Частина 16: Ти любив її?

– Я запакувала тобі печиво з собою. Пригостиш ним і Рея, добре?

При згадці хлопця Мейлі пожвавішав і поспіхом підвівся зі стільця, прощаючись:

– Дуже вам дякую за частування та ворожіння! Було цікаво, але мені вже час іти до себе.

– Приходь ще, милий! – попрохала сіроока Кейсі. – Ми будемо раді і наступному твоєму візиту.

– Гаразд, ще прийду. – наостанок Мейлі підійшов до пухнастого білого кролика й лагідно погладив його на прощання. Отримавши до рук маленький пакетик із печивом, він по черзі обійняв Кейсі та Домініка і, попрощавшись із ними, вийшов із намету надвір.

Занурений у власні думки, Мейлі йшов розчищеною стежкою, коли раптом почув за спиною знайомий, протяжний поклик:

– Гномикуу! – від несподіванки він здригнувся, обертаючись до дівчини в білій короткій курточці. Її світле, хвилясте волосся було високо зібране в кінський хвіст, а щоки порожевіли від морозу. Ніколь поспіхом підбвгда до нього, та відразу поцікавилася:

– Гномику, як ся маєш? Я чула, що ти вчора ночував у медпункті. Ти захворів?

– Ні, я… – Мейлі навіть не знав, як їй усе пояснити, тож коротко й ніяково відповів:

– Я обпік руки чаєм…

– Що-о-о? – у подиві протягнула Ніколь. – Маєш тобі… Як це сталося?

– Ну, я… задумався і не помітив чашки під руками.

– Кепські справи. Тобі варто бути уважнішим, – мовила вона м’якше. – Я так здивувалася, коли сказали, що тебе не буде якийсь час на тренуваннях… -Ніколь неспішно крокувала по праву руку від нього, підлаштовуючи кроки під ходу друга. Трохи помовчавши, вона пригадала:

– Твоя ситуація нагадала мені колишню дівчину того мерзотника

– Що? – він різко зупинився, розвернувся й запитально покосився на неї. – Ти про Рея?

– Так. А про кого ж іще? – фиркнула старша, теж зупинившись. – Тобі, мабуть, ніхто не розповідав про Беатріс?

– Мені… Саманта казала, що вона була колишньою напарницею Рея, але…

– Ха, так і знала, що вони не стануть тобі всього розповідати, аби ти не сунув носа в цю справу, – промовила Ніколь, схрестивши руки. – Вона була не лише його напарницею, а ще й дівчиною. Уявляєш?

Очі Мейлі розширилися від почутого, а в серці закололо:

– Його… дівчиною?

– Ага. Тобі теж не віриться, що в цього черв’яка могла бути дівчина? – з насмішкою кинула вона. – Ось і мені не вірилося, поки я не переконалася в цьому на власні очі. – Ніколь на мить замовкла, ніби зважуючи, чи варто продовжувати, а тоді заговорила з гіркою усмішкою:

– Як тільки він з’явився в цирку, всі дівчата наче з глузду з’їхали. Почали бігати за ним. Навіть ті, що були на п’ять, а то і більше років старші за нього…

Слухаючи її, Мейлі насупився й обурено випалив:

– Прям таки всі!?

– Уявляєш? І що вони в цьому божевільному знайшли? – білявка невдоволено пирхнула. – Хах, якби не його титул — племінника директора цирку, — то він не був би таким уже й особливим. – вона зітхнула і, роблячи коротку паузу, продовжила:

– Хоч дівчатка за ним бігали хвостиком, сам він жодній із них не дав шансу. Цей бовдур із холодною байдужістю приймав їхні зізнання і, сміючись просто в обличчя, говорив тверде: «Ні». Ну ти уявляєш!!? Яким треба бути зухвалим дурнем, щоб відмовляти всім підряд!? Як можна так чинити з дівчатами!? Мабуть, його мама взагалі не вчила його хороших манер. – Ніколь помітно гнівалася через цю несправедливість до прекрасної статі. Але згодом вона стихла, ніби втомилася від власного обурення, тоді тихіше мовила:

– Але, на подив усіх, Беатріс якимось чином змогла його зачепити. Досі не розумію, як саме вона це зробила…

– По-любому, якась відьма… – тихо пробурмотів Мейлі.

