Частина 20: Очі кольору шоколаду

Вони увійшли до великого просторого приміщення. Навколо все блищало і іскрилося, переливаючись світло-бежевою мармуровою плитою. У її рівній поверхні  сяяли численні лампочки з високої стелі. А перед ними – за великою гладкою поверхнею мармурової стійки реєстрації з обвішаними золотисто-жовтими миготливими лампочками гірлянд – стояла світловолоса дівчина, що широко посміхалася їм.

– Вітаю, це ви нещодавно бронювали у нас басейновий зал, містере… Крайтон, правильно?

– Так, ще вільно?

– Авжеж пане. Одну секундочку. – вона зазирнула у свій бланк бронювань і відразу ж, відклавши його в бік, простягла хлопцеві перед собою позолочену картку, але, помітивши ще одного гостя, що зацікавлено все навколо розглядав, змінилася в обличчі – її чарівна посмішка попустилася:

– Хлопчик із вами? Вас буде двоє?

– Якісь проблеми? – Рей злегка насупився.

– Ні, що ви, зал басейну і не тільки він сьогодні у вашому розпорядженні, – поспішно натягнувши свою фірмову доброзичливу усмішку, і злегка махнувши йому рукою, спокійно промовила співробітниця спа-центру. – Ви просто не попереджали, що приїдете не один…

– В останню хвилину підхопив його з собою. – відповів він, наполовину обернувшись до молодшого, що розглядав велику рослину.

– Якщо так, то…

– Можна вас запитати? – раптом вимовив Мейлі, все ще здивовано дивлячись на товсту високу рослину з великим листям, що спадало донизу.

– Звісно, ​​я вас слухаю. – привітно посміхнулася співробітниця.

– Це ж пальма, так? На ній цього літа виростуть банани, чи, може, кокоси? – вказуючи на дивну пальмоподібну рослину, спитав юнак.

– Ем, ні, це не бананова пальма – ця тропічна рослина називається “Cucad” – пояснюючи, усміхнулася йому та.

– Пх-ха-ха, що, бананів захотілося, мавпеня? – Рей пирснув зі сміху, прикриваючи рота долонею.

– Н-неа, я лише запитав… дякую за пояснення… – зніяковівши, він підійшов до них.

– Якщо хочете, можете взяти цукерку, – запропонувала йому дівчина, вказавши рукою на цукерницю на стійці, потім, відкрила її білу керамічну кришечку і нахилила круглу посудину перед ним. – Є й кокосові та бананові цукерки, погляньте.

Мейлі піднявся на носочки і коли побачив її вміст, його очі заблищали майже так само, як святкові гірлянди:

– П-правда можна взяти? І не одну?

– Так, правда можна взяти й не одну. – з усмішкою підтвердила та.

Рей завмер, спостерігаючи за хлоп’ям, що брав з цукерниці солодощі, намагаючись щось пригадати, що йому ніяк не вдавалося.

– Містере Крайтон? Ви збираєтесь йти?

– Що? – піднявши на дівчину затуманений погляд, перепитав він. – Ах, так, уже йдемо.

Та передала їм дві карти і провела у середину зали, показуючи де знаходиться роздягальня і їх шафки з приладдям.

– Якщо будуть питання у приміщенні є дзвінки, за якими ви зможете зв’язатися зі мною. – забираючи їхній верхній одяг, промовила співробітниця спа-центру. – Приємного вам відпочинку, панове.

– Дякую! – сказав їй у слід Мейлі. Потім, приклав карту до електронного замку. Дверцята металевої шафки відчинилися і він злегка здивувався. Він явно не очікував побачити в ній цілий комплект для плавання в басейні, починаючи від: білих махрових рушників та м’яких халатів, закінчуючи: кількома видами тапочок та плавок різного розміру.

– Йди першим у душову, потім чекай на мене в басейні, – скомандував тому хлопець. – Мені треба відійти по дзвонити декому.

