Розділ 11: Холодніша погода

Минуло чимало часу відтоді, як Кроулі літав літаком. Він пам’ятав, як його винайшли, ще на початку XX століття. Азирафаїл переконав його злітати кілька разів протягом багатьох років, зазвичай з причини відвідин якогось легковажного фестивалю або для того, щоб помилуватися одним із семи Чудес Світу. Одного разу в 2001 році Азирафаїл хотів взяти Кроулі до Америки на Бродвейський спектакль. На превелике задоволення Кроулі, рейс скасували. Той вересневий день виявився набагато важливішим у великій схемі історії. Кроулі, звісно, взяв всю заслугу за це на себе. Якимсь дивом він не лише отримав похвалу від Пекла, але й уникнув тортур майже тригодинного сидіння в Оклахомі.

Кроулі ніколи особливо не любив літати. У тісному приміщенні завжди було забагато людей. Бортпровідники вічно зупиняли Кроулі ще до того, як він напивався. Охорона завжди була кошмаром. З усім цим Кроулі міг впоратись, хоча й нарікав. Проте найбільше він ненавидів зліт й посадку.

Єдині перельоти, які Кроулі міг терпіти, були ті, що люди називали «red-eye» — нічні рейси. Пізно ввечері аеропорт завжди був значно менш переповнений. Кроулі міг знайти зручне місце біля бару й насолодитися напоєм перед посадкою на літак. Уночі, коли літак виривався з-під покриву смогу й хмар, Кроулі міг милуватися чистим видом на зорі. Саме тому він завжди обирав місце біля вікна. Більшість часу Кроулі проводив у польоті, схиливши голову до скла й рахуючи зорі на горизонті.

Існували й инші, більш зручніші способи, якими Кроулі міг потрапити на росію. Він легко би підключився до телефонної лінії і пройшов крізь дріт. Це зайняло б набагато менше часу та позбавило б його мук, пов’язаних з аеропортом. Кроулі знав, що йому потрібно бути обережним, і тому використання будь-яких магічних здібностей могло поставити під загрозу всю його місію. Якби Пекло дізналося про те, що він вирушив на росію, вони б почали ставити питання. Це також безумовно, викликало б запитання в росіян, якби він випадково з’явився у чиємусь офісі. Кроулі не хотів жодних питань чи затримок; він хотів виконати роботу. Чим швидше він завершить роботу, тим швидше Азирафаїлу доведеться виконати свою обіцянку. Вони потиснули руки в знак згоди.

Кроулі зайняв своє місце в літаку. Оскільки це, ймовірно, був його останні політ на людському лайнерів, він вирішив взяти місце в першому класі. У Кроулі було достатньо простору, щоб розкинути ноги по всьому місцю. Крісло можна було відкинути, тож, можливо, він проспить весь політ. Кроулі відкинув спинку крісла, піднявши ноги. Він вставив навушники та увімкнув щось з «Queen». Закривши очі, Кроулі відчув, як літак рвонув вперед по злітній смузі. За мить вони були в повітрі, прямуючи до Москви.

Демон сподівався, що зможе заснути в літаку, але поки що сон його не брав. Кроулі зняв сонцезахисні окуляри, притулившись головою до вікна. Він відсунув шторку, вдивляючись у вечірнє небо. Там були зірки, що виблискували на тлі темряви ночі. Коли Азирафаїл та Небеса знищать світ, Кроулі обере одне із зоряних скупчень і побудує там свій новий дім. Десь у всесвіті він точно знайде спосіб розважитись. Він знайде місце, де Небеса й Пекло ніколи не шукатимуть його. Кроулі зробить усе можливе, щоб куди б він не пішов, Азирафаїл більше ніколи його не знайшов.

Через деякий час, проведений за спостереженням у вікно, Кроулі відчув, як літак починає знижуватися. Внизу мерехтіла Москва. Кроулі домовився, щоб контакти забрали його з аеропорту. Йому потрібно буде переодягнутися перед посадкою. Озирнувшись, Кроулі переконався, що ніхто не дивиться, перш ніж клацнути пальцями. Його звичайний, облягаючий, елегантний та стильний одяг був замінений на відповідний місії. Кроулі подивився на себе. Чорний спортивний костюм був м’яким на дотик. З шиї звисав товстий золотий ланцюжок, а волосся було повністю зачесане назад, аби не закривати обличчя.

