Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Частина 68: Цирк “Анархія” — закривається

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

Теперішній час.

– Виходить… я буду в тебе у боргу?

– Ясна річ, що будеш. – не відриваючи від того очей, Саманта пошепки запитала:

– І що б ти без мене робив?

Рей посміхнувся, і, погладивши її по волоссю, відповів:

– Помер би давно, стікаючи кров’ю.

Саманта, заплющивши очі, кивнула йому, після чого допомогла піднятися на ноги.

Рей відчинив невеличке віконце і поставив перед ним стільчик. Обернувшись до іншої, він з усмішкою заявив:

– Зараз подивимося, наскільки тонка у тебе талія. – як справжній джентльмен, він подав їй руку.

Саманта скептично посміхнулася, і вклавши руку в його долоню, стала на м’який стільчик, але несподівано, хлопець смикнув її на себе за руку і з серйозним обличчям, промовив:

– Я сподіваюся, що, як тільки ми виберемося з цього проклятого місця, то зможемо нарешті стати нормальною ріднею. Без інтриг, брехні та помсти один одному. Тільки споріднений, дружній зв’язок. Ти згодна з цим?

Саманта витерла забрудненою долонею сльози і глибоко видихнувши, усміхнулася йому:

– Так, братику…

Рей опустив голову і поспішно витер сльозу, що скотилася по щоці.

Дівчина довго вагалася, підбираючи і так вже пошарпане плаття через що Рей став з роздратуванням постукувати ногою по підлозі. Саманта приземлилася не дуже вдало, – на коліна, і, зашипівши, як кіт, з зусиллям стала на ноги. Слідом за нею через невеличке віконце переліз і інший. Коли він акуратно зіскочив поряд з нею, Саманта з глузуванням видала:

– Схоже на те, що професор не брехав, коли казав класові, що ти в нас майстер по втечам.

Подивившись на усміхнену кузину, Рей і сам посміхнувся, а потім спеціально схопив її за поранену долоню.
Варто було Рею стиснути її як Саманта відразу завопила:

– А-а!! Пусти-пусти! Мені боляче!

– Ти не уявляєш, наскільки мені боляче, – схиливши голову на бік, сказав їй Рей. – Було дізнатися, що моя двоюрідна сестра мало не вбила мого хлопця!

– Я не хотіла! Пробач! Пізніше я обов’язково придумаю як вибачитись перед Мейлі!

– Ти думаєш, таке прощають!?

– Пробачить! Нехай не зараз, але він мене пробаче!

Рей відпихнув її руку, і в гніві попрямував до медичного намету. Саманта стиснула губи, і витираючи на бігу сльози, побігла слідом за ним.

Хоч уже й був вечір, кілька артистів не сиділи по хатах, і помітивши парочку, що проходила повз, з жахом застигли на місці, ніби побачили живих мерців. Вигляд у тих був таким, ніби вони втекли з вечірки на честь Хеллоуїна, ось тільки кров на їхньому одязі була не фарбою чи кетчупом.
Дорослі артисти поспіхом по діставали свої телефони та стали викликати поліцію.

– Ну нарешті, – з полегшенням зітхнув лікар, коли помітив хто увійшов до нього. – Я вже й не сподівався побачити тебе живим.

– Поганої ви про мене думки.

Фредерік хотів підійти до нього, але зупинився, наче вкопаний. Остовпіло витріщаючись на повністю перев’язані якимсь ганчір’ям руки хлопця, лікар спитав:

– Це… Джеймс зробив?

Рей саркастично вигнув губи в подобі посмішки, відповівши:

– Признаю, раніше я різав собі руки, но не до такої ж степені я б їх собі калічив.

– І хто ж їх так страшно перемотав..?

– Саманта.

– ….

Бреккем хотів запропонувати йому невідкладну допомогу, адже його руки виглядали, відверто кажучи, жахливо…  Но, Рей, побачивши на єдиному, не заштореному занавіскою ліжку сплячого юнака, не зволікаючи, побіг туди.