– Добре, чекатиму на вас. – з цими словами він проводив хлопця, що вийшов з роздягальні поглядом, і почав виймати і розглядати з шафки всі речі.

Одразу після душу Мейлі відчинив прозорі скляні дверцята, і в захваті розкрив рота. Подібної краси йому ще не доводилося зустрічати ніколи… Великий басейн красувався блиском розкоші та витонченості. Вода в ньому здавалася голубішою за небо, але це була лише гра підсвічування і керамічної небесно-бірюзової плитки.
Рівна поверхня води відображала в собі лампочки, що яскраво світилися з білої стелі, світло яких відбивалося в гладких кремових стінах зали, додаючи цьому простору ще більшу красу і вишуканість. Збоку, в басейн водоспадом струменіла вода з труби, що нагадувала собою великий зігнутий кран. Перед самим басейном стояла низка білих м’яких лежаків, біля яких стояли столики з маслами та ароматичними дифузорами.

Мейлі здавалося, що на цих шезлонгах можна зручно та спокійно заснути на всю ніч, навіть не накриваючись ковдрою. Він підійшов ближче до борту басейну, щоб краще розглянути гарне підсвічування в ньому, але, раптово, почув звук відчинення дверей позаду себе та кроки: “шльоп-шльоп”.

– Хм, для трьох зірок цілком непогано. – парубок із незворушним обличчям розглядав довжину басейну та інші атрибути Спа-центру.

Мейлі розвернувся на голос. Його погляд застиг на напівроздягненому хлопцю: струнке пластичне тіло з виразно випираючими ключицями над підтягнутими грудьми і витончено довгі худорляві ноги робили його юнацький вигляд стійким і природним, що не могло не кидатися в очі.

Оглянувши тутешню обстановку, парубок кинув на нього зосереджений погляд, та усміхнувся.

Мейлі різко відвернувся і з палаючим обличчям, поклавши руки на пояс, забелькотів:

– Ох! Тут так гарно! І вода, вона… така чиста та прозора, неймовірно!

– Пха-х, – видавши смішок, Рей попрямував до того. – А ти думав, що вода тут буде як у проточних річках?

– Ні я-… – Мейлі замовк, дивлячись як той спускається по металевій драбинці в басейн.

– Ти йдеш? – стоячи по пояс у воді, Рей спрямував на того зосереджений погляд і тільки зараз помітив срібний хрестик, що звисав з його шиї, на чорній мотузці. Він замовк, втупившись на область його грудей, через що Мейлі незрозуміло захлопав віями і трохи почервонів від такої несподіваної уваги.

– То ти віруючий, виходить?

Інший не очікував почути подібне запитання і спочатку здивовано завмер на місці, але потім, зрозумів що до чого і опустивши голову на свій хрестик, взяв його в долоню зі світлою усмішкою відповідаючи:

– Так. У нас в сім’ї всі були віруючі. А ви?

Рей застиг на хрестику важким поглядом, затім, повільно опустився по підборіддя у воду з холодом у голосі відповідаючи:

– Я був ним, але зараз перестав у все це вірити.

– Чому?

– Бо зрозумів: чудес не буває і він ні чим не допоможе.

– Ви… ображені на Бога?

– Так.

– І чому ви гніваєтесь на нього?

– Тому що він не врятував їх…

Мейлі замовк, обдумуючи його слова:

“Скоріш за все, він говорить про смерть своїх батьків…”

– Ти йдеш купатися? – Рей простягнув до того руку. – Чи як?

– Я, я залишусь тут! – розмахуючи руками, відповів Мейлі. – Я не вмію плавати…

– Пха-хах, що? Навіщо тоді їхав зі мною?

– Ну я… – він сів на край басейну і спустив ноги у воду. – Не подумав…

– Пха-ха-ха! – Рей вибухнув сміхом на весь зал, через що Мейлі ніяково відвернув голову і надувся. – Пх, що ж, – парубок підплив до того і схопив за руки. – Навчити?

– А? Ні! Я, я боюсь! – той ривком вихопив від нього свої руки.

