Розділ 12: Дорога додому

Прощавай, Азирафаїле.

Ці слова нависли над ним, мов неминуча темна хмара. У його свідомости він повертався до ліфту, спостерігаючи, як Кроулі стоїть біля Бентлі. Першого разу, коли вони попрощались, нічого не було сказано досить чітко. У книгарні Кроулі хотів заговорити першим, але Азирафаїл перебив його. Цього разу той мав таку можливість. Тільки от в Азирафаїла вона була відсутня. Проте він не міг би говорити, навіть якби хотів.

Протягом тисячоліть їх багато разів розлучали, навіть після того, як вони прибули на Землю. Коли Кроулі врятував Елспет в Единбурзі й був забраний Пеклом, минуло багато років, перш ніж Азирафаїл знову його побачив. Вони розлучалися знову й знову протягом історії. Та ці розлуки ніколи не засмучували Азирафаїла. Він завжди сумував за Кроулі, але водночас також знав, що вони знову зустрінуться, рано чи пізно. Ті тимчасові розлуки ніколи не робили Азирафаїла сумним, бо він знав, що скороминучі.

Азирафаїл ніколи не був вправним у прощаннях, так би мовити. Як безсмертне створіння, він мав глибоко вкорінене поняття вічности. Йому знадобилися століття життя на Землі, щоб звикнути до того, що речі закінчуються. Він дуже прив’язувався до багатьох людей у своєму нескінченному житті й сумував через обмежену природу їхнього існування. Азирафаїл часто мав труднощі з тим, щоб дочитати книжку, яка йому особливо подобалася. Якщо було продовження, проблеми не виникало, але остаточне завершення останнього розділу завжди здавалося йому гірко-солодким. Хоча тепер Азирафаїл і звик до того, що речі закінчуються, він так і не навчився цього любити. Йому доводилося лише терпіти, бо иншого вибору не було. Люди помирали, книжки закінчувалися, а танці виходили з моди.

Їхні стосунки з Кроулі не були чимось скінченним для Азирафаїла. Під час першої спроби Армагеддону, в останні дні, він дуже хвилювався, що втратить Кроулі назавжди. Коли вони стояли на летовищі того дня, а Сатана піднімався, щоб знищити свого бунтівного сина, Азирафаїл уперше замислився над життям без Кроулі. Він думав про те, що більше ніколи не сидітиме з ним у парку, не вечерятиме разом в «Ritz» і не зможе більше говорити. Саму концепцію життя без Кроулі Азирафаїл не міг навіть допустити у своїй свідомости. У ту мить він благав його зробити щось, аби ці думки не стали реальністю. Кроулі здавався цілком примиреним з їх долею, тож Азирафаїл мусив вигадати щось, щоб переконати його в протилежному. Нічого підбадьорливого на думку не спадало, тож він просто озвучив Кроулі свій найбільший страх.

Виявилося, що тоді Кроулі відчував те саме. Демон без жодних вагань зупинив час. Вони поговорили з Адамом і розробили план, який зрештою повністю відвернув Армагеддон. І знову Кроулі та Азирафаїл подолали всі перешкоди, щоб залишитися в житті один одного. Щоразу, коли це було потрібно, Кроулі боровся за Азирафаїла. Протягом кожної епохи, кожного століття й за будь-яких обставин він ніколи не припиняв боротися за нього.

Азирафаїл мав бути борцем, воїном. Для цього йому дали могутній вогняний меч. Коли янголи готувалися до битви під час Армагеддону, Азирафаїлу доручили очолити батальйон. Він мав бути хоробрим і могутнім воїном, що без страху й вагань протистоїть силам зла. Та Азирафаїл не дуже добре справлявся з цим покликанням. Він вважав себе надто м’яким і занадто боязким, щоб бути тим, ким йому наказали. Протягом останніх шести тисяч років це не мало значення. Азирафаїл завжди мав Кроулі, який боровся за нього або, принаймні, поруч із ним.

У цей день Кроулі припинив боротися. Він ніколи б не сказав цього вголос, але й не потрібно було. Азирафаїл завжди був дуже чутливим до емоцій инших. Часто він міг зрозуміти, що хтось відчуває, ще до того, як та людина промовить бодай слово. Кроулі лише сказав «прощавай», але цим він висловив набагато більше. Одне з того, що залишилося невимовленим, — це його відмова: він більше не буде боротися за Азирафаїла. Ба більше, Кроулі попросив зовсім иншого. Він хотів повної відсутности контакту з ним, доки вічність тягнеться крізь піски часу.