Саманта залишилася стояти біля входу зі стомленою посмішкою дивлячись як Рей цілує того в руку.

– Міс Крайтон, радий бачити, що ви цілі і… – Фредерік знову втратив дар мови і поморщи від огиди носа, коли опустив очі на її незграбно перев’язану долоню. – Ваш батько… і вас…

– Ні. Це Рей.

– ….ем, дозвольте я перебинтую вашу…

– У цьому немає потреби, – м’яко похитала та головою, та повернулася до нього. – Ви могли б надати моєму батькові першу медичну допомогу?

– І що ви…

– Розсікла йому потилицю пляшкою з-під віскі. Але він дихає.

– Зрозуміло… Що ж, – Фредерік повернувся до свого столу, взяв свою велику аптечку і підійшов з нею до хлопця. Відкривши її, лікар вийняв звідти бинт із медичними ножицями та перекіссю. Поклавши все на тумбочку, він звернувся:

– Рею, сподіваюся, ти пробачиш мені. Я правда не був причетний до вбивства твоїх батьків і нічого не знав про це, доки рік тому твій дядько сам у цьому мені не зізнався в п’яному стані.

Рей мовчав, не відривно дивлячись на мирно сплячого молодика. Чоловік же, продовжив:

– Я був спів учасником у перевезенні наркотиків і мав сісти з Джеймсом за ґрати дванадцять років тому, але злякався, проте тепер… я хочу здатися і… попросити вибачення, за те, що побоявся розповісти тобі правду одразу як дізнався. Вибач мені, Рей, якщо зможеш.

Парубок продовжував мовчати і містер Бреккем з розумінням кивнув та попрямував до виходу, але несподівано Рей схопив його за кінець халата і, піднявшись зі стільця, міцно обійняв. Фредерік здивувався, але одразу по тому, зі смутком посміхнувся. Заплющивши очі, він обійняв його у відповідь і попросив:

– Бережи його як самого себе і ні на мить не залишай без нагляду і… Просто будьте вже щасливі.

Рей відсторонився і з усмішкою кивнув йому.

– Дякую вам, що завжди доглядали та турбувалися про нього. І ще… вибачте мене за все.

Містер Бреккем підняв свої окуляри і почав розтирати пальцями очі, в яких вже накопичилися гіркі сльози.

– Від тепер я більше не зможу наглядати за своїм постійним пацієнтом, тому… передаю його в твої руки. Передай, що я сумуватиму за ним… – після цих слів головний лікар окинув свій погано освітлений намет прощальним поглядом і зупинившись на асистентові, що записував щось за його довгим столом з усмішкою підійшов і вліпив йому під потиличник.

– Ай! Ну, сер! Хоч би наостанок не били! – обурився Томас і підвівся з місця.

– Допоможеш мені востаннє врятувати чиєсь життя? – з усмішкою спитав чоловік.

Томас Гранд посміхнувся і поправивши свій медичний халат, твердо сказав:

– Ви ж знаєте, що ваш вірний стажер готовий на будь який ризик!

Фредерік міцно обійняв його і по-батьківськи поплескав по плечу.

– Ти станеш хорошим лікарем…

Саманта подивилася в спину лікарю і стажеру, що виходила з палати, після чого взяла стільчик з робочого столу Фредеріка і підійшла з ним до Рея. Присівши навпроти, вона взяла з тумбочки бинти і потяглася за рукою Рея. Той дозволив їй обробити свої поранені долоні, при цьому кривлячи обличчя і шипівши під ніс:

– Пече… Ауч! Акуратніше!

– Що буде з нами далі, Рею?

Той мовчки забрав від неї бинти і взяв її долоню у свою, відповівши:

– Нам про це скажуть вже у поліції.

– Тепер і я втратила батьків…

– За те, здобула свободу.

Саманта кисло всміхнулася:

– Але якою ціною?

Рей опустив її заново перебинтовану ним вже, долоню, і глянув на хлопчину.

– Тією ж ціною, що я здобув своє щастя.

