Частина 17: Дорослі речі

– А це для чого? – поцікавився у хлопця Мейлі.

Інший із хитрою посмішкою відповів питанням на питання:

– А ти як думаєш?

– Нуу… – ретельно промацавши вміст, він припустив:

– Мабуть, теж таблетки від горла?

– Пх-х, не вгадав. – Рей підпер підборіддя рукою, невідривно спостерігаючи за ним.

– Тоді… Це чай від застуди? Або, може, жувальна гумка…

– Так, дещо ти вгадав – це гумка.

– О! Її можна їсти?

– Не-а.

– А що з нею тоді робити?.. – він незрозуміло дивився на упаковку у руці.

– Підсунься ближче, – з усмішкою поманив його пальцем хлопець. – Зараз розповім.

Мейлі зацікавлено посунувся до того. Рей узяв його за руку з упаковкою і нахилившись до самого вуха, почав пошепки пояснювати:

– Коли пара хоче зайнятися коханням, хлопець одягає на свій огірок в штанях, цю «захисну гумку». Ну а тоді може вставляти «свою гідність» у «вологу квіточку» партнерки по сексу.

Чим більше юнак слухав, тим сильніше щоки червоніли. Нарешті, не витримавши, Мейлі штовхнув того, вигукнувши:

– Ви…це правда!?

– Пха-хах, я не брешу, – Рей почав сміятися в долоню. – Хочеш, відкрию? Одягнеш собі.

– Нічого не треба відкривати! – зніяковіло випалив Мейлі. – Вірю! Я вірю вам! Але… Навіщо ви таке зберігаєте у себе!?

– Як це, «навіщо?» Кожен підліток повинен тримати хоча б штучку при собі. Тобі мама, як я зрозумів, не казала, для чого призначені презервативи?

– Я… я знав про них! – стискаючи кулачки, вигукнув він.

– Он як? Значить, і що таке секс ти теж в курсі, га?

Мейлі, згораючи від сорому, прикрив обличчя своїми руснявими локонами, видавши нервове:

– Знаю я!

– Тоді розкажи своїми словами, що таке «секс?»

– Я… я знаю значення, але не знаю, як це пояснити!

– Не знаєш, як це пояснити? Аха-ха-х! – молодик жартома накинув тому на голову презервативи, прикрасивши, як ялиночку гірляндою. – Гаразд, якщо не знаєш як пояснити, то… покажи.

– Що?.. – Мейлі визирнув зі свого “захисту” у розгубленості поглянувши на нього:

– Як… мені це показати?

– Як хочеш, – посміхнувшись, розвів руками Рей. – У будь-який зручний для тебе спосіб.

Сильно соромлячись, Мейлі розстис кулаки й почав повільно, й заплутано пояснювати щось жестами рук, ніби сам не до кінця розумів, що саме намагається показати.

Дивлячись на всю цю клоунаду, Рей голосно розсміявся:

– Що це ти показуєш? Аха-хах! Сміх та й годі! Я ще ніколи так не сміявся! Пх-ха-ха-хах! Ну ти справжній майстер!

Остаточно зніяковівши, Мейлі почав штовхати того в плече й ображено вигукувати:

– Не вмію я показувати такі речі руками!

– Тоді дозволь, я допоможу тобі показати це по-іншому, – із лукавою усмішкою мовив Рей. Він вхопив його за обидві руки й, опускаючись спиною на ліжко, ліг, потягнувши партнера за собою.

Молодший, затамувавши подих, спантеличено дивився на хлопця під собою, відчуваючи, як напруження повільно, але невідворотно стискає груди.

– Можеш показати «це» на мені. Я не проти.

– Що-що!? – серце, мов навіжене, закалатало в грудях, а обличчя миттю спалахнуло жаром. Він мимоволі витріщився на губи Рея – занадто близькі, занадто спокусливі. Думки в цю мить загуділи суперечливим, болісним шепотом:

«Нарешті з’явився шанс! Зроби це! Поцілуй його! Ні! Не треба! А раптом він неправильно зрозуміє й відштовхне? Тоді дружбі кінець!»

Поки він внутрішньо боровся зі своїми бажаннями, молодик під ним раптом промовив, ніби навмисне розбиваючи його сумніви:

– Правильно було б вчити «цьому» якесь дівчисько, а не тебе. Хммм… але мені дуже цікаво, як ти доведеш, що справді знаєш значення цього слова.

