Розділ 10: Гартований полум’ям

Відсутність на Небесах дня й ночі почала непокоїти Азирафаїла. Він звик до постійного світла ще колись, до того, як прибув на Землю. Протягом століть, проведених серед людей, Азирафаїл полюбив і день, і ніч. Ангелів навчали цуратися темряви, але з часом Азирафаїл потай навчився приймати її. Він ніколи не спав, проте знаходив урочистий спокій у ті години, коли решта світу навколо нього дрімала. Вночі було тихо. Не було гамірних вулиць, яскравих вогнів чи гучних машин, що проїжджали повз. Останніми роками Азирафаїл проводив більшість вечорів за своїм столом, читаючи нову книжку, яку згодом із любов’ю ставив на полицю, додаючи до своєї безупинно зростаючої колекції.

Небеса були тихим місцем. Зі свого столу Азирафаїл не бачив инших янголів, жодних меблів, навіть стін. Він сидів сам у кріслі, перед ним простягався сліпучо-білий простір небуття. Іноді він наспівував собі мелодію. Звук швидко розсіювався, не маючи від чого відбитися, і залишав його знову на самоті. Час від часу якийсь янгол підходив до його столу, потребуючи підпису на якомусь офіційному документі. Азирафаїл їх ніколи не читав. Він переглянув лише перші кілька, чим здивував писаря, що їх приносив. Після третього чи четвертого Азирафаїл зрозумів: його підпис був нічим иншим, як позначкою в чиємусь списку. Читання документів не принесло б користі ні йому, ні будь-кому иншому.

Тиша ночей, проведених у його книгарні, була спокійною, тонкою й солодкою втечею. Та тепер вона не була мирною. Азирафаїл ніколи не знав агресивної тиші, але иншого способу описати її не було. Порожнеча звуків, відсутність майже всіх барв і суворе дотримання правил та процедур робили Небеса особистим Пеклом Азирафаїла. Особливо моторошно ставало, коли він згадував, чому опинився тут. Ще моторошніше — коли він згадував, що Кроулі тут не було.

Кроулі отримав послання від Азирафаїла завдяки допомозі Мюрієл. Виклавши їм свій план , Азирафаїл нічого не робив, лише спостерігав за Кроулі. Він бачив його, самотнього на Лондонському Оці, що пив і лаявся. Він дивився, як Кроулі забрали з колеса й повернули до книгарні. На мить дух Азирафаїла піднявся, коли той прийняв книгу з його посланням. Він бачив, як Кроулі взяв її, відкрив і знову поклав. Азирафаїл мовчки благав, щоб Мюрієл, Ніна чи Меґґі знайшли потрібні слова. Він дивився, як Кроулі знову взяв книгу, дочитуючи напівнаписаного листа.

Азирафаїл хотів би, щоб він міг дописати листа, та його знову перервали черговим проханням про підпис. Він устиг викласти більшість своїх думок і молився, щоб цього вистачило. З жахом він спостерігав, як Кроулі взяв його найдорожчі книги — пророцтва — й виніс їх надвір. Щоб остаточно зламати дух Азирафаїла, Кроулі вирвав сторінку з його примірника «Гордости й упередження». Азирафаїл не міг повірити, що Кроулі готовий віддати його книги пророцтв безкоштовно. Він телефонував йому щоразу, коли діставав нову, прагнучи похвалитися останнім раритетом. Кроулі знав, наскільки ці книги були йому важливі. Азирафаїл розумів, що завдав йому болю в способи, яких ще не осягнув.

Попри намагання Кроулі довести духовне єство Азирафаїла до розпачу, демон зрештою відмовився від свого рішення. Азирафаїл волів би, щоб той не кидав книги на землю, але принаймні вони знову були в безпеці у книгарні. Азирафаїл дивився, як Кроулі їхав з Вікбер-стрит, повертаючись до своєї квартири. І саме тоді, коли він вже збирався припаркувати Бентлі, увагу Азирафаїла перервали.

– Азирафаїле, – покликав Метатрон, – ми чекаємо тебе на нашу зустріч. Не гай часу.

Азирафаїл підскочив зі свого місця. Він геть забув — чи то навмисне, чи випадково — про зустріч. Поспіхом Азирафаїл рушив приєднатися до инших Архангелів та Метатрона. Михаїл і Уриїл глянули на нього з докором.

– О, як мило, що ти нарешті приєднався до нас, Азирафаїле! – промовили Михаїл.

– Так-так, мої найщиріші вибачення. Я просто, гм, закінчував з деякими паперами.

– Добре, Азирафаїле. Більше такого не допускай, – попередив Метатрон. Той кивнув, намагаючись подарувати найщирішу вибачливу усмішку.