Саманта теж опустила погляд на Мейлі і кивнула. Раптом вона почула несподіване запитання:

– Ти зовсім не відчуваєш ні докору сумління, ні страху, ні провини через свій вчинок?

– Який вчинок?

– Щодо… твого батька.

– О, – випустила вона, притискаючи до грудей поранену руку, що знову дала про себе знати ниючим болем. – Ні. Ні каплі. Швидше… я відчуваю, що відплатила, помстившись за твоїх рідних і мою маму, за всіх них…

– Дивно, – мовив Рей, зосереджено дивлячись на неї. – Мені завжди здавалося, що ти не любила моїх батьків.

Інша посміхнулася, так, ніби її дуже розсмішило його припущення.

– Хоч я і не бачила твою маму жодного разу в житті, але не можу сказати, що вона була поганою людиною, і не любити її в мене немає причин, і мені все одно, навіть якщо моя мама таїла на неї сильну образу. – вона опустила очі, додавши:

– Я все ще пам’ятаю, як твій батько обіймав мене… навіть мій тато жодного разу не обіймав мене так ласкаво, як тоді, в три роки дядечко Кріс. Він не відпускав мене та не хотів віддавати в руки мами… і я відчувала, як засинаю у нього на плечі… Зімкнувши руки я тоді теж дуже не хотіла його відпускати, ніби боячись, що він більше ніколи мене так не обійме. І знаєш, дивлячись на тебе, я розумію, чому моя мама була закохана у твого батька.

Рей, слухаючи її тихі слова, стискав губи, відчуваючи, як душать сльози, здавлюючи горло. Він обійняв її так, як обійняв би рідний брат, ховаючи у своїх міцних обіймах її тіло як у захисному бар’єрі. Саманта заплющила очі, дозволивши собі випустити на його плечі сльозу, але розплакатися як маленька дитина їй не дозволила гордість…

Рей відпустив її з обіймів, після чого поцілував сплячого в руку, звернувшись до кузини:

– Мені потрібно ще дещо зробити. Приглянеш за ним?

Саманта відразу ж кивнула:

– Іди. Як тільки Мейлі прокинеться, я піду звільняти тварин.

Рей кивнув і вийшов з намету у темну вулицю. Поглянувши на наручний годинник він зітхнув. Одинадцята ночі… саме в цей час дванадцять років тому він втратив усіх, хто був дорогий серцю. Він попрямував до чорного “BMW”, і, відкривши багажник, дістав каністру бензину. Водії Джеймса саме поверталися з чашкою кави до автомобілів. Побачивши парубка, ті поспіхом підбігли.

– Пане, навіщо вам…

– Ви звільнені. Ваш бос скоро сяде за ґрати, тому, швидше забирайтеся звідси якщо не хочете послідувати за ним. – після цих слів Рей з байдужістю пішов до головного шатра цирку. Під звуки поліцейських сирен, він почав обливати бензином вхід.

Люди навколо, почувши, що наближається поліція, з переляком і сонливістю вибігли зі своїх трейлерів і наметів.

– Estarse quieto! //Нікому не рухатися! // – пролунав суворий голос поліцейського, що вийшов з машини.

Рей на мить задивився на високого чорноволосого чоловіка в поліцейській уніформі, після чого прикрив очі і з усмішкою дістав і запалив запальничкою сигарету, затиснуту в губах.
Поліцейські зайшли і вивели двох чоловіків з трейлера, одразу ж одягнувши на тих наручники. Дядечко оговтався і виглядав спантеличеним. Рей, дивлячись як того садять у поліцейську машину напівпошепки сказав:

– Цей день настав, тату. Як ти завжди й казав… Справедливість перемогла. – Рей вийняв з рота сигарету і закинув її за своє плече. Він глибоко видихнув, відчувши тепло і тріскотіння потоку полум’я, що спалахнув за спиною.

Пролунали перелякані крики жінок. Перед ним усі циркові артисти в паніці розбігалися хто куди. Поліцейські кинулися в бік полум’я, і одягнувши йому важкі кайданки, повели за собою. Проходячи повз одну з поліцейських машин, Рей на секунду зупинився, і з самовдоволеною посмішкою помахав перев’язаною долонею дядечкові, що сидів усередині, кажучи:

– Насолоджуйтесь відмиванням гріхів, і не думайте піти раніше з життя. Так буде не цікаво.