Його слова пролунали для Мейлі, мов грім серед чистого неба.

«Так… йому краще було б учити цьому дівчину… Він має рацію. Не я зараз повинен бути з ним. То навіщо тоді все це? Він просто хоче посміятися з мене, хіба ні?» – роздумуючи про це, Мейлі відвів погляд і з гіркотою в голосі, різко сказав:

– Я збрехав. Я не знаю значення цього слова… Мені немає чого вам продемонструвати. Вибачте.

Він не дівчина. Хто знає, якби він народився жіночої статі, можливо, тоді мав би набагато більше шансів завоювати його серце – як Беатріс… Мейлі й самому хотілося зрозуміти себе. Чому він несподівано полюбив хлопця? Думки про це часто кружляли в голові, не даючи спати по ночах, але юнак відганяв їх, адже мама вчила: не важливо, яка з себе людина: багата чи бідна, здорова вона чи каліка – важливо лише те, що ви відчуваєте один до одного.

Незрозуміло чому, але серце кликало його до цього хлопця ще з першої зустрічі. І якщо він закохався в нього з першого погляду, то й любов його помре лише з останнім поглядом та вдихом.

Рей трохи здивовано підняв брову.

– Не знаєш? Хах, я так і думав, вирішив пограти у дорослого, га? – він відсторонився й сів на ліжку.

Мейлі мовчки відсів убік і став складати тюбики та коробочки назад в аптечку, зі словами:

– Я віднесу свою завтра містеру Бреккему і попрошу іншу.

Хлопець з байдужістю відмахнувся рукою і, підвівшись, підійшов до кухонної поверхні різати овочі на вечерю.

Дивлячись йому в спину, Мейлі крутив на язику питання про те, чи не потрібна йому допомога, але через образу слова не лізли з горла, а стислі губи не хотіли розкриватися. Він опустив обличчя в долоні й пальцями почав куйовдити волосся на маківці, подумки запитуючи себе:

«Чому серцю зараз так неспокійно?..»

***

Усю ніч він не зміг заплющити очей, повертаючись і кусаючи губи, та знову і знову роздумував то над пророцтвом від Домініка, то над словами, сказаними Реєм.

«Чи означає це, що йому зі мною некомфортно? Можливо, він думає про нову дівчину? Як і говорив Домінік, ще й не підозрює про те, що я до нього відчуваю… Що мені робити?.. Чи варто зізнатися зараз? Чи тільки все цим зіпсую? Я не хочу втратити його довіру до себе…не хочу зруйнувати те, що є, зізнаннями.»

***

Під ранок Мейлі все ж таки зміг якось заснути. Та вже о сьомій його почали наполегливо тормошити за плече. Розплющивши важкі повіки, він примружено подивився на парубка перед собою. Той, сяцнувши усмішкою, промовив:

– Прокидайся, спляча красуня. Пора йти снідати.

– Самі йдіть, – буркнув він і, укутавшись із головою в ковдру, мов черв’ячок, демонстративно відвернувся.

– Я не хочу туди один іти, – невдоволено пронив Рей, штовхнувши в спину. – Вставай, пішли зі мною.

Молодшенький, ігноруючи його прохання, насуплено зарився обличчям глибше в ковдру.

– Ага, значить, так? – Рей, як великий нелюбитель чекати, вирішив піднімати неслухняного малого самостійно. Він пропихнув руку між матрацом і його спиною, ухопив та обгорнув рукою за талію і, піднявши молодшого разом із ковдрою, закинув собі на плече головою вниз – мов мішок із картоплею.

Мейлі явно не очікував, що його ось так, силоміць, змусять підвестися з ліжка. Від несподіванки він миттю прокинувся і, спалахнувши гнівом, заходився крутити головою та розмахувати ногами:

– Опустіть мене назад, зараз же! – йому вдалося визволити з ковдри руку, якою він почав відчайдушно розмахувати, пхатися й крутитися, намагаючись вислизнути з міцної, невблаганної хватки Рея.

– Зараз відпущу, але вже в купу снігу, – як ні в чому не бувало мовив хлопець, та поніс його до виходу. – Таким чином ти швидко прокинешся.