– Тоді, що ти робитимеш?

– Не знаю…

– Хм, якщо не збираєшся плавати, то зроби мені масаж, – з цими словами парубок розвернувся спиною і вмостився між ніг іншого. – Я сильно втомився і голова болить.

– Що!? – Мейлі приголомшено заморгав очима. Ще трохи і йому самому знадобиться масаж…но вже серця! Адже воно зараз ось-ось зупиниться, через цього порушника особистих кордонів!

– Невже ти мені відмовиш? – парубок під ним зобразив благаючий вираз на обличчі.

– Н-ні, але… я не майстер цієї справи…

– Минулого разу ти справді допоміг мені, коли робив масаж живота.

– Ц-це..!

“Не змушуй мене згадувати про той випадок! Мені досі дуже соромно! Не хочу, щоб подібне повторилося!”

– Твоя майстерність не має для мене значення. Просто зроби так, щоб я розслабився.

– Гаразд, я… спробую. – Мейлі неспішно опустив руки на напружені плечі хлопця, легко стискаючи їх, але відразу помітив невдоволено зсунуті брови Рея. Той узяв його за долоні і пересунув їх трохи вище, ближче до шиї, і почав розминати його руками собі м’язи, показуючи як краще зробити.

– Сильніше стискай, не бійся – не зламаєш. І пересувайся вище до шиї, зрозуміло?

– Я зрозумів. – він став масажувати трохи сильніше, плавно переходячи до шиї і назад до плечей.

Рей заплющив очі і Мейлі зміг вивчити доріжку його довгих чорних вій. Несподівано, парубок схилив голову йому на коліно.

– Ум-м, тут трохи вище.

– Тут? – він стиснув губи, відчуваючи, як щоки палають від збентеження і перевів пальці на зону його шиї.

– Так… чудово. Продовжуй.

Мейлі масажував тому шийні та передплічні м’язи, вдосталь насолоджуючись гладкістю його шкіри під пальцями і витонченістю вилиць та підборіддя лежачого. Він прибрав пасмо волосся, що спадало на краєчок його очей і з подивом підмітив:

“Такі шовковисті…”

Здавалося, що Рей задрімав від розслаблюючого масажу. Мейлі не втримався перед спокусою і закопавшись пальцями в його волосся, почав ласкаво перебирати їх. Трохи захопившись, він напівпошепки промовив:

– Ви такий вродливий…

Притискаючись щокою до його тонкої ноги, Рей, несподівано, спитався:

– О правда? І чим же? – він розкрив повіки, і з усмішкою глянув йому у вічі.

Щоки Мейлі миттєво по розовіли. Він ніяк не чекав, що той його почує і тепер із заціпенінням розкрив рота і забелькотів:

– Ну… усім! Ви всім красиві.. Саме так…

– Скажи конкретніше. – потребував інший.

– Ну… Якщо чесно, то у вас дуже гарні очі, вони нагадують мені чорний шоколад, – відверто мовив Мейлі. – А ще, ваше обличчя світліше за місячне сяйво, і волосся у вас настільки темне – як глибока зимова ніч. Знаєте, місіс Кейсі мала рацію, саме по собі диво, що ви народилися на Різдво! Ви такий дивовижний… Я ще з нашої зустрічі захоплююся ва…- опустивши на нього очі, він замовк помітивши як змінився вираз обличчя Рея.

Хлопець на його колінах здивовано витріщався на нього, трохи при відкривши рота. Мейлі раптово усвідомив, що занадто багато чого наговорив! Він квапливо замахав руками, збентежено вимовляючи:

– Я, я просто похвалив вашу зовнішність! Нічого більше! Ви самі просили сказати, що у вас вродливого, я і… підмітив явне…

“Боже! Як соромно! І навіщо я сказав йому все це!? Він тепер точно подумає, що я ненормальний якийсь!!” – голова була готова вибухнути тонною думок, але, несподівано для себе, він почув спокійний голос іншого:

– Дякую за щирість, – Рей підняв голову з його колін і ніяково потер себе навколо шиї. – У тебе теж гарні очі. – за одну мить його усміхнене обличчя змінилося розсіяністю. Схоже, ці слова були не обдумані ним, і тепер він шкодував про сказане. Перед Мейлі щойно відкрилося його справжнє “я”. Рей вже хотів змінити тему розмови, але інший не дав йому цього зробити.