Джеймс зчепив зі злості зуби, і з люттю дивлячись на племінника, вдарив кулаками по вікну, поки поряд з ним його не заспокоїв Фредерік.

– Мій цирк! Чорт забирай!! Ні! Що ти накоїв?!! Я вб’ю тебе як тільки виберусь..!!

Рея грубо штовхнули у спину. Його повели до наступної машини, і посадили на задні сидіння. Двері за ним з грюком зачинили. Він і не знав, що ця квітнева ніч стане останньою в цирку, але був тільки радий цьому, адже стільки років жив у місці, де його оточувала лише брехня і ненависть. Хоч він і був зараз затриманий, але відчував свободу, це… Було справді дивне і незрозуміле почуття.
Рей прикрив очі всього на секунду, як раптом, його голосно гукнули.

– Рею!!! – Мейлі підбіг до того у сльозах і приклав долоні на скло машини.

Рей м’яко усміхнувся тому і подув на вікно, так, що скло на ньому запітніло. Після цього, він підняв поранені руки, і з дзвоном важких наручників на зап’ястях намалював пальцем маленьке серце.

Мейлі через сльози змусив себе йому посміхнутися хоч посмішку було втримати важко, і повторив за ним: подув зі свого боку на скло, а потім, домалював поруч із серцем знак нескінченності:

” ♡  ∞ “

Спалахнули синьо-червоні мигалки. Автомобіль рушив з місця і поїхав слідом за рештою.

“Ні… Рею, не залишай мене… не залишай!”

Мейлі кинувся бігти за останнім авто, вигукуючи в слід:

– Рей! Дочекайся мене! Обов’язково дочекайся!! – він зупинився, з пів хвилини спостерігаючи за мигалками, що віддалялися, тоді, повернув голову і подивився на шатер. Той більше не мерехтів яскравими золотистими вогнями, а палав як смолоскип. Мейлі, як загіпнотизований, дивився на густі чорні клапті диму, що тяглися величезною хмарою в нічне небо, і посміхнувся. Раптом його схопив і закинув на плечко поліцейський, який проходив повз нього, після чого посадив в одну з машин, що залишилися.

В поліцейському відділку їх розподілили та по черзі допитували. Виявилося, що поліцейські знайшли телефон Рея, що впав за тумбочку в трейлері його дядька і прослухали запис диктофона на ньому. Телефон Саманти теж забрали та розібравши, добули карту пам’яті, завдяки чому змогли відновити відеозапис.

Рей підняв величезний галас через те, що поліцейські хотіли відіслали Мейлі до єдиних родичів, у Іспанію. Проте, все залагодилося, адже завдяки щасливому випадку долі одразу знайшлися люди, які були готові взяти його під опіку цю ж хвилину. Цими людьми були – Кейсі та Домінік, яких також привезли на допит.
У Саманти з Реєм залишилася лише одна родичка, яка могла заступитися за них у суді. Агата з самого ранку вже була у відділку.
Саманта розплакалася як маленька як тільки побачила тітоньку. Вона відчувала себе винною через те, що її батько вбив її рідну сестру.
Дивлячись на племінницю, що без зупину плакала, Агата і сама просльозилася, і міцно пригорнувши її до грудей, тихо прошепотіла лише одне:

– Діти не обирають батьків.

Після кількох засідань суду, їх визнали потерпілими, і, коли відпустили, Рей вагався йти з тітонькою і вона добре розуміла чому. На щастя, Агата зуміла домовитися з Кейсі, адже вони були кращими подругами. Вона отримала від неї дозвіл забрати Мейлі, ось тільки… довелося неабияк повозитися не один тиждень, щоб спершу виробити для молодшого потрібні документи і закордонний паспорт.