«Ти маєш дурненький вигляд, Кроулі»

Голос Азирафаїла пролунав у його свідомости. Він би точно вважав це вбрання дурним, і вони би з цього посміялися. Кроулі згадав, як Азирафаїл сказав слово «дурненький» того дня в кафе. Це була ледь помітна зміна тону, але Кроулі її розпізнав. Голос Азирафаїла звучав так лише за певних обставин. Кроулі подумав, що це ознака того, що його почуття до Янгола є взаємними. Йдучи після їхнього останнього прощання, він зрозумів, що був повністю неправим. Кроулі почувався дурненьким, припускаючи, що Янгол колись зможе полюбити його у відповідь.

Різкий поштовх літака, що торкнувся злітно-посадкової смуги, вивів Кроулі з роздумів. Він сидів нерухомо, поки бортпровідниця не увімкнула гучномовець літака.

– Дякуємо, що летіли з нами сьогодні. Будь ласка, заберіть свій багаж і виходьте з літака організовано. Ласкаво просимо до Москви.

Кроулі стояв, розминаючи ноги. Першим мав вийти перший клас. Кроулі не взяв із собою багажу, тому він швидко підійшов до виходу. Вийшовши з літака, він попрямував до зони посадки пасажирів. Його контакти мали б послати водія, і якщо пощастить, той вже чекатиме на нього зовні.

Вийшовши на платформу, Кроулі побачив ошатно одягненого чоловіка, що спирався на стовп.

– Гадаю, члени російської мафії не чіпляють вивісок, – сказав він, знизуючи плечима.

Кроулі підійшов до молодика, який також був у сонцезахисних окулярах, попри те, що сонце ще не зійшло. Хлопець подивився на нього.

– Чи літає арьол? – спитав він, а його сильний російський акцент сплутував слова.

– Він ширяє високо.

– Містєр Ентоні Дж. Кроулі. Ваша рєпутация опєрєжаєт вас. Це чєсть, сер.

Молодик простягнув. Кроулі нерішуче її потис.

– Чарівно. Ходімо, гаразд?

Без зайвих слів водій супроводжував Кроулі до чорного позашляховика. Кроулі зручно всівся на заднє сидіння. Вікна були настільки затоновані, що вогні аеропорту здавалися тьмяними. Водій від’їхав від місця посадки та виїхав на найближчу автомагістраль. Він закурив сигарету, і запах оглушив нюх Кроулі.

Після довгої, тихої поїздки машина зупинилася біля вражаючого маєтку. Водій вийшов з машини та відчинив двері для Кроулі. Вийшовши з машини, той побачив перед собою величезний будинок. Біля дверей непохитно стояв охоронець, озброєний до зубів. Водів повів Кроулі нагору сходами, кивнувши охоронцю.

Коли той зайшов до передпокою будинку, то побачив чудову люстру, що звисала над головою. Водій коротко свиснув. З-за рогу з’явилася красива жінка в червоній сукні.
– Містєр Кроулі, – гукнула вона, – какая честь вітати вас у майом домі.

Кроулі чемно кивнув, простягаючи руку жінці. Вона відповіла йому своєю, і той ледь помітно поцілував її пальці. Вона промовисто посміхнулася йому у відповідь, опускаючи руку.

– Мой чоловік будєт радий нарешті познайоміться з вамі. Він зараз навєрху, у свойом кабінєтє.

– Прошу проведіть мене, пані.

Кроулі пішов за жінкою ґвинтовими сходами. Перед ними простягався короткий коридор. У кінці коридору двоє великих дерев’яних дверей були зачинені. Жінка граційозно підійшла до дверей, ледь помітно постукавши дверним молоточком.

– Заходьте, – озвався зсередини глибокий, хриплий голос.

Двері розчинилися. Палаючий камін, що був праворуч, освітлював кімнату. Посередині стояв великий стіл, обрамлений вікнами, прикрашеними розкішними драпіровками. Чоловік у костюмі сидів у кріслі біля каміна з скянкою віскі в руці. Він подивився на Кроулі, киваючи й посміхаючись.

– Спасібо, люба. Тепер можеш нас оставіть, – сказав він дружині.