Зелені очі запалили мов свічки. Він раптово нахилився до нього в упор і з мерехтливим поглядом дивлячись прямо в його очі, голосно спитав:

– І що вони вам нагадують!?

– Що нагадують?.. – розгублено перепитав Рей, не в силах відірватися від цього погляду. – Ну, не знаю… можливо… зелені яблука.

– Що? Чому?

– Не знаю, мені просто подобаються зелені яблука, – хлопець знизав плечима і сперся ліктем об бортик басейну. – А твої очі того ж кольору, що й вони.

З легким рум’янцем на щоках, Мейлі зізнався:

– Я… Ще ніколи не куштував чорного шоколаду, але впевнений, він смачний…

– Він гіркий, – заперечив Рей. – Тобі такий не сподобається.

– Але я спробую! – надихнувся Мейлі. – Хто знає, можливо, мені сподобається! – він задумався і після недовгої мовчанки, раптом, спитав:

– Як думаєте… Чи є темний шоколад зі смаком зеленого яблука?

Дивлячись на нього, Рей вигнув брову і з усмішкою відповів:

– Хмф, хто знає. Поки що не доводилося бачити.

Несподівано у Мейлі зародилася ідея: знайти цей шоколад і спробувати його на смак.

– Пане, що б ви хотіли отримати на день народження?

– Гроші.

– А?..

“Навіщо йому те, що він і так має?..”

– Ну… Можливо, замість цього я приготую вам щось смачн-…

– Краще подаруй гроші.

– ….

“Він навмисне просить те, чого в мене немає?”

– Ем… А давайте я намалюю для вас малюнок?

– Це надто банально. Гроші куди більше мене по радують.

– Агх… Пане Рею, ви ж знаєте, що, поки я не виступлю, гроші мені ні де взяти.

– Пх, тоді подаруй щось цінне.

– ….

“Він і справді знущається… Як подарувати щось цінне, не витративши жодної копійки?..” – поки він гадав над цим, хлопець із підступною посмішкою схопив і різко потягнув його за руку у воду.

Мейлі з бризгами плюхнувся в басейн. Його одразу ж охопив страх, коли він не зміг відчути ногами дна. Намагаючись залишатися на плаву, він почав перелякано та хаотично перебирати руками та ногами, але вода потрапляла йому в розкритий рот, через що він почав захлинатися. Страх паралізував його рухи, сил далі триматися над водою ставало дедалі менше. Він поринув у неї і опускаючись на дно з наростаючим жахом зрозумів, що зараз потоне тут так само, як у своєму сні. Але це не сон, а вже реальність.
Він заплющив очі і саме в цей момент відчув, як його талію міцно обхопила чиясь рука, затім, він виринув на поверхню. Панічно хапаючи губами повітря і відкашлюючи гірку та огидну на смак воду, він злякано подивився на свого усміхненого рятівника і в той же час – винуватця цієї неприємності, через яку він ледь не помер тільки що!

– Ну і ну, плавати ти і справді не вмієш. – Рей підтримував його однією рукою, залишаючись тим часом і сам на плаву.

– Що!? – Мейлі був настільки злий на нього, що почав лупцювати йому по грудях руками, вириваючись. – Ви! Ви щойно..!

– Перестань, – гніваючись, промовив парубок. – Або я зараз тебе відпущу з рук.

– Ні! Не треба мене відпускати! – Мейлі притиснувся до того, обхопивши руками та ногами.

– Агов! Стривай! Ти мені зараз стиснеш шию! – Рей схопив його за кисті рук, намагаючись розімкнути їх.

– Не відпускайте мене!