На наступний день Саманті зателефонувала Ніколь, і втішила новиною: сталося чудо. Її батьки знайшлись. І тому вона летить до Канади. Вони розмовляли день і ніч, і зрештою, Саманта обіцяла приїхати до неї на її день народження і разом провести все літо. Для Саманти це був чудовий спосіб відійти від усього, що сталося, і відпочити від чисельних навантажень, які з кожним днем ​​звалювалися на її плечі в цирку, та зрештою, вона мала відвикнути від минулого життя і почати нове. Саманта стала дуже цінувати Ніколь, адже не дивлячись на весь жах, що стався, вона, дізнавшись про все, не звинувачувала її і завжди була готова підтримати. Вперше Саманта так сильно сумувала за нею, та хотіла щоб вона була поряд.

Всі їхні життя почали переписуватися з чистого листа.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Минув рік по тому Наступила нова осінь. 

У столичній в’язниці Мадрида настав день відвідування. Саманта вирішила вперше за довгий час прийти до батька. Вона увійшла в кімнату для відвідувачів. Двері за нею зачинили. Дівчина глибоко зітхнула і сіла на стілець. Піднявши чорну, важку телефонну трубку зі стінки кабінки, вона мовчки подивилася на чоловіка за товстим плексигласовим склом.

Джеймс опустив очі, під якими чорніли мішки, і вимучено промовив:

– Привіт, люба. Дякую, що прийшла. Я… цієї осені… тобі виповнюється двадцять два… ти стала такою дорослою і… до болю схожою на свою маму.

Саманта ледве помітно посміхнулася куточками губ, і оцінювально пробіглась по ньому очима.

– У вас примножилося сивини, батьку.

Той із усмішкою відповів:

– Як не як, мені вже сорок п’ять, люба.

– Сорок – це ще не старість, батьку.

Він помовчав, перш ніж промовити:

– Скоро вони мене дочекаються, хоча… Швидше за все я буду поверхом нижче за них.

У Саманта не знайшлося, що додати, тому вона мовчала, не знаючи, що ще сказати.

Через пів хвилини голос батька вивів її з роздумів:

– Гарне.

Саманта в не розумінні подивилася на нього. Той кивнув на стіл, де лежала її рука. Дівчина теж перевела очі на ліву руку і подивилася на золоте колечко на безіменному пальчику.

– Сподіваюся, ти щаслива у шлюбі.

– Так…

– Не розкажеш, хто вкрав серце моєї…

– Місіс Крайтон! Час відвідування скінчився! Будь ласка, пройдіть зі мною до виходу. – оголосив поліцейський.

Саманта посміхнулася, відповівши батькові:

– Нехай це залишиться таємницею, татку. – вона підвелася, і хотіла вже класти трубку, але чоловік за склом підняв долоню, благаючи почекати, і поспіхом вигукнув:

– Одну хвилинку! Попроси його зачекати. Скажи хоча б… Який у тебе місяць?

Вона розгубилася на секунду, спантеличено дивлячись на батька, але, відразу після того, опустила очі на свій ще маленький животик, і з усмішкою відповіла:

– Дев’ятнадцятий тиждень… і це… хлопчик.

Джеймс приклав долоню до скла і не відпускаючи з руки телефонну трубку, в потрясінні дивився в слід дочки, що виходила з кімнати.

До нього зайшов наглядач і суворо оголосив:

– Час вийшов. Чи ти не чув? Алло, Крайтон? З ким я по твоєму балакаю!?

Його потягли за комір. Провід натягнувся і телефонна трубка випала йому з рук. Джеймс у сльозах по дивився в двері, куди не так давно вийшла Саманта і в шоковому стані прошепотів:

– Хлопчик… у моєї дочки буде хлопчик… мій онук…

Усю ніч він проливатиме гіркі сльози, розуміючи, що ніколи не зможе по тримати свого онука на руках.️

▫️▪️▫️▪️▫️

В той же час вітерець м’яко віяв в обличчя і розвивав русяве волосся, що відросло до колишньої довжини. Він увесь час заправляв пасма за праве вухо, на мочці якого виднілася проколота срібна сережка.
Мейлі повертався з художньої школи. У його руках було кілька альбомів, папок, та великий пенал з пензликами та олівцями.
Він уже наперед знав на кого невдовзі піде. Його мрія була схожа на мрію його коханої людини. Він також рятуватиме людей, і стане лікарем. Ось тільки йому ще потрібно багато вчитися не покладаючи рук.

