Частина 51: Рідна людина стає чужою

Сьогодні проходила остання репетиція, але Мейлі з Реєм на неї спізнилися. Обидва особливої причини на це не мали, вони просто пропустили будильник, адже до півночі дивилися фільми.

Саманта була готова загризти кузена. Крокнувши вперед, вона сердито процідила крізь зуби:

– Чому спізнився?

– Захотілося.

Дівчина стиснула кулаки, випаливши:

– Те, що ваш номер став кращим, не означає, що ви можете прогулювати підготовки!

– Втомлює тренуватись щодня. Та й стільки навантажень шкодить Мейлі.

Вловивши на собі незадоволений погляд Саманти, Мейлі нервово пом’яв пальці.

– Ти вибирав собі партнера, а не я, – скривила та губу. – Бери відповідальність за нього. Якщо перед завтрашнім виходом на арену він знову помилиться, як уперше, вся вина буде на тобі одному.

– Не нервуй. Ми у чудовій формі. Особливо я. А для нього і кількох розминок у дома буде достатньо. Тому нам ні до чого додаткова репетиція.

– Ха!? Вважаєш, що ти у чудовій формі? Та ти останнім часом тільки сидиш удома, їж і спиш! – збунтувалася Саманта. – Якщо так, тоді доведи мені свою правоту!

Рей, без зайвих слів, зробив кілька кроків від кузині убік свого столика і взяв два кинджали.

“Що він збирається робити? Метатиме їх у колесо?” – здивувався Мейлі, проте його думки не виправдалися, адже Рей почав виконувати трюки, які він вперше бачив у його особистому виконанні.
Рей, не церемонячись, устромив кинджали прямісінько в арену, і, вставши на них руками, підняв ноги вгору.

“Яка гнучкість! Він і таке вміє виконувати!?” – Мейлі захвилювався, помітивши, що той прибрав з рукояті одну руку і відвів її вбік, відразу за тим, його тіло зігнулося і кінчики ніг торкнулися підлоги. Він зробив напрочуд прекрасний мостик. Після ж вирівнявся. Мейлі чітко бачив, як краплі поту скотилися по лобі хлопця. Поруч з ним усміхнулася Саманта.

– Не погано. Але навіть якщо я вам дозволю сьогодні відпочити, не забувай, що ви з Мейлі зобов’язані наступного разу мене не підводити. – зверхньо промовила та, а потім, ткнула кузена в груди пальцем, але той, раптом, схопив її за долоню.

– Твоє нахабство вже б’є через край. Нехай у нас з тобою є відмінності в положенні, але в мене теж є влада тут, завдяки якій я можу робити що мені заманеться. Зрозуміло?

“Вони можуть знову посваритися…” – стурбувався Мейлі. – “Цього не можна допустити!” – він підбіг і став перед ними, вигукнувши:

– В-він має рацію! Ви повинні стати рівними у всьому! – з цими словами Мейлі взяв Саманту за руку. – Не можна сприймати себе як головну тут, Саманта. Ви обоє дуже важливі для містера Крайтона. Він піклується про вас однаково і довіряє вам те, заради чого працював усі ці роки. Зрозумійте, у вас тече одна кров – це і зветься рівноправністю!

Побачивши, як Рей посміхнувся тому, Саманта з хмурим обличчям відповіла:

– Будь по твоєму, Рей. – вона пішла до інших артистів, дозволивши їм піти до себе.

– Ми вийшли переможцями, – взявши того за руку, сказав парубок. – Завдяки тобі.

– Що?.. – Мейлі прибрав від нього свою долоню, нервово бігаючи очима на всі боки. – Не кажи дурниць. Я просто нагадав Саманті про те, що ви тепер не чужі.

– І за це дякую, – Рей знову взяв його за руку і цього разу не дозволив іншому її вихопити. – Ми завжди з нею вважали один одного ворогами, але завдяки тобі ми стаємо на крок ближче до примирення.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Світло прожекторів висвітлювало всю арену. Останній номер закінчували наїзниці на конях. Захват і гул публіки було чутно і за кулісами. Мейлі змивав грим, дивлячись у велике кругле дзеркало гримерки. Ось тільки, стерти все з обличчя не вдавалося.

– Рею!

