Розділ 1. Лист з банку Ґрінґотс

У житті Северуса все завжди було не так, як в інших.

Спершу він цього не помічав, але що старшим ставав юнак, тим чіткіше окреслювалася межа між його життям і життям його однолітків. Переважну частину свого часу син Ейлін Снейп ніколи не визнавав очевидного, але в найгірші свої дні — ті, що сповнені нескінченної самотності та жалю за зарано втраченою святою дитячою простотою, — Напівкровний Принц знаходить у собі сили визнати, що його життя — як зламаний старий годинник. Іззовні він мало чим відрізняється від інших, але всередині, попри оманливу цілісність, приховано безліч розколин.

Це — вада, яку чаклун може приховати від чужих очей, але не здатен виправити повністю.

Стоячи перед дзеркалом у порожньому будинку своїх батьків на Прядильному Кінці, Северус укотре переконується у своїй правоті. Навіть його власне відображення не привітне до нього: глибоко насуплені темні брови, похмурий блиск в очах.

Останній із роду Снейпів відходить на крок назад від дзеркала, не відводячи погляду від свого відображення. Зазвичай юний майстер зіллєваріння не займається такою безглуздою справою, як самозахоплення, бо для нього завжди важливішою була краса внутрішнього світу людини, а не щось настільки суб’єктивне як фізична привабливість. Але сьогодні був особливий день. Випускник Гоґвортсу збирається зустрітися з колишньою подругою й щиро бажає, аби лише вона подивилася на нього інакше. Щоб побачила в ньому того, чиєї компанії колись шукала й чия дружба по-справжньому в минулому була дорога її сердцю.

Дім був моторошний, порожній і тихий. Северус Снейп уважніше придивився до себе в дзеркалі, критично оцінюючи власну зовнішність і намагаючись ігнорувати огидне відчуття тривоги, яке щоразу з’являється, коли він занадто довго залишається в цьому будинку наодинці. Це майже смішно, бо не так уже й давно — у безрадісні дні свого дитинства, — тоді ще юний чарівник молився на цю тишу, а коли не міг її отримати — то зранку до вечора сидів на вулиці навіть попри негоду. На той час будь-що здавалося кращим за крики п’яниці, що був завше чимось дуже незадоволений. Тоді син Ейлін Принц повсякдень мріяв про сповнені тишею та спокоєм дні та навіть не здогадувався, що через декілька років буде сумувати за тим періодом свого життя, коли в батьківській хаті, окрім кроків самого Северуса, можна було почути й інші звуки.

Як і зазвичай, парубок убраний просто, але практично: ідеально випрасувана чиста чорна сорочка та штани того ж кольору. У поєднанні з темними очима й волоссям чарівник майже зливався з темрявою дому, ніби це місце поглинало всю його душу. Лише бліда шкіра без жодного натяку на рум’янець свідчила про те, що все це — лише гра його уяви, породжена безсонними ночами та частими нічними жахіттями.

Йому подобається чорний колір, хоча Северус добре знає, що в ньому виглядає ще більш худим і блідим, ніж зазвичай. Попри це, випускник Слизерину все одно віддає перевагу тому, що йому до вподоби й у чому він почувається зручно, а не догоджати забаганкам інших людей, які все одно ніколи не затримувалися надовго в його житті.

Продовжуючи вдивлятися в дзеркало, Напівкровний Принц був більш ніж задоволений

своїм зовнішнім виглядом. Особливо якщо пригадати, скільки часу він згаяв у ванній, втираючи у волосся різноманітні масла, аби зробити їх м’якшими, замість того щоб витратити цей час на пошуки роботи чи приготування зіль.

Він невпевнено всміхнувся своєму відображенню, як навчав його колись Мульсибер: так, щоб здобути прихильність, довіру та підтримку інших. Хоча, щиро кажучи, Северус жодного разу ще не використовував цей прийом на практиці, бо злегка відчував огиду та відразу до самої цієї ідеї — використовувати власну зовнішність заради будь-якої вигоди.

Тоді він свято вірив, що його майстерність у зіллєварінні та знання дадуть результат у потрібну мить — і йому ніколи не доведеться так принижуватися, аби отримати бажане.