– Ти щось сказав? – схиливши голову набік, перепитала супутниця.

– І скільки вони… зустрічалися? – надувши щоки, вголос спитав він.

– Близько місяця. Від їхнього постійного тримання за ручки мені аж блювати хотілося, бе, – та з гидливістю висунула язик. – Але довго це їхнє «кохання» не тривало. Вони почали сваритися. Причому серйозно. Якось вона прийшла на тренування з опіками на руках і все твердила, що це Рей вилив на неї кип’яток із чайника.

– Таке… справді було? – здивовано прошепотів молодший.

– Хто знає, все можливо. Але цей бовдур усе заперечував, кажучи, що вона сама на себе пролила воду.

– І… що було далі? – не відриваючи погляду від дівчини, спитав він.

– Та очевидно, що вона пішла.

– Он як… – Мейлі глибоко замислився, дивлячись під ноги, на рипучий сніг, поки та, що йшла поруч, знову не озвалася.

– Ой, точно, мені вже час! Треба ще собак викупати, а це довга робота… Рада була дізнатися, що з тобою все добре, гномику.

– Мені теж було приємно тебе побачити, – підвівши голову, той ледь помітно посміхнувся. – Бувай.

– До зустрічі!

Ніколь побігла назад стежкою, звідки й прийшла. Мабуть, хотіла обійти навколо шатро цирку, аби не йти нерозчищеною дорогою додому.

Мейлі провів її згаслим поглядом, а потім поспіхом побіг до свого трейлера, поки остаточно не стемніло.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– О, ти якраз вчасно. Я заварив чай, – Рей всміхнувся, коли його сусід увійшов. Тоді взяв гарячу чашку й підійшов ближче до юнака, що саме знімав курточку. Коли ж помітив його пригнічений вигляд, зупинився на півкроку, уважно вдивляючись у обличчя:

– Не таким я чекав тебе побачити. Що, безглузді фокуси того дурня настільки розчарували тебе? – Рей самовдоволено усміхнувся, спостерігаючи, як Мейлі, поклавши курточку разом із пакетиком печива на крісло, мовчки проігнорував запитання. У кімнаті на мить повисла тиша, наповнена теплом від чаю і чимось ще — важчим, напруженішим.

Рей відставив чашку на столик і, простягнувши руку, обережно приклав долоню до чола Мейлі. Дотик затримався на довше, ніж було потрібно. Погляди перетнулися — невимовно тихо, надто близько.

– Що з тобою? – спитав Рей вже м’якше. – Ти часом… не захворів?

Мейлі похмуро тримав голову опущеною, занурившись у думки. Коли ж інший почав прибирати його волосся рукою, намагаючись зазирнути в очі, він не витримав і різко потягнув того за зап’ясток, запрошуючи сісти поруч — на ліжко.

Рей, нічого не розуміючи, пішов слідом і сів поряд із ним, готуючись почути розповідь про розчарування у фокусах.

– У вас… – почав було Мейлі, та одразу ж замовк, втупившись у власні руки.

– Що «у мене?» – старший примружився, уважно вдивляючись у нього.

– Ну, це… Ви ж… у вас… – проковтнувши клубок у горлі, він почав нервово м’яти пальці.

«Як мені його запитати? Це ж не моя справа — чи була в нього дівчина, чи ні. А що, як він подумає, що я пхаю носа в його особисте життя?..» – ці думки вирували в голові, не даючи наважитися сказати прямо.