– Що?

– Де ще є ватні диски? Не можу знайти на столику.

– У скриньці під дзеркалом.

Мейлі висунув одну з шухляд.

“Ох… тут бардак гірший ніж у нього вдома…” – він став перебирати купу різних пензликів та тіней для макіяжу, доки не помітив упаковку ватяних дисків.

– Ну як, знайшов? – одягаючи на ходу толстовку, запитав парубок, що вийшов з переодягалки.  – Дай-но подивлюся.

Мейлі заглянув тому у вічі, коли Рей підняв йому підборіддя, розглядаючи його незграбні спроби зняти грим з обличчя.

– І навіщо ти все розмазав? – зітхнув той.

– Воно саме не відтиралося… – невинно заплескав віями Мейлі.

Рей скептично посміхнувся і взяв у руки засіб для зняття макіяжу та кілька ватяних дисків.

– Треба було краще змочити. Тоді все змилося б, – витираючи його щоки від тонального крему, відчитав він. – Але ти постійно шкодуєш на себе міцелярну воду. У цьому вся і проблема.

– Нічого я не шкодую…

– Пф, йди вже переодягатися. – Рей вказав поглядом у бік великої шторки.

Мейлі кивнув і прихопивши змінний одяг, попрямував до переодягалки. Але не встиг він зайти, як почув за спиною голос:

– Тобі допомогти?

– Сам упораюсь! – ховаючись за чорною шторкою, зніяковіло випалив він.

Рей посміхнувся і повернув голову до дзеркала, поправляючи собі чолку, затім опустив руку в кишеню, і прошипів:

– Чорт…

– Що трапилося? – стривожився, виглянувши, Мейлі.

– Телефон десь посіяв, – обернувшись, зітхнув той. – Напевно, в кімнаті очікування випав. Твій на місці?

– Так, він у мене.

– Добре, – Рей підійшов до нього і поцілував у щоку. – Тоді я скоро повернуся. Чекай мене біля входу в шатро цирку.

– Гаразд. – він посміхнувся, проводжаючи того поглядом. Засунувши шторку, він узяв до рук свій телефон. На екрані розблокування були вони в чотирьох у день відвідування Діснейленду, а на головному екрані сплячий Рей. Мейлі, щоразу дивлячись це на це фото, посміхався. Одного ранку йому вдалося прокинутися раніше і руки самі потяглися зробити фото. А чому б і ні? Коли поряд спить така краса.

Нарешті виступ у Парижі був закінченим. Прощатися з містом кохання, після якого в нього залишилися найяскравіші спогади, зовсім не хотілося. Але цирк не може стояти на місці.

Наступними вони готові будуть дивувати своїми шоу Італію та Іспанію. Після — Нью-Йорк, Мексику, Канаду та Бразилію.

Мейлі в гарному настрої крокував до виходу з циркового намету. Навколо бігали діти з кульками і стояв аромат солодкого попкорна. Шоу тільки закінчилося і глядачі помалу почали виходити надвір ведучи за собою рідних: дітей та дружин. За ними по прямував і Мейлі. Раптом хтось попереду встав йому на ногу. Він зробив кілька кроків назад і зіткнувся спиною з кимось, впавши на землю.

Чоловік ззаду, з яким Мейлі зіткнувся, протягнув йому руку, питаючи:

– Прошу пробачення. Ти не забився?

– Ах, ні-ні! Не турбуйтесь, мсьє. Зі мною все в порядку. – не підводячи очей, він швидко підвівся і струсив з себе пилюку. З розгубленості він і не помітив, що француз звернувся до нього англійською і машинально відповів йому звичною мовою.

– Радий чути, що з тобою все гаразд.

Раптово Мейлі відчув, як велика рука опустилася йому на маківку. Високий незнайомець відразу ж прибрав її і відвертаючись, сказав:

– Ти дуже схожий на маму, Мейлі.

У грудях неспокійно і швидко застукало серце від цих слів. Мейлі прикував погляд у спину кучерявого чоловіка в синьому береті, який вже злився з натовпом, що виходив з шатру. По щоці покотилася сльоза.

“Цей голос…”

Він кинувся в скупчення народу, проштовхуючись через кожного і бігаючи очима по фігурах високих чоловіків.

