Частина 57: Сіль на рану

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– Рей?.. – Мейлі находився у німому шоці. Щойно парубок увійшов до їхнього вагончика, так одразу ж витягнув велику дорожню сумку і почав збирати в неї його одяг із шафи.

Він підійшов до Рея і взяв за руку, але той одразу ж прибрав її. Мейлі з тривогою в серці запитав:

– Що ти робиш?..

– Ти більше не житимеш тут.

– Але… Де ж я тоді…

– Мене це не цікавить. Іди до кого хочеш. І в одному номері разом з тобою я більше не виступатиму.

Мейлі почав сердитися. Перехопивши його руку, він випалив:

– Поясни мені! Що трапилося!?

– Нічого особливого, Мейлі, – висмикнувши свою руку, Рей подався виймати всі поспіль речі з шафи. – Я просто зробив велику помилку в житті.

– Що? Яку ще помилку? – Мейлі знову підійшов до нього, щоб співчутливо взяти за руку. – Ти про поцілунок?

Відкинувши кілька речей тому на ліжко, Рей з байдужим видом обернувся до того, відповівши:

– Зустрічатися з тобою. Ось у чому була моя помилка.

– Що?.. – він стиснув його руку у своїй. – Що ти таке кажеш? Ти ж сам захотів зустрічатися зі мною.

– Я мав тобі сказати… я зовсім не люблю тебе, Мейлі.

У голові загуділо, і Мейлі відчув, як серце падає в пятки. Все здавалося поганим сном, який повторюється і повторюється…

Рей, з незворушним холодом у погляді, звернувся до нього:

– Ти справді думав, що я любив тебе по-справжньому?

– Рей, але ж ти…

– Сьогодні мені дали зрозуміти, яке я посміховисько в очах інших. Тому нам краще розлучитися, поки не стало ще гірше.

– Навіщо… – Мейлі оціпеніло опустив руки. – Навіщо ти мені брешеш?

Рей стиснув кулаки і дивлячись йому в вічі, відповів:

– Я кажу чисту правду, Мейлі. Це ти не хочеш приймати все, як є. Я повинен дати тобі зрозуміти, що ніколи тебе не любив, мені просто стало цікаво як це – зустрічатися з кимось окрім дівчат. Ось я і вирішив поекспериментувати разочок. Але я не маю наміру більше гратись з тобою в кохання, яке тільки шкодить моєму становищу.

Мейлі відчайдушно не хотів у це вірити. Стискаючи в кулаки футболку, він випалив:

– Ти брешеш! Це не правда! Навіщо ти це робиш!?

– Спочатку було цікаво з тобою грати, – з усмішкою відповів Рей. – Мені щиро шкода тебе, адже ти справді думав, що в нас може бути щось більше за флірт.

– Ти… хочеш сказати, що все, що між нами було… брехня?

– Хах, між нами поки що нічого й не було. Ти ж сам розумієш, я просто користувався твоєю наївністю та затуманював очі тим, що ти хотів почути, але нічого з цього не було цілком щирим.

– Припини… це… не правда…

Рей з байдужим видом відчинив йому двері і кинув за неї сумку з його речами, вигукнувши:

– Все, що ти щойно від мене почув, – і є справжня правда! Неприємна, але правда. Ми більше не партнери. Тепер живи з ким хочеш і займайся чим хочеш. Адьос!

– Хто… змусив тебе все це мені сказати? – раптом спитав він, недовірливо дивлячись на його байдужо-незворушний вигляд. – Я тобі не вірю… все це не може бути правдою… ти ж…

– Скільки мені ще тобі повторювати!? Я ніколи не мав до тебе якихось романтичних почуттів! Змирися вже. Нам не судилося бути разом.

– Ти брешеш! – вперто крикнув Мейлі. – Брешеш! Брешеш! Брешеш! Ти любиш мене! Скажи, що ти любиш мене! Досить мені брехати!!! – він з розбігу вчепився в його мундир. Рей похитнувся і полетів спиною через відчинені двері. Стиснувши зуби, він міцно притис молодшого до себе. Вони впали на сходи. На щастя, Мейлі обійшовся лише невеликим переляком. Він підвівся, спершись на груди Рея, і з потрясінням глянув на хлопця під собою. З чола Рея струмувала кров, але він був у свідомості. Рей зашипів крізь зуби від болю. Він упав спиною прямо на сходинки трейлера. Кістки, які й без того встигли вже побити, занили новою хвилею нестерпного болю.
Прохолодна крапля впала йому на щоку. Рей розплющив очі і подивився на хлопчика, що лив сльози, і з благанням у голосі, попросив:

– Залиш мене… прошу тебе, Мейлі.