Рей з нудьгою спостерігав за ним, потім підвівся з ліжка і кинув через плече:

– Я не розумію, що ти мені торочиш. Через тебе в мене чай охолоне. – він збирався повернутися до столу, але не встиг зробити й кроку, як за край його штанів міцно вчепилися руки.

– У вас була дівчина… Беатріс, правда? – Мейлі, не відпускаючи, дивився знизу вгору просто в очі. Погляд був надто напруженим.

– Що?.. – Рей завмер, у непорозумінні витріщившись на юнака, що тримав за ногу. – Гей, відчепися! Про що ти взагалі говориш?

– Скажіть, це так!? – нахмуривши брови, вперто випалив Мейлі. У грудях ворушилися досі невідомі йому ревнощі, гострі й неслухняні.

Відчепивши його руки від своєї ноги, Рей роздратовано відповів:

– Так, була. І що з того?

– Ви були… закохані в неї?

– Чому ти питаєш?

Мейлі миттю замовк, насупившись, мов горобець на морозі. Плечі напружилися, а погляд знову впав додолу.

Побачивши це, Рей пирснув зі сміху:

– Пха-ха-ха! Що це з тобою? – він нахилився трохи ближче, уважно вглядаючись у його обличчя. – Ти що… заздриш мені? – його голос був насмішкуватий, але погляд — пильний, допитливий.

Але Мейлі не відповів — лише відвернувся до стіни, ніби вона раптом стала єдиним безпечним місцем.

Молодик знову опустився поруч — на ліжко — і після короткої паузи задумливо промовив:

– Беатріс… Запитуєш, чи любив я її? Хм… не знаю.

– Що? – ця відповідь поставила Мейлі у глухий кут. Він підняв на Рея здивовані очі, затримавши на ньому погляд. – Ви не знаєте… чи було це насправді коханням?

– Ну, вона першою запропонувала мені зустрічатися, я й погодився. Подумав, що не так уже й погано мати дівчину. Вона мила була, відразу мені сподобалася, – він задумливо дивився в стелю, ніби шукав там відповіді. – Тобі вже хтось розповів, так? Що вона була моєю партнеркою і мешкала тут? І як ми з нею посварилися. Можу заприсягтися, що то була та чорна відьма.

Опустивши погляд у підлогу, Мейлі пробурмотів, ледь чутно:

– Мені… розповіла про неї Саманта. І Ніколь…

– Хах, я не здивований. Ці пліткарки…

На деякий час запанувала некомфортна тиша. Вона повільно густішала між ними. Аж доки Рей не заявив невимушено тихо, через паузи:

– Знаєш… Я хочу довгих стосунків, а не ще одного роману на місяць. Але мені з цим не щастить…

Мейлі від подиву роззявив рота й відчув, як щоки заливає жар. Усередині нього щось здригнулося, голосно закричало:

«І я… І я цього хочу!!»

Він знову допитливо вп’явся в нього поглядом, не відводячи очей, ніби боявся втратити цю мить.

– Скажіть… а ви з нею… цілувалися?

Рей спантеличено глянув на молодшого. Він не міг второпати, чого той насправді від нього хоче.

Мейлі вмить сховав обличчя в зігнуті коліна, стискаючи їх так, наче це могло вберегти його від насмішки, тоді як парубок хмикнув, відповівши:

– Хах, ну так. Яка пара не цілується?

Усередині Мейлі щось колихнулося. Він стиснув кулаки і, не піднімаючи голови, промовив:

– І як… вам сподобалося, так?

– Пха-хах, – інший засміявся в долоню. – Ти навіщо цікавишся? Хочеш дізнатися, як це — цілуватися з дівчиною?

«Ти нічого не розумієш… Ох, якби тільки це був не ти… Чомусь я впевнений, що якби мені подобався хтось інший — хто завгодно, але не ти — мені вдалося б досягти взаємності… без душевних мук і постійних сумнівів».

Із цією думкою Мейлі тяжко зітхнув. У цю ж мить хлопець раптом спитав його:

– А в тебе була дівчина?