Двері невеликої, але такої затишної однокімнадної квартири прочинилися.

– Рей! Я вдома! – Мейлі зайшов і знявши своє пальто, повісив на гачок у коридорі, а потім перевзувся в домашні капці і попрямував до кімнати.

“Схоже, його затримали в університеті..”

Мейлі поклав на столик свої речі, переодягся, і пішов готувати вечерю. На великому білому холодильнику було прикріплено багато сувенірних магнітиків та їхніх спільних фотографій, де вони відпочивали на морі або підіймалися на гори з сеньйоритою Агатою та її дружиною — Селеною. Минулого року, коли вони вперше святкували Новий рік у тітки Рея, Агата в подарунок їм, відокремила окрему квартиру біля центру Мадрида. Мейлі навчився іспанської, але, іноді губився у вимові. За те, добре навчався у художній школі, а ось освоїти мистецтво кулінарії йому досі важко виходило, через що він частенько жалівся Рею, а той і не заставляв його готувати. Здавалося, Рею було тільки в радість балувати смачненьким коханого. Єдине, що Мейлі любив готувати – були сендвічі, спагетті, салати чи швидкі каші, але й те інколи переварювалось, пригорало, чи було пересолене. Втім, він уже звик, що йому все має піднести на тарілочці його особистий кухар, от тільки… Його зараз не було вдома. Мейлі тяжко зітхнув, розглядаючи вміст холодильника: молоко, кілька яєць, оливкова олія та помідори з огірками та різною зеленню.

“Шкода я не вмію готувати андалузьке гаспачо або паелью… Треба буде попросити Рея зробити”.

Мейлі витягнув пачку молока і почав варити вівсянку. Годинник цокав, але хлопця все ще не було. Він уже почав хвилюватися і, як тільки повечеряв, подзвонив йому:

– Алло? Чому ти так довго? Що? У тітоньки? І коли прийдеш? Гаразд. Так, я повечеряв. Вівсянку готував. Дуже смішно. Ні, не підгоріла цього разу. Добре, я залишив тобі. І я тебе. – він попрямував до кімнати, поставив телефон на зарядку і втомлено повалився на їхнє двоспальне ліжко.
Без Рея Мейлі завжди було страшенно нудно і самотньо знаходиться в цих чотирьох стінах. Мертва тиша з кожною хвилиною душила його, але, коли поряд був Рей, їхня квартира наповнювалася звичним комфортом, смачним запахом і безтурботним сміхом та балачками до пізньої ночі.

По понеділках і четвергах Рея зовсім не було вдома, адже цього дня він був на підробітку в одному з іспанських ресторанів і до ночі працював там, а ближче до світанку йшов до університету. Рей нарешті полюбив навчання, а може, вся справа була тільки в професії, яку він обрав. Так. Він пішов стопами батька і Мейлі був дуже радий, що його мрія нарешті здійснилася.

Він не помітив як заснув, і прокинувся тільки на ранок, а поруч… спало його щастя. Так, цей хлопець, як і раніше, був так записаний у нього в телефоні і тільки фото на заставці змінилося з французького Діснейленду на іспанські гори, на вершину якої вони часто підіймалися у вихідні. Одного дня їх двох і сфотографувала в обіймах тітонька Агата.

Він обійняв його, уткнувшись в груди, слухаючи тихе дихання і рахуючи рівномірні удари його серця. Ці звуки для Мейлі були безцінними.

Рей перекинувся на спину.

– Умф…

– Доброго раночку. Коли ти повернувся? – присівши на ліжку, спитав того Мейлі.

– Доброго ранку, сонце… Ну нарешті вихідні… Можна виспатися… – хлопець потягнув його за руку, щоб він знову ліг спати, але Мейлі не збирався лягати.

