Розділ 8: Нове світло

– На сьогодні це все. Ми можемо зустрітися завтра для чогось иншого, але наразі ви всі вільні, – сказав Метатрон.

Михаїл, Уриїл і Саракаїл не гаячи часу пішли. Карта Лондона все ще лежала перед ними, а навколо палали пожежі й клубочився дим. Азирафаїл майже не чув слів Метатрона, застиглий у часі й просторі, його погляд був непорушно спрямованим на місце, де ще мить тому стояв старий маєток.

– Азирафаїле, – докірливо мовив Метатрон, – ти також вільний, чи ти маєш инші справи для обговорення?

Азирафаїл відірвав погляд від сцени перед собою. Він подивився на Метатрона, який уважно й трохи здивовано спостерігав за ним.

– Я… я гадаю, мені слід навідатися, просто щоб упевнитися, що все відбулося за планом.

– Навідатися? Ти маєш на увазі — до Лондона?

– Так, до Лондона. Було б добре отримати підтвердження, що все пройшло як слід, із руйнуванням та иншим. Я міг би перевірити книгарню й Мюрієл, можливо, отримати звіт про те, як йшли справи відтоді, як я пішов, – сказав Азирафаїл, проклинаючи все, що могло ззовні видавати його справжні наміри.

– О, Азирафаїле, тобі не варто про це турбуватися. Ми маємо всі потрібні підтвердження прямо тут. Не турбуйся про завтра, бо воно саме подбає про себе, як і написано.

Азирафаїл кивнув. Метатрон не здригнувся, а його обличчя залишалося порожнім, без жодного натяку на співчуття до зростаючої кількості жертв, що відображалася на екрані.

– Можливо, я все ж таки міг би швидко глянути. Певен, що все пройшло як слід, але я міг би навідатися й подивуватися могутности Всевишньої.

Азирафаїл завжди був поганим брехуном. Попри всі його нові небесні сили, він так і не навчився вигадувати переконливу неправду. Азирафаїл сподівався, що Метатрон погодиться на його прохання, хоча руки тремтіли так, ніби самі пережили землетрус п’ятибальний землетрус.

– Краще залишити все як є, Азирафаїле, – відповів Метатрон після довгої паузи. – Є безліч способів милуватися славі Всевишньої тут, на Небесах. До того ж, ти потрібен нам тут. Завтра буде насичений день.

Азирафаїл знову кивнув. Отже, цей варіянт відпадає. Метатрон не збирався дозволити йому вислизнути з-під контролю Небес. Азирафаїл відкланявся Метатрону й пішов із місця зустрічі. Він підійшов до вікон на верхньому поверсі й почав вдивлятися назовні. Азирафаїл стояв, дивлячись, так довго, що здавалося це тривало годинами. На Небесах насправді не було способу відстежувати плин часу — принаймні не так, як звик Азирафаїл. Можливо, він стояв лише кілька хвилин, а може й днів. На тлі вічности Небеса не мали годинників у своїх будівлях. І лише після невизначеної кількости часу Азирафаїл побачив у відполірованому склі власне відображення, яке втупилося на нього.
На Небесах не було дзеркал. Все ж, марнославство — гріх. Азирафаїл не заперечував проти їхньої відсутности; навпаки, неможливість дивитися собі у вічі була тихим благословенням. Але тепер йому не залишалося  нічого иншого як зустрітися з янголом, що дивився на нього очима, повними болю. Його власні очі, затуманені й сумні, були набагато блакитнішими, ніж він їх пам’ятав.

– У що ж ти вплутався? – запитав Азирафаїл у свого відображення, яке не дало жодної відповіді.

Він відвернувся від вікон. Коли Азирафаїл став Верховним Архангелом, то попросив собі стіл. Инші Архангели вважали це дивним, адже жоден із них не мав ані столу, ані офісного місця. Метатрон нагадав, що у Гавриїла, здається, десь був стіл, і задовольнив прохання Азирафаїла. Він не міг сидіти й читати за цим столом, адже тут не було жодних фізичних книг. Та все ж це був маленький куточок, який Азирафаїл міг назвати своїм. Він часто приходив туди, щоб думати. Ще частіше він підходив до свого столу, аби потай спостерігати за Кроулі.
Янгол сів, заплющивши очі. Він відчайдушно шукав Кроулі серед руїн маєтку, молячись, щоб його диво спрацювало достатньо швидко. Азирафаїл не побачив його серед уламків. Він також, дивним чином, не побачив Бентлі, припаркованої зовні. Промінь надії осяяв серце Азирафаїла. Він шукав і нишпорив по місту, намагаючись знайти Кроулі чи Бентлі десь серед вулиць.
Після довгих пошуків міським пейзажем Азирафаїл помітив чорний автомобіль, що мчав крізь потік транспорту в Західному Лондоні. Бентлі вправно маневрувала між машинами, автобусами й пішоходами, щомиті перебуваючи на межі зіткнення. Душа Азирафаїла вибухнула нестримною радістю. Його диво спрацювало, і Кроулі був живим.