“Де ж він… де він!? Де?!!

Мейлі відчував, як сльози гарячим струмочком полились з очей. Груди стиснулись. У серці колихнулося нестерпне почуття туги і образи.

– Тату, стій! – він, таки, зумів вибратися на вулицю, але скільки б не озирався на всі боки, ніде не було видно француза в синьому береті.

Він у розпачі розтирав сльози долонями, як раптом, краєм ока, зачепився за клаптик паперу, що висів на мотузці. Мейлі зробив кілька кроків і зняв із підтримуючої завісу шатра мотузки складений удвічі лист.

– Мейлі! Я тут! – почувся веселий оклик. Рей підбіг до хлопчини, що розглядав щось. Поглянувши на нього, він схвильовано запитав:

– Що це в тебе?

Витерши залишки сліз, Мейлі з усмішкою обернувся до Рея і показав малюнок з двома артистами, що трималися за руку, у чорно-червоних костюмах, з підписом на задній стороні:

“Я радий, що ти знайшов собі місце в житті”.

– Правда гарно?

– Звідки… Він у тебе?

– Його залишив мені батько… – Мейлі обняв клаптик паперу, притиснувши до серця. – Він був тут. Він бачив наш з тобою виступ. Я.. радий цьому.

– Мейлі… Але чому?

– Що, “чому?”

– Хіба ти не казав, що твій батько погано поводився з тобою та матір’ю?

– Це так…

– Тоді чому ти радієш?

– …Я ображений на нього – це так, але ким би той не був, він все ще залишається для мене батьком. – Мейлі мовчки став розглядати малюнок. – Навіть якщо в очах батька я був непотрібною дитиною, для дітей, батьки – це все. Тому… Я не можу сердитися, що той з’явився, і не плакатиму, якщо він більше не прийде.

Рей з болем у погляді дивився на нього, стискаючи кулаки, до поки не притиснув того до себе.

– Навчи і мене так просто всіх прощати…

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

4 червня. Венеція. Свічки на торті в раз згасли. Невелику італійську піцерію заповнили оплески та вигуки:

– З днем народження!!!

– Спасибі вам. – посміхнувшись, подякувала кожному Ніколь, і почала розрізати всім бісквітний полуничний торт.

Рей відсунув тарілку з ще цілим шматком піци, і пробурчав:

– Більше не дозволю вам обирати піцу.

– Чому це!? – обурилася іменниниця.

– А ти подумай. Хто в здоровому глузді замовляє піцу з чилі!?

– Хмф, не подобається – не їж! – передаючи Мейлі з Самантою в блюдечко по шматочку торта, фиркнула Ніколь.

– От і не буду. І солодкого також.

– Ось вже привереда… Тобі не догодиш!

– Тоді я з’їм за тебе. – усміхнувся хлопцю Мейлі.

– Як ти можеш її їсти?.. – покосився на того Рей.

– Ну-у… – простяг Мейлі, перекидаючи з його тарілки у свою шматок піци. – Я не відчуваю гостроти чи печіння на язику.

Рей невдоволено пирхнув:

– Все одно, не їж стільки гострого, отримаєш розлад шлунка.

– Не отримаю!

– Ось побачиш.

Поколупавшись ложечкою в шматочку торта, Саманта тяжко зітхнула:

– Занадто багато калорій на сьогодні.

– Чому це? – запитала її Ніколь.

– Піца була занадто велика. Сил моїх їсти більше немає.

– Хах, тоді я сама твій шматочок з’їм.

– Ти в своєму розумі? Вже розпочалось літо, а ти ще й погладшала! Скільки можна їсти нездорову їжу!?

– Угх, не бурчи. З завтрашнього дня я сяду на дієту. – з’ївши шматочок тортика із вершковим кремом, сказала Ніколь.

– Що поганого в тому, щоб набрати зайвої ваги? – облизуючи пальці після торта, спитав у подружок Мейлі.

– Ох, гномику, ти не розумієш, – прибравши порожню тарілку, вимовила іменинниця. – Для дівчат погано набирати зайву вагу, ще й перед літом.

– Чому? Ти і з зайвою вагою все така ж красива, Ніколь! – потягнувшись за ще одним шматочком торта, сказав Мейлі.