Азирафаїл уклав угоду з дияволом. Йому конче потрібно було, щоб Кроулі відтермінував війну, але в такий спосіб він здійснив найбільшу жертву у своєму житті. Послуга для Азирафаїла дозволила перервати останню нитку, що була вплетена в їхні сутності й з’єднувала їх крізь увесь простір і час. Цього разу вже не було шляху назад. Жодні танці вибачень не повернули б його до нього. Коли Азирафаїл востаннє залишив книгарню, він знав, що одного дня знайде шлях назад до Кроулі. Азирафаїл зумів знайти шлях додому — і водночас зруйнував дім, яким вони були один для одного.

Звичний суворий білий пейзаж Небес обпікав затуманені очі Азирафаїла. Тиша, зазвичай гнітюча й тривожна, сьогодні була приємною. Світ навколо нього відповідав стану його серця. Все було так тихо й порожньо. Невдовзі Азирафаїлу доведеться відвідати дуже важливу і особливу зустріч, скликану Метатроном. Инші Архангели були дуже засмучені тим, що війну затримали. Азирафаїл підозрював, що сьогоднішня зустріч буде особливо напруженою.

Азирафаїл вперше за, здавалося б, століття підвівся з-за свого столу. Він швидко попрямував до кімнати обговорень, знаючи, що Метатрон не потерпить запізнень. Він з’явився там першим і мовчки чекав на решту.

Далі прибули Михаїл. Вони гостро зиркнули на нього.

– Я знаю, що ти маєш до цього якесь відношення, Азирафаїле. Коли я дізнаюсь, що ти накоїв, особисто подбаю про те, щоб тебе скинули до Пекла.

Азирафаїла вразила напруженість Михаїла.

– Запевняю тебе, я не маю до цього жодного відношення. Увесь час я був тут, на Небесах. І був би вдячним, якби ти не погрожували мені такими словами.

Азирафаїл рідко виявляв глибоку завбачливість, або взагалі будь-яку завбачливість. Цього разу, на щастя, йому спала на думку рідкісна геніяльність. Перш ніж Кроулі подався на росію, Азирафаїл здійснив невелике диво. Воно мало лише одне призначення: приховати Кроулі від Небес. Азирафаїл знав, що Михаїл захоплюється файлами стеження і таємними каналами, тому не міг ризикувати, щоб Кроулі спіймали на втручанні в події Другого пришестя. Азирафаїл, власне, мав до цього все відношення. Але Михаїл ніколи не мають про це дізнатись.

Уриїл і Саракаїл з’явилися наступними, обоє з суворими виразами обличчя. Нарешті до групи приєднався і Метатрон.

– Небесні воїни, як ви всі знаєте, Ізраїль зараз має бути в облозі. Але, як вам також відомо, цього не відбувається. Друге пришестя не може відбутися, доки Святе місто не буде захоплене. Ми опиняємося в глухому куті.

– Ваша Святосте, даруйте, та я не розумію. Ми розпочали реалізацію планів. Ми підготували Ізраїль до війни і зробили все відповідно до Великого Плану, – сказали Уриїл.

– Так, Уриїле. Я знаю, що ми доклали усіх зусиль, щоб забезпечити належне виконання планів. Боюся, я не знаю, що сталося, – відповів Метатрон.

– Хіба ми можемо щось із цим зробити? Можемо замість цього послати армію ангелів напасти на Ізраїль, – запропонували Михаїл.

– Михаїле, ти так само добре, як і я, знаєш, що ми не можемо відходити від Великого плану. Написано, що росія має обложити Ізраїль. Ми не можемо наслати армію ангелів, – правив Метатрон. – Однак ми повинні щось зробити. росіяни повністю зійшли із бойових позицій. Нам потрібен спосіб розпочати цю битву.

Деякий час вони сиділи мовчки. Кожен з них обмірковував це, але ніхто не мав наміру пропонувати вирішення. Метатрон порушив мовчання.

– Ми повинні щось придумати. Нам потрібен спосіб забезпечити виконання планів, складених Небесами для Землі.

– Чи можемо ми когось послати? – запитали Саракаїл.

– Що ти маєш на увазі, Саракаїле?

– Я пропоную послати когось на Землю. Наразі у нас немає прямого зв’язку з Небесами.

– У нас є Мюрієл. – нагадали Михаїл.