– Мейлі! – Ніколь поспішила підняти його та притиснути до себе. – Боже! Ти цілий!? – пробігшись по ньому швидким поглядом, вона полегшено видихнула:

– Яка я рада, що з тобою все гаразд.

Мейлі мовчки притиснувся до неї, ховаючи свої сльози. Ласкаво обіймаючи його, Ніколь кинула гнівний погляд на парубка, що підвівся з сходів. Рей намагався встати на ноги, але, як тільки він ступив на праву ногу, одразу опустився на землю, та за шипів від болю. Штанина була роздерта і просочена кров’ю. Нижче коліна виднілася глибока подряпина.

– Сподіваюся, ти пізнав увесь біль, що завдав Мейлі. – з похмурим поглядом сказала Ніколь, та взяла дорожню сумку.

Рей, кусаючи губи, підняв голову, зі злістю проводжаючи поглядом їх спини, що віддалялися.

– Гей! Куди ти біжиш? Мейлі взагалі зі мною! – вигукнула Ніколь, коли поряд з ними пробігла дівчина.

– Рей! – Саманта опустилася над пораненим. – Спробуй спертися мені на плече! Я відведу тебе до містера Бреккема!

– Хах, – Ніколь з насмішкою поглянула на цю парочку. – Як швидко ти перевзулася. А тільки не давно була готова вбити його при всіх.

– Закрий свій мерзенний рот, Ніколь! – вигукнула та, потім, закинула руку Рея собі за плече і допомогла йому підвестися з землі. – Я вже казала тобі, щоб ти вибирала слова, коли звертаєшся до нас з Реєм.

– Ти і сама розумієш, – посміхнулася їй подруга. – Що тепер кожен у цирку зневажатиме його.

Саманта мовчки повела за собою Рея, що кульгав на одну ногу. Коли вони порівнялися з Ніколь, Мейлі поряд з нею, з журбою в очах простяг руку до Рея, але той навіть не глянув на нього.
Проводжаючи кузена до свого намету, Саманта з крижаним тоном, процідила:

– Ти мусиш мені все пояснити.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– Ти..! – Саманта від злості, що охопила її, стала ходити туди-сюди і кусати собі нігті. – Навіщо ти це зробив!? Мені на зло, адже так?!! Та я ніколи в житті не повірю, що ти закохався у хлопця!

– Бачу, тебе це більше турбує, ніж те, що твій батько мало не вбив мене. – Рей зняв свій вже порваний на грудях червоний мундир і опустив комір своєї футболки, показуючи їй синці на шиї.

Без сліду співчуття на обличчі, дівчина з гордістю кинула:

– Поділом тобі. Щиро кажучи, мені теж зараз нестерпно хочеться тебе придушити.

– Хах, яка в мене любляча і співчутлива сестра.

– Ти зганьблений з ніг до голови. Як у тебе ще вистачає розуму сміятися? Верх нерозсудливості та тупості. – Саманта підійшла і підняла його за підборіддя. – Сильно болить?

– Не більше розтоптаної твоїм батьком гордості. – прибираючи її руку, кинув Рей.

– Зменш гонор. Ти сам у всьому винен, – вона насупилась, розглядаючи його розірваний мундир. – Не варто було тобі поводитися так необачно і цілувати Мейлі у всіх на очах. Ти знову дієш нам із батьком на нерви…

Рей стиснув кулаки і опустив очі в підлогу намету.

Дивлячись на його пригнічений вид, Саманта посміхнулася, відповівши йому:

– Не варто докоряти собі. Ти зробив правильно, послухавшись мого батька. – вона забрала його мундир і понесла до невеликого столика, шукаючи голку з нитками, щоб зашити.

Через хвилину роздумів, Рей промовив:

– Тепер він мене справді зненавидить.

– О, ще й як.

– Може, розповісти йому правду?

