Частина 7: Нестримані обіцянки

Мейлі ховався в куточку чоловічої гримерної за шторкою, у примірочній. Обнімаючи свої коліна, він дивився в підлогу все ще вологими від сліз очима. Раптом шторка смикнулася, і над ним нависла чиясь тінь. Піднявши заплакане обличчя, він побачив нікого іншого, як чорноокого брюнета:

– Чому ти раптово втік?

Мейлі шморгнув носом, нічого не відповівши.

Рей з хвилину спостерігав за надутим малим, доки йому не набридло. Тоді він опустився навпочіпки перед ним, копіюючи його позу: обхопив себе руками і уткнувся в коліна носом.

Глянувши на нього, Мейлі трохи посміхнувся куточками губ, відповівши:

– Я не хотів тікати, просто… – він міцніше обійняв свої коліна. – Не люблю сварки. У дитинстві тато з мамою часто кричали один на одного. Тато навіть замахувався і бив маму і… мене також.

– Чому це діялося? – поцікавився Рей.

– Батько часто випивав та грав у азартні ігри. Коли йому не вистачало грошей, він вимагав їх у мами, але вона не хотіла давати, і тоді… – Мейлі замовк, ховаючи обличчя у зігнуті коліна. Рей теж мовчав, не відриваючи від нього пильних очей. Після хвилинної тиші він підвівся та, простягнувши молодшому руку, сказав:

– Вставай. Якщо ти не забув, у нас ще два незакінчені номери залишилися.

Мейлі не відповів.

– Ти ж не думав, що до казки потрапив, м-м? Тут все не так просто, як здається. І якщо ти й надалі розпускатимеш тут свої соплі, то у твоєму жалюгідному житті нічого не зміниться.

Отримавши у відповідь ту саму тишу, Рей, не витримавши, прогарчав:

– Добре, давай так: я постараюсь більше не лаятися ні з ким і їм не дам знову зчепитися. Принаймні у твоїй присутності. Але ти перестанеш бути такою ганчіркою і будеш слухати мене в усьому, второпав?

Піднявши голову, Мейлі з надією в очах спитав:

– Обіцяєте?

– Так, звісно. – Рей потряс протягнутою рукою, чекаючи, поки той візьметься за неї.

– Тоді добре. – він видихнув і ухопився за простягнуту руку.

Як тільки Рей допоміг йому піднятися з холодної плити, він одразу ж винувато опустив голову, не в змозі дивитись тому в очі. Але інший продовжував пронизувати поглядом, ніби намагаючись щось розгледіти на його затіненому обличчі.

Нахилившись, Рей простягнув до нього руку і прибрав прилиплі до кутиків очей, мокрі від сліз, пасма волосся. Цей жест здався Мейлі дуже ніжним, і тривога потроху відпускала його. Піднявши голову, юнак глянув на нього та залився рум’янцем. Не знаючи, куди себе подіти, він, соромлячись, промовив:

– Ходімо… Нам вже час йти на тренування. – швидким кроком він попрямував подалі від гримерки, залишаючи за спиною задумливого парубка, який дивився услід.

Їхнє додаткове тренування пройшло швидко. Цього разу Мейлі вже ніхто не пристібав до колеса. Рей попросив його стояти рівно, опустивши руки, щоб добре бачити цілі влучення клинків.

За весь цей час Мейлі не відводив від свого напарника замріяних очей. Тільки зрідка він опускав вії – коли Рей у відповідь піднімав свій погляд на нього: зосереджений, пронизливий і такий же гострий та холодний, як і леза його кинджалів.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Іноді Мейлі спостерігав за Реєм і з кожною хвилиною дізнавався про нього дедалі більше цікавого. По-перше: ноутбук, який знаходився на довгому столі, служив не тільки для того, щоб дивитися на ньому фільми. Виявилося, крім роботи у цирку, Рей мав роботу онлайн. Якось Мейлі застав його під час розмови з якимсь покупцем по відеодзвінку і вловив їхню розмову: той чоловік замовляв квитки на майбутні вистави.

«Так квитки можна купити по інтернеті і задовго до першого виступу… Я і не знав».

Мейлі якось поцікавився, навіщо йому ця робота? Адже його дивувало, що він бере на себе справу, яку міг би передати комусь іншому. І Рей відповів йому:

– Завдяки їй я почуваюся менш залежним від опікування дядька.

Мейлі порадувала ця відповідь, і він не став більше лізти у справи Рея. До того ж, напрочуд, його напарнику подобалася ця робота. Хлопець усміхався під час спілкування з покупцями, і в його голосі не вловлювався звичний сарказм чи зневага. Замовлення той приймав електронно або телефоном, але прізвища, прохання й особисті дані покупців записував у великий блокнот на спіральці.