– У… у мене? – підвівши голову, він спантеличено втупився у нього. – Не було в мене ще нікого…

– Пх, напевно, і за ручку нікого не тримав, я правий? – та коли відповідь не пролунала, він запитав дещо інше:

– Тобі хтось з нашого цирку сподобався вже?

Мейлі кинув на хлопця зосереджений погляд, у якому промайнула нерішучість, але майже одразу опустив його й сухо випустив:

– Ні.

– Хочеш, зведу тебе з кимось із циркових дівчат?

– Не потрібно!

– Боїшся, як би не відшили? – Рея дуже розсмішила ця ситуація. Пихаючи рукою в плече надутого малого, він, не перестаючи голосно сміятися, промовив:

– Ха-хах, точно! Так ти у нас незайманий ще, молоко на губах не висохло. Куди тобі з дівчиськом зустрічатися.

– Що!? – дивлячись на Крайтона, Мейлі сильно зніяковів. – Що це означає!?

Вхопившись за свій живіт і давлячись зі сміху, Рей видав уривчасте:

– Пха-хах, ти… не знаєш, що таке, ах-ха-ха… невинність?

Мейлі, відвертаючись від нього, уразливо надув щоки й зсунув брови, намагаючись сховатися від цього сміху хоча б поглядом.

Вгамувавши свій безперервний регіт, Рей нахилився до його вуха і з підступною посмішкою почав щось нашіптувати — завзято, детально, майже торкаючись губами шкіри.

Почервонівши до кінчиків вух, Мейлі різко відштовхнув того й відсунувся чимдалі, притискаючи коліна до грудей.

– Ви!.. Це ж не!.. Це… – юнак задихався від обурення й сорому, не в змозі підібрати слова. Як він міг ось так просто сказати йому щось подібне?

– Аха-ха-ха! – сміх Рея вже неможливо було зупинити. Помітивши вираз партнера та його стислі кулачки, якими той безсило трусив повітря, він просто повалився на ліжко, заливаючись сміхом.

Через хвилини дві Мейлі віддихався і, зібравшись із духом, випалив:

– А ви!?.. Ви незайманий!? – він і сам не зрозумів, як у пориві гніву та сорому вирвалося це запитання.

Проте Рей зненацька затих і сів на краю ліжка, спиною трохи відвернувшись.

«Невже я… засоромив його цим питанням!?» – здивувався Мейлі, спостерігаючи, як інший, ховаючи погляд, невдоволено схрещує на грудях руки.

– До чогось більшого так і не дійшло.

– Так ви… – Мейлі шоковано втупився в нього, не вірячи почутому. – Ви не спали з нею?

Хлопець, кинувши на нього роздратований погляд, гарячково відповів:

– Ні, я не спав з тією брехливою дурепою. Щиро кажучи, мені ніколи з нею і не хотілося… Хмф, але, незважаючи на це, є багато дівчат, що мріють переспати зі-…

Мейлі перервав його, голосно видихнувши з полегшенням. Напруга, що стискала груди, раптом відпустила, і на його обличчі з’явилася щира, радісна усмішка.

Помітивши її, Рей раптово припав до нього, схопивши за комір футболки й потягнувши ближче:

– Ти з мене смієшся зараз!?

Юнак нервово пересів убік, не очікуючи, що той опиниться так близько. Запах, тепло, погляд — усе звалилося водночас. Раптово його штовхнули в груди, поваливши спиною на ліжко.

– Тобі смішно, м-м? – суворо насупивши брови, парубок заглянув йому у вічі зверху вниз. – Якщо й далі сміятимешся з мене, то залишишся без своєї цноти, ясно!?

Мейлі ще не встиг зрозуміти, як йому реагувати на цю погрозу, як Рей, придавивши його всією своєю вагою, з пустотливою, майже хижою усмішкою почав нещадно лоскотати.

