2073 Results with the "Романтика" genre
- Story
Почуття
Мене звати Тока Кришима. Мені вісімнадцять. Я живу в Місоті. Маленькому, тихому містечку, де час, здається, тече повільніше, ніж у будь-якому іншому місці. Це місто, де тиша звучить голосніше, ніж будь-які слова. Тут немає гучних клубів чи кінотеатрів, немає людних вулиць, залитих неоновими вогнями. Тут навіть вітер рухається повільно, ніби йому теж нікуди поспішати. Єдине місце, де відчуваєш, що світ може бути іншим, куди можна втекти від сірості буднів, озеро, яке всі називають «Блакитне око». Коли я дивлюся на нього, то думаю якщо придивитися достатньо довго, може, воно віддзеркалить небо, в якому я хотіла б жити. Його глибина мов таємниця, яку воно нікому не розкриває, навіть тим, хто приходить сюди щодня. Я живу з бабусею та дідусем, Аято та Кохаро Кришима. Наш двоповерховий будинок стоїть майже в центрі міста. На першому поверсі маленький магазин із дрібничками та гараж, на другому наш теплий дім, де завжди пахне свіжозавареним чаєм. Але так було не завжди. Колись ми мешкали в Токіо, у п’ятнадцятому кварталі, та одного дня через борги моєї матері нам довелося залишити все й переїхати сюди. Я пам’ятаю той день до дрібниць він змінив моє життя назавжди. Про батька я не знаю нічого. Мати залишилася в Токіо, будуючи своє життя без мене. На мій вісімнадцятий день народження вона подзвонила лише для того, щоб сказати, що я її найбільша помилка. Після цього я більше не чекаю дзвінків. Відтоді й до цього дня моїм світом були бабуся та дідусь. Вони дали мені все, що мали, і навіть більше. З повноліттям я отримала свободу, ту про яку багато хто мріє. Жити, як хочеш, гуляти з ким хочеш, ходити куди заманеться, залишатися в кого завгодно, повертатися тоді, коли заманеться. Але для мене ця свобода виявилася порожньою. Свобода… Чому ж вона така холодна? У мене є лише одна близька подруга, Інно. Вона працює й уже давно живе зі своїм хлопцем Брендоном, тож бачимося ми рідко. Коли я пишу їй: «Давай зустрінемося», вона відповідає «Не можу. Робота. Може, наступного тижня?» І цей «наступний тиждень» завжди десь попереду. Я навчаюся на фотографа. Моє навчання непостійне, більшість пар проходить онлайн, екзамени завжди перед канікулами, а решта занять займає лише кілька днів на тиждень. Інколи думаю, що екран монітора бачу частіше, ніж людей. Можливо, я теж перетворююсь на фотографію: статичну, без руху, без життя. І хоча я можу робити все, що заманеться, життя стало настільки безбарвним, що єдина моя справжня розвага це мотоцикл Kawasaki 250. Я купила його після зими, коли отримала права та назбирала гроші, працюючи в магазині. За свою роботу я отримую невелику зарплатню, але саме завдяки їй змогла здійснити цю мрію. Коли їду трасою, вітер б’є по тілу, і тоді мені здається, що я тікаю. Але від чого? Та навіть із мотоциклом дороги моїх днів залишаються самотніми. Іноді я зупиняюся посеред дороги, знімаю шолом і дивлюся вдалечінь. Немає з ким поділитися думками, немає тих, хто почув би мене до кінця. Іноді здається, що моє життя це безкрая траса, якою я їду сама, не знаючи, де зупинюся. Може, колись хтось поїде цією дорогою разом зі мною. А поки що тільки я, асфальт і нескінченний шум мотор. - Story
Попіл Серця
Маомао опиняється на межі нового знання — небезпечного, забороненого, такого, за яке можна втратити голову. І поки вона намагається розгадати таємниці алхімії, Дзіньши шукає відповідь, яку боїться почути: “Чи я коли-небудь матиму шанс бути коханим?”. Ця історія про незвідані стежки, холодні зливи і мовчазні фортеці, про загадкові сни, гори і туман, про живі серця і вогонь пристрасті. Про любов, яку ніколи не перетворити на попіл.- 1,9 K • Сер 24, '25
- 1,4 K • Вер 1, '25
- 390 • Вер 1, '25
-
-
Chapter
Рідні душі...
9Три місяці після виписки Алонсо. Алонсо: Доброго ранку, люба. Марія Хосе: Доброго ранку. Алонсо: Ти щаслива. Марія Хосе: Ти назвав мене любою. Алонсо, посміхаючись: Я думав, що ти вже до цього звикла. Марія Хосе: Я все ще не можу повірити в своє щастя. В те, що це не сон, що це й…-
11,5 K • Ongoing
-
-
Chapter
Подарунки
Єва Хісторія мала змішані відчуття від нашої з Ератою роботи. Так, вона гнівалась, що завдяки двом випадковостям, про які вона ніколи не дізнається, Блюм повісився. Але разом із тим вона була зачудована іншими результатами. Одразу декілька великих землевласників попались на…-
223,9 K • Ongoing
-
-
Chapter
Погані шпигуни
Шина Хосіно не очікувала, що в неї вийде затриматись в офісі. Вона дуже довго перевіряла різні документи. І дівчина навіть не помітила, як швидко пройшов час. На вулиці тепла осінь. Але темніти почало все одно раніше. На годиннику показувало 22:48. Всі працівники, мабуть, розійшлися…-
1,1 K • Ongoing
-
-
Chapter
Погані наслідки
Єва Відходити з Ханджі й Леві вбік, лишатись з ними на самоті було занадто неприємно. Це дивувало та лякало. Вперше за довгий час я розгубилась, не знаючи як почати розмову, якої ж сама потребувала. — Що ж, я дозволяю вам побити мене, але якщо зіпсуєте мій чудовий костюм,…-
223,9 K • Ongoing
-
- Story
Побудь зі мною
Ніхто достеменно не знає, які стосунки у Кості Трембовецького та Валіка Міхієнка. На екранах вони найкращі друзі, в очах фанатів – палкі коханці. Але в реальності усе виявляється не так, як здається на перший погляд. Хоча б тому, що Костя звик триматися на відстані. Це простіше, ніж пояснювати, чому поруч із ним завжди холодно. Він переконаний, що руйнує все, до чого торкається, тому щоразу, коли почуття стають справжніми — він відступає. Рішень більше немає. Залишитися страшно. Піти неможливо.- 1,5 K • Лис 13, '25
- 1,7 K • Лис 27, '25
-
- Story
Після всього
Ця історія є постканоном з певним відхиленням від канону. Після зупинення Гулу Землі пройшло декілька років. Жителі острову Парадіс нарешті звільнилися від вічного страху, а члени Корпусу Розвідки від необхідності жертвувати своїм життям. Леві і Ханджі, котрій дивом вдалося вижити та залишитися неушкодженою, побралися й оселилися в будиночку на відшибі острова біля моря. Їхнє спокійне і розмірене життя тепер ані на йоту не нагадує… -
-
Chapter
Передмова: Тодорокі Рей
Тодорокі Рей не певна, скільки часу вже перебуває в цій лікарні. Години? Місяці? Здається, ніби з «того» інциденту промайнули роки. Вона кліпнула кілька разів очима, оглядаючи білосніжну стелю лікарняної палати. Здебільшого розум її блукав десь далеко, то виринаючи вряди-годи…-
1,9 K • Ongoing
-
- Previous 1 … 14 15 16 … 35 Next