– Я вже прокинувся! Чуєте!? Не треба, будь ласка! НЕ КИДАЙТЕ! – Мейлі, звисаючи головою донизу, з переляком чіплявся пальцями за низ його толстовки, ніби це була його остання рятівна опора.

Смикнувши на себе ручку дверей, Крайтон зробив крок за межі трейлера, на сходинки. Морозне повітря миттєво пробрало шкіру обох, змусивши здригнутися і затремтіти.
Парубок підняв та скинув малого з плеча, намагаючись опустити на ноги, але інший раптово вчепився в нього руками й ногами – мов переляканий кіт за дерево.

– Опусти руки.

– Не відпущу!

Рей спробував відчепити його від себе, та той лише сильніше притиснувся, обвиваючи руки навколо його шиї й гарячково примовляючи:

– Не пущу! Не пущу! Нізащо не пущу!

– Досить! Ти мене зараз задушиш! – тримаючи його за лікті, Рей спробував розтиснути зімкнуті на своїй шиї руки. Здавалося, ще мить – і той стисне йому горло, мов великий удав, не усвідомлюючи власної сили.

– Якщо ви мене зараз кинете, я більше ніколи з вами не заговорю! – притискаючись всім тілом, тремтячим голосом пригрозив Мейлі.

Рей важко видихнув, закотивши очі:

– Гаразд. – він розвернувся і поніс малого, що повис на ньому, назад усередину трейлера. Там вже опустив на ліжко, але Мейлі миттю вскочив на ноги й, відкинувши вже холодну ковдру вбік, похмуро витріщився на хлопця, свердлячи того сердитим, напруженим поглядом.

Той же, ніби нічого не сталося, з легкою усмішкою дивився йому у вічі:

– Образився? Я ж пожартував про те, що викину тебе в купу снігу. Я лише хотів…

– Ви хочете завести собі дівчину? – несподівано перебив його Мейлі.

Рей розгублено закліпав очима:

– Що? Дівчину?

– Так чи ні? – стиснувши кулаки, вперто видав він, не відводячи погляду.

Замість відповіді хлопець схилив голову і поставив запитання:

– А ти?

– Я не хочу.

– Чому?

– Тому що…

– Чому «тому що?»

– Просто не хочу.

– Відповідай.

– Не хочу.

– Та скажи вже причину!!

– Бо вони мені не подобаються! – роздратовано випалив Мейлі.
Та вже за мить він різко прикрив рота рукою і відвернувся від нього, злякавшись власних слів.

«Потрібно було тримати язик за зубами! Навіщо я йому це ляпнув!?» – тривожні думи знову і знову заповнювали голову, накочуючись страшною хвилею.

Рей незрозуміло дивився йому в спину, наче намагаючись прочитати те, що Мейлі вперто приховував.

– Тобто? Тобі не подобаються наші дівчата чи що?

Мейлі, прикусивши нижню губу, після короткої внутрішньої боротьби все ж вирішив підтвердити його слова:

– У вашому цирку красиві дівчата, але мені не подобається ніхто з них.

– Як і мені, – ледь усміхнувшись куточками губ, спокійно відповів Рей.

Молодший різко обернувся до нього:

– І вам також?..

– Ага. – той кивнув, попрямувавши до шафи по його курточку. – Вони всі мене дратують, кожна по-різному.

Мейлі полегшено видихнув, ніби з плечей зняли невидимий тягар.

«Отже, у нього поки що нікого немає на прикметі» – майнула думка. Поки він розмірковував, Рей уже повернувся з курткою в руках.

Швидко взувшись і накинувши на плечі теплий в’язаний светр, знову усміхнений Мейлі, на знак примирення, прийняв із рук Рея свою куртку. Разом вони попрямували до їдальні.

Дорогою їм назустріч підбігли якісь молодиці… Точніше було б сказати – не до них обох, а саме до Рея. Артистки привіталися з Крайтоном і, ніби й не помічаючи присутності іншого, почали відкрито вести з ним розмову про все й одразу.

Одна з них заговорила з парубком про погоду, турбуючись, чи не холодно йому, на що той заспокоював її, мовляв, йому нормально, хоч Мейлі й підозрював, що Рею насправді холодно.

Хлопець, не вагаючись, у відповідь задав те саме у співрозмовниці – радше з ввічливості, ніж з інтересу.