Мюрієл, попри всі свої чудові якости, не були дуже спостережливими. Азирафаїл пам’ятав, як їм було важко навіть із елементарними завданнями, такими як випити чашку чаю.

– Так, у нас є Мюрієл. Ми могли б попросити їх стежити за всім і доповідати нам, – сказав Метатрон.

Азирафаїл обміркував цю ідею. Він подумав, що це може бути його єдина можливість висловитися, і вирішив, що йому варто скористатися цим шансом.

– Я міг би повернутися.

Усі инші Архангели повернулись, щоб злісно втупитись у нього. Метатрон вивчав його лице, і Азирафаїл мовчки сподівався, що вираз обличчя не підведе.

– Неможливо, Азирафаїле. Ти — Верховний Архангел, і потрібен нам тут, щоб допомогти із плануванням усього цього, – відповів Метатрон.

Його тон підказав Азирафаїлу, що обговорень не буде. Він відчував погляди инших Архангелів, що спостерігали за ним. Азирафаїл подумав, хай навіть на мить, що шанс може бути. Часто бувало таке, що всупереч усьому все несподівано виходило і його завжди це дивувало. Цього разу сюрпризів не було. Здавалось його удача нарешті закінчилася. Він думав, що може наполягати на цьому питанні й далі, але в цьому не було сенсу. Азирафаїл не зміг би переконати Метатрона чи будь-кого з Архангелів, що послати його на Землю було хорошим варіянтом. На його боці нікого на його боці. Він думав, що коли повернеться на Небеса, у нього, можливо, знову буде сторона. Насправді, Азирафаїл весь цей час мав її. На папері це могли бути Небеса. Але насправді єдиний, хто коли-небудь був на боці Азирафаїла, тепер зник з його життя.

Прощавай, Азирафаїле.

У житті бувають ключові моменти, які визначають твою долю. Ці моменти можуть бути монументальними, або ж несуттєвими, рішеннями, прийнятими, коли вибору не залишається. Як янгол, Азирафаїл ніколи не відчував себе керованим долею. Він створив життя, яке любив, на Землі, щасливо проводячи свої дні в книгарні за чашкою чаю та гарною книгою. Однак Азирафаїл знав, що книгарня призначена йому долею. Йому судилося бути бійцем, доля, яку він не стільки відкидав, скільки ігнорував. Янголи не можуть обирати власну долю. Але тепер Азирафаїл вирішив, що нарешті прийме те, що вона йому підготувала.

– Ми можемо залишитися тут і будувати свої плани, але Землі немає нікого, хто міг би контролювати ситуацію так, як я. Я там із самого початку. Знаю людство і як все працює там, внизу. Я розумію, що саме тому я і тут, щоб допомогти з Другим пришестям, але нам потрібен янгол на Землі, який знає те, що знаю я. Мюрієл не знає людей так, як я. Якщо ми хочемо, щоб усе йшло гладко, мені потрібно бути там, внизу.

Михаїл та Уриїл з шоком подивилися на Азирафаїла. Ніхто з них ніколи не перечив Метатрону; зробити це було немислимим вчинком. Азирафаїл не піддався їхнім поглядам. Він стояв впевнено, немов воїн, готовий до битви. Усередині янгол тремтів, але нікому цього не показував. Зрештою, це була його доля. Він тікав від неї ціле життя. Уперше Азирафаїл стояв, готовий до битви. Уперше в нього була для цього причина. Кроулі більше не битиметься за Азирафаїла, але це не означало, що той не міг битися за нього. Якщо Небеса не хотіли, щоб Азирафаїл був воїном, їм не слід було давати йому меч.

– Добре, Азирафаїле, але знай, що щотижня на тебе чекатимуть наші зустрічі, – відповів Метатрон.

Серед Небесних воїнів запанувала тиша. Михаїл здавалися розлюченими цим дозволом. Азирафаїл був трішки радий цьому.

– Так, звісно. Я можу скористатися порталом у своїй книгарні, – відповів Азирафаїл.

– Тоді вирішено, чи не так? Тобі дозволено повернутися на Землю, але лише для того, щоб ми могли просувати наші плани. Ми будемо пильно стежити за тобою, Азирафаїле. Мюрієл залишиться з тобою в книгарні. Якщо ми почуємо щось неналежне, то вживемо відповідних заходів, – промовив Метатрон голосом, що передбачав небезпеку.

Азирафаїл кивнув. Він знав, що вони залишать Мюрієл там. Йому, можливо, доведеться ділитися книгарнею, але він знову буде вдома.

