Розділ 1: На початку

Минуло майже сім днів відтоді як Кроулі бачив сонце, крім тих нечисельних променів, що наважувалися пробиватись крізь вікна його квартири. Не так вже й випадково, минуло сім днів відтоді як Азирафаїл пішов, вирушивши виконувати свої нові обов’язки як Верховного Архангела. Сім днів без його найкращого друга: його єдиного друга. Сім днів від їхнього першого, і, ймовірно, останнього, поцілунку. Сім днів відтоді як Кроулі вперше сказав Азирафаїлу, як він насправді почувається. Кроулі знав, ще з тих часів, коли був ангелом, що сім – це число завершености. Він не відчував її взагалі.

У колах Пекла широко відомо, що Кроулі має особливу прихильність до Землі. Власне, саме його любов до Землі спонукала їх з Азирафаїлом боротися проти Армагеддону.  Було багато речей, які Кроулі любив у Землі, але в цей момент вони втратили будь-яку привабливість, за винятком однієї: сну. Кроулі любив сон, і хоча він ніколи не потребував його, все одно полюбляв поспати. Він проспав майже все дев’ятнадцяте століття і не бачив причини не спати до кінця двадцять першого.
Раптом Кроулі прокинувся від телефонного дзвінка. Він взяв слухавку і з невдоволеним сичанням кинув її через кімнату. Кроулі крутитився і вертівся, роздратований тим, що хтось наважився порушити його сон. Влаштувавшись зручно обличчям до вікон, він зачинив віконниці якомога щільніше. Тихий стукіт у вікно розбурхав чуття Кроулі, і він затулив вуха подушкою, намагаючись знову поринути в сон.
Ще один удар луною прокотився по склу. Вже втретє потривожений, Кроулі підвівся з ліжка. Хто б там не наважився стукати в його вікно — гірко пошкодує про це. Розчинивши віконниці, він побачив білосніжного голуба, що сидів на підвіконні, мов святий посланець. Зібравши всю демонську лють, Кроулі закричав: “ГЕТЬ! ІДИ ГЕТЬ!” Птах, переляканий криком сонного демона, знявся й зник з його очей.
Кроулі опустився на коліна. Білий голуб нагадав йому того, якого Азирафаїл випадково вбив і одразу ж воскресив на дні народження Варлока.
– Це просто дурнуватий птах, – пробурмотів Кроулі собі під ніс, – Янгол пішов.
Встаючи, щоб повернутися до ліжка, Кроулі замовк.
– Янгол зник, – повторив він.
Хоча Азирафаїл, можливо, й пішов, Кроулі все ще був тут, на Землі, і він не виходив за межі чотирьох стін своєї квартири цілий тиждень.
– Ти Демон, тобі ніхто не потрібен, – сказав Кроулі, радше щоб переконати себе. Не замислюючись, він одягнувся, натягнувши свої класичні сонцезахисні окуляри в стилі стимпанку. Світ Кроулі, можливо й змінився, але це все ще був ЙОГО світ, і він збирався піти випити кави.
Кроулі неквапливо вийшов до своєї машини, улюбленої чорної Бентлі. Хоча вона не їздила вже тиждень – все ще блищала, і на полірованому чорному кузові не було видно жодної подряпини. Кроулі відчинив дверцята та сів на водійське сидіння. Він подивився ліворуч, де пасажирське місце було порожнім. Кроулі сперся на кермо, прикривши очі схрещеними руками та міцно обійняв його.
– Я сумував за тобою, – сказав він, добряче стиснувши кермо. Сівши, Кроулі з огидою відкинувся назад. На дзеркалі заднього виду висіла пара пухнастих гральних кубиків. Це були не звичайні кубики: вони були до болю яскраво-жовтого кольору. Ще більш дивно те, що цих кубиків тут не було ще хвилину тому. Кроулі точно помітив би такий яскравий та застарілий аксесуар у своїй машині.