Жінка розвернулася й вийшла з кімнати, зачинивши за собою двері.

– Містєр Ентоні Дж. Кроулі, як пріятно нарешті познайоміться особисто, – сказав чоловік, вказуючи на крісло поруч із собою.

– Пане Чєхов, дякую вам за організацію мого трансферу з аеропорту.

Кроулі сів у шкіряне крісло. Пан Чєхов налив ще одну склянку віскі, пропонуючи йому її. Той із вдячністю прийняв алкоголь і зручно сів.

– Ну, якщо то, што сказалі мої інформатори — правда — ви зробітє мене ще багатшим чєловєком, містєр Кроулі.

Кроулі зробив ще один ковток. Це віскі було одним із найкращих, які він коли-небудь куштував.

– Запевняю вас, пане Чєхов, моя інформація правдива.

Росіянин кивнув. Він зупинився, щоб знову наповнити свою склянку, і запропонував Кроулі те саме.

– Я все організірувал. Мой водій за кілька хвилин відвезьот вас до Кремля. У мєня є ваші докумєнти для беспечного вхождєнія. Розумієтє, охрана перебуваєт в станє підвищєной готовності, оскільки ми готуємося до войни з Ізраєльом. Моє і ваше імя гарантують нам захист, но лише до певної міри.

Кроулі кивнув. Проникнення на Небеса було одним, маленьким подвигом. З иншого боку, проникнення до Кремля було б набагато складнішим. З його документами все було в порядку, тож усе мало пройти гладко. Проте Кроулі знав, ще з минулого свого досвіду з росіянами, що одне невірне слово може призвести до того, що його посадять до камери, де катуватимуть годинами.

– Вам не варто за це хвилюватись, пане Чєхов. Я можу впоратися сам.

Пан Чєхов низько засміявся.

– У вас дух вашєго отца. Він був діявольскі гєнієм і ніколи нічєго не боявся. Я нікогда не зустрічался з ним особисто, але мой попередник говорил про нього з великой повагою.

Кроулі дивувався як люди можуть бути такими довірливими. Століттями і він, й Азирафаїл безкарно вдавали, що вони сини чи онуки самих себе. Слід віддати належне людям: було б безглуздо думати, що вони були одною й тією ж самою особою. Кроулі багато разів покладався на спадщину свого вигаданого батька, щоб отримати те, що йому було потрібно.

– Ви готов, містєр Кроулі? – спитав росіянин.

– Так, пане Чєхов. Я обов’язково передам до Кремля, що все це завдяки вам.

Пан Чєхов кивнув і встав зі стільця. Кроулі наслідував його прикладу, поставивши порожню склянку на стіл. Вони спустилися сходами, де на них вже чекав водій.

– Ти знаєш своє заданіє.

– Да, містер Чєхов. Я подожду там і поверну містера Кроулі, когда он законче.

– Тогда їдь.

Пан Чєхов потис Кроулі руку, а потім повернувся, щоб піднятися нагору. Кроулі пішов за водієм до машини. Він знову сів на заднє сидіння. Водій маневрував позашляховиком жвавими вулицями Москви. Нарешті вони під’їхали до головних воріт Кремля. Відповідно до своєї назви, він був збудований як фортеця, з вражаючими стінами, що височіли над вулицями внизу. Позашляховик під’їхав до вартової будки. З неї вийшли троє озброєних охоронців, оточивши машину.

– Виложитє мету вашего візиту до Кремля, – гаркнув один з них.

Водій сказав щось російською та дістав документи, які дав йому пан Чєхов. Охоронці переглянули їх, потім щось відповіли водієві, який опустив задні вікна. Охоронець нахилився до машини, розглядаючи Кроулі на папері.

– Привіт, як справи? Чудова погодка, – сказав Кроулі, блиснувши зухвалою посмішкою.

Охоронець щось пробурчав і відступив від вікна. Перший з них подав знак иншому, і ворота відчинилися. Водій повільно рушив до уперед. Виконавши перший крок своєї місії, Кроулі зітхнув з полегшенням. Водій підвіз його до парадних сходів грандійозної будівлі.

– Боюсь, це всьо, што я могу зробить, містєр Кроулі, – сказав водій, паркуючи машину. – Вам нужно зайти всередину та найти комнату для переговоров на другом поверсі. Там на вас чекатимуть.

