Розділ 4: Те, що повинно статися

Архангелів зібрали на нараду. Михаїл та Уриїл по черзі кидали на Азирафаїла несхвальні погляди. Метатрон не гаяв часу й одразу розпочав обговорення.

– Небесні воїни, ми зібралися сьогодні, щоб приготувати наш magnum opus. Це початок кінця і водночас зачин нашої вічности.

Михаїл та Уриїл самовдоволено всміхнулися, схвально киваючи на слова Метатрона. Азирафаїл намагався зобразити приємний вираз, хоча підозрював, що його усмішка більше нагадує гримасу болю, ніж щиру радість.

– Друге Пришестя Христа — наша довгоочікувана перемога, день, коли Небеса остаточно й назавжди здобудуть тріумф над Пеклом, – проголосив Метатрон.

Михаїл та Уриїл почали плескати в долоні. Саракаїл схвально кивнули. Азирафаїл спромігся на слабку усмішку.

– Так-так, Друге Пришестя! О, яке щастя, – промовив він, сподіваючись, що голос не зрадить його.

– Авжеж, Азирафаїле! Це та доля, для якої ти був створений, і причина, чому ми привели тебе сюди, – відповів Метатрон.

Горло Азирафаїла стислося. Доля, для якої я був створений? Увесь час, проведений на Землі, усі роки, коли він захищав людство — невже все це було марним? Невже Азирафаїла справді створили лише для того, щоб він став провісником знищення світу, який він так палко любив? Мусив існувати якийсь спосіб зупинити це. Мав бути шлях переконати Небеса відступити. Те, що сказав Метатрон, не могло бути правдою… але чи могло це бути брехнею? Чи міг Метатрон — найсвятіший серед небесних воїнів, другий після Бога — брехати йому зараз?

– Отже, – почала Михаїл, – з чого ми почнемо?

Метатрон усміхнувся.

– Архангеле Михаїле, завжди така нетерпляча. Тобі слід мати терпіння. Перш ніж ми почнемо планування, я мушу показати вам події, які мають відбутися.

Перед ними з’явився великий небесний екран, на якому було видно Землю, що оберталася у космосі. Вигляд наблизився, показуючи планету ближче. Починаються потужні поштовхи, які струшують Землю. Величезні хвилі здіймаються й накривають сушу. Сцена змінилася, і янголи побачили видіння війни, голоду, хвороб і руйнування. Далі було показано святе місто Єрусалим, яке опинилося в облозі могутнього війська. Азирафаїл здригнувся, дивлячись, як мільйони людей страждають і гинуть. В одну мить сонячне світло згасло.

– А все це — лише підготовка до того, що станеться далі, – промовив Метатрон.
Раптово яскраве світло з’являється в небі, і лунають сім сурм. Ісус, єдиний Син Божий, являється в небесах. Коли Він з’являється, могили по всьому світу розкриваються. Мертві воскресають, здіймаючись у повітря, щоб приєднатися до Ісуса. Ті, хто вижив після воєн і стихійних лих, — вірні, що залишилися, — возносяться, щоб приєднатися до безмежного сонму тих, хто вже відійшов.
Азирафаїл ризикує втратити зосередженість, аби глянути на инших Архангелів. Михаїл та Уриїл аж сяють гордістю. Азирафаїл водночас проклинає й благословляє те, що на Небесах немає сліз. Він бажає, щоб міг оплакати. Його душа кричить, не маючи куди подітися. Вони справді це зроблять, думає Азирафаїл. Дійсно знищать усе.

– А після Вознесіння ми розпочнемо Велику Скорботу.

Сцена змінюється знову. Тепер сім чаш гніву Божого виливаються на Землю. Ті, хто залишився, зазнають невимовних мук. На людей зводяться пошесті. Земля перетворюється на те, що Азирафаїл уявляє як сьоме коло Пекла. Це було надто тяжко для нього, щоб витримати.

– Ваша Святосте, – почав Азирафаїл, – як довго це триватиме?

– Не зараз, Азирафаїле. Ти зможеш поставити свої запитання, коли план буде викладено повністю.