Інші ж артистки, підхопивши розмову, почали наперебій вмовляти Рея зайти до них на чай, але той стримано, без різкості, відмовляв.
Вони ще довго балакали, і з їхніх облич ні на мить не зникали усмішки – легкі, теплі, безтурботні, тоді як напруга між Мейлі і Реєм відчувалася куди гостріше, ніж морозне повітря навколо.

Одна з дівчат примудрилася простягнути руки мало не в обличчя парубкові, демонструючи свій новий манікюр. На превеликий подив, Рей не став їй звітувати чи злитися з цього приводу, а з цікавістю взяв її долоні у свої і, з легкою усмішкою розглядаючи чорно-фіолетові нігтики, почав ділитися думкою. Загалом йому все подобалося, особливо їхня довжина, хоч він і пожартував, що з такими жонглювати буде не так-то просто.

Поки ті сміялися, Мейлі подумки засумнівався у нещодавніх словах напарника…

«Говорив же, що вони його бісять, то чому зараз поводиться, мов їхній найкращий друг?» – він хмурився, відчуваючи, як щось неприємно стискається всередині.

Коли розмови почали переростати в обійми й невинні, здавалося б, доторки до щік юного Крайтона, Мейлі, не втримавшись, натягнув посмішку і буквально вліз між дівчатами та Реєм, вигукнувши:

– Привіт! Ми з вами ще не знайомі. Я – Мейлі. Пам’ятаєте мене?

Дівчата потупилися на нього, а тоді – одна на одну.

– А! Ага! – випалила дівчина з манікюром. – Я була на першому знайомстві з новим учасником, але так і не змогла підійти ближче… Стільки циркових хотіли поговорити з тобою! На той момент було таке враження, наче до нас приїхала справжня суперзірка!

Її подруги одразу ж засміялися:

– Ну а як інакше? Він же перший партнер нашого пана! Не дивно, що багатьом стало цікаво побачити Мейлі!

– Ви хоч би побачили його! А я зі своїм зростом навіть цього не змогла зробити! Аха-х! Я й досі думала, що він – дівчинка! – удосталь посміявшись, вона нарешті представилася, простягаючи руку:

– Мене Анабель звуть.

Мейлі вже збирався потиснути її долоню, але від наступних слів різко відсмикнув руку:

– Я одна з подружок Рея.

Він спантеличено поглянув на хлопця, проте той лише підтвердив її слова коротким кивком.

«І чому мені вірити… Адже ти казав, що тобі ніхто не подобається, а тепер так мило спілкуєшся з ними. Зі мною ти ніколи так себе не поводиш», – біль і гіркота відлунювали всередині нього.

Одна дівчина з-поміж усіх інших чомусь не спускала з молодшого уважних очей, аж доки не запитала:

– Рей, а чому він скрізь за вами ходить?

Мейлі вловив на собі його насмішкуватий погляд. Губи молодика розпливлися у вигині саркастичної посмішки, коли той звернувся до циркачок:

– Хто знає? Може, він узяв цю звичку від вуличних собак, що бігають за ким попало?

Артистки зареготали, плескаючи в долоні.

Мейлі ж опустив очі, аби не обпалювати ними іншого від образи, і, різко відвернувшись, рушив геть.

– О, тільки подивіться, ви його образили. Покличте, щоб він повернувся. Вас він слухається!

Рей хмикнув і попрямував слідом за партнером.

– Мейлі, стривай. Ми ж лише жартуємо. Ходімо. Треба сходити по сніданок.

Юнак обернув голову та мовчазним поглядом ковзнув по простягнутій руці, а тоді підняв поглчд на очі, що все ще сміялися з нього. Зухвалі. Недбалі. Холодні. Але такі прекрасні.

«Цікаво, скільки ще я буду чіплятися за тебе? Чи не набридне мені бути лише твоєю непомітною тінню? І все ж… за ким ще мені йти, якщо не за тобою? Якби… мені сказали відмовитися від усього і всіх в обмін на тебе, я так би і зробив?..» – він ледь усміхнувся кутиком губ, подумавши про того:

«А ти? Ти б не проміняв на мене і пенні, чи не так? І нехай…» – він вклав свою долоню в його. – «Поки ти простягаєш мені руку, я хапатимуся за неї».