– Не буду я тебе відпускати! Блін, розслаб свої руки нарешті!

– Ні! Я втоплюся якщо опущу їх!

– Якщо не відпустиш, утопиш нас обох!

– Ви точно не відпустите мене? – замружившись вигукнув він.

– Точно не відпущу.

Мейлі розімкнув і опустив свої руки з його шиї на плечі, і тільки тоді зітхнув з полегшенням, помітивши, що парубок підтримує його над водою.

– От бачиш? – зітхнув той. – А тепер греби руками та ногами і зможеш по пливти.

– Я боюся!

– Чого ти боїшся? Я ж поряд.

Мейлі підняв на нього збентежений погляд, затім, опустив очі на його мокрі груди. Від усвідомлення того, що вони щойно були щільно притиснуті оголеними тілами один до одного, у нього спалахнули щоки, а всередині забушувало море емоцій. Але їхній потік несподівано перервав Рей:

– У тебе родинка…

Мейлі розгублено по дивився на нього, після чого машинально торкнувся своєї маленької родинки над правим оком в куточку біля брови, яка стала помітною через мокрі локони.

– Раніше через довге волосся я не помічав її в тебе.

Опустивши голову, молодший посміхнувся йому, відповівши:

– Так… я й сам забув про неї…

“Родинка передалася мені від мами…”

– Ти симпатичний.

Юнак різко підвів очі. Його серце все частіше забилося у грудях.

– Але, гадаю, ти це і без мене знаєш, – Рей схилив голову на бік, спитавши його:

– Все ще не хочеш, щоб я навчив тебе плавати?

– Ні, я… Хочу.

– Тоді лягай мені на руки, я триматиму тебе.

– Я… Я можу вам довіритися, так?

– Звичайно. Все буде добре, не хвилюйся.

Мейлі, тримаючись за плечі парубка, ліг животом на його підняті над водою руки. Слухаючи його вказівки, він пересував руками по воді. Але поки що це виглядало як собаче плавання. Його навчання зайняло пів години, за цей час у нього почало виходити триматися на плаву, але попливти самостійно йому так і не вдавалося. Але він не здавався і наполегливо намагався попливти сам, навіть трохи відпливав від рук Рея. Коли у нього почало добре виходити, він повернув голову в бік парубка і радісно посміхнувся, але його обличчя враз змінилося на потрясіння, коли він помітив, що того немає поруч.

– Я тут! Давай, тепер пливи до мене сам!

Повернувшись у воді на голос, Мейлі побачив його на самому початку басейну. Він здивовано закліпав віями і ображено надувся, неквапливо підпливаючи до того.

– Ви обіцяли не відпускати мене! – обурено випалив Мейлі, міцно схопившись за простягнуті до нього руки.

– Це ж не надовго, – з усмішкою відповів Рей. – Я зробив це для того, щоб перевірити, чи зможеш ти без мене втриматися на плаву. Ти ж не злякався і поплив, то в чому проблема?

– Але…

Перш ніж він зміг відповісти, Рей підтягнув його за руки до себе, і, несподівано, змінив тему, заговоривши про роботу:

– Запамятай: якщо хочеш стати улюбленим артистом серед глядачів, тоді навчися привертати до себе увагу. Стань особливим, щоб помітно виділитися серед професіоналів.

“Стати особливим?” – подумки здивувався Мейлі.

– Ти ж вмієш привертати до себе увагу?

Юнак моментально занепав духом.

“Він вдарив прямо по болючому…”

– По очах бачу, що ні, – посміхнувся Рей. – Но ти повинен навчитись, бо коли я прославлюсь то і на тебе впаде увага. Не відвертайся, коли сонце блисне на тебе промінням і дивись, не наклич хмари. Розумієш, про що я?

– Так… Авжеж.

– Чудово, а тепер, – він міцніше охопив його талію. – Давай насолоджуватися відпочинком, перш ніж повернутися назад у цей затхлий цирк.