– Продовжимо, тепер, коли Верховний Архангел нарешті з’явився, – сказали Уриїл, підкреслюючи своє презирство до офіційного титулу Азирафаїла.

– Так, краще більше не зволікати, – відповів Метатрон. – У нас грандіозні плани, які ми повинні втілити в життя.

Перед групою знову з’явився глобус, обертаючись на місці.

– Наш перший землетрус був успішним, – заявили Саракаїл. – І це був лише перший із багатьох.

Азирафаїл скривився, згадуючи руйнування, які сталися з обох боків лиха. Кроулі вижив, але втручання Азирафаїла штовхнуло його на стрімкий шлях униз. Принаймні він знав, що Кроулі дістався додому цілим, і думав, що той, мабуть, уже міцно спить. Це приносило Азирафаїлу певну втіху — єдину, яку він міг наразі отримати.

– Справді, усе відбулося згідно з Божим планом, – відповів Метатрон. – Тепер ми готуємося до чогось значно, значно більшого.

«Більшого, – подумав Азирафаїл. Яка ж трагедія тепер спіткає Землю?»

– Сьогодні, Небесні воїни, ми приготуємо народ Ізраїлю до облоги Святого міста, – продовжив Метатрон. – За кілька днів велике військо вторгнеться в нього, закладаючи основу для битви, що триватиме аж до Другого Пришестя.

Хоч Азирафаїл і любив історію, він значно більше надавав перевагу світлій її стороні. Азирафаїл розквітав у часи Грецької та Римської епох, коли наука й мистецтво процвітали навколо нього. Він також щиро насолоджувався Ренесансом і мав звичку відвідувати місцеві ярмарки, що приїздили до Лондона, коли тільки міг. Азирафаїл намагався уникати темних сторін людської історії. Проте він пам’ятав достатньо про армії світу, щоб скласти базове уявлення. Америка, у його обмежених знаннях, мала одну з наймогутніших армій Землі. Звісно, союзні її держави також володіли вражаючими солдатами й зброєю. Єдина проблема цієї теорії полягала в тому, що Америка та союзні сили були також союзниками народу Ізраїлю, тож напад з їхнього боку здавався вкрай малоймовірним.

– Ваша Святосте, – почав Азирафаїл, – яку ж могутню армію Ви маєте на увазі?

– Ах, я радий, що ти запитав, Азирафаїле. Народ росії підніметься, щоб ударити по Ізраїлю, і битва триватиме сорок два місяці, – відповів Метатрон.

– А по завершенню цієї битви російський народ буде знищений Всемогутньою як покарання за напад на Святу землю, – промовили Михаїл, цілком буденно, на що Уриїл схвально кивнули.

– Як і написано. Слава Всемогутній, амінь і амінь, – додали вони.

– Амінь, – сказав Метатрон. Група поглянула на Азирафаїла, який поринув у думки, аж поки не помітив їхні погляди.

– А-амінь, – додав Азирафаїл.

– Дуже добре. Тоді ви всі можете бути вільні, – сказав Метатрон.

– Ц-це все? – запитав Азирафаїл.

Він очікував, що буде ще щось для обговорення.

– Так, Азирафаїле, цього буде достатньо, – відповів Метатрон. – Нам потрібна була лише згода, і ми її отримали з твоїм останнім “амінь”.

Инші Архангели зникли з поля зору Азирафаїла. Тепер знову залишилися лише він і Метатрон, самі перед світом, що повільно обертався між ними.

– Гаразд, тоді я піду, – нервово мовив Азирафаїл. – У мене ще купа паперів.

– Азирафаїле, – сказав Метатрон, його голос небезпечно знизився, – будь обережним. Я ж казав тобі: ти надто багато думаєш.

Із цим Метатрон зник, залишивши Азирафаїла знову цілком самого. Він повернувся до свого столу, де на нього чекала стопка документів для підпису. Азирафаїл швидко підписав їх усі, навіть не читаючи рядка, де були теми. З’явився писар, зібрав документи й забрав їх, аби десь зареєструвати та забути. Коли навколо стало зовсім тихо, Азирафаїл схилив голову в молитві.

– Добридень, це голов— Архангел Азирафаїл. Я хотів би поговорити з Всемогутньою, будь ласка.

Хоч він і намагався раніше, Азирафаїлу не вдалося встановити контакт із Самою Всемогутньою. Він пробував звернутися до Неї у своїй книгарні, але відповідав йому натомість Метатрон. Втім, відтоді, як він узяв на себе відповідальність нового Верховного Архангела, він ще не пробував звернутися безпосередньо до Всемогутньої. Можливо, перебуваючи тепер на значно вищому щаблі, він зможе зробити прямий дзвінок.