Випускник Гоґвортсу заплющив очі, щоки налилися легким рум’янцем від сорому, а губи стиснулися в лінію. Та Северус Снейп миттєво придушив спалах гордості та спробував налаштувати себе: «Лише один раз. Це — заради Лілі. Тільки заради неї.»

Розплющивши очі, Напівкровний Принц знову подивився в дзеркало. Насилу заспокоївшись, він розслабив тіло, пом’якшив вираз обличчя, злегка підняв губи в легкій усмішці та ледь помітно примружив очі.

Усьому цьому він навчився на Слизерині.

Подивившись на плід своєї праці, він був напрочуд задоволений: Северус більше не здавався собі таким похмурим, як раніше. Принаймні доти, доки не зазирнув у власні очі…

І весь старанно вибудуваний ним образ миттю розсипався на порох.

— «Слинявусе!»

До болю знайомий голос перелякав його. Юний чарівник відступив на крок назад і зачепив попереком обідній столик. Дихання збилося через хвилювання та несподіваний біль, а очі забігали по кімнаті в пошуках небезпеки. Не встигнувши вхопиться за столик, щоб втриматися на ногах, він упав на підлогу корпусом уперед. Не даючи собі й хвилини на перепочинок, син Ейлін Принц швидко схопився на ноги і дістав свою чарівну паличку. Обертаючись туди-сюди, маг уважно вдивлявся у темряву кімнати, аби знайти джерела голосів.

Кожна хвинина тиші все більше змушувала його нервувати.

Декілька хвилин минули у цілковитій тиші, проте Северуса це зовсім не заспокоїло. Скоріш навпаки — у його уяві вся ця ситуація нагадувала останні миті спокою перед штормом. Щоб бути остаточно впевненим у своїй безпеці, випускник Гоґвортсу перевіряє всі чари, які свого часу наклав на господу.

Молодик сильніше стискає паличку в руках від люті на самого себе та Мародерів, коли отримує результати на всі свої перевірки.

Звичайно, нікого з грифіндорської четвірки немає і бути не може в його будинку.

Переконавшись, що йому справді нічого не загрожує, Северус послаблює хватку на чарівній паличці, з подивом відзначаючи те, як сильно у нього змерзли пальці.

Колишній учень Гоґвортсу повертається спиною до дзеркала, більше не наважуючись дивитися в нього.

Він стискає долоні в кулаки й щосили намагається приборкати вогонь у своєму серці, аби прибрати рум’янець з щік.

Як це соромно та ганебно — у його віці боятися власної тіні.

Його цілком влаштовує власна зовнішність. Попри насмішки Мародерів і невтішні коментарі батька, Напівкровний Принц не зненавидів свої обличчя та тіло. Однак це не означає, що після всіх цих років знущань юнак зміг зберегти любов до себе. Щороку він усе частіше помічає, що все рідше вдивляється в дзеркала, а то й зовсім уникає їх. Молодик проґавив той момент, коли його почали переслідувати нав’язливі та отруйні думки. Ба більше, іноді у людних місцях, коли хтось дивиться на нього, Северусу здається, що люди подумки знущаються з нього через його природні дані. І як не намагався, а все ж не зміг згадати відколи ж усе це стало звичною частиною його життя, а не тимчасовими труднощами.

У такі миті легінь ловить себе на думці, що взагалі не має бажання виходити з дому. Якби чарівник мав можливість прожити життя, нічого не роблячи і просто займаючись зеллєварінням подалі від зовнішнього світу, то він би із задоволенням нею скористався. Однак, на жаль, життя ніколи не є таким простим. Особливо тепер, коли юний маг ледь не цими днями закінчив навчання у Гоґвортсі. На початку грошей, які лишила йому мати напередодні своєї смерті, вистачить для сплати рахунків і купівлю продуктів харчування. Як підрахував син Тобіаса Снейпа, то у кращому разі, якщо він житиме економно і відмовиться від покупки інгредієнтів для зілля, то зможе прожити плюс-мінус три місяці. За цей час йому слід влаштуватися на роботу і до початку четвертого місяця бути готовим повністю сплачувати рахунки самостійно.