– Почнемо з того, що торт краще їсти десертною ложкою, а не руками, – Рей перехопив його руку, і почав витирати серветками крем на пальцях. – А ще, як би ти не заспокоював її, говорячи, що вона гарно виглядає, насправді її зайва вага давно вже позначається на фігурі.

– Ах ти… – насупилась Ніколь.

– Це правда, – кивнула Саманта. – Із завтрашнього дня ми з тобою бігатимемо навколо території цирку і робитимемо ранкові вправи.

– Але… як же мої собаки?.. Я й на пів години боюся залишати їх самих!

– Нічого страшного. Ми можемо взяти їх з собою на пробіжку. Завтра о шостій ранку почнемо бігати.

– О котрій!!? – Ніколь підірвалася з місця, здивовано вирячившись на подругу.

– Хоча, ні… краще о п’ятій. – замислено відповіла Саманта.

– Ти смерті моєї хочеш!? Яка п’ята ранку!? Я сплю в таку рань!

– Прийдеться змінювати графік! Чи ти не хочеш схуднути!?

– Умф! Гаразд! – фиркнула Ніколь, опустившись на м’який диван біля неї. – Тільки дев’ятнадцать стукнуло, а вже смерті моєї хочете…

– Сюрприз! – простягаючи їй велике полотно на підрамці, випалив з усмішкою Мейлі.

– Оу… – приймаючи подарунок промовила Ніколь. – Пусте полотно?

– Це воно поки пусте! – ширше посміхнувся він. – Але за кілька годин на ньому буде твій пречудовий портрет!

– Але я не вмію малювати…

– Я вмію! І намалюю тебе!

– Справді? – здивувалася дівчина. – Але як?

– Просто прийми зручну для тебе позу, – діставаючи зі своєї в’язаної сумки олівці, відповів Мейлі. – Решту залиш на мене.

Ніколь крутилася на місці, не знаючи як краще сісти, щоб її добре намалювали. Саманта, спостерігаючи за нею, запитала у іншого:

– А ти можеш намалювати нас у двох?

– Звичайно, можу, – перебираючи в руках сірі олівці, кивнув Мейлі. – Але це займе набагато більше часу. Нічого?

– Нічого, – усміхнулася Саманта і пригорнулася, обіймаючи подругу. – Ти ж не проти, якщо я буду на твоїй картині?

– Тільки “за”. – усміхнувшись їй, відповіла Ніколь.

Мейлі почав малювати по талію двох дівчат, що обіймали один одного за столом, уважно вивчаючи їхні обличчя і відразу ж, опускаючи очі на біле полотно. Рей, тишком-нишком дістав свій телефон і зробив кілька фото свого юного художника, що зосереджено малював, після чого, підперши долонею підборіддя, став спостерігати за його стараннями і дивуватися акуратно промальованим обличчям на полотні.

Малювання зайняло понад п’ять годин, а то й більше. Дівчата сильно втомилися перебуваючи, нехай і в сидячому, але нерухомому положенні. Руки Саманти вже затекли і опускалися з плечей подруги самі по собі. Вона більше не могла обіймати її, та й сама Ніколь вже пошкодувала про те, що погодилася на прохання Саманти, адже інакше, намалювати її одну, було б простіше і трохи швидше.

Спостерігаючи за тим, як Мейлі заштриховує заднє тло на бюст-портреті і додає деталі, що стоять на столі, Рей глибоко позіхнув і сказав:

– Та-ак… не легка це робота – бути художником. У мене терпіння не вистачило б малювати когось увесь день.

Мейлі зітхнув і не відриваючи очей від полотна, відповів:

– Вже все. Ви можете підніматися. Інші деталі я домалюю самотужки.

Дівчата полегшено видихнули та піднялися з-за столика, підходячи подивитися на результат юного художника.

– Уваа! – у захваті випалила іменинниця. – Яка я красуня тут! Ох, а Саманту прямо не впізнати. Як ти так намалював очі? А волосся?.. Краса неймовірна!

Ніколь взяла в руки велике полотно. Вона ніяк не могла намилуватися своїм бюст-портретом, намальованим за стандартом простим олівцем. Результат, заради якого вона так довго сиділа і мучилася, явно її порадував. Саманта теж була у захваті і зараз фотографувала усміхнену подружку з халф-портретом у руках.