Мейлі розгублено заглянув йому у вічі. Їхні тіла стикалися та зливалися одне з одним. Під руками хлопця його шкіра горіла, як вугілля. Серце загрожувало вирватися з грудей, а обличчя згоріти від надмірного сорому.

“Тримай себе в руках!” – він низько опустив голову, ховаючи  обличчя і стискаючи губи. Тоді парубок перед ним теж нахилився до нього і обережно прибрав його волосся, що прилипло від вологи. Мейлі відчув на своїх палаючих щоках дотик холодних пальців, що відразу його заспокоїло. Після чого Рей відпустив його і з усмішкою розвернувся, відпливаючи.

– Гей! Зачекайте на мене! – обурившись, Мейлі поплив за ним.

– Пливи, рибка, пливи! – посміюючись, вигукував тому Рей.

Вони плавали на швидкість і просто дуріли, бризкаючи один на одного і пірнаючи під воду на тривалий час. І хоч йому не вдавалося перегнати хлопця у плаванні, він не засмучувався, навпаки, був дуже радий, що зміг навчитися хоч якось плавати. Як виявилося, це зовсім не складно, потрібно було лише набратися сміливості та довіритись своєму вчителю.

Назад вони їхали вже знесилені. Сівши в машину, Мейлі лише на трохи заплющив очі, і вже за п’ять секунд заснув. На повороті машина нахилилася в ліву сторону, через що його голова впала на плече хлопця поряд з ним. Рей перевів очі з вікна на сплячого і всю дорогу задумленно дивився на того. Після довгого мовчання, він тихо промовив:

– І чому мене не залишає передчуття, ніби я тебе вже зустрічав раніше…

Після приїзду, Рей розтормошив того, і вони вже разом по крокували спати у свій трейлер.

Вранці, як тільки Мейлі розплющив очі, то перше, що помітив, була маленька прикрашена ялинка, яка стояла на довгому столі біля ноутбука Рея. Самого молодика не було.

“Напевно кудись пішов у справах… Це добре, не треба буде вигадувати відмовку куди я прямую з самого рання…” – Мейлі підвівся з ліжка і підійшов до ялиночки, прикрашеної блискучими іграшками та гірляндою. Він довго милувався нею, до поки погляд не зачепився за маленьку зелену коробочку під гілками. Коли він узяв її до рук, то зміг прочитати написані простим олівцем слова на коробці:

“Для Мейлі. З Різдвом тебе”.

Його очі здивовано розширились.

“Цей подарунок…для мене?”- він розпакував коробочку відчуваючи дивне дежавю. Побачивши вміст, він ще більше здивувався: упаковка васабі… Мейлі прикрив обличчя рукою, зі соромом посміхнувшись:

“Я тоді просто намагався від говоритися, а він і справді купив це…” – він поклав частування в кишеню штанів і пішов вмиватися, потім, квапливо одягнувся і вискочив надвір. Дивлячись на сонячне небо, він засмутився:

“Як хочеться, щоб сьогодні пішов сніг”.

Зупинившись навпроти білого трейлера, він постукав у дверцята.

– Відчинено! Заходь! – пролунав радісний жіночий голос.

Тільки-но він увійшов у середину, як його очі в захопленні забігали на всі боки. Мейлі заполонило дивне почуття: надворі Різдво, а тут – наче за рання прийшла весна! Його оточили: тепле світло, вологість у повітрі та квітучі рослини. І тільки невеличка жива ялинка в чорному горщику, що стояла на тумбочці, нагадувала про те, що зараз все ще зима. У кімнаті навіть запах стояв якийсь літній, солодкий.
Мейлі на мить здалося, що він знаходиться у тропічному лісі. По середині кімнати висіла велика позолочена клітка з двома граціозними білими голубами. При вході він помітив два тонкі деревця із зеленими плодами, які йому були не знайомі. На кухонній поверхні в горшках були схожі рослини, але їх Мейлі вже зміг впізнати – це було лимонне і, здається, мандаринове дерево. На підвіконнях стояла низка горщиків з маленькими паростками. А на великій шафі Мейлі по бачив довгі лози, що звисали донизу, ніби-то помідорів і огірків… Цей трейлер і трейлером назвати було складно… Це була, примісько таки, теплиця!

