, що впали на нього як грім серед ясного неба, але він все одно ішов. Незважаючи на втому, він просувався на схід, він мусить прийти туди вчасно.