Северус тяжко зітхнув.

Після смерті Тобіаса Снейпа — коли більше поряд не було людини, яка більшу частину сімейного бюджету витрачала на оковиту, — Северус і його мати плідною працею змогли заробити та накопичити непогану суму грошей, що Ейлін планувала витратити на покупку нової квартири та переїзд. Однак усі їхні плани про початок нового кращого життя перетворилися на попіл, коли Ейлін Снейп захворіла на драконячу віспу й раптово померла незадовго до випускних іспитів Северуса. Більшість грошей, що вони відклали на купівлю нового будинку, Северус витратив, усупереч волі матері, на її перебування у лікарні Св. Мунґо та ліки, а пізніше й на гідний похорон.

Навіть коли труну його матері засипали землею, Северус так і не зміг зрозуміти чому зілля від драконячої віспи, що вони купили, не вилікувало Ейлін Снейп. Так, були випадки, коли зілля не працювали, скільки б разів їх не пили заражені, але загалом це стосувалося людей поважного віку, чий організм був надто слабким для того, щоб боротися із хворобою.

То був абсурд.

Його матері було лише сорок дев’ять років — цифра, яка для чарівників не мала ніякого значення з огляду на те, що вони нерідко доживали до ста п’ятдесяти років. Для прикладу можна навести колишнього директора Гоґвортсу, якому цього року виповнилося триста чотирнадцять.

З роздумів про минуле його повернув тихий стукіт у вікно.

Северус глянув на сову за вікном.

Сова недружелюбно подивилася на нього у відповідь і, ніби аби помститися за те, що він змусив її так довго чекати, підняла свою пазуристу лапу та повільно почала дряпати вікно.

Юний зіллєвар придушив у собі бажання заткнути вуха руками через неприємний звук скрегота кігтів нахабної птиці об скло, яке вони нещодавно з матір’ю замінили.

Не маючи бажання й надалі піддавати свої барабанні перетинки таким витонченим тортурам, чарівник швидко відчинив вікно й впустив нетерплячу сову в приміщення. Негостинно кинувши поперед неї трохи їжі, юнак забрав листа. Сова, на диво, навіть не кинула оком на частування. Коли вона переконалася, що лист одержувач отримав посилку, то гордовито підняла дзьоба вище і, не затримуючись і хвилини довше в цій халупі, швидко вилетіла з приміщення через незачинене вікно.

Северус ніяк не прокоментував її поведінку. Зосередивши всю свою увагу на листі, колишній учень Гоґвортсу з подивом упізнав на ньому печатку магічного банку Ґрінґотс.

Не вагаючись ні хвилини давше, молодик викинув листа на підлогу, швидко дістав чарівну паличку і направив її на пергамент.

Кожен маг знав, що гобліни банку Ґрінґотс навіть для екстрених випадків не використовують сов. Натомість, ці істоти мають свій власний метод зв’язку, який, за чутками, за рівнем безпеки набагато перевершує пернату пошту. Досить заможні чарівники, бажаючи бути в курсі того, що відбувається в їх сховищах, витрачали нечувані суми грошей, аби гобліни погодилися використати з ними цей метод зв’язку. Але навіть так гобліни погоджувалися на цю угоду лише після згоди чарівника тримати цей метод у секреті. Угоду скріплювала незламна обітниця.

Змахнувши паличкою, колишній учень факультету Слизерин перевірив лист на усі прокльони, які тільки міг згадати, але щоразу результат був негативним. Коли в нього повністю закінчилися варіанти та заклинання, Северус, хай і неохоче, але визнав, що на листі не було прокляття.

Підійшовши до листа, він підняв його з підлоги і розгорнув:

[Пану Северусу Тобіасу Снейпу

Шановний пане Снейп, у зв’язку зі смертю панни Ейлін Снейп (у дівоцтві: Ейлін Принц) і панни Іванни Поттер (до шлюбу: Іванни Батуринської), Ґрінґотс просить вас з’явитися особисто до нашого банку для врегулювання низки питань, що стосуються спадкових справ і пов’язаних з ними магічних контрактів померлої Ейлін Снейп.