– І наразити його життя на небезпеку? Подумай двічі, Рею. Невже тобі так складно збрехати та зберегти цим його життя? Ти й так наробив дурниць хоч греблю гати, хочеш тепер його до могили довести?

– Але це якесь божевілля… я не хочу робити йому боляче!

– Рею, болючіше ти йому вже точно не зробиш. Музика вже почала грати, так танцюй під її ритм і не псуй нічого.

– Що мені тепер робити?.. – він зігнувся навпіл, ховаючи обличчя в долонях.

– Тобі ж не в перше розбивати чиїсь надії. Вважай це, так званою, доброю справою. Брехня за життя. Хіба не звучить героїчно? – Саманта відклала шиття і піднялася з-за столу, підходячи до двоюрідного брата. Вона прибрала його долоні і здивовано поглянула в обмите сльозами обличчя. – Ах, який ти гарний, коли плачеш… знала б раніше, зробила б усе, щоб змусити тебе заплакати.

Рей посміхнувся і витер тильною стороною руки сльози, відповівши:

– Навряд чи тобі вдалося б досягти бажаного.

– Ти впевнений?

– Мріяти не шкідливо, Саманта.

– Схоже, ти забув, – вона нахилилася до нього і заклала руки на плечі. – Але я вже здійснила одну свою мрію. – після цих слів вона поцілувала його. Раз, потім другий. Цим же і пригадавши тому все.

Рей із роздратуванням відсторонився. Витираючи долонею губи він прошипів:

– Яка ж ти лицемірка…

Саманта з незворушною, але самовдосконаленою посмішкою присіла тому на коліна. Вона добре знала, що з пораненою ногою той навряд опиратиметься їй зараз. Витираючи пальцями залишки вологи на його очах, вона м’яко промовила:

– Не хвилюйся. Зі мною ти швидко про нього забудеш.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Ніколь прийняла найкращого друга у свій трейлер з усією турботою та увагою.
Погладжуючи пузо великого спаніеля, Мейлі не переставав думати про все, що сталося.
Він не міг повірити в те, що наговорив йому Рей і намагався знайти всьому розумне пояснення.

– Я давно помічала… що він до тебе нерівно дихає.

Він підняв очі на Ніколь, яка розкладала його одяг на вільні полиці у своїй шафі. Несподівано, та обернулася до нього і прямо спитала:

– Ти закохався в нього, тому що Рей племінник власника цирку?

Мейлі не міг повірити щойно почутому…

– Невже ти… також вважаєш, що я, як і решта, був із ним через становище та гроші?

Ніколь зітхнула:

– Ні… пробач. Просто… з першого ж дня я, як і всі дівчата, дружила з Реєм і Самантою через їхні звязки з власником для своєї вигоди… От тільки мені більше до душі було водитися з Самантою, тому з Реєм я майже не спілкувалася. – вона зачинила шафу і підійшла до нього, сказавши лише одне:

– Ти повинен відпустити та забути його.

– Не можу Ніколь, я… не можу…

– Ти маєш відкинути свої почуття геть та жити далі! – випалила вона та опустилася до нього на велике м’яке ліжко з купою рожевих подушок.

– Ти не розумієш, Ніколь! Мені з таким трудом вдалося отримати його любов, я… не можу тепер так просто все забути.

Дівчина несподівано замовкла, но після хвилинної паузи, промовила:

– Я розумію тебе… я… теж безнадійно закохана в де кого, але як би я не намагалася, ми не зможемо бути разом…- вона взяла молодшого за руки і з сумом сказала:

– Я не хочу, щоб ти повторював мої помилки і мучився через цього негідника… Мейлі, невже ти ще не зрозумів, що Рей грався тобою? Я ж тобі казала, що власне становище йому набагато важливіше за тебе! Прошу, Мейлі, будь ласка, зніми вже розові окуляри та постарайся забути про нього. Зараз… Ти мусиш жити тільки заради себе одного.

По щоках Мейлі скотилися дві сльозинки. Він пригорнувся до грудей своєї вірної подруги, міцно обіймаючи її.

– Ти права… Ніколь… допоможи мені його забути… допоможи… прошу… – зі сльозами попросив він, злившись на все: на свою нещасну долю, на чортову невдачу, на неточне передбачення, на світ, на цирк, на всіх і все, але не на Рея… Рей не був для нього винний. Він відчував, що того хтось змусив вигукнути всі ті болючі слова йому в обличчя.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Лондонська лікарня. 1 вересня.