Іноді його телефон не замовкав від дзвінків кілька днів поспіль, через що Рей сидів до пізна за ноутбуком, а на ранок не висипався, тим самим пропускаючи репетиції та ігноруючи стукіт Саманти у свої двері. Частиною зароблених завдяки своєму племіннику грошей містер Крайтон щедро ділився з ним, тому хлопець ніколи не скаржився, допоки в кишені було достатньо грошей.

Молодший підмітив для себе, що Рей любить працювати, хоч на перший погляд здавалось, що той надто лінивий. Проте він зумів розгадати його хитрість: Рей не так лінувався, як не хотів слухатися наказів Саманти або дядечка і зазвичай відмовлявся, кажучи, що у нього є справи, хоч насправді справ ніяких не було. Згодом смартфон парубка довго мовчав, і на пошту в ноутбуці більше не надходило жодних замовлень. Через це Рей не знаходив собі місця і почав часто репетирувати свій номер— іноді один, пізно ввечері, коли нікого в наметі не було.

Але коли йому це набридло, він усе-таки змирився і, придушивши спалахи гордості в грудях, ходив виконувати доручення Саманти або дядька — такі як: кудись з’їздити, щось купити, щось полагодити, допомогти з перестановкою меблів у трейлері або з перенесенням кліток зі зміями.

Мейлі намагався привернути його увагу і отримати похвалу, тому пропонував свою допомогу або йшов допомагати комусь замість нього. Він і сам не помітив, як став підлаштовуватись під настрій Рея, адже зрозумів, що лише таким чином той найчастіше дивиться на нього, а не кудись перед собою відчуженим поглядом. А ще починає ділитися успіхами та невдачами, відкриватися, хоч і мало, а ще… посміхатися. Мейлі було дуже важливо підтримувати в ньому гарний настрій, хоч і бувало, що Рея ні з того ні з сього наповнювала надмірна роздратованість.

Чому йому було так необхідно частіше бачити посмішку Рея? Тому що з часом партнер його лякав… Мейлі ставало особливо страшно, коли він більше не вловлював світло і вогники в його чорних очах.

Рей міг перед сном сидіти нерухомо за обіднім столиком і довго дивитися через віконце в непроглядну темряву — мабуть, не для того, щоб щось там розглянути, а щоб зануритись у думки.
У такі моменти його очі найчастіше випромінювали байдужість і здавалися настільки темними, що Мейлі стримував себе, щоб не підійти і не зазирнути в них — щоб заспокоїти себе.

Йому було лячно від відчуття, що його немає поруч, у той час як хлопець знаходився в трейлері навпроти нього, але в думках — десь дуже далеко… Щоб відволікти Рея від негативних думок, він кликав його раніше лягати спати або починав якусь гучну розповідь про своє життя до їхньої першої зустрічі. Він намагався його підтримати, тому що просто… Любив.

▫️▪️▫️▪️▫️▪️

Минуло три дня. Повернувшись після напруженого тренування до себе, Мейлі хотів насамперед — впасти на ліжко, відпочити і перевести дух. Але тільки-но він присів, як його гукнули:

– Піднімайся і йди, принеси мені що-небудь. Я вмираю з голоду. – лежачи на ліжку, скомандував Рей.

– Що-небудь?

– І якомога швидше.

– …гаразд. – піднявшись, Мейлі накинув куртку і вийшов із трейлера. Крокуючи засніженою стежиною, він намагався пригадати, яким кольором був намет, де роздавали їжу. І якраз у цей момент йому пощастило побачити доньку власника цирку.

– Міс Крайтон! – посміхнувшись, він підбіг їй назустріч. – Доброго дня, ви не могли б мені допомогти?

– Звісно, ​​чим можу бути корисна? – вона ввічливо посміхнулася йому, закинувши переднє пасмо волосся за плече.

– Можете підказати, де їдальня?

– Вона наступна за медпунктом, бачиш? – Саманта вказала пальцем на сірий довгий намет із маленьким димарем. – Ходімо зі мною. Я також візьму собі обід.

Вони разом направилися туди, увійшли всередину і зайняли чергу. Коли підійшов вже Мейлі, жінка у великому вікні ласкаво усміхнулася йому:

– Новенький, як живеться у цирку? Ніхто не ображає?

Він посміхнувся дамі з незвичним акцентом та похитав головою:

– Ні, ніхто. Все добре.

–  Радість яка. – жінка з зібраним у пучок каштановим волоссям оглянула його. – Виглядаєш втомленим.

– Є трохи…

Мейлі не став брехати — спочатку йому і справді хотілося відмовитися від усього цього, та він зумів упоратися.

– Але я впевнений, що незабаром звикну, так що це не біда. – з безтурботною усмішкою заявив він.