– О, любий, ти так рано прийшов. Встиг виспатися?

Перед ним у довгому білому фартуху із зображенням фіолетового винограду стояла – як завжди, радісно усміхнена – місіс Міллер. Вона махнула йому, закликаючи підійти.

– Не знімай взуття, проходь так. Я вже підготувала всі інгредієнти для торта, треба лише почати готувати.

Мейлі зняв з себе курточку і поклав її на невеликий диван поруч із собою.

– Я зараз допоможу! Тільки вимию руки!

Жінка почала зачитувати в голос рецепт торта з товстої книги, об клеєної різнобарвними закладками. Після цього вони взялися до підготовки тіста. Місіс Міллер вдягла на нього такий самий білий, трохи великоватий йому, фартух, як і в неї, потім, вручила в руки важку упаковку і підсунула велику металеву миску, та попросила:

– Насип у неї двісті п’ятдесят грам борошна, любий. – після настанови вона пішла розігрівати духовку та готувати форму для випічки.

Мейлі перевів з неї очі на порожню миску.

“Так-с, половини ж буде достатньо? Я надіюся… ” – він почав насипати борошно, але не помітив, що миска була поставлена ​​на краю стола – від тяжкості посуд перекинувся і біла хмара накрила його обличчя.

– Мейлі! Ти в порядку? – занепокоєна Кейсі вхопила рушник, що попався під руки, і з хвилюванням почала відтирати його біле від борошна, личко.

– Все добре, – замружившись пробубнив він, поки та продовжувала витирати його щоки. – Вибачте за безлад…

– Дрібниці, все ж можна буде прибрати, не хвилюйся. – Кейсі посміхнулася і підняла миску, що впала. – Мабуть, я дам тобі іншу роботу, добре?

– Добре!

– Тримай, я вже збила два яйця, тепер просто додай ложку цукру і перемішай. – вона підсунула йому мисочку.

– Буде зроблено! – посміхнувся Мейлі.

Кейсі кивнула йому і попрямувала за совком з віником. Мейлі, тим часом, узяв у руки баночку з цукром, що стояла поруч, потім забігав очима в пошуках ложки, – та була в кінці стільниці через що йому довелося нахилитися через увесь стіл щоб дістати її і коли він це зробив і випростався, то з тривогою помітив, що трохи цукру вже висипалося з його баночки в миску з яйцями.

– Місіс Міллер! – гукнув він.

– Що таке? – вона повернулася і, відклавши у бік віник, стривожено подивилася на нього.

– Я ненароком висипав трохи цукру з банки… Що тепер робити?

Кейсі перевела погляд від нього на мисочку.

– Ох, ну, нічого, висипалося трохи більше ложки цукру, але, гадаю, Рей і не помітить цього. Тож не переживай.

Після цього випадку вони все робили разом: разом замісили тісто, разом залили його у форму і разом поклали у духовку.

Нарешті торт був готовий та прикрашений. Місіс Міллер запакувала і відклала його у свій великий холодильник. Мейлі помітив, що в ньому майже не було місця. Він був напханий різноманітною їжею.

– Ого, ви приготували все це на Різдвяний стіл?

– Ах, це ще зовсім не багато. – вона прилаштувала торт на середню поличку і закривши холодильник, посміхнулася до нього. – Деякі члени цирку, що залишилися святкувати з нами, теж наготували досить багато. Скоро сам усе побачиш.

Мейлі відвів очі, знову розглядаючи красу навколо:

– У вас чудовий трейлер. Як вам вдалося стільки всього на саджати?

– Ах, це, – вона теж обвела кімнату очима і її очі радісно заблищали – Мене з дитинства привчали садити розсаду та фруктові дерева. Мій батько був власником невеликої ферми в Кеннінгтоні. Він і навчив мене садівництву.