Нарешті Кроулі все стало зрозуміло. Телефонний дзвінок, голуб і пухнасті кубики були доказом, якого він потребував: Азирафаїл спостерігав за ним. Кроулі зірвав пухнасті кубики з дзеркала заднього виду та кинув їх на пасажирське сидіння.
– Ти зробив свій вибір, Янголе! – крикнув він, звертаючись до даху Бентлі. Де б не був Азирафаїл, Кроулі знав, що той би це почув, якби справді спостерігав за ним. Він запустив мотор, і з динаміка почала лунати «Богемна рапсодія». Завівши машину, Кроулі помчав вулицею до кав’ярні.
Кроулі їхав дорогою, проносячись між машинами та пішоходами на своїй звичайній безрозсудній швидкости. Він повернув за ріг, й ось перед ним – Вікбер стрит. Заскреготавши при зупинці, Кроулі зупинив машину посеред перехрестя. Прямо перед ним книгарня, на її мальовничому фасаді все ще написано «A. З. Фелл». На мить життя знову здається нормальним. Будь-якої миті Азирафаїл неодмінно відведе погляд від свого столу та побачить Кроулі, який усміхається над кухлем чаю чи какао.
Сердитий гудок позаду нього вирвав Кроулі з його мрій. З побілілими кісточками пальців він проїхав повз книгарню, різко заїжджаючи своєю Бентлі на паркувальне місце трохи далі по вулиці.
Вийшовши з машини, Кроулі грюкнув дверима. Він здригнувся від звуку, повертаючись, щоб вибачитися перед машиною.
– Вибач, я не це хотів, – сказав він, ніжно торкаючись капота машини. Повернувшись на п’ятах, Кроулі покрокував через вулицю до синього банера з написом: «Give Me Coffee or Give Me Death». Він зупинився на тротуарі.
«Я б не проти смерті, але лате підійде», – розмірковував Кроулі, широко відчиняючи двері магазину. З-за прилавка Ніна підвела погляд і побачила, як він зайшов.
– Криваве пекло, ти остання людина, яку я очікувала побачити сьогодні вранці, – Ніна ледь помітно засміялася, поліруючи кухоль.
– Пекло насправді не таке вже й криваве. Воно трохи брудніше, ніж будь-що інше. І я візьму лате з шістьма шотами.
Ніна збентежено подивилась на Кроулі, але потім взялася за роботу, дістаючи шоти з еспресо-машини. Якусь мить вони мовчали, поки Ніна не порушила мовчання.
– Отже, де ти був? І де містер Фелл?

Кроулі завмер, його щелепа напружилась, а звична розслаблена поза напружилась. Він ляснув обома руками по стільниці, нахиляючись вперед. Ніна відхилилась від пильного погляду, його жовті очі горіли крізь краєчки фірмових окулярів.
– Знати не знаю, мені наплювати.
– Ні, не хвилюйся, я зрозуміла. Сама щойно пережила неприємне розставання, – відповіла Ніна.
Вона швидко доробила лате Кроулі, з тихим стуком ставлячи його на стійку.
– Ось, за рахунок закладу.
Взявши стаканчик, Кроулі підняв його до неба і випив увесь напій.
– Обережно! – попередила Ніна. – Ти ж обпечешся!
Ігноруючи її, Кроулі допив напій і зім’яв стаканчик.
– Я демон, леді, мене вогонь не бере, – сказав він, повертаючись, щоб піти, – і дякую за каву.
Кроулі кинув зім’ятий стаканчик у смітник і вийшов на вулицю так само швидко, як і зайшов. Йдучи по Вікбер стрит, він проходив повз знайомі магазини. Кроулі зупинився, щоб подивитись, як Меґґі ретельно сортує платівки, але вона не помітила його крізь вікно. Пройшов повз, Кроулі наближався все ближче й ближче до книгарні. Він спинився біля сходів, ніби вагаючись на коротку мить. Кроулі зняв сонцезахисні окуляри і подивився на вивіску над дверима, а на очі йому навернулися сльози. Раптом двері відчинились. Кроулі швидко витер єдину сльозу і знову одягнув сонцезахисні окуляри, а Мюріель вийшли із магазину з яскравою посмішкою.