Кроулі вийшов з машини, озирнувшись. На кожному розі стояли військові охоронці, які зайняли позиції та сподівалися, що хтось дасть їм можливість діяти. Кроулі повернувся до будівлі перед собою та почав підніматися сходами. Охоронці біля дверей ніяк не відреагували, коли він наблизився.

Увійшовши до будівлі, Кроулі швидко знайшов сходи. Він побіг ними нагору, не бажаючи проводити в Кремлі більше часу, ніж потрібно. Кроулі побачив якісь вивіски на другому поверсі та прокляв, що його російська така погана. Він побачив кімнату, яка виглядала як кімната для переговорів, у кінці коридору. Двері були відчинені, але нікого не було видно всередині. Кроулі пройшов коридором і зайшов до кімнати, але, очевидно, він знайшов не в ту кімнату для переговорів. Вийшовши з неї, Кроулі повернувся до найближчих дверей. Він сподівався, що, можливо, росіяни тримають усі свої кімнати для переговорів в одній частині будівлі.

Кроулі відчинив двері та зайшов зі своєю звичайною чванливістю. Це була не кімната для переговорів. Двоє озброєних охоронців направили на Кроулі пістолети, вигукуючи накази російською. На жаль, Кроулі явно забрів до якоїсь кімнати, де йому не варто було б бути.

– У цьому немає потреби, – сказав він, жестом вказуючи на пістолети, спрямовані на нього.

Охоронці не сходили з своєї оборонної позиції. Вони підійшли ближче до Кроулі, вигукуючи щось незрозуміле. Кроулі зробив крок назад.

– Панове, я явно опинився не в тій кімнаті. Я шукаю кімнату для переговорів, а не ГУЛАГ, тож, можливо, хтось із вас міг би показати мені дорогу?

Охоронці перезирнулися, явно збентежені.

– Добре, гаразд. Вибачте, тоді я піду.

Демон повернувся, щоб вийти з кімнати. Над дверима висіла табличка з російськими літерами. Кроулі не міг розібрати всю фразу, але там було написано щось про президентський офіс. Одним швидким рухом земля зникла з-під його ніг. Він вдарився головою об землю, і все навколо потемніло

Кроулі прокинувся в холодній і брудній бетонній кімнаті. Крім нього у ній нікого не було, а його зап’ястя були зв’язані. Єдине світло, що потрапляло в кімнату, фільтрувалося крізь маленьке брудне вікно.

– Трясця.

Підвівшись з підлоги, Кроулі став на ноги. Він шукав дверну ручку, але не зміг її відшукати. У кімнаті пахло потом і сечею. На підлозі були червоні плями, ледь помітні в тьмяному освітленні.

– Гей, алло? Здається, сталася якась плутанина. Я маю бути на зустрічі, а не в камері тортур.

Двері розчинилися, коли над головою спалахнуло різке флуоресцентне світло. До кімнати увійшов кремезний чоловік з грізними вусами. Він подивився на Кроулі, оглядаючи демона з голови до ніг. Чоловік пробурмотав щось російською.

– Боюся, я не розмовляю російською. Чи не вистачить у Кремля бюджету на перекладача?

Бам. Кулак чоловіка міцно вдарився об щелепу Кроулі, вивихнувши її з гучним клацанням. Кроулі відсахнувся від удару, випльовуючи кров, що накопичилася на його язиці.

– Послухай. Ти гадки не маєш, хто я. Я б дуже не радив…

Бам. Цього разу чоловік замахнувся з иншого боку, подвоївши біль в обличчі Кроулі, але зручно вправивши йому щелепу. Розлючений росіянин кричав, хмурячись на Кроулі, з носа якого тепер текла кров.

– Послухай, друже. Я не хочу цього робити, але я справді ненавиджу паперову роботу. Я намагався тебе переконати, але ти змусив мене. Тобі слід-

Двері знову відчинилися. Цього разу увійшов нагороджений військовий генерал, його блискучі черевики заскрипіли по підлозі. Він гаркнув наказ російською, і чоловік, який бив Кроулі, швидко втік. Генерал повернувся до Кроулі.

– Містєр Кроулі? – запитав він.

– Це я.

Чоловік почав послаблювати кайдани Кроулі. Він запропонував йому хустку, щоб витерти кров.