Мейлі не дивився на інших, та чув, як ті відкрито посміювалися з того, як Рей тягне його за собою. Він упевнено йшов за хлопцем, із показною байдужістю до всього довкола. Та зсередини його роз’їдали власні думки. Зрештою він не стримався та кинув:

– Ви мені збрехали.

– З чого такі висновки?

– Ви казали, що вам не подобаються дівчата.

– Ах-х, я ж не буквально це мав на увазі.

– Тоді хто вони для вас?

– Подруги. З ними буває цікаво попліткувати

– Дивно… Ви дружите з дівчатами, але я жодного разу не бачив, щоб ви обмінялися словом з хлопцем.

Рей якийсь час мовчав, дивлячись собі під ноги, аж доки нарешті не зізнався:

– Мені зручніше спілкуватися з дівчатами, аніж зі своїми однолітками.

«Так йому… неприємно перебувати з хлопцями?.. Але чому? Вся справа в них чи в ньому?» – Барлоу підвів очі й, уже не стежачи за дорогою, просто дивився на нього. Він гостро відчував: той чомусь не любить себе і свідомо цурається інших. І від цього щеміло ще дужче. Йому так хотілося сказати, наскільки Рей цінний для нього…

«Ти прекрасний, як найдосконаліша картина в музеї, але недоступний для мене. Навколо тебе завжди повно людей, які так само милувалися б тобою вдень і вночі. І я знаю – у них значно більше шансів отримати тебе у свої руки. Та ніхто, окрім мене, не бачить у тобі справжньої краси. Мені залишається лише здалеку милуватися тобою, переповнюючись бажанням і заздрістю. Як же мені заполучити тебе? Напевно, для початку потрібно накопичити грошей… Або спробувати дотягнутися до тебе й непомітно украсти з-під очей інших?»

Коли вони зайшли в намет їдальні, Мейлі одразу помітив усередині Ніколь, що сиділа за вільним столиком. А тоді – і Саманту, яка стояла в черзі. Він помахав рукою першій і підбіг привітати другу:

– Доброго ранку, міс Крайтон!

– Просто Саманта… – ніяково усміхнулася йому та. – Добрий. Як твої опіки?

– Звідки ви про них дізналися?

– Мені давно доповів один неприємний тип про твій випадок із чаєм.

– Кого це ти гидким назвала, чорномаза мавпа? – до них приєднався Рей, невдоволено скривившись.

– Тебе, домашня ти пліснява, – та окинула презирливим поглядом й зробила крок у черзі. – Чому не прийшов на тренування?

– От причепа… Ти бачила погоду!? Яке, до біса, тренування?

– Учора сніг розчистили, і купа бажаючих прийшла репетирувати, навіть без своїх партнерів. – стоячи до них спиною, наголосила Саманта.

– Хмф, мене це не стосується. – байдужо пирхнув до неї Рей.

– Усіх це стосується. Ти був здоровим і неушкодженим, але не прийшов на репетицію. На жаль, це зарахується як прогул, – схрестивши руки, попередила кузена Саманта. – Про це дізнається і тато.

– Мене не повідомляли, що можна прийти…

– Я тобі написала повідомлення, але ти його не прочитав.

– Мені ніколи було.

– Тобі завжди ніколи.

– Доброго ранку! – їхні суперечки перебила жінка у великому віконці, що привітно усміхнулася й піднесла тацю зі сніданком Саманті.

– Дякую. – м’яко кивнувши, дівчина пішла шукати столик.

– Мейлі, радість наша! – усміхнулася наступному у черзі Вероніка. – Як здоров’я?

– Доброго ранку! Уже нічого не болить, усе чудово.

– Я дуже рада це чути. Тримай, – вона простягла йому порцію. – Сьогодні в меню: млинці з кленовим сиропом і чай. Пальчики оближеш! Їж на здоров’я.

– Велике спасибі! – взявши піднос, він наостанок обдарував її вдячною усмішкою й рушив до зали.

Місіс Озборн із теплою усмішкою провела його поглядом і взялася накладати наступну порцію.

– Хто насту-… – побачивши, як завжди, похмурого хлопця, її лагідна усмішка зійшла з обличчя. З невдоволенням глянувши на нього, вона передала тацю зі сніданком. – Смачного.

Рей не відповів. Узявши сніданок, він попрямував до інших.

Дивлячись йому в спину, місіс Озборн тихо зітхнула:

– Господи… і коли він навчиться говорити «дякую» чи «вибачте?..»