– Тоді йди, Азирафаїле. Обов’язково передай Мюрієл від нас привіт, – сказав Метатрон.

Без зайвих слів Азирафаїл залишив їх. Він знову повернувся до свого столу. Швидко підписав пачку документів, які залишили за його відсутности. Писар прийшов їх забрати і Азирафаїл подивився на вікна. Він подумав, що міг би ризикнути глянути, аби перевірити Кроулі, але знав, що краще цього не робити. Той чітко дав зрозуміти, щоб Азирафаїл більше не шпигував за ним. Крім того він не зможе встояти перед спокусою сказати Кроулі, що повертається додому. Ця битва почекає иншого дня.

Азирафаїл попрямував до ліфту, того самого, що тоді, фатального дня, підняв його до Небес. Він ступив усередину, і двері за ним зачинилися. Повертаючись на Землю, Азирафаїл переодягнувся зі свого однотонного вбрання у звичний для себе, улюблений піджак, жилетку та краватку-метелика. Спочатку він одразу ж піде до магазину, привітається з Мюрієл та згорнеться калачиком за гарною книгою. Що ж до Кроулі, то Азирафаїлу доведеться придумати якийсь план. Можливо, потрібно буде звернутися за допомогою до Ніни та Меґґі.

Ліфт нарешті дістався до місця призначення. Двері повільно відчинилися, і Азирафаїл вийшов на Вікбер-стрит. Знайомі краєвиди та запахи були більш ніж доречними. Краєвид гомонів і квітнув кольорами.  Азирафаїл посміхнувся. Його книгарня була прямо перед ним, теплий червоний фасад манив додому. Він побачив Меґґі та Ніну, які йшли рука об руку. Вони разом зайшли до магазину, не помічаючи, що той спостерігав за ними.

Азирафаїл зробив кілька впевнених кроків до книгарні. Він стояв прямо перед сходами, дивлячись на вивіску над дверима. Азирафаїл сумував за своєю книгарнею і збирався насолодитися її красою. Зітхнувши з полегшенням, він піднявся сходами. Азирафаїл побачив Ніну, Меґґі та Мюрієл, які всі разом намагалися пересунути важку книжкову полицю. Вони насилу впоралися з її вагою і мало не втратили рівновагу, намагаючись посунути її по підлозі. Азирафаїл засміявся. Мюрієл звісно знали, що вони можуть дивом перемістити полицю саме туди, куди хочуть. Він не знав, навіщо тоді їм пересувати це, але вирішив із цим допомогти.

Раптом книжкова полиця швидко обернулася. Меґґі та Ніна здивовано втупились у неї. Мюрієл, мабуть, навчилися використовувати свої дива, щоб переміщати предмети, або ж так думав Азирафаїл. Краєм ока він побачив довгу руку, що вказувала на книжкові полиці. Ще одна обернулася, але ніхто з трійці її не торкнувся. Азирафаїл простежив за рукою і розгледів ледь помітні пасма рудого волосся.

Кроулі був у його книгарні. Тепер Азирафаїл шкодував, що не порушив своєї обіцянки та не поглянув де Кроулі, перш ніж покинути Небеса. Він ніколи не очікував, що демон буде десь поблизу Вікбер-стрит, не кажучи вже про те, щоб бути в його книгарні. Кроулі відійшов від стовпа, на який спирався, і опинився ближче до поля зору Азирафаїла. Меґґі підійшла, обережно перемикаючи платівку на його програвачі. Музика тихою луною розлилась вулицею. Меґґі не помітила, що Азирафаїл стояв надворі, і повернулася до роботи, допомагаючи.

На мить в Азирафаїла промайнула думка про те, щоб піти та сховатися деінде, принаймні доки не піде Кроулі. Якби він сидів у кафе, то неодмінно помітив би, як від’їжджатиме Бентлі. Це був найбезпечніший варіянт, оскільки Кроулі розлютився б, що Азирафаїл порушив свою обіцянку. Таким чином, у нього було б більше часу для роздумів, і він би знову насолодився смачною їжею. Азирафаїл майже переконав себе в цьому плані, але вагався. Якщо він збирався прийняти свою долю воїна, то не міг відступити перед першою ж битвою. Він поклявся битися за Кроулі, і саме це і мав намір зробити. З тремтячим подихом і такою ж рукою Азирафаїл відчинив двері книгарні.

– Добридень, Кроулі.