Чи є щось гірше за смерть?
Є дещо й набагато болючіше – невиліковна хвороба. Дивитись як рідна людина помирає на твоїх очах, неспішно і безповоротно, і розуміти, що найближчого місяця її вже не стане. Робити все, але знати, що ти своїми стараннями не продовжиш і години життя цій людині. Швидка смерть тому й швидка, адже ти нічого не відчуваєш. Куля в лоб або машина, що раптово вискочила до тебе на зустріч: все відбувається в лічені секунди. Тут ти живеш, але вже помер в очах інших. Усі розуміють, що ти вже мрець, але продовжують усіляко рятувати того, кого вже не врятувати.

Саманта погладжувала руку матері, і чула і не раз невтішні прогнози лікарів, але відчайдушно чіплялася за невидиму ниточку надії, відмовляючись приймати діагноз матері. Ми всі віримо у диво, але це диво не завжди приходить. І в такі моменти потрібно змиритися, але чи буде горда людина миритися зі втратою? Ні.

Саманта поклала голову на край медичного ліжка, несильно стискаючи долоню мами у своїй.
Обличчя її матері було як те опале листя за вікном… пожовтіле та без життєве.
Жінка з карими очима поправила свою шапочку на голові, а затім м’яко погладила дочку по гладкому волоссю, і з хрипотою в голосі, нагадала:

– У тебе скоро день народження…

Саманта підібгала губи, відповівши:

– Угум… літо так швидко пролетіло…

– Це точно. Куди ж біжить час… – Керрі зробила кілька тяжких вдихів, намагаючись вдихнути на повні груди. Проте, безрезультатно. – Я хотіла б, щоб ти назавжди залишилася моєю маленькою донечкою. Мені справді шкода, що я більше не зможу взяти тебе на ручки і…

– Батько… не зміг прийти, – обірвала її Саманта. – У нього з’явилися невідкладні справи в…

– Мене це не цікавить. Я й не чекала, що він прийде.

Дівчина повільно підвела голову, і з усмішкою сказала:

– Але, замість нього тебе прийшов відвідати дехто інший. Він незабаром має прийти.

– О? Невже в тебе з’явився хлопець? – із променистою усмішкою запитала її мама.

Саманта мимоволі розчервонілася і хотіла було відповісти, но у двері їхньої палати постукали.

– Заходь. – покликала Саманта і піднялася зі стільчика, зустрічаючи гостя. Жінка посміхнулася і зацікавлено подивилася на двері, але, як тільки побачила хто увійшов, змінилася в обличчі.

– Доброго дня, тітонько Керрі, – Рей, тримаючи в руках пишний букет червоних троянд, підійшов до її ліжка і поклав подарунок біля її рук. – Ви майже не змінились. Як ваше здоров’я?

Керрі в потрясінні витріщалася на його незворушно усміхнене обличчя, потім стиснула зі злості зуби, і схопивши в руки букет троянд, стала вдаряти ними його по обличчю, вигукуючи з утрудненим диханням:

– Не називай мене тіткою, виродку! Чому ти не помер у пожежі разом із ними!? Чому!!?Кха! Агх!!

– Мама! – Саманта ринула до неї, в паніці натискаючи червону кнопку виклику медсестри. – Дихай повільно! Заспокойся!

Керрі викинула убік племінника зіпсований букет і схопилася за грудну клітку. Біла підлога палати наповнилася червоними пелюстками троянд із краплями крові.
Рей провів пальцями по подряпинах на щоці і глянув на кроваву долоню.

– Кха-кха! Нгх! – Керрі охопив задушливий напад кашлю, з її губ стікали краплі густої темної крові.

– Одужуйте, місіс Крайтон. – Рей з байдужим видом відвернувся та вийшов із палати. Хоч він і сказав це, але в душі бажав цій жінці швидкої смерті.
Відразу як він вийшов, до палати забіг лікар та натиснув кнопку насоса, що дозував морфін, крикнувши медсестрам:

– Підготуйте кисневу маску! Потрібно стабілізувати роботу легень! І вколіть 4 міліграми заспокійливого!