– Я глибоко перепрошую за такоє ставлення. Коли ви не прібилі на зустріч, я отправив команду на ваші пошуки. Не можу повєріть, що ці ідіоти привєлі вас сюда, – сказав генерал.

– Ну, буває, знаєте. Все гаразд, ніхто ж не постраждав. Я, мабуть, пропустив зустріч?

– Так, ви. Але що б вам не потрібно було сказать, ви можете розказать це мнє. Я генерал армії російської фєдєрациі.

Кроулі кивнув. Звісно, ​​його кілька разів вдарили, і, можливо, у нього був струс мозку, але він уникнув зустрічі, яка могла б бути надіслана електронною поштою. Це більше, ніж те, на що більшість у корпоративному світі могли б сподіватися.

– Звичайно-звичайно. Можна мені просто сказати Вам це зараз? – запитав Кроулі, масажуючи місце, де кайдани залишили сліди на його зап’ястях.

– Давайтє. Я отослал усіх у цьому секторі. Ми зовсєм самі. Мені сказали, що у вас є високоуровнева розвідувальна інформація, люб’язно надана містєром Чєховим, щодо нашого запланованого нападєнія на Ізраєль.

– Ви правильно чули. У мене є інформація, яка може гарантувати вам перемогу в цій війні.

Очі генерала засвітилися. Кроулі знав, що росія ніколи не мала найкращої репутації у виграванні воєн. Якщо цей генерал зуміє привести російську армію до перемоги, його вшановуватимуть як героя. Кроулі зрозумів: тепер він його підчепив.

– Бачте, ви всі плануєте незабаром напасти на Ізраїль, чи не так?

– Да. За моім наказом войско завтра покине росію, і ми захопимо Єрусалим на протязі тижня.

Кроулі стримав сміх. Думка про те, що росія здатна ефективно вторгнутись в иншу країну, здавалась йому кумедною. А ідея про те, що вони здійснять грандійозний військовий подвиг за тиждень, — була справжньою фантастикою, з комічним присмаком.

– Так, але тобі не слід цього робити, – відповів Кроулі.

– Що? Чому нєт? У нас дєсять тисяч чоловіків гатових діяти.

– Так, але ви не знаєте того, що знаю я.

– Тоді скажіть мнє.

Кроулі всміхнувся. Він міг би легко переконати генерала у своєму плані за хвилину, але йому подобалося змушувати високопоставлених чиновників чемно просити пояснень.

– Розумієте, за кілька коротких місяців в Ізраїлі настане зима. Снігологи передбачили, що це буде найбільша зимова буря, яка накриє Ізраїль за понад триста років. Оборона країни буде ослаблена, і у вас з’явиться чудова нагода для удару. Зрештою, ви ж звикли до холоду.

Кроулі похвалив власну геніяльність за вигадане слово «сніголог». Він міг би сказати «метеоролог», звісно, але «сніголог» звучало веселіше.

– І у вас єсть докази етого? – запитав генерал.

– Авжеж.

Кроулі дістав теку. Він відкрив обкладинку, показавши генералу дуже офіційні на вигляд звіти. Він переглянув сторінки, потім узяв теку до рук і сховав її під пахвою.

– Наша армія могутня, і ми можем завдати удару коли захотім. Однак ето була б значна перевага, і нам слідує не втратити…

Генерал зробив паузу, знову глянувши на Кроулі.

– Я пойду й віддам накази. Наши люді відступлять і чекатимуть, доки настанєт зима.

– Гадаю, це хороша ідея, – відповів Кроулі. – А тепер, чи могли б ви провести мене?

– Звісно. Водій містєра Чєхова чекає на уліце. Я піду й візьму подарок для вас, щоб ви дали його містєру Чєхову. Будь ласка, передайте єму нашу щиру вдячність від імєні його великой країни.

З цими словами генерал рушив геть. Кроулі пішов слідом, ґуля на його голові ставала дедалі помітнішою. Він зцілить її дивом, щойно повернеться додому. Генерал провів Кроулі двома сходовими прольотами вгору, подалі від затхлих огидних запахів підвалу. Водій-молодик чекав просто за дверима.

– Одну мінутку, містєр Кроулі. Дозвольте мнє взяти подарунок.