– Коли ти повернувся? – повторив він своє запитання. – Про що ви допізна говорили з тітонькою Агатою?

– Не з нею… – пробурмотів Рей уткнувшись обличчям у подушку. – А з Селеною…

– Що? – Мейлі почав тормошити того в плече. – Про що ви з сеньйорою Селеною розмовляли? Розказуй давай!

– Охх… – видихнувши, Рей підвівся на руках і сів, з сонливістю розтираючи очі.

– Так про що ви говорили? – чекаючи відповіді, перепитав він.

Рей позіхнув і спитав:

– Ти знаєш, ким вона працює?

– Знаю. Фотомоделлю.

– Правильно. Вчора, коли я виходив з університету, мені зателефонувала тітонька і попросила мене прийти до них додому. Ми поговорили за чашечкою чаю. Вони питали про мою роботу, чи все в мене добре. – Рей почухав потилицю і продовжив:

– Я тобі вже розповідав, як важко мені приходиться?.. Ох, не хочу в понеділок знову йти на роботу! – він повалився на ліжко.

Мейлі заплющив очі і посміхнувся. Рей не раз йому скаржився з цього приводу. А все тому, що дехто був розпещений легким життям і не любив фізичну працю. У цирку він багато разів лінувався і дозволяв собі проспати навчання чи тренування, знаючи, що крім бурчання Саманти йому нічого не буде. А також, не соромився витрачати гроші дядечка на право і на ліво. Тепер усе змінилося. Престижний ресторан вимагав бути на роботі хвилина в хвилину, інакше чекає штраф у вигляді 250 євро або вигін з роботи. Одного разу Рей вже запізнився без поважної причини на півгодини. Тоді, тітоньці Агаті із зусиллям вдалося переконати власника не виганяти його, але згодом Рею списали із зарплати гарну суму.

– Потикати і підлаштовуватися під людей так важко! – викрикнув в обуренні Рей. – Їм завжди щось не так! Я ж не розірвуся! У мене руки болять носити по дві тарілки в руці, а підноси надто важкі та ковзають! До того ж, мене не відпускають доки всі відвідувачі не підуть додому, а вони сидять надто довго. Тепер я не висипаюся!

І так з кожним разом. Хлопець не переставав обурюватися з приводу роботи з того часу, як відчув як це — ставати дорослим і самостійним.

– Тоді давай я з тобою працюватиму! – з ентузіазмом запропонував Мейлі.

Але Рей негайно заперечив:

– Ні! Ти можеш вдаритися! Або розбити посуд та порізатися! Тобі не можна носити занадто гаряче та важче! Та й без того ти скоро поступаєш на навчання і ходиш щодня на заняття з малювання. Тож ні і ні.

Як би тому не було важко, його гордість не дозволяла щоб коханий мучився на роботі так само як і він. Мейлі це знав, але хотів йому допомогти.

– І ти… так і сказав про роботу сеньйорі Селені?

– Ну, так…

– І що вона?

– А вона запропонувала мені піти до їхньої модельної агенції та спробувати себе в ролі фотомоделі.

Мейлі приголомшено по дивився на нього:

– А ти?

– А що я? Звичайно ж, я відмовився.

Мейлі роздратовано вигукнув:

– Чому ти відмовився!?

– Я не бачу себе у цьому! Бути моделлю більше підходить дівчатам, а я недоречно виглядатиму в кадрі.

– Але ти повинен хоча б спробувати! Попроси сеньйору Селену зводити тебе разочок на пробні заняття і тебе всьому навчать. Можливо, тобі сподобається ця робота!

Рей важко зітхнув:

– Це безглуздо.

– Це не так! Я завжди вважав твою зовнішність дуже видатною! На всіх наших фотографіях ти чудово виглядаєш, навіть якщо на вулиці темно, або в обличчя світить сонце.

“Я не повірю в те, що він не вважає себе привабливим!!” – Мейлі миттю висунув шухляду тумбочки поруч з ліжком, і, розгорнувши їх фотоальбом, втикнув його в обличчя Рею.