Перш ніж їй одягли маску, Керрі схопила доньку за руку і з люттим обличчям заревіла:

– Навіщо ти його привела!? Кха!! Тепер у мене до кінця життя стоятимуть перед очима Грейс із Крістофером!!! Кххн! Чому він не помер разом із ними!!? Твій батько, він говорив!.. Кхе!!

– Мамо… – Саманта розмазувала по обличчю сльози з тушшю. Вона хотіла їй щось сказати, але її вивела до коридору медсестра. Дівчина в заціпенінні дивилася в двері палати, що зачинилася перед нею, поки не помітила мирно сидячого в залі очікування, кузена. Рей підвівся і та чимдуж підбігла до нього щоб міцно обійняти.

– Вибач її заради Бога! Вона не зі зла до тебе! Просто вона ображена на твою…

– Я знаю. – спокійно відповів він, погладивши її по волоссю. – Не переймайся. Все добре.

▫️▪️▫️▪️▫️

За тиждень до дня народження Саманти, її мама – Керрі Майклсон Крайтон, померла у віці 38 років, через затруднення раку легень.
Мейлі, дізнавшись про це, поспішив піднести слова співчуття і якось відволікти дівчину від такої великої втрати, але Саманта не хотіла нікого бачити і намертво закрилася у своєму наметі, де її оточували лише вірні повзучі друзі. Ніколь, проте, вона впустила до себе. Декілька днів поспіль Мейлі спав один у трейлері подруги, адже та залишалася ночувати у Саманти, щоб подбати про неї.

Усі циркові перебували у жалобі. Тому на репетиції ніхто не приходив. Та й через відсутність відповідальної за все пані Саманти всім було незвично та тяжко на серці.
Одного разу Мейлі все ж зумів побачити Саманту, коли разом з нею прогулювався, тримаючи її за руку, Рей. Він говорив з нею про щось. Можливо, що втішав.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Добігав кінця другий тиждень після смерті місіс Крайтон. За день до похорону Саманта прийшла в трейлер до батька.

– Маму… Кремують? – сидячи на шкіряному дивані, вона розглядала в руках сімейне фото.

Чоловік повільно обернувся до неї обличчям. Від сорочки до черевиків той був одягнений у все чорне. Жалобне.

– Ні, – відповів він. – У заповіті твоя мама цього не по бажала.

– Ось воно як… – Саманта підвелася, і зробивши два кроки, поставила фото у рамці назад на робочий стіл батька. – Це добре.

– І чому ж?

– Хочу наостанок поцілувати її руку.

Джеймс з обурливим видом зітхнув:

– Краще цього не робити. Її шкіра пожовкла. У церкві її обличчя накриють хусткою, до того ж запах… Ти сама все розумієш.

– Начхати! – вона стиснула кулаки. – Я хочу поцілувати її руку на прощання.

– У тебе був час щоб оплакати її і попрощатися, але, воля твоя. Роби як сама того хочеш. – її батько, врешті змирився, підходячи до міні-бару. – Завтра… Тримайся стійко та гідно. Не забувай, звідки ти родом. Жодних ридань, сліз. Не варто показувати свою слабкість та зламаність. Думай про хороше – днях, коли твоя мама була щасливою.

Саманта стиснула губи:

– Вона жодного дня не була щасливою…

– Не правда, була. – заперечив Джеймс.

– Он як? – хмикнула та. – І коли ж?

За раз відпивши половину склянки міцного віскі, містер Крайтон посміхнувся, відповівши дочці:

– До заручин зі мною.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

У Лондонському соборі Успіння Пресвятої Богородиці проходила церемонія прощання з навіки упокійненою Керрі Крайтон.

Жодного оплакування через гірку втрату не було чути. Люди з цирку і друзі померлої прийшли не для цього, а щоб вшанувати пам’ять, справи, заслуги і просто згадати про все хороше, що для них зробила пані Керрі.
Серед таких був і Мейлі. Він комкав у руках носову хустинку, не знаючи навіть навіщо її з собою взяв… і опустивши голову, думав ні про що. Адже навіть близько не був знайомий з мамою Саманти.
Час від часу, слухаючи проповіді священика, він крадькома поглядав на парубка, що сидів попереду нього.
Не зрозуміло, чи той сам захотів прийти, чи його примусили, але Рей, таки, прийшов на прощання з тіткою.
Мейлі помітив, що вигляд у того був не найкращий. Бліде, без кровне обличчя виглядало нестямно хворим. Той був вижитий як лимон. Зникла колишня жвавість, енергійність, і радісний блиск в очах, який так любив уловлювати раніше в ньому, Мейлі. Його погляд був спрямований у нікуди, ніби він і зовсім знаходився не тут. Рей дивився перед собою байдужим поглядом, і здавалось, був далеким від проповідей священика.