Мейлі підійшов до столика Ніколь, але, як виявилося, окрім неї там сиділа ще й Саманта. Ніколь, звісно ж, як і минулого разу, не стала терпіти подібне нахабство з боку Крайтон й учинила новий скандал:

– Я не хочу сидіти за одним столом із тобою, зрозуміла? Тому прошу по-доброму – відсядь.

– Мені начхати, чого тобі хочеться. Я сидітиму тут, бо більше вільного місця немає.

– Так забирайся до себе! І до своїх мерзенних повзучих гадів!

– Як ти назвала моїх змій!? – Саманта вскочила зі стільчика, слідом за нею підвелася й Ніколь. Вони пропалювали одна одну поглядами доти, доки до них не підійшов Мейлі. Поставивши піднос, він запитав:

– Що трапилося? Чому ви знову сваритеся?

– Вона трапилася, – сердито зиркаючи на чорняву, відповіла Ніколь. – Мейлі, скажи, нехай вимітається звідси! Я перша сюди прийшла й зайняла місце для тебе.

– Це місце було моїм ще до того, як ти сюди вмостилася! – з наростаючим гнівом прокричала Саманта.

– Ха! Ну так, звичайно, зараз ти почнеш говорити щось на кшталт: усе належить мені, і ти не маєш права мене виганяти, і бе-бе-бе, – висунувши язика, передражнила її Ніколь.

– Так і є! Цей столик справді мій!

– Ні, він мій! Був і є! Ти вже не вперше підсідаєш за нього, навіть коли місця навколо повно! – обурювалася Ніколь.

– Це тому, що мені тут найкомфортніше їсти!

– Давайте я його навпіл розламаю, тоді кожній дістанеться, – поклавши свій сніданок на стіл і опустившись поруч із Мейлі на стільчик, із усмішкою запропонував Рей. – Як вам така пропозиція?

– О клас, тебе тільки не вистачало, – кинувши на нього лютий, колючий погляд і різко сівши назад на своє місце, прошипіла Ніколь. – Чого приповз за мій стіл!?

– Пф, твій стіл? – хлопець зневажливо хмикнув і, видавши глузливий смішок, нахилився, ніби розглядаючи щось під поверхнею столу, але тут же різко підняв голову назад. – Не-а. На ньому немає напису: «Блохата шавка».

– Як ти!.. – слова застрягли в горлі блондинки, вирвавшись уривчастим, задушеним вигуком.

– Саме так. Тут не написано, що це твоє місце, – сідаючи за стіл, холодно й без тіні співчуття підтвердила слова кузена Саманта. – А отже, тут може сидіти будь-хто.

– Ніколь… не гарячкуй, добре? – Мейлі несміливо втрутився, змусивши себе усміхнутися, хоча напруга різала повітря. Він помітив, як вона від злості скрипнула зубами. – Думаю, Саманта має рацію. Тут може сидіти кожен. Не потрібно привласнювати все тільки собі.

– І ти туди ж! – ображено, з надривом крикнула на нього Ніколь. – Вони тобі вже голову закрутили!

– Ніколь, це не так, давай заспокоїмося і…

– Від твого смороду не тільки голова закрутиться, – з насмішкою перебив Рей. Заклавши руку Мейлі за спину, він різко, безцеремонно притулив того боком до себе, ніби навмисне демонструючи свою зверхність. – Мейлі, навіть не думай коли-небудь сідати поряд із цією вискочкою. Від неї тхне псинами й жалістю.

– Пхп-ха-ха, – пролунав приглушений сміх з лівого боку від них. Саманта, прикривши долонею рота, потішно реготала, а тоді, не приховуючи задоволення, підняла праву руку – ту, що була ближче до Рея.
Той самовдоволено дав їй п’ять, і вже за мить вони удвох залилися гучним, різким сміхом, що різав слух, мов лезо.

Молодший насупився і почав відпихати руку хлопця, намагаючись відсторонитися, але цей дотик лише підсилював липку напругу між ними.

Ніколь від їхнього реготу остаточно втратила самовладання. Її губи помітно тремтіли, а кулаки стиснулися так сильно, що здавалося, довгі нігті ось-ось проколють шкіру долонь.

