Розділ 16: Рецепт катастрофи

Азирафаїл був майже засмучений дорогою додому. Вони повернулися до книгарні та віднесли все необхідне до його кімнати. Кухня була маленькою, але її було достатньо для того, що їм було потрібно. Азирафаїл відкрив шафу, схопив затертий білий фартух і пов’язав його на шию. Він взяв чорного фартуха і простягнув його Кроулі.

– Я це не одягну.

– Тоді добре. Ти зіпсуєш свій одяг борошном, але якщо тебе не турбують великі білі плями на твоєму чорному вбранні, то, мабуть, зможеш обійтися без нього…

Кроулі вихопив у Азирафаїла фартух, накинув його на голову та зав’язав на талії. Той посміхнувся, а він вдав, що нахмурився. Вони взялися за готування, маючи лише три години до прибуття гостей. Азирафаїл вивчав кулінарну книгу, яку він дістав з однієї з полиць, ретельно відмірюючи інгредієнти згідно з рецептом.

– Що ж ми зараз готуватимемо? – спитав Кроулі, роздратовано збиваючи миску з яйцями та борошном.

– Ми готуємо птіфури! – оголосив Азирафаїл.

– Що таке, чорт забирай, ті фуррі?

– Та не фуррі, а птіфури. Це французька.

– Чудово, дякую за урок етимології. Що це таке?

– О! Ну, це ж крихітні тістечка. Наші будуть малиново-лимонними.

– Чому б нам просто не спекти один великий торт і не нарізати його? Здається, набагато менше роботи.

– Не будь дурником, Кроулі. Вони розміром з один укус й ідеально підходять для подачі на підносах… і такі милі.

Азирафаїл подивився на Кроулі, у якого на фартусі тепер було більше борошна, ніж у мисці. Він вбивав у яйця все своє розчарування. Якби він збивав їх ще трішки сильніше, їм довелося б робити безе.

– Кроулі, чому б тобі не дозволити мені подбати про це? Ти міг би почати з «свинок у ковдрі».

– Свинок у чому?..

Азирафаїл засміявся. Кроулі ніколи не їв, і його кулінарне невігластво було тому доказом.

– Свинки в ковдрі. Це маленькі ковбаски, загорнуті в бекон, і вони завжди користуються популярністю на вечірках.

– Добре, то я просто треба загорну ці маленькі ковбаски в смужки бекону?

– Так, а потім закріпи це зубочисткою та постав їх у духовку, щоб підрум’янилися.

Кроулі щось невиразно пробурмотів і схопив інгредієнти з холодильника. Азирафаїл взявся доробляти тістечка. Він спинився, щоб скуштувати лимонний курд, насолоджуючись симфонією кисло-солодкости.
«Мабуть, варто спробувати малину, якщо я вже контролюю якість» – подумав Азирафаїл. Він занурив ложку в малиновий компот і насолодився прекрасним смаком. Можливо, локдаун не був таким вже й поганим. Азирафаїл став справжнім кондитером.

– Азирафаїле? – сказав Кроулі, відриваючи його від насолодження.

– Так? Що таке- о, Боже.

Кроулі якимось чином примудрився намотати бекон на пальці замість ковбасок. На столі валялися перекошені ковбаски, а вся його права рука була схожа на ляльку з м’ясної крамниці.

– Як тобі це вдалося? – з недовірою спитав Азирафаїл.

– Не знаю, бекон липкий і слизький. Навіщо його класти в таку упаковку? Щоб витягнути смужку, треба засунути всю руку в той слиз. Мабуть, мушу сказати Пеклу, що це я придумав таку упаковку.

Азирафаїл стримав сміх.

– Хіба ти не можеш прибрати це иншою рукою?

– Міг би, але боюся, що бекон опиниться і там.

– О, дорогий. Дозволь мені допомогти тобі.

Азирафаїл змив борошно з пальців. Він взяв бекон, обмотаний навколо руки Кроулі, повільно відклеюючи кожну смужку від нього. Поклавши кожну смужку назад на сковороду акуратною лінією, він сподівався, що якщо їх розділити, цей інцидент не повториться. Кроулі уважно стежив за кожним його рухом, зосереджений на пальцях Азирафаїла, що ковзали по його власних. Він зрозумів, що це вперше з моменту його повернення Кроулі не заперечував проти торкань. Азирафаїл спеціяльно розтягував час, щоб насолодитись цією близькістю, якою б короткою вона не була. Нарешті весь бекон був перекладений з руки Кроулі на сковороду.