– Оу, Кроулі, – усміхнувся сам до себе Азирафаїл, – ти й досі їздиш занадто швидко.

Азирафаїл спостерігав, як Кроулі мчав містом, не затримуючись надовго в одному місці. Він подумав про те, що той сказав йому перед самим землетрусом. Азирафаїл пам’ятав, як почувався, коли Кроулі вперше попросив у нього страховку. Прохання про святу воду тоді вразило Азирафаїла до глибини душі. А цього разу Кроулі просив, благав, щоб Азирафаїл сам позбавив його існування.
Об’їхавши більшу частину міста, Бентлі повернула в напрямку Сохо. Азирафаїл припустив, що Кроулі, мабуть, прямує додому, щоб відпочити після подій дня. Та Бентлі не зупинилася біля квартири Кроулі. Машина їхала далі — повз Вікбер-стрит і повз книгарню. Зрештою Кроулі припаркувався у Сент-Джеймському парку. З якоїсь причини, попри страшне відчуття провини, цей маленький жест змусив Азирафаїла усміхнутися. Він лише бажав бути там, аби сидіти поруч із Кроулі на лавці й ласувати морозивом — так, як вони робили тисячі разів раніше.
Ніхто не приєднався до Кроулі на лавці. Він сидів годинами, абсолютно сам. Азирафаїл ламав голову над планом, але нічого не спадало на думку. Кроулі дивився на озеро, спостерігаючи за двома лебедями, що ковзали по воді. Азирафаїл подумав, що це може бути ідеальною нагодою заговорити з ним. Він знав, що Кроулі сердитий, але був певен: той бодай трохи оцінить те, що Азирафаїл врятував його від гори паперової роботи.
Азирафаїл вирішив, що це чудова ідея — послати до Кроулі солов’я. Голуба, якого він надсилав раніше, той не сприйняв, але соловей міг би спрацювати. Маленький птах приземлився поруч із Кроулі, та демон не помітив несподіваного гостя на лавці. Азирафаїл змусив створіння заспівати. Соловей защебетав, привертаючи увагу Кроулі. На мить Азирафаїлу здалося, що його вираз обличчя пом’якшав. Пташка почала співати, виводячи мелодію, поки Кроулі слухав.

– Самотньо, чи не так? – сказав Кроулі до солов’я.

Азирафаїл застиг. Він згадав ту ніч кілька років тому, коли Кроулі зізнався, що бути на їхньому власному боці — доволі самотньо. Азирафаїл ніколи не відчував самотности на їхньому боці, адже Кроулі завжди був поруч. Крізь віки… він завжди був поряд. Тепер у Азирафаїла був свій бік — принаймні на папері. Він був Верховним Архангелом Неба, оточений янголами вдень і вночі. Азирафаїл був залучений до справ Небес більше, ніж будь-коли, сидів високо над усіма иншими янголами. Попри це, Азирафаїл ніколи, за всю історію, не почувався більш самотнім.

– Так, самотньо, – сказав Азирафаїл, його голос пролунав із маленької пташки.

Кроулі різко підвівся, кинувся геть, проклинаючи його ім’я. Азирафаїл не міг цього бачити. Він схилив голову над старим столом Гавриїла, мовчки бажаючи заснути прямо тут. Усе, що Азирафаїл намагався зробити, щоб зв’язатися з Кроулі, лише призводило до того, що демон ще більше сердився на нього. Він провів пальцями по столу, думаючи про Гавриїла й Вельзевул. Де б вони не були, Азирафаїл сподівався, що вони щасливі.

Тук-тук.

Янгол-писар стояли перед ним, постукуючи по столу. Азирафаїл миттєво випрямився, поправив метелика й випрямивши спину.

– О, так, вітаю, – сказав він із удаваною бадьорістю. – Тобі щось потрібно?

– Перепрошую за вторгнення, Азирафаїле, – мовили писар, тримаючи в руках теку. – Я лише принесли файли про спостереження за Землею після сьогоднішнього землетрусу.

Азирафаїл кивнув. Він знав, що не відкриє тієї теки, але покладе її до столу, аби писар могли відзначити ще один пункт у своєму списку справ.

– Щиро дякую, – відповів Азирафаїл, коли писар уже повернулися, щоб піти. – Власне, чи не зробиш ти мені одну послугу?

Писар глянули на нього так, ніби той попросив Пекельного вогню. Це були писар низького рангу, судячи з їхнього одягу. Азирафаїл зрозумів, що, мабуть, вони ніколи не отримували подібних прохань, особливо від Архангела.

– Це справді невелика послуга. Я хотів би побачити досьє колишнього Архангела Гавриїла, – сказав Азирафаїл.