– Ого… А Домінік як до цього ставиться? – він за бігав очима в пошуках чоловіка. – Його нема тут?

– Хах, він ще в цирку, допомагає розкладати стіл та стільці. – відповіла Кейсі. – Можеш не турбуватися, Домінік вже звик до мого хоббі. Щоправда, він ночами, буває, натикається на мої горщики з авокадо і на ранок бурчить на мене, як старий дідуган.

Мейлі разом з нею посміявся з цього, після, ненароком по цікавився:

– Місіс Міллер, а що ви хочете подарувати Рею?

– Ох, крім частування мені нічого не спадає на думку…

У юнака з’явилася одна ідея, яку він одразу озвучив:

– Чому б вам не подарувати щось із своїх посаджених рослин?

– Хм, а це і справді ідея! Але… Я без поняття яке з них йому сподобалося б… – вона зажурено оглянула свої деревця.

– Ну-у, я знаю лише те, що йому подобаються зелені яблука…

– Яблука? – пожвавішала жінка. – У мене є такі! Два тижні тому посадила! До весни має утворитися молоде деревце! – Кейсі по бігла у бік двоспального ліжка і присівши на коліна, дістала з-під нього зеленого кольору горщик.

“Навіть під ліжком саджанці…” – подумки здивувався Мейлі.

– Я зовсім забула, що йому подобаються яблука! – промовила та і поставила горщик на стільницю – між лимонним та мандариновим деревом. – Дякую, Мейлі. Ти мій рятівник.

– Та не варто, я й сам про це не знав.

Трішки пізніше, сполоснувши лице від борошна, Мейлі одягнув свою курточку і подякував Кейсі за навчання і допомогу з тортом.

– Ну що ти! Це я повинна дякувати тобі за допомогу! Чекатиму тебе в шатрі цирку за столом. Бувай!

Виходячи, він одразу ж попрямував до намету Саманти. Але помітив, що дівчина вже сама вийшла.

– Мейлі! Рада тебе бачити. Готовий до покупок? – вона радісно під бігла до нього, але помітивши неохайний вигляд юнака спохмурніла:

– Що з твоїм волоссям?..

– А, це… – Мейлі ніяково почухав пальцем щоку. – Я розсипав на себе трохи борошна, коли ми готували торт для Рея…

– Ох, жах! – невдоволено скрикнула та. – Ти не можеш у такому вигляді їхати до міста! Люди тебе просто засміють! Давай за мною, я переодягну тебе і приведу твоє волосся до ладу.

Мейлі хотів було відмовитися, адже добре розумів які “перевдягання” на нього зараз чекають. Але не встиг він і слово вимовити, як Саманта швидко затягла його за руку в середину свого намету. Минула година, коли він вийшов звідти вже переодягнений, розчесаний, і прикрашений чорними шпильками.

Його обурення було величезним, але він намагався й далі дружелюбно посміхатися юній пані, що виглядала страшенно задоволеною собою і з гордо піднятою головою йшла попереду.

Коли вони підійшли до машини, Мейлі шоковано застиг на місці. Перед ним стояв ❌ “BMW”, на якому вони ще вчора їхали в місто з Реєм, а вже зовсім інший автомобіль, того ж чорного забарвлення, але довгий, небагато розкішніший і, мабуть, набагато дорожчий…

– Ніколи не бачив “Rolls Royce?” – дівчина, що присіла на задні сидіння, посміхнулася йому через відчинені двері.

– Це марка цієї машини? – Мейлі приголомшено розглядав атрибут достатку перед собою. – А чому я ніколи не бачив, щоб пан Рей їздив на подібному?

– Цей автомобіль — гордість мого батька, – з почесним виглядом повідомила Саманта. – На ньому їздить тільки він і зрідка, коли треба, я. Рей поїхав за його дорученням у Брістоль, залишилася тільки машина тата, тож, вибору немає, поїдемо на ній.

– Так далеко… І коли він повернеться?

– Не хвилюйся, у нас предостатньо часу. Ти сідаєш?

– Так-так!