– Ось, ти повністю вільний.

– Дякую. Постараюся більше так не робити.

– Якщо ти це зробиш, то мені просто доведеться тебе знову розгортати.

Азирафаїл повернувся до роботи над тістечками. Їхні тонкі шари були готові до випікання в духовці. Він поставив їх найнижче та встановив таймер. Якимось дивом Кроулі загорнув сосиски без подальших інцидентів. Він поклав їх у духовку над листами тістечок та швидко помив руки від жиру.

– Що далі? – спитав Кроулі.

– Радий, що ти спитав. Нашим наступним кулінарним творінням будуть завиванці!

– Я починаю думати, що ти все це вигадуєш.

– Запевняю тебе, ні. У мене є рецепт!

Азирафаїл показав Кроулі сторінку з кулінарної книги. Той посміявся з цього, навіть не намагаючись читати інструкції.

– Просто скажи мені, що робити.

– Ну, я підготую м’ясо, враховуючи, що твоя спроба працювати з беконом пройшла не дуже добре. Ти займешся тістом. Я можу відміряти для тебе інгредієнти. На жаль, у нас немає кондитерського міксера, тому тобі доведеться місити тісто вручну.

– Добре, просто дай те, що мені потрібно.

Азирафаїл відміряв сухі та рідкі інгредієнти, поклавши їх перед Кроулі з великою мискою. Той почав змішувати їх, поки він готував м’ясо, яке мало піти на рулетики. Вони стояли поруч, працюючи в тиші, яка поступово ставала дедалі комфортнішою. ​​Жоден з них не відчував потреби порушувати момент, заводячи розмови про щось. Вперше відколи Азирафаїл повернувся додому, вони просто  насолоджувалися існуванням в одному просторі разом, без жодних очікувань. Він перевертав м’ясо на сковороді, яке швидко підрум’янювалося до ідеяльного відтінку.

– Як ти, чорт забирай, це робиш? – роздратовано запитав Кроулі.

Азирафаїл знову звернув свою увагу на нього. Він тримав обидві руки в мисці та боровся з тістом, яке прилипло до його рук та стінок ємності.

– Потрібно просто додати більше борошна. Якщо тісто буде занадто вологим, воно до всього прилипатиме.

– Не кажи мені цього, ти ж вимірював кількість.

– Так, але випічка — це мистецтво, а не наука. Іноді потрібно вносити корективи.

Азирафаїл взяв ложку борошна та посипав ним миску. Кроулі розмішав тісто, розкидаючи борошно навкруги.

– Не так сильно! – заперечив Азирафаїл.

– Це робить мене агресивним! Чому воно до всього прилипає? Чому їжа така липка?

– Ти неправильно його замішував. Не можна просто перевертати тісто туди-сюди, ти повинен вимішувати його круговими рухами. Саме це призводить до розвитку глютену.

– Вибачте, я не експерт з розробки глютену, – різко відповів Кроулі.

Азирафаїл посміхнувся йому. Кроулі був явно розчарований цією битвою з тістом, оскільки на цей раз воно явно перемагало.

– Хочеш трохи допомоги? – спитав Азирафаїл.

– Так, будь ласка.

– Хочеш, я тобі покажу, як місити тісто?

– Звісно, тільки би це зняло його з мене .

Азирафаїл підійшов ближче до Кроулі, засукавши рукави. Він обережно поклав свої руки в миску, поверх його. Кроулі здригнувся від його дотику, але не відсторонився. Азирафаїл легенько вп’яв пальці між пальцями Кроулі та почав виводити їхніми руками невеликі кругові рухи.

– Бачиш, тобі просто потрібно бути ніжнішим і трохи терплячішим, – сказав він.