Коли містер Крайтон закінчив промовляти прощальну промову, на трибуну, до прекрасної білої труни підійшла Саманта, і вклала в неї гілочку плямисто-червоних орхідей.
Поцілувавши матінку в руку, дівчина відійшла, спостерігаючи як інші закривають труну.
Священик перехрестив і, поклавши руку на кришку, промовив слова останньої молитви, після чого до Саманти підійшов сивий кароокий чоловік, якого вона знала як батька своєї матері і свого рідного дідуся.
Той обійняв та поцілував її в маківку і разом з містером Крайтоном і ще парочкою чоловіків підняли труну за ручки, і, спираючи кожен собі на плече, понесли до виходу.
Мейлі піднявся одночасно зі усіма запрошеними, попрямувавши слідом, але варто було йому зробити крок, як він почув супроводжуючу носіїв, сумно знайому мелодію, що потрясла його до глибини душі.

“Не може бути… це ж…”

– “Самотня душа”… – видихнув він у надзвичайному здивуванні, і тут же кинув погляд на хлопця в чорному.

Рей виглядав не менш приголомшеним, коли почув композицію, яку так любила його мама. Він нахилився і щось прошепотів на вухо кузині, що йшла поруч з ним. Та гірко посміхнулася йому краєчком губ, і Мейлі вловив від неї тихе:

– Вона побажала саме її…

Рей, почувши відповідь, обняв Саманту за плечі і з усмішкою про щось задумався.

Не дивлячись на те, що ніхто не проронив ні сльозинки, небеса, ніби нагадуючи усім про те, що вони зараз назавжди прощаються з дорогою їм людиною, пролили свої холодні каплі на сиру землю величезного цвинтаря, де заздалегідь було викопано похоронну яму для упокою ще одного тіла.
Саманта, як і належить чистокровній англійці, стояла стійко і непохитно спокійно. Тонкі руки в шкіряних рукавичках стискали ручку чорної парасольки. Зціпивши зуби, вона спостерігала за тим, як повільно опускають під землю білу труну.

– Як довго тягнеться цей день… – чи то від втоми, чи то від роздратування, що йому доводиться стояти під уже досить сильною зливою, сказав праворуч від дочки, містер Крайтон. Коли ж труну повністю спустили, Джеймс став наполегливо розганяти всіх присутніх по машинам, щоб ті поспішили додому – в цирк, і не дай Боже, не застудилися, а висловити слова жалю та інше вони зможуть і завтра, в ресторані – на поминках.

Як тільки люди почали розходитися, Саманта, несподівано, зірвалася з місця і кинулась прямо в напівзакопану яму… але за два кроки до краю розкопаної землі її перехопили.
Мейлі здивовано розширив очі. Дівчину схопив позаду Рей і зупиняючи її відчайдушні пориви, вигукував:

– Саманта! Прийди до тями! Не втрачай голову!

– Ні! А-а-а!! – в розпачі закричала та, вириваючись із його рук. – Відпусти мене! Я забула її обійняти! Мені треба обійняти маму на прощання! Я хочу до неї!! – дівчина билася і рвалася до могили, яку вже поспішно засипали землею, але в результаті, її ноги підкосилися і вже відмовлялися її тримати.
Рей підхопив Саманту за руки і обійняв, притискаючи промоклу до нитки двоюрідну сестру до грудей. Здавшись, та розплакалася, через ридання промовляючи лиш одне:

– Хочу обійняти… обійняти маму…

– Обіймеш, – Рей приклав чоло до її чола, прибираючи долонею з її очей сплутані чорнильні пасма. – Уві сні, коли вона прийде до тебе, ти її обов’язково обіймеш, Саманта.