Азирафаїл чекав, затамувавши подих. Він знав, що навряд чи йому вдасться говорити безпосередньо з Богинею. У його розумінні, лише Метатрон регулярно спілкувався з Самою Всемогутньою. Усі нижче нього були змушені комунікувати через ланцюг командування. Та все ж Азирафаїл сподівався, що цього разу може статися виняток. Можливо, тепер, коли він перебував на Небесах, Богиня таки відповість на його молитви безпосередньо.

Минув деякий час без жодної відповіді. Азирафаїл вирішив не ризикувати й не залишати лінію відкритою надто довго, тож відмовився від своєї позиції благоговіння. Здавалося, що Богиня не почує його молитви навіть тепер. Не маючи инших варіянтів, Азирафаїл звернувся до того, що знав найкраще: книг. З усіх них, які він прочитав за своє існування, не було жодної, яку він переглядав би частіше за Біблію. Зрештою, Азирафаїл був присутній на більшости великих подій, описаних у текстах. Тож для нього вона була водночас і Святим Писанням, і прогулянкою стежкою пам’яти.

У Книзі Виходу був уривок, де описувалося, як Богиня використала палаючий кущ, щоб говорити безпосередньо з Мойсеєм. Було написано, що жодна людина ніколи не бачила обличчя Богині, і щоб зберегти це, Всемогутня знаходила багато творчих способів говорити з людьми. Палаючий кущ був особливо театральним способом спілкування, але для Мойсея він, здається, спрацював достатньо добре. Азирафаїл зітхнув і заплющив очі.

Він не знав, скільки часу минуло на Землі відтоді, як бачив Кроулі, що повертався додому. Азирафаїл припускав, що демон уже пішов до своєї спальні, прагнучи впасти в обійми сну, який він так любив. Натомість Азирафаїл побачив Кроулі несплячим. Янгол знову зітхнув, радий бачити обличчя, за яким так скучив, і яке тепер виглядало значно менш сердитим. Кроулі доглядав свої рослини, поливаючи й обприскуючи їхні розкішні листки. Азирафаїл ніколи до кінця не розумів одержимості того своїми кімнатними рослинами, але Кроулі ніколи не ставив під сумнів його одержимість книгами, тож вони залишали одне одного в спокої в цьому питанні.

«Пробач мене, Кроулі,» – сказав про себе Азирафаїл.

За кілька секунд найбільша рослина Кроулі спалахнула полум’ям. Демон відсахнувся від вогню, озираючись із панічною напругою. Азирафаїл обмірковував, як йому обережно підібрати перші слова. «Не бійся» здавалося надто заяложеним. Натомість те, що він справді сказав, було набагато простішим.

– Кроулі, – сказав Азирафаїл, проявляючи свою подобу крізь полум’я, щоб стати видимим для демона.

Не вагаючись, Кроулі видав дикий крик і схопив відро, яким щойно поливав рослини. Він хлюпнув водою на полум’я, але воно не згасло й навіть не зменшилося.

– Боюся, з цим видом вогню це не спрацює.

Кроулі відступив ще на крок. Тепер, будучи присутнім — бодай у метафізичному сенсі — у палаючій рослині, Азирафаїл бачив Кроулі так, ніби вони справді стояли в одній кімнаті. Раніше, коли він спостерігав за ним, це завжди було зверху, поглядом, спрямованим вниз на сцену. Тепер же здавалося, що вони знову були фізично поруч. Азирафаїл міг дивитися Кроулі просто у вічі. Ті жовті, зміїні очі, які він так любив, були сповнені гніву. Але не лише його. Азирафаїл знав, як виглядають очі Кроулі, коли він сердиться. Вони були наповнені гнівом, тонко прикритим глибоким болем і образою.

– Хіба ти ще не наробив достатньо? – закричав Кроулі, і на кутиках його рота з’явилося гарчання. – Чому ти просто не залишиш мене в спокої? Ти пішов — то й лиши. Я не хочу з тобою говорити.

– Кроулі, прошу. Я знаю, що ти сердитий на мене. Я знаю, що не заслуговую на твоє прощення, і я не проситиму його.

– Чорт забирай, правильно, що не проситимеш, – загарчав Кроулі. – У мене не лишилося прощення, щоб його давати. Я демон, ми цим не займаємося.

– Я знаю, Кроулі. Я знаю, хто ти. Більше того — я знаю, ким ти є.

Вираз обличчя Кроулі пом’якшав. Те обличчя, що ще мить тому було перекривлене гнівом, тепер мало шокований і засмучений вигляд.

– Ти знав, ким я був, Янголе, – відповів Кроулі, його тон був значно менш різким, ніж раніше.