– Пане Кроулі! – задумливо промовили Мюріель, тримаючи в руці книгу.
Кроулі ледь помітно пробурмотів і неуважно махнув рукою, ніби привітавшись, але не настільки з ентузіязмом, щоб вважати це належним вітанням.
– Пане Кроулі, приємно вас бачити!
Кроулі напружився, коли янгол почали наближатись до нього. Мюріель гортали якийсь роман Джейн Остін.
– Справді? Приємно мене бачити? – спитав Кроулі, його голос знизився до хрипкого гарчання.
– Т-так? Гадаю, що так?
Очі Мюріель нервово металися, гортаючи сторінки книги.
– У мене є дещо для вас, пане Кроулі! – сказали ангел, роблячи ще один крок до нього.
Демон нахилився вперед, опускаючи сонцезахисні окуляри, щоб оголити свої зміїні очі. Коли він нависав над Мюріель, ангел знітилися в його тіні.
– О, справді, Янголе? Що ти могли б для мене мати? Що, в ім’я Сатани, ти могли б мати для Демона? Я твій спадковий ворог, ти не повинні мати для мене нічого, крім святої ненависті, – сказав Кроулі, і його голос дедалі більше перетворювався на гарчання.
Мюріель відступили, затинаючись, кажучи щось на кшталт напіввибачення. Кроулі поправив окуляри та повернувся, щоб піти геть, поки Мюріель стояли, стискаючи книгу. Раптово, Кроулі різко обернувся, і вибіг сходами вгору, щоб опинитися прямо перед ними.
– Краще тобі не продавати жодної клятої книги, – прогарчав він і неквапливо пішов до своєї машини.
Кроулі сердито крокував тротуаром, а його лють лише зростала. Навіть Еклська слойка не змогла б його заспокоїти.
– Янгол думає, що може просто втекти і грати в Бога, еге ж? – пробурмотів Кроулі.
Він добрався до своєї машини, широко відчиняючи двері. Влаштовуючись на водійському сидінні, Кроулі відкинув голову назад і заплющив очі. Стукіт у вікно повернув його до реальности. Він повернувся, загарчав, і побачив перед собою Шакс.
– Так, як завгодно, сідай, – сказав Кроулі.
Він знав, що рано чи пізно пекло прийде за ним. Цей день цілком міг бути сьогодні.
– Вітаю, Кроулі, – відповіла Шакс, тепер сидячи на пасажирському сидінні.
– Шакс! Який несподіваний сюрприз. Як тобі нова робота?
Шакс випросталася на своєму місці.
– О, ця стара штука? Бути Великим Герцогом Пекла та всяке таке? Та нормально.
Кроулі знав краще. Шакс прагнула посади Вельзевул ще з часів Падіння.
– І чим я завдячую такому візиту? – спитав Кроулі, хоча вже знав відповідь.
– Темна Рада незадоволена тобою, Кроулі. Я прийшла, щоб повернути тебе на суд.
Саме так, як і думав Кроулі: вони нарешті прийшли за ним. Він знав, що слово «суд» тут використовується як формальність. Справжнього суду не буде. Вирок було винесено ще до того, як Шакс прийшла за ним.
– Я маю на увазі, я не з тих, хто втручається в нечестиве правосуддя, але пам’ятаєш, що сталося минулого разу? Вони спробували святу воду, і це не дуже спрацювало, – сказав Кроулі, знаючи, що він блефує, але сподіваючись, що Шакс надто дурна, щоб викрити його.
– Хай би як там не було, Темна Рада і я хотіли б поговорити з тобою. Тож, може, спростимо тобі це, і ти прийдеш тихо?
– Так, давай просто покінчимо з цим, – зітхнувши, відповів Кроулі.
З цими словами обидва демони зникли з Бентлі, вирушаючи до пекла на жахи, які їх чекали.