Розділ 6: Божественне втручання

Не задумуючись, Азирафаїл підняв руку, щоб витерти піт із чола. Він, мабуть, мав би зібратися на чолі, поки Азирафаїл слухав, як инші Архангели обговорюють деталі землетрусу, який вони збиралися наслати на Лондон. Він зупинився, згадавши, що його янгольська форма не виділяє поту, як це робило земне тіло. Янгольська форма Азирафаїла також не продукувала сліз — що було благословенням у цю мить, коли він хотів розвалитися в купу ридань.

– Перший пункт порядку денного — вирішити, наскільки сильний землетрус ми хочемо наслати, – промовив Метатрон. – Азирафаїле, як люди вимірюють землетруси?

– За шкалами магнітуд, ваша Святосте, – відповів Азирафаїл.

– Думаю, варто зробити його достатньо великим, щоб він вирізнявся, – додала Уриїл.

– Авжеж, так і буде, – відповів Метатрон. – Якої сили зазвичай бувають землетруси в Лондоні, Азирафаїле?

– Ну, наскільки я пам’ятаю, більшість із них мали не більше чотирьох балів а може й нижче.

– У такому разі п’ятірки вистачить. Ми ж не хочемо знищити місто, лише завдати шкоди, – заявив Метатрон, і решта Архангелів кивнули на знак згоди. – Отже, де саме в Лондоні ми маємо спрямувати цей землетрус?

– Може, Сохо? – запропонували Михаїл, зловісно втупившись в Азирафаїла. – Це густонаселений район, із безліччю бізнесових і житлових кварталів. Та й Кенсінґтонський палац неподалік.

– Чудова пропозиція, Михаїле. Сохо може бути прекрасним вибором, – відповів Метатрон, схвально кивнувши.

– У тебе є якісь заперечення, Азирафаїле? – запитала Уриїл, у голосі якої відчувалася легка, ледь помітна отрута.

– У мене? Проблеми з тим, щоб почати землетрус у Сохо? Ну, ні, не прямо, я думаю, це непоганий варіянт, наскільки вони взагалі можуть бути, хоча, можливо, є й кращі, але ми ж не розглянули всі опції, звісно, і було б корисно врахувати мож-

– Азирафаїле, не хвилюйся. Твоя стара книгарня буде в цілковитій безпеці, – промовив Метатрон із усмішкою, перебивши його. – Зрештою, це колишній форпост Небес. Я подбаю, щоб книгарні та Мюрієл нічого не загрожувало.

– О, ну, це, звісно, полегшення. Не хотілося б мати справу з паперовою тяганиною! – відповів Азирафаїл, намагаючись вичавити усмішку.

Метатрон пообіцяв пощадити книгарню. Що б не сталося, крамниця Азирафаїла й усі його книги переживуть це перше випробування. У цьому можна було знайти бодай якусь розраду. Якби книги були єдиним, про що думав Азирафаїл, він міг би відчути полегшення. Але гарантування захисту для книгарні не поширювалось на Кроулі. Не захищало воно й Меґґі, або Ніну, чи будь-кого з торговців Вікбер-стрит. Музичний магазин або кав’ярня могли перетворитися на руїни. Квартира Кроулі могла завалитися, залишивши його під уламками, і Азирафаїл не зміг би його врятувати. Хоча, принаймні, Кроулі не міг бути остаточно знищений смертю свого тіла. А от для Меґґі й Ніни… другого шансу не буде. Має бути якийсь спосіб, подумав Азирафаїл. Має бути спосіб переконати їх спрямувати землетрус в якесь инакше місце.
Його думки перервав инший голос.

– Сохо підійде, але яка наша мета? Якщо ми хочемо більшого впливу, слід націлитися на щось, що зачепить бізнес і промисловість, – сказали Саракаїл.

Азирафаїл підвів погляд, і Саракаїл глянули на нього з ноткою підтримки.

– Ти, мабуть, кажеш чудову думку, Саракаїле. Ми цього не врахували, але варто розглянути, – відповів Метатрон. – Що саме ти маєш на думці?

Саракаїл розгорнули карту Лондона, ковзаючи по районах і наближаючи то тут, то там. Карта рухалася, проходячи повз Сохо на захід. Саракаїл наблизили ще більше, проминувши Кенсінґтонський палац. Азирафаїл побачив на карті парк Святого Джеймса й намагався відігнати з думок спогад про те, щоб з’їсти морозива разом із Кроулі, сидячи лавці.

– А як щодо цього місця? Район Парк-Роял — осередок промисловості, і тут є велика станція метро, – сказали Саракаїл, вказуючи на карту.

Михаїл та Уриїл ледь помітно закотили очі, майже одночасно.

– Думаю, це ідеальне місце, Саракаїле. Чудова робота, – похвалив Метатрон. – Отже, здається, питання вирішене. Азирафаїле, що ти думаєш?