Азирафаїл завмер. Він ненавидів саму думку про те, що може завдати Кроулі ще більше страждань. На жаль, у нього справді не було иншого вибору. Він знав, що це завдасть болю їм обом. Але він також знав: якщо цього не зробити, шансів щось виправити не залишиться.

– Кроулі, я… я припустився помилки, – сказав Азирафаїл, його голос тремтів. – Я думав, що зможу все виправити, але бачу, що в мене не виходить. Я знаю, що ти чув, що вони… ну, ми плануємо нагорі. У нас небагато часу, Кроулі.

– О, то ти очікуєш, що я щось із цим зроблю? Хочеш, щоб я знову пішов і врятував світ сам, поки ти виконуватимеш накази, щоб його знищити?

– Ні, я зовсім не прошу тебе рятувати світ. Я лиш… я лише потребую однієї послуги.

– Ну, яку б ти там послугу не потребував, знайди когось іншого, щоб її зробив, – відповів Кроулі, розвертаючись, аби піти. – І полагодь мою рослину.

– Кроулі, прошу. Ти єдиний, кому я можу довірити це. Лише одна маленька послуга. Якщо ти зробиш це для мене, я зроблю послугу у відповідь.

Кроулі різко зупинився. Він завмер на мить, а тоді знову повернувся обличчям до Азирафаїла.

– Ну і що ж це?

Азирафаїл усміхнувся й полегшено зітхнув. Принаймні йому вдалося переконати Кроулі хоча б вислухати його ідею.

– Мені потрібно, щоб ти поїхав на росію, – сказав Азирафаїл. – Треба, щоб ти переконав їх не нападати на Ізраїль просто зараз.

Брови Кроулі насупилися. Він трохи нахилив голову, вдивляючись у порожнечу з виразом здивування.

– Дозволь мені прояснити. Ти хочеш, щоб я полетів на росію, зайшов у Кремль і сказав: “Гей, хлопці, війна — це якось не дуже, давайте трохи перепочинемо?”

– Ну… так? – невпевнено відповів Азирафаїл.

– Ага, ні. Це найтупіший план, який я будь-коли чув, а я був, коли Богиня створювала лінивців. Твій план гірший за тварину, яка помирає, сплутавши власну руку з гілкою й падаючи на смерть.

– Послухай, Кроулі, я знаю, це звучить трохи неймовірно, але я справді вірю, що цей план спрацює. Ізраїль цього року отримає потужну зимову бурю, яка ослабить оборону країни. Тобі лише потрібно переконати росіян атакувати тоді, а не зараз.

Кроулі обмірковував це, хитаючи головою то в один, то в инший бік.

– Гаразд, добре, я зроблю це.

Азирафаїл засяяв. Він не був упевнений, що Кроулі погодиться допомогти йому, але йому якось це вдалося. Можливо, Богиня таки почула його молитву, навіть якщо він не встиг висловити прохання напряму. Якщо Кроулі поїде на росію, він зможе переконати їх відкласти цю війну. Це не триватиме вічно, але принаймні дасть Азирафаїлу трохи більше часу. У глибині душі той знав: Кроулі завжди прийде йому на допомогу. Він завжди так робив.

– Я отримаю послугу натомість, так? – запитав Кроулі, вириваючи Азирафаїла з його радости.

– О- так, звісно. Зрештою угода є угодою.

– Тоді добре. Ось чого я хочу, – почав Кроулі. – Коли я повернуся додому, хочу, щоб ти залишив мене в спокої. Назавжди й повністю. Більше без шпигування за мною, без пташок, без чудесних порятунків. Я хочу, щоб ти нарешті дав мені спокій. Думаю, ти винен мені бодай це, Янголе.

Усмішка Азирафаїла швидко згасла. Кроулі хотів, щоб він залишив його назавжди. Азирафаїл не міг витримати самої думки про це. Хоч той і пішов, не було жодної миті, коли він не думав про Кроулі.
«Це могло бути й гірше,» – подумав Азирафаїл, – «він міг би попросити знищити його знову.» Принаймні так Азирафаїл знав би, що Кроулі живий, десь там, у світі. Ця думка здавалася кращою за альтернативу, і не так, щоб Азирафаїл міг відмовити Кроулі в його проханні. Якщо цю війну не відкласти, шансів у нього зупинити знищення світу не залишиться.

Не промовивши й слова, Азирафаїл простягнув руку. Вогняний контур його розкритої долоні згладив прогалину між ним і демоном. Кроулі глянув униз на руку Азирафаїла, що тягнулася до нього. Зробивши маленький крок уперед, той підняв свою руку, щоб зустріти її. Вони махнули руками вгору й вниз одночасно — символ їхньої згоди на взаємні умови. Азирафаїл глибоко вдивився в очі Кроулі. Він ніколи не хотів забути їх і, можливо, більше ніколи їх не побачить.