Просимо вас негайно сьогодні прибути до банку Ґрінґотс не пізніше четвертої години вечора. Ми приймемо вас у залі №9.

Ратбор Зломлин

Магічний банк Ґрінґотс]

Не даючи собі й надалі не те що читати, а навіть думати про цю маячню, син Тобіаса Снейпа зім’яв листа й викинув у смітник. Його мати ніколи не відкривала рахунок у магічному банку Ґрінґотс, що вже тут казати про якісь контракти та юридичні питання. У чарівній Британії у матері та сина не було абсолютно ніякої нерухомості, яку юний зіллєвар міг би успадкувати після смерті Ейлін. І ще менше у них було знайомств, на які можна було б покластися у разі надзвичайної ситуації. І Северус, і його мати — асоціальні люди, які рідко навіть говорили з іншими без вагомих причин, а про якісь тісніші зв’язки вже тим більше не могло бути й мови. За всі ці роки він ніколи не чув від своєї матері ні про «Іванну Поттер», ні про «Іванну Батуринську».

І нехай трохи непокоїло те, що якийсь незнайомець знає його адресу і навіть сміє кепкувати з нього у період жалоби, та легінь не збирався розбиратися з цим зараз. Сьогодні в нього була нехай і незапланована, але все ж таки не менш важлива зустріч з давньою подругою. Навіть якщо гоблінський банк щось наплутав і справді надіслав йому листа, парубок все одно не планував скасовувати свої плани на цей вечір. А чари захисту, які вони свого часу встановили з матір’ю, досить міцні для того, щоб «ощасливити» непроханих гостей.

Більше не затримуючись, Снейп востаннє підходить до дзеркала, аби перевірити свій зовнішній вигляд і сховати назад під одежу кулон, який подарувала йому мати. Ейлін ніколи не коментувала цей подарунок, хоча завжди повчала тримати його на шиї і за жодних обставин не знімати і не віддавати його нікому.

Снейп через ностальгію проводить пальцями по кулону через одяг. Ейлін Снейп не була надто суворою, жорстокою чи навіть просто емоційною жінкою. Швидше за все, його мати була нестерпно спокійна і навіть байдужа до того, що відбувалося навколо неї. За всі роки, що вони були сім’єю, вона рідко підвищувала голос, а почути крики від неї тим більше було дивиною.

Проте, коли вона дізналася, що він подарував той кулон Лілі Еванс, то влаштувала справжню істерику й навіть змусила його у будь-який спосіб повернути прикрасу. Маленький Северус, якому тоді тільки-но виповнилося вісім років, зовсім не розумів причин злості матері, але, навчений не ставити зайвих питань розлюченим дорослим через досвід з батьком, не наважився щось сказати проти, хоча тоді груди нестерпно палило через сором. Того дня навіть у вічно п’яного Тобіаса Снейпа вистачило самосвідомості на те, щоб мовчки вийти без скандалів з хати і не повертатися назад, поки дружина хоч трохи не заспокоїться.

З того часу він завжди вважав, що в кулоні захований якийсь секрет. Але скільки б не намагався, юний маг не міг виявити його таємницю. Найпопулярнішою теорією парубка було те, що кулон може виконувати функцію порталу. Однак ще за шкільних років Северус крутив той кулон як тільки бажав, але так і не зрозумів як його активувати, тому цю гіпотезу довелося визнати хибною. Інших ідей у нього або не було, або він їх давно спростував. Зрештою, як і заповідала йому мати незадовго до смерті, випускник Гоґвортсу став «просто чекати на той момент, коли правда відкриється сама».

Більше не дозволяючи собі й надалі занурюватися в спогади, Северус взувся та вийшов з дому, не забувши замкнути двері на ключ.

Цієї миті до вікна юного чарівника прилетіла ще одна сова, але, на відміну від першої, вона так і не змогла потрапити всередину. Усвідомивши, що їй доведеться довго чекати, птиця присіла на досить широке підвіконня, голосно угукнула та й підтягла ближче до себе лапку, навколо якої було обв’язано листа з офіційною печаткою Ґрінґотсу.