– Як ти? – Рей посунувся до нього і почав розминати його пальці.

– Втомився… – глибоко зітхнув він, з змученою усмішкою дивлячись на нього.

– Ти молодець, – посміхнувшись, Рей притис його руки до своєї щоки. – Намалюєш і мене?

– Що-о?! Ні! – поспішно похитав той головою.

Рей пирснув зі сміху, поспішивши заспокоїти його:

– Жартую я. Не напрягайся так більше.

Мейлі з ніжною усмішкою кивнув йому.

– Спасибі тобі! Це найкращий подарунок, що мені колись дарували! – випалила на одному подиху іменинниця.

– Будь ласка. Я радий, що тобі сподобалось.

– Я хочу на свій день народження такий самий портрет, – раптом пред’явила Саманта. – Намалюєш і мене з Ніколь? Але вже в іншій позі, стоячи!

– Ам-м… і коли твій день народження? – поцікавився Мейлі.

– Сімнадцятого вересня буде девятнадцять.

“Ще є час до осені…”

– Добре. – усміхнувся він їй. – Я намалюю тобі такий самий гарний портрет!

На жаль, портрет намалювати він так і не зможе, адже Саманта відмовиться від святкування дня народження.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Чотири дня по тому. Мілан. Вранці, о пів на шосту, Рею зателефонували. Крізь сон він намацав на тумбочці вібруючий смартфон. Мейлі підняв голову з подушки і сонним поглядом подивився на парубка, що присів на ліжку. Рей відразу ж натягнув на того ковдру, і прийняв виклик:

– Алло? Добрий. Ні. У нас ще виступ у Мілані сьогодні, а після завтра в Римі. Так, потім вирушатимемо до Іспанії. Що?.. Пх, ну ви даєте. Невже все заради мене? Добре, тоді чекатиму вашого приїзду. І я вас. До побачення.

– Хто це був?.. – присівши, поцікавився Мейлі.

Рей посміхнувся, і витяг руку, щоб укласти його назад у тепле ліжко.

– Тітонька, – прибираючи йому з щік сплутане волосся, відповів він. – Вона мешкає в Мадриді. Дізнавшись, що в їхнє місто незабаром приїжджає цирк, вона поспішила повідомити, що прийде на виставу, побачитися зі мною.

– У тебе є тітонька?! – від подиву, уся його сонливість у мить зникла. Мейлі підскочив на ліжку, витріщаючись на того.

– Так. По маминій лінії. Вони близнюки. Тільки… як би це пояснити… – Рей ніяково відвів очі. – В де чому вони сильно відрізнялися один від одного.

Мейлі перебував у глибокому недозумінні.

– Тобто? Чим саме вони відрізнялися?

– Думаю, ти незабаром сам усе зрозумієш.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Остання підготовка перед завтрашнім виходом на арену добігала кінця, але Мейлі не поспішав йти з шатру. Він зупинився, щоб подивитися, як танцює Саманта. Грації в цієї дівчини було хоч куди. Мейлі вперше доводилося спостерігати, як хтось танцює танець живота.

– Коли я вперше побачив як ти танцюєш, то дуже захопився твоїм умінням. – з усмішкою сказав він, коли підійшов до брюнетки.

– О, невже у мене з’явився фанат? – Саманта опустила свого улюбленого удава на спеціальний підтримувач для змій, та обернулася до нього.

– Не просто фанат, а самий відданий фанат, – Мейлі скромно заклав руки за спину. – Я теж вмію танцювати. Но, правда, вальс, а не східні танці…

– Ти вмієш танцювати!? – здивовано вигукнула дівчина і негайно потягла його за зап’ястя. – Ти просто повинен мене навчити!

Мейлі розгубився:

– Але я не дуже добре танцюю…

– Будь ласка! – за благала Саманта, стиснувши його долоні. – Натомість я навчу тебе своєму танцю.

– Але я не…

Несподівано Саманта поклала його руки на свою талію, змусивши того завмерти, і сказала:

– Подаруй мені лише один танець, Мейлі.

Він на кілька секунд розгубився, але відразу ж після цього взяв себе в руки.