Азирафаїл із полегшенням видихнув. Руйнування все одно будуть, без сумніву. Уникнути цього було неможливо. Егоїстично, подумав він, проте принаймні цього разу ніхто з тих, кого він любить, не загине. Він намагався відігнати думки про їхні майбутні жахливі смерті від війни, голоду чи чуми й вагався, чи приймає правильне рішення. Хоча смерть від землетрусу могла б бути швидшою й милосерднішою, Азирафаїл не міг змиритися з думкою віддати своїх друзів у лапи Смерті так скоро.

– Мені здається це чудовий план, – сказав він, вдячно кивнувши Саракаїлу.

– Чудово! Тоді почнімо, гаразд?

Піднявши один палець, Метатрон простягнув руку до карти Лондона. Азирафаїл скривився, знаючи, що за мить сотні, якщо не більше, можуть загинути в місті, яке він називав домом. Час, здавалося, рухався у сповільненій зйомці, коли Метатрон наближався до карти. Инші Архангели лише спостерігали, ніхто не промовив ані слова, очікуючи на руйнування. Азирафаїл гарячково шукав у думках будь-що, що міг би сказати, аби відтягнути момент бодай трохи, але він знав — це марно. Принаймні в Лондоні вже була пізня година. Можливо, не так багато людей постраждає, адже промисловий парк у цей час менш людний. Це була єдина іскра надії, за яку міг учепитися Азирафаїл, поки Метатрон усе ближче й ближче тягнувся до карти.
Він зовсім завмер, не ворушачись, лише чекаючи неминучого. У думках він кликав Кроулі, мовчки благаючи демона бути в безпеці серед усього цього. Хоча Азирафаїл знав, що Кроулі не може його почути, він іноді говорив до нього подумки, ніби той міг.

«Чому ти це зробив, Янголе? Я ж казав тобі, ми могли бути разом.»

Азирафаїла вирвало з роздумів. Кроулі знову молився зрозумів він. Азирафаїл зосередив усю свою увагу на його пошуках. Він перевірив квартиру Кроулі — марно. Заглянув у книгарню, хоча знав, що його там не буде. Навіть подивився в паби й бари, де він міг бути, але ніде не було й сліду демона. Де ти, Кроулі? Куди ти пішов? Метатрон, усе ще рухаючись ніби в заповільненій зйомці, був уже на відстані пальця від того, щоб торкнутися карти.

«Могли б утекти від усього цього. Нарешті могли б бути вільними, як вони. Ми могли бути щасливими, Янголе. Може, тепер ти щасливий без мене. Може, так навіть краще. Хоча це зовсім так не відчувається, але що я знаю?» – продовжував Кроулі, його слова проносилися в голові Азирафаїла, поки той відчайдушно шукав його.

«Може, навіть якщо ти вдариш мене громом, нічого не зміниться. Ти ж можеш просто стерти мене, знаєш. Ти Верховний Архангел. Тепер у тебе є така влада. Якщо я ніколи нічого для тебе не значив, то чому б тобі просто не позбутися мене? Який сенс тримати мене тут, самого?»

Азирафаїл відсахнувся від шоку через слова Кроулі саме в ту мить, коли Метатрон нарешті торкнувся карти. Сейсмічна хвиля розійшлася від точки дотику назовні, хвилі пронеслись крізь Західний Лондон. Думай, Азирафаїле, думай! Ти мусиш знайти його, негайно, — янгол кричав про себе. Зібравши всю концентрацію, яку тільки міг, врешті знайшов Кроулі. Він побачив демона, що сидів на вершечку хитких сходів у занедбаній будівлі поруч зі старою станцією Парк-Роял. Азирафаїл бачив, як споруда навколо Кроулі починає валитися навколо. За якусь мить уся будівля неодмінно мала обвалитися. Вона була покинута вже давно й, наскільки знав Азирафаїл, оголошена міською владою аварійною. Він не мав жодного уявлення, чому Кроулі опинився там, але демон виявився в самому епіцентрі п’ятибального землетрусу.
Азирафаїл заплющив очі, зосередившись. Зупинити землетрус він не міг, але врятувати Кроулі — так. Навіть якщо будівля завалиться, захисний бар’єр навколо демона забезпечить, що він буде в безпеці. Азирафаїл скривився, напружуючи обличчя, щоб спрямувати кожну крихту чуда, яку тільки міг викликати. Серед лютого землетрусу Небеса навряд чи помітять одне маленьке чудо. Адже чудеса, що походять із Небес, не відстежуються за шкалою Лазаря. Азирафаїл розплющив очі й прошепотів мовчазну молитву, щоб те, що він зробив, справді спрацювало.
Хвилі на карті згасли, їхні останні відголоси розчинилися, коли Земля поглинула удар. Архангели Михаїл та Уриїл з розвагою спостерігали, як будівлі падали. Азирафаїл із жахом дивився, як споруда, де стояв Кроулі, обвалилася сама під себе. Маленький лічильник відстежував кількість смертей і поранень, цифри повільно зростали, коли афтершок прокотився районом. Азирафаїл ковтнув, коли рахунок перевищив десять, за тим двадцять, а потім й тридцять.

Ну ж бо, Кроулі, подумав Азирафаїл. Будь ласка, будь живим.