Генерал зайшов до кабінету й повернувся з великою шкіряною валізою. Він передав її Кроулі. Обоє рушили до дверей, де стояв водій. Генерал потис Кроулі руку на прощання й повернувся, очевидно, щоб зробити ті дзвінки.

– Що з вамі случілось? – запитав водій Кроулі, відчиняючи дверцята автомобіля.

– Ет, довга історія. Ми можемо їхати?

Водій зачинив дверцята за Кроулі й сів назад у машину. Він швидко виїхав з будівлі й покинув Кремль. Поки водій був зайнятий рухом, Кроулі ризикнув зазирнути у валізу. Усередині лежали стоси рублів, акуратно перев’язаних гумками. Кроулі прикинув, що там має бути щонайменше мільйон. Він швидко закрив валізу, перш ніж водій помітив.

Машина знову під’їхала до дому пана Чєхова. Російський мафійозний бос вийшов з будинку, обережними кроками наближаючись до автомобіля. Водій вийшов, і цього разу сам пан Чєхов відчинив дверцята Кроулі. Той вийшов з машини. Пан Чєхов удав, що не помітив синців і крові на його обличчі.

– Гадаю, всьо пройшло добре?

– Абсолютно, жодних проблем. Думаю, це для вас.

Кроулі передав валізу. Пан Чєхов усміхнувся.

– Пріятно мати справу з вами, містєр Кроулі. Ви завжди бажані у мойом домє.

– Яка гостинність, – сказав Кроулі. – Але, боюся, мені треба встигнути на літак.

Пан Чєхов кивнув водієві, який відчинив дверцята, щоб Кроулі знову сів у машину. Дорога до аеропорту здалася коротшою, ніж раніше. Кроулі виконав свою місію. Йому треба було знайти спосіб передати Азирафаїлу повідомлення, що завдання завершене. Янгол, мабуть, уже знав, напевне знав. Небеса не зрадіють, що війну відклали.

Прибувши до аеропорту, Кроулі попрощався з водієм. Завбачливо купивши лише квиток в один бік, той знав, що все може піти шкереберть і він може не встигнути на рейс додому. Кроулі підійшов до стійки авіакомпанії й попросив найближчий рейс до Лондона. Він хотів якнайшвидше повернутися до своєї квартири й свободи.

– Єсть один рєйс через п’ятнадцять хвилин, сер, але вам доведеться пройті кантроль, і ви ні за што не встигнете до тєрмінала. Наступний рейс після цього — через чотири часа, — сказала консьєржка.

– Я беру той, що за п’ятнадцять хвилин, –  відповів Кроулі.

– Сер, штоби пройти контроль так бистро, потрібне чудо. Ви не встигнете на рєйс.

– Продайте мені квиток, будь ласка. Я точно не полечу, якщо ви продовжуватиме читати мені лекцію.

Кроулі заплатив за квиток і попрямував до терміналу безпеки. «Диво,»  – подумав він, – «диво може статися». Кроулі пройшов за стовп, подалі від зони безпеки. Коли він повернувся, на ньому була така ж форма, як і в инших агентів безпеки, з власним значком. Він пройшов повз чергу людей, які чекали на проходження контролю безпеки. Коли він наблизився до агентів безпеки, один з них став перед Кроулі, заблокувавши йому шлях.

– Ей, я тєбя не впізнаю, – сказав чоловік.

– Звісно, ​​що ні. Я роками не працював на лінії безпеки.

Чоловік виглядав спантеличеним. Кроулі скористався цим як нагодою.

– Я керівник служби безпеки аеропорту, і пропоную вам пропустити мене, якщо ви хочете продовжувати сканувати багаж.

Чоловік відступив убік, дозволяючи Кроулі пройти без подальших перешкод. Він швидко попрямував до потрібного терміналу. Вони вже сідали в перший клас. Кроулі підійшов, щоб приєднатися до черги.

– Вибачте, сер, – гукнула стюардеса, дивлячись на Кроулі.

– Так?

– Ви афіцер безпеки аеропорта?

– Ну, якщо воно крякає, як качка…

– Я нє панімаю, що ви маєте на увазі під утками, сер, але пропустітє нас і сідайте на літак. Дякую за вашу услугу, – сказала стюардеса, вказуючи рукою на платформу для посадки.