“Я просто покажу їй кілька рухів…” – він перемістив руку трохи вище, м’яко поклавши долоню на лопатку подруги і впевнено взяв її долоню в свою, почавши вести.

Мейлі був здивований, коли помітив, що Саманта вміє танцювати повільний вальс. Її делікатні пальчики починаючи з мізинця, м’яко зімкнулися на його долоні і лише вказівний з великим зависли у повітрі. Вони почали гармонійно кружляти по арені збоку набік.

“Схоже на те, що Саманта обдурила мене… Я повинен був здогадатися, що така вміла дівчина, як вона, повинна вміти танцювати вальс”.

Побачивши його спантеличеним, Саманта посміхнулася, змусивши Мейлі за дивитись на її посмішку.

Раптом його смикнули за лікоть. Він втратив рівновагу і мало не впав, але натрапив на когось спиною.

– Чим це ви тут займаєтесь?

Мейлі обернувся і з розгубленістю подивився на прибулого:

– Рей?.. ми…

– Танцюємо, – закінчила за нього Саманта та спохмурніла, невдоволено дивлячись на кузена. – Навіщо ти нам завадив?

– Захотілося. – впевнено кинув парубок. Поглянувши на іншого, він засунув руки до кишень і відвернувся, сказавши:

– Пішли додому.

– Я згодом прийду. – сказав Мейлі.

Рей із Самантою перекинулися парочкою невдоволених поглядів, після чого парубок попрямував до виходу, попередивши:

– Не затримуйся на довго.

Мейлі з усмішкою повернувся до Саманти, нагадавши:

– Тепер твоя черга.

Йому варто було б подумати двічі, ніж погоджуватися на навчання цьому танцю.

Міс Крайтон накинула йому на шию любого Ларрі і близько години, а то й більше, показувала лишень кілька рухів.

З монітора кімнати очікувань, танець його подруги здавався йому раніше простим та зрозумілим. Здавалося б, що складного в тому, щоб ходити туди-сюди, виляючи при цьому стегнами і згинаючись в спині? Але з величезним удавом, який так і тиснув на шию своєю вагою, впоратися було не так то й просто. Саманта сказала, що йому ще потрібна практика і з тяжким зітханням, відіслала його до себе, відпочивати.

– Ну нарешті. – буркнув Рей, як тільки інший увійшов.

Мейлі змучено посміхнувся:

– Чекав на мене?

– Ще питаєш, – той підвівся з-за столу і підійшов до хлопчини, що набирав собі склянку води. – Чому ти так довго?

– Саманта показувала мені кілька рухів зі свого танцю.

– Ось як… – спостерігаючи як той п’є воду, Рей, несподівано, спитав:

– Сподобалося?

Мейлі закашлявся:

– Кхн! Що… що саме?

– Танцювати з нею. – парубок запитально схилив голову набік, не відриваючи від нього очей.

Мейлі засміявся:

– Пха-ха!

– Що смішного?

– Ти.

– Я?

“Це так мило…”

Мейлі відклав склянку і сперся спиною на кухонний куточок із веселими вогниками в очах запитуючи:

– Ти заревнував?

Спостерігаючи як посекундно хмуриться обличчя іншого, Мейлі з посмішкою прикрив очі в очікуванні відповіді, якої так і не отримав. Натомість, Мейлі відчув секундну легкість під ногами. Парубок підняв і посадив його на кухонну поверхню з непроникним обличчям, відповівши:

– А що, коли так?

З його поглядом, прикутим до його губ, дихання Мейлі на мить перервалось. Він схвильовано забігав очима на всі боки, а після того, як Рей просунувся до нього, влаштовуючись між ніг, його серце так взагалі, забилося в шаленому танці.

Від його схвильованого виду Рей розплився в посмішці:

– Бачу ти напружений.

– Т-так! Здається, у мене піднявся тиск…

– Я можу зняти твою напругу. Хочеш?

– Зняти… напругу?.. – Мейлі почав осмислювати його слова по своєму. – А! Ти пропонуєш мені масаж?

Варто було Рею ширше посміхнутися і повільно опустити очі, а тоді, знову підняти на нього, як цієї ж миті до юнака прийшло усвідомлення того, що саме той має на увазі. Мейлі весь зіщулився і почервонів.

