2024 Results with the "Романтика" genre
- Story
Прив’язаний
Якось Рю Хосон сказав Чхве Ківану, що чоловік — це небо, тоді як жінка — земля. Останнім часом він все більше почувається землею, що обертається навколо сонця, прив’язаний до Ківана й огорнутий теплом всеосяжного сяйва свого чоловіка. -
Chapter
Не дражни мене
Вечір. Дівчата повернулися з лекцій, обидві виснажені. - Це був, безперечно, найважчий день... - від втоми та роздратування Енід падає на ліжко, зариваючись носом в подушку. Тільки-но перевертенька заплющує очі, як відчуває сильний ляпас по сідницях. - Вен, що за чорт?! - Хоча б…-
1.1 K • Completed
-
-
Chapter
14. Стежка до себе
Ніч була безвітряна, але холодна, підсвічена лиш мертвим сяйвом далеких зірок. Дзіньши сидів у своїх покоях, не торкаючись їжі, не дивлячись у листи. Тіні лампи тремтіли на стінах, немов відчували його нерішучість. У кулаці він стискав клаптик паперу — інструкції, які Маомао…-
19.4 K • Completed
-
-
Chapter
Скандальна коханка
Емі — Тож ти не будеш шукати Ерату? — Почекаю ще тиждень. Якщо вона таки знайшла собі халепу, то за неї попросять викуп чи щось таке. Мене непокоїло, як легко вона говорила про такі речі. Ще більше мене непокоїло, що я починала звикати до такого. Хоча насправді найбільшою моєю…-
202,8 K • Ongoing
-
- Story
Маска між нами
Вессел та Ноа зустрічаються за сценою фестивалю і домовляються випити разом ввечері. Що може піти не так? “Ти був пасткою, в яку я ступив сам — і жодного разу не захотів вибратися.” -
-
Chapter
13. Крізь імлу
Вони вирушили на світанку — ще до того, як сонце зійшло з-за гірських хребтів, розмальовуючи край неба золотом. Пан Дзіньши, пан Ґаошунь, Басень, кілька охоронців, Ломень, і звісно ж вона сама. Минулого вечора, почувши її розповідь про існування протиотрути, пан Дзіньши і пан…-
19.4 K • Completed
-
-
Chapter
В рядках
Єва Батьки Саші ледь не плакали від щастя, коли побачили її. Трьох її друзів вони вирішили проігнорувати. Йорґен, який повернувся ближче до вечора, був невимовно радий, що в його будинку сплять якісь три юнаки, з одним з яких Саша ділить диван, адже в її кімнаті тепер живе Люк. Сам…-
202,8 K • Ongoing
-
- Story
На чужому ліжку
Іноді краще не провокувати Аддамс, інакше погрози можуть перерости в дещо набагато цікавіше…- 1,1 K • Сер 24, '25
-
- Story
Почуття
Мене звати Тока Кришима. Мені вісімнадцять. Я живу в Місоті. Маленькому, тихому містечку, де час, здається, тече повільніше, ніж у будь-якому іншому місці. Це місто, де тиша звучить голосніше, ніж будь-які слова. Тут немає гучних клубів чи кінотеатрів, немає людних вулиць, залитих неоновими вогнями. Тут навіть вітер рухається повільно, ніби йому теж нікуди поспішати. Єдине місце, де відчуваєш, що світ може бути іншим, куди можна втекти від сірості буднів, озеро, яке всі називають «Блакитне око». Коли я дивлюся на нього, то думаю якщо придивитися достатньо довго, може, воно віддзеркалить небо, в якому я хотіла б жити. Його глибина мов таємниця, яку воно нікому не розкриває, навіть тим, хто приходить сюди щодня. Я живу з бабусею та дідусем, Аято та Кохаро Кришима. Наш двоповерховий будинок стоїть майже в центрі міста. На першому поверсі маленький магазин із дрібничками та гараж, на другому наш теплий дім, де завжди пахне свіжозавареним чаєм. Але так було не завжди. Колись ми мешкали в Токіо, у п’ятнадцятому кварталі, та одного дня через борги моєї матері нам довелося залишити все й переїхати сюди. Я пам’ятаю той день до дрібниць він змінив моє життя назавжди. Про батька я не знаю нічого. Мати залишилася в Токіо, будуючи своє життя без мене. На мій вісімнадцятий день народження вона подзвонила лише для того, щоб сказати, що я її найбільша помилка. Після цього я більше не чекаю дзвінків. Відтоді й до цього дня моїм світом були бабуся та дідусь. Вони дали мені все, що мали, і навіть більше. З повноліттям я отримала свободу, ту про яку багато хто мріє. Жити, як хочеш, гуляти з ким хочеш, ходити куди заманеться, залишатися в кого завгодно, повертатися тоді, коли заманеться. Але для мене ця свобода виявилася порожньою. Свобода… Чому ж вона така холодна? У мене є лише одна близька подруга, Інно. Вона працює й уже давно живе зі своїм хлопцем Брендоном, тож бачимося ми рідко. Коли я пишу їй: «Давай зустрінемося», вона відповідає «Не можу. Робота. Може, наступного тижня?» І цей «наступний тиждень» завжди десь попереду. Я навчаюся на фотографа. Моє навчання непостійне, більшість пар проходить онлайн, екзамени завжди перед канікулами, а решта занять займає лише кілька днів на тиждень. Інколи думаю, що екран монітора бачу частіше, ніж людей. Можливо, я теж перетворююсь на фотографію: статичну, без руху, без життя. І хоча я можу робити все, що заманеться, життя стало настільки безбарвним, що єдина моя справжня розвага це мотоцикл Kawasaki 250. Я купила його після зими, коли отримала права та назбирала гроші, працюючи в магазині. За свою роботу я отримую невелику зарплатню, але саме завдяки їй змогла здійснити цю мрію. Коли їду трасою, вітер б’є по тілу, і тоді мені здається, що я тікаю. Але від чого? Та навіть із мотоциклом дороги моїх днів залишаються самотніми. Іноді я зупиняюся посеред дороги, знімаю шолом і дивлюся вдалечінь. Немає з ким поділитися думками, немає тих, хто почув би мене до кінця. Іноді здається, що моє життя це безкрая траса, якою я їду сама, не знаючи, де зупинюся. Може, колись хтось поїде цією дорогою разом зі мною. А поки що тільки я, асфальт і нескінченний шум мотор. - Previous 1 … 3 4 5 … 203 Next