– Я сподіваюся, що ти впораєшся. По тобі видно, що ти хоробрий. – Вероніка простягла руку і ущипнула його за щічку. Тоді Мейлі помітив блиск золотої обручки на її пальчику. – До того ж ти такий милий та гарний хлопчик. Гріх комусь тебе кривдити.

Він зніяковіло відвів очі убік:

– Спасибі, мені дуже приємно таке чути…

– До речі, ти ж живеш разом із тим хлопцем Реєм, вірно? – запитала сіроока. – Ти знаєш, чи прийде він на обід?

– Ах, так, я прийшов і за його порцією також.

– Скажеш йому, щоб сам приходив і їв тут. Чому ти маєш носитися з усім?

– Добре, –  Мейлі спокійно кивнув головою. –  Я передам йому…

Схвально посміхнувшись, кухарка передала тацю з двома порціями обіду. Це було пюре з рибою та легким, овочевим салатом і дві чашки свіжозавареного, гарячого чаю. Погладивши наостанок його маківку, вона попрощалася.

Мейлі прямував до виходу, але тут почув, як хтось гукнув:

– Гей, малечо! Я тут!

Обернувшись на голос, він помітив світленьку дівчину за єдиним вільним столиком, що, піднявши руку, махала йому.

– Ніколь? Привіт.

– Привітик. Сідай зі мною, – вона постукала рукою по вільному дерев’яному стільцю зі спинкою.

Мейлі заметушився:

– Ох… ні, ні! Мені ніколи. Я йду назад до трейлера.

– Та годі тобі, ти ж усе не донесеш, – вона посміхнулась, вказавши на піднос у нього в руках. – Видно, що ледве тримаєш. Присядь, з’їж свою порцію — тоді й нести буде легше.

– Ох, добре… – він поставив важкий піднос на круглий столик і присів поряд з нею.

– Вибач за той випадок, – сперши рукою голівоньку, несподівано попрохала Ніколь. – Це моя вина, що ти втік тоді. Не ображайся на мене, добре?

– Ну що ти. Це зовсім не твоя вина. Я не ображаюся. Все гаразд.

– Правда? – вона з полегшенням зітхнула. – Знаєш, я люблю поскандалити… Хах, особливо з цими двома, – Ніколь винувато відвела очі. – Ти хотів допомогти, а я, дурепа, не послухалася… ще й так грубо відштовхнула тебе. Вибач, будь ласка. Я більше не влаштовуватиму скандалів, обіцяю.

Він щиро їй посміхнувся, повторивши:

– Все справді добре, я не ображаюся.

– Мейлі? То ти ще тут? Я думала, ти вже пішов. – до них підійшла Саманта зі своїм обідом у руках.

Спрямувавши на неї сердитий погляд, Ніколь огризнулася:

– Він обідає зі мною. Тобі щось не подобається?

Саманта поглянула на неї, потім на Мейлі — і сіла поруч з ним. Опустивши піднос на стіл, вона закинула своє довге пасмо за плече й заклала ніжку на ніжку.

– Ти чому це примостилася тут? – обурилася Ніколь.

– Я маю право сидіти, де забажаю. – коротко пояснившись, темненька взяла в руку виделку і зі спокійним обличчям почала їсти свою порцію.

Мейлі нічого не бентежило. Посміхнувшись дівчині, що підсіла, він теж приступив до обіду. Але варто було Саманті заговорити, як та відразу збила його з пантелику:

– Мейлі, якщо ти закоханий у мене, то раджу відразу зізнатися, щоб я відмовила.

– А..? Ні-ні! Не те, щоб я був закоханий у вас… Ви мені як подруга.

– Серйозно? У нашу першу зустріч ти відкрито витріщався на мене.

«Я і справді був тоді вражений її зовнішністю… Але і в думках не було закохатися, адже я вже… закоханий».

– Ви чудова дівчина, Саманто, але подобаєтеся мені виключно в дружньому сенсі, як і Ніколь, до речі.

Брюнетка лагідно всміхнулася:

– Це чудова новина, тому що я хотіла відповісти точно так само.

Ніколь не поспішала брати до рук вилку, кидаючи косі, недобрі погляди на дівчину, що мирно сиділа за столом.

– Бачу, твоя самооцінка, як завжди, високо літає, самозакохана леді. – зневажливо пирхнула до брюнетки та.

«Чому вона намагається вивести її на ґвалт?..»

Мейлі кинув на неї осудливий погляд, щоб дівчина припинила ображати іншу. Проте Саманта не квапилася обурюватися на її слова, відповівши стримано і гордо:

– Звичайно. На відміну від тебе, я знаю собі ціну і симпатизую хлопцям.

– Мною теж цікавляться хлопці! Просто я їх відшиваю!

– Ха, це не ти їх відшиваєш, а вони тікають від тебе, щойно дізнаються про всі тонкощі твого нестерпного характеру.

Ніколь миттю розлютилася:

– Ах ти! Замовкни, поки язик на місці!

– Це ти припиняй обговорювати мене у присутності інших, або я коли-небудь придушу твій бридкий темперамент ударом по щоці. – пригрозила Саманта.

– Хах, зізнайся, ти шкодуєш, що не вдарила мене тоді?

Саманта відклала вилку і глянула на неї холодним, принизливим поглядом, відповівши:

– Так. Але, знаєш що?

– Що? – запитала та.

– Все ще попереду. – та впевнено усміхнулася їй у вічі.

Ніколь підірвалася зі стільця, з гнівом пронизуючи її колючим поглядом.

– Та що ти? Може, продовжиш те, що не вдалося зробити? Чи ти боїшся, бо тут забагато народу?

Мейлі, підвівшись з місця, вигукнув:

– Ніколь! Ти ж обіцяла не влаштовувати скандалів! – коли він зрозумів, що сказав це надто голосно, то повернув голову до людей позаду: ті здивовано витріщилися на нього. Почервонівши, юнак перепросив і сів назад на стілець, згораючи з сорому.

Поглянувши на нього, Ніколь обурливо викрикнула:

– Але ж ти чув!? Чув, що вона сказала!? Вона навмисне мені таке каже, щоб розізлити!

– Але вона просто підсіла до нас, – почав виправдовувати юну міс Крайтон Мейлі. – Першою почала ти, Ніколь.

– Він абсолютно правий. Я всього-на-всього сіла пообідати, – підтвердила його слова брюнетка. – І не хотіла чинити сварок.

– Ха! Не прикидайся білою овечкою! Я добре знаю, яка ти брехлива змія! – Ніколь розгнівано вказала на неї пальцем. – Чи не ти любиш усіма тут командувати? Уявила себе пані! Мене нудить від тебе!

– Ніколь! – Мейлі знову підвівся з місця. – Прошу, давай не будемо…

– Мейлі, не захищай її! –  вона раптово притягла його за руку до себе. – Тобі не набридло слухатись її наказів!?

– Я йому не наказую! – Саманта вхопилася за другу руку хлопця, підтягнувши вже в свою сторону. – Мейлі, скажи їй! Хіба я тобі вказувала хоч раз?!!

Мейлі відчув себе так, ніби стоїть між двома вогнями. Дівчата, не припиняючи, кричали одна на одну мало не до хрипоти, до того ж стали тягнути його за руки, немов би граючи в перетягування каната.

-Хах! Та ти постійно наказуєш усім звати себе пані! – крикнула Ніколь. – Хіба це не одне й те саме!?

– Закрий свого клятого рота! – пригрозила їй Саманта, стискаючи довгі нігті в кулак.

– Пані Саманта, – звернувся Мейлі, намагаючись хоч до тієї достукатися. – Давайте спокійно поговоримо… без криків та…

– Не називай мене пані!

– А?

– Якщо так… добре, – Саманта обернулася до людей позаду, звернувшись:

– З сьогоднішнього дня більше не називайте мене пані, ніхто! Кличте мене просто моїм ім’ям без формальностей.

Всі в їдальні розсіяно перекидалися поглядами один на одного. Не знаючи, що на це відповісти, вони квапливо погодилися:

– Добре.

– Як скажете.

– Звісно.

– Ха! Думаєш, це щось змінить? – Ніколь почала глузувати з неї, але раптом затихла.
За її руку міцно вхопився своїми руками Мейлі. Одним лише поглядом він благав дівчину не продовжувати більше цих безглуздих сварок.

Поглянувши на нього, Ніколь глибоко зітхнула, притамувала пил та мовила:

– Гаразд, з нетерпінням хочу побачити, як наша принцеса буде надалі обходитися без свого титулу. – після цих слів вона взяла зі стільчика маленький рюкзак з білою курточкою і з гордо піднятою головою пішла геть із намету.

Провівши її поглядом, Мейлі полегшено видихнув і з гірким видом опустився назад на стілець. Шматок у горло вже не ліз. Поколупавшись виделкою в їжі, він відсунув миску убік.

«І чому ці двоє так сваряться?..» – він підняв очі на Саманту.

Втомившись від напруженої суперечки, та сиділа, не проявляючи особливого інтересу до своєї їжі. Раптом, немов пригадавши щось, вона звернулася:

–  Мейлі, я все хотіла тебе спитати, але ця невгамовна не давала спокою… Навіщо тобі дві порції? Ти голодний?

– Ах, ні, ця порція для… – Мейлі підірвався з місця, випаливши:

– Я зовсім забув! – схопивши в руки свій піднос, він швидким кроком попрямував до виходу, а вже на бігу вигукнув:

– Допобачення, па… Саманта!

– Бувай. – вона помахала рукою, дивлячись тому услід.