– Як же я… вас ненавиджу!!! – вирвалося у неї з люті, що більше не піддавалася контролю. Вона вхопила свою чашку і одним різким, нестримним ривком виплеснула її вміст просто в обличчя хлопця.

Але Мейлі встиг зреагувати й рвонувся з місця вперед і закрив Рея собою. Чай хлюпнув в обличчя. Він здригнувся.

Ніколь остовпіла, шоковано вдивляючись у юнака перед собою. Та й не тільки вона – Саманта теж розширила очі від здивування. Рей, якого Мейлі прикрив власним тілом, дивився йому в спину з кам’яним заціпенінням і гнівом, що наростав, мов хвиля перед серфінгістом, готуючись накрити і вдарити. Уже за мить він підскочив з місця і, схопивши молодшого за плечі, грубо розвернув до себе, вигукнувши в обличчя:

– Навіщо ти вліз!? Тебе хтось просив це робити!!?

Мейлі, зціпивши зуби, протер тильною стороною долоні липке від солодкого чаю обличчя й крикнув у відповідь, не відводячи гнівного погляду:

– Мене й не треба просити! Я сам вирішив заступитися!

– Якого дідька ти заступаєшся!!? Вирішив пограти в супергероя переді мною!? – не відступаючи ні на крок, кричав йому хлопець, стискаючи свої пальці на його плечах так, що ті побіліли.

– Я не дозволю нікому вас ображати! – якомога голосніше, аби перекричати його, випалив юнак, вперто і з викликом дивлячись в очі Рея.

Той шоковано завмер на місці, ніби отримав удар нище пояса, на який не очікував.

Навколо їхнього столу вже зібрався натовп людей, яким вони щойно зруйнували спокійний обід. Обличчя були напружені й здивовані, наче всі стали свідками забороненої сцени – ніби щойно почули брутальне освідчення в коханні.

Мейлі, напружений до межі, намагаючись не зважати на сторонні погляди, все ще невідривно дивився в очі хлопця перед собою – не кліпав, не відступав.

– Я… не дозволю комусь погано з вами поводитися, – повторив вже тихіше, але не менш твердо він. – Але й вам не раджу більше насміхатися над моєю подругою!

Розгублена Ніколь упіймала на собі його зосереджений, важкий погляд і, зворушена до глибини душі, ледь чутно промовила:

– Мейлі…

– Що вже знову!? – різко втрутилася місіс Озборн, виходячи до них. Спрямувавши на парубка тремтячий від люті палець, вона сердито вигукнула:

– Що ти, поганець, знову накоїв!?

– Він не винен! – поспішив встати перед тим Мейлі, закриваючи собою.

– Винен! – зірвалася на крик Ніколь. – Він навмисне розлютив мене й знущався! Мейлі, прошу тебе, не заступайся за цього недомірка!

– З мене досить! – гнівно тупнула ногою кухарка, аж підлога глухо відгукнулася. – Я зараз же йду до твого дядечка, містере! Що прощай, що не прощай тебе – ти все одно не міняєшся!

– Це не так!

Усі миттєво стихли, дивлячись на сердитого хлопчину, який уперто, не відступаючи ні на крок, захищав Рея.

– Що ти маєш на увазі? – холодно спитала того жінка.

– Я маю на увазі, що… те, що ви сказали про те, що він не змінюється, – неправда, – твердо заперечив Мейлі. – Можливо, він ще не виправився, але це не означає, що Рей цього не зробить! Чому ви звалюєте все на нього? Хай за вашими словами пан Крайтон і мерзотник, але мені, наприклад, так зовсім не здається! Ніхто з вас навіть не спробував порозумітися з ним! Лише зі мною та Кейсі він більш відкритий для розмов!

Саманта втрутилася, не погоджуючись:

– А ти не думав, що ніхто не хоче мати з ним справи через те, що він поводиться як останній кретин, га!?

– Саманта. Ти змогла з ним зблизитися, і якби інші цього теж захотіли, ми зараз були б по-справжньому дружною родиною, а не цуралися одне одного й не вішали ярлики.

Після слів Мейлі у повітрі маленької їдальні зависла важка, задушлива тиша. Було чути лише приглушені перешіптування жінок і чоловіків, які здивовано й насторожено поглядали на нього.