“Що за… хтивий погляд?!!”

– П-припини це!

– Пф, вибач. Не можу нічого з собою вдіяти. Мені подобається дражнити тебе, але ще більше, торкатися. – Рей наблизився щоб поцілувати його, але Мейлі вивернувся і зіскочив з кухонної тумбочки.

– Це не смішно! Ти..!

– Сонце. Запам’ятай дещо, – несподіваний ніжний голос Рея заставив іншого затихнути. – Ти можеш світити всім, однак, по справжньому гаряче від тебе повинно бути тільки мені. Усвідомив?

Мейлі здивовано завмер на місці, до поки його щоки не по червоніли.

– Т-так… – вимовив він. – Мабуть…

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– Дідько, дідько, дідько! – Саманта ходила по кімнаті очікування, нервово кусаючи нігті та стискаючи в руці смартфон.

– Що вже сталося? – пробуркотіла Ніколь.

– Моя напарниця зателефонувала з лікарні, повідомивши, що не зможе виступити сьогодні, бо дізналася, що вагітна!

– О, ти привітала її? – з безтурботною усмішкою спитав Мейлі.

Обличчя Саманти перекосилося:

– Чому тут, чорт забирай, радіти, я не розумію!? Вона, що, не могла підібрати для цього зручнішого моменту!? З ким мені тепер виступати!!?

– Чого розкричалася? – невдоволено пробурчав Рей, розплющивши очі. – Знайди когось іншого на її місце.

– Ха.. думаєш, це так легко!? – розлютилася Саманта. – Ти більше місяця шукав собі нову партнерку! А в мене на це рівно двадцять вісім хвилин!

– Невже ніхто не може виступити з тобою, люба? – спитала її Кейсі.

Саманта з благанням перевела погляд на Ніколь. Та, спохмурніла:

– Навіть не дивись! У мене виступ одразу ж після твого! Тим паче, я не вмію танцювати!

Саманта була готова опустити руки, як раптом, дещо згадала.

Мейлі відчув як застиг на ньому її зосереджений погляд, за яким і погляди всіх присутніх.

– …Чому ви так на мене дивитесь?

– Навіть не думай, – миттєво заперечив Рей. – У нас є свій номер. Як і у тебе.

– Але він буде за три номери після мого! – вигукнула та і благаюче поглянула на Мейлі. – Прошу тебе… заміни мені партнерку… ти єдиний, хто знає напам’ять мій танець, та й за костюмом ніхто не помітить, що ти хлопчик.

Мейлі зірвався з місця, не згідно вигукнувши:

– Але ж я погано вивчив танець! Ти сама казала, що в мене нічого не виходить!

– Це не так! – вона вхопила його за руки, ніби вони були її рятівним колом у морі розпачу. – Наприкінці у тебе чудово виходило! Я просто не хотіла цього визнавати!

– Відпусти його! – розсердився Рей, відчеплюючи її руки від нього. – Іди до свого батька. Він точно тобі допоможе! Чого ти пристала саме до нього? Мейлі вже має партнера!

– Я лише прошу допомогти мені один раз!

– А як же, а якщо він розгубиться? Ти ж потім будеш його звинувачувати у своєму провалі!

– Ха! Я не така, як ти! І маю почуття відповідальності за партнера!

– Припиніть негайно! – скомандувала Кейсі, після чого глянула на Мейлі. – Любий, тобі не обов’язково погоджуватися і все ж, що ти думаєш щодо цього?

Мейлі задумався, перш ніж відповісти Саманті:

– Я виручу тебе, але тільки на цей раз. Який костюм мені треба приміряти?

Дівчина засяяла від радості і квапливо повела його за собою, на ходу випаливши:

– Швидше в гримерку! Часу обмаль!

Мейлі лише на мить глянув через плече на Рея. Він добре розумів, що потім той довго обурюватиметься з цього приводу. І все ж, він відчував, що повинен виручити Саманту, адже вона його подруга, і ще з першого дня його перебування тут багато чим допомогла йому.

Прожектора на мить погасили, потім знову висвітлили всю арену, сповістивши глядачам про початок наступного номера.

Мейлі мільйон разів пошкодував, що погодився вийти… але зробити крок назад він уже не міг.