Мейлі мовчки спостерігав за цією картиною, поки зовсім поряд не прошмигнув знайомий силует.
Ніколь кинулася до Саманти і допомагаючи Рею притримувати її, щоб та не повалилася колінами на землю, міцно обійняла, не соромлячись і того, що разом із Самантою обняла і Рея. Кусаючи собі губи, Ніколь, до останнього намагалася, дивлячись у заплакані очі подруги і самій не заплакати, але безуспішно. Розтираючи по мокрому обличчі сльози, вона поцілувала Саманту в щоку і припала до неї, заспокоюючи у своїх теплих обіймах.

Як би сильно Мейлі не був ображений на Рея, але одне він ясно пам’ятав: вони друзі. Він зробив кілька кроків і нахилився, підбираючи з землі чорну парасольку, після чого підійшов до тих і прикриваючи їх разом від дощу, приєднався до кола обіймів.
Коли він заплющив очі разом з Ніколь притискаючись щокою до плеча Саманти, він раптом відчув, як іншу його руку, яка не тримала парасольку, накрила чиясь долоня, від чого тіло обкотило мурашками. Мейлі навіть не довелося розплющувати очі, він по відчуттям відразу зрозумів – це долоня Рея.

“Холодна… як завжди…”

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Після похорону минуло кілька днів. Мейлі повертався з їдальні з обідом і почув крики Ніколь, що долинали з намету її подруги. Відразу за цим, з нього вибігла Саманта з обличчям темніше грозової хмари. Пробігаючи повз нього, вона зачепила Мейлі плечем, через що в нього розлився весь суп на футболку.

– Стій! Не ходи до нього! Саманто!!! – Ніколь вибігла за нею, але, побачивши Мейлі, застигла на місці. – Боже! Ти не обпікся!? Гайда до мого трейлера, я огляну тебе!

– Н-не треба… я сам… – він скривився, розглядаючи свій зіпсований одяг, після чого повернувся, дивлячись у слід розгніваної дівчини, що мчала до трейлера містера Крайтона.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– Чому ви так і не прийшли до неї!? – у гніві викрикнула Саманта, як тільки переступила поріг житла батька.

– Що за тон? Про що це ти? – чоловік підвівся з-за робочого столу і сердито подивився на дочку.

– Ви чудово знаєте про що я! – не стримуючи сліз, крикнула дівчина. – Чому ви так і не відвідали її в лікарні перед смертю? Я ж просила вас прийти!

– Саманта, ти ж знаєш, що мені потрібно було з’їздити в Португалію, до колеги.

– Невже ваш колега не міг почекати!? Чи зустріч з ним була важливішою за маму!?

Містер Крайтон глибоко зітхнув, і опустив очі на фото в рамці на якому була усміхнена дружина з маленькою дівчинкою на руках, після чого відповів:

– Я зробив все, що було в моїх силах, і не шкодував грошей на її лікування. Але смерть не можна передбачити. Ніхто не знав, що вона так скоро покине нас.

Заливаючись сльозами, Саманта сказала:

– Їй… не потрібні були ваші гроші, тату. Вона… все життя чекала від вас кохання і хоч однієї звістки, але ви… думаєте тільки про свій цирк… вам начхати на всіх, крім себе! Мені бридко від того, що я ваша дочка! – Саманта в раз відчула пекучий удар, що прийшов по щоці і зробила два кроки назад, наткнувшись спиною на робочий стіл батька.

Фотографія в червоній рамці похитнулася і з тріском упала на підлогу.
Дівчина застиглим поглядом дивилася на уламки скла і прикусила до болю губу, почуваючи себе несправедливо приниженою.

– Саманта, її більше не повернути. Керрі відішла туди, де зможе викупити свої гріхи перед Грейс та іншими. – у гніві промовив чоловік, підходячи до дочки.

Після тривалого мовчання, Саманта відповіла:

– Їй нема за що розкаюватися…

Джеймс ласкаво приобняв її, кажучи:

– Саманта, ти – все що в мене осталося. Ти моя кровинка, моя плоть, моя найулюбленіша дочка на світі. Прости мене. Я не зумів її зберегти. Але я не дам тебе в обіду, нікому й ніколи. І я зроблю все, що ти тільки попросиш.

Саманта міцно пригорнулася до нього, і тихо прошепотіла:

– Все, що я попрошу?

– Так, доню. – погладжуючи її тонкі плечі, з усмішкою відповів Джеймс.

– Прошу, стримайте свою обіцянку, батьку.