Вони продовжували рухати руками синхронно, Азирафаїл контролював навмисні кола в тісті. Повільно воно почало набувати форми. Додаткове борошно зліплювало ті частини тіста, які були ще досить вологими, вирівнюючи текстуру. Приблизно через хвилину утворилася маленька кулька, і більша частина тіста зникла з рук Кроулі. Азирафаїл все ще не відривав руки від миски, затримавшись на секунду довше, ніж, мабуть, мав би , але насолоджуючись цією близькістю ще мить.

– Гм. То ось як це працює, – сказав Кроулі, дивлячись на кульку тіста, що утворилася під їхнім дотиком.

Азирафаїл забрав руки від миски, а той наслідував його приклад. Вони сполоснули руки в раковині, прибираючи залишки борошна та тіста, що ще прилипли до них. Пролунав таймер для тістечок, і Азирафаїл поспішив дістати їх з печі. Він навчив Кроулі, як розкачувати завиванці, і взявся за викладання та вмочування тістечок. Трохи згодом приготування тістечок було закінчено, а завиванці готові до запікання. Азирафаїл дістав «поросят у ковдрі» та поклав їх у духовку. Вони вдвох почали прибирати на кухні, миючи гору посуду, що накопичилася в раковині.

– Ти чудово попрацював над завиванцями. Вони виглядають чудово, – сказав Азирафаїл.

Правду кажучи, це були найгірші завиванці, які він коли-небудь бачив. Жоден з них не був однакового розміру, кількість начинки була жахливо нерівномірною, а Кроулі якимось чином сформував кілька з них у квадрати. Незважаючи на це, Кроулі потурав ще одній його ідеї, і за це Азирафаїл був вдячним.

– Кроулі, я про дещо думав. Хочу з тобою про це поговорити.

Кроулі виглядав нервовим, але очікувально подивився на Азирафаїла.

– Тоді кажи.

Азирафаїл прокашлявся, а в горлі почав утворюватися клубок.

– Ну, я подумав, що нам, можливо, варто дещо обговорити. Я знаю, що останнім часом багато чого сталося, і знаю, що зі мною не щасливий…

Кроулі мовчав, поки Азирафаїл ледве стримував сльози. Раптом пролунав таймер.

– О! Завиванці! – вигукнув Азирафаїл, витягуючи їх з печі.

Стукіт у двері внизу відірвав його від думок. Він глянув на годинник.

– Небеса! Залишилося лише п’ятнадцять хвилин, і люди почнуть прибувати! Це, мабуть, Меґґі та Ніна. Кроулі, чи не міг би ти розкласти їжу? У мене є кілька гарних підносів у крайній лівій шафі.

З цими словами Азирафаїл кинувся вниз сходами, щоб привітати Меґґі та Ніну.

– Звісно, – сказав Кроулі, звертаючись у порожнечу.

Як і минулого разу, Азирафаїл утік, залишивши між ними так багато недомовленостей. Можливо, це й найкраще. Останнього разу, коли він намагався поговорити з Кроулі про щось — розбив йому серце.
Кроулі швидко розклав закуски та приніс їх униз. Мюрієл та Ніна допомагали Азирафаїлу пересувати меблі, поки Меґґі встановлювала великий динамік у задній частині магазину.
Кроулі поставив їжу на стіл. Ніна, Мюрієл та Азирафаїл успішно відсунули меблі та книжкові полиці, відкривши центр магазину. Меґґі поставила платівку, і тиха музика наповнила книгарню. Азирафаїл аж засяяв.

– О, це прекрасно! Нам справді вдасться провести бал сьогодні ввечері, – сказав він.

– Ні. Більше жодних балів, – сказала Ніна, згадуючи події минулого разу.

– Ну, не справжній бал, але танці, звісно ж, будуть!

– Ти ж не збираєшся цього разу змушувати нас усіх танцювати та дивно розмовляти, правда ж? – спитала Меґґі.

– Ні. Цього разу в нас буде веселий вечір без див. Без трюків, витівок. Хоча я міг би порадувати публіку невеликою кількістю чудес…

– Будь ласка, не треба, – сказав Кроулі.

– Що це за крихітні таці з речами? Це людська їжа? Ви приготували їжу для крихітних людей з крихітними ручками? – спитали Мюрієл, беручи птіфур.

– Це їжа для пальчиків, Мюрієл. Вона має бути крихітною, – відповів Азирафаїл.