– Бачиш? Бачиш?? На всіх фото ти, якимсь чином, виходиш бездоганно!

Хлопець мовчки дивився на фотографії. На деяких з них його сфотографували випадково, або під час сну чи прийому їжі.

– Не бачу в них нічого красивого.

Мейлі від нервів схопився за голову:

“О, Святий Отче! Зішли на нього прозріння!”

– Рей, не бійся спробувати щось нове для себе, все ж таки, працювати на камеру краще, ніж працювати на людей у ​​ресторані. Чи я не правий?

Подумавши трохи, Рей підвівся з ліжка на підлогу, і потягуючись руками, відповів:

– Якщо моє сонце каже спробувати, то я спробую.

Мейлі від радісті, аж засяяв, но інший додав:

– Але, якщо мене виженуть, то так тому й бути.

– У тебе все вийде. Я в цьому впевнений. – з цими словами Мейлі встав на ноги і, підстрибнувши кілька разів на ліжку, стрибнув тому в обійми із задоволеною усмішкою питаючи:

– А що в нас сьогодні на сніданок?

– Ти, ясна річ. – тримаючи його під попу, посміхнувся Рей, і готовий був вкусити його в плече, але інший закрив йому рота долонями і випалив:

– Стій! Ти пам’ятаєш, що я тобі казав!? Мене немає у книзі рецептів!

Рей, із закритим долоньками ротом, пробубнив:

– Ну нічого. До пишемо. – після цього він поніс свою насолоду на кухню.

Рей за його проханням приготував смачне андалузьке гаспачо. Мейлі, під час сніданку постійно бігав очима з боку в бік, а все тому, що дехто сам не їв і йому не давав. Рей за думався, пильно дивлячись на свого коханого. Нарешті Мейлі не витримав і зробивши ковток із чорної порцелянової чашки, запитав:

– Що?

Рей з усмішкою опустив очі, і піднявши руку, направив у стінку два пальці, зображуючи пістолет. Повторюючи фразу коханого, він із серйозним обличчям сказав:

– Опустіть зброю, містере Крайтон.

Мейлі ніяково почухав щоку, і ховаючи очі, відповів:

– Я тоді ляпнув, що попало… А ти, як завжди, все запам’ятав.

– Це було захопливо, Мейлі… Ти мене неабияк здивував. Я був готовий тієї ж миті сам стати під дуло твого пістолета, – Рей взяв його за руку і затиснувши йому безіменний палець з мізинцем, попросив:

– Застрели мене.

Мейлі зітхнув:

– Навіщо?..

– Потрап мені в серце. Будь ласка. – Рей підняв свої руки, ніби злочинець якого зловили на гарячому. – Стріляй.

“Цей хлопець нестерпний…”

Мейлі заплющив одне око, зобразивши, ніби прицілюється і, направивши руку з двома пальцями в зону його серця, з усмішкою видав:

– Бах!.. Ваше серце поранено, містер Крайтон.

Хлопець посміхнувся і, опустивши свої руки, схопив його зап’ястя.

– Ви заарештовані, містер Барлоу.

– Що? Але ж я слідував вашому накажу пане поліцейський, то за що ви мене заарештовуєте?

Рей з хитрістю посміхнувся йому і потягнув за зімкнуті руки, щоб той пересів зі свого місця йому на коліна, та спитав:

– Просите не заарештовувати вас?

– Так… Будь ласка, відпустіть мене.

( ох вже ці рольові ігри (˵ ͡° ͜ʖ ͡°˵))

– Мені шкода, але я не можу цього зробити, поки ви не повернете вкрадене серце.

Юнак самовдоволено підвів підборіддя, відповівши:

– Я його вам ніколи не віддам.

– Тоді мені доведеться забрати у вас дещо взамін.

– Що саме?

Рей ширше посміхнувся. Запустивши руку під його футболку, він повільно наблизився не відривно дивлячись у зелені очі.

– Твою невинність… Мейлі.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Коментарі на “Частина 68: Цирк “Анархія” — закривається