– Аха-ха! Припиніть! Я… а-а-а!.. боюся лоскоту! – Мейлі залився сміхом і заметушився на ліжку. Намагаючись відштовхнути від себе його руки, він відчайдушно штовхався і руками, і ногами. Але Рей лише перехопив ініціативу: присів йому на ноги, знерухомивши їх, а тоді потягнув, утримуючи над головою його руки.

І саме тоді до Мейлі раптово прийшло усвідомлення того, наскільки дивно — і небезпечно близько — виглядає поза, в якій вони зараз опинилися. Щоки миттєво вкрилися рум’янцем, коли він відчув на собі уважний, темно-карий погляд. Хлопець над ним перестав лоскотати і завмер, вдивляючись в очі.

Мейлі ж невідривно дивився у відповідь, мов зачарований, ковтаючи подих за подихом, поки хлопець не поставив недоречне питання:

– Що хочеш на вечерю?

Мейлі, ніби перебуваючи в легкому трансі, не одразу зрозумів почуте і Хриплин після сміху голосом перепитав:

– Що я хочу?..

– Так. Що ти хочеш?

Його дихання торкнулося обличчя Мейлі. Від цього в того попливло перед очима, світ звузився до кількох сантиметрів між ними, і, не встигаючи зважити слів, він сказав:

– Більше за все я хочу… отримати вас.

– Що?.. – не розібравши ясно кінець фрази, перепитав Рей, не відводячи погляду.

Нарешті до Мейлі дійшло значення слів, щойно сказаних Реєм. Він зіскочив з ліжка, наче ужалений, і, сильно червоніючи, швидко, мало не задихаючись, пролепетів:

– Вас… васабі! Так! Я мав на увазі… я хочу спробувати васабі!

Рей здивовано підняв брови й, уточнивши:

– Васабі?.. Ти хоч знаєш, що він дуже гострий?

– Так! Я давно мріяв спробувати! – стоячи навпроти, нервово вигукнув Мейлі.

– Хм, буду знати… – Рей уважно дивився на нього, схиливши голову набік, ніби вивчаючи кожен рух, кожну зміну в обличчі. – Коли випаде нагода, куплю для тебе. Пх-х… раз так хочеш, то спробуєш. Можливо, навіть сподобається.

Мейлі криво посміхнувся, кивнув і зітхнув із полегшенням, ніби щойно уникнув неминучої катастрофи. Йому хотілося негайно вибігти надвір і впасти обличчям просто в сніговий кучугур. Він чітко відчував, як палають щоки — гарячі, зрадливо червоні.

– То що ти хочеш на вечерю? – підвівшись з його ліжка, знову повторив своє недавнє запитання Рей.

– Ну… я з’їм усе, що ви приготуєте.

– Добре. Пішли, допоможеш нарізати овочі. – парубок попрямував до ххолодильника з якого почав діставати продукти.

Молодший поспіхом рушив за ним, намагаючись виглядати спокійно, хоча всередині все ще не вщухало хвилювання.

– Ти ж вмієш чистити картоплю? – омиваючи овочі в умивальнику, запитав, про всяк, Рей, навіть не озираючись.

Мейлі занервував… бо ще жодного разу в житті цього не робив. Але зізнатися чомусь стало соромно — ніби це могло зруйнувати крихку дружбу. Тому він швидко відповів:

– Так, звичайно!

Отримавши в руки овочечистку, Мейлі підійшов до умивальника й, узявши одну картоплину, обережно почав пробувати чистити її. Повільно, не вправно, але йому вдалося впоратися з кількома. Щоправда, під час наступної спроби картопля вперто вислизала з рук і мало не впала на підлогу, змушуючи серце знову прискорено битися.

Кинувши йому під руки короткий, оцінювальний погляд, хлопець, що нарізав помідори, промовив:

– Залиш, я сам почищу.

– Ні, не треба, я майже почистив… – Мейлі, міцно тримаючи в долоні велику картоплину, уже майже дочистив її, але, відволікшись на Рея, випадково зачепив чисткою собі палець.

