2073 Results with the "Романтика" genre
-
Chapter
Пташка в клітці
Єва — Мені подобається ваш план, але дозвольте відкоригувати. — Він тицьнув пальцем на фінальне місце на мапі. — Ось тут. СПМ усе ще буде при ньому, тож він зможе звідси втекти. — Згодна. Я не подумала про це. — Найнадійніше буде перерізати дроти. Якийсь час я мовчала — чи…-
223,9 K • Ongoing
-
-
Chapter
Провина повинна бути чиєюсь
Марі Зрештою вона всадовила мене на ліжко, сідаючи у крісло навпроти так близько, що я могла і поцілувати її. Проте зараз навіть торкнутись до неї було страшно. — Який саме внутрішній загін до тебе приходив? — Я не знаю. На куртках не було ні імен, ні номерів внутрішнього…-
223,9 K • Ongoing
-
-
Chapter
Провал
Це був момент, коли тиша різала вуха, а повітря було таким важким, ніби ось-ось тіло не витримає і просто зламається під тиском. Відчуття, дуже схожі на пробудження після чергового жахіття, наче тримали за горло, господи, так міцно, що ще секунда, і видавлять кадик. Це момент, коли…-
440 • Ongoing
-
- Story
Пробудження богинь 18+
Дві студентки, Анна і Люсія, зтикаються з силою яку вони не можуть контролювати, але ця сила може контролювати їх, відкриваючи шлях до неймовірного задоволення і змін. Можна сказати що їм дуже пощастило. 🙂- 666 • Вер 9, '25
- 741 • Вер 9, '25
-
-
Chapter
Приємна рутина
Марко До сьогодні я навіть уявити не міг, що вона має свій справжній кабінет. Хоч в Стохесі у неї і був один, але вона майже не використовувала його, лише зберігала малу частину робочих паперів, які не було куди ще подіти. Натомість її кабінет в Канцелярії вражав своєю обжитістю.…-
223,9 K • Ongoing
-
- Story
Прив’язаний
Якось Рю Хосон сказав Чхве Ківану, що чоловік — це небо, тоді як жінка — земля. Останнім часом він все більше почувається землею, що обертається навколо сонця, прив’язаний до Ківана й огорнутий теплом всеосяжного сяйва свого чоловіка. - Story
Почуття
Мене звати Тока Кришима. Мені вісімнадцять. Я живу в Місоті. Маленькому, тихому містечку, де час, здається, тече повільніше, ніж у будь-якому іншому місці. Це місто, де тиша звучить голосніше, ніж будь-які слова. Тут немає гучних клубів чи кінотеатрів, немає людних вулиць, залитих неоновими вогнями. Тут навіть вітер рухається повільно, ніби йому теж нікуди поспішати. Єдине місце, де відчуваєш, що світ може бути іншим, куди можна втекти від сірості буднів, озеро, яке всі називають «Блакитне око». Коли я дивлюся на нього, то думаю якщо придивитися достатньо довго, може, воно віддзеркалить небо, в якому я хотіла б жити. Його глибина мов таємниця, яку воно нікому не розкриває, навіть тим, хто приходить сюди щодня. Я живу з бабусею та дідусем, Аято та Кохаро Кришима. Наш двоповерховий будинок стоїть майже в центрі міста. На першому поверсі маленький магазин із дрібничками та гараж, на другому наш теплий дім, де завжди пахне свіжозавареним чаєм. Але так було не завжди. Колись ми мешкали в Токіо, у п’ятнадцятому кварталі, та одного дня через борги моєї матері нам довелося залишити все й переїхати сюди. Я пам’ятаю той день до дрібниць він змінив моє життя назавжди. Про батька я не знаю нічого. Мати залишилася в Токіо, будуючи своє життя без мене. На мій вісімнадцятий день народження вона подзвонила лише для того, щоб сказати, що я її найбільша помилка. Після цього я більше не чекаю дзвінків. Відтоді й до цього дня моїм світом були бабуся та дідусь. Вони дали мені все, що мали, і навіть більше. З повноліттям я отримала свободу, ту про яку багато хто мріє. Жити, як хочеш, гуляти з ким хочеш, ходити куди заманеться, залишатися в кого завгодно, повертатися тоді, коли заманеться. Але для мене ця свобода виявилася порожньою. Свобода… Чому ж вона така холодна? У мене є лише одна близька подруга, Інно. Вона працює й уже давно живе зі своїм хлопцем Брендоном, тож бачимося ми рідко. Коли я пишу їй: «Давай зустрінемося», вона відповідає «Не можу. Робота. Може, наступного тижня?» І цей «наступний тиждень» завжди десь попереду. Я навчаюся на фотографа. Моє навчання непостійне, більшість пар проходить онлайн, екзамени завжди перед канікулами, а решта занять займає лише кілька днів на тиждень. Інколи думаю, що екран монітора бачу частіше, ніж людей. Можливо, я теж перетворююсь на фотографію: статичну, без руху, без життя. І хоча я можу робити все, що заманеться, життя стало настільки безбарвним, що єдина моя справжня розвага це мотоцикл Kawasaki 250. Я купила його після зими, коли отримала права та назбирала гроші, працюючи в магазині. За свою роботу я отримую невелику зарплатню, але саме завдяки їй змогла здійснити цю мрію. Коли їду трасою, вітер б’є по тілу, і тоді мені здається, що я тікаю. Але від чого? Та навіть із мотоциклом дороги моїх днів залишаються самотніми. Іноді я зупиняюся посеред дороги, знімаю шолом і дивлюся вдалечінь. Немає з ким поділитися думками, немає тих, хто почув би мене до кінця. Іноді здається, що моє життя це безкрая траса, якою я їду сама, не знаючи, де зупинюся. Може, колись хтось поїде цією дорогою разом зі мною. А поки що тільки я, асфальт і нескінченний шум мотор. - Story
Попіл Серця
Маомао опиняється на межі нового знання — небезпечного, забороненого, такого, за яке можна втратити голову. І поки вона намагається розгадати таємниці алхімії, Дзіньши шукає відповідь, яку боїться почути: “Чи я коли-небудь матиму шанс бути коханим?”. Ця історія про незвідані стежки, холодні зливи і мовчазні фортеці, про загадкові сни, гори і туман, про живі серця і вогонь пристрасті. Про любов, яку ніколи не перетворити на попіл.- 1,9 K • Сер 24, '25
- 1,4 K • Вер 1, '25
- 390 • Вер 1, '25
-
-
Chapter
Подарунки
Єва Хісторія мала змішані відчуття від нашої з Ератою роботи. Так, вона гнівалась, що завдяки двом випадковостям, про які вона ніколи не дізнається, Блюм повісився. Але разом із тим вона була зачудована іншими результатами. Одразу декілька великих землевласників попались на…-
223,9 K • Ongoing
-
- Previous 1 … 7 8 9 … 21 Next