Кроулі прийняв її пропозицію, пройшовши чергу на посадку. «Дякую за вашу послугу» , – подумав він. Ця жінка й гадки не мала, скільки послуг Кроулі надав протягом століть. Він врятував людство від Армагеддону і йому тільки що вдалося відтермінувати знищення планети принаймні на кілька місяців.

Ступивши на борт літака, Кроулі швидко знайшов своє місце. Поки инші пасажири поспіхом залізали в літак, він махнув рукою. Кроулі повернувся до свого звичайного одягу, знайомі облягаючі штани замінили жорстку тканину уніформи. Він відкинувся назад і знову вдягнув навушники. Літак рушив вперед, набираючи обертів, аж поки не злетів у небо.

Кроулі перетасував свою улюблену музику. Літак почав підніматися все вище в повітря, а з навушників заграла «A Day at the Races» . Кроулі заплющив очі. Щойно він повернеться до Лондона, знайде спосіб зв’язатися з Азирафаїлом. Мюрієл, мабуть, знає кращий спосіб зв’язатися з ним і передати його повідомлення. Щойно Азирафаїл почує, що він дотримав свого слова і виконав послугу, Кроулі матиме право на виконання його прохання. Азирафаїл більше не втручатиметься в його життя. Він зможе бодай спробувати вирізьбити крихке, мирне існування. При першій ознаці кінця Кроулі зникне серед зірок.

I just gotta get out of this prison cell, some day I’m gonna be free, Lo–*

(«Я мушу вибратися з цієї в’язничної камери, одного дня я буду вільним, Госпо–»)

Музика раптово обірвалася. Кроулі взяв телефон, думаючи, що це якийсь збій. Дивно, але пісня все ще показувала, що грає, хоча звуку не було. Кроулі спробував зупинити й знову увімкнути музику, та марно.

«Кроулі,» – голос Азирафаїла пролунав у навушниках, – «Ти зробив це, ти прекрасне створіння.»

Азирафаїл щиро звучав щасливо. Він, мабуть, мав сумніви щодо власного плану. Зрештою, він був жахливим. Кроулі йому так і казав.

– Привіт, Янголе. Все зроблено, – відповів Кроулі холодним, фактичним тоном.

«Так, ти зробив дуже добру справу, Кроулі. Ти й гадки не маєш, наскільки це допоможе.»

– Я не роблю добра, я демон.

«Ну, ми обоє знаємо, що це не зовсім правда. Ти зробив чимало доброго, але це може залишитися нашим маленьким секретом.»

Що ж саме мав на увазі Янгол? Це було не як колись. Кроулі не намагався допомогти Небесам. Він навіть не хотів допомагати Азирафаїлу. Кроулі просто хотів, щоб його залишили в спокої.

– Назви це послугою для старого друга.

Азирафаїл зітхнув. Кроулі додав краплю отрути до слова «старий». Він не сказав цього прямо, але обоє знали, що Кроулі мав на увазі «колишнього друга».

«Ах. Гадаю, тепер ти хочеш свою послугу.»

– Так працюють угоди, Янголе.

«Цілком правильно, так і є.»

На мить обоє мовчали, бо жоден не знав, як підсумувати тисячоліття невимовних слів в єдиному прощанні. Кроулі намагався вкласти тисячі років таємних зустрічей і вкрадених поглядів у єдиний поцілунок, але сенс загубився в перекладі з його губ до Азирафаїлових. Тепер вони сиділи мовчки, жоден не хотів бути першим, хто заговорить. Можливо, так минула половина польоту чи й більше. Кроулі відчув, як літак почав знижуватися назад до Землі, а він сам віддалявся від Азирафаїла — і розумом, і тілом.

– Цього разу я почну першим, – сказав Кроулі, порушуючи тишу.

Кроулі не був певен, чи Азирафаїл досі там, але він був.

«Ох, Кроулі…»

Кроулі зібрався з силами. Він чув ці слова стільки разів, що й не злічити. Інтонація, з якою Азирафаїл вимовив його ім’я зараз, була иншою, ніж будь-коли раніше. Був легковажний, роздратований, розчарований і здивований варіянт — усі вони вже звучали. Але з усіх варіяцій «Ох, Кроулі», жодна не звучала так порожньо, як ця.

– Прощавай, Азирафаїле.