– Пф-ф… Мейлі, прошу тебе, це вже виглядає зовсім смішно, – Саманта першою розірвала мовчанку, підійшла до нього, різко схопила за руку й відвела убік. – У тебе немає жодних причин його захищати. Нехай вони обоє отримають покарання.

– Якщо вже так хочете їх покарати, то це має зробити потерпілий! – відчепивши від себе її руку, сердито відрізав Мейлі.

Усі, перезираючись, почали кивати, і навіть Вероніка, здається, була лише «за»:

– Що ж, це правильно. Хай попросять у тебе вибачення.

– Не треба переді мною вибачатися, – заперечив він, повільно похитавши головою. – Нехай усі троє вибачаться одне перед одним за всі образи – ті, що завдали зараз, і ті, що накопичувалися ще раніше.

Саманта з іншими двома приголомшено глянули на нього, не вірячи почутому.

– Що!? Мені немає за що просити вибачення у цієї змії! – першою вибухнула обуренням Ніколь.

– Мені – тим більше! Я їй нічого поганого не зробила! – одразу ж підхопила Саманта.

– Ти кілька днів тому мало не вдарила мене! – різко нагадала їй білявка.

– Це тому, що ти мене тоді спровокувала!

Поки дівчата знову і знову жбурляли одна в одну словами, мов лезами, Рей, схрестивши руки на грудях, дивився в підлогу. Уже кілька хвилин він мовчки роздумував над чимось своїм. Уся його постава кричала про невдоволення і відверте неприйняття ідеї Мейлі.

– Я вибачатися ні перед ким не буду. Робіть, як знаєте. – кинувши це крижане, байдуже зауваження, він рушив геть.

Його слова змусили дівчат на мить замовкнути й гнівно зиркнути вслід.

– Зачекайте! Вам теж потрібно вибачитися! – Мейлі поспішив за ним і, схопивши за руку, зупинив біля самого виходу з намету.

– Ми йдемо додому, – різко зупинившись, прошипів Рей. – Я не збираюся залишатися тут і далі з цими крикливими гієнами!

– Прошу вас… – благально промовив молодший, стискаючи його долоню у своїй. – Якщо ви сьогодні вибачитеся, вам одразу полегшає. Я впевнений – багато хто тут цього чекає.

– Досить, Мейлі! вихопивши від нього руку, у гніві випалив хлопець. – Я не збираюся за твоїм бажанням вибачатися тут перед кожним! Може, мені ще на коліна перед ними стати й черевики їм облизати!? Впевнений, ти теж чекаєш мого каяття за той випадок, коли я прогнав тебе з трейлеру! Та можеш і не чекати. Мені немає за що вибачатися.

Йому було важко в одну мить позбутися образи, і злості, що накопичувалася роками, як отруйний осад. Його почуття гордості було надто велике, надломлене й водночас вперте, щоб просто підійти й сказати комусь, хто тебе зневажає, таке, здавалося б, просте слово: «Пробач».

Немов прочитавши все це в його очах – кожну тріщину, кожен стриманий спалах люті, – Мейлі рішуче обійняв Рея за талію й притулився обличчям до його грудей, міцно, відчайдушно, ніби боявся, що той зламається, як крихка фігурка з порцеляни.

Від цього Рей спантеличено закам’янів. Опустивши погляд на юнака, що прилип до нього, мов лазневий лист, він усе ще сердито, крізь стиснуті зуби, сказав:

– Зараз же відпусти мене.

– Не пущу! Поки не підете й не вибачитеся за свої слова перед Ніколь! – ще міцніше стискаючи його, вперто мовив Мейлі. – Хоча б у Ніколь та Саманти попросіть вибачення! Переді мною не треба… Все нормально.

Рей, розпалюючись ще дужче, почав вириватися, напружуючи кожен м’яз, але інший лише сильніше обхопив руками, мов у лещатах.

– Пусти! Задушиш!

– Задушу, та не відпущу!

Рей важко видихнув, роздратовано буркнувши:

– Впертий віслюк…

– Зате, милий! – додав Мейлі, усе ще не відлипаючи від нього.

Інший несподівано засміявся, й скуйовдив русе волосся.

Мейлі задоволено усміхнувся, притискаючись щокою до його тіла, ловлячи кожен відголосок цього сміху, насолоджуючись ним, мов рідкісною перемогою.

– Що тут відбувається? – пролунали голоси дівчат, які підійшли до них.