Писар кивнули, витягнувши теку й передавши її Азирафаїлу. Без жодного слова янгол розвернулися й пішли, залишивши його знову наодинці. Азирафаїл не мав офіційної причини запиту на це досьє, але думав, що там може бути інформація про Гавриїла та Вельзевул. Можливо, він дізнається, куди подалися, чи щасливі вони. Можливо, це дало йому бодай би крихту тепла у похмурий день.
Азирафаїл поклав теку прямо перед собою. Глибоко зітхнувши, він відкрив її.

Перегортаючи документи, Азирафаїл побачив Гавриїла крізь віки. Ось файл про нагородження Йова, а тут — Гавриїл сповіщає Діві Марії про народження Христа. Він швидко наблизився до кінця. На останній сторінці було суд над Гавриїлом — ймовірно, момент, коли його позбавили статусу Верховного Архангела. Далі нічого не було, тож Азирафаїл вирішив закрити теку, перш ніж хтось помітить його зацікавленість у справах, які його не стосуються.

Та щось змусило Азирафаїла зупинитися. Останній документ мав дубліката. Це було не схоже на Небеса — зробити випадково другу копію суду над Гавриїлом. Перша був оригіналом, а на другій було знайоме обличчя, що спостерігало за сценою. То були Мюрієл, які дивилися на те, що відбувалося під час суду над Гавриїлом. Там були і Саракаїл, а поруч із Мюрієл стояв ще один янгол. Він був одягнений у бежевий костюм, його руде волосся було зачесане назад, відкриваючи золотавий відблиск на обличчі.

Кроулі, подумав Азирафаїл, Кроулі знову був на Небесах? Наскільки Азирафаїлу було відомо, він навіть не ступав туди з моменту вигнання, окрім того разу, коли вони обмінялися тілами. Файл ніяк не міг бути помилковим, і це не міг бути хтось инший, тільки Кроулі, який стояв поруч із Мюрієл.

Цьому другому файлу справді було ледве більш ніж тиждень. Азирафаїл упізнав дату, надруковану зверху. Це був день проведення ним зборів Торгової асоціації на Вікбер-стрит і його балу. Якимось чином Кроулі потрапив на Небеса саме тієї ночі. Йому вдалося не лише непомітно проникнути всередину, а й переглянути справу Гавриїла. Незважаючи на це, Кроулі все одно повернувся додому. Він все одно повернувся, щоб врятувати Азирафаїла. Все одно захищав Гавриїла, навіть ризикуючи власним знищенням, кидаючи виклик Пеклу та його прямим наказам.

Азирафаїл запропонував Кроулі шанс повернутися на Небеса назавжди, і сама ця думка викликала у нього відразу. Він вдав, ні, продемонстрував , що він волів би перестати існувати, ніж знову повернутися на Небеса. Азирафаїл знав, що пропозиція, яку він зробив Кроулі, була брехнею, але він також знав і його. Принаймні, він думав так, протягом незліченних років. Одна з останніх речей, які Кроулі сказав Азирафаїлу в книгарні, відлунювала в свідомості янгола. Кроулі сказав, що «розуміє набагато краще», ніж Азирафаїл. Що ж саме він тоді розумів?

Азирафаїл закрив досьє, засунувши його в шухлядку столу. Він знайде спосіб повернути його, не викликаючи підозр. Але наразі Азирафаїлу потрібно було передати повідомлення Кроулі. Він знав, що не може зателефонувати йому безпосередньо, але в Лондоні був хтось, хто б виконав вказівки Азирафаїла, не ставлячи зайвих запитань. Він набрав номер книгарні, слухаючи, як телефон зробив кілька гудків, але ніхто не відповідав.

– «Пан А.З. Фелл і Ко»! Боюся, що ми повністю і абсолютно закрилися, й у нас немає потрібної вам книги, навіть якби ми працювали, – сказали Мюрієл.

– Привіт, Мюрієл, – відповів Азирафаїл, ледь помітно зітхнувши з полегшенням. Принаймні тепер він знав, що Мюрієл не продавали жодної з його книг.

– Пане Фелл? Я маю на увазі, Верховний Архангеле Азирафаїл?

– Просто Азирафаїл підійде, Мюрієл. Послухай, у мене небагато часу. Мені потрібно, щоб ти передали повідомлення для Кроулі.

Азирафаїл передав його повідомлення, давши Мюрієл дуже конкретні інструкції. Він подумав, що гарною ідеєю, всупереч здоровому глузду, буде перевірити Кроулі і швидко помітив Бентлі, що мчав по шосе до річки Темзи.

– Пане Фелл? Агов? – гукнули Мюрієл, коли Азирафаїл випустив телефон з руки, заціпенівши від вінтажного чорного автомобіля, що пробирався крізь потік машин.

– О, Кроулі, – прошепотів Азирафаїл, – що ж ти задумав?