– О! Але хіба не вся їжа — та, яку можна з’їсти пальцями? Хіба люди не їдять руками весь час?

– Ну, так, але… насправді, неважливо. Це не має значення.

Ще один стукіт у двері привернув увагу групи. Инші власники магазинів та торговці зібралися надворі. Один за одним вони зайшли до книгарні. Люди товпилися навколо, одні куштували закуски, инші безцільно блукали книгарнею.

– Де всі стільці? – спитав Тім, здивований відсутністю місць для сидіння.

– О, нам вони не знадобляться. Ми насолодимося вечором спілкування, розмов та бальних танців! – відповів Азирафаїл.

Меґґі запустила новий трек з динаміків, потім взяла Ніну за руку. Вони почали повільно танцювати, обертаючись навколо одна одної в такт музиці. Згодом всі решта теж почали приєднуватися до веселощів, зіштовхуючись один з одним та сміючись разом. Мюрієл не приєднувалися, бо янголи не танцюють, але з благоговінням спостерігали за людьми, що рухалися по залу. Кроулі стояв на краю, спираючись на зміщену книжкову шафу. Азирафаїл несміливо підійшов до нього.

– Чи можна мені потанцювати з тобою? – спитав він, простягаючи руку Кроулі.

– Навряд чи, гадаю ні, – відповів Кроулі, не розводячи рук.

– Будь ласка? Просто трохи потанцювати?

– Ні. Ти вже досить мною командував сьогодні. Я не танцюю.

Азирафаїл зітхнув. Якби ж то було так просто, Кроулі б танцював з ним. Азирафаїл любив танцювати, і в цю мить не було нічого, що б він любив більше, ніж танцювати з Кроулі. Азирафаїл кинув на Кроулі свій найкращий благальний вираз обличчя, трохи наблизившись до демона.

– Танцюй зі мною, Кроулі.

– Ти що, здурів? Я ж тобі вже двічі відмовив.

Бийся за нього, Азирафаїле.

Ці слова лунали в його свідомости, над ним нависала власна урочиста обітниця. Він взяв Кроулі за руку, ту саму, з якою він був так близько на кухні, і повів його до краю танцмайданчика. Той здригнувся від раптового потягу, але все таки змирився з долею, і вони пішли. Азирафаїл виконав кілька своїх старих рухів гавоту, кружляючи навколо Кроулі, поки той тихо кричав. Поки вони танцювали, Азирафаїл розслабився, насолоджуючись рухами та можливістю використати те, чого він навчився багато років тому. Звичайно, традиційна частина гавоту включала поцілунки з партнерами по танцю. Танець вийшов з моди саме з цієї причини, принаймні на думку Азирафаїла. Він хотів би, щоб цього не сталося, і щоб Кроулі знав, як танцювати гавот. Якби він знав, що поцілунки є частиною традиційного танцю, можливо, Азирафаїл зміг би вкрасти поцілунок під виглядом звичного  виконання танцювального номера.

Кроулі, навпаки, ніколи не вивчав гавоту, чи будь-якого иншого танцю, якщо на те пішло. Він із задоволенням танцював у 70-х і 80-х, але лише тому, що був настільки п’яний або обкурений, що не усвідомлював, що робить його тіло. У цей момент Кроулі не хотів танцювати. Він думав, що вони з Азирафаїлом вже занадто довго танцюють навколо своїх проблем. І все ж ось вони знову, кружляють один навколо одного. Як торнадо, вони кружляли і кружляли, і все ж між ними, прямо посередині, було порожнечею. Чогось там бракувало, а чого саме, Кроулі не міг точно визначити. Він знав, що порожнеча була там, бо відчував біль від усього цього.

Азирафаїл радісно посміхнувся, коли вони обернулися. Вони кружляли й кружляли, але не наближалися. Азирафаїл тримав Кроулі на відстані витягнутою руки, як завжди. Музика продовжувала грати, і вони оберталися в такт їй. Азирафаїл виглядав таким щасливим у цю мить. Оточений друзями, займаючись улюбленою справою в місці, яке він називав домівкою. Незважаючи на це, Кроулі вже зовсім нудило від кружлянь, і то в багатьох сенсах.