Сцена змінюється знову. Земля — спустошена пустка, позбавлена будь-якої радости. Вид віддаляється, і знову показано Землю, що обертається у космосі. З висоти зводяться нові Небеса й нова Земля. Відкривається велике озеро вогню. Сатана, його злі прислужники та всі прокляті кидаються в нього. Кожен, хто не був вознесений на Небеса, падає туди на вічність. Янголи відчувають жар, що виходить від великого озера вогню. Лунають крики, ридання й скрегіт зубів. Запах нестерпний. Навіть велична Михаїл здригнулась й відвернулась. І тоді це вражає Азирафаїла. Кроулі там, десь у тій прірві. Він — занепалий янгол, і це буде його доля. Якщо Кроулі буде кинутий в озеро вогню, навіть Верховний Архангел не зможе його врятувати. Азирафаїл ніколи не уявляв долі гіршої, ніж стирання з Книги Життя. Тепер він бачить ще страшніший кінець — і саме це насувається на його єдиного друга.
«Привіт, Янголе» – озвався знайомий голос.
Азирафаїл напружився, сподіваючись, що Метатрон чи інші архангели цього не помітять. Напевно, це лише його уява. Емоції беруть гору. Це єдине логічне пояснення, звісно. Адже йому щойно показали жахливий план, в якому він сам безпосередньо замішаний. Таке могло б приголомшити будь-кого.
«Я знаю, що ти мене чуєш. Знаю, що стежиш за мною,» – продовжив голос.
Тепер Азирафаїл був певен: це не просто його уява. Кажуть, що правда часто дивніша за вигадку. Кроулі молиться, усвідомив Азирафаїл, і він говорить до мене.

– Азирафаїле? Що ти думаєш? – запитав Метатрон голосом, що вимагав відповіді.

– Т-так, ну, я думаю, що все це досить добре. Нічого ж не триває вічно, – відповів Азирафаїл, відчайдушно чіпляючись за будь-яку крихту удаваної впевнености, яку міг зібрати.

– Ти так думаєш? Чудово! Ми починаємо сьогодні.

– С-сьогодні? Ваша Суверенність, чи зараз доречно ставити запитання? – затинаючись, промовив Азирафаїл.

– Так, Азирафаїле. Тепер ти можеш поставити усі свої запитання.

– Гаразд. Ви сказали, що ми починаємо сьогодні, що, безперечно, чудово. Але я трохи заплутався у… гм, часових рамках? Адже всі ці стихійні лиха, війни та подібне займають чимало часу.

– Авжеж. Увесь цей план потребує часу для здійснення. Саме облога святого міста триватиме сорок і два місяці, як і описано.

Сорок і два місяці, подумав Азирафаїл. Це трохи більше трьох років. Цього достатньо. Вони ж зупинили Армагеддон усього за лічені дні. Три роки — більш ніж достатньо, щоб вигадати план і зупинити все це. Вони напевно зможуть змінити хід подій із таким запасом часу. Вони… Думки Азирафаїла урвалися. Вони. Раніше поруч був Кроулі. Вони були командою. Тепер Азирафаїл залишився сам. З трьома роками підготовки вони могли б зупинити Друге Пришестя, але без Кроулі Азирафаїл не міг навіть утримати себе від розпаду. Він потребував його тепер більше, ніж будь-коли.
–Отже, – почала Михаїл, – з чого ми розпочнемо?

– А, так, дякую, Михаїле. Початок кінця. Ну що ж. Я думав, ми почнемо з одного-двох землетрусів, аби трохи струснути все, – відповів Метатрон.

– А де саме має бути цей землетрус? – запитав Уриїл.

– Це залежить від нас, – відповів Метатрон. – Де саме це має бути?

– Лондон, – сказали Уриїл та Михаїл в один голос, дивлячись на Азирафаїла холодними поглядами.

– Лондон, гм… ну, не бачу причин відмовитися, – кинув Метатрон. – А що думаєш ти, Азирафаїле?

Лондон. Місто, яке Азирафаїл називав домом протягом багатьох століть. Місто, де досі стояла його книгарня. Місто, де він прожив своє земне життя. Місто, де був Кроулі — сповнений гніву й розпачу.

–Ну, – відповів Азирафаїл тремтячим голосом.

Він зупинився й підняв очі, побачивши, як Метатрон та інші Архангели дивляться на нього з очікуванням.

– Не бачу причин відмовитися?

Метатрон усміхнувся.

– Ну що ж, тоді ми нашлемо перше з багатьох лих до Лондона.