Помітивши, як з порізу потекла кров, старший облишив овочі й схопив його за руку, відклавши овочечистку подалі.

– Навіщо було казати, що вмієш чистити?

– Я вже вмію! У мене виходило, але… – Мейлі винувато опустив очі, уникаючи його погляду.

Тримаючи за руку, Рей глузливо всміхнувся і, не кажучи більше ні слова, потягнув того до свого ліжка, додавши:

– Пішли за мною, профі. Ти вмієш сам обробляти порізи? Чи навчити тебе?

Цього разу Мейлі не став брехати:

– Не вмію… Ви покажете?

– Зараз.

Поки парубок нишпорив у пошуках аптечки, Мейлі, пригадавши дещо, підбіг до свого ліжка.

– Не треба шукати! У мене своя є! – він дістав з-під ліжка синю сумку й поспішив з нею назад до хлопця.

– Гаразд, давай її сюди… – Рей узяв аптечку з його рук, але щойно глянув на неї, як одразу здивовано розширив очі й бризнув зі сміху. – Аха-ха! Оце так!

Мейлі нерозуміюче дивився на нього, злегка схиливши голову.

– Щось не так з нею?

– Пха-хах, цей очкарик на побігеньках, мабуть, поплутав аптечки й дав тобі дитячу, пх-ха-ха! – хлопець голосно сміявся, потираючи очі.

– А? Це аптечка для дітей? – здивувався Мейлі.

– Так і є, – переставши сміятися, Рей відклав її подалі. – У нашому медпункті працюють одні сліпі кроти. Гаразд, я дам тобі свою. Я згадав, що сховав її на нижній поличці на кухні. Зараз усе покажу. – з легкою усмішкою він сходив по аптечку, а коли повернувся, почав діставати з неї весь вміст.

Мейлі з цікавістю брав до рук ліки, уважно розглядаючи їх.

– Те, що ти тримаєш, — сироп від застуди, – пояснив Рей. – Але нам краще буде прийняти пігулки для підтримки імунітету. А то ще температура підніметься через твої прогулянки з іграми в снігу…

Мейлі весело посміхнувся йому. Простеживши, як той піднявся по склянки з водою, він спитав:

– А скільки пігулок потрібно випити?

– Пити потрібно не все одразу, а не більше двох таблеток на день. Зараз вечір, значить, одну — сьогодні, а другу вже завтра, – сходивши і повернувшись, він простягнув йому склянку з водою й подав білу пігулку.

Взявши таблетку з долоні, Мейлі покрутив її в пальцях, злегка надувши губи. Та, помітивши, що інший уже проковтнув свою, він зажмурив очі й швидко запив і свою водою, після чого спитав:

– А чому саме дві на день?

– Якщо вип’єш більше таблеток, ніж вказано в інструкції, трапиться передозування. Так і серце може зупинитися, – відповів парубок, беручи до рук іншу пачку пігулок. – Оці — від головного болю, запам’ятай. А коли горло заболить, візьми цю сіру упаковку, їх потрібно розсмоктувати, зрозуміло?

– А це для чого? – Мейлі вказав на баночку зі спреєм.

– Для дезінфекції ран.

– А це?

– Заспокійливе…

– А ось ці пакетики?

– Шипучі порошки від грипу і температури.

– А навіщо ці ножиці?

– Вони використовуються під час перев’язки.

– О, а градусник я знаю! Він…

– Давай уже сюди палець, – потягнувши його за руку, роздратовано буркнув Рей і почав обробляти поріз.

Мейлі мовчки спостерігав за ним, аж поки погляд не зачепився за чорну коробочку. Вона нагадала йому сигарети, які були у Рея. Йому стало цікаво, що в ній. Потягнувшись, він узяв упаковку до рук і почав уважно розглядати її.

Коли Рей закінчив заклеювати його поріз лейкопластирем, то остовпіло глянув на